Постанова від 29.07.2025 по справі 286/2230/23

УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №286/2230/23 Головуючий у 1-й інст. Гришковець А. Л.

Категорія 30 Доповідач Борисюк Р. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2025 року

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Борисюка Р.М.,

суддів Павицької Т.М., Шевчук А.М.,

з участю секретаря

судового засідання Смоляра А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Житомирі цивільну справу № 286/2230/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Овруцька пересувна механізована шляхово-будівельна колона №42» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання недійсним правочину,

за апеляційноюскаргою представникаТовариства зобмеженою відповідальністю«Овруцька пересувнамеханізована шляхово-будівельнаколона №42»-адвоката ГуртовенкаРомана Михайловича на рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 03 грудня 2024 року, ухваленого під головуванням судді Гришковець А.Л. у місті Овручі,

в с т а н о в и в :

У червні 2023 року адвокат Гуртовенко Р.М., діючи в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Овруцька пересувна механізована шляхово-будівельна колона №42» (далі ТОВ «Овруцька пересувна механізована шляхово-будівельна колона №42», Товариство, позивач) звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , в якому просив визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу №1843/2020/2012652, що укладений між відповідачами.

Позов мотивував тим, що 01 січня 2019 року між ТОВ «Овруцька пересувна механізована шляхово-будівельна колона №42» та фізичною-особою підприємцем ОСОБА_1 було укладено договір оренди приміщення. Згідно умов договору орендодавець передав, а орендар прийняв в платне строкове користування частину приміщення кафе (їдальня), площею 80 кв. м та кімнати (приміщення) №1, 2, 3, 4, площею 120 кв. м, які розташовані на другому поверсі адміністративного приміщення та знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до п. п. 3.1, 3.2. договору оренди за користування об`єктом оренди, який переданий в оренду на умовах цього договору, встановлена орендна плата за 1 кв. м орендованої площі в розмірі 100 грн/кв. м. Орендна плата розраховується та сплачується щомісячно, до кінця місяця, передуючому тому, за який проводиться оплата на підставі рахунку, виставленого орендодавцем і підписаного сторонами.

На виконання умов зазначеного договору від 01 січня 2019 року, позивач передав, а відповідач ОСОБА_1 прийняла в оренду вищевказане нерухоме майно за актом приймання-передачі орендованого майна. Разом площа, яка передавалася в оренду, склала 200 кв. м.

У порушення умов договору, ОСОБА_1 сплатила лише 4400 грн орендної плати, внаслідок чого утворилася заборгованість в розмірі 195600, 00 грн.

Представник також зазначав, що рішенням господарського суду Житомирської області від 27 грудня 2022 року у справі №906/1112/21 було частково задоволено позов товариства до ОСОБА_1 та стягнуто з останньої на користь позивача 195600, 00 грн основого боргу за договором оренди приміщення від 01.01.2019; 74706, 69 грн інфляційних втрат; 14074, 11 грн 3% річних та 4265, 71 грн судового збору. Вказане рішення суду набрало законної сили.

ОСОБА_1 на праві власності належав транспортний засіб автомобіль марки «CHEVROLET AVEO», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , право власності на який вона в 2020 році перевела на свою доньку ОСОБА_3 , на підставі договору купівлі-продажу транспорного засобу №1843/2020/2012652. Про дану обставину позивачу стало відомо із листа територіального сервісного центру МВС 1843 міста Коростень №554 від 20 травня 2023 року. Копія договору купівлі-продажу транспортного засобу між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було додано до вказаного листа.

Вказував, що оспорюваний договір купівлі-продажу транспортного засобу підпадає під категорію фраудаторних правочинів, оскільки даний правочин вчинений ОСОБА_1 , яка є боржником перед позивачем згідно договору оренди від 01 січня 2019 року, з метою уникнути стягнення на належне останній майно в порядку виконання зобов`язань за зазначеним договором оренди.

Також зазначав, що ОСОБА_3 , яка набула у власність автомобіль, є рідною донькою ОСОБА_1 , що також вказує на ту обставину, що оспорюваний правочин є фіктивним і таким, який вчинений з метою ухилення ОСОБА_1 від виконання грошових зобов`язань перед позивачем. Фактично, не зважаючи на укладення цього правочину із відчуження автомобіля, ОСОБА_1 продовжує ним користуватись, оскільки автомобіль лише змінив власника, однак фактичним володільцем залишилася остання.

Рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 03 грудня 2024 року у задоволенні позову відмовлено, а також скасовано заходи забезпечення позову, які були постановлені ухвалою цього ж суду від 12 січня 2024 року.

Не погоджуючись із судовим рішенням, представник позивача - адвокат Гуртовенко Р.М. подав апеляційну скаргу, де просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, оскільки ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, із порушенням норм матеріального права, а висновки суду, викладені в рішенні, не відповідають обставинам справи.

Зокрема, судом не взято до уваги, що у пред`явленому позові Товариство посилалося на вимоги пункту 6 частини 1 статті 3 ЦК України (дії учасників цивільних правовідносин повинні бути добросовісними, справедливими і відповідати певним стандартам поведінки) та положення частини 3 статті 13 ЦК України (не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в іншій формі).

Місцевий суд в оскаржуваному рішенні необгрунтовано зазначив про відсутність доказів того, що дії відповідачів були направленні на фіктивний перехід права власності на рухоме майно до близького родича, з метою приховати це майно від виконання зобов`язання.

Вважає, що суд першої інстанції в мотивувальній частині цього рішення сам собі протирічить, оскільки факт обізнаності ОСОБА_1 із тим, що у неї існує заборгованість перед позивачем у зв`язку із невиконаними зобов`язаннями та обставина, що взагалі зобов`язання були невиконаними станом на момент вчинення оспорюваного правочину, а також залишаються невиконаним станом на момент розгляду даної справи та ухвалення рішення, вже свідчить про наміри сторін, які вчинили оспорюваний правочин.

Крім того, ОСОБА_2 , яка набула у власність автомобіль, є рідною донькою ОСОБА_1 , що також вказує на ту обставину, що оспорюваний правочин є таким, який вчинений з метою ухилитись останньої від виконання грошових зобов`язань перед позивачем. Фактично незважаючи на укладення цього правочину щодо відчуження автомобіля, ОСОБА_1 продовжує ним користуватись, автомобіль просто змінив власника, однак його фактичним володільцем залишилася ОСОБА_1 .

Представник також наголошує на тому, що оспорюваний правочин має всі ознаки фраудаторної угоди, тобто таким, що завдав шкоди у даному випадку позивачу у вигляді невиконання боржником зобов`язання.

При цьому адвокат Гуртовенко Р.М. у скарзі посилається на практику Верховного Суду щодо визнання недійсними правочинів, які були укладені з метою уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Згідно частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.

У судовому засіданні представник позивача адвокат Гуртовенко Р.М. підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити і надав пояснення, які відповідають доводам поданої скарги.

Представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Сірач В.С. апеляційну скаргу не визнав, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Він також пояснив, що відчуження автомобіля було пов`язано із необхідністю лікування ОСОБА_1 та погашенням боргових зобов`язань, а не з метою уникнення сплати боргу позивачу і виконання судового рішення.

Належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи інші учасники в судове засідання не з`явились, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у їх відсутність, що передбачено положеннями частини 2 статті 372 ЦПК України.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Відмовляючи у задоволені позову, місцевий суд виходив з того, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження того, що оспорюваний договір купівлі-продажу було укладено відповідачами з метою уникнення звернення стягнення на майно ОСОБА_1 та з метою ухилення від виконавця грошового зобов`язання. А також позивачем не доведено, що правова мета цього правочину була іншої, ніж зазначено у договорі.

Колегія суддів не погоджується із таким висновком суду першої інстанції, мотивуючи наступним.

Відповідно до статті 263ЦПК України судове рішенняповинно ґрунтуватисяна засадахверховенства права,бути законнимі обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Установлено, що 01 січня 2019 року між ТОВ "Овруцька пересувна механізована шляхово-будівельна колона №42" (орендодавець, позивач) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (орендар, відповідач) укладено договір оренди приміщення (том 1 а.с.6)

Відповідно до п. 1.1 вказаного договору орендодавець здає, а орендар приймає в платне строкове користування частину приміщення кафе (їдальня), площею 80 кв.м., кімнати (приміщення) №1,2,3,4, площею 120 кв.м., які розташовані на другому поверсі адміністративного приміщення, та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Разом площа, яка передається в оренду складає 200 кв.м.

Як убачається із п. 2.1 договору, об`єкт оренди, що є предметом цього договору, переходить в користування орендаря терміном на один рік, починаючи з дати підписання акту прийому-передачі. Договір вважається продовженим на той самий термін і на тих же умовах, якщо жодна із сторін не заявить про свій намір припинити дію цього договору за один місяць до закінчення терміну його дії.

Згідно п. п. 3.1, 3.2 договору за користування об`єктом оренди, який переданий в оренду на умовах цього договору, встановлюється орендна плата за 1 кв.м орендованої площі в розмірі 100 грн./кв. м.

Орендна плата розраховується та сплачується щомісячно, до кінця місяця, передаючи тому, за який проводиться оплата на підставі рахунку, виставленого орендодавцем і підписано сторонами.

З матеріалів справи слідує, що 01 січня 2019 року між орендарем фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 та орендодавцем ТОВ «Овруцька пересувна механізована шляхово-будівельна колона№42» в особі директора Дідківського О.М., було підписано акт приймання передачі орендованого майна (том 1 а.с.7).

Згідно копії акту надання послуг № 264 від 31 жовтня 2019 року вбачається, що між представником замовника ФОП ОСОБА_1 і представником виконавця ТОВ «Овруцька пересувна механізована шляхобудівельна колона №4» було складений даний акт про те, що на підставі наведених документів, а саме: договору від 01 січня 2019 року виконавцем були виконанні наступні роботи (надані такі послуги): оренда приміщення за січень 2019 року по жовтень 2019 року; ціна за 1 місяць становить 20000,00 грн, що в загальній сумі становить 200000,00 грн (том 1 а.с.8).

Рішенням господарського суду Житомирської області від 27 грудня 2022 року частково задоволено позовні вимоги позивача та стягнуто з фізичної особи ОСОБА_1 на користь ТОВ «Овруцька пересувна механізована шляхово-будівельна колона №42» 195600,00 грн основного боргу; 74706,69 грн інфляційних; 14074,11 грн 3% річних та 4265,71 грн судового збору (том 1 а.с. 9-12).

Місцевим судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на час укладення спірного договору оренди приміщення від 01 січня 2019 року, а також на час підписання акту надання послуг від 31 жовтня 2019 року на суму 200 000 грн ОСОБА_1 на праві власності належав автомобіль марки «CHEVROLET AVEO», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .

20 травня 2020 року між відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу №1843/2020/2012652, за умовами якого продавець ( ОСОБА_1 ) зобов`язується передати покупцеві ( ОСОБА_3 ) у власність вищевказаний автомобіль (том 1 а.с.16).

26 травня 2020 року даний автомобіль було перереєстровано на ОСОБА_3 , що підтверджується листом територіального сервісного центру МВС №1843 №151 від 08 лютого 2024 року (том 1 а.с. 103-104).

Відповідно до частини першоїстатті 16 ЦК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силустатті 12 ЦПК Українизобов`язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням ч.ч.1,5 статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Разом з тим, однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п.6 ст.3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно з частин 2,3 статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (у тому числі й договір купівлі-продажу) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (у тому числі, вироку).

Договори, направлені на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п.6 ст.3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частини 3 статті 13 ЦК України) є недійсними.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №369/11268/16-ц (провадження №14-260цс19), постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі №405/1820/17 (провадження №61-2761св19) зроблено висновки про те, що: «…Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п.6 ст.3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч.3 ст.13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена ст.234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена ст.228 ЦК України…»

У постанові Верховного Суду вскладі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного судувід 19 травня 2021 року у справі №693/624/19 (провадження №61-6420св21) вказано: «… Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили.

Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин)...».

Також Верховний Суд в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 24 липня 2019 року у справі №405/1820/17 (провадження №61-2761св19) виснував, що «однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п.6 ст.3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними.

Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно із ч. ч. 2, 3 ст.13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку). Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері після пред`явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника.

Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п.6 ст.3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч.3 ст.13 ЦК України).

Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК України, Верховний Суд врахував, що: 1) відповідач відчужив майно після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості; 2) майно відчужене на підставі безвідплатного договору; 3) майно відчужене на користь близького родича; 4) після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором.

На переконання Верховного Суду, сукупність наведених обставин доводить той факт, що відповідач діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника».

Договір, як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення договору дарування) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили».

У постанові Верховного Суду від 14 січня 2020 року у справі №489/5148/18 (провадження №61-20593св19) суд касаційної інстанції вказав, що правочин, учинений боржником у період настання в нього зобов`язання щодо погашення заборгованості перед кредитором, унаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, вчиненого боржником на шкоду кредитору).

При цьому, та обставина, що правочин з третьою особою якому боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.

Фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Колегією суддів встановлено, що відповідач ОСОБА_1 26 травня 2020 року відчужила належний їй транспортний засіб за договором купівлі-продажу своїй донці ОСОБА_4 , будучи при цьому обізнаною про наявність невиконаного нею грошового зобов`язання за договором оренди приміщення від 01 січня 2019 року.

Така поведінка ОСОБА_1 є недобросовісною та свідчить про зловживання правом, оскільки направлена на приховання цього майна від виконання зобов`язання по поверненню боргу ТОВ «Овруцька пересувна механізована шляхово-будівельна колона №42», що у свою чергу шкодить його інтересам.

Не можуть братись до уваги пояснення представника відповідача, що відчуження автомобіля було викликано необхідністю лікування ОСОБА_1 та виконання інших зобов`язань перед фізичною особою, оскільки ці твердження не підтверджені належними доказами.

Колегія суддів зазначає, що будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.

При цьому, боржник не є абсолютно вільним у обранні варіантів власної поведінки, його дії не повинні призводити до такого стану, у якому він ставатиме неплатоспроможним перед своїми кредиторами.

В обранні варіанта добросовісної поведінки ОСОБА_1 була зобов`язана піклуватися про те, щоб її юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими.

Також її поведінка повинна була відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином.

Позивач вправі був розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть відповідачкою належним чином та своєчасно виконані.

Отже, ОСОБА_1 , яка відчужила майно на підставі договору купівлі-продажу на користь своєї доньки ОСОБА_4 , маючи невиконані грошові зобов`язання перед позивачем, діяла вочевидь недобросовісно та зловживала правами стосовно кредитора.

Тому наявні всі правові підстави для задоволення позову і визнання оспорюваного правочину недійсним.

Згідно частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, проаналізувавши зібрані по справі докази та встановленні обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги підлягають до задоволення, а рішення суду першої інстанції у відповідності до положень частини 1 статті 376 ЦПК України скасуванню, із ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Згідно частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпунктів «б» та «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційним судом задоволено позов, то підлягають стягненню із відповідачів на користь ТОВ «Овруцька пересувна механізована шляхово-будівельна колона №42» судові витрати по сплаті судового збору за подання позову та апеляційної скарги ( 2684,00 грн + 4 026,00 грн = 6710,00 грн, тобто з кожної по 3355,00 грн).

Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Овруцька пересувна механізована шляхово-будівельна колона №42» - адвоката Гуртовенка Романа Михайловича задовольнити.

Рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 03 грудня 2024 року скасувати і ухвалити нове рішення.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Овруцька пересувна механізована шляхово-будівельна колона №42» - задовольнити.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу № 1843/2020/2012652 від 26 травня 2020 року транспортного засобу «CHEVROLET AVEO», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Овруцька пересувна механізована шляхово-будівельна колона №42» із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , з кожної, по 3355,00 грн судових витрат по сплаті судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Судді

Повний текст постанови складений: 30 липня 2025 року.