Постанова

від 10.12.2024 по справі 501/3611/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/4763/24

Справа № 501/3611/21

Головуючий у першій інстанції Брюховецький О.Ю.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.12.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

Головуючого Сегеди С.М.,

Вадовської Л.М.,

суддів: Комлевої О.С.,

за участю:

секретаря Чеботар А.Г.,

представника ОСОБА_1 - адвоката Остапишеної В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Артем`євої Кристини Миколаївни на рішення Савранського районного суду Одеської області від 07 лютого 2024 року, ухваленого під головуванням судді Брюховецького О.Ю., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей Чорноморської міської ради Одеської області, Орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області, про позбавлення батьківських прав,

встановив:

06.10.2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей Чорноморської міської ради Одеської області, Орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області, про позбавлення батьківських прав.

Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що у період з 25.04.2015 року по 31.10.2017 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.

Під час перебування у шлюбі у подружжя народилася дочка, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після розірвання шлюбу дочка проживає разом з матір`ю та знаходиться на її утриманні.

Позивачка вказує, що місце перебування відповідача встановити не можна, оскільки ОСОБА_1 на зв`язок не виходить. Останній після народження дитини з позивачкою не спілкується, з дитиною не бачиться, піклуватися про дитину відмовляється. Відповідач не бере участі в утриманні дитини.

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 17.05.2018 року було задоволено частково позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа орган опіки та піклування Чорноморської міської ради Одеської області та встановлено ОСОБА_1 графік побачень з малолітньою донькою ОСОБА_3 .

Разом з тим, відповідач з травня 2018 жодного разу не подзвонив позивачці та не намагався виконати рішення суду. Тобто даний позов був поданий з корисних мотивів, а не в інтересах дитини.

Також, аліменти на утримання дитини, що призначені рішенням суду, відповідач сплачує не своєчасно, а із затримкою та тільки перед тим, як йому потрібно перетнути кордон України.

Крім того, рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 01.12.2020 року було стягнуто з ОСОБА_1 пеню (неустойку) за прострочення сплати аліментів.

За таких обставин, з метою захисту прав та законних інтересів дитини, позивачка вважала, що відповідач ОСОБА_1 має бути позбавлений батьківських прав відносно своєї малолітньої дитини ОСОБА_3 .

Рішенням Савранського районного суду Одеської області від 07.02.2024 року у задоволенні позову ОСОБА_2 було відмовлено (а.с.47-50).

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Артем`єва К.М. ставить питання про скасування рішення Савранського районного суду Одеської області від 07.02.2024 року, ухвалення нового судового рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (а.с.55-58).

В свою чергу, представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Остапишена В.М. надала суду апеляційної інстанції письмові пояснення на апеляційну скаргу та просила її залишити без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення (т.2, а.с.105-106).

Вирішуючи питання про слухання справи у відкритому судовому засіданні, за участю представника ОСОБА_1 - адвоката Остапишеної В.М. та у відсутність інших учасників справи, колегія суддів виходить із того, що всі учасники справи належним чином були повідомлені про час і місце судового засідання (т.2, а.с.97-101, 103-104).

У зв`язку з цим, колегія суддів зазначає, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція), кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, ЄСПЛ в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції.

Також слід зазначити, що відповідно до ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність. Згідно зі ст. 12-2 вказаного Закону в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Згідно зі ст. 26 вказаного Закону правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. Явка сторони до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою, а тому перешкоди для розгляду справи в даному випадку відсутні.

На підставі викладеного, а також враховуючи, що в своїх рішеннях ЄСПЛ наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, колегія суддів вирішила слухати справу за участю з`явившихся у судове засідання учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечення на неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовної заяви, суд першої інстанції виходив із того, що підстави для позбавлення відповідача батьківських прав в даному випадку відсутні (т.2, а.с.42-50).

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Згідно ч. 1 ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

На підставі ч. 1 ст. 152 СК України, право дитини на належне батьківське виховання, забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Частиною 4 статті 155 СК України визначено, що ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

За правилами часини 1 статті 164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, жорстоко поводяться з дитиною, є хронічними алкоголіками або наркоманами, вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, засудженні за вчинення умисного злочину щодо дитини.

З матеріалів справи вбачається, що у період з 25.04.2015 року по 31.10.2017 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.

Під час перебування у шлюбі, у подружжя народилася донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.1, а.с.8).

Після розірвання шлюбу донька проживає разом із матір`ю ОСОБА_2 .

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 01.12.2020 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 було стягнуто неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів за період з 01.01.2019 року по 01.04.2019 року у сумі 25 319,70 грн. (т.1, а.с.11-13).

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 17.05.2018 року було задоволено частково позов ОСОБА_1 та, зокрема, встановлено графік побачень батька із малолітньою донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.1, а.с.14-15).

Звертаючись із даним позовом, позивачка - апелянтка ОСОБА_2 зазначала, що відповідач з часу вагітності позивачки та по теперішній час нехтує своїми обов`язками як батька та проявляє грубу неповагу до дитини. Всі питання щодо виховання дитини вирішуються позивачем одноособово без участі та підтримки відповідача. Дочка знаходиться на повному утриманні матері, яка самостійно прикладає усі зусилля та можливості для її розвитку. Також відповідач не цікавиться навчанням доньки та станом її здоров`я.

Крім того, ОСОБА_2 зазначає, що відповідач має заборгованість по аліментам на утримання повнолітньої доньки.

Так, згідно розрахунку заборгованості Савранського ВДВС у Подільському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) заборгованість ОСОБА_1 по сплаті аліментів ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , складає 54 181,72 грн. (т.1, а.с.111зворот).

Проте, наявність заборгованості по аліментам не може бути підставою для позбавлення особи батьківських прав (постанова Верховного Суду від 17.06.2021 року, справа №466/9380/17).

Крім того, із висновку Виконавчий комітет Чорноморської міської ради (далі - ВК ЧМР) Одеського району Одеської області №271 від 05.10.2023 року щодо доцільності позбавлення батьківських прав, вбачається, що Службою у справах дітей Савранської селищної ради Одеської області 04.03.2022 року було складено протокол бесіди з батьком ОСОБА_1 . Встановлено, що батько ОСОБА_1 з донькою не проживає з 2016 року, але приймає участь в утриманні своєї доньки. Батько має бажання спілкуватися з дитиною, приймати участь у її вихованні, проте мати чинить перешкоди. Батько ОСОБА_1 надав до служби у справах дітей Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області заяву, в якій зазначив, що він проти позбавлення його батьківських прав щодо малолітньої доньки ОСОБА_3 . Питання про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 щодо його малолітньої доньки ОСОБА_3 розглядалося на засіданні Комісії з питань захисту прав дитини 27.09.2023, на якому була присутня ОСОБА_2 , та яка не з могла обґрунтувати мету, яку вона прагне досягти позбавленням батьківських прав і яким чином позбавлення батьківських прав відповідача змінить існуючу ситуацію і сприятиме захисту інтересів малолітньої дитини. Крім того, ВК ЧМР Одеського району Одеської області як орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_1 щодо малолітньої доньки ОСОБА_3 , за умови надання доказів безпідставного невиконання батьком своїх обов`язків (т.1, а.с.179).

Разом з тим, згідно ч.ч.5-6 ст. 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

У пунктах 15,16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 20.03.2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на фізичний розвиток як складову виховання, не спілкуються з дитиною в обсязі необхідному для її нормального усвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, не виявляють інтересу до її внутрішнього світу, не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Жорстоке поводження полягає у фізичному або психічному насильстві, застосуванні недопустимих методів виховання, приниженні людської гідності дитини тощо. Хронічний алкоголізм батьків і захворювання їх на наркоманію мають бути підтверджені відповідними медичними висновками. Як експлуатацію дитини слід розглядати залучення її до непосильної праці, до заняття проституцією, злочинною діяльністю або примушування до жебракування.

Згідно п. 18 цієї Постанови, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Позбавлення батьківський прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які ухиляються від виконання своїх обов`язків з виховання дітей або зловживають своїми батьківськими правами, жорстоко поводяться з дітьми, шкідливо впливають на них своєю аморальною, антигромадською поведінкою.

Будь-яких доказів (судового рішення (рішень), яке набрало чинності) про притягнення відповідача ОСОБА_1 до відповідальності за ст. 184 КУпАП (невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов`язків щодо виховання дітей) та за ст. 167 КК України (ухилення від сплати аліментів на утримання дітей) матеріали справи не містять.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

За таких обставин, враховуючи, що позивачка - апелянтка у справі, не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач свідомо ухиляється від виконання батьківських обов`язків, тобто він систематично продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність відмови в задоволенні позову про позбавлення батьківських справи.

При цьому колегією суддів враховано, що всі дії, направлені на спілкування батька- відповідача по справі ОСОБА_1 свідчать саме про те, що він не втратив наміру спілкування з дитиною та приймати участь у її вихованні, проте, як слідує з його слів, саме мати позивачка по справі ОСОБА_2 чинити йому в цьому перешкоди.

Крім того, колегія суддів також зазначає, що відповідно п.п. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

З огляду на викладене, слід дійти висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції. Ураховуючи, що судом першої інстанції повно та всебічно з`ясовані фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надала суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог, заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів також зазначає, що ЄСПЛ вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, оскільки рішення прийнято у відповідності до вимог процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Артем`євої Кристини Миколаївни залишити без задоволення.

Рішення Савранського районного суду Одеської області від 07 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 18.12.2024 року.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

Л.М. Вадовська

О.С. Комлева