Постанова

від 18.12.2024 по справі 200/7509/21

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2024 року справа №200/7509/21

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 5 вересня 2024 року у справі № 200/7509/21 (головуючий І інстанції Абдукадирова К.Е.) за позовом ОСОБА_1 до Донецького апеляційного суду, Державної судової адміністрації України, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року у цій справі позов ОСОБА_1 до Донецького апеляційного суду, Державної судової адміністрації України, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області про визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково, зокрема:

- стягнуто за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 недоотриману суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно у розмірі 531 213 грн. 66 коп. з відрахуванням обов`язкових податків та зборів, шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України.

Додатковим рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 4 листопада 2021 року у цій справі заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення в адміністративній справі - задоволено: звернуто до негайного виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19.10.2021 року у справі № 200/7509/21 у межах виплати суддівської винагороди за один місяць, яка складає 225 439 грн. 50 коп.

Виконавчий лист Донецького окружного адміністративного суду у справі № 200/7509/21, виданий 23.11.2021, про стягнення з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 коштів у розмірі 225 439,50 грн. у грудні 2021 року був переданий до Державної казначейської служби України для виконання.

В січні 2022 року до Казначейства також був переданий виконавчий лист Донецького окружного адміністративного суду у цій же справі, виданий 26.01.2022, про стягнення з Державної судової адміністрації України на користь заявника коштів у розмірі 305 774,16 грн.

14.06.2024 року позивачем подана заява в порядку ст.ст. 383 КАС України.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 21.06.2024 року, яка залишена без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 06.08.2024 року заяву позивача, подану в порядку ст. 383 КАС України, повернуто заявнику без розгляду.

26.08.2024 року до суду надійшла заява представника позивача в порядку статті 383 КАС України, в якій просила:

- визнати протиправними дії Державної судової адміністрації України відносно виконання рішення суду у справі № 200/7509/21, які полягають у нездійсненні заходів контролю щодо безспірного списання коштів на користь ОСОБА_1 за бюджетною програмою 0501150, дозвіл на яке було надано відповідачем у листах від 31 грудня 2021 року і 09 лютого 2022 року;

- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не здійснення заходів забезпечення коштів і реалізації безспірного списання коштів на користь ОСОБА_1 за бюджетною програмою 0501150 за виконавчим листом, виданим 26.01.2022, на суму в розмірі 305774, 16 грн.;

- зобов`язати Державну судову адміністрацію України вчинити дії щодо забезпечення реалізації безспірного списання коштів за бюджетною програмою 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів» за виконавчими листами виданими 23 листопада 2021 року і 26 січня 2022 року у справі № 200/7509/21 на користь ОСОБА_1 в повному обсязі у відповідності до рішення суду (т. 2 а.с. 93-97).

Ухвалою суду від 30 серпня 2024 року заяву позивача про поновлення процесуального строку задоволено: визнано причини пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними та поновлено позивачу строк звернення до адміністративного суду (т. 2 а.с. 151-152).

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 5 вересня 2024 року заяву позивача в порядку статті 383 КАС України у справі № 200/7509/21- задоволено:

- визнано протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо виконання рішення суду у справі № 200/7509/21, яка полягає у нездійсненні заходів контролю щодо безспірного списання коштів на користь позивача за бюджетною програмою 0501150, дозвіл на яке було надано у листах від 31 грудня 2021 року і 09 лютого 2022 року;

- визнано протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо нездійснення заходів забезпечення коштів і реалізації безспірного списання коштів на користь позивача за бюджетною програмою 0501150 за виконавчим листом, виданим 26.01.2022, на суму в розмірі 305774,16 грн.;

- зобов`язано Державну судову адміністрацію України вчинити дії щодо забезпечення реалізації безспірного списання коштів за бюджетною програмою 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів» за виконавчими листами виданими 23 листопада 2021 року і 26 січня 2022 року у справі № 200/7509/21 на користь позивача в повному обсязі у відповідності до рішення суду;

- зобов`язано про вжиті заходи реагування повідомити Донецький окружний адміністративний суд протягом одного місяця з дня отримання даної ухвали.

Відповідач 2 не погодився з ухвалою суду першої інстанції від 05.09.2024 року, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу суду, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апелянт зазначив, що, поновлюючи процесуальний строк звернення до суду із заявою в порядку ст. 383 КАС України, Донецький окружний адміністративний суд в ухвалі від 30.08.2024 року послався лише на пояснення позивача, яка зазначила що по сімейним обставинам була змушена виїжджати в зону активних бойових дій в зв`язку з чим була позбавлена можливості користуватися послугами поштового зв`язку та інтернету.

Водночас судом не взято до уваги, що ОСОБА_1 вже зверталася до суду з аналогічною заявою і ухвалою Донецького окружний адміністративний суду від 21.06.2024, залишеною без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 08.08.2024 у справі №200/7509/21, повернуто без розгляду у зв`язку з пропущенням строку позовної давності.

Отже у суду не було доказів, які б підтверджували поважність причин пропуску строку звернення до суду з цією заявою, а доводи позивача, наведені на підтвердження поважності причин пропуску встановленого частиною четвертою статті 383 КАС України строку на звернення із заявою, не свідчать про наявність непереборних обставин, що перешкоджали звернутись позивачу із заявою у встановлені строки. У значенні наведених підстав суд фактично вдруге розглянув заяву ОСОБА_1 безпідставно поновивши строк для звернення до суду та задовільнивши їй позовні вимоги.

Апелянт просив врахувати висновки Великої Палати в постанові від 13.07.2023 року у справі № 9901/988/18 щодо строків звернення до суду.

Згідно зі статтею 3 Закону виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Абзацом десятим пункту 25 Порядку передбачено, що у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою. Виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється згідно із законодавством України за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя», головним розпорядником якої є ДСА України, у межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період.

У зв`язку з цим виконання зазначеного рішення суду можливо лише за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя».

ДСА України листом від 30.04.2024 № 11-10400/24 звернулась до Комітету Верховної Ради України з питань бюджету із пропозицією щодо внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» у частині збільшення бюджетних призначень за Програмою на суму 1 318,0 млн гривень (копія додається).

Однак Міністерством фінансів України зазначені пропозиції не були підтримані, так як у період дії воєнного стану наявні фінансові ресурси держави насамперед спрямовуються на виконання завдань щодо відсічі збройної агресії, забезпечення недоторканості державного кордону та захисту держави, забезпечення життєво необхідних потреб жителів, реалізації заходів територіальної оборони та захисту безпеки населення.

Крім того, відповідно до пункту 3 Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Отже, ДСА України, жодними своїми рішеннями, діяннями чи бездіяльністю не здійснювала дій, спрямованих на порушення прав та законних інтересів позивача.

Відповідно до ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, вивчив матеріали справи, перевірив доводи апеляційної скарги і дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Щодо поважності пропуску строку звернення із заявою в порядку ст. 383 КАС України, апеляційний суд погоджує висновки, викладені в ухвалі суду першої інстанції від 30.08.2024 року.

В якості обґрунтування пропущення строку звернення до суду у заяві зазначає, що позивач, за низкою сімейних обставин змушена була виїзджати в зону активних бойових дій і була позбавлена можливості користуватися послугами поштового зв`язку та інтернету (т. 2 а.с. 98).

За ч. 1 ст. 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Згідно ч. 1 ст. 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

За ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Таким чином, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.

Згідно ч. 4 ст. 383 КАС України заяву, зазначену у частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред`явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду.

Верховний Суду в постанові від 17.07.2018 року у справі 521/21851/16-а зауважив, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась до суду, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами (При цьому, з урахуванням положень ст. 122 КАС України, обов`язок доказування поважності причин пропуску строку звернення до суду покладений на позивача.

Вирішуючи питання про поважність причин пропуску позивачем строку на звернення до суду із даними вимогами, суд враховує принцип верховенства права та судову практику Європейського Суду з прав людини, який у своїх рішеннях зазначає, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватись з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (рішення ЄСПЛ у справі Ілхан проти Туреччини від 27.06.2000 року).

Викладені позивачем у заяві про поновлення процесуального строку обставини на час вирішення питання про прийняття заяви до розгляду не спростовані іншими отриманими судом доказами.

Крім того, Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», згідно якого, у зв`язку з військовою агресією рф проти України, введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Воєнний стан відповідними Указами Президента України продовжено та діє натепер.

Рада Суддів України 2 березня 2022 року у своїх рекомендаціях щодо роботи судів в умовах воєнного стану, зокрема, рекомендувала по можливості продовжувати процесуальні строки.

Верховний Суд у постанові від 29.09.2022 року у справі №500/1912/22 зауважив, що при застосуванні процесуальних норм (зокрема щодо дотримання строку звернення до суду) слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Верховний Суд зазначив, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого ст. 55, 124, 129 Конституції України, ст. 14 Міжнародного пакту про громадські і політичні права та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про визнання поважними причини пропуску строку звернення позиваач із заявою в порядку ст. 383 КАС України та поновлення цього строку.

Щодо суті заяви в порядку ст. 383 КАС України.

Згідно ч. 1 ст. 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

За ч. 2 ст. 383 КАС України у такій заяві зазначаються:

1) найменування адміністративного суду, до якого подається заява;

2) ім`я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету;

3) ім`я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі;

4) ім`я (найменування) третіх осіб, які брали участь у розгляді справи, поштова адреса, номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі;

5) номер адміністративної справи;

6) відомості про набрання рішенням законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження;

7) інформація про день пред`явлення виконавчого листа до виконання;

8) інформація про хід виконавчого провадження;

9) документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати за подання відповідної заяви;

10) перелік документів та інших матеріалів, що додаються.

Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 383 КАС України на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються вимоги, позивач зазначає докази, про які йому відомо і які можуть бути використані судом.

До заяви додаються докази її надсилання іншим учасникам справи.

Заяву, зазначену у частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред`явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду.

За ч. 6 ст. 383 КАС України за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача суд постановляє ухвалу про залишення заяви без задоволення, яка може бути оскаржена в порядку, встановленому статтею 294 цього Кодексу. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року у справі№ 200/7509/21, яке набрало законної сили 28 грудня 2021 року, стягнуто за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 недоотриману суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно у розмірі 531 213 грн. 66 коп. з відрахуванням обов`язкових податків та зборів, шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України.

Додатковим рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 4 листопада 2021 року у цій справі, яке набрало законної сили 4 листопада 2021 року, звернуто до негайного виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19.10.2021 року у справі № 200/7509/21 у межах виплати суддівської винагороди за один місяць, яка складає 225 439 грн. 50 коп.

Листом Державної казначейської служби №5-11-11/5399 від 13.03.2024 року стосовно виконання виконавчих листів Донецького окружного адміністративного суду по справі № 200/7509/21 повідомлено наступне.

Відповідно до виконавчого листа Донецького окружного адміністративного суду по справі № 200/7509/21, виданого 23.11.2021, та відповідно до виконавчого листа Донецького окружного адміністративного суду по справі № 200/7509/21, виданого 26.01.2022, кошти на користь заявника в сумі 225 439,50 гривень та в сумі 305 774,16 гривень (відповідно) стягуються з Державної судової адміністрації України.

Зазначені виконавчі листи не виконано за рахунок коштів, які передбачені за бюджетною програмою КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів» у зв`язку із недостатністю коштів.

Таким чином, у Казначействі на обліку за Програмою 3504040 перебуває:

з 22.12.2021 виконавчий лист Донецького окружного адміністративного суду по справі № 200/7509/21, виданий 23.11.2021, про стягнення з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 коштів у розмірі 225 439,50 гривень;

з 01.02.2022 виконавчий лист Донецького окружного адміністративного суду по справі № 200/7509/21, виданий 26.01.2022, про стягнення з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 коштів у розмірі 305 774,16 гривень.

Враховуючи «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про гарантії держави шодо виконання судових рішень», вишевказаний виконавчий лист відноситься до другої черги погашення заборгованості за рахунок коштів Програми 3504040.

Станом на теперішній час Казначейство здійснює заходи по виконанню судових рішень, які відносяться до першої черги погашення заборгованості за рахунок коштів бюджетної програми.

Питання шодо виконання судових рішень, які відносяться до другої черги погашення заборгованості за рахунок коштів Програми 3504040, розглянеться Казначейством тільки після погашення заборгованості по першій черзі.

Додатково повідомлено, що в разі встановлення Державній судовій адміністрації України відповідних бюджетних асигнувань за Програмою 0501150, Казначейством будуть вжиті заходи щодо виконання виконавчих листів Донецького окружного адміністративного суду по справі № 200/7509/21 з рахунків боржника.

26.05.2024 представник ОСОБА_1 звернувся до Державної судової адміністрації України із адвокатським запитом, на який листом від 31.05.2021 №10-12084/24 ДСА України повідомила, що відповідно до Інструкції щодо застосування кодів економічної класифікації видатків бюджету, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 12.03.2012 № 333 (зі змінами), виплата суддівської винагороди як і заробітна плата працівників апарату суду у 2020 році здійснювалась за кодом економічної класифікації видатків (КЕКВ) 2111 «Заробітна плата».

Кошторисом на 2020 рік територіальним управлінням ДСА України та судам було передбачено бюджетних асигнувань за КЕКВ 2111 Заробітна плата у сумі 10 809, 4 млн грн, з них касові видатки - 10 809, 4 млн гривень.

Станом на 01.01.2021 кредиторська заборгованість за КЕКВ 2111 «Заробітна плата» відсутня.

Паспорти бюджетних програм, у тому числі за КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя», ДСА України формує з використанням інформації, наведеної у бюджетному запиті ДСА України, та з урахуванням бюджетних призначень, установлених законом про Державний бюджет України па відповідний бюджетний рік.

ДСА України застосовується Методика розрахунку результативних показників бюджетних програм, за якими Державна судова адміністрація України визначена головним розпорядником бюджетних призначень, затверджена наказом ДСА України від 29.12.2023 № 596. Зазначена Методика регулює взаємовідносини між ДСА України як головним розпорядником та розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня, що підпорядковуються ДСА України, визначає організаційні засади роботи в ДСА України та механізм взаємодії між її структурними підрозділами у процесі визначення та розрахунку результативних показників для відображення, у тому числі у паспорті бюджетної програми.

Державна казначейська служба України листами від 24.12.2021 № 12-06-06/27351 та від 03.02.2022 № 12-06-06/2768 зверталась до Державної судової адміністрації України щодо проведення безспірного списання коштів з рахунків ДСА України для виконання рішення від 19.10,2021 № 200/7509/21 на користь ОСОБА_1 для підтвердження здійснення безспірного списання коштів.

ДСА України листами від 31.12.2021 № 11-23117/21 та від 09.02.2022 № 11-1911/22 підтвердила необхідність виконання зазначеного рішення суду.

На важливості виконання судового рішення неодноразово наголошував у своїх рішеннях Конституційний Суд України.

Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України», заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Конституційний Суд України в рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі Валерій Фуклєв проти України від 7 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі Шмалько проти України від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі Юрій Миколайович Іванов проти України від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі Apostol v. Georgia від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).

На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

За ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України (ч. 2 ст. 14 КАС України).

Таким чином, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статтями 14, 370 КАС України.

Верховний Суд в постанові від 20.02.2019 у справі № 806/2143/15 (адміністративне провадження № К/9901/5159/18) зазначив, що статті 382 і 383 Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

За правовим висновком в постанові Верховного Суду від 30.04.2020 року у справі № 804/2076/17 сам факт відсутності певного результату (виплати коштів за судовим рішенням) не може бути достатнім підтвердженням того, що суб`єкт владних повноважень допустив саме протиправну бездіяльність. Про протиправність може свідчити, зокрема, те, що суб`єкт владних повноважень бездіяв за обставин, коли мав реальну можливість реалізувати свої повноваження, повинен був це зробити, але не зробив (чи зробив несвоєчасно, з порушенням процедури чи інших вимог), що спричинило порушення прав та інтересів особи.

Щодо посилання апелянта на врахування висновків Великої Палати в постанові від 13.07.2023 року у справі № 9901/988/18 щодо строків звернення до суду, апеляційний суд зазначає наступне.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц.

Велика Палата Верховного Суду висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.

З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово наголошувала, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. Слово «подібний» в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось; такий самий; такий, як той (про якого йде мова). Тому термін «подібні правовідносини» може означати як правовідносини, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і правовідносини, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші.

Відмінність фактичних обставин справи, яка розглядається, порівняно з фактичними обставинами справи, у якій Великою Палатою Верховного Суду висловлена правова позиція, за відсутності різних підходів судів до вирішення подібної правової проблеми з такими ж фактичними обставинами не є підставою для уточнення висновків Великої Палати Верховного Суду.

При цьому у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і в разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20)).

Велика Палата Верховного Суду наголошує, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив частини четвертої статті 403 ЦПК України, якою передбачено таку підставу передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, як необхідність відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц (провадження № 14-27цс21)).

Враховуючи встановлені обставини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про:

- визнання протиправною бездіяльності Державної судової адміністрації України щодо виконання рішення суду у справі № 200/7509/21, яка полягає у нездійсненні заходів контролю щодо безспірного списання коштів на користь позивача за бюджетною програмою 0501150, дозвіл на яке було надано у листах від 31 грудня 2021 року і 09 лютого 2022 року;

- визнання протиправною бездіяльності Державної судової адміністрації України щодо нездійснення заходів забезпечення коштів і реалізації безспірного списання коштів на користь позивача за бюджетною програмою 0501150 за виконавчим листом, виданим 26.01.2022, на суму в розмірі 305774,16 грн.;

- зобов`язання Державну судову адміністрацію України вчинити дії щодо забезпечення реалізації безспірного списання коштів за бюджетною програмою 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів» за виконавчими листами виданими 23 листопада 2021 року і 26 січня 2022 року у справі № 200/7509/21 на користь позивача в повному обсязі у відповідності до рішення суду.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції ухвала прийнята з дотриманням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, внаслідок чого підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду відсутні.

Керуючись ст. ст. 241, 250, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329, 383 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України - залишити без задоволення.

Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 5 вересня 2024 року у справі № 200/7509/21 за позовом ОСОБА_1 до Донецького апеляційного суду, Державної судової адміністрації України, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії - залишити без змін.

Повний текст постанови складений 18 грудня 2024 року.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий І.В. Геращенко

Судді А.А. Блохін

Т.Г. Гаврищук