Постанова

від 23.10.2024 по справі 904/2720/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 904/2720/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Костюк О.В.,

Дніпровської міської ради - не з`явився,

Товариства з обмеженою відповідальністю «Солар Гоу» - Федорчука К.Ю.,

Кулиненка Тараса Петровича - не з`явився,

Виконавчого комітету Дніпровської міської ради - не з`явився,

Головного управління Держгеокадастру

у Дніпропетровській області - не з`явився,

Приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу

Андрєєвої Ганни Олегівни - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.07.2024 (у складі колегії суддів: Кощеєв І.М. (головуючий), Дармін М.О., Чус О.В.)

у справі № 904/2720/22

за позовом Виконувача обов`язків керівника Центральної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Солар Гоу», Кулиненка Тараса Петровича ,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Виконавчого комітету Дніпровської міської ради,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, Приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Андрєєвої Ганни Олегівни,

про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки з одночасним припиненням речового права власності, витребування земельної ділянки, скасування державної реєстрації земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2022 року Виконувач обов`язків керівника Центральної окружної прокуратури міста Дніпра (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Солар Гоу» (далі - ТОВ «Солар Гоу»), Кулиненка Тараса Петровича про:

- визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 22.06.2021 з кадастровим номером 1210100000:01:563:0099 площею 0,611 га, укладеного між Кулиненком Т.П. та ТОВ «Солар Гоу», з одночасним припиненням речового права власності ТОВ «Солар Гоу» (номер запису: 2619087);

- витребування у ТОВ «Солар Гоу» на користь територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:01:563:0099 площею 0,611 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ;

- скасування державної реєстрації у Державному земельному кадастрі земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:01:563:0099 площею 0,611 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги прокурора обґрунтовані тим, що право приватної власності на земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Кулиненком Т.П. на підставі рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 19.02.1998 № 278, яке не приймалось. У подальшому, за доводами прокурора, право власності на земельну ділянку перейшло до ТОВ «Солар Гоу» на підставі договору купівлі-продажу від 22.06.2021 № 793. Таким чином, прокурор зазначав, що земельна ділянка належить до земель комунальної власності, не наданих у користування іншим особам, а рішення уповноваженого органу на розпорядження земельною ділянкою про передачу її будь-якій фізичній або юридичній особі не приймалося.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.02.2023 позов задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 22.06.2021 з кадастровим номером 1210100000:01:563:0099 площею 0,611 га, укладений між Кулиненком Т. П. та ТОВ «Солар Гоу», з одночасним припиненням речового права власності ТОВ «Солар Гоу» (номер запису: 42619087). Витребувано у ТОВ «Солар Гоу» на користь територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 1210100000:01:563:0099 площею 0,611 га, що розташована за адресою: вул. Терещенківська, 23-А, м. Дніпро. Скасовано державну реєстрацію у Державному земельному кадастрі земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:01:563:0099 площею 0,611 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 29.05.2023 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.02.2023 скасовано, провадження у справі № 904/2720/22 закрито. Роз`яснено позивачу про можливість пред`явлення ним позову до суду загальної юрисдикції.

Постановою Верховного Суду 12.09.2023 постанову Центрального апеляційного господарського суду від 29.05.2023 скасовано, справу № 904/2720/22 передано до Центрального апеляційного господарського суду для продовження розгляду.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 03.07.2024 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.02.2023 скасовано. Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, у липні 2024 року Заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.07.2024, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.09.2024 відкрито касаційне провадження у справі № 904/2720/22 за касаційною скаргою Заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 23.10.2024.

ТОВ «Солар Гоу» у відзиві на касаційну скаргу зазначає про правильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Дніпровська міська рада, Кулиненко Т.П. , Виконавчий комітет Дніпровської міської ради, Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Андрєєва Г.О. в судове засідання своїх представників не направили.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК.

Так, за змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Явка в судове засідання представника сторони - це право, а не обов`язок сторони, і відповідно до положень статті 202 ГПК справа, за умови належного повідомлення сторони про дату, час і місце судового засідання, може розглядатися без її участі, якщо нез`явлення цього представника не перешкоджає розгляду справи по суті.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК, наявність відомостей про направлення учасникам справи ухвал з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, відсутність заяв учасників справи щодо розгляду справи, у тому числі, клопотань про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників зазначених учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників Офісу Генерального прокурора та ТОВ «Солар Гоу», дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що Дніпропетровською місцевою прокуратурою № 3 (наразі Центральна окружна прокуратура міста Дніпра) розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42019041440000050 від 09.09.2019 за фактом використання завідомо підроблених документів з метою заволодіння земельними ділянками, за ознаками складу злочинів, передбачених частиною 4 статті 358, частиною 3 статті 191 Кримінального кодексу України.

Під час досудового розслідування встановлено, що згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо земельної ділянки кадастровий номер 1210100000:01:563:0099, державним реєстратором приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Андрєєвою Г.О. 15.10.2019 зареєстровано право власності на земельну ділянку кадастровий номер 1210100000:01:563:0099, яка знаходиться за адресою: м. Дніпро, вул. Терещенківська, 23-А (до перейменування - вул. Червоного Козацтва), площею 0,611 га, за Кулиненко Т.П. на підставі рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 19.02.1998 №278 «Про надання приватному підприємцю Кулиненку Т.П. (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ), земельної ділянки по вул. Червоного Козацтва у приватну власність для улаштування торгівельного центру та автостоянки».

Відповідно до інформації Дніпровської міської ради № 7/22-1176 від 18.05.2020, № 7/11-351 від 07.02.2020, № 7/11-204 від 24.01.2020 рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 19.02.1998 № 278 «Про надання приватному підприємцю Кулиненку Т.П. (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ), земельної ділянки по вул. Червоного Козацтва у приватну власність для улаштування торгівельного центру та автостоянки» не приймалось, а в дійсності рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 19.02.1998 № 278 мало заголовок «Про затвердження Програми розвитку легкої промисловості міста на період до 2005 року», тобто, питання щодо надання земельної ділянки у приватну власність приватному підприємцю Кулиненку Т.П. (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) для улаштування автостоянки не вирішувалося взагалі. Зазначена інформація підтверджується Протоколом засідання виконкому міської ради від 19.02.1998 № 2.

Право приватної власності на спірну земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Кулиненком Т.П. (РНОКПП НОМЕР_1 ), на підставі рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 19.02.1998 № 278, яке не приймалось, номер запису про право власності: 49171782.

У подальшому право власності на земельну ділянку площею 0,611 га з кадастровим номером 1210100000:01:563:0099, яка знаходиться за адресою: м. Дніпро, вул. Терещенківська, 23-А (до перейменування - вул. Червоного Козацтва) перейшло до ТОВ «Солар Гоу» (код ЄДРПОУ 42260977) на підставі договору купівлі-продажу від 22.06.2021 № 793, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кокосадзе Н.М.

Судами встановлено, що зазначена земельна ділянка відноситься до земель комунальної власності, не наданих у користування іншим особам, рішення уповноваженого на розпорядження земельною ділянкою органу про передачу її в оренду будь-якій фізичній чи юридичній особі не прийнято та не приймалося.

Наведені обставини стали підставою для звернення прокурора в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради з позовом до суду про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,611 га з кадастровим номером 1210100000:01:563:0099, яка знаходиться за адресою: м. Дніпро, вул. Терещенківська, 23-А (до перейменування - вул. Червоного Козацтва), витребування зазначеної земельної ділянки та скасування державної реєстрації прав на майно.

Суд першої інстанції позов задовольнив та мотивував таке рішення тим, що земельна ділянка як складова частина комунального нерухомого майна вибула з володіння дійсного власника - територіальної громади міста Дніпра поза її волею, за відсутності жодних правових підстав, на підставі рішення, яке не приймалося, і це, за висновком суду, є достатньою підставою для витребування цієї земельної ділянки у добросовісного набувача на користь Дніпровської міської ради. Крім того, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що з метою усунення перешкод Дніпровській міській раді у вільному використанні або розпорядженні своїм майном у вигляді земельної ділянки комунальної власності наявні правові підстави для скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:01:563:0099 площею 0,611 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому суд першої інстанції встановив обставини нездійснення уповноваженим органом захисту порушених інтересів держави в передбаченому законом порядку, а тому констатував наявність виключних підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Дніпровської міської ради.

ТОВ «Солар Гоу» оскаржило рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 29.05.2023 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.02.2023 скасовано, провадження у справі № 904/2720/22 закрито. Роз`яснено позивачу про можливість пред`явлення ним позову до суду загальної юрисдикції.

Постановою Верховного Суду від 12.09.2023 касаційну скаргу Заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури задоволено. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 29.05.2023 у справі № 904/2720/22 скасовано, справу № 904/2720/22 передано до Центрального апеляційного господарського суду для продовження розгляду.

Суд касаційної інстанції виходив із того, що, визначаючи юрисдикційність спору, необхідно зважати як на суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, так і на відповідний суб`єктний склад учасників у цій справі. У кожній окремій справі юрисдикція спору ставиться у залежність від обставин справи, які не є визначальними ані з точки зору суб`єктного складу спору, ані з точки зору змісту правовідносин (прав і обов`язків учасників спірних правовідносин). Апеляційний господарський суд, обмежившись посиланням на те, що предметом спору у справі № 904/2720/22 є земельна ділянка, власником якої була фізична особа як сторона договору купівлі-продажу, не встановив інших суттєвих фактичних обставин, які впливають на правильне визначення юрисдикційності цього спору. Зокрема, апеляційний господарський суд достеменно не встановив цільового призначення земельної ділянки, яка передавалась у приватну власність Кулиненку Т.П. , не дослідив, для якої мети надавалася земельна ділянка Кулиненку Т.П. , а відтак не з`ясував дійсного характеру спірних правовідносин у цій справі. За таких обставин суд касаційної інстанції констатував, що висновок апеляційного господарського суду про необхідність розгляду цієї справи в порядку цивільного судочинства є передчасним.

При новому розгляді справи ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 03.04.2024 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Виконавчий комітет Дніпровської міської ради та залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Андрєєву Г.О.

Також прокурор до апеляційного суду подав заяву про зміну резолютивної частини рішення, в якій просив суд за результатами розгляду апеляційної скарги змінити резолютивну частину рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.02.2023 у частині витребування земельної ділянки та її скасування у Державному земельному кадастрі, шляхом викладення резолютивної частини у наступній редакції: «Витребувати від ТОВ «Солар Гоу» (код ЄДРПОУ 42260977) на користь територіальної громади міста Дніпро в особі Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ 26510514) земельні ділянки площею 0,5344 га з кадастровим номером 1210100000:01:563:0106 та площею 0,0766 га з кадастровим номером 1210100000:01:563:0105, які утворено внаслідок поділу земельної ділянки площею 0,611 га з кадастровим номером 1210100000:01:563:0099; скасувати у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельних ділянок площею 0,5344 га з кадастровим номером 1210100000:01:563:0106 та площею 0,0766 га з кадастровим номером 1210100000:01:563:0105, що розташовані за адресою: м. Дніпро, вул. Терещенківська (колишня назва - Червоного Козацтва), 23А, загальною площею 0,611 га, які утворено внаслідок поділу земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:01:563:0099». У решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заяву Прокурор обґрунтував тим, що ТОВ «Солар Плюс» 14.01.2024 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано відомості про закриття об`єкта нерухомого майна - земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:01:563:0099, у зв`язку з її поділом, та зареєстровано за товариством право власності на новоутворені земельні ділянки площею 0,5344 га з кадастровим номером 1210100000:01:563:0106 та площею 0,0766 га з кадастровим номером 1210100000:01:563:0105. У зв`язку зі здійсненням відповідачем поділу спірної земельної ділянки та утворення двох нових ділянок після ухвалення Господарським судом Дніпропетровської області рішення по суті справи, первісні позовні вимоги прокурора не повною мірою забезпечують захист порушених прав та інтересів держави в особі Дніпровської міської ради. Отже, з метою належного та ефективного захисту інтересів держави в особі Дніпровської міської ради необхідною є зміна резолютивної частини рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.02.2023 в частині витребування земельної ділянки та її скасування у Державному земельному кадастрі.

Суд апеляційної інстанції відхилив цю заяву прокурора та дійшов висновку, що така заява по суті є зміною предмета позову в апеляційному суді, а відповідно до частини 5 статті 269 ГПК у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

За результатами нового розгляду справи суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимоги, мотивуючи таке рішення тим, що поділ спірної земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:01:563:0099 унеможливлює виконання рішення господарського суду в частині витребування від ТОВ «Солар Гоу» на користь територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради земельної ділянки площею 0,611 га, кадастровий номер 1210100000:01:563:0099, та скасування державної реєстрації земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Дніпро, вул. Терещенківська, 23-А, загальною площею 0,611 га, кадастровий номер 1210100000:01:563:0099 у Державному земельному кадастрі, що є підставою для відмови прокурору у задоволені позовних вимог у цій частині. Оскільки оспорюваний договір є виконаним, то визнання його недійсним без одночасного застосування наслідків недійсності правочину (з огляду на відмову в задоволенні позовних вимог прокурора про повернення спірної земельної ділянки) не призведе до поновлення майнових прав держави, а тому суд апеляційної інстанції відмовив і у задоволенні позову про визнання недійсним договору з підстав обрання прокурором неефективного способу захисту.

У поданій касаційній скарзі прокурор в обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення послався, зокрема, на те, що суд апеляційної інстанції при вирішенні спору неправильно застосував положення статей 17, 67 Земельного кодексу України (далі - ЗК; у редакції станом на 19.02.1998), статей 116, 122 ЗК, статей 387, 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) та порушив норми процесуального права, а саме статті 20, 236, 237 ГПК та не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 30.09.2014 у справі № 43/440-6/231, від 11.06.2014 у справі № 6-52цс14, від 08.06.2016 у справі № 6-3089ц15, від 18.01.2017 у справі № 6-2776цс16 та Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 28.04.2022 у справі № 676/196/20, від 21.09.2022 у справі № 357/10226/19, від 19.10.2023 у справі № 607/3608/20, від 31.01.2024 у справі № 201/4160/19.

Суд апеляційної інстанції не врахував правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, стосовно того, що з огляду на приписи статей 387 і 388 ЦК на можливість витребування власником земельних ділянок не впливає їхній поділ та/або об`єднання. Формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб. Аналогічні за змістом висновки, які не було враховано апеляційним судом, викладено також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц та у постановах Верховного Суду від 28.04.2022 у справі № 676/196/20, від 21.09.2022 у справі № 357/10226/19 та від 19.10.2023 у справі № 607/3608/20.

Крім того, апеляційний суд не надав правову оцінку недобросовісним діям відповідачів, у тому числі ТОВ «Солар Плюс», яке здійснило поділ спірної земельної ділянки під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, та не врахував правові висновки Верховного Суду з цих питань, а саме правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 31.01.2024 у справі № 201/4160/19, відповідно до якої недобросовісна поведінка особи, яка полягає в учиненні дій, що можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право, відповідач, будучи обізнаним про оскарження позивачем вибуття з його власності спірного майна в судовому порядку та перебування справи на розгляді у суді, а також про відкриті кримінальні провадження щодо незаконного заволодіння спірним майном, відчужив його, внаслідок чого було здійснено її поділ та подальше відчуження. Отже, саме недобросовісні дії відповідача призвели до необхідності зміни резолютивну частину рішення суду першої інстанції в цій справі, оскільки початкові позовні вимоги не повною мірою забезпечували захист порушених прав та інтересів позивача.

Прокурор подав до Центрального апеляційного господарського суду відповідну письмову заяву та копії підтверджуючих документів, проте апеляційний суд неправомірно визнав таку заяву безпідставною, чим порушив частину 4 статті 236 ГПК, частину 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо урахування висновків Верховного Суду про застосування норм права у подібних правовідносинах.

При цьому суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 в справі № 924/1473/15 та у постановах Верховного Суду від 15.10.2020 у справі № 922/2575/19, від 13.07.2023 у справі № 5015/118/11, від 31.05.2023 у справі № 916/1029/22, від 15.10.2020 у справі № 922/2575/19, від 22.07.2021 у справі № 910/18389/20, від 10.11.2021 у справі № 916/1988/20, від 31.05.2023 у справі № 916/1029/22, стосовно того, що не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив обставини справи, залишив поза увагою доводи прокурора та відмовив у задоволенні позову через поділ земельної ділянки, не надавши належної правової оцінки недобросовісним діям ТОВ «Солар Гоу», яким створено перешкоди у здійсненні судочинства, тим самим потураючи діям ТОВ «Солар Гоу» та створюючи необхідність повторного звернення до суду з новим позовом, що є неприпустимим з огляду на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, що не було враховано судом апеляційної інстанції.

При цьому суд не врахував правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц щодо необхідності застосування принципу jura novit curia («суд знає закони») та обов`язку суду застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм; у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/23, від 30.06.2021 у справі № 9901/172/20, від 01.07.2021 у справі № 9901/381/20, від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18, від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14, від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц, від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18, від 05.06.2018у справі № 338/180/17, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, щодо встановлення судом з огляду на обґрунтування позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору, а також сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених процесуальним законом і надавати позовним вимогам належну інтерпретацію.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах, передбачених статтею 300 ГПК, виходить із такого.

Статтею 15 ЦК передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 ЦК).

Зазначені норми матеріального права визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права.

Разом із тим у статті 4 ГПК визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина 2).

Право на звернення до господарського суду в установленому ГПК порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом (частина 1 статті 4 ГПК).

З огляду на положення статті 4 ГПК, статей 15, 16 ЦК підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Відповідно до статті 14 ГПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Водночас, питання належності та ефективності обраного позивачем способу захисту порушеного права або законного інтересу підлягає вирішенню судами після повного встановлення усіх фактичних обставин справи, а також після з`ясування того, чи існує у позивача право або законний інтерес та чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем (близька за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 17.06.2020 у справі № 922/2529/19).

Задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачами з урахуванням належно обраного способу судового захисту.

Частиною 2 статті 2 ЦК передбачено, що одним із учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі статтями 167, 170 ЦК набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією (частина 1 статті 13 Конституції України).

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).

Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель (частина друга статті 4 ЗК).

Земельне законодавство базується на таких принципах: поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; забезпечення раціонального використання та охорони земель (частина 1 статті 5 ЗК).

Відповідно до положень частини 2 статті 16 ЦК суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Аналогічні положення щодо способів захисту прав на земельні ділянки передбачено у частині 3 статті 152 ЗК.

Позов у справі, що розглядається, подано прокурором на захист державних інтересів в особі Дніпровської міської ради, оскільки земельна ділянка як складова частина комунального нерухомого майна вибула з володіння дійсного власника - територіальної громади міста Дніпра поза її волею, за відсутності жодних правових підстав, на підставі рішення, яке не приймалося, отже у Кулиненка Т.П. не було законних підстав на розпорядження спірною земельною ділянкою, що є достатньою підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки, укладеного між відповідачами, скасування державної реєстрації відповідного права та витребування цієї земельної ділянки у останнього набувача на користь Дніпровської міської ради. Матеріально-правовими підставами позову прокурором зазначено, зокрема, положення статей 387, 388 ЦК.

Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що прокурор не має права вимагати витребування спірної земельної ділянки з володіння останнього набувача цієї земельної ділянки у зв`язку з тим, що підстави набуття відповідачами права власності на земельну ділянку (договір купівлі-продажу земельної ділянки від 22.06.2021) не визнані недійсними, а витребування спірної земельної ділянки неможливо у зв`язку з її поділом відповідачем ТОВ «Солар Гоу».

Проте з такими висновками суду погодитися не можна.

Відповідно до частин першої та другої статті 321 ЦК право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК).

Держава забезпечує рівний захист усіх суб`єктів права власності застосуванням передбачених законодавством заходів. Регулювання, наведене в Главі 29 ЦК, передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності, як витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) й усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно.

Недобросовісний володілець зобов`язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна (стаття 400 ЦК).

Стаття 388 ЦК містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, приводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна. Таким чином, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем) власник, який вважає свої права порушеними, має право пред`явити позов про витребування відповідного майна (такий висновок наведено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21).

При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (такий правовий висновок, зокрема, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 16.06.2020 у справі № 372/266/15-ц, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19.

Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК, є неефективними.

У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна у власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 15.02.2022 у справі № 911/3034/15 (911/3692/20), від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19).

У справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 (на яку послався прокурор в обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення) навела правовий висновок, за яким можливість віндикації майна, його витребування від особи, яка незаконно або свавільно заволоділа ним, має нормативну основу в національному законодавстві. Зокрема, пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК передбачений такий спосіб захисту, як відновлення становища, яке існувало до порушення, а статтею 387 ЦК передбачено право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння. Зазначені положення є доступними для заінтересованих осіб, чіткими, а наслідки їх застосування - передбачуваними. Віндикація майна, його витребування в особи, яка незаконно або свавільно порушила чуже володіння, має легітимну мету, яка полягає в забезпеченні права інших осіб мирно володіти своїм майном. Така мета відповідає загальним інтересам суспільства.

У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції відмовив у витребуванні спірної земельної ділянки із володіння ТОВ «Солар Гоу», обмежившись лише посиланням на обрання прокурором неналежного способу захисту та обставини поділу відповідачем спірної земельної ділянки, що, за висновками апеляційного суду, виключає можливість її витребування на користь власника (територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради).

Проте суд апеляційної інстанції, при вирішенні спору, не врахував наведені вище норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а також висновки Великої Палати Верховного Суду з питань застосування цих норм права при вирішенні спорів у подібних правовідносинах, не надав належної оцінки доводам прокурора, наведеним у позовній заяві, у тому числі щодо обраного способу захисту порушеного права позивача як то витребування у ТОВ «Солар Гоу» на користь територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради спірної земельної ділянки (позовна вимога була заявлена в суді першої інстанції) у контексті обставин вибуття цієї земельної ділянки з власності позивача та мети позову про витребування майна, а також добросовісності дій відповідачів як набувачів спірної земельної ділянки, що поставлено прокурором під сумнів, оскільки, за висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у ряді постанов, на які послався прокурор в обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення, добросовісність належить до загальних засад цивільного законодавства і ненадання оцінки такому доводу сторони свідчить про невиконання судами обов`язку щодо обґрунтування судових рішень, який випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Разом із тим Велика Палата Верховного Суду у справах за подібних правовідносин неодноразово наводила висновки про те, що з огляду на приписи статей 387 і 388 ЦК на можливість витребування власником земельних ділянок не впливає їхній поділ та/або об`єднання. Формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, на які послався прокурор в обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення).

Отже, висновок суду апеляційної інстанції про неможливість задоволення позовної вимоги про витребування спірної земельної ділянки у зв`язку з її поділом відповідачем суперечить наведеним висновкам Великої Палати Верховного Суду щодо застосування зазначених норм права при вирішенні спорів у подібних правовідносинах та є передчасним.

Водночас Верховний Суд, переглядаючи справу у касаційному порядку, враховує викладені у постанові Верховного Суду від 31.01.2024 у справі № 201/4160/19 (на яку послався прокурор в обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень) висновки, відповідно до яких однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними.

Згідно зі статтею 13 ЦК цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

У зв`язку з цим добросовісність при правовому регулюванні цивільних відносин повинна розглядатися як відповідність реальної поведінки учасників таких відносин вимогам загальносоціальних уявлень про честь і совість. Іншими словами, щоб бути добросовісним, дії та вчинки учасників цивільних відносин мають здійснюватися таким чином, щоб вони викликали схвальну оцінку з боку суспільної моралі, зокрема в аспекті відповідності застосованих засобів правового регулювання тим цілям, які перед ним ставляться. Цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.

У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків.

Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

Недобросовісна поведінка особи, яка полягає в учиненні дій, що можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

У справі, що розглядається, прокурор до суду апеляційної інстанції подав заяву, яку просив врахувати під час розгляду апеляційної скарги відповідача, а також докази на підтвердження викладених в ній обставин стосовно того, що відповідач ТОВ «Солар Гоу» під час нового розгляду цієї справи у січні 2024 року здійснив поділ спірної земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:01:563:0099 площею 0,611 га та зареєстрував за собою право власності на дві новоутворені земельні ділянки з кадастровим номером 1210100000:01:563:0106 площею 0,5344 та з кадастровим номером 1210100000:01:563:0105 площею 0,0766 га. При цьому прокурор зауважив, що такі дії відповідача свідчать про його недобросовісну поведінку та спрямовані на унеможливлення виконання рішення суду про витребування та повернення позивачу земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:01:563:0099 площею 0,611 га.

Суд апеляційної інстанції не надав будь-якої оцінки тому, що позивач з причин, які об`єктивно не залежали від нього, не міг подати відповідні докази раніше, про що прокурор зауважив у зазначеній заяві, та відхилив цю заяву прокурора як безпідставну з посиланням лише на частину 5 статті 269 ГПК, чим фактично обмежив право позивача на судовий захист, відмовивши в подальшому в задоволенні позовної вимоги про витребування спірної земельної ділянки виключно з мотивів її поділу, при цьому не надавши взагалі жодної оцінки таким діям відповідача ТОВ «Солар Гоу» в контексті дотримання принципу добросовісності при реалізації прав, та чи не є такі дії зловживанням правом, які в майбутньому порушили права іншої особи (позивача).

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд створює такі умови, за яких кожному учаснику судового процесу гарантується рівність у реалізації наданих процесуальних прав та у виконанні процесуальних обов`язків, визначених процесуальним законом.

Водночас суд апеляційної інстанції при вирішенні спору мав врахувати, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (стаття 14 ГПК), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених процесуальним кодексом (пункт 4 частини 5 статті 13 ГПК). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (подібні висновки наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, на яку послався прокурор в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК).

Отже, у справі, що розглядається, суд апеляційної інстанцій за обставин належної оцінки наявних у матеріалах справи доказів, мав процесуальну можливість з огляду на предмет і підстави заявленого прокурором позову встановити з вірогідністю (стаття 79 ГПК) наявність/відсутність підстав для витребування спірної земельної ділянки, надати оцінку поданим сторонами доказам у їх сукупності (стаття 86 ГПК) і в залежності від встановленого - вирішити спір відповідно до закону.

Суд касаційної інстанції, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що підстава касаційного оскарження судового рішення, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, знайшла своє підтвердження під час розгляду справи.

Відповідно до статті 236 ГПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом частини 1 статті 237 ГПК при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

У зв`язку з наведеним, постанова суду апеляційної інстанції зазначеним вимогам процесуального закону не відповідає, оскільки суд не дослідив належним чином зібрані у справі докази та не встановив пов`язані з ними обставини, що входили до предмета доказування, отже, постанову суду апеляційної інстанції не можна визнати законною і обґрунтованою.

З огляду на те, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору було порушено норми процесуального права щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, цей суд дійшов передчасного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову прокурора за наведених у постанові обставин.

Порушення судом апеляційної інстанцій норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 ГПК).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Переглянувши у касаційному порядку судове рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку, що наведені вище обставини щодо дослідження та оцінки в сукупності доказів, які є в матеріалах справи, згідно з пунктом 1 частини 3, частини 4 статті 310 ГПК є підставою для скасування постанови Центрального апеляційного господарського суду від 03.07.2024 у справі № 904/2720/22 та передачі справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

За результатами нового розгляду справи має бути вирішено й питання розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури задовольнити.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.07.2024 у справі № 904/2720/22 скасувати.

3. Справу № 904/2720/22 передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: В.А. Зуєв

І.С. Міщенко