Постанова

від 17.12.2024 по справі 910/10699/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/10699/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Ємця А. А. (головуючого), Бенедисюка І. М., Жайворонок Т. Є.,

за участю секретаря судового засідання Рєзнік А. В.,

представників:

позивача - Зайця К. В.,

відповідача - Супліка М. В., Ремарчука В. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Контейнерний термінал Іллічівськ" (далі - ПП "Контейнерний термінал Іллічівськ", позивач, скаржник)

на рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2024 (суддя Кирилюк Т. Ю.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2024 (колегія суддів: Пономаренко Є. Ю. (головуючий), Руденко М. А., Барсук М. А.)

у справі № 910/10699/21

за позовом Приватного підприємства "Контейнерний термінал Іллічівськ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Крентон Україна" (далі - ТОВ "Компанія Крентон Україна", відповідач)

про визнання недійсним договору купівлі-продажу рухомого майна від 06.02.2020.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. ПП "Контейнерний термінал Іллічівськ" звернулося з позовом до ТОВ "Компанія Крентон Україна" про визнання недійсним договору купівлі-продажу рухомого майна від 06.02.2020.

1.2. Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач посилається на те, що оспорюваний договір підписаний з боку позивача неуповноваженою особою, а саме директором Чмиховим Сергієм Сергійовичем, який відповідно до вимог п. 7.1.7 та п. 8.6.17 статуту не мав повноважень укладати правочин з розпорядження майном підприємства на суму більше 1 000 000,00 грн без відповідного погодження (письмового рішення) учасника позивача.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Суди розглядали справу неодноразово.

2.2. Господарський суд міста Києва рішенням від 12.08.2021, залишеним без змін у постанові Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2021, у позові відмовив.

2.3. Постановою від 21.12.2021 Верховний Суд рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2021 скасував, справу передав на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

2.4. Господарський суд міста Києва рішенням від 17.10.2022, залишеним без змін у постанові Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2023, у позові відмовив.

2.5. Постановою від 26.09.2023 Верховний Суд постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2022 скасував, справу направив на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

2.6. Господарський суд міста Києва рішенням від 19.03.2024, залишеним без змін згідно з постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2024, у позові відмовив.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. У касаційній скарзі позивач просить Суд рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2024 у справі № 910/10699/21 скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник, посилаючись на пункти 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених, зокрема, у постановах Верховного Суду: від 21.12.21 та 26.09.2023 у цій справі № 910/10699/21; від 16.10.2019 у справі № 904/5262/18; від 18.06.2020 у справі № 909/965/16; від 26.10.2020 у справі № 911/2498/18 (357/6515/20); від 09.04.2019 у справі № 903/394/18; від 10.04.2019 у справі № 390/34/17; від 25.05.2023 у справі № 909/983/16; від 31.05.2022 у справі № 922/2249/20; від 16.05.2023 у справі № 910/16093/18; від 25.06.2020 у справі № 924/233/18; від 25.02.2021 у справі № 913/38/20; від 25.02.2021 у справі № 904/7804/16; від 26.02.2021 у справі № 908/2847/19; від 14.04.2021 у справі № 910/7431/19; від 07.10.2020 у справі № 910/20487/13; від 25.04.2023 у справі № 910/6474/20; від 29.04.2020 у справі № 909/685/18; від 09.09.2020 у справі № 905/1347/19; від 06.12.2022 у справі № 904/738/22; від 30.03.2023 у справі № 905/2307/21 (905/496/22).

4.2. Скаржник стверджує, що суди першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень порушили норми процесуального права, в тому числі пп. 1, 4 ч. 3 ст. 310 ГПК України та ст.ст. 7 та 13 ГПК України.

5. Доводи інших учасників справи

5.1. У відзиві на касаційну скаргу відповідач заперечив проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просив відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення у цій справі залишити без змін.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. Суди попередніх судових інстанцій встановили, що 06.02.2020 між Приватним підприємством "Контейнерний термінал Іллічівськ" (продавець) в особі директора Чмихова Сергія Сергійовича, який діє на підставі статуту, та ТОВ "Компанія Крентон Україна" (покупець) укладено договір купівлі-продажу рухомого майна, на підставі якого позивач продав, а відповідач придбав рухоме майно - технологічні транспортні засоби (обладнання), яке було в користуванні у кількості 63 одиниці на загальну суму 37 650 000,00 грн (у т.ч. ПДВ - 6275000,00 грн), що в еквіваленті в доларах США становить 1 500 000,00 дол. США, у т.ч. ПДВ - 250000 дол. США), що також підтверджується актом приймання-передачі рухомого майна від 06.02.2020.

6.2. 27.02.2020 між сторонами укладена додаткова угода №1 від 27.02.2020 до договору.

6.3. Зазначена додаткова угода № 1 від 27.02.2020 до договору з боку відповідача підписана директором Кулешовим Олексієм Володимировичем, з боку позивача підписана директором Чмиховим Сергієм Сергійовичем, який діє на підставі статуту.

6.4. Відповідно до зазначеної додаткової угоди № 1 від 27.02.2020 змінено розділ 3 "Обов`язки сторін" шляхом викладення в новій редакції:

"3.1. Покупець повинен здійснити оплату за даним договором на розрахунковий рахунок продавця наступним чином:

3.1.1. 7 530 000,00 грн покупець перераховує на розрахунковий рахунок продавця в строк до 10.02.2020.

3.1.2. 11 193 817,50 грн покупець перераховує на розрахунковий рахунок продавця в строк до 07.03.2020.

3.1.3. Покупець перераховує протягом 10 (десяти) робочих днів на розрахунковий рахунок продавця решту коштів за договором згідно п. 2.1., але після надання продавцем за актом приймання-передачі технічних паспортів та відповідної технічної документації на обладнання, що вказане у розділі 1 цього договору, за виключенням позиції № 3 в таблиці "Кран козловий контейнерний пневмоколісний G736, заводський № Т41049, реєстраційний № 12296", та за мінусом його вартості, що становить 2 344 739,65 грн, у тому числі ПДВ включене у вартість крану - 390 789,94 грн.

3.2. Продавець зобов`язується в дату здійснення платежу, вказаного у п.3.1.3. цього договору, зареєструвати податкову накладну в податкових органах на всю суму ПДВ, що залишилась від суми, вказаної у п.2.1. цього договору.

3.3. Продавець сплачує обов`язкові платежі для продавця, покупець сплачує обов`язкові платежі для покупця відповідно до чинного законодавства України."

6.5. Відповідно до умов договору купівлі-продажу відповідач сплатив позивачу грошові кошти у загальній сумі 37 521 591, 50 грн, що підтверджується випискою з банківського рахунку ТОВ "Компанія Крентон Україна" у ПАТ "КБ "АКОРДБАНК" з 01.02.2020 до 07.12.2020, а саме: 07.02.2020 сплачено 7 530 000,00 грн; 06.03.2020 сплачено 11 193 817,50 грн; 14.05.2020 сплачено 580 000,00 грн; 18.09.2020 сплачено 3 300 000,00 грн; 25.09.2020 сплачено 3 443 344,00 грн; 15.10.2020 сплачено 8 474 430,00 грн; 11.11.2020 сплачено 3 000 000,00 грн.

6.6. Отримання вказаних коштів позивачем також підтверджується випискою ПАТ "МТБ Банк" за рахунком позивача за період з 07.02.2020 - 16.11.2020.

6.7. Листом вих. № 57-01/05-20 від 18.09.2020 позивач повідомив ДП "Морський торговельний порт "Чорноморськ", що відповідно до умов оспорюваного договору відповідач є власником та законним розпорядником рухомого майна.

6.8. Позивач, вважаючи що вказаний договір підписаний з боку ПП "Контейнерний термінал Іллічівськ" неуповноваженою особою, а саме директором Чмиховим Сергієм Сергійовичем, який відповідно до вимог п.7.1.7 та п. 8.6.17 статуту не мав повноважень укладати правочин з розпорядження майном підприємства на суму більше 1 000 000,00 грн без відповідного погодження (письмового рішення) учасника позивача, звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу рухомого майна від 06.02.2020.

7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Розгляд заяв / клопотань

7.1. Ухвалою від 27.11.2024 Верховний Суд, зокрема, відкрив касаційне провадження у справі № 910/10699/21 за касаційною скаргою на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України.

7.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.3. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.2. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.3. Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

8.4. При цьому сам скаржник у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визнає підставу, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначає сам скаржник), покладається на скаржника.

8.5. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

8.6. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

8.7. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, у якій визначено критерій подібності правовідносин.

8.8. Так, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", зміст якого полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями, відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

8.9. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

8.10. Із-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

8.11. У кожному випадку порівняння правовідносин та їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

8.12. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

8.13. Так, зокрема, скаржник вказує на те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 21.12.21 та 26.09.2023 у справі № 910/10699/21, від 16.10.2019 у справі № 904/5262/18, від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 26.10.2020 у справі № 911/2498/18 (357/6515/20), від 09.04.2019 у справі № 903/394/18, від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 25.05.2023 у справі № 909/983/16, від 31.05.2022 у справі № 922/2249/20, від 16.05.2023 у справі № 910/16093/18, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 25.02.2021 у справі № 913/38/20, від 25.02.2021 у справі № 904/7804/16, від 26.02.2021 у справі № 908/2847/19, від 14.04.2021 у справі № 910/7431/19, від 07.10.2020 у справі № 910/20487/13, від 25.04.2023 у справі № 910/6474/20, від 29.04.2020 у справі № 909/685/18, від 09.09.2020 у справі № 905/1347/19, від 06.12.2022 у справі № 904/738/22, від 30.03.2023 у справі № 905/2307/21 (905/496/22).

8.14. У розглядуваній справі (№ 910/10699/21) Верховний Суд у своїй постанові від 26.09.2023 направляючи справу на новий розгляд вказав, що поза увагою суддів залишилися, зокрема, посилання позивача на те, що:

- під час первинного розгляду справи № 910/10699/21 у жодному процесуальному документі відповідача не було згадки про його обізнаність про наявність оригіналу рішення власника, не було повідомлено суди про неможливість подання цього документа разом з відзивом, об`єктивні причини такого неподання, які дії вчинив відповідач задля отримання такого документа;

- у поясненнях відповідача від 05.07.2022 він кардинально змінив свою позицію та долучив копію рішення власника як доказ начебто надання згоди власника ПП "КТІ" на укладення оскаржуваного договору, а також інші докази, які до цього у справу відповідач не додавав та на які не посилався;

- копія рішення власника не містить переліку рухомого майна, на відчуження якого нібито надав згоду власник скаржника ( ОСОБА_1 );

- в матеріалах кримінального провадження № 1202110010004718 від 03.12.2021 за ч. 2 ст. 190 КК України відсутні відомості щодо того, як саме ОСОБА_2 міг отримати фотокопію рішення власника;

- надана слідчим відділом Шевченківського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві з відміткою "Згідно з оригіналом матеріалів кримінального провадження № 12021100100004718" засвідчує лише те, що надана слідчим відділом Шевченківського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві Північному апеляційному господарському суду фотокопія рішення власника відповідає матеріалам кримінального провадження № 1202110010004718 від 03.12.2021 року за ч. 2 ст. 190 КК України (тобто фотографічному зображенню рішення власника з телефона ОСОБА_3 ), але не свідчить про відповідність рішення власника оригіналу або про його існування взагалі (що є неможливим з огляду на те, що таке рішення власника ПП "КТІ" ніколи не оформлювалося та не підписувалося власником Позивача;

- обставина нібито наявності згоди власника ПП "КТІ" на укладення оскаржуваного договору підтверджується паперовою копією фотографічного зображення (фотографії), а не самим документом - письмовим рішенням власника ПП "КТІ", тобто таким засобом доказування, який не може підтверджувати таку обставину;

- рішення власника нібито підписав власник Скаржника ( ОСОБА_1 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Однак ні за вказаною адресою, ні у вказану дату ОСОБА_1 не підписував і не міг підписати цей документ з огляду на його перебування за межами України. Як випливає з наявної у матеріалах справи відповіді Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України на адвокатський запит № 07-11/22 від 07.11.2022, ОСОБА_1 виїхав за межі території України 02.10.2019, а повернувся лише 06.03.2020. Тобто в проміжок з 02.10.2019 до 06.03.2020 ОСОБА_1 перебував за кордоном, що виключає можливість підписання ОСОБА_1 рішення власника;

- в матеріалах справи № 910/10699/21 (як і в матеріалах кримінального провадження № 1202110010004718 від 03.12.2021 за ч. 2 ст. 190 КК України) міститься паперова копія фотографічного зображення (фотографії) рішення власника.

8.15. Відповідно до статті 316 ГПК України суди попередніх інстанцій дослідили докази матеріалів справи в частині наданих касаційним судом обов`язкових вказівок та встановили таке:

- те що у матеріалах справи під час первинного розгляду справи № 910/10699/21 у жодному процесуальному документі відповідача немає згадки про його обізнаність про наявність оригіналу рішення власника у цьому випадку не може вплинути на прийняте судом рішення, оскільки відповідно до частини третьої статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. У цьому випадку саме на позивача покладено процесуальний обов`язок доведення відсутності згоди власника на відчуження майна та залишкової вартості цього майна, оскільки це твердження покладено в основу обґрунтування заявлених ним вимог. Крім того, носієм цього обов`язку є саме позивач в силу правового регулювання частини третьої статті 92 Цивільного кодексу України;

- правова позиція відповідача, викладена у поясненнях від 05.07.2022, зведена до відсутності ознак недійсності укладеного сторонами у справі договору, що відповідає його доводам, викладеним у відзиві та інших документах. Крім того, відповідно до частини другої статті 14 Господарського процесуального кодексу України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. У частині п`ятій статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд, зокрема, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом. За правилами частини першої статті 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право, зокрема, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб. Відповідно, місцевий суд не мав права не взяти до уваги доповнення або зміну аргументації учасника судового розгляду, у тому числі подання додаткових доказів у межах встановлених процесуальним законодавством строків;

- наявна у матеріалах справи фотокопія рішення власника про надання згоди на укладення договору не містить переліку відчужуваного майна, проте і наявність такого переліку не вимагається за умовою пункту 7.1.17 статуту Приватного підприємства "Контейнерний термінал Іллічівськ" в редакції, чинній на момент укладення спірного договору: до компетенції учасника підприємства відноситься питання погодження (шляхом видання письмового рішення) укладення договору про відчуження майна підприємства, якщо залишкова вартість такого майна перевищує 1 000 000 (один мільйон) гривень. Відповідно, за умовою пункту 7.1.17 статуту позивача його учасник має погоджувати укладення договору, а не відчуження певно визначеного майна;

- у господарського суду відсутні процесуальні повноваження досліджувати матеріали кримінального провадження № 1202110010004718 від 03.12.2021 за частиною другою статті 190 Кримінального кодексу України на предмет наявності або відсутності відомостей, у тому числі щодо того, як саме ОСОБА_2 міг отримати фотокопію рішення власника;

- господарський суд не має технічної можливості встановлювати справжність наданої слідчим відділом Шевченківського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві, з відміткою "Згідно з оригіналом матеріалів кримінального провадження № 12021100100004718", фотокопії документа. Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. У статті 78 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. За процесуально-правовими приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. У цьому випадку з урахуванням виданої раніше довіреності на відчуження підприємства - позивача обставина надання власником згоди на укладення спірного договору та пересилання цього документа засобами електронного зв`язку є більш вірогідна, що зумовлює вірогідність наданої органом поліції фотокопії;

- твердження позивача про неможливість підписання свого рішення ОСОБА_1 30.01.2020 у місті Чорноморськ у зв`язку з його перебуванням за кордоном України є правильним, проте факт підписання цього рішення саме у місті Чорноморськ не є підтвердженою доказами обставиною. З фотокопії рішення дійсно вбачається наявність у тексті адреси: Україна, 68001, Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Транспортна, 10, проте ця адреса є місцезнаходженням (на час підписання) саме позивача, посадовою особою якого приймається це рішення. Зазначення відповідної адреси у тому самому місці документа також міститься, зокрема, у наданому позивачем рішенні (нотаріальної форми) власника про зміну керівника від 20.01.2020 та інших аналогічних документах, що доводить лише використання певної бланкової форми, а не місце його підписання. Оскільки Законом та статутом позивача не встановлюються вимоги до певного місця прийняття власником рішення, останній має право приймати його у будь-якому місці, у тому числі - за межами кордонів України, що не може мати наслідком його недійсність;

- наявна у матеріалах справи копія довіреності нотаріальної форми (том 1 арк 192), наданої власником позивача та підписаної у присутності нотаріуса, згідно з якою надано (у тому числі) ОСОБА_4 право фактично без будь-яких обмежень приймати від імені довірителя будь-які рішення та укладати правочини, зокрема, направлені на передачу майнових прав на підприємство-відповідача, свідчить про намір власника продати майновий комплекс підприємства-позивача, що робить наданий органом поліції доказ більш вірогідним, ніж відсутність будь-яких доказів з боку позивача для спростування факту погодження власником укладення спірного договору.

8.16. Наведені скаржником постанови, висновки яких, на його думку, не враховані судами попередніх інстанцій при розгляді справи - це постанови, які містять правові висновки щодо застосування загальних вимог процесуального законодавства, передбачених у статтях 73, 74, 76, 77, 86, 236- 238 ГПК України, щодо обов`язковості встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо. Тобто це загальні норми процесуального законодавства, які мають універсальний характер та застосовуються судами при розгляді кожної судової справи. Крім того, ці постанови уже були підставою для перегляду постанови Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2022 у справі, яка розглядається (№ 910/10699/21). Верховний Суд постановою від 26.09.2023 у справі 910/10699/21 скасував постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2022 у справі № 910/10699/21, а справу № 910/10699/21 направив на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

8.17. З огляду на викладене в оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції дослідив обставини справи відповідно до норм процесуального права та врахував й обґрунтував вказівки Верховного Суду, надані в постанові від 26.09.2023. Крім того, суд апеляційної інстанції встановив, що позивач кошти за договором отримав, використав їх у своїй господарській діяльності, а нові власники підприємства претензій до договору про набуття права на юридичну особу не мали.

8.18. Верховний Суд виходить з того, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції для обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

8.19. Суд враховує, що суди попередніх інстанцій надали оцінку доказам у справі з урахуванням принципів належності, допустимості, достовірності та вірогідності.

8.20. Отже, покликання скаржника у цій частині відхиляються Судом, при цьому Суд враховує, що такі доводи касаційної скарги є абстрактними, неаргументованими, необґрунтованими, невмотивованими та такими, що не підтверджені матеріалами справи, та фактично зводяться до заперечень встановлених обставин справи судами попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для відмови у задоволенні позову.

8.21. Водночас у силу приписів ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

8.22. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України (з посиланням на пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України), Верховний Суд виходить з того, що за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме собою порушення норм процесуального права у вигляді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбаченим пунктом 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

8.23. Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постановах від 12.10.2021 у справі № 905/1750/19 та від 20.05.2021 у справі № 905/1751/19.

8.24. Проте, як уже зазначалося, підстава касаційного оскарження - пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, наведена скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку не отримала підтвердження, а тому і підстави для скасування оскаржуваних рішення і постанови та направлення цієї справи на новий розгляд з підстави, встановленої пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України, у Суду також відсутні.

8.25. Інші аргументи скаржника щодо порушення норм процесуального права в контексті повноти оцінки доказів та встановлення обставин справи підлягають відхиленню як такі, що зводяться до необхідності переоцінки доказів та обставин, а також є такими, що не узгоджуються з підставою касаційного оскарження, визначеною самим скаржником.

8.26. Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

8.27. Зі змісту судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку наданим доказам сторін, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду цього господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено у статтях 73-80, 86, 300 ГПК України.

8.28. Отже, підстави касаційного оскарження, наведені скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку не отримали підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень про задоволення позовних вимог ПП "Контейнерний термінал Іллічівськ" - відсутні.

8.29. Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

8.30. Колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

9.2. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

9.3. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися та не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

10. Судові витрати

10.1. Судовий збір, сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки Верховний Суд касаційну скаргу залишає без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства "Контейнерний термінал Іллічівськ" залишити без задоволення, а рішення Господарського міста Києва від 19.03.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2024 у справі № 910/10699/21 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя А. Ємець

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Т. Жайворонок