Ухвала

від 18.12.2024 по справі 468/982/22-к

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" грудня 2024 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

за участю секретаря ОСОБА_4

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_5 на ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 22 листопада 2024 року щодо

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

- обвинуваченого за ч. 3 ст. 114-2, ч. ч. 2, 3 ст. 436-2 КК України.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 22 листопада 2024 року відмовлено в задоволенні клопотання обвинуваченого та його захисника про зміну запобіжного заходу.

Продовжено строк тримання обвинуваченому ОСОБА_5 під вартою до 20 січня 2025 року включно.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Обвинувачений ОСОБА_5 не згоден з прийнятим рішенням суду першої інстанції, але не зазначає, яке рішення просить прийняти.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Обвинувачений ОСОБА_5 не погоджується з обвинуваченням та вважає, що воно ґрунтується на припущеннях.

На думку апелянта ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, не доведені.

Просить обрати йому більш м`який запобіжний захід. Зазначив, що його сім`я залишилась у скрутному матеріальну становищі, а він є єдиним годувальником у сім`ї. У зв`язку з чим, його сім`я вимушена проживати у притулку.

Вказує, що тривалий час перебуває під вартою.

Встановлені судом першої інстанції обставини.

На розгляді Ленінського районного суду м. Миколаєва перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 114-2, ч. 2 ст. 436-2, ч. 3 ст. 436-2 КК України.

У судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_5 на 60 днів.

Суд першої інстанції вважав встановленими обставини існування ризику переховування обвинуваченого від суду, оскільки ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, що у зв`язку з введенням в Україні воєнного стану, підвищує ризик втечі на тимчасово непідконтрольну Україні територію, що дає підстави стверджувати про можливість переховування його від суду.

Окрім того, суд першої інстанції вважає встановленими обставини існування ризику вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, в якому обвинувачується ОСОБА_5 , оскільки на даний час тривають бойові дії у зв`язку із збройною агресією рф, а відповідні Телеграм-канали для збору інформації про місця розташування ЗСУ продовжують існувати. Цілодобовий домашній арешт, на думку суду, не може невілювати повністю вказаний ризик.

На думку суду, інші більш м`які запобіжні заходи, з урахуванням положень ч. 6 ст. 176 КПК України, не можуть запобігти доведеним ризикам, обставини існування яких виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою.

Суд зазначив, що на даний час продовжує існувати альтернативний більш м`який запобіжний захід у вигляді застави, яка визначена ухвалою суду від 15.07.2022.

Позиції учасників судового провадження.

Прокурор ОСОБА_6 надіслав клопотання про проведення апеляційного розгляду без його участі.

Обвинувачений ОСОБА_5 та захисник ОСОБА_7 належним чином повідомлені про дату та час апеляційного розгляду. Участь в апеляційному розгляді обвинуваченого та захисника, відповідно до ч. 4 ст. 422-1 КПК України, є необов`язковою. Обвинувачений ОСОБА_5 заяву про бажання брати участь у судовому розгляді не подавав.

Встановлені судом апеляційної інстанції обставини. Мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали судового провадження та обговоривши викладені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Стаття 370 КПК передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Цим вимогам закону оскаржуване рішення відповідає.

Статтею 331 КПК України визначено, що під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув`язнення.

Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 114-2, ч. 2 ст. 436-2, ч. 3 ст. 436-2 КК України, які відповідно до ст. 12 КК України відносяться до категорії нетяжких, тяжких та особливо тяжкого злочинів.

Колегія суддів вважає, що розглядаючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_5 , суд першої інстанції виконав вимоги ст.ст. 199, 331 КПК України, які регламентують продовження строку дії запобіжного заходу.

Крім того, колегія суддів зазначає, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не можна вважати покаранням за злочин, оскільки метою застосування запобіжного заходу є забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченої особи.

Колегія суддів звертає увагу, що ЄСПЛ неодноразово наголошував, що має існувати пропорційне співвідношення між засобами, які застосовують та метою, яку прагнуть досягти, бо не буде відповідного балансу, якщо на особу покладено надмірний тягар (рішення від 23.09.1982 року у справі «Єпорронг та Льон рот проти Швеції»).

Запобіжний захід має бути обрано/продовжено із врахуванням всіх обставин кримінального правопорушення, встановлених ризиків та конкретної особи, яка обвинувачується у вчиненому.

Розглядаючи клопотання прокурора, суд першої інстанції дотримався положень ст. ст. 177, 178, 183, 199, 331 КПК України та прийняв законне та обґрунтоване рішення про продовження обвинуваченому ОСОБА_5 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Доводи обвинуваченого ОСОБА_5 щодо його незгоди з пред`явленим обвинуваченням, яке на його думку ґрунтується на припущеннях, колегія суддів визнає необґрунтованими та наголошує, що на даній стадії суд апеляційної інстанції не вправі вдаватися у кримінально-правову кваліфікацію інкримінованих обвинуваченому дій та давати оцінку обґрунтованості обвинувачення, оскільки остаточна оцінка доведеності обвинувачення у відповідності до вимог закону, може буде дана лише за наслідками судового розгляду справи в суді першої інстанції, за результатами дослідження всіх доказів.

Колегія суддів також визнає необґрунтованими доводи апелянта в частині відсутності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які зазначені в оскарженій ухвалі, з огляду на таке.

Тяжкість пред`явленого обвинувачення ОСОБА_5 , а також існування ризиків переховування від суду та можливого вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження вчинення кримінального правопорушення, виправдовують продовження строку дії найсуворішого запобіжного заходу обвинуваченому.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Клоот проти Бельгії» визначено: «Серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання обвинуваченого під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень. Однак, необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід - необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться».

Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Обставини даного кримінального провадження, в тому числі і дані про особу обвинуваченого, на думку колегії суддів, дають достатні підстави припускати, що обвинувачений може здійснити спроби переховування від суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності, зокрема можливу втечу на тимчасово непідконтрольну України територію.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, є доведеним.

При встановлені наявності ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України - можливості вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження вчинення кримінального правопорушення, колегія суддів враховує, що наразі тривають бойові дії у зв`язку із збройною агресією рф, а відповідні Телеграм-канали для збору інформації про місця розташування ЗСУ продовжують існувати, перебуваючи у вільному доступі.

Колегія суддів звертає увагу, що КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.

Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.

Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що тяжкість покарання, якому може бути підданий обвинувачений, можна законно розглядати як таку, що може спонукати його до втечі.

Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв`язків, будь яких зв`язків з іншою країною, або наявність зв`язків в іншому місці.

Колегія суддів вважає, що зміна запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_5 на більш м`який з великою вірогідністю не зможе забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження та обвинувачення у вчиненні особливо тяжкого злочину, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_5 є необхідним та виправданим заходом забезпечення кримінального провадження.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б були безумовною підставою для скасування ухвали суду першої інстанції, про що просить апелянт не встановлено, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 422-1, 424, 532 КПК України,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_5 залишити без задоволення, а ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 22 листопада 2024 року щодо ОСОБА_5 , - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3