Рішення

від 19.12.2024 по справі 477/1599/21

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 477/1599/21

Провадження № 2/477/32/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повний текст)

22 листопада 2024 року м. Миколаїв

Жовтневий районний суд Миколаївської області у складі: головуючого у справі - судді Полішко В.В., з секретарем Крошніною А.М.,

за участю:

прокурора Задирко А.М.,

представника відповідача Мішково-Погорілівської сільської ради адвоката Костенюк М.В. (відсутня в судовому засіданні),

представника третьої особи - ДСГП «Ліси України» Середи Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Жовтневого районного суду Миколаївської області цивільну справу за правилами загального позовного провадження за позовом першого заступника Миколаївської обласної прокуратури в інтересах Миколаївської районної державної адміністрації до Мішково-Погорілівської сільської ради Миколаївської області, ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» про визнання незаконним та скасування рішення в частині, повернення земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

16 серпня 2021 року до суду надійшла позовна заява заступника Миколаївської обласної прокуратури, в якій просить визнати незаконним та скасувати рішення Мішково-Погорілівської сільської ради від 03 травня 2019 року №9 в частині затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1225 га, кадастровий номер 4823383000:07:000:0087, для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд, по АДРЕСА_1 , з одночасним припиненням права власності ОСОБА_1 на зазначену земельну ділянку. Усунути перешкоди власнику Миколаївській районній державній адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою державного лісового фонду шляхом зобов`язання ОСОБА_1 повернути у власність держави в особі Миколаївської районної державної адміністрації з правом постійного користування державного підприємства «Миколаївське лісове господарство» спірну земельну ділянку, а також стягнути судовий збір.

Ухвалою суду від 23 травня 2023 року за клопотанням прокурора, до участі у справі в якості позивача, шляхом заміни первісного позивача в особі Державного підприємства «Миколаївське лісове господарство» залучений його правонаступник державне спеціалізоване підприємство «Ліси України».

В обґрунтування заявлених вимог прокурор посилається на те, що Миколаївською обласною прокуратурою виявлено порушення вимог законодавства при передачі земельних ділянок державного лісового фонду у приватну власність, які також входять до територій, що відповідно до законодавства мають статус об`єкта природно-заповідного фонду.

Так, рішенням Мішково-Погорілівської сільської ради від 03 травня 2019 року №9 затверджено проект землеустрою та надано у власність відповідачу ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1225 га, кадастровий номер 4823383000:07:000:0087, для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд, по АДРЕСА_1 (за постановою Верховної Ради України від 17 липня 2020 року №807-ІХ район реорганізовано у Миколаївський).

На підставі вищезазначеного рішення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 31 липня 2019 року за № 32696938 зареєстровано право власності за ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку.

Відповідно до інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО «Укрдержліспроект» від 10 листопада 2020 року №706 земельна ділянка входить до складу земель державного лісового фонду квартал 11 виділ 3 Миколаївського лісництва ДП «Миколаївське лісове господарство» (далі ДП «Миколаївське ЛГ»).

За даними ДП «Миколаївське ЛГ» від 13 жовтня 2020 року №355 земельна ділянка, згідно з відомостями останнього лісовпорядкування, станом на 2019-2020 роки та на цей час, входить в межі земель державного лісового фонду, що підтверджується проектом організації та розвитку лісового господарства ДП «Миколаївське ЛГ».

Спірна земельна ділянка також входить в межі лісового заказника місцевого значення «Мішково-Погорілове», створеного на площі 180 га згідно з рішенням виконкому Миколаївської обласної ради народних депутатів від 28 грудня 1982 року №675 та від 23 жовтня 1984 року №448.

Зокрема, рішенням виконкому Миколаївської обласної ради народних депутатів від 28 грудня 1982 року №675 затверджено природні об`єкти заказники місцевого значення, у тому числі «Мішково-Погорілове», який передано під охорону радгоспу «Пам`ять комунарів». Рішенням від 23 жовтня 1984 року №448 зазначений об`єкт передано під охорону Миколаївському лісгоспзагону.

Охоронним зобов`язанням від 26 грудня 2008 року №06/871 вказаний заказник передано під охорону ДП «Миколаївське ЛГ».

Згідно з інформацією Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства від 16 жовтня 2020 року №866 проекти землеустрою або інша земельна документація стосовно відведення цієї ділянки, вилучення її зі складу земельно ДП «Миколаївське ЛГ» на розгляд та погодження не надходили. Не розглядалась та не узгоджувалася і відмова від користування цією ділянкою.

Відведення за рахунок державного лісового фонду земельної ділянки у власність ОСОБА_1 супроводжувалося фактичною незаконною зміною цільового призначення цієї ділянки, всупереч положенням частини 1 статті 20 Земельного кодексу України, статті 57 Лісового кодексу України, без необхідних погоджень органів контрою.

Посилаючись на те, що рішенням Мішково-Погорілівської сільської ради від 03 травня 2019 року №9 в частині надання вказаної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 видано з порушенням вимог статей 84, 149 Земельного кодексу України, статті 57 Лісового кодексу України, прокурор просить позов задовольнити, вказане рішення визнати незаконним та скасувати його, а також зобов`язати відповідача ОСОБА_1 повернути земельну ділянку у власність держави.

У встановлений законом строк від представника відповідача Мішково-Погорілівської сільської ради до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість.

Представник вказала, що відповідач не визнає позовні вимоги у повному обсязі з наступних підстав. Норма на яку посилається позивач, а саме пункт 5 розділу VIIІ «Прикінцевих положень» Лісового кодексу України, згідно з яким до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, з`явилася після внесення змін до Лісового кодексу України на підставі Закону України «Про внесення змін до Лісового кодексу України» №3404-ІV 08 лютого 2006 року. Крім цього, позивач залишив поза увагою інші норми Земельного кодексу України, які набрали чинності 01 січня 2002 року.

Так, положеннями частини 1 та 2 статті 116 Земельного кодексу України (в редакції від 25 жовтня 2001 року) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації (ч. 1 ст. 125 Земельного кодексу України (в редакції від 25 жовтня 2001 року).

Окремо звернула увагу на вимоги Земельного кодексу УСРС 1970 року (в редакції від 11 лютого 1983 року).

Так, порядок надання земель у користування встановленого статтею 16 Земельного кодексу УРСРС 1970 року (в редакції від 11 лютого 1983 року). Відповідно до частини 1, 2 та 3 вказаної норми надання земельних ділянок у користування здійснюється в порядку відведення. Відведення земельних ділянок проводиться на підставі постанови Ради міністрів УРСР або рішення виконавчих комітетів обласної, районної, міської, селищної і сільської Ради народних депутатів в порядку, встановленому законодавством Союзу РСР і Української РСР. У постановах або рішеннях про надання земельних ділянок вказується мета, для якої вони надаються, і основні умови користування землею.

Таким чином, нормами законодавства діючого на час видачі рішення виконкому Миколаївської обласної ради від 23 жовтня 1984 року № 448, передбачається, що право користування безстрокове (постійне) та/або тимчасове (дострокове) посвідчується державними актами на право користування землею. Такі державні акти на право користування землею видавалися лише після відведення земельної ділянки.

В свою чергу, позивач не надав суду державного акту на право користування спірною земельною ділянкою виданого користувачу, тому твердження позивача про те, що спірна земельна ділянка перебуває у користуванні користувача є безпідставним. Норми Земельного кодексу УРСР 1970 року та Земельного кодексу України розповсюджуються, в тому числі, на землі лісового фонду. А тому при вирішенні спору обов`язково підлягають застосування норми земельного законодавства.

Також, позовні вимоги ґрунтуються на тому, що рішенням виконавчого комітету Миколаївської області ради народних депутатів від 28 грудня 1982 року №675 затверджено природні об`єкти заказники місцевого значення, зокрема «Мішково-Погорілове» площею 180 га, який передано під охорону радгоспу «Пам`ять Комунарів». При цьому не зазначено конкретне місце розташування цього заказника. Крім цього, у позовній заяві зазначено, що рішенням виконавчого комітету Миколаївської обласної ради народних депутатів від 23 жовтня 1984 року №448 зазначений об`єкт передано під охорону Миколаївському лісгоспзагону.

Звернула увагу суду на те, що в рішенні від 28 грудня 1982 року № 675, яким затверджено об`єкти заказники місцевого значення, не зазначено конкретне місце розташування Мішково-Погорілівського лісового урочища.

Окремо звернула увагу на те, що у доданому до позову частини списку, незрозуміло яким саме додатком до вищевказаного рішення є ця частина.

Зазначила, що рішенням від 23 жовтня 1984 року №448 не передано у користування (постійне або строкове) земельну ділянку площею 180 га під заказник «Мішково-Погорілове». Позивач не надав жодних доказів виконання пункту 3 рішення від 23 жовтня 1984 року від 23 жовтня 1984 року №448, які підтверджують виділення в натурі меж заказника «Мішково-Погорілове» зі встановленням межово-господарських стовпів, типових охоронних знаків та інформаційних аншлагів, а також планово-картографічні матеріали землекористувача. Додана до позову копія частини карти Вітовського району на якій зображено с. Мішково-Погорілове та м. Миколаїв (його частина) не є планово-картографічними матеріалами землекористувача, в даному випадку ДП «Миколаївське лісове господарство». З вказаного вбачається, що позивачем не надано докази того, що спірна земельна ділянка входить в межі державного лісового фонду.

Також, вказала, що норма, яка передбачає, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, - з`явилася у ЛК України в редакції від 29 березня 2006 року. До 2006 року така норма взагалі була відсутня у ЛК України. Послалася на норми статті 5 ЦК України, а саме, що акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Звернула увагу, що має бути застосовані норми чинні на час виникнення правовідносин, а саме Земельний кодекс України прийнятий 18 грудня 1990 року, ведений в дію 15 березня 1991 року (далі ЗК України 1990).

Землями лісового фонду визнаються землі, вкриті лісом, а також не вкриті лісом, але надані для потреб лісового господарства (статті 76 ЗК України 1990 року). Право володіння або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право, приступати до використання наданої земельної ділянки (в тому числі і на умовах оренди) до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право володіння або право користування землею, забороняється (стаття 22 ЗК України 1990 року).

Положеннями статті 23 ЗК України 1990 року встановлено, що право володіння або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, районними, міськими Радами народних депутатів. Форми державних актів встановлюються Верховною Радою Української РСР.

Так, інформація щодо земель, які передано у користування під заказник місцевого значення «Мішково-Погорілове» мала була внесена до Державного земельного кадастру після проведення заходів із землеустрою, враховуючи особливий режим земель лісового фонду. Водночас, позивачі не надали будь-яких доказів, які підтверджують встановлення меж в натурі лісового заказника «Мішково-Погорілове» виготовлення відповідно землевпорядної документації та внесення відомостей про цей заказник і право користування земельною ділянкою до Державного земельного кадастру. В свою чергу, позивачі посилаються лише на норму пункту 5 розділу VIII «Прикінцевих положень» ЛК України, яка з`явилася після внесення змін до Лісового кодексу України на підставі Закону України «Про внесення змін до Лісового кодексу України» №3404-VI 08 лютого 2006 року через тривалий проміжок часу (щонайменше 20 років) після створення заказника «Мішково-Погорілове».

Також зазначила, що позивач - ДП «Миколаївське лісове господарство», що зареєстровано 25 березня 2005 року, є правонаступником Миколаївського державного лісогосподарського об`єднання «Миколаївліс», що було зареєстровано 09 грудня 1998 року та не є правонаступником будь-яких юридичних осіб, установ, організації та підприємств.

Враховуючи те, що заказник «Мішково-Погорілове» був створений на підставі рішень виконавчого комітету Миколаївської обласної ради народних депутатів від 28 грудня 1982 року №675 та від 23 жовтня 1984 року №448, жодна із зазначених юридичних осіб не може мати на праві постійного користування спірну земельну ділянку, так як вказані вище юридичні особи створені не менше ніж через 12 років після створення цього заказника. Однак, позивачем не надані докази передання земельної ділянки 180 га під заказник «Мішково-Погорілове та була відведена для цієї мети.

У відповіді на відзив прокурор не погодилася з позицією відповідача викладену у відзиві, просив позов задовольнити в повному обсязі з підстав викладених у позові.

Зазначила, що не погоджується з позицією представника Мішково-Погорілівської сільської ради, що належність спірної земельної ділянки до земель державного лісового фонду має бути підтверджена державним актом на право постійного користування, виданим ДП «Миколаївське ЛГ» та відповідними відомостями з Державного земельного кадастру, вважаючи, що ділянка відноситься до земель державного лісового фонду на підставі рішення виконкому Миколаївської обласної ради народних депутатів від 28 грудня 1982 року №675 та від 23 жовтня 1984 року №448, а отже вона повинна бути оформлена відповідно до вказаного законодавства УРСР. Водночас, з такою позицією прокурор не погодилася з наступних підстав. Так, предметом позову є рішення Мішково-Погорілівської сільської ради від 03 травня 2019 року №9. У позові обґрунтовано його невідповідність законодавству, яке діяло саме на час прийняття цього рішення, тобто на травень 2019 року, оскільки відповідно до частини 1 статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності.

Відповідно до статті 45 Лісового кодексу України, в редакції чинній на час прийняття спірного рішення, лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих зокрема, на отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.

Посилаючись на вимоги статті 52 вказаного Кодексу зазначила, що документація державного лісового кадастру ведеться центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, окремо по власникам лісів і постійних лісокористувачах, на основі державного земельного кадастру, матеріалів лісовпорядкування, обмежень, первинного обліку лісів, національної інвентаризації лісів.

Документація державного лісового кадастру може уточнюватися під час проведення чергового лісовпорядкування та національної інвентаризації лісів.

Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування (статті 54 ЛК України).

Системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що вирішуючи питання про віднесення землі до категорії земель лісогосподарського призначення, необхідно враховувати не положення пункту 5 розділу VIII «Прикінцевих положень» ЛК України, а висновок про належність певної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення можливий за наявності планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування. Вказане узгоджується з позиціями Верховного Суду України, викладеними у постановах від 21 січня 2015 року №6-224цс 14, 01 липня 2015 року №6-50цс15, 23 грудня 2015 року №6-377цс15, Касаційного цивільного суду у постановах від 30 січня 2018 року у справі №707/2192/15-ц, від 21 лютого 2018 року у справі 488/5476/14-ц.

ВО «Укрдержліспроект» засноване на державній власності, створене на підставі наказу Міністерства лісового господарства України від 30 вересня 1991 року за №119, належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України, з метою проведення лісовпорядкування на всій території лісового фонду України.

Відповідно до інформації ВО «Укрдержліспроект» від 10 листопада 2020 року №706 спірна земельна ділянка входить до складу земель державного лісового фонду квартал 11 виділи 2.4 Миколаївського лісництва ДП «Миколаївське ЛГ».

За відомостями ДП «Миколаївське ЛГ» від 13 жовтня 2020 року №335 земельна ділянка, згідно з останнім лісовпорядкуванням, станом на 2019-2020 роки та на цей час, входить в межі земель державного лісового фонду, що підтверджується проектом організації та розвитку лісового господарства ДП «Миколаївське ЛГ».

Таким, чином доведено та підтверджено належними і допустимими доказами факт входження земельної ділянки, на час прийняття спірного рішення, до земель державного лісового фонду.

Крім цього, прокурор не погодилася з ототожненням представником відповідача рішення виконкому Миколаївської обласної ради народних депутатів від 28 грудня 1982 року № 675 та від 23 жовтня 1984 року №448 з рішенням про відведення земельної ділянки в постійне користування ДП «Миколаївське ЛГ».

Так, на виконання постанови Ради Міністрів УРСР від 28 січня 1972 року №43 «О мерах по расширению сети государственных заповедников и улучшению заповедного дела», рішенням від 28 грудня 1982 року №675 затверджено заказники місцевого значення. В той же час, рішенням від 23 жовтня 1984 року №448 затверджено мережу територій і об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення відповідно до чинної кваліфікації.

Таким чином, вказаними рішеннями виконкому Миколаївської обласної ради народних депутатів жодні ділянки не відводилися у постійне користування державними підприємствами в поряду Земельного кодексу УРСР, а фактично затверджені території, які відносяться до об`єктів природно-заповідного фонду, у тому числі до лісових заказників. Вказаними рішеннями лише передбачається, що ці об`єкти передаються під охорону певним організаціям для забезпечення їх збереження, відтворення та відновлення окремих або декількох цінних для регіону компонентів.

Тому, не погоджується з доводами представника відповідача, що спірна ділянка передана у постійне користування ДП «Миколаїське ЛГ», оскільки це не відповідає суті вказаних вище рішень та положенням законодавства. Фактично цими рішеннями, в межах земель державного лісового фонду виділені території, які віднесені до об`єктів природно-заповідного фонду з метою збереження їх уникнення природних комплексів і об`єктів.

Крім цього, з огляду на інформацію надану управлінням екології та природних ресурсів Миколаївської облдержадміністрації 08 лютого 2021 року, який веде облік об`єктів природно-заповідного фонду та документів, спірна земельна ділянка входить до території лісового заказника місцевого значення «Мішково-Погорілове», який створений рішенням від 23 жовтня 1984 року №448.

Вважає, що твердження представника відповідача, що спірна земельна ділянка не може перебувати у постійному користуванні ДП «Миколаївське ЛГ» (правонаступника Миколаївського державного лісгосподарського об`єднання «Миколаївліс»), оскільки вказані юридичні особи створені через 12 років після створення заказника, спростовуються вищевказаним.

Також, до позову долучене охоронне зобов`язання від 26 грудня 2008 року №06/871, відповідно до якого лісовий заказник «Мішково-Погорілове» передано під охорону ДП «Миколаївське ЛГ», що свідчить про те, що спірна земельна ділянка перебуває у постійному користуванні вказаного державного підприємства, оскільки лише ним може бути укладено таке зобов`язання.

В зв`язку з викладеним, вважає, що позов підлягає задоволенню.

Прокурор в судовому засіданні підтримала заявлені позовні вимоги, пояснила про вищевикладене та просила позов задовольнити.

Позивач Миколаївська районна військова адміністрація в судове засідання свого представника не направив, надіслав листа з проханням провести розгляд справи без участі представника адміністрації.

Представник третьої особи державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» - підтримала заявлений позов та просила його задовольнити. Суду пояснила, що земельна ділянка, яка виділена відповідачу для будівництва та обслуговування житлового будинку належить до земель лісового фонду. Крім цього, на цих землях знаходиться заказник місцевого значення «Мішково-Погорілове». Ці землі були визначені як землі лісового фонду ще у 1963 році. Зазначене підтверджується картографічними матеріалами за результатами проведених інвентаризацій, які проводяться кожні 10 років. З того часу межі та площі кварталів 9-11 не змінювались.

Представник відповідача Мішково-Погорілівської сільської ради Миколаївської області в судовому засіданні заявлені позовні вимоги не визнала, заперечувала щодо задоволення позову з підстав викладених у відзиві на позовну заяву. Зазначала, що прокурор не має повноважень на звернення до суду з цим позовом. Звертала увагу щодо відсутності правовстановлюючих документів на землі лісового фонду та невірне тлумачення прокурором правових норм лісового та земельного законодавства.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, направив до суду заяву про розгляд справи за його відсутності. Щодо задоволення позову заперечує, просить винести рішення на розсуд суду

Справа розглядається в порядку загального позовного провадження про що постановлена суддею Жовтневого районного суду Миколаївської області Семеновою Л.М. відповідна ухвала 20 серпня 2021 року.

У зв`язку з відрядженням судді Жовтневого районного суду Миколаївської області Семенової Л.М., справу повернуто до канцелярії суду для повторного авторозподілу.

26 жовтня 2022 року суддею Жовтневого районного суду Миколаївської області Полішко В.В. постановлено ухвалу, якою прийнято справу до свого провадження.

Вислухавши думку прокурора, представника відповідача адвоката Костенюк М.В., представника третьої особи - ДСГП «Ліси України» Середи Н.В., дослідивши матеріали справи в межах заявлених вимог та на підставі наданих доказів, суд дійшов наступного висновку.

Статтею 3 Земельного Кодексу України (далі ЗК України) передбачено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною 1 статті 13 Конституцією України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, включаючи (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені українського народу права власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Права власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до Закону.

Статтею 5 Лісового кодексу України (далі ЛК України) (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги.

Відповідно до положень статті 7 Лісового Кодексу України (далі ЛК України) ліси, які знаходяться в межах території України відносяться до об`єктів права власності Українського народу.

Статтею 8 ЛК України визначено, що у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Закон України «Про природно-заповідний фонд України» встановлює, що землі заказників можуть перебувати як у власності Українського народу, так і в інших формах власності, передбачених законодавством України, проте у будь-якому випадку природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання.

Частинами 1, 2 статті 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. При цьому способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права; відновлення становища, яке існувало до порушення; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до статті 1 Земельного кодексу України (далі ЗК України) земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

В порядку статті 3 ЗК України земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать ЗК України.

Статтею 19 ЗК України встановлено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема, визначено землі лісогосподарського призначення.

Згідно зі статтею 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з частиною 1 статті 12 ЛК України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів. Ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом.

В той же час, відповідно до пунктів «ґ» та «г» частини 4 статті 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну, належать землі лісогосподарського призначення та землі під об`єктами природно-заповідного фонду, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність.

Відповідно до частини 1 статті 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

При цьому, частинами 1 та 2 статті 56 ЗК України встановлено, що землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

Статтею 178 ЦК України встановлено, що об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи

Системний аналіз положень вищезазначених норм свідчить, що землі лісогосподарського і природоохоронного призначення державної форми власності обмежені в обороті, оскільки вибути з такої власності та з володіння держави, не можуть.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи рішенням Мішково-Погорілівської сільської ради від 03 травня 2019 року № 9 затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1225 га, кадастровий номер 4823383000:07:000:0087, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 21-22 т. 1).

Відповідно до Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 02 квітня 2021 року № 270393744 право власності на вказану земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_1 (а.с. 41 т. 1).

Разом з тим, 28 грудня 1982 року виконкомом Миколаївської обласної ради народних депутатів за № 675 було прийняте рішення, яким на виконання постанови Ради Міністрів УРСР від 28 січня 1972 року №43 «О мерах по расширению сети государственных заповедников и улучшению заповедного дела» було затверджено заказники місцевого значення. З огляду на список до складу увійшло у тому числі «Мішково-Погорілівське лісове урочище» площею 180 га, яке передано під охорону радгоспу «Пам`яті комунарів» (т. 1 а.с. 36).

Рішенням виконкому Миколаївської обласної ради народних депутатів від 23 жовтня 1984 року №448 було затверджено мережу територій і об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення відповідно до чинної кваліфікації (т. 1 а.с. 32-34).

Згідно з інформацією Управління екології та природних ресурсів Миколаївської області державної адміністрації від 08 лютого 2021 року №319/01.1-03/06 (т. 1 а.с. 31) від 23 лютого 2021 року № 503/01.1-03/06 (т. 1 а.с. 35) земельна ділянка 4823383000:07:000:0087, входить до території лісового заказника місцевого значення «Мішково-Погорілове», створеного рішенням виконавчого комітету Миколаївської обласної ради народних депутатів від 28 грудня 1982 року № 675 та від 23 жовтня 1984 року № 448, на площі 180 га.

В подальшому охоронним зобов`язанням від 26 грудня 2008 року №06/871 вказаний заказник переданий під охорону державному підприємству «Миколаївське лісове господарство» (т. 1 а.с. 38).

Зіставленням фрагменту з Публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталів 11 вид 1-5 Миколаївського лісництва ДП «Миколаївський лісгосп» та межами земельних ділянок, котрий долучений до інформації ВО «Укрдержліспроект» від 10 листопада 2020 року №706 (т. 1 а.с. 23), встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 4823383000:07:000:0087 була розташована у кварталі 11, виділі 1-5 (т. 1 а.с. 24) та входить до складу земель державного лісового фонду.

З огляду на лист ДП «Миколаївське ЛГ» від 13 жовтня 2020 року №355 спірна земельна ділянка, відповідно до останнього лісовпорядкування, а також станом на 2019-2020 роки та на цей час, згідно з Проектом організації та розвитку лісового господарства ДП «Миколаївське лісове господарство», входить в межі земель державного лісового фонду (т. 1 а.с. 26, 27-28).

Відповідно до листа Управління екології та природних ресурсів Миколаївської обласної державної адміністрації від 08 лютого 2021 року № 319/01-1-03/06 спірна земельна ділянка входить до території лісового заказника місцевого значення «Мішково-Погорілове», створеного рішенням виконавчого комітету Миколаївської обласної ради народних депутатів від 23 жовтня 1984 року №448.

Згідно з інформацією Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства від 16 жовтня 2020 року № 866 проекти землеустрою або інша землевпорядна документація стосовно змін цільового призначення цих земельних ділянок лісогосподарського призначення, а також вилучення їх зі складу земель ДП «Миколаївське лісове господарство» або відмови від користування на розгляд та погодження до управління не надходили і відповідно висновок про погодження будь-якої документації управлінням не надавався. Інформація про вилучення земельних ділянок не надходила. При цьому зазначено, що земельна ділянка кварталу 11 (площею 34 га), до якої у тому числі входить земельна ділянка з кадастровим номером 4823383000:07:000:0087, входить в межі лісового заказника місцевого значення «Мішково-Погорілове», створеного на площі 180 га, згідно з рішенням виконкому Миколаївської обласної ради від 23 жовтня 1984 року №448 (т. 1 а.с.29).

З чого вбачається, що в межі вказаної земельної ділянки площею 34 га, що входить в межі лісового заказника місцевого значення «Мішково-Погорілове», входить спірна земельна ділянка кадастровий номер 4823383000:07:000:0087.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 березня 2023 року у справі 400/4204/21, яке ніким не оскаржувалось та набрало законної сили, рішення Вітовської районної ради від 15 лютого 2019 року №8 «Про затвердження проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних утворень села Мішково-Погорілове, Мішково-Погорілівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області визнано протиправним та нечинним в частині затвердження проекту землеустрою щодо земельної ділянки площею 34 га, яка знаходиться в постійному користуванні державного підприємства «Миколаївське лісове господарство» (т. 2 а.с. 14-17).

Тобто, з огляду на вищезазначене рішення суду слід дійти висновку, що Мішково-Погорілівська сільська рада не мала права розпоряджатись спірною земельною ділянкою та передавати її у власність, у тому числі відповідачу ОСОБА_1 .

Суд критично сприймає твердження представника відповідача щодо відсутності у позивача доказів щодо належності спірної ділянки до земель лісового фонду, за відсутності правовстановлюючих документів, оскільки це спростовується вищезазначеним рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 березня 2023 року, яким визнано, що спірна земельна ділянка належить до земель лісового фонду, а також підтверджується наступним.

Відповідно до пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово - картографічні матеріали лісовпорядкування.

Згідно з нормами статей 181-184, 202-204 ЗК України, Закону України «Про Державний земельний кадастр» та Закону України «Про землеустрій» дані державного земельного кадастру - це документальне підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами.

Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, висловленими у Постановах від 24 грудня 2014 року № 6-212цс14, від 25 січня 2015 року у справі № 6-224цс14, від 23 грудня 2015 року № 6-377цс15, а також Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду висловлених у постановах від 30 січня 2018 року справа №707/2192/15-ц, від 19 вересня 2018 року справа № 362/6014/16-ц.

На момент відведення спірна земельна ділянка площею 0,1225 га, згідно з інформацією ВО «Укрдержліспроект», перебували у постійному користуванні ДП «Миколаївське лісове господарство» та відповідно до планово - картографічних матеріалів лісовпорядкування, за зазначеним кадастровим номером.

Згідно з інформацією Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства від 22 листопада 2021 року №610 відповідно до планово-картографічних матеріалів базового лісовпорядкування, які складалися спеціалізованою організацією ВО «Укрдержліспроект» на підставі натуральних лісовпорядних робіт і камерального дешифрування аерофотознімків у 1983, 1993, 2003 та у 2013 роках, земельна ділянка площею 34 га , що розташована в межах Мішково-Погорілівської сільської ради, відносилася і натепер відноситься до кварталу №11 Миколаївського лісництва, що є структурним підрозділом ДП «Миколаївське лісове господарство» (т. 1 а.с. 37).

Вказане свідчить, що надана відповідачу земельна ділянка на момент її передачі та на цей час належить до земель державної власності, перебуває у постійному користування ДП «Миколаївське лісове господарство», правонаступником якого э ДСГП «Ліси України» та відноситься до земель державного лісового фонду та входить в межі об`єкту природно-заповідного фонду, а отже відносить до земель, які відповідно до статті 178 ЦП України, статей 56, 84 ЗК України, не можуть бути передані у приватну власності громадянину для будівництва та обслуговування житлових будинків , господарських будівель і споруд.

Зазначене, узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 14 травня 2020 року у справі №316/1416/17, де суд дійшов висновку про неможливість будівництва на території заказника, який є об`єктом природно-заповідного фонду.

Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно з частиною 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Частиною 4 статті 116 ЗК Українивизначено, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання. Ці норми, визначеністаттею 121 ЗК України.

Частиною 5 статті 116 ЗК України визначено що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передають у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення право власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Згідно зі статтею 141 ЗК України однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є вилучення земельної ділянки, у випадках визначених Законом.

Статтею 149 ЗК України встановлено, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом.

Вилучення земельних ділянок проводиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Відповідно до положень частини 9 зазначеної статті, вилучення земельних ділянок державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного оздоровчого, рекреаційного призначення належить до повноважень Кабінету Міністрів України.

Пунктом 5 частини 1 статті 27 ЛК України визначено, що Кабінет Міністрів України у сфері лісових відносин передає у власність, надає у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності.

В той же час, за інформацією Миколаївської обласної державної адміністрації від 28 жовтня 2020 року 05-67/3062/5-20 (т. 1 а.с. 39), Вітовської районної державної адміністрації від 15 жовтня 2020 року 3333/01101-28/15-20 (т. 1 а.с. 40), рішення про добровільну відмову, вилучення або припинення права постійного користування земельною ділянкою, що перебуває у користуванні ДП «Миколаївське лісове господарство», зміну її цільового призначення не приймалися.

З огляду на інформацію надану Вітовською районною державною адміністрацією від 15 жовтня 2020 року № 3333/01.01-28/15-20 розпорядження про вилучення або припинення права постійного користування, а також зміни їх цільового призначення ДП «Миколаївське лісове господарство» земельних ділянок Миколаївського лісництва в тому числі з кадастровим номером 4823383000:07:000:0087, які надано громадянами у приватну власність рішеннями Мішково-Погорілівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області від 03 травня 2019 року №9, від 17 липня 2019 року №8, від 19 вересня 2019 року № 4, від 15 жовтня 2019 року №5, від 11 грудня 2019 року №10, від 24 грудня 2019 року №13, від 05 березня 2020 року №9, від 11 вересня 2020 року №12 Вітовською райдержадміністрацією не видавалося (т. 1 а.с. 40).

Відповідно до листа Миколаївської обласної державної адміністрації від 28 жовтня 2020 року № 05-67/3062/5-20 питання стосовно розпорядження земельними ділянками з кадастровими номерами, у тому числі з кадастровим номером 4823383000:07:000:0087, з облдержадміністрацією не погоджувалось, розпорядженням про припинення права постійного користування ДП «Миколаївське лісове господарство», у тому числі вказаною земельною ділянкою або її вилучення з постійного користування підприємства, а також про зміну цільового призначення головою облдержадміністрації не видавалося (т. 1 а.с. 39).

Також, відповідно до інформації ДП «Миколаївське лісове господарство№ від 13 жовтня 2020 року №355 жодної відмови, згоди на вилучення або відведення вказаної земельної ділянки будь-яким фізичним особам державне підприємство не надавало (т. 1 а.с. 26).

До того ж, з огляду на інформацією Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства від 16 жовтня 2020 року №866 проекти землеустрою або інша земельна документація стосовно відведення цієї ділянки, вилучення її зі складу земельно ДП «Миколаївське ЛГ» на розгляд та погодження не надходили. Не розглядалась та не узгоджувалася і відмова від користування цією ділянкою (т. 1 а.с. 29).

Відповідно до частини 1 статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Стаття 9 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» встановлює обмеження щодо видів використання території та об`єктів природно-заповідного фонду, через яких немає забудови. Використання таких території можливе лише у спосіб, який не суперечить їх цільовому призначенню, а також встановленим вимогам щодо їх охорони і відтворення.

В силу статті 57 ЛК України зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно доЗемельного кодексу України.

Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання для житлової, громадської і промислової забудови провадиться переважно за рахунок площ, зайнятих чагарниками та іншими малоцінними насадженнями.

Згідно із частинами 1, 2 статті 103 ЛК України спори з питань охорони, захисту, використання та відтворення лісів вирішуються в установленому порядку органами місцевого самоврядування, органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища, судами. Виключно судом вирішуються спори з питань володіння, користування і розпоряджання лісами, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб.

Судом встановлено, що відведення за рахунок державного лісового фонду земельної ділянки у власність ОСОБА_1 фактично призвела до незаконної зміни цільового призначення цієї ділянки всупереч вимогами частини 1 статті 20 ЗК України, статті 57 ЛК України без необхідних погоджень органів контролю.

З огляду на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі №916/2791/13, положення розділу ІІ «Землі України» ЗК України свідчить, що саме цільове призначення ділянки покладено законодавцем в основу розмежування правових режимів окремих категорій земель, при цьому такі режими характеризуються високим рівнем імперативності відносно свободи розсуду власника щодо використання ним своєї земельної ділянки.

У постанові від 03 вересня 2020 року у справі №911/3306/17 Верховний Суд вказав, що держава, втручаючись у права щодо земельних ділянок, зокрема тих, які перебувають під посиленою правовою охороною, захищає правовою охороною, захищає загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршені екологічної ситуації, у використанні майна не на шкоду людині та суспільству і ці інтереси реалізуються, зокрема через цільовий характер використання земельних ділянок.

Частиною 1 статті 20 та частиною 7 статті 118 ЗК України визначено, що передача у власність земельних ділянок громадянам і юридичним особам зі зміною їх цільового призначення здійснюється за проектами землеустрою.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу (частина 8 статті 118 ЗК України).

Відповідно до частини 3 статті 186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки лісогосподарського призначення підлягає також погодженню з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, а на території Автономної Республіки Крим - з органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань лісового господарства.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з інформацією Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства від 16 жовтня 2020 року №866, управління екології та природних ресурсів Миколаївської обласної державної адміністрації від 08 лютого 2021 року №319/01.1-03/06 проекти землеустрою або інша земельна документація стосовно відведення спірної земельної ділянки або зміни їх цільового призначення, вилучення її зі складу земельно ДП «Миколаївське ЛГ» на розгляд та погодження не надходили. Не розглядалась та не узгоджувалася і відмова від користування цією ділянкою.

Оскільки рішення про вилучення таких земель із державної власності не приймалось, то Мішково-Погорілівська сільська рада, приймаючи оскаржуване рішення №9 від 03 травня 2019 року про передачу у власність спірної земельної ділянки, діяла не на підставі, не в межах своїх повноважень та не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, зокрема ЗК України та ЛК України.

Відповідно до статті 16, 21 ЦК України, статті 152 ЗК України одним зі способів захисту цивільних прав є визнання незаконними рішень органів місцевого самоврядування.

Статтею 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення Мішково-Погорілівської сільської ради в частині затвердження проекту землеустрою та передачі ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1225 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд суперечить статтям 116, 141, 149 ЗК України та порушує інтереси держави та відповідно до статей 16, 21 ЦК України, статей 152, 155 ЗК України, є незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

З огляду на те, що в результаті скасування вищезазначеного рішення Мішково-Погорілівської сільської ради в частині затвердження проекту землеустрою та передачі ОСОБА_1 земельної ділянки у власність відпала правова підстава щодо набуття права власності на земельну ділянку за ОСОБА_1 , то позовна вимога щодо припинення права власності відповідача ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку є такою, що підлягає задоволенню.

Щодо припинення права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку та пропорційність такого втручання, то у рішенні Європейського суду з прав людини від 27 листопада 2007 року у справі «Hamer проти Бельгії» (заява №21861/03), яка стосувалась питання порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв`язку із зобов`язанням заявниці знести заміський будинок, побудований у лісовій зоні, щодо якої застосовувалась заборона на будівництво, суд встановив, що втручання в право заявниці на мирне володіння своїм майном, яке стало результатом знесення її будинку за рішенням органів влади, було передбачене законом та переслідувало мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів, шляхом приведення відповідного майна у відповідність з планом землекористування. Що стосується пропорційності втручання, то суд зазначив, що навколишнє середовище мало значення, і що економічні імперативи та навіть деякі основні права, включаючи право власності, не повинні превалювати над екологічними міркуваннями, особливо якщо держава прийняла законодавство з цього питання. Відтак обмеження права власності були допустимими за умови, звичайно, що між індивідуальними та колективними інтересами був встановлений розумний баланс. Оскаржувана міра переслідувала законну мету захисту лісової зони, на якій не можна було нічого будувати. Власники заміського будинку могли мирно та безперервно користуватися ним протягом тридцяти семи років. Офіційні документи, сплачені податки та здійснена робота свідчили, що органи влади знали або повинні були знати про існування будинку протягом тривалого часу, а після того, як порушення було встановлено, вони дали сплинути ще п`ятьом рокам, перш ніж пред`явити звинувачення, тим самим допомагаючи закріпити ситуацію, яка могла лише завдати шкоди охороні лісової території, на сторожі якої стояв закон. Однак у національному законодавстві не було жодного положення про узаконення будівлі, побудованої в такий лісовій зоні. Окрім як поновлення місця забудівлі в його початковому стані, жодна інша міра не вбачалася належною з огляду на незаперечне втручання в цілісність лісової зони, на якій не дозволялась жодна забудівля. З урахуванням цих підстав, втручання не було непропорційним.

Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Частиною 1 та частиною 2 статті 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.

З обставин цієї справи вбачається, що право власності на земельну ділянку з кадастровим 4823383000:07:000:0087, зареєстроване за ОСОБА_1 , набуте ним на підставі рішення Мішково-Погорілівської сільської ради № 9 від 03 травня 2019 року, яке, як встановлено вище, в частині затвердження проекту землеустрою та передачі ОСОБА_1 земельної ділянки у власність прийняте з порушенням норм чинного законодавства, є незаконним та підлягає скасуванню. У зв`язку з цим, правова підстава набуття відповідачем права власності на спірну земельну ділянку є такою, що відпала, сторони у справі не пов`язані договірними правовідносинами, з огляду на що позовні вимоги щодо повернення земельної ділянки є такими, що підлягають задоволенню.

Оскільки, власником спірної земельної ділянки є держава в особі Миколаївської районної державної адміністрації з правом постійного користування державним спеціалізованим господарським підприємством «Ліси України», чиї права підлягають захисту шляхом усунення перешкод у їх реалізації, то саме цим особам слід повернути земельну ділянку.

Крім цього, суд погоджується з позицією прокурора щодо обраного способу захисту, оскільки вимогу щодо зобов`язання повернути земельну ділянку потрібно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, а тому не підлягає застосуванню загальний строк позовної давності.

Щодо твердження представника відповідача щодо неправомочності звернення прокурора з цим позовом, то це спростовується наступним.

Згідно зі статтею 131-1 Конституції України визначено повноваження прокуратури здійснювати представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку , що визначені законом.

Право звернення прокурора до суду в інтересах держави передбачено статтею 56 ЦПК України та статтею 23 Закону України «Про прокуратуру».

Так, відповідно до частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушенням інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з ч. 4 ст. 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Обласною прокуратурою 12.10.2020 року був скерований до Кабінету Міністрів України запит № 15/1-152вих-20, де вказано про конкретні порушення законодавства при відведенні у власність земельної ділянки та звернуто увагу на необхідність вжиття Кабінетом Міністрів України, як розпорядником земель державного лісового фонду, заходів до усунення порушень законодавства.

Водночас, листом секретаріату Кабінету Міністрів України від 19.10.2020 року № 35097/0/2-20 обласну прокуратуру повідомлено, що вказаний запит надіслано Мін`юсту, Держлісагенству та Держгеокадастру для розгляду та вжиття заходів.

Разом з тим, незважаючи на очевидність порушення інтересів держави, ні Кабінетом Міністрів України, ні підпорядкованими йому міністерствами та центральними органами виконавчої влади, будь-яких заходів щодо звернення до суду не вжито, що підтверджується наявними у справі відомостями. Вказане свідчить про нездійснення захисту інтересів держави, що є підставою для звернення прокурора з цим позовом.

Таким чином, враховуючи викладене, на підставі ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», суд вважає, що наявні підстави для пред`явлення цього позову прокурором в інтересах держави в особі Миколаївської районної державної адміністрації.

Приписами статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, з враховуючи вимоги статті141 ЦПК України та розміру задоволених вимог, з відповідачів підлягають відшкодуванню на користь Миколаївської обласної прокуратури судові витрати у розмірі 1251,97 грн. з кожного.

Керуючись статтями258, 259, 263-265, 268 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Позов першого заступника Миколаївської обласної прокуратури про усунення перешкоди власнику у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом визнання та скасування рішення, припинення права власності та повернення земельної ділянки - задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати рішення Мішково-Погорілівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області від 03.05.2019 року № 9 в частині затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1225 га, кадастровий номер 48233383000:07:000:0087, для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .

Припинити право власності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на земельну ділянку з кадастровим номером 48233383000:07:000:0087, яка розташована по АДРЕСА_1 .

Зобов`язати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) повернути у власність держави в особі Миколаївської районної державної адміністрації земельну ділянку площею 0,1225 га, кадастровий номер 48233383000:07:000:0087, яка розташована по АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Миколаївської обласної прокуратури судовий збір у сумі : 2270,00 грн. за подання позовної заяви та 567,50 грн за подання заяви про забезпечення позову.

Стягнути з Мішково-Погорілівської сільської ради Миколаївської області (ЄДРПОУ 04375257) на користь Миколаївської обласної прокуратури судовий збір у сумі : 2270,00 грн. за подання позовної заяви та 567,50 грн за подання заяви про забезпечення позову.

Вжиті ухвалою Жовтневого районного суду Миколаївської області від 27 жовтня 2021 року заходи забезпечення позову, продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання цим рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення.

Водночас, відповідно до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШПерехідних ПоложеньЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. Тобто, через Жовтневий районний суд Миколаївської області.

Повне найменування сторін:

позивач перший заступник керівника Миколаївської обласної прокуратури Фальченко Д.В., адреса: м. Миколаїв, вул. Спаська 28;

позивач - Миколаївська районна державна адміністрація, адреса: вулиця Одеське Шоссе 18А , м. Миколаїв, 54036

відповідач Мішково-Погорілівська сільська рада, адреса: вулиця Миру 38, с.Мішково-Погорілове Миколаївського району Миколаївської області, 57214;

відповідач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 .

третя особа - державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», адреса м. Миколаїв вул. Ганни Дивіної, 2в, 54031.

Повний текст рішення, з урахуванням відсутності електропостачання, графіків погодинних та аварійних відключень, навантаження судді, складений та підписаний 19 грудня 2024 року.

Суддя В.В.Полішко