Постанова

від 09.12.2024 по справі 454/3407/23

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 454/3407/23 Головуючий у 1 інстанції: Струс Т. В.

Провадження № 22-ц/811/2314/24 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Шеремети Н.О.

суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.

секретаря: Ковальчука Ю.П.

з участю: представника ОСОБА_1 ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Інстафінанс» на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 17 червня 2024 року, -

ВСТАНОВИВ:

у серпні 2023 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інстафінанс» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське бюро кредитних історій» про захист прав споживача, визнання договору позики нікчемним, зобов`язання вчинити певні дії.

В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що 31 травня 2021 року повернулася в Україну з республіки Італія, де проживала з 2009 року, та довідалася про наявність листа від колекторської фірми, зі змісту якого вбачається, що 11 листопада 2020 року вона отримала кредит у Товариства з обмеженою відповідальністю «Інстафінанс» за №ID1280479, заборгованість за яким становить 5199 грн. Стверджує, що вона не зареєстрована в інформаційно-телекомунікаційній системі на сайті Товариства з обмеженою відповідальністю «Інстафінанс», не укладала будь-яких кредитних договорів та не давала згоду на обробку її персональних даних, однак невідомою особою шляхом використання її персональних даних укладено вищезазначений кредитний договір, який не відповідав її волі, а кредитні кошти не були нею отримані. Зазначає, що вона не отримувала кредитних коштів, а позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Вказує, що оспорюваний договір укладався без її участі та за відсутності її волі на укладення кредитного договору, а відсутність вільного волевиявлення учасника правочину, що має відповідати його внутрішній волі, є підставою для визнання договору недійним. Вважає, що наявність інформації про кредитні зобов`язання за договором позики від 11 листопада 2020 року за № ID 1280479 порушує її конституційні права, оскільки відображає інформацію про фінансові зобов`язання, які не відповідають дійсності та за договором, який вона не укладала, а відтак така інформація підлягає вилученню з її кредитної історії.

З наведених підстав просить:

-визнати недійсним договір за № ID 1280479 від 11 листопада 2020 року про надання короткострокового кредиту договору кредитної лінії, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інстафінанс» та ОСОБА_4 ;

-зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Українське бюро кредитних історій» вилучити з кредитної історії ОСОБА_4 відомості про договір позики за № ID 1280479 від 11 листопада 2020 року на суму 5199 грн., укладений між ОСОБА_4 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інстафінанс».

Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 17 червня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено.

Визнано недійним договір № ID 1280479 від 11 листопада 2020 року про надання короткострокового кредиту договору кредитної лінії, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інстафінанс» та ОСОБА_4 .

Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Українське бюро кредитних історій» вилучити з кредитної історії ОСОБА_4 відомості про договір позики за № ID 1280479 від 11 листопада 2020 року на суму 5199 грн., укладений між ОСОБА_4 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інстафінанс».

Рішення суду оскаржило Товариство з обмеженою відповідальністю «Інстафінанс»,в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Апелянт стверджує, що сторони дійшли згоди щодо усіх істотних умов кредитного договору, який укладено позивачем в електронній формі шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надіслано позивачу на його фінансовий номер телефону, що відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію». Зазначає, що договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді. Вважає, що факт наявності кримінального провадження відносно вчинення невідомими особами щодо позивача злочину за ознаками ч. 1 ст. 190 КК України не має правого значення для вирішення даного спору. Вказує, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України, а судом не встановлено недодержання цих вимог при укладенні кредитного договору № ID 1280479 від 11 листопада 2020 року. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, заперечення представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 щодо задоволенняапеляційної скарги,дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч.ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст. 89 ЦПК України).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_5 , суд першої інстанції виходив з того, що кредитні кошти перераховано на банківську картку, яка не належить позивачу, що свідчить про те, що кредитні кошти вона не отримувала, а також не підписувала договір позики за № ID 1280479 від 11 листопада 2020 року на суму 5199 грн., сторонами якого зазначено Товариство з обмеженою відповідальністю «Інстафінанс» та ОСОБА_6 , що свідчить про відсутність у неї волевиявлення на його укладення, що є підставою для визнання недійсним цього договору, а відтак з її кредитної історії підлягають вилученню відомості про оспорюваний договір позики.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч.ч. 1,3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Таким чином, будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч.ч. 4,5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З матеріалів справи вбачається, що 11 листопада 2020 року в електронній формі укладено договір кредитної лінії № ID2280479, сторонами якого зазначено Товариство з обмеженою відповідальністю «Інстафінанс» та ОСОБА_4 , за умовами якого ОСОБА_4 відкрито кредитну лінію та в межах ліміту кредитної лінії надано кредит в розмірі 3800 грн., строком на 30 днів до 11 грудня 2020 року, з процентною ставкою, що становить 1.33 % в день.

Згідно з листом АТ «Таскомбанк» № 28491/47.1 від 01 листопада 2023 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Інстафінанс» 11 листопада 2020 року о 10 год. 49 хв. перераховано 300 грн. на банківську картку НОМЕР_1 , а о 11 год. 02 хв. на вищезазначену банківську картку перераховано ще 3500 грн.

Як вбачається з BIN ( ОСОБА_7 ) картки НОМЕР_1 , дана картка видана Акціонерним товариством «Юнекс Банк»

Згідно з листом АТ «Юнекс Банк» № 4100-БТ від 15 грудня 2023 року у відповідь на адвокатський запит, фізична особа ОСОБА_8 не є клієнтом АТ «Юнекс Банк» та не відкривала рахунки в АТ «Юнекс Банк».

10 червня 2021 року ОСОБА_8 звернулася до ВП № 2 Червоноградського РВП ГУНП у Львівській області із заявою про вчинення невідомою особою відносно неї неправомірних дій щодо укладення від її імені кредитного договору, яка скерована за територіальною належністю в Солом`янський РУП ГУНП у м. Києві для проведення перевірки.

Оскільки грошові кошти за оспорюваним кредитним договором перераховані на банківську картку, яка не належить позивачу, рахунки, відкриті на ім`я ОСОБА_5 в АТ «Юнекс Банк», відсутні, з метою захисту своїх інтересів позивач звернувся до правоохоронних органів, договір про наданнякороткострокового кредитудоговору кредитноїлінії №ID1280479від 11листопада 2020року не відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 757/40209/20 та від 30 листопада 2022 року у справі № 619/598/21.

Отже, під час проведення верифікації клієнта, Товариством зобмеженою відповідальністю«Інстафінанс» не до кінця проведена ідентифікація особи, з якою укладається договір, а за відсутності належних та допустимих доказів того, що оспорюваний правочин укладено саме позивачем, а не будь-якою іншою особою, та за відсутності її волевиявлення на укладання оспорюваного правочину і належних доказів отримання саме позивачем кредитних коштів, враховуючи, що кошти перераховані відповідачем на банківську карткуНОМЕР_1 , яка позивачу не видавалась, наявні підстави для визнання оспорюваного договору недійсним.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14 квітня 2022 року у справі № 199/7148/20), від 03 лютого 2023 року у справі №757/22453/20 та від 26 лютого 2024 року у справі № 752/6020/21.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання недійсним договору про надання короткострокового кредиту договору кредитної лінії № ID 1280479 від 11 листопада 2020 року, сторонами якого зазначено Товариство з обмеженою відповідальністю «Інстафінанс» та ОСОБА_4 .

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач, крім визнання недійсним договору, просила також зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Українське бюро кредитних історій» вилучити з кредитної історії ОСОБА_4 відомості про договір позики за № ID 1280479 від 11 листопада 2020 року на суму 5199 грн., укладений між ОСОБА_4 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інстафінанс».

Правові та організаційні засади формування і ведення кредитних історій, права суб`єктів кредитних історій та користувачів бюро кредитних історій, вимоги до захисту інформації, що складає кредитну історію, порядок утворення, діяльності та ліквідації бюро кредитних історій визначається Законом України «Про організацію формування та обігу кредитних історій».

Кредитна історія це сукупність інформації про юридичну або фізичну особу, що її ідентифікує, відомостей про виконання нею зобов`язань за кредитними правочинами, іншої відкритої інформації відповідно до Закону (ст. 3 Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій»).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій» кредитна історія містить таку інформацію: відомості про грошове зобов`язання суб`єкта кредитної історії: а)відомості прокредитний правочинта змінидо нього(номері датаукладання правочину,сторони,вид правочину); б) сума зобов`язання за укладеним кредитним правочином; в)вид валютизобов`язання; г)строк іпорядок виконаннякредитного правочину; ґ)відомості пророзмір погашеноїсуми таостаточну сумузобов`язання закредитним правочином; д)дата виникненняпрострочення зобов`язанняза кредитнимправочином,його розмірі стадіяпогашення; е)відомості проприпинення кредитногоправочину таспосіб йогоприпинення (утому числіза згодоюсторін,у судовомупорядку,гарантом тощо); є) відомості про визнання кредитного правочину недійсним і підстави такого визнання.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій» інформація для формування кредитної історії надається користувачем до бюро лише в разі наявності письмової згоди юридичної або фізичної особи, яка уклала кредитний правочин з користувачем.

Відповідно доп.1ч.2ст.10Закону України«Про організаціюформування таобігу кредитнихісторій» бюровилучає зкредитної історії інформацію, яка передбачена пунктом 2 частини першої статті 7, у разі відсутності кредитного правочину, договору або визнання їх недійсними.

Як вбачається з долученого до матеріалів справи витягу з реєстру кредитних історій щодо кредитної історії ОСОБА_4 станом на 27 липня 2023 року, розміщеної Товариством з обмеженою відповідальністю «Українське бюро кредитних історій» на веб-сайті www.ubki.ua, така містить передбачену п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій» інформацію щодо договору про надання короткострокового кредиту договору кредитної лінії № ID 1280479 від 11 листопада 2020 року, в тому числі щодо типу кредиту, валюти кредитування, дати його видачі, суми кредиту, поточної та простроченої заборгованості, валюти кредиту, історії погашення заборгованості.

При цьому визнання недійним договору є підставою для вилучення з кредитної історії інформації, передбаченої п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій».

Враховуючи те,щоколегія суддів погодилася з висновками суду першої інстанції про визнання недійсним договору про надання короткострокового кредиту договору кредитної лінії № ID 1280479 від 11 листопада 2020 року, а тому вважає підставними висновки суду першої інстанції про наявність підстав для зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське бюро кредитних історій» вилучити з кредитної історії ОСОБА_4 відомості про договір позики за № ID 1280479 від 11 листопада 2020 року на суму 5199 грн., укладений між ОСОБА_4 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інстафінанс».

Доводи апеляційної скарги про те, що оспорюваний договір відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію» спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, і наданим позивачем договором про надання короткострокового кредиту договору кредитної лінії № ID 1280479 від 11 листопада 2020 року, який не містить підпису позичальника одноразовим ідентифікатором у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що свідчить про відсутність волевиявлення позивача на укладання оспорюваного правочину.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суд першої інстанції, які достатньо мотивовані.

Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatismutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інстафінанс» залишити без задоволення.

Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 17 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 18.12.2024 року.

Головуючий: Н.О. Шеремета

Судді: О.М. Ванівський

Р.П. Цяцяк