Постанова

від 21.11.2024 по справі 504/3057/17

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/7260/24

Справа № 504/3057/17

Головуючий у першій інстанції Далеко К. О.

Доповідач Заїкін А. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.11.2024 року м. Одеса

Єдиний унікальний номер судової справи: 504/3057/17

Номер апеляційного провадження: 22-ц/813/7260/24

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

- головуючого судді Заїкіна А.П. (суддя-доповідач),

- суддів: - Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,

за участю секретаря судового засідання Губара Д.В.,

учасники справи:

- позивач ОСОБА_1 ,

- відповідач ОСОБА_2 ,

- треті особи які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору 1) Сичавська сільська рада Лиманського району Одеської області, як орган опіки та піклування, 2) служба у справах дітей Лиманської районної державної адміністрації Одеської області, 3) Служба у справах дітей Южненської міської ради Одеського району Одеської області

розглянув у відкритому судовому цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Сичавська сільська рада Лиманського району Одеської області, як орган опіки та піклування, служба у справах дітей Лиманської районної державної адміністрації Одеської області, Служба у справах дітей Южненської міської ради Одеського району Одеської області, про стягнення аліментів та позбавлення батьківських прав,за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси, ухвалене у складі судді Далеко К.О. 13 травня 2024 року, повний текст рішення складений 10 червня 2024 року,

встановив:

2. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, в якому просить: 1) стягнути з відповідача аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 у розмірі 1/3 частки всіх його доходів, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, від дня пред`явлення позову; 2) позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_1 обґрунтовує позовні вимоги тим, щосторони перебували у цивільному шлюбі з квітня 2009 року. Офіційно шлюб не реєстрували. ОСОБА_2 є рідним батьком їх малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З листопада 2014 року між сторонами були припинені сімейні відносини, разом вони не проживають, не спілкуються, не зустрічаються, не підтримують стосунки.

Відповідач з 2015 року жодного разу не відвідував доньку, не піклувався її станом здоров`я, не приймав ніякої участі у вихованні дитини, не дбав про неї, не цікавився життям доньки, її навчанням, розвитком, матеріальним забезпеченням. Матеріальну допомогу не надає.

Позивачка самостійно займається вихованням доньки, її лікуванням, утриманням, навчанням та розвитком. З боку відповідача мала місце оплата за навчання доньки у дитячому садочку декілька разів у 2015 році. Однак це не мало характеру постійної щомісячної оплати. У лютому - березні 2016 року відповідач також сплатив за перебування дочки у дитячому садочку, про що позивачка дізналася від бухгалтера дитячого садочку. При цьому, відповідач не бачився та не спілкувався з дитиною.

Відповідач станом на момент подання позовної заяви вже понад два роки не спілкується ні з позивачкою, ні з дитиною. Вонане має можливості без письмової згоди відповідача зняти з реєстрації або перереєструвати дитину на нове місце проживання для подальшого навчання у школі. З метою захисту прав та законних інтересів дитини, позивачка вважає за необхідне вирішити питання про позбавлення відповідача батьківських прав.

27.07.2021 року позивачка подала до Комінтернівського районного суду м. Одеси заяву, якою уточнила позовні вимоги в частині стягнення аліментів, просила стягнути з відповідача ОСОБА_2 аліменти у твердій грошовій сумі в розмірі - 1 255 грн..

Позиція відповідача в суді першої інстанції

ОСОБА_2 в запереченнях на позовну заяву, просить відмовити у задоволенні позову, та звільнити його від сплати заборгованості за аліментами з 08.09.2017 року.

Заперечення обґрунтовані тим, що з квітня 2009 року відповідач перебував у цивільному шлюбі з позивачкою. ІНФОРМАЦІЯ_2 в них народилася дочка ОСОБА_3 . Сторони проживали у квартирі, яка належить ОСОБА_1 .З 2010 року по 2014 рік у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 знаходилась у декретній відпустці, відповідач фінансово забезпечував сім`ю. В

У листопаді 2014 року позивачка попросила відповідача залишити її квартиру. Єдиною можливістю для спілкування з дитиною були зустрічі та прогулянки біля дитсадку. 12.11.2014 року позивачка подала заяву до завідуючої дитсадком, в якій заборонила давати відповідачу дитину, хоча жодних підстав, як на думку відповідача, для цього не було.

26.03.2015 року позивачка подала заяву до Суворовського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області щодо переслідування та погроз на її адресу з боку відповідача. Після перевірки було винесено постанову про відмову у відкритті кримінального провадження, у зв`язку із не підтвердженням фактів.

У подальшому ОСОБА_1 разом із дитиною переїхала до с. Сичавка Лиманського району Одеської області, не повідомивши відповідача про зміну місця проживання.

Твердження позивачки щодо відсутності можливості взяти нотаріальну довіреність для виїзду дитини за кордон не відповідає дійсності, оскільки ОСОБА_1 не довела факту її звернення до нього та отримання відмови в укладенні нотаріально посвідченої довіреності для виїзду дочки за кордон.

Відповідач не погоджується із висновком виконавчого комітету Сичавської сільської ради Лиманського району Одеської області, як органу опіки та піклування, тому що він, як на думку відповідача, є формальним, носить дорадчий характер та не має самостійного значення, а є лише думкою органу опіки та піклування. Вказаний висновок не враховує усіх обставин взаємовідносин між сторонами, винесений з порушенням положень ч. 5ст. 19 СК України, оскільки не було обстежено умови проживання ОСОБА_2 , як одного з батьків дитини, та не було витребувано з відповідних органів документи та довідки, які стосуються справи.

Відповідач, розуміючи свій обов`язок сплачувати аліменти та не маючи наміру ухилятися від нього, вказує, що сплата аліментів у розмірі 1/3 частини від його доходу є для нього непосильною, а вимога позивачки про стягнення з нього аліментів є необґрунтованою. Позивачкою не надано доказів про утримання дитини, розмір витрат на малолітню доньку ОСОБА_3 .

ОСОБА_2 вказує, що з 23.11.2002 року він перебував у шлюбі з ОСОБА_4 . Від шлюбу вони мають спільну дитину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Рішенням Балтського районного суду Одеської області від 14.06.2006 року з відповідача стягнуто аліменти у розмірі 1/4 частки усіх видів його заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 18.04.2006 року до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 .

У жовтні 2016 року змінилося його сімейне становище, відповідач зареєстрував новий шлюб з ОСОБА_6 , від якого у них народився син - ОСОБА_7 .

Відповідач на час розгляду справи оспорює незаконне звільнення, тимчасово не працює, має нерегулярні доходи, отримує пенсію за інвалідністю та зареєстрований і проживає з непрацездатними батьками, які є пенсіонерами, тому просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі (Т. 1, а. с. 81 88).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 13.05.2024 року задоволено вищевказані позовні вимоги ОСОБА_1 ..

Позбавлено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , батьківських прав відносно малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) аліменти на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 ) на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі - 1 255 грн. 00 коп., але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з подальшою індексацією відповідно до закону, починаючи стягнення з 11.09.2017 року і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_7 включно.

В частині стягнення аліментів допущено негайне виконання рішення суду у межах суми платежу за один місяць.

Рішення мотивовано тим, що відповідач ОСОБА_2 при відсутності заперечень чи перешкод з боку матері дитини свідомо ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню малолітньої доньки, а саме - не піклується про її фізичний і духовний розвиток, не приймає будь-якої участі у житті дитини та у її матеріальному забезпеченні.

Суд вважав, що телефонний дзвінок батька дитині раз на рік, та подарунок один раз за 10 років, у листопаді 2023 року, за обставин того що він обізнаний, що в провадженні суду перебуває цивільна справа про позбавлення його батьківських прав, не свідчить про те, що батько виконує обов`язки щодо виховання та розвитку дитини, визначені у ст. 150 Сімейного кодексу України.

Також, суд критично відноситься до листів ОСОБА_2 від 16.08.2023 року та 21.08.2023 року, направлених ОСОБА_1 , в яких він ставить питання щодо надання йому реквізитів для сплати аліментів. Суд вважає, що вони не були направлені на настання реальних правових наслідків, на реальне отримання реквізитів, оскільки в листах він просить направити реквізити за адресою - АДРЕСА_1 , за якою він фактично не проживає, що підтверджується Актом про відвідування від 15.06.2023 року.

Більш того, проаналізувавши поведінку ОСОБА_2 під-час розгляду справи, суд першої інстанції констатував, що в діях ОСОБА_2 вбачаються ознаки недобросовісності.

Відповідач ОСОБА_2 жодного разу до судового засідання не з`явився, із матеріалами справи не ознайомився, хоча подавав клопотання про відкладення розгляду справи з цих підстав, намагався затягнути розгляд справи у зв`язку із військовим станом та його знаходженням за межами країни. У той же час правом на участь у розгляді справи в режимі відеоконференції не скористався. Надав суду адресу, за якою просив його повідомляти про розгляд справи, однак за якою він фактично тривалий час не проживає. Су багаторазово, у зв`язку із цим, вимушений був відкладати розгляд справи, у зв`язку із поверненням судових повісток із відміткою «за закінченням терміну зберігання.

Фактично поведінка ОСОБА_2 протягом розгляду справи свідчить про те, що він створює штучні умови, для того щоб покласти їх в основу відсутності підстав для позбавлення батьківських прав та не сплати аліментів. При цьому реальних намірів для виконання обов`язків, передбаченихчастиною першоюстатті 164 СК України, він не вчиняє, зокрема: -не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя; - не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток; - не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; - не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; - не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; - не виявляє інтересу до її внутрішнього світу; - не створює умов для отримання нею освіти.

При цьому, судом не встановлено обставин того, що ОСОБА_8 створювала перешкоди ОСОБА_2 у виконанні ним батьківських обов`язків. Докази створення таких перешкод ОСОБА_8 з 2016 року, тобто протягом восьми років, в матеріалах справи відсутні.

Враховуючи вищенаведене, суд з врахуванням обставин справи, встановленого ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків та свідомого нехтування ними, що підтверджено наявними в матеріалах справи належними та допустимими доказами, тривалості систематичного невиконання відповідачем своїх батьківських обов`язків по відношенню до малолітньої дитини, доведеності винної поведінки позивачки, з`ясувавши думку дитини, врахувавши покази свідка, та з метою захисту інтересів дитини на забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, прийшов до висновку про наявність підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав по відношенню до малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З додержанням вимог ст. 182 СК України, враховуючи, що аліменти на дитину присуджуються у твердій грошовій сумі, враховуючи наявні в матеріалах справи докази матеріального стану відповідача, стан його здоров`я, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого Законом України «Про державний бюджет на 2021 рік», суд вважав за необхідне стягнути з відповідача аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 1 255,00 грн., щомісячно, починаючи з дня подачі позовної заяви до суду та до досягнення дитиною повноліття (Т. 3, а. с. 126 133).

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

ОСОБА_2 в апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Звільнити ОСОБА_2 від сплати заборгованості за аліментами, яка утворилась з 11.09.2017 року по 11.11.2022 року не з його вини. Зобов`язати ОСОБА_1 відкрити особистий рахунок дитини ОСОБА_3 у відділенні ПриватБанку та надати реквізити ОСОБА_2 для внесення аліментів на утримання дитини. Винести окремі ухвали відносно суддів ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .. Призначити з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 у твердій грошовій сумі в розмірі - 300 грн., починаючи стягнення з 11.11.2022 року і до досягнення дитиною повноліття.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено судом першої інстанції при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права.

Апелянт вказує на те, що: 1) судом першої інстанції не взято до уваги, що відповідач періодично та у письмовій формі звертався до позивачки з проханням надати реквізити банківського рахунку для перерахуванням коштів на утримання доньки; 2) визначивши суму аліментів, яка підлягає стягненню, судом не було враховано стан здоров`я відповідача, наявність інвалідності, кількість осіб, які перебувають на його утриманні, розмір пенсії; 3) судом першої інстанції не було надано відповідачу можливості надати докази, проігноровано та не розглянуто його клопотання. Справу розглянуто за його відсутності, чим було порушено право на захист та доступу до суду; 4) судом першої інстанції не було з`ясовано питання про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача); 5) судом першої інстанції не було взято до уваги практику Верховного Суду про те, що позбавлення батьківських прав може вважатись виправданим лише у виняткових випадках. Позивачкою не надано доказів, які безспірно свідчать про умисне ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків відносно своєї доньки; 6) висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав не може бути взятий до уваги; 7) визначаючи розмір аліментів, суд вийшов за межі позовних вимог; 8) помилковими є висновки суду першої інстанції про те, що відповідач не проживає в АДРЕСА_4 , та те що відповідач не цікавився розглядом справи (Т. 3, а. с. 168 194).

Позиція позивачки в апеляційному суді.

ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу просить її залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Позивачка посилається на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Доводи відзиву на апеляційну скаргу тотожні доводам позову.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Ухвалою Одеськогоапеляційного судувід 25.09.2024року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 13 травня 2024 року (Т. 3, а. с. 201 202).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 02.10.2024 року закінчено підготовку справи до розгляду. Справу призначено до розгляду в приміщенні Одеського апеляційного суду. (Т. 3, а. с. 206)

22.10.2024 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 15.11.2024 року відмовлено у задоволені клопотання адвоката Родіонова Артема Володимировича, діючого від імені ОСОБА_1 , про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

У судовому засіданні адвокат Родіонов А.В., діючий від імені ОСОБА_1 , заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином. Причини неявки не повідомили, заяв та клопотань не надали.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін,а неможливістьвирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатню наявність у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, думку учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, про можливість розгляду справи за відсутності її інших учасників, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її інших учасників.

3. Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши осіб, які прийняли участь у судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 12.10.2010 року, виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Южненського міського управління юстиції Одеської області, ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_8 , актовий запис №239. Батьками дитини зазначені - ОСОБА_2 та - ОСОБА_1 .

Відповідно до довідки №13-д/с від 29.03.2017 року Комунального дошкільного навчального закладу «Южненський міський ясла - садок №1 «Золота рибка» комбінованого типу», ОСОБА_3 відвідувала старшу групу №7 КДНЗ №1 м. Южного Одеської області. Зі слів вихователів групи №7 дитину завжди в садок приводила та забирала мати, батько не бував у дитячому садку, не цікавився вихованням та розвитком дитини.

Згідно довідки Сичавської сільської ради Лиманського району Одеської області №155 від 22.05.2017 року, ОСОБА_1 , дійсно проживає без реєстрації в АДРЕСА_3 , та має наступний склад сім`ї: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 донька.

На даний час малолітня ОСОБА_3 проживає разом з матір`ю - ОСОБА_1 за вищезазначеною адресою.

Відповідно до Висновку комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Южненської міської ради Одеського району Одеської області від 30.06.2023 року № 610/23-05-03, орган опіки вважає доцільним позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , батьківських прав відносно його малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Висновок обґрунтований тим, що представниками Служби у справах дітей Южненської міської ради Одеського району Одеської області обстежені умови проживання малолітньої дитини за адресою мешкання матері - АДРЕСА_3 , (акт обстеження умов проживання від 22.06.2023 р,). Відповідно до акту обстеження малолітнядитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом з матір`ю - ОСОБА_1 та бабусею - ОСОБА_11 у двоповерховому будинку, в якому 5-ть кімнат, два санвузла, підвал. У помешканні створені належні житлово-побутові умови для розвитку і виховання дитини.

Вихованням, утриманням та лікуванням малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з листопада 2014 року займається мати - ОСОБА_1 , яка створила усі необхідні умови для нормального, гармонійного та всебічного розвитку дитини, бере активну участь в її житті, займається розвитком дитини, як особистості. Мати приділяє належну увагу вихованню доньки, що підтверджується характеристикою з Ліцею № З «АШ М.П. Гузика» ЮМР Одеського району Одеської області № 110-в від 23.05.2023 року, довідкою з Ліцею, характеристикою з КЗ ЗСО № 3 «АШ М.П. Гузика» ЮМР Одеського району Одеської області № 114-в від 01.04.2021 року, довідкою з КЗ ЗСО № 3 «АШ М.П. Гузика» ЮМР Одеського району Одеської області № 5 від 28.01.2022 року, характеристикою з КЗ ЗСО № 3 «АШ М.П. Гузика» ЮМР Одеського району Одеської області № 39-в від 28.01.2022 року, довідкою з КЗ ЗСО № 3 «АШ М.П. Гузика» ЮМР Одеського району Одеської області №39 від 11.02.2019 року, характеристикою з КЗ « Южненська авторська М.П. Гузика ЕСЗШ І-ІІІ ступенів ЮМР Одеського району Одеської області №43 від 11.02.2019 року, довідкою з КЗ « Южненська авторська М.П. Гузика ЕСЗШ І-ІІІ ступенів ЮМР Одеського району Одеської області № 19 від 30.01.2018 року, характеристикою КЗ « Южненська авторська М.П. Гузика ЕСЗШ І-ІІІ ступенів ЮМР Одеського району Одеської області № 34 від 02.02.2018 року, довідкою КДНЗ «Южненський ясла-садок №1 «Золота рибка» №02-д/с від 18.01.2017 року, довідкою з КЗ « Южненська авторська М.П. Гузика ЕСЗШ І-ІІІ ступенів ЮМР Одеського району Одеської області № 13-д/с від 29.03.2017 року, характеристикою з КДНЗ «Южненський міський ясла-садок № 1 «Золота рибка», довідкою КПНЗ « Южненський міський палац творчості дітей та юнацтва «Мрія» № 9 від 20.03.2019 року, довідкою КПНЗ «Южненський міський палац творчості дітей та юнацтва" «Мрія» б/н від 01.10.2017 року, довідка-характеристика Сичавської сільської ради Лиманського району Одеської області №333 від 16.07.2020 року,довідкою Сичавської сільської ради Лиманського району Одеської області № 331 від16.07.2020 року, довідкою Сичавської сільської ради Лиманського району Одеської області № 155 від 22.05.2017 року, довідкою Сичавського старостинського округу ЮМР Одеського району Одеської області № 153 від 19.05.2023 року, висновком органу опіки та піклування Сичавської сільської ради Лиманського району Одеської області № 20 від 16.05.2017 року, актом обстеження матеріально-побутових умов проживання від 15.05.2017 року.

Також, ОСОБА_1 позитивно характеризується з місця роботи, що підтверджується характеристикою ДП МТП Южний б/н від 19.05.2023 року.

На засіданні Комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Южненської міської ради Одеського району Одеської області № 8 від 27.06.2023 року ОСОБА_1 пояснила, що ОСОБА_2 не займається вихованням та утриманням дитини, місцезнаходження його невідоме, не відвідує дитину, телефонує 1-2 рази на рік, не дарує подарунки на свята.

Також, на засіданні Комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Южненської міської ради Одеського району Одеської області № 8 від 27.06.2023 року була з`ясована думка дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , яка пояснила, що вона не пам`ятає, коли останній раз бачила батька. Батько телефонує дуже рідко, подарунки до дня народження та інші свята не дарує.

По дорученню служби у справах дітей Южненської МР Одеського району Одеської області, з метою всебічного та об`єктивного розгляду справи, та з урахуванням найкращих інтересів дитини, для здійснення перевірки умов проживання та з`ясування думки ОСОБА_2 , було направлено запит до служби у справах дітей Балтської міської ради Одеської області. Представниками служби у справах дітей Балтської міської ради Одеської області 15.06.2023 року було здійснено перевірку умов проживання ОСОБА_2 за адресою - АДРЕСА_1 . Встановлено, що за даною адресою ОСОБА_2 багато років не проживає, мешкає в м. Одеса (акт про відвідування від 15.06.2023 року).

ОСОБА_2 не надав достовірних даних про своє місце проживання, номерутелефону,доказів щодо участі у вихованні, матеріального утримання доньки ОСОБА_3 , а також не надав доказів порушення його прав на спілкування з дитиною зі сторони ОСОБА_1 ..

По справі виникли правовідносини щодо обов`язку батьків з утримання дитини.

Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про задоволення позову.

Мотиви відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі

Щодо доводів апелянта стосовно неповідомлення про розгляд справи, то слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка повідомлення завчасно.

Відповідно доп.1,2ч.2ст.223ЦПК України,суд відкладаєрозгляд справив судовомузасіданні вмежах встановленогоцим Кодексомстроку зтаких підстав: неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання; перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Колегія суддів звертає увагу, що вказана справа перебувала в провадженні суду з 2017 року. Про наявність вказаного спору в провадженні суду відповідач був обізнаний, проте в жодне судове засідання не з`явився. Неодноразово звертався до суду з клопотаннями про відкладення розгляду справи, крім того матеріали справи містять клопотання ОСОБА_2 про направлення всіх процесуальних документів за адресою місця його реєстрації АДРЕСА_1 . (Т.3, а. с. 84)

Крім того, матеріали справи містять докази про надсилання ОСОБА_2 судової повістки про виклик у судове засідання, призначене на 13.05.2024 року, за адресою місця його реєстрації АДРЕСА_1 , яка повернулась до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (Т. 3, а. с. 113).

Відповідно до п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Таким чином ОСОБА_2 був належним чином повідомлений про розгляд справи, крім того останній був обізнаний про наявність спору в провадженні суду, однак не проявив бажання щодо участі в судових засіданнях з метою захисту прав та обов`язків. З клопотаннями про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції не звертався.

Відповідно дост.164 СКбатьки можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини (пункт 2 частини першої).

Згідно з пунктом 1 статті 3 Конвенції про права дитини дитина наділяється правом на те, щоб її найкращі інтереси оцінювалися і бралися до уваги в якості першочергового міркування при прийнятті в її відношенні будь-яких дій або рішень як в державній, так і в приватній сфері. Більш того, в ньому втілений один з фундаментальних принципів Конвенції.

В пунктах 60-61 згадуваних Загальних зауважень Комітету ООН з прав дитини закріплено, що дитина, яка розлучається з одним чи обома батьками, має право «підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадку, коли це суперечить найкращим інтересам дитини».

Відповідно до положень ч.1ст.11 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» від 13 січня 2005 року № 2342-IVорганами опіки та піклування є державні адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчі органи міських чи районних у містах, сільських, селищних рад.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Забезпечення найкращих інтересів дитини дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства», далі Закон).

Згідно з частиною першою статті 8 Закону кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону).

Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII(далі Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частиною першою статті 155 СКУкраїни здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися наповазі до прав дитини та її людської гідності.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України, пунктом 2 якої визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає підстави для висновку, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Наслідком позбавлення батьківських прав, як виняткового заходу, є істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Згідно з частиною першою статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява №10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Оцінюючи процес вирішення питання про встановлення опіки, який завершився рішенням про роз`єднання сім`ї, суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі (яка, за потреби, може включати показання свідків, висновки компетентних органів, психологічні та інші експертні висновки та медичні довідки) (рішення ЄСПЛ від18грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06).

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04, § 57, § 58).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) зазначено, що «ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків».

Тлумачення частини шостої статі 19 СК України дає підстави для висновку, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки не у достатній мірі спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.

Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти;3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Цей захід впливу є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України), тому він підлягає застосуванню лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Отже, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.

При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особистості батька (матері) як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

У рішенні у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення його батьківських прав, покладено на позивача.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54).

Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів бере до уваги встановлені обставини справи, поведінку батька до і під час розгляду справи в суді.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи встановила, що ОСОБА_2 участі у вихованні доньки не бере та її життям не цікавиться.

Посилання апелянта на те, що останній намагався дізнатись у матері банківський рахунок з метою надання аліментів на утримання доньки, колегія суддів вважає безпідставними. Надсилаючи листи про надання реквізитів банківського рахунку він просить направити реквізити за адресою - АДРЕСА_1 , за якою він фактично не проживає, що підтверджується Актом про відвідування від 15.06.2023 року, та про що свідчать його посилання в апеляційній скарзі про те, що останній наразі проживає в Польщі. Вказані дії відповідача свідчать про небажання настання реальних правових наслідків, на реальне отримання реквізитів.

Крім того, позивачка на прохання відповідача надсилала за вказаною в листі адресою реквізити банківського рахунку, проте вказані листи були повернуті без їх вручення.

Колегія суддів враховує, що вказана справа розглядається з 2017 року, проте з дати звернення з позовом та до дня ухвалення рішення по справі вбачається, що контакту батька з дитиною не має. Відповідач не вживає заходів щодо налагодження стосунків з дитиною, не цікавиться її станом здоров`я, не виявляє будь-якої турботи про дитину, не надає матеріальної підтримки.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що фактично поведінка ОСОБА_2 протягом розгляду справи свідчить про те, що він створює штучні умови для того, щоб покласти їх в основу відсутності підстав для позбавлення батьківських прав та не сплати аліментів. При цьому реальних намірів для виконання обов`язків передбаченихчастиною першоюстатті 164 СК Українивін не вчиняє, зокрема: -не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя; - не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; - не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; - не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; - не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; - не виявляє інтересу до її внутрішнього світу; - не створює умов для отримання нею освіти.

Матеріали справи не містять доказів, що позивачкою вчинялись дії щодо створення перешкод відповідачу у виконанні ним своїх батьківських обов`язків.

Колегія суддів звертає увагу, що останній до органів опіки та піклування з письмовою заявою про усунення перешкод у спілкуванні з донькою до звернення позивачки із цим позовом до суду не звертався.

Колегія суддів критично відноситься до пояснень відповідача в апеляційній скарзі, оскільки він ставить власні інтереси вище, ніж інтереси дитини.

ОСОБА_2 заперечуючи щодо позбавлення його батьківських прав, не надав доказів, що він вживає заходів щодо налагодження стосунків з дитиною, цікавиться її станом здоров`я, виявляє будь-яку турботу про дитину, надає матеріальну підтримку, бере участь у вихованні дитини. За таких обставин лише зазначення ОСОБА_2 в апеляційній скарзі про його бажання піклуватися про дитину, не спростовує його ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини.

Посилання апелянта на те, що висновок органу опіки та піклування не може бути взятий до уваги, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на те, що висновок органу опіки та піклування є одним із доказів, який відповідно до частини другої статті 89 ЦПК України суд оцінює увзаємному зв`язку з іншими доказами у справі.

Аргументи апеляційної скарги не містять спростування висновкуЮжненської міської ради Одеської області, як органу опіки і піклування.Крім того, матеріали справи не містять належного обґрунтування ОСОБА_2 того, що інтереси дитини превалюють над його приватними інтересами.

ОСОБА_2 не довів зміну своєї поведінки щодо дитини, прагнення здійснювати належне піклування за нею, не спростував, що свідомо нехтував обов`язками батька щодо доньки.

Апеляційний суд зазначає, що суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення.

Факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення йогобатьківських прав з урахуванням його поведінки не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку.

Верховний Суд зазначає, що позбавлення відповідача батьківських прав здійснене згідно із законом (пункт 2 частини першої статті 164 СК України),спрямоване на захист прав та інтересів дитини, отже, має законнумету і втручання в права відповідача єпропорційним меті позбавлення його батьківських прав.

Аналізуючи докази у справі, пояснення учасників справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач самоусунувся від виконання батьківських обов`язків та не бажаєпіклуватися про дитину, братиучасті у її вихованні, не вчинив жодних дій аби налагодити відносини із донькою, матеріально не забезпечує.

Відповідач не надав суду будь-яких переконливих доказів, які б свідчили про те, що йому чинились або чиняться перешкоди у спілкуванні з донькою.

Щодо стягнення аліментів на утримання дитини колегія суддів виходить з наступного.

Відповіднодо частини другої статті 166 СК України, особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо її утримання.

Згідно з частиною третьою статті 166 СК Українипри задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину. У разі якщо мати, батько або інші законні представники дитини відмовляються отримувати аліменти від особи, позбавленої батьківських прав, суд приймає рішення про перерахування аліментів на особистий рахунок дитини увідділенні Державного ощадного банку України та зобов`язує матір, батька або інших законних представників дитини відкрити зазначений особистий рахунок умісячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду.

Згідно ізст. 182 СК Українипри визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3.1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3.2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до положеньстатті 183 СК Українирозмір аліментів визначається у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини.

Суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

При цьому підстави визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) або у твердій грошовій сумі визначаються з урахуванням як положень статті 182 СК України, так і положень статей183,184 СК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Дана норма однаково застосовується до всіх платників аліментів, незалежно від правових підстав їх праці (робота за трудовим договором, відповідно до вимог КЗпП, робота за контрактом за кордоном тощо). Зазначені положення передбачають мінімальний розмір аліментів на одну дитину відповідного віку, у той час як максимальний розмір аліментів закон не встановлює. Останній буде визначатися судом у кожному конкретному випадку, враховуючи як потреби самої дитини, так і можливості платника аліментів - матері або батька дитини.

Статтею 183 Сімейного кодексу України передбачено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

У відповідності до ч. 1 ст. 184 Сімейного кодексу України, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

Дана норма передбачає можливість визначення судом в окремих випадках розміру аліментів на утримання дитини у твердій грошовій сумі, а не у частці від заробітку платника аліментів. Стягнення аліментів у твердій грошовій сумі є можливим за наявності певних обставин, що унеможливлюють сплату аліментів у частці від заробітку (доходу), приблизний перелік яких наводиться у частині 1 даної статті. Необхідність встановлення розміру аліментів у твердій грошовій сумі може виникнути за наявності у платника аліментів нерегулярного або мінливого доходу, або отримання частини доходу в натурі. У такому випадку стягнення аліментів на дитину у частці від доходу її матері або батька може призвести до істотної різниці у розмірі аліментів, які отримує дитина щомісяця, що у свою чергу негативно вплине на забезпечення дитини. Стягнення аліментів у твердій грошові сумі дозволяє забезпечити більшу стабільність щодо утримання дитини. Також доцільно стягувати аліменти у твердій грошовій сумі у випадку отримання платником аліментів заробітку або доходу повністю в натурі або в іноземній валюті, що можна віднести до інших обставин, які мають істотне значення, відповідно до змісту ч. 1 даної статті.

Положеннями ч. 1 ст. 191 Сімейного кодексу України передбачено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду з дня пред`явлення позову.

На вимоги щодо стягнення аліментів у судовому порядку не поширюється позовна давність. Позов може бути пред`явлено у будь-який час, поки існує право на аліменти. Право на аліменти виникає у дитини з моменту її народження. Якщо один із батьків (або батьки) не виконує свого обов`язку щодо утримання дитини, до нього може бути пред`явлено позов про стягнення аліментів на утримання дитини. У цьому випадку, заінтересована особа, яка має право на одержання аліментів на дитину, вправі вимагати їх виплати у судовому порядку незалежно від строку, що минув з моменту виникнення у неї цього права, а також незалежно від причин, у зв`язку з якими вона раніше не зверталася до суду з позовом. Аліменти звичайно присуджуються на майбутнє. Водночас, як виняток із загального правила, відповідно до частини 1 даної статті, стягнення аліментів відбувається не з моменту (дня) набрання чинності рішенням суду, а з моменту (дня) пред`явлення позову. Причому дане правило діє незалежно від того, наскільки багато часу пройшло від того як було пред`явлено позов до його задоволення судом.

Встановлюючи розмір стягнення аліментів, суд виходить з положень ст. 51Конституції України та ст. 180 Сімейного кодексу України, згідно з якими батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Крім того, у відповідності до ст. ст. 7, 141 Сімейного кодексу України, жінка та чоловік мають рівні права і обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї, мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, відповідно обов`язок по утриманню дитини в рівних частках покладається на її батьків.

У § 54 рішення ЄСПЛ від 07.12.2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олсон проти Швеції» (№ 2) від 27.11.1992 року, Серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні ЄСПЛ від 11.07.2017 року, заява № 2091/13 у справі «М.С. проти України» йдеться про визначення «інтересів дитини», їх місця у взаємовідносинах між батьками. У згаданому рішенні ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі у міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

Аналіз наведених норм права та практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.

Колегія суддів відхиляє твердження апелянта про те, що рішення суду першої інстанції про стягнення аліментів у визначеному судом розмірі не відповідає вимогам законодавства.

Як встановлено матеріалами справи донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом з матір`ю та перебуває на її утриманні, відповідач матеріальної допомоги на утримання доньки не надає.

Посилання апелянта на те, що судом першої інстанції не було надано оцінку тому, що на його утриманні перебувають інші особи, колегія суддів вважає недоведеними, оскільки на підтвердження вказаних обставин не надано жодних доказів. Доказів, які б підтверджували те, що відповідач несе додаткові витрати на утримання інших дітей, непрацездатної дружини, батьків, суду не надано.

Законодавцем визначено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, а мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (ч. 2 ст. 182СК України).

Відповідно дост. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік»,прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років становить: з 1 січня 3196,00 гривень,з 1 квітня - 3936 гривень, з 1 липня - 4759 гривень, з 1 жовтня - 6169 гривень.

Крім того посилання апелянта на необхідність стягнення аліментів у розмірі - 300 грн. не ґрунтуються на вищевказаних положеннях закону та порушують найкращі інтереси дитини, оскільки мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

ОСОБА_2 , в апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів звертає увагу, що прохальна частина апеляційної скарги виходить за межі повноважень апеляційного суду, визначені ст. 374 ЦПК України.

Колегія суддів також звертає увагу, що вимоги апелянта про його звільнення від сплати заборгованості за аліментами, яка утворилась з 11.09.2017 року по 11.11.2022 року не з його вини, зобов`язання ОСОБА_1 відкрити особистий рахунок дитини ОСОБА_3 у відділенні ПриватБанку та надати реквізити ОСОБА_2 , для внесення аліментів на утримання дитини, не можуть бути розглянуті апеляційним судом оскільки виходять за межі предмету розгляду у вказаній справі.

Щодо вимог про винесення окремих ухвал відносно суддів Доброва П.В. та Далеко К.О., колегія суддів зазначає про відсутність підстав для їх задоволення.

На підставі вищевказаного, колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, вони не можуть бути підставами для скасування ухваленого у справі судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 є недоведеними, а тому вона підлягає залишенню без задоволення.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374, статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права.

За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є справедливим, законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 відсутні.

Порядок та строк касаційного оскарження

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. Резолютивна частина

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський

апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 13 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складений 19 грудня 2024 року.

Головуючий суддя: А. П. Заїкін

Судді: С. О. Погорєлова

О. М. Таварткіладзе