Постанова

від 18.12.2024 по справі 127/11038/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 127/11038/24 Головуючий у суді І інстанції Скрипка О.І.

Провадження № 22-ц/824/17538/2024 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Голуб С.А.,

суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Комфорт-Групп» на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 17 вересня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Комфорт-Групп» про визнання незаконним та скасування повідомлення про розірвання договору,

в с т а н о в и в:

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Комфорт-Групп», в якому просила визнати незаконним та скасувати рішення відповідача про розірвання договору купівлі-продажу майнових прав № 1/3-83 від 05 липня 2019 року, викладене у формі повідомлення № 16-01/2001 від 19 січня 2023 року.

16 вересня 2024 року позивачка подала заяву про забезпечення позову, обґрунтовуючи її тим, що у відзиві на позовну заяву ТОВ «Комфорт-Групп» наполягає на тому, що з 03 лютого 2022 року договір купівлі-продажу майнових прав вважається розірваним між сторонами та він набув право розпорядження на свій розсуд майновими правами на об`єкт нерухомості, що був предметом цього договору, а тому, на її думку, існує реальна загроза, що вказаний об`єкт нерухомості, а саме квартира АДРЕСА_1 , у будь-який момент може бути відчужена відповідачем, що призведе до переходу права власності на неї до третіх осіб, що у свою чергу значно утруднить або взагалі унеможливить виконання рішення суду у разі задоволення позову про визнання незаконним та скасування повідомлення про розірвання договору.

З огляду на зазначене, просила суд заборонити ТОВ «Комфорт-Групп» укладати договори купівлі-продажу або будь-які інші правочини щодо відчуження майнових прав щодо об'єкта нерухомості - квартири АДРЕСА_1 .

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 17 вересня 2024 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено.

Вжито заходи забезпечення позову шляхом заборони ТОВ «Комфорт-Групп» укладати договори купівлі-продажу або будь-які інші правочини щодо відчуження майнових прав щодо об`єкта нерухомості - квартири АДРЕСА_1 .

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що предметом пред`явленого позову є поновлення права позивачки на майнові права на об`єкт нерухомості, будівництво якого не завершено і який в експлуатацію не введено, тому застосування такого виду забезпечення позову, як заборона відповідачу вчиняти дії, а саме укладати договори та інші правочини, спрямовані на відчуження третім особам майнових прав на спірне нерухоме майно до розгляду справи по суті є цілком достатнім для забезпечення можливості виконання судового рішення і в той же час не створить ризику заподіяння непомірної шкоди.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи,неправильного застосування норм матеріального й порушення норм процесуального права,та прийняти постанову, якою заяву позивачки про забезпечення позову залишити без задоволення.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що постановляючи оскаржувану ухвалу, суд виходив виключно із достатності запропонованого позивачкою виду забезпечення позову, однак не навів жодних доказів на підтвердження об`єктивного існування будь-яких ризиків невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду, як того вимагає закон, та необхідності забезпечення позову в цілому.

Зміст вказаної ухвали свідчить про відсутність висновків суду про те, що невжиття заявленого заходу забезпечення позову призведе до порушення вимог щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, позаяк позивачка не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за її позовом без нових звернень до суду.

Крім того, відповідач зауважує, що оспорюване позивачкою повідомлення датоване 19 січня 2023 року, а з позовом вона звернулась лише 29 березня 2024 року, тобто через 1 рік та 2 місяці, відтак застосування у цій справі забезпечення позову є прямим втручанням у господарську діяльність ТОВ «Комфорт-Групп», що забороняється законом.

Зважаючи на зазначені обставини цієї справи, а також, що позовні вимоги носять немайновий характер, відповідач вважає, що викладені в ухвалі суду висновки не відповідають фактичним обставинам справи та зроблені з неправильним застосуванням норм статей 149-151 ЦПК України, що призвело до неправильного вирішення заяви про забезпечення позову.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивачки - адвокат Чернілевська Р.В. просить вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на те, що доводи відповідача є безпідставними, оскільки суд першої інстанції, встановивши, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати позивачка, позовним вимогам, дійшов правильного висновку про задоволення поданої заяви про забезпечення позову.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача - адвокат Литвинов О.Р. підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Позивачка та її представник - адвокат Чернілевська Р.В. в судовому засіданні заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили залишити ухвалу суду першої інстанції про вжиття заходів забезпечення позову в силі.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд першої інстанції встановив, що предметом спору між сторонами у межах даної справи є визнання незаконним та скасування рішення ТОВ «Комфорт-Групп», викладеного у формі повідомлення № 16-01/2001 від 19 січня 2023 року, про розірвання договору купівлі-продажу майнових прав № 1/3-83 від 05 липня 2019 року щодо об`єкта нерухомості - квартири АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 у позовній заяві посилалась на те, що оспорюване нею рішення про розірвання договору прийнято за умови прострочення самим відповідачем виконання своїх зобов`язань щодо будівництва та вчасного введення будинку в експлуатацію, за наявності її письмової заяви від 25 липня 2022 року про продовження дії договору, а також при наявності обставин непереборної сили, визначених пунктом 9.1 договору, які є підставою для звільнення від відповідальності за часткове невиконання умов договору, тому вважала рішення ТОВ «Комфорт-Групп» про розірвання договору купівлі-продажу майнових прав в односторонньому порядку незаконним і таким, що підлягає скасуванню.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову (пункт 3 частини першої статті 151 ЦПК України).

Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 150 ЦПК України одним із видів забезпечення позову є заборона вчиняти певні дії.

Водночас заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Під час розгляду заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 зазначено, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 зазначено, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

Колегія суддів враховує, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності від конкретного випадку.

Під час вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 201/9686/23.

Крім того, у постанові від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду підтвердила сформульовані нею у справах № 914/1570/20, № 381/4019/18 висновки та додатково зазначила таке:

«39. До набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII) процесуальний закон передбачав, що забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

40. Після набрання чинності Законом № 2147-VIII частини першу, другу статті 149 ЦПК України викладено в такій редакції: «Суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом».

41. Тобто з 15 грудня 2017 року законодавець серед передумов забезпечення позову визначає можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

42. Тлумачення наведених норм процесуального права дає підстави для висновку, що можливість забезпечення судом позову не пов`язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню.

43. Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред`явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача.

44. У частині першій статті 150 ЦПК України наведено перелік видів забезпечення позову, серед яких у пункті 1 законодавець вирізняє накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

45. Жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить.

46. Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

47. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами; 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

48. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії».

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (стаття 13 ЦПК України), суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У справі, яка переглядається, позивачка заявила позовну вимогу про визнання незаконним та скасування рішення відповідача про розірвання договору купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомості (будівництва), викладеного у формі повідомлення № 16-01/2001 від 19 січня 2023 року.

В порядку забезпечення пред`явленого позову просила суд заборонити відповідачу укладати договори купівлі-продажу або будь-які інші правочини щодо відчуження майнових прав на об`єкт нерухомості (будівництва).

Застосовуючи вказаний вид забезпечення позову до закінчення розгляду справи по суті, суд першої інстанції вірно встановив наявність спору між сторонами, ризик незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивачки, який може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду в цій справі, співмірність обраного позивачкою виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами.

Крім того, дійсна мета звернення ОСОБА_1 до суду із заявою про забезпечення позову підтверджується тим, що суд першої інстанції не встановив, а учасники справи не посилаються на те, що таке звернення позивачки спрямоване на зловживання нею своїми правами.

Навпаки, підставами подання заяви про забезпечення позову у цій справі позивачка зазначила необхідність забезпечення її можливості ефективного захисту та поновлення права на отримання у власність проінвестованої квартири, яке вона вважала порушеним.

Так, звертаючись з відповідною заявою, позивачка обґрунтовувала її тим, що забезпечення позову обраним нею способом направлено саме на недопущення переходу права власності на об`єкта нерухомості - квартиру АДРЕСА_1 , до третіх осіб, що може значно утруднить або взагалі унеможливить виконання рішення суду у разі задоволення позову про визнання незаконним та скасування повідомлення про розірвання договору, метою якого у свою чергу є захист прав ОСОБА_1 на продовження дії укладеного з ТОВ «Комфорт-Групп» правочину та виконання його умов сторонами.

Колегія суддів наголошує, що частина друга статті 149 ЦПК України визначає декілька підстав для вжиття заходів забезпечення позову, а саме: якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Отже, для забезпечення позову у справах немайнового характеру, рішення в яких у разі задоволення позову не підлягатимуть примусовому виконанню, більш характерним є такий захід, як заборона вчиняти певні дії (пункт 2 частини першої статті 151 ЦПК України), за умови, що невжиття таких заходів може ускладнити чи унеможливити ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

З огляду на наведене, повно та всебічно дослідивши обставини справи щодо застосування у цій справі заходів забезпечення позову, перевіривши їх доказами, які належним чином оцінено, встановивши наявність між сторонами спору стосовно правомірності розірвання з ініціативи відповідача договору купівлі-продажу майнових прав № 1/3-83 від 05 липня 2019 року, предметом якого є майнові права на об`єкт нерухомості - квартиру АДРЕСА_2 , під`їзд АДРЕСА_3 , а також існування підстав для забезпечення позову, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність забезпечення позову у цій справі шляхом заборони ТОВ «Комфорт-Групп» укладати договори купівлі-продажу або будь-які інші правочини щодо відчуження майнових прав на вказаний об`єкт нерухомості (будівництва).

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується в повній мірі, адже вжиті судом заходи забезпечення позову є доцільними та співмірними з вимогами позову, а невжиття таких заходів може призвести до істотного порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивачки та утруднити виконання рішення суду в майбутньому.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача. Таке тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб здійснюється в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивачки. Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Такі висновки узгоджуються з постановою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 серпня 2018 року у справі № 910/1040/18.

Крім того, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 березня 2023 року у справі № 905/448/22звернуто увагу на те, що можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Та обставина, що можливе рішення суду про задоволення позову у цій справі не підлягає примусовому виконанню, як зазначалося Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22, не свідчить про неможливість застосування такого виду забезпечення позову, як заборона відповідачу вчиняти певні дії щодо майнових прав на спірний об`єкт нерухомості, якщо невжиття заходів забезпечення позову негативно впливатиме на можливість позивача ефективно захистити (поновити) свої порушені права.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» ЄСПЛ зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004, в якому зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом, як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Також Конституційний Суд України у пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

ЄСПЛ у рішенні від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України» вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Отже, доводи апеляційної скарги про те, що предметом пред`явленого позову є визнання незаконним та скасування повідомлення про розірвання договору, а тому у випадку задоволення позовних вимог рішення суду не підлягатиме примусовому виконанню, не заслуговують на увагу.

Суд першої інстанції обґрунтовано прийняв до уваги, що без вжиття заходів забезпечення позову відповідач має можливість безперешкодно відчужити майнові права на спірний об`єкт нерухомості, у зв`язку з чим фактично буде нівельована функція судового рішення як механізму дійсного поновлення порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Наведений захід забезпечення позову відповідає вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності вимог позивачки щодо забезпечення позову і спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. Невжиття таких заходів забезпечення позову призведе до неможливості виконання судового рішення і породження нових спорів, що не відповідає завданню цивільного судочинства. Будь-які права інших осіб, що не є учасниками судового процесу, не порушуються у зв`язку із вжиттям такого заходу.

Водночас відсутні і підстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до прямого втручання у господарську діяльність ТОВ «Комфорт-Групп», оскільки заборона відповідачу вчиняти дії щодо відчуження майнових прав на квартиру, яка була закріплена за позивачкою на підставі договору, правомірність розірвання якого є предметом судового розгляду по суті, жодним чином не перешкоджає господарській діяльності відповідача, а є дієвою та оптимальною процесуальною дією, яка не дозволить останньому на час вирішення спору розпорядитися спірним майном, а також допоможе зберегти у незмінному стані як сам об`єкт нерухомості, так і коло осіб, що можуть претендувати на нього.

Як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги сторони відповідача

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що посилання апеляційної скарги є необґрунтованими, ухвала суду першої інстанції про задоволення заяви про забезпечення позову у даній справі постановлена відповідно до вимог матеріального та процесуального законодавства і підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Постанова апеляційного суду, яка прийнята з такого процесуального питання, як вжиття заходів забезпечення позову, не стосується вирішення спору по суті та не є остаточним судовим рішенням у справі, тому відповідно до положень статей 141, 382 ЦПК України питання розподілу судових витрат у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції не вирішується.

Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Комфорт-Групп» залишити без задоволення.

Ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 17 вересня 2024 року про забезпечення позову у даній справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 18 грудня 2024 року.

Головуючий С.А. Голуб

Судді: Т.А. Слюсар

Д.О. Таргоній