Постанова

від 19.12.2024 по справі 200/7238/24

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2024 року справа №200/7238/24

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Казначеєва Е.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 року (повне судове рішення складено 17 жовтня 2024 року) у справі № 200/7238/24 (суддя в І інстанції Абдукадирова К.Е.) за позовом ОСОБА_1 до Некомерційної професійної організації «Асоціація приватних виконавців України» в особі Ради приватних виконавців України про визнання протиправним та скасування Розділу IV рішення Ради приватних виконавців України №74 від 27.09.2024 в частині відкриття дисциплінарного провадження, зобов`язання прийняти рішення про відмову у відкритті дисциплінарного провадження,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до Некомерційної професійної організації «Асоціація приватних виконавців України» в особі Ради приватних виконавців України, третя особа Київський районний суд м. Одеси, в якій просила:

- визнати протиправним та скасувати Розділ IV рішення Ради приватних виконавців України №74 від 27.09.2024 в частині відкриття дисциплінарного провадження за зверненням (скаргою) на дії приватних виконавців та направлення запиту до Комітету з етики АПВУ на надання висновків щодо наявності або відсутності ознак порушення Кодексу професійної етики в діях приватного виконавця Матвійчук Н.Є. по скарзі Київського районного суду міста Одеси від 16.09.2024;

- зобов`язати Некомерційну професійну організацію «Асоціація приватних виконавців України» в особі Ради приватних виконавців України прийняти рішення про відмову у відкритті дисциплінарного провадження та повернення без розгляду скарги Київського районного суду міста Одеси від 16.09.2024 на дії приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Матвійчук Н.Є.

Позивачем подана заява про вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії Розділу IV рішення Ради приватних виконавців України №74 від 27.09.2024 в частині відкриття дисциплінарного провадження за зверненням (скаргою) на дії приватних виконавців та направлення запиту до Комітету з етики АПВУ на надання висновків щодо наявності або відсутності ознак порушення Кодексу професійної етики в діях приватного виконавця Матвійчук Н.Є. по скарзі Київського районного суду міста Одеси від 16.09.2024.

В обґрунтування заяви зазначала, що рішення Дисциплінарної комісії про задоволення відповідного подання Міністерства юстиції України чи Ради приватних виконавців України та застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення вводиться в дію наказом Міністерства юстиції України. Введення в дію наказу Міністерства юстиції України про зупинення діяльності приватного виконавця унеможливлює здійснення діяльності приватного виконавця.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову ОСОБА_1 до Некомерційної професійної організації «Асоціація приватних виконавців України» в особі Ради приватних виконавців України про скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії відмовлено.

Не погодившись з таким судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати ухвалу місцевого суду, ухвалити рішення, яким направити справу до Донецького окружного адміністративного суду для продовження розгляду, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не враховані обставини очевидності ознак протиправності оскаржуваного рішення. Адже оскаржуване рішення суперечить ч. 1 ст. 35 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» - дисциплінарне провадження відкрито за скаргою суб`єкта, який не є учасником виконавчого провадження.

Також судом першої інстанції зазначено, що позивачем не наведено беззаперечні мотиви, з яких позивач вважає, що захист його прав, свобод та інтересів буде неможливим без вжиття відповідних заходів і для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також не вказано, у чому полягає значимість таких зусиль і наскільки значні витрати будуть позивачем при цьому понесені.

Однак, позивачем зазначалось, що відповідачем розпочато процедуру дисциплінарного провадження, за результатами якою застосовуються заходи дисциплінарного стягнення.

Наголошує, що запропоновані позивачем заходи забезпечення позову за змістом не співпадають з предметом позову. Дисциплінарне стягнення та його наслідки невідворотно будуть застосовані до приватного виконавця після набрання законної сили рішенням суду у випадку відмови у задоволенні позовних вимог. Забезпечення позову у цій справі не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а лише спрямоване на збереження існуючого становища заявника до набрання законної сили судовим рішенням по суті спору.

Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 151 КАС Українипозов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Як передбачено ст. 154 КАСУкраїни, заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи. Суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову. У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін у встановлений судом строк. Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову. Суд, встановивши, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимогстатті 152 цього Кодексу, повертає її заявнику без розгляду, про що постановляє ухвалу. Ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи. Оскарження ухвали про скасування забезпечення позову або про заміну одного заходу забезпечення позову іншим зупиняє виконання цієї ухвали.

Отже, виходячи з вищенаведеного забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначенихКодексом адміністративного судочинства Українизаходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.

Вирішуючи питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу, наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Враховуючи природу принципу змагальності, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Однак, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що заявником не надано достатніх доказів, які б свідчили про те, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до ефективного захисту, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 № 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» роз`яснено, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Подання адміністративного позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, але суд у порядку забезпечення адміністративного позову може відповідною ухвалою зупинити дію рішення суб`єкта владних повноважень чи його окремих положень, що оскаржуються. Адміністративний позов, крім способу, встановленого частиною третьою цієї статті, може бути забезпечено забороною вчиняти певні дії.

Тобто, необхідною та достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову є одна з підстав: існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; неможливість захисту цих прав, свобод та інтересів без вжиття таких заходів, або необхідність докладання значних зусиль та витрат для їх відновлення; а також наявність очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Розглянувши заяву про забезпечення позову, слід звернути увагу на те, що позивач не надав доказів існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі, не обґрунтував причин неможливості захисту (поновлення) прав, свобод та інтересів після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі без вжиття таких заходів, не розкрив у чому полягає необхідність докладання значних зусиль та витрат для відновлення прав позивача у майбутньому, а також очевидність ознак протиправності дій відповідача.

Запропоновані позивачем заходи забезпечення позову за змістом по суті співпадають з предметом позову, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову. За таких обставин вжиття заходів забезпечення позову у цій справі стане саме фактичним ухваленням рішення без розгляду справи по суті, що є неприпустимим.

Крім того, варто вказати, що заява про забезпечення позову не містить посилання на беззаперечні мотиви, з яких позивач вважає, що захист його прав, свобод та інтересів буде неможливим без вжиття відповідних заходів і для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також не вказано, у чому полягає значимість таких зусиль і наскільки значні витрати будуть позивачем при цьому понесені. У позовній заяві та поданій заяві про вжиття заходів забезпечення позову не наведено також будь-яких конкретних даних, які б свідчили про те, що невжиття заходів забезпечення позову в даному випадку може ускладнити або привести до неможливості виконання рішення суду в майбутньому.

З урахуванням викладеного, місцевий суд дійшов правильного висновку, що в цьому випадку відсутні правові підстави для забезпечення позову, а відтак подана заява є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, ухвала суду є обґрунтованою, ухваленою з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду першої інстанції не вбачається.

Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи переконливих доводів, які б були безпідставно залишені поза увагою суду першої інстанції.

Більш того, ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 03 грудня 2024 року провадження у справі № 200/7238/24 закрито.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу судубез змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 року у справі № 200/7238/24 залишити без змін.

Повне судове рішення 19 грудня 2024 року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддівІ. В. Сіваченко

Е. Г. Казначеєв

А. А. Блохін