Постанова

від 20.02.2025 по справі 200/7238/24

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2025 року справа №200/7238/24

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Казначеєва Е.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 03 грудня 2024 року (повне судове рішення складено 03 грудня 2024 року) у справі № 200/7238/24 (суддя в І інстанції Абдукадирова К.Е.) за позовом ОСОБА_1 до Некомерційної професійної організації «Асоціація приватних виконавців України» в особі Ради приватних виконавців України, третя особа Київський районний суд м. Одеси про скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

14.10.2024 ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до Некомерційної професійної організації «Асоціація приватних виконавців України» в особі Ради приватних виконавців України, третя особа Київський районний суд м. Одеси, в якій просила суд:

- визнати протиправним та скасувати Розділ IV рішення Ради приватних виконавців України №74 від 27.09.2024 в частині відкриття дисциплінарного провадження за зверненням (скаргою) на дії приватних виконавців та направлення запиту до Комітету з етики АПВУ на надання висновків щодо наявності або відсутності ознак порушення Кодексу професійної етики в діях приватного виконавця ОСОБА_1 по скарзі Київського районного суду міста Одеси від 16.09.2024;

- зобов`язати Некомерційну професійну організацію «Асоціація приватних виконавців України» в особі Ради приватних виконавців України прийняти рішення про відмову у відкритті дисциплінарного провадження та повернення без розгляду скарги Київського районного суду міста Одеси від 16.09.2024 на дії приватного виконавця виконавчого округу Одеської області ОСОБА_1

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з 27 жовтня 2020 року до 19 травня 2023 року здійснювала діяльність приватного виконавця виконавчого округу Донецької області; її офіс знаходився у м. Маріуполі Донецької області, де позивач зареєстрована та проживала.

19 травня 2023 року позивачем було змінено виконавчий округ Донецької області на виконавчий округ Одеської області у зв`язку зі зміною місця фактичного проживання на м. Одеса, де позивач зареєструвалась як внутрішньо переміщена особа.

Розділом IV рішення Ради приватних виконавців України № 74 від 27.09.2024 відкрито дисциплінарне провадження за скаргою Київського районного суду міста Одеси від 16.09.2024 на дії приватного виконавця ОСОБА_1 Рішення Ради приватних виконавців України №74 від 27.09.2024 у позивача відсутнє, опубліковане на сайті АПВУ за посиланням: https://apvu.com.ua/tpost/56nz2o78j1- rshennya-rpvu-74-vd-27092024.

Позивач вважала, що розділ IV рішення Ради приватних виконавців України № 74 від 27.09.2024 в частині відкриття дисциплінарного провадження за скаргою Київського районного суду міста Одеси від 16.09.2024 на дії приватного виконавця ОСОБА_1 є протиправним та підлягає скасуванню.

Просила задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 03 грудня 2024 року у закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Некомерційної професійної організації «Асоціація приватних виконавців України» в особі Ради приватних виконавців України, третя особа Київський районний суд м. Одеси про скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії з підстав, передбачених частиною другою статті пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Не погодившись з таким судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу місцевого суду, ухвалити нове рішення, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що асоціація приватних виконавців України в особі Ради приватних виконавців України при здійсненні свої повноважень вчиняє до всіх приватних виконавців, які є членами Асоціації, владні управлінські функції, в тому числі здійснює контроль за діяльністю приватних виконавців, її рішення обов`язкові до виконання всіма приватними виконавцями, за невиконання яких передбачена дисциплінарна відповідальність.

Звертає увагу суду, що в цій справі спір не стосується реалізації (участі) позивачем в самоврядуванні, зокрема у прийнятті рішень самоврядної організації, або здійснення виборних функцій, які характеризуються повним демократизмом і правом на волевиявлення.

Спір виник з приводу вчинення відповідачем владних функції щодо здійснення відносно позивачки перевірки та відкриття дисциплінарного провадження.

Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, змінити, з таких підстав.

З матеріалів справи встановлено, що ухвалою місцевого суду від 21.10.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою суду від 13.11.2024 у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про витребування у Київського районного суду м. Одеси копію протоколу зборів суддів Київського районного суду м. Одеси від 03.09.2024 - відмовлено. Витребувано від Київського районного суду м. Одеси додаткові докази.

Ухвалою суду від 29.11.2024 клопотання ОСОБА_1 про витребування у Київського районного суду м. Одеси копію протоколу зборів суддів Київського районного суду м. Одеси від 03.09.2024, яким надані повноваження заступнику голови Київського районного суду Володимиру Петренку підготувати та направити скаргу на дії приватного виконавця ОСОБА_1 - задоволено частково. Витребувано від Київського районного суду м. Одеси додаткові докази.

Від третьої особи Київського районного суду м. Одеси до суду надіслані додаткові докази та письмові пояснення, відповідно до яких зазначено, що провадження у справі № 200/7238/24 має бути закрито, оскільки даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

ОСОБА_1 , є громадянкою України, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання/перебування згідно довідки про взяття на облік як ВПО від 22 липня 2022 року № 5105-5001907567: АДРЕСА_2 .

Відповідач, Некомерційна професійна організація «Асоціація приватних виконавців України» в особі Ради приватних виконавців України, код ЄДРПОУ юридичної особи - 41758154, зареєстроване місцезнаходження: 03110, м. Київ, вул. Преображенська, буд. 23, офіс 31; відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань до органів управління АПВУ належать З`їзд приватних виконавців України та Рада приватних виконавців України; керівник - Русецька Оксана Олександрівна.

Відповідно до відомостей Реєстру приватних виконавців України, ОСОБА_1 є приватним виконавцем, посвідчення НОМЕР_1 від 1 липня 2020 року, виконавчий округ - Одеська область, зареєстрована адреса приватного виконавця ОСОБА_1: 65058, Одеська обл., м. Одеса, вул. Маршала Говорова, 7, офіс 6-2, ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2

16.09.2024 листом №ЕП-2229/24-вих Київський районний суд міста Одеси звернувся до Міністерства юстиції України та Асоціації приватних виконавців України з проханням надати оцінку діям та поведінці приватного виконавця виконавчого округу та поведінці приватного виконавця виконавчого округу Одеської області ОСОБА_1, притягнути приватного виконавця виконавчого округу Одеської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та застосувати до неї дисциплінарне стягнення у вигляді припинення діяльності приватного виконавця.

Відповідно до витягу з рішення № 74 Ради приватних виконавців України від 27.09.2024 відкрито дисциплінарне провадження за зверненням (скаргою) на дії приватних виконавців та направити запит до Комітету з етики АПВУ на надання висновків щодо наявності або відсутності ознак порушення Кодексу професійної етики в діях: приватного виконавця ОСОБА_1 по скарзі Київського районного суду міста Одеси від 16.09.2024.

Вважаючи протиправним Розділ IV рішення Ради приватних виконавців України №74 від 27.09.2024 в частині відкриття дисциплінарного провадження за зверненням (скаргою) на дії приватних виконавців та направлення запиту до Комітету з етики АПВУ на надання висновків щодо наявності або відсутності ознак порушення Кодексу професійної етики в діях приватного виконавця ОСОБА_1 по скарзі Київського районного суду міста Одеси від 16.09.2024, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Постановляючи ухвалу про закриття провадження, місцевий суд висновував, що заявлені позивачем вимоги до Некомерційної професійної організації «Асоціація приватних виконавців України» в особі Ради приватних виконавців України не пов`язані із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин.

Колегія суддів погоджується з таким висновком, виходячи з такого.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

У рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04, пункт 24) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) закріпив поняття «суд, встановлений законом», яке стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність.

Фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ст. 55 Конституції України та КАС України в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пунктів 2, 7, 9 частини 1 статті 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій;

відповідач - суб`єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача;

суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Таким чином, спір, в якому одна зі сторін є суб`єктом владних повноважень, не обов`язково є публічно-правовим спором.

Сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції, так як визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору і спір має стосуватись саме відносин, які виникли у зв`язку із виконанням суб`єктом владних повноважень владно-управлінських функцій.

На вказаному наголошено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17, від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 2 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а, Верховного Суду від 20 липня 2023 року у справі № 521/1844/23.

Так, в постанові від 20 липня 2023 року у справі № 521/1844/23 Верховний Суд зазначив, що публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте, сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Відповідно до частини першої статті 47 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 2 червня 2016 року № 1403-VIII (далі - Закон № 1403), Асоціація приватних виконавців України є некомерційною професійною організацією, що об`єднує всіх приватних виконавців України та утворюється з метою забезпечення реалізації завдань самоврядування приватних виконавців.

Згідно з частиною другою статті 47 Закону № 1403 Асоціація приватних виконавців України є юридичною особою та діє через організаційні форми самоврядування приватних виконавців, передбачені цим Законом.

На підставі частини третьої статті 47 Закону № 1403 Асоціація приватних виконавців України: 1) представляє приватних виконавців у відносинах з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності, громадськими об`єднаннями та міжнародними організаціями; 2) захищає професійні права приватних виконавців; 3) забезпечує високий професійний рівень та розвиток приватних виконавців; 4) забезпечує престижність професії приватного виконавця; 5) організовує перевірку оприлюднених фактів, що принижують честь і гідність, ділову репутацію приватного виконавця, та вживає заходів щодо їх спростування; 6) здійснює інші повноваження відповідно до цього Закону.

Частинами четвертою та шостою статті 47 Закону № 1403 встановлено, що Асоціація приватних виконавців України утворюється з`їздом приватних виконавців України та не може бути реорганізована; з моменту державної реєстрації Асоціації приватних виконавців України її членами стають усі приватні виконавці, інформація про яких внесена до Єдиного реєстру приватних виконавців України.

Відповідно до частини першої статті 48 Закону № 1403 органами Асоціації приватних виконавців України є: 1) з`їзд приватних виконавців регіону […]; 2) рада приватних виконавців регіону […]; 3) голова ради приватних виконавців регіону; 4) Рада приватних виконавців України; 5) Голова Ради приватних виконавців України; 6) ревізійна комісія; 7) з`їзд приватних виконавців України.

Згідно з частиною першою статті 53 Закону № 1403 вищим органом самоврядування приватних виконавців є з`їзд приватних виконавців України.

На підставі частини сьомої статті 53 Закону № 1403 З`їзд приватних виконавців України: 1) обирає Голову та заступників Голови Ради приватних виконавців України і достроково відкликає їх з посад; 2) затверджує статут Асоціації приватних виконавців України та вносить зміни до нього; 3) затверджує Кодекс професійної етики приватних виконавців; 4) утворює Раду приватних виконавців України та ревізійну комісію; 5) призначає чотирьох членів Кваліфікаційної комісії та чотирьох членів Дисциплінарної комісії; 6) затверджує Положення про Раду приватних виконавців України, Положення про ревізійну комісію; 7) розглядає та затверджує звіти Ради приватних виконавців України, висновки ревізійної комісії та звіти інших органів, утворених Асоціацією приватних виконавців України; 8) затверджує кошториси Асоціації приватних виконавців України, її органів, а також звіти про їх виконання; 9) здійснює інші повноваження відповідно до цього Закону.

Відповідно до статті 54 Закону № 1403 у період між з`їздами приватних виконавців України функції самоврядування приватних виконавців здійснює Рада приватних виконавців України, яка: 1) формує порядок денний, скликає та забезпечує проведення з`їзду приватних виконавців України; 2) забезпечує виконання рішень з`їзду приватних виконавців України; 3) затверджує положення про з`їзд приватних виконавців регіону, раду приватних виконавців регіону та інші регіональні органи у разі їх утворення Асоціацією приватних виконавців України; 4) забезпечує діяльність органів, утворених Асоціацією приватних виконавців України; 5) встановлює розмір та порядок сплати членських внесків Асоціації приватних виконавців України; 6) бере участь у розробленні та погоджує проекти нормативно-правових актів, визначені цим Законом; 7) приймає рішення про внесення Міністерству юстиції України клопотання про зупинення діяльності приватного виконавця у випадках, передбачених цим Законом; 8) приймає рішення про внесення до Дисциплінарної комісії подання про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності; 9) сприяє діяльності рад приватних виконавців регіонів, координує їхню діяльність; 10) сприяє забезпеченню гарантій діяльності приватних виконавців; 11) приймає рішення про розпорядження коштами і майном Асоціації приватних виконавців України відповідно до затвердженого з`їздом приватних виконавців України кошторису; 12) розглядає скарги на рішення, дії чи бездіяльність рад приватних виконавців регіонів, їх голів, скасовує рішення рад приватних виконавців регіонів; 13) забезпечує створення і ведення веб-сайту Асоціації приватних виконавців України; 14) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та статутом Асоціації приватних виконавців України.

Підпунктом 8 пункту 6.13 Статуту некомерційної професійної організації «Асоціація приватних виконавців України» (https://www.ae.org.ua/wp-content/uploads/2016/12/%D1%81%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%83%D1%82-%D0%90%D0%9F%D0%92%D0%A3.pdf) передбачено, що Рада приватних виконавців України приймає рішення про внесення до Дисциплінарної комісії подання про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності.

Підпунктом 12 цього ж пункту передбачено повноваження розглядати висновок Комітету з етики щодо порушення або непорушення приватними виконавцями правил професійної етики.

Згідно пункту 8.1 Статуту, комітет з етики є постійно діючим органом Асоціації приватних виконавців України, завданням якого є утвердження та забезпечення найвищих стандартів етичної поведінки приватних виконавців у процесі виконання своїх професійних обов`язків відповідно до Кодексу професійної етики приватних виконавців.

Відповідно до підпункту 1 пункту 8.5 Статуту, Комітет з етики за дорученням РПВУ розглядає питання та надає правові висновки щодо фактів порушення приватними виконавцями правил професійної етики.

Отже, Рада приватних виконавців України вправі була прийняти рішення №74 від 27.09.2024 в частині відкриття дисциплінарного провадження за зверненням (скаргою) на дії приватних виконавців та направлення запиту до Комітету з етики АПВУ на надання висновків щодо наявності або відсутності ознак порушення Кодексу професійної етики в діях приватного виконавця ОСОБА_1 по скарзі Київського районного суду міста Одеси від 16.09.2024.

В свою чергу, відповідно до статті 37 Закону № 1403 приватний виконавець несе за свої рішення, дії чи бездіяльність та завдану третім особам шкоду адміністративну чи кримінальну відповідальність у порядку та обсягах, установлених законом, а також дисциплінарну відповідальність у порядку, встановленому цим Законом.

Стаття 38 цього ж закону передбачає:

1. Підставою для притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку.

2. Дисциплінарним проступком приватного виконавця є:

1) факт зайняття діяльністю, несумісною з діяльністю приватного виконавця;

2) порушення правил професійної етики приватного виконавця;

3) розголошення професійної таємниці або вчинення дій, що призвели до її розголошення;

4) невиконання або неналежне виконання своїх обов`язків;

5) невиконання статуту Асоціації приватних виконавців України, рішень Ради приватних виконавців України та з`їзду приватних виконавців України.

Згідно із частиною першою статті 39 Закону № 1403 Дисциплінарна комісія приватних виконавців (далі - Дисциплінарна комісія) утворюється при Міністерстві юстиції України для розгляду питань притягнення приватних виконавців до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарних проступків.

Відповідно до приписів ч.6 ст. 39 закону Дисциплінарна комісія:

1) розглядає подання Міністерства юстиції України, Ради приватних виконавців України про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності;

2) у разі надходження скарг на діяльність приватних виконавців направляє їх на перевірку Міністерству юстиції України чи Раді приватних виконавців України;

3) приймає рішення на підставі подання Міністерства юстиції України чи Ради приватних виконавців України про застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення.

Стаття 40. Розгляд питань про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності

1. Дисциплінарна комісія розглядає подання про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності та приймає рішення про застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення протягом двох місяців з дня виявлення дисциплінарного проступку, але не пізніше двох років з дня його вчинення.

2. У разі якщо подання до Дисциплінарної комісії про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності внесено за результатами перевірки діяльності приватного виконавця, здійсненої на підставі скарги учасника виконавчого провадження, яка одночасно є предметом судового розгляду з оскарження рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця, Дисциплінарна комісія відкладає розгляд цього подання до набрання законної сили судовим рішенням за результатами розгляду такої скарги.

У такому разі перебіг строку, передбаченого частиною першою цієї статті, зупиняється до набрання судовим рішенням законної сили.

3. Дисциплінарна комісія, розглядаючи подання про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності:

1) зобов`язана запросити на засідання приватного виконавця та заслухати його пояснення з питань, що стали підставою для внесення подання про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності;

2) має право запросити на засідання учасника виконавчого провадження, скарга якого стала підставою для перевірки діяльності приватного виконавця та внесення подання про його притягнення до дисциплінарної відповідальності, для надання додаткових пояснень по суті скарги;

3) має право запросити на засідання та заслухати думку представників органів державної влади, органів місцевого самоврядування та інших осіб за їхньою згодою.

4. Дисциплінарна комісія, розглядаючи подання про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності, приймає одне з таких рішень:

1) задовольнити подання та застосувати до приватного виконавця дисциплінарне стягнення;

2) відхилити подання та направити матеріали для повторної перевірки діяльності приватного виконавця;

3) відхилити подання та відмовити в застосуванні до приватного виконавця дисциплінарного стягнення.

5. У разі якщо Дисциплінарною комісією прийнято рішення про задоволення подання та застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення, під час визначення виду дисциплінарного стягнення враховуються обставини вчинення проступку, ступінь вини приватного виконавця, тяжкість вчиненого ним дисциплінарного проступку, наявність наслідків, розмір заподіяної шкоди, а також факти застосування до приватного виконавця дисциплінарних стягнень протягом останнього року.

Стаття 41. Дисциплінарні стягнення

1. За вчинення дисциплінарного проступку до приватного виконавця може бути застосовано одне з таких дисциплінарних стягнень:

1) попередження;

2) догана;

3) зупинення діяльності приватного виконавця на строк до шести місяців;

4) припинення діяльності приватного виконавця.

2. Рішення Дисциплінарної комісії про задоволення відповідного подання Міністерства юстиції України чи Ради приватних виконавців України та застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення вводиться в дію наказом Міністерства юстиції України.

3. Про застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення робиться запис у Єдиному реєстрі приватних виконавців України.

4. У разі якщо приватний виконавець протягом року з дня застосування до нього дисциплінарного стягнення не вчинив нового дисциплінарного проступку, він вважається таким, що не притягувався до дисциплінарної відповідальності.

5. Рішення про застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення, введене в дію наказом Міністерства юстиції України, може бути оскаржено до суду.

Отже, можливість оскарження до суду законом передбачена лише для Рішення про застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення, введене в дію наказом Міністерства юстиції України.

Навіть подання, яке містить пропозицію про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, за своїм змістом і правовим визначенням має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для прийняття Дисциплінарною комісією приватних виконавців рішення відповідно до цієї пропозиції.

Аналогічний висновок викладений в пунктах 66-67 постанови Верховного Суду від 10 січня 2020 року в справі №2040/6763/18.

Проаналізувавши наведені нормативно-правові приписи, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення Ради приватних виконавців України №74 від 27.09.2024 в частині відкриття дисциплінарного провадження за зверненням (скаргою) на дії приватних виконавців та направлення запиту до Комітету з етики АПВУ на надання висновків щодо наявності або відсутності ознак порушення Кодексу професійної етики в діях приватного виконавця ОСОБА_1 по скарзі Київського районного суду міста Одеси від 16.09.2024 взагалі не підлягає оскарженню.

Як наслідок, спір у даній справі не підлягає розгляду ані в порядку адміністративного, ані в порядку будь-якого іншого судочинства.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 березня 2021 р. у справі №761/3540/20 сформулювала правовий висновок про те, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в ширшому контексті, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Здійснюючи тлумачення положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Великої Британії» (Ashingdane v. the. UnitedKingdom). Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання в її права (рішення від 4 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France).

За правилом пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження в справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Слід зазначити, що поняття «спір, який підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в ширшому значенні, тобто воно стосується як спорів, що не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Враховуючи наведені норми процесуального права, місцевий суд в цілому дійшов вірного висновку, що цей спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

При цьому окружний суд, враховуючи, що цей спір стосується особистих немайнових прав та інтересів позивача, вирішив, що він підлягає розгляду в порядку, передбаченому ЦПК України.

Як встановив апеляційний суд вище, цей спір взагалі не підлягає судовому розгляду.

Отже, в цій частині ухвала суду першої інстанції підлягає зміні в мотивувальній частині.

Згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до положень ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Керуючись статтями 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 03 грудня 2024 року у справі № 200/7238/24 - змінити в мотивувальній частині, а в іншій частині - залишити без змін.

Повне судове рішення - 20 лютого 2025 року.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів І. В. Сіваченко

А. А. Блохін

Е. Г. Казначеєв