Постанова

від 04.12.2024 по справі 911/3752/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" грудня 2024 р. Справа№ 911/3752/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Агрикової О.В.

Козир Т.П.

при секретарі судового засідання Линник А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного підприємства «Деліція»

на рішення Господарського суду Київської області від 29.04.2024

у справі № 911/3752/23 (суддя Колесник Р.М)

за позовом Приватного підприємства «Деліція»

до Дочірнього підприємства «Кюне і нагель»

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Спрощене акціонерне товариство «Апі Ресторасьон»

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:

1.Товариство з обмеженою відповідальністю «Агротеп»

2.Товариство з обмеженою відповідальністю «Вптранс»

про стягнення 3534502,09 гривень,

за участю представників сторін згідно з протоколом судового засідання,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Деліція» (позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Дочірнього підприємства «Кюне і нагель» (відповідач) про стягнення 3 226 949,09 гривень збитків та 307 553,00 гривень вартості транспортно-експедиційних послуг за договором транспортного експедирування від 22.03.2023 № КН84FO/FA/FS.

Рішенням Господарського суду Київської області від 29.04.2024 у справі №911/3752/23 у задоволенні позову Приватного підприємства «Деліція» відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції вмотивовано нормами статей 6, 22, 26, 627, 611, 908, 920, 929, 932, 934 Цивільного кодексу України, статті 14 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», статей 224, 225, 307, 308, 314 Господарського кодексу України, статей 1, 2, 3, 9, 15, 17, 18 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956 (далі також - Конвенція), та встановленими судом обставинами того, що Компанія «Апі Ресторасьон» де-факто не була вантажоодержувачем за спірним перевезенням, а тому відповідач не міг ні за яких обставин здійснити вручення товару саме цій Компанії та передати товар саме її повноважним працівникам, що виключає висновок про втрату відповідачем вантажу внаслідок саме його протиправної поведінки.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Приватне підприємство «Деліція» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 29.04.2024 у справі №911/3752/23 та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Обгрунтовуючи вимоги за апеляційною скаргою, позивач вказує на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, висновок суду про належне виконання відповідачем зобов`язань за договором перевезення суперечить ст.ст. 909, 934 ЦК України, ст. 308 ГК України та ст. 11 Конвенції. Судом недотримано вимог ст.ст. 74, 76-79 ГПК України під час з`ясування усіх обставин справи, що мають значення для вирішення спору по суті. Судом взято до уваги неналежні докази, зокрема електронні листи та телефонні розмови. Судом не спростовано доводи Підприємства про те, що перевізник передав товар стороннім особам, а не представникам вантажоотримувача та, при цьому, не перевірив повноваження цих осіб.

25.05.2024 матеріали апеляційної скарги Приватного підприємства «Деліція» на рішення Господарського суду Київської області від 29.04.2024 у справі №911/3752/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.12.2022 передані колегії суддів у складі: ОСОБА_1- головуючий суддя, судді Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2024 витребувано з Господарського суду Київської області матеріали справи №911/3752/23; відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою до надходження матеріалів справи з Господарського суду Київської області.

26.06.2024 на виконання вищезазначеної ухвали до Північного апеляційного господарського суду надійшли з Господарського суду Київської області матеріали справи №911/3752/23.

Розгляд питання щодо руху апеляційної скарги відбувся після виходу суддів ОСОБА_1 (головуючий), Демидової А.М., Ходаківської І.П. з відпустки.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.07.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Деліція» на рішення Господарського суду Київської області від 29.04.2024 у справі №911/3752/23 та призначено скаргу до розгляду на 28.08.2024. Встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, клопотань, заперечень - до 13.08.2024.

13.08.2024 надійшов відзив відповідача на апеляційну скаргу позивача, у якому Підприємство просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Зауважує, що він як перевізник доставив товар за адресою, названою йому замовником (позивачем) та передав особам, які ідентифікували себе як представники вантажоодержувача. Відповідно, матеріалами справи не підтверджується втрата вантажу під час здійснення перевезення.

Також, 13.08.2024 від спрощеного акціонерного товариства «Апі Ресторасьон» надійшли пояснення, у яких Товариство наголошує на відсутності між ним та позивачем будь-яких договірних правовідносин, відсутності будь-яких переговорних процесів щодо укладення договорів, загальнодоступності відомостей про компанію на які позивач посилається як на приватні, а також зазначенні при веденні переговорних процесів з позивачем від імені Копанії сторонніх номерів телефонів та електронних адрес. Зауважує, що поставка товару була здійснена на склад, який компанії не належить.

Судове засідання, призначене на 28.08.2024, не відбулось у зв`язку з перебуванням головуючого судді ОСОБА_1 на лікарняному з 19.08.2024 по 28.08.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.08.2024 розгляд апеляційної скарги Приватного підприємства «Деліція» на рішення Господарського суду Київської області від 29.04.2024 у справі №911/3752/23 призначено на 02.10.2024.

На підставі розпорядження Північного апеляційного господарського суду № 09.1-07/401/24 від 11.09.2024 у зв`язку з ухваленням Вищою радою правосуддя рішення від 05.09.2024 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Північного апеляційного господарського суду у відставку, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 911/3752/23.

Відповідно до Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.09.2024 апеляційну скаргу у справі № 911/3752/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Козир Т.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 апеляційну скаргу Приватного підприємства «Деліція» на рішення Господарського суду Київської області від 29.04.2024 у справі № 911/3752/23 прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Козир Т.П. та призначено скаргу до розгляду на 09.10.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.10.2024 оголошено у розгляді справи № 911/3752/23 перерву до 06.11.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.11.2024 оголошено у розгляді справи № 911/3752/23 перерву до 04.12.2024.

В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги, просив рішення скасувати та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представники відповідача та третіх осіб вимоги апеляційної скарги не визнали, проти обставин, наведених в ній заперечують, вказують на необгрунтованість її доводів, у зв`язку з чим просять відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення залишити без змін.

04.12.2024 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, наявні у справі, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга Приватного підприємства «Деліція» на рішення Господарського суду Київської області від 29.04.2024 у справі № 911/3752/23 задоволенню не підлягає.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, між позивачем (клієнт) та відповідачем (експедитор) 22.03.2023 укладено договір транспортного експедирування № КН 84 FO/FA/FS (надалі договір), відповідно до умов якого клієнт доручає, а експедитор бере на себе зобов`язання в інтересах, за плату і за рахунок клієнта надати транспортно-експедиційне обслуговування відповідно до узгоджених сторонами заявок (п. 2.1. договору).

Згідно заявки від 20.04.2023 № 1 сторонами було погоджено умови надання транспортно-експедиторських послуг, зокрема маршрут: Буча (Україна) - 10 route principale du port 92230 Gennevilliers (Франція), інвойсна вартість вантажу: 85861,72 євро, назва вантажоодержувача: API Restauration, 384 Rue du General De Gaulle 59370 Mons-en-Baroeul France, адреса доставки: 10 route principale du port 92230 Gennevilliers, Франція.

Згідно з п. 6.2.2. договору у випадку пошкодження/псування/нестачі/втрати вантажу клієнта в період перевезення експедитор несе відповідальність у розмірі документально підтвердженої вартості втраченого або пошкодженого вантажу відповідно до Правил надання транспортно-експедиторських послуг FIATA.

За змістом п. 6.2.3. експедитор не несе відповідальності за помилки та упущення клієнта (вантажовідправника/вантажоодержувача).

Згідно Додатку № 4 до договору «Правила надання транспортно-експедиційних послуг FIATA» (надалі Правила FIATA): експедитор повинен надавати свої послуги у відповідності до вказівок клієнта, як погоджено з ним. Якщо такі вказівки є неточними або неповними, або не відповідають договору, експедитор може діяти на свій розсуд, на ризик та за рахунок клієнта (п. 5); відповідальність експедитора наступає, якщо ним не виявлена належна старанність і не вжито заходів у розумних межах при наданні послуг з перевезення вантажу; у такому випадку, у відповідності до ст. 8 повинно компенсувати клієнтові втрату чи ушкодження товару, а також прямий фінансовий збиток, що виник в результаті порушення ним своїх зобов`язань щодо збереження вантажу (п. 6.1.1.).

Платіжним дорученням від 03.05.2023 позивачем сплачено на користь відповідача транспортні послуги на суму 307553,00 гривень.

На виконання умов зазначеного договору та заявки відповідачем було залучено перевізників: ТОВ «Агротеп» на підставі Договору перевезення № КН 13 FO від 03.01.2021 та Договору-Заявки № 20-7231-304-011 від 24.04.2023, а також ТОВ «Вптранс» на підставі Договору перевезення № КН 222 FO від 28.12.2021та Договору-Заявки № 20-7231-304-012 від 24.04.2023, які безпосередньо здійснювали перевезення вантажу позивача та відповідали за його доставку та передачу вантажоодержувачу.

Згідно міжнародних товарно-транспортних накладних (CMR), складених 27.04.2023, товар було завантажено та доставлено до узгодженої адреси у Франції 06.05.2024. В графі вантажоодержувач міститься підпис (візуально відрізняється у двох накладних) та запис «HICHAM».

Позивач звернувся до відповідача із претензією від 18.09.2023 щодо відшкодування вартості втраченого вантажу, в якій зазначив, що покупець (компанія) відмовляється визнавати факт поставки товару та стверджує, що не отримував товар та, оскільки, відповідач не надав документів, що підтверджували б повноваження особи, що отримала товар та поставила свій підпис в CMR від імені Компанії «Апі Ресторасьон», позивач вважає товар втраченим, а відповідач має відшкодувати його вартість.

Судом також встановлено, що 20.09.2023 позивач звернувся до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України (далі МКАС) з позовом про стягнення з Компанії «Апі Ресторасьон» заборгованості за товар, транспортування якого здійснював відповідач.

У позовній заяві (поданої до МКАС), серед іншого, позивачем було зазначено, що між ним та Компанією «Апі Ресторасьон» 27.01.2023 було укладено договір на постачання товару № 27012023, предметом якого було постачання товару власного виробництва позивача на суму 86362,82 євро, який було отримано Компанією 06.05.2023, проте не оплачено.

Постановою МКАС від 22.09.2023 справу прийнято до провадження та станом на момент ухвалення рішення у цій справі провадження у ній ще не було завершено.

З викладених Компанією «Апі Ресторасьон» відомостей також встановлено, що остання 03.08.2023 у зв`язку із вимогою позивача про сплату заборгованості за нібито отриманий товар зверталася до прокурора міста Лілль, Франція зі скаргою на спробу шахрайства, підробку і використання підробок, присвоєння чужої особистості, в якій, серед іншого, було зазначено, що Компанія ніколи не замовляла у позивача ніяких товарів, законний представник договір із позивачем не укладав та не підписував, підпис, що міститься в договорі йому не належить та скріплений печаткою, яка також не належить Компанії, зазначені в договорі номери телефонів та інтернет адреси також не належать Компанії «Апі Ресторасьон».

11.01.2024 Компанія «Апі Ресторасьон» також звернулася до слідчого судді із цивільним позовом, в якому зазначено аналогічні відомості та вказано на те, що їх звернення на ім`я прокурора від 03.08.2023 не призвело до вжиття відповідних заходів.

Отже, переглядаючи справу в апеляційному порядку, колегія суддів виходить з того, що предметом спору у справі, що переглядається є вимога позивача про стягнення з відповідача вартості втраченого під час перевезення за заявкою №1 від 20.04.2023 вантажу.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам сторін, суд першої інстанції вмотивовано виходив з того, що відповідно до ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Згідно зі ст. 932 ЦК України експедитор має право залучити до виконання своїх обов`язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов`язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

За порушення обов`язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 цього Кодексу (ст. 934 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», за невиконання або неналежне виконання обов`язків, які передбачені договором транспортного експедирування і цим Законом, експедитор і клієнт несуть відповідальність згідно з Цивільним кодексом України, іншими законами та договором транспортного експедирування. Експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, у тому ж порядку, як і за власні дії.

Зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 Цивільного кодексу України).

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Отже, підставою для такої відповідальності, як відшкодування збитків є порушення зобов`язання.

За змістом статті 908 ЦК України та статті 306 ГК України загальні умови перевезення вантажів визначаються цими Кодексами, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Частиною 1 статті 307 ГК України передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до статті 920 ЦК України у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до статей 1, 2 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956 вона застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін. Для цілей цієї Конвенції «транспортний засіб» означає автомобілі, автопоїзди, причепи і напівпричепи як це визначено в статті 4 Конвенції про дорожній рух від 19.09.1949.

За приписами статті 9 Конвенції вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, згідно умов договору та заявки, відповідач прийняв на себе зобов`язання зі здійснення доставки вантажу - продукції власного виробництва позивача на користь його одержувача - Компанії за місцем доставки у Франції, для чого відповідачем залучено двох перевізників, які здійснили перевезення вантажу за адресою, визначеною позивачем.

Відповідно до CMR-накладних, оформлених 27.04.2023 товар було передано перевізникам та 06.05.2023 було передано вантажоодержувачу, підпис певної особи міститься в накладних поряд із позначкою «Hicham».

Колегія суддів контатує, що підставою позовних вимог слугувало те, що Компанія «Апі Ресторасьон» заперечує факт укладання договору із позивачем на поставку товару, факт доставки та отримання товару, посилається на фальсифікацію усіх документів від імені Компанії.

Позивач вважає, що вручення вантажу стороннім особам, а не представникам Компанії «Апі Ресторасьон» вказує на втрату переданого до перевезення вантажу та є, відповідно, підставою для стягнення з перевізника вартості втраченого вантажу, а також вартості послуг з перевезення цього вантажу.

Відповідач, натомість, підкреслює, що ним було здійснено перевезення вантажу у місце призначення, вказане у заявці та передано особам, які ідентифікували себе як представники вантажоодержувача.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, колегія суддів керується таким.

За змістом п. 1 ст. 15 Конвенції, якщо виникають обставини, що перешкоджають здачі вантажу після його прибуття на місце, призначене для здачі, перевізник запитує інструкції у відправника.

Згідно статті 17 Конвенції, перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки. Перевізник не звільняється від відповідальності з причини несправності транспортного засобу, яким він користувався для виконання перевезення, або з причини дій або недогляду особи, у якої був найнятий транспортний засіб, або агентів і службовців останньої.

Тягар доказу того, що втрата вантажу, його ушкодження чи затримка доставки викликані обставинами, зазначеними в пункті 2 статті 17, лежить на перевізнику (частина перша статті 18 Конвенції).

Перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини (стаття 924 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 314 ГК України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. У транспортних кодексах чи статутах можуть бути передбачені випадки, коли доведення вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу покладається на одержувача або відправника. За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає: у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає; у разі пошкодження вантажу - в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість; у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, - у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу.

Перевізник несе відповідальність щодо забезпечення схоронності вантажу чи багажу в період здійснення перевезення.

Крім того, він також зобов`язаний доставити вантаж чи багаж у пункт призначення і видати його уповноваженій особі.

Невиконання цього обов`язку тягне відповідальність перевізника, який звільняється від відповідальності тільки у випадках, коли незбереження вантажу стало наслідком обставин, що характеризуються одночасно двома ознаками: 1) усунення цих обставин не залежало від перевізника.

Це формулювання потрібно тлумачити в такий спосіб, що перевізник звільняється від відповідальності за незбереження вантажу, якщо відповідно до законодавства та договору перевезення він не несе обов`язку усунення зазначених обставин; 2) перевізник не міг запобігти цим обставинам.

Законодавець покладає на перевізника обов`язок доводити наявність обставин, що звільняють його від відповідальності за незбереження вантажу (постанова Верховного Суду від 27.10.2020 у справі № 903/846/19, від 21.02.2020 у справі № 907/746/17).

У постанові від 11.06.2019 у справі № 907/603/17 Верховний Суд також вказав, що вина перевізника за втрату, нестачу, псування та ушкодження вантажу, який є загальним для всіх видів транспорту, презюмується.

При цьому, під втратою вантажу розуміється неможливість видачі вантажу одержувачеві протягом встановленого строку у зв`язку з його фізичною загибеллю, крадіжкою або знищенням. Нестача (часткова втрата) має місце тоді, коли перевізник видає одержувачеві вантаж у меншій кількості або меншої ваги, ніж його було прийнято від відправника за єдиним транспортним документом. Псування - це хімічні або біологічні зміни вантажу. Пошкодження - це механічні зміни (поломка, руйнування), що викликають зниження цінності вантажу внаслідок зменшення ефективності використання його за призначенням.

Перевізник відповідає за збереження вантажу після прийняття його до перевезення та до видачі одержувачеві.

Як уже було зауважено, позивач обґрунтовує втрату перевізником вантажу тими обставинами, що відповідач не забезпечив схоронності вантажу та передав його особі, яка не мала повноважень діяти від імені Компанії «Апі Ресторасьон», підтвердженням чого є ненадання відповідачем на запит позивача засвідчених копій документів, що надавалися особами, що отримували товар в підтвердження їх повноважень діяти від імені вантажоодержувача.

Одночасно, під час розгляду справи судом першої інстанції було з`ясовано, що позивач також звернувся до МКАС із позовом до Компанії «Апі Ресторасьон» про стягнення вартості отриманого товару. У межах розгляду справи МКАС, а також під час розгляду справи господарським судом, Компанія «Апі Ресторасьон» наголошувала на тому, що вона взагалі ніякого договору на поставку товару не укладала, його не замовляла, отримувати намір не мала, переддоговірні перемовини не вела, а представлений позивачем у справі, що розглядається МКАС примірник цього договору свідчить, що підпис у ньому та інші реквізити були сфабриковані.

Колегія суддів також зауважує на відсутності у матеріалах справи копії зовнішньоекономічного контракту №270123 від 27.01.2023 (далі також - Контракт) укладеного між позивачем та Компанією «Апі Ресторасьон». Саме придбаний за цим договором товар і був товаром, який мав доставити перевізник вантажоотримувачу.

Позивачем не надано доказів на підтвердження повноважень особи, яка укладала Контракт від імені Компанієї«Апі Ресторасьон».

За таких обставин, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що зазначена справа, з огляду на її обставини виходить за межі звичайної справи щодо відшкодування збитків завданих втратою вантажу, який, до прикладу, стає втраченим внаслідок дорожньо-транспортної пригоди чи викрадення вантажу на шляху прямування до місця доставки.

Зазвичай у відносинах доставки вантажу є зацікавлена особа у його отриманні - покупець, вантажоодержувач, який у призначений час не отримує замовлений ним товар.

В цій же справі, Компанія «Апі Ресторасьон», яка ніби виступає покупцем товару та його вантажоодержувачем, заперечує сам факт замовлення такого товару, виникнення договірних відносин із позивачем щодо поставки товару, посилається на відсутність будь-якого інтересу до товару, що ним ніби замовлявся.

Компанія «Апі Ресторасьон» також посилається на цілу низку обставин, які на її думку свідчать про те, що у цій справі, невстановлені особи, у шахрайській спосіб вступили у перемовини із позивачем від імені Компанії, не маючи до неї жодного стосунку, метою чого, очевидно, було заволодіння відповідним товаром позивача.

За таких обставин, дійсно недостатньо зосередитися на тому факті, що відповідач не представив документів, що підтверджують повноваження осіб, що отримали вантаж у Франції за адресою, вказаною самим позивачем, діяти від імені Компанії «Апі Ресторасьон», так ніби інших обставин, зокрема факту фальсифікації волі Компанії, присвоєння її ім`я не відбулося, а контракт на поставку товару та визначені в ньому умови, зокрема щодо доставки вантажу, значення для справи не має.

Так, в перебігу розгляду справи стало очевидним, що процес укладання Контракту відбувався не у спосіб підписання одного документу на території України, він був підписаний у спосіб електронного листування та з використанням телефонних перемовин з певними особами, що ніби діяли від імені Компанії «Апі Ресторасьон».

У результаті укладення Контракту позивач оформив заявку на перевезення відповідачем товару, проданого за цим контрактом. Позивач самостійно вказав місце, куди має бути доставлено вантаж.

Одночасно, відповідно до п. 4.3.9. договору перевезення, клієнт зобов`язаний своєчасно повідомити вантажоодержувача про прибуття вантажу, дату та час прибуття та забезпечити належне оформлення товаросупроводжувальних документів при отриманні вантажу (клієнтом або вантажоодержувачем).

З цього положення вбачається, що саме на позивача покладався обов`язок узгодження із вантажоодержувачем умов доставки вантажу, його прийняття, вивантаження та належного оформлення супроводжувальних документів.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що п. 4.3.9. договору перевезення покладає саме на позивача та визначеного ним вантажоотримувача визначення переліку осіб, які мають отримати товар, уповноважені діяти від імені Компанії, підписати, як представники вантажоодержувача, товаросупроводжувальні документи щодо отримання вантажу, а також надати відповідні чіткі інструкції перевізнику (відповідачу).

З матеріалів справи не вбачається узгодження таких умов позивачем, не вбачається і надання чітких інструкцій з цього приводу, які були належним чином зафіксовані, а тому відповідач, та залучені ним перевізники мали діяти у звичайний спосіб передати товар у місці розвантаження особі, що надала відповідні підтвердження діяти від імені Компанії щодо отримання товару.

З огляду на те, що перевізники доставили товар за адресою, вказаною самим позивачем, який не надав особливих інструкцій щодо перевірки повноважності осіб, що мали прийняти товар, перевізник не мав вдаватися до особливої ретельної перевірки їх повноважень.

Як зазначено перевізниками у своїх поясненнях, з метою отримання товару в місці розвантаження з`явилися особи, що надали паспорт, мали фірмовий бейдж Компанії «Апі Ресторасьон», що свідчило про їх відношення до Компанії та лист-уповноваження на отримання товару.

При цьому, позивач не посилався на жодне нормативне чи договірне визначення порядку перевірки повноважності представників діяти від імені вантажоодержувача, як і не посилався на те, яким саме нормативним актом чи положенням договору встановлено, що копії відповідних документів (паспорту, доручення та т.і.) мають бути отримані перевізником та передані позивачу, як замовнику послуги з перевезення.

Колегія суддів також враховує, що позивач не перевіряв повноважень осіб, що діяли від імені Компанії «Апі Ресторасьон» під час підписання відповідного контракту, не проводив ідентифікацію осіб з якими листувався електронною поштою чи вів перемовини у телефонному режимі.

За таких обставин, передання товару у місці відвантаження, визначеного позивачем та особам, з якими позивач вів перемовини та уклав контракт, не може бути кваліфіковано як втрату вантажу. Відповідач прийняв товар, здійснив його перевезення та передав особам, з якими позивач мав «договірні» відносини.

Отже, наявність чи відсутність у відповідача копій документів, що було надано на підтвердження повноважень діяти від імені Компанії «Апі Ресторасьон», не впливає на кваліфікацію спірних правовідносин сторін, оскільки позивач не доводить факту втрати вантажу перевізником під час здійснення перевезення. Матеріалами справи підтверджується, що вантаж було доставлено за адресою, вказаною в заявці.

Те, що перевізник не перевірив повноваження осіб, які з`явились у місце призначення, вказане позивачем, можна було б кваліфікувати як не зовсім сумлінне дотримання звичаїв ділового обороту, якими врегульовано відповідні правила поведінки перевізника під час передання товару уповноваженій особі вантажоотримувача, але у жодному разі не як втрату вантажу.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

За змістом статей 224, 225 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків необхідною є наявність усіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка; збитки; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданими збитками; вина.

За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

За змістом п. 6.2.3. договору експедитор не несе відповідальності за помилки та упущення клієнта (вантажовідправника/вантажоодержувача).

Згідно п. 5 Правил FIATA експедитор повинен надавати свої послуги у відповідності до вказівок клієнта, як погоджено з ним. Якщо такі вказівки є неточними або неповними, або не відповідають договору, експедитор може діяти на свій розсуд, на ризик та за рахунок клієнта, а згідно п. 6.1.1. цих правил відповідальність експедитора наступає, якщо ним не виявлена належна старанність і не вжито заходів у розумних межах при наданні послуг з перевезення вантажу.

Колегія суддів враховує, що позивачем не спростовано підтверджених матеріалами справи обставин отримання відповідачем товару для перевезення, здійснення перевезення та передання фактично особам, з якими позивач вів переговори та укладав контракт у місці, визначеному позивачем.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем виконано зобов`язання за договором перевезення.

Оцінюючи питання причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та завданням збитків, про які стверджується позивачем, суд має переконатися у тому, що саме дії відповідача призвели до завдання таких збитків.

Надаючи оцінку доводам позивача про те, що втрата вантажу відбулась внаслідок того, що відповідач не перевірив повноваження особи, яка приймала товар, колегія суддів виходить із встановлених судом обставин, що власне позивач уклав договір із невстановленими особами та відправив значний за обсягом товар новому контрагенту без будь-яких гарантій оплати такого вантажу.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що збитки завдано позивачеві внаслідок власних дій (ризиків господарської діяльності) позивача (або його працівників), а не відповідача.

Оскільки під час розгляду справи судами встановлено правомірність поведінки відповідача, дотримання ним умов договору, а також відсутність причинно-наслідкового зв`язку між його поведінкою та завданими збитками, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для покладення на відповідача відповідальності у вигляді стягнення збитків.

Відповідно, висновки суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог є обґрунтованими.

В той же час, усі доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди позивача із наданою судом оцінкою встановленим під час розгляду справи обставинам. Ним не спростовано висновків суду про відвантаження відповідачем товару особам, з якими позивач уклав Контракт. Як і висновків суду про те, що саме дії позивача (відправка товару на значну суму без передоплати, відсутність у договорі перевезення чітких умов, наявність яких має бути дотримана при передачі вантажу представникам вантажоотримувача тощо) зумовили настання для нього негативних наслідків у вигляді втрати вантажу.

Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи усі фактичні обставини справи, встановлені місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, а також доводи апеляційної скарги ПП «Деліція», колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду Київської області від 29.04.2024 у справі №911/3752/23 відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доказів і доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України», очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Колегія суддів Північного апеляційного господарського суду, з огляду на викладене зазначає, що Приватному підприємству «Деліція» під час розгляду справи судом першої інстанції надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. Колегія суддів також приймає доводи відзиву на апеляційну скаргу та поданих додаткових пояснень у тій мірі, у якій вони узгоджуються із висновками, зробленими апеляційним судом за результатами апеляційного провадження.

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника - ПП «Деліція».

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275 - 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Деліція» на рішення Господарського суду Київської області від 29.04.2024 у справі №911/3752/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 29.04.2024 у справі №911/3752/23 залишити без змін.

3. Матеріали справи №911/3752/23 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 18.12.2024.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді О.В. Агрикова

Т.П. Козир