Постанова

від 17.12.2024 по справі 336/9766/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 17.12.2024 Справа № 336/9766/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 336/9766/23

Провадження №22-ц/807/2244/24

Головуючий в 1-й інстанції Звєздова Н. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2024 року місто Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В.,суддів:Кочеткової І.В., Трофимової Д.А.,секретарВолчанова І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Слєсарь Олексія Вікторовича на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 06 лютого 2024 року, ухвалене у м. Запоріжжі (повний текст рішення складено 07 лютого2024 року) у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,-

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2023 р. в провадження Шевченківського районного суду м. Запоріжжя надійшла вище вказана позовна заява, в якій позивач просив зобов`язати ОСОБА_1 , усунути позивачці перешкоди у користуванні земельною ділянкою (загального) спільного користування, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом її звільнення та заборони розміщувати паркування непридатного до експлуатації автотранспорту, захаращування пожежного проїзду; стягнути з ОСОБА_1 усі витрати, які позивачка понесла з розглядом цієї справи (юридичні послуги, сплата судового збору, тощо). Позовна заява обґрунтована тим, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом позивачці належить 12/25 частин житлового будинку АДРЕСА_1 . 13/25 частин зазначеного вище будинку належить відповідачу згідно свідоцтва про право на спадщину за законом. Зазначений житловий будинок розташований на земельній ділянці площею 1005м2. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 25.03.2005 року був визначений порядок користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 за першим варіантом розподілу, згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи № 068/069 від 23.07.2004 року. Згідно зазначеного вище висновку розподілу, позивачці було виділено ділянку площею 435,94 м2, іншим співвласникам ділянку площею 476,26м2. В загальному користуванні залишено ділянку 95,8 м2. Згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯЕ № 270969 позивачка є власником земельної ділянки площею 0.0470 га яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Протягом останніх п`яти років відповідач по справі не маючи жодних правовстановлюючих документів на земельну ділянку, всупереч принципам моральності та добросусідства систематично захаращує територію вулиці та земельну ділянку загального користування у дворі будинку АДРЕСА_1 , а саме: захаращений пожежний проїзд, тривалий час зберігаються непридатні для використання (експлуатації) транспортні засоби. Вказаними діями, відповідач позбавляє позивачку можливості безперешкодно підійти та заїхати до свого гаражу літ. 3. Позивачка неодноразово зверталась до позивача з проханням придбати транспортні засоби, але відповідач ігнорував прохання, в результаті чого вона вимушена була звернутися до суду.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 06 лютого 2024 року, позов задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_1 , усунути ОСОБА_2 перешкоди у користуванні земельною ділянкою (загального) спільного користування, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом її звільнення та заборони розміщувати паркування непридатного для експлуатації автотранспорту, захаращування пожежного проїзду.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1 073,00 (одна тисяча сімдесят три) грн.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 07 жовтня 2024 року, заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення від 06 лютого 2024 року по цивільній справі №336/9766/23 залишено без задоволення.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Слєсарь Олексія Вікторовича подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні вимог позову у повному обсязі.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що відповідач не був належним чином повідомлений про розгляд справи в суді першої інстанції. Доказів належності транспортних засобів відповідачу матеріали справи не містять. Доказів захаращення пожежного проїзду також позивачем не надано. Висновки суду засновані на припущеннях.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом першоїінстанції встановлено, що згідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом позивачці ОСОБА_2 належить 12/25 частин житлового будинку АДРЕСА_1 . (а.с.7)

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, 13/25 частин будинку АДРЕСА_1 належить відповідачу ОСОБА_1 (а.с.16-17)

Зазначений житловий будинок розташований на земельній ділянці площею 1005м2.

Рішенням Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 25.03.2005 визначено порядок користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 за першим варіантом розподілу, згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи № 068/069 від 23.07.2004. (а.с.8-9)

Згідно зазначеного вище висновку розподілу, позивачці було виділено ділянку площею 435,94 м2, іншим співвласникам ділянку площею 476,26м2. В загальному користуванні залишено ділянку 95,8 м2

Згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯЕ № 270969 позивачка є власником земельної ділянки площею 0.0470 га яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с.18)

Позивачка неодноразово зверталась до районної адміністрації ЗМР по Шевченківському району, що підтверджується відповідями від 14.07.2016, 11.11.2021, 10.12.2021. (11-14)

Окрім того, позивачка зверталась до інспекції з благоустрою ЗМР, згідно відповіді якої відповідача було притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 152 КУпАП щодо тривалого зберігання транспортних засобів на прибудинковій території (а.с.15)

Позивачка також зверталась із заявою до органів національної поліції, згідно відповіді від 06.01.2022 рекомендовано звернутися до суду (а.с.20)

Згідно фотографій, які містяться в матеріалах справи, транспортні засоби знаходяться в непрацюючому стані та знаходяться у дворі сторін (а.с.23-27)

Вище викладене відповідачем не спростовано.

В якості свідка, була допитана ОСОБА_3 , яка є дружиною двоюрідного брата позивачки, яка пояснила суду, що часто буває у позивачки вдома. Останній раз 05.02.2024. Біля будинку позивачки та біля сходинок у дім стоять машини відповідача, які заважають вільному пересуванню. Машини старі, не працюють, майже всі поржавіли. Зі слів позивачки, знає, що між нею та відповідачем постійно відбуваються сварки через автомобілі.

В якості свідка, був допитаний ОСОБА_4 , який є сусідом позивачки та проживає навпроти її будинку, який пояснив суду, що років 10 відповідач зберігає автомобілі там, де йому зручно: у дворі, біля будинку, через що інші автомобілі не можуть вільно проїхати по проїзній дорозі. На прохання прибрати відповідач не реагує. Автомобілі старі, в розібраному стані.

Задовольняючи вимоги позову, суд першої інстанції виходив з того, що, що відповідач ОСОБА_1 перешкоджає позивачці ОСОБА_2 у користуванні земельною ділянкою (загального) спільного користування, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

З вказаними висновками суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду погоджується, виходячи з наступного.

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

ЄСПЛ зауважив, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів.

Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).

Публічний розгляд, передбачений пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).

Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом (ч. 1 ст. 8 ЦПК України).

Відповідно до ч. 6 ст. 187 ЦПК України, у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.

Шляхом направлення відповідних запитів (а.с.29), встановлено місце реєстрації відповідача ОСОБА_1 , а саме АДРЕСА_1

Відповідно до ухвали від 26 вересня 2023 року справу було призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін на 10.00 год. 14.11.2023 року.

Вказана ухвала разом з копією позовної заяви і судовою повісткою, надіслана на адресу реєстрації відповідача, повернулась до суду не врученою з відміткою поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою».

Аналогічним чином, повернуто до суду судову повістку адресовану відповідачу в судове засідання на 20.12.2023 року.

Судова повістка на 06.02.2024 року адресована відповідачу, повернулась до суду не вручена з позначкою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання».

Таким чином, суд першої інстанції розглянув справу за відсутності доказів належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, чим порушив конституційне право вказаної особи на участь у судовому розгляді, не забезпечив їй можливість надати суду докази та навести доводи, що суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права особи на справедливий судовий розгляд.

Обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однієї з основних засад (принципів) цивільного судочинства відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства. Розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов`язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності та обґрунтованості, оскільки порушення останніх має наслідком зміну або скасування оскарженого судового рішення. Оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції. Правило про те, що "не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань", стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства.

У ЦПК України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) законодавець встановив повноваження суду апеляційної інстанції скасовувати рішення суду першої інстанції з підстави неналежного повідомлення в суді першої інстанції особи, яка подала апеляційну скаргу. Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України).

Постанова Верховного Суду від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21).

Враховуючи викладене рішення суду першої інстанції підлягає обов`язковому скасуванню з ухваленням нового рішення у справі.

Що стосується заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, то слід зазначити наступне.

У статті 41 Конституції України визначено, що використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно зі статтею 13 Конституції України власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Відповідно до частини першої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно з ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до вимог ст. 96 Земельного Кодексу України, землекористувач зобов`язаний не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, та дотримуватися правил добросусідства.

Згідно ст.152 Земельного Кодексу України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Рішенням Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 25.03.2005 визначено порядок користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 за першим варіантом розподілу, згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи № 068/069 від 23.07.2004. (а.с.8-9)

Згідно зазначеного вище висновку розподілу, позивачці було виділено ділянку площею 435,94 м2, іншим співвласникам ділянку площею 476,26м2. В загальному користуванні залишено ділянку 95,8 м2

Згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯЕ № 270969 позивачка є власником земельної ділянки площею 0.0470 га яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с.18)

Згідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом позивачці ОСОБА_2 належить 12/25 частин житлового будинку АДРЕСА_1 . (а.с.7)

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, 13/25 частин будинку АДРЕСА_1 належить відповідачу ОСОБА_1 (а.с.16-17)

Відповідно до ч.1 ст. 103 ЗК України, власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).

Відповідно до листа №Г-0559 від 14.07.2016 року Районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району ОСОБА_1 зобов`язано звільнити територію земельної ділянки загального користування від захаращення (а.с.14)

Відповідно до листа №Г-923-1511 від 11.11.2021 року Районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району, встановлено факт не дотримання Правил благоустрою з боку ОСОБА_1 (а.с.12).

Відповідно до листа №Г-441-ш від 23.12.2021 року Інспекції з благоустрою Запорізької міської ради, на власника домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення за ст. 152 КУпАП, щодо тривалого зберігання транспортних засобів на прибудинковій території.

Відповідно до листа №І-193 від 07.09.2023 року Інспекції з благоустрою міста Запоріжжя Запорізької міської ради, направлено вимогу власнику домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 , щодо усунення виявлених порушень типових правил благоустрою, а саме проведення до належного санітарного стану прибудинкову територію від довготривалого зберігання розукомплектованих транспортних засобів шляхом їх прибирання.

Захаращення земельної ділянки спільного користування за адресою АДРЕСА_1 , розукомплектованими транспортними засобами додатково підтверджується фотокартками (а.с.23-27).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На думку суду апеляційної інстанції, позивачка підтвердила факт порушення її прав як співвласника земельної ділянки спільного користування, відповідачем, а саме зберігання на вказаній земельній ділянці розукомплектованих транспортних засобів, які зважуючи на габарити та кількість захаращують проїзд, унеможливлюють користування такою спільною земельною ділянкою, під`їзду інших транспортних засобів та аварійної техніки за потреби. Зважуючи на дати звернень позивачки до уповноважених органів з метою вирішення спірного питання, порушення її прав має довготриваючий характер.

При цьому доводи апеляційної скарги з приводу недоведеності належності відповідачу транспортних засобів, які перебувають на земельній ділянці загального користування, не впливають на висновки суду, оскільки відповідач не заперечує наявність таких транспортних засобів саме на ділянці загального користування і не надає доказів того, що транспортні засоби з`явились і перебувають у дворі домоволодіння в ініціативи інших осіб, оскільки земля знаходиться у користування лише позивачки і відповідача у цій справі.

Враховуючи викладене, порушені права позивачки підлягають захисту у визначений нею спосіб.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Слєсарь Олексія Вікторовича задовольнити частково.

Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 06 лютого 2024 року у цій справі скасувати. Прийняти нову постанову наступного змісту.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою - задовольнити.

Зобов`язати ОСОБА_1 , усунути ОСОБА_2 перешкоди у користуванні земельною ділянкою (загального) спільного користування, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом її звільнення та заборони розміщувати паркування непридатного для експлуатації автотранспорту, захаращування пожежного проїзду.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1 073,00 (одна тисяча сімдесят три) грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 19 грудня 2024 року.

Головуючий, суддя-доповідач С. В. Кухар

судді: І. В. Кочеткова

Д.А. Трофимова