Постанова

від 12.12.2024 по справі 910/1873/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" грудня 2024 р. Справа№ 910/1873/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Коробенка Г.П.

секретар судового засіданні: Романенко К.О.,

за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 12.12.2024,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогазхім Сервіс»

на рішення Господарського суду міста Києва

від 18.09.2024

у справі №910/1873/24 (суддя Г.П. Бондаренко - Легких)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної

системи України»

до Товариства зо обмеженою відповідальністю «Нафтогазхім Сервіс»

про стягнення 891 458, 94 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2024 року Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогазхім Сервіс» про стягнення штрафних санкцій у розмірі 891 458, 94 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав зобов`язання по договору №4600006819 від 01.12.2022, а саме не поставив обумовлений в зазначеному договорі та специфікації товар у встановлений строк або в будь-який інший строк, у зв`язку з чим позивач нараховує відповідачу пеню та штраф, яку просить стягнути з відповідача в судовому порядку.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 у справі №910/1873/24 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» до Товариства зо обмеженою відповідальністю «Нафтогазхім Сервіс» про стягнення 891 458, 94 грн - задоволено.

Присуджено до стягнення з Товариства зо обмеженою відповідальністю «Нафтогазхім Сервіс» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» пеню у розмірі 644 484, 83 грн, штраф у розмірі 246 974, 11 грн та судовий збір у розмірі 13 371, 88 грн.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що ухилення відповідача від зобов`язань за договором свідчить про правомірність позовних вимог у межах цього позову.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення ухвалене з проушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому таким, що підлягає скасуванню повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, відповідач звертає увагу на те, що судом першої інстанції неправильно встановлено строки дії зобов`язань з поставки; неправильно встановлені обставини щодо повідомлення про форс-мажорні обставини; невідповідність висновків щодо періодів та розміру нарахування штрафних санкцій.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача

Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач подав відзив, у якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскаржуване рішення залишити без змін, наголошуючи на законності та обґрунтованості останнього.

Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджено матеріалами справи, 01.12.2022 за результатами проведення процедури публічної закупівлі №UA-2022-10-07-010729-а між Товариством з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України», як покупцем (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нафтогазхім Сервіс», як постачальником (відповідач) укладено договір про закупівлю товарів №4600006819.

Умовами договору сторони передбачили таке.

Постачальник зобов`язується у визначений цим договором строк передати у власність покупця печі непобутового призначення (підігрівачі газу типу ПГ-3, ПГ-5, ПГ-10) код згідно ЄЗС ДК-021:2015 - 42340000-1, зазначені в специфікації, яка наведена в Додатку №1 до цього договору, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити такі товари (пункт 1.1.).

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2023 року, а в частині розрахунків - до їх повного виконання. Закінчення терміну строку дії цього договору не звільняє сторони від виконання обов`язків, взятих на себе за цим договором, та від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору (пункт 12.1., 12.2.).

Невід`ємною частиною цього договору є наступні додатки: 1) додаток 1 - специфікація; 2) додаток 2 - технічні, якісні та кількісні характеристики товарів (пункт 14.13.).

Найменування (номенклатура, асортимент), кількість товарів, одиниця виміру, ціна за одиницю, строк поставки, місце поставки, інші умови зазначаються у специфікації (пункт 1.2.).

Ціна цього договору становить 2 940 170, 00 грн, крім того ПДВ 588 034, 00 грн. Ціна договору, в тому числі ПДВ, становить - 3 528 204, 00 грн. (путнк 3.1.)

Постачальник зобов`язується надати покупцю не пізніше дати укладення цього договору в забезпечення виконання договору безвідкличну безумовну банківську гарантію на суму 176 410, 20 грн, що становить 5% ціни цього договору (пунтк 7.12.).

На виконання умов пункту 7.12. договору, відповідач надав позивачу банківську гарантію №BGV/UA/03-2-04184 від 18.11.2022 на суму 176 410, 20 грн, видану АТ «Укрбудінвестбанк».

Постачальник зобов`язується передати покупцю товари в кількості, строки та в місці поставки відповідно до специфікації. Постачальник повинен одночасно з товаром передати покупцю документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до цього договору та чинного законодавства України (пункт 5.1.).

Датою поставки товарів за цим договором є прийняття покупцем товарів за кількістю та якістю відповідно до п. 5.13. цього договору та передача постачальником покупцю в повному обсязі наведених нижче наступних документів: 1) видаткової накладної; 2) товарно-транспортної накладної; 3) рахунку-фактури; 4) оригіналів паспортів та/або сертифікатів якості та/або інших документів; 5) інструкції з експлуатації на товар, що складена українською мовою; 6) оригіналів гарантійних листів (пункт 5.8.).

Постачальник зобов`язаний забезпечити поставку товарів у строки, встановлені цим договором (підпункт 6.3.1.).

В специфікації (додаток 1 до договору №4600006819 від 01.12.2022) встановлений строк поставки товару та вартість за одиницю, а саме:

- «Підігрівач газу промисловий ПГП-3» - 60 календарних днів з дати підписання договору; Вартість без ПДВ - 980 056, 00 грн.

- «Підігрівач газу промисловий ПГП-5» - 90 календарних днів з дати підписання договору; Вартість без ПДВ - 980 057, 00 грн.

- «Підігрівач газу промисловий ПГП-10» - 120 календарних днів з дати підписання договору. Вартість без ПДВ - 980 057, 00 грн.

Таким чином, відповідач зобов`язався поставити товар позивачу до 30.01.2023, 01.03.2023 та 31.03.2023.

Проте позивач не здійснив жодної поставки передбаченої умовами договору та специфікацією.

У зв`язку з невиконанням відповідачем умов договору, позивач звернувся до АТ «Укрбудінвестбанк» з вимогою вих. №ТОВВИХ-23-10600 від 08.08.2023 про стягнення гарантії.

09.08.2023 АТ «Укрбудінвестбанк» перерахував банківську гарантію у розмірі 176 410, 20 грн позивачу, що підтверджується платіжною інструкцією №113238121.

Пунктом 8.1. договору встановлено, що жодна зі сторін не несе відповідальності за повне або часткове невиконання будь-яких умов цього договору у разі настання надзвичайних та невідворотних обставин, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору, а саме: загрози війни, збройного конфлікту або серйозної погрози такого конфлікту, включаючи, але не обмежуючись, ворожі атаки, блокади, військове ембарго, дії іноземного ворога, загальну військову мобілізацію, військові дії, оголошену та неоголошену війну, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратство, безлади, вторгнення, блокаду, революцію, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантин, встановлений Кабінетом Міністрів України або уповноваженим органом країни виробника товару, експропріацію, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізицію, громадську демонстрацію, блокаду, страйк, аварію, протиправні дії третіх осіб, пожежу, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборону (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Відповідно до пунктів 8.2. та 8.3. договору сторони протягом 10 календарних днів повинні сповістити одна одну про початок обставин непереборної сили (форс-мажора) у письмовій формі. Повідомлення про початок дії обставин непереборної сили (форс-мажора) та строк їх дії підтверджується сертифікатом Торгово-промислової палати України та/або відповідним документом, виданим уповноваженим органом країни виробника товару, де викладені дані обставини. Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення однієї зі сторін про неможливість виконання прийнятих за даним договором зобов`язань внаслідок дії обставин непереборної сили та/або не надання сертифікату Торгово-промислової палати України / відповідного документу уповноваженого органу країни виробника товару позбавляє сторону права посилатись на будь-яку вищевказану обставину, як на підставу, що звільняє від відповідальності за невиконання зобов`язань.

Згідно пункту 8.4. договору сторони дійшли згоди, що при настанні обставин непереборної сили виконання зобов`язань за цим договором продовжується на строк, відповідний строку дії вказаних обставин.

Відповідач листами вих. №01/633 від 20.12.2023 та вих. №01/631 від 26.12.2023 звертався до позивача з повідомленням про початок дії обставин непереборної сили та пропозицією щодо пролонгації строків поставки та терміну дії договору, в якості доказів настання обставин непереборної сили відповідач надав сертифікат Івано-Франківської Торгово-промислової палати №2600-23-4793 від 19.12.2023.

Однак, позивач вважає, що зазначений сертифікат не може вважатись належним доказом, який засвідчує настання обставин непереборної сили, оскільки умовами договору встановлено, що початок обставин непереборної сили підтверджується сертифікатом Торгово - промислової палати України, а не сертифікатом Івано-Франківської Торгово-промислової палати.

Окрім цього, відповідачем пропущений встановлений пунктом 8.2. договору строк для сповіщення про початок обставин непереборної сили, тому що в сертифікаті №2600-23-4793 від 19.12.2023 зазначені обставини, які виникли 16.12.2022, а повідомив відповідач про такі обставини позивача лише через рік після їх настання.

За таких обставин, позивач листами вих. №ТОВВИХ-23-18723 від 26.12.2023 та вих. №ТОВВИХ-23-18812 від 27.12.2023 повідомив відповідача про несвоєчасне повідомлення про початок дії обставин непереборної сили та відсутність підстав для пролонгації договору.

Зі змісту пункту 7.1. договору вбачається, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань зо договором сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України та цим договором.

Пунктом 7.5. договору сторони узгодили, що за порушення строків поставки товарів або недопоставку товарів постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1% вартості товарів, поставку яких прострочено та/або недопоставлено, за кожний день такого прострочення, а за прострочення поставки товарів понад 30 календарних днів постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7% вартості товарів, поставку яких прострочено та/або недопоставлено.

Згідно пунктів 11.1. та 11.2. договору у випадку виникнення спорів (розбіжностей) сторони зобов`язуються вирішувати їх шляхом взаємних переговорів та консультацій. У разі недосягнення сторонами згоди спори (розбіжності) вирішуються у судовому порядку згідно з чинним законодавством України і умовами цього договору.

За таких обставин внаслідок прострочення відповідачем вчасної поставки обумовленого в договорі товару, в строки, визначені в специфікації, позивач просить стягнути у відповідача на підставі пункту 7.5. договору пеню у розмірі 644 484, 83 грн та штраф у розмірі 246 974, 11 грн.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Внаслідок укладення договору між сторонами згідно з пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України виникли цивільні права та обов`язки.

Статтею 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Так, згідно зі статтею 712 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з положеннями частини 1 статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 1 статті 656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Як підтверджено матеріалами справи, 01.12.2022 між сторонами укладено договір про закупівлю товарів №4600006819, у відповідності до пункту 1.1. якого відповідач зобов`язується у визначений цим договором строк передати у власність покупця печі непобутового призначення (підігрівачі газу типу ПГ-3, ПГ-5, ПГ-10) код згідно ЄЗС ДК-021:2015 - 42340000-1, зазначені в специфікації, яка наведена в Додатку №1 до цього договору, а позивач зобов`язується прийняти і оплатити такі товари.

Згідно пункту 3.1. договору ціна цього договору становить 2 940 170, 00 грн, крім того ПДВ 588 034, 00 грн. Ціна договору, в тому числі ПДВ, становить - 3 528 204, 00 грн.

Пунктом 1.2. договору встановлено, що найменування (номенклатура, асортимент), кількість товарів, одиниця виміру, ціна за одиницю, строк поставки, місце поставки, інші умови зазначаються у специфікації.

В специфікації (додаток 1 до договору №4600006819 від 01.12.2022) встановлений строк поставки товару та ціна за одиницю, а саме: 1) «Підігрівач газу промисловий ПГП3» - 60 календарних днів з дати підписання договору; Вартість без ПДВ - 980 056, 00 грн; 2) «Підігрівач газу промисловий ПГП5» - 90 календарних днів з дати підписання договору; Вартість без ПДВ - 980 057, 00 грн; 3) «Підігрівач газу промисловий ПГП10» - 120 календарних днів з дати підписання договору. Вартість без ПДВ - 980 057, 00 грн.

Таким чином, відповідач зобов`язався перед позивачем поставити останньому:

- «Підігрівач газу промисловий ПГП3» - до 30.01.2023 включно;

- «Підігрівач газу промисловий ПГП5» - до 01.03.2023 включно;

- «Підігрівач газу промисловий ПГП10» - до 31.03.2023 включно.

Також сторони пунктом 7.12. договору встановили, що постачальник (відповідач) зобов`язується надати покупцю (позивачу) не пізніше дати укладення цього договору в забезпечення виконання договору безвідкличну безумовну банківську гарантію на суму 176 410, 20 грн, що становить 5% ціни цього договору.

Відповідач виконав умови пункту 7.12. договору та надав позивачу банківську гарантію №BGV/UA/03-2-04184 від 18.11.2022 на суму 176 410, 20 грн видану АТ «Укрбудінвестбанк».

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 стаття 530 Цивільного кодексу України).

Пунктом 1 частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України передбачено обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент, вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

Як вбачається з матеріалів справи, в договорі сторонами узгоджено, що постачальник зобов`язується передати покупцю товари в кількості, строки та в місці поставки відповідно до специфікації. Постачальник повинен одночасно з товаром передати покупцю документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до цього договору та чинного законодавства України (пунтк 5.1.).

Згідно підпункту 6.3.1. договору постачальник зобов`язаний забезпечити поставку товарів у строки, встановлені цим договором.

Натомість, відповідач в строк, визначений щодо кожного товару окремо в специфікації (додаток 1 до договору №4600006819 від 01.12.2022), не здійснив поставки обумовленого товару.

У зв`язку з невиконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань, позивач звернувся до АТ «Укрбудінвестбанк» з письмовою вимогою про стягнення суми гарантії, яка встановлена банківською гарантією №BGV/UA/03-2-04184 від 18.11.2022.

09.08.2023 АТ «Укрбудінвестбанк» перерахував банківську гарантію у розмірі 176 410, 20 грн позивача, що підтверджується платіжною інструкцією №113238121 від 09.08.2023, копія якої знаходиться в матеріалах справи.

Відповідно до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі статтею 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України).

За змістом частини 1 статті згідно 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 Цивільного кодексу України).

Зі змісту частини 1 статті 546, частини 1 статті 547 Цивільного кодексу України слідує, що неустойка є одним із видів забезпечення виконання зобов`язання, щодо якого правочин вчиняється у письмовій формі.

Платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (частина 2 статті 343 Господарського кодексу України).

Платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (частина 2 стаття 343 Господарського кодексу України, стаття 1 та 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань»).

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (частина 6 стаття 232 Господарського кодексу України).

У пункті 7.5. договору сторони погодили, що за порушення строків поставки товарів або недопоставку товарів постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1% вартості товарів, поставку яких прострочено та/або недопоставлено, за кожний день такого прострочення, а за прострочення поставки товарів понад 30 календарних днів постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7% вартості товарів, поставку яких прострочено та/або недопоставлено.

Відповідно до частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Заборона на застосування пені та штрафу прямо не випливає з закону чи із суті відносин сторін, що дозволяє здійснити відповідне врегулювання у договорі.

У даному випадку суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 в справі №917/194/18, від 19.09.2019 в справі №904/5770/18 та інших, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 в справі №910/12876/19.

У зв`язку з тим, що відповідач не поставив позивачу товар у встановлений строк, позивач на підставі пункту 7.5. договору нарахував відповідачу пеню та штраф, а саме:

1) «Підігрівач газу промисловий ПГП3»; сума непоставленого товару з ПДВ: 1 176 067, 20 грн; період за який нараховується: 31.01.2023 - 30.07.2023; сума нарахованої пені: 212 868, 16 грн; сума штрафу: 82 324, 70 грн.

2) «Підігрівач газу промисловий ПГП5»; сума непоставленого товару з ПДВ: 1 176 067, 20 грн; період за який нараховується: 02.03.2023 - 01.09.2023; сума нарахованої пені: 216 396, 36 грн; сума штрафу: 82 324, 70 грн.

3) «Підігрівач газу промисловий ПГП10»; сума непоставленого товару з ПДВ: 1 176 067, 20 грн; період за який нараховується: 01.04.2023 - 30.09.2023; сума нарахованої пені: 215 220, 30 грн; сума штрафу: 82 324, 70 грн.

Таким чином, загальна сума пені складає 644 484, 83 грн, а штрафу складає 246 974, 11 грн.

Проте, відповідач в своїй апеляційній скарзі заперечує вказані періоди нарахування штрафних санкцій, оскільки строк постачання в силу пунтку 8.4. договору слід вважати продовженим на 244 календарних дні, тобто із врахуванням періоду форс-мажору, що діяв із 16.12.2022 по 16.08.2023, що належним чином засвідчений сертифікатом ІФ-ТПП №2600-23-4793, та який ані умовами пунтку 8.4 договору, ані нормами матеріального права не пов`язаний із терміном повідомлення про форс-мажор.

На підтвердження вказаних обставин, відповідач в якості доказів настання обставин непереборної сили надав сертифікат Івано-Франківської Торгово-промислової палати №2600-23-4793 від 19.12.2023.

Особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили (стаття 617 Цивільного кодексу України).

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів (частина 2 стаття 218 Господарського кодексу України).

Пунктом 8.1. договору строни узгодили, що жодна зі сторін не несе відповідальності за повне або часткове невиконання будь-яких умов цього договору у разі настання надзвичайних та невідворотних обставин, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору, а саме: загрози війни, збройного конфлікту або серйозної погрози такого конфлікту, включаючи, але не обмежуючись, ворожі атаки, блокади, військове ембарго, дії іноземного ворога, загальну військову мобілізацію, військові дії, оголошену та неоголошену війну, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратство, безлади, вторгнення, блокаду, революцію, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантин, встановлений Кабінетом Міністрів України або уповноваженим органом країни виробника товару, експропріацію, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізицію, громадську демонстрацію, блокаду, страйк, аварію, протиправні дії третіх осіб, пожежу, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборону (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Згідно пункту 8.2. договору сторони протягом 10 календарних днів повинні сповістити одна одну про початок обставин непереборної сили (форс-мажора) у письмовій формі. Повідомлення про початок дії обставин непереборної сили (форс-мажора) та строк їх дії підтверджується сертифікатом Торгово-промислової палати України та/або відповідним документом виданим уповноваженим органом країни виробника товару, де викладені дані обставини.

Відповідач листом вих. №01/622 від 20.12.2023 звернувся до позивача з повідомленням про початок дії обставин непереборної сили, в якості доказів настання обставин непереборної сили відповідач надав сертифікат Івано-Франківської Торгово-промислової палати №2600-23-4793 від 19.12.2023.

В сертифікаті Івано-Франківської Торгово-промислової палати №2600-23-4793 від 19.12.2023 вказано, що 16.12.2022 внаслідок потрапляння боєприпасів та їх уламків в трансформаторну підстанцію ПрАТ «Білоцерківська ТЕЦ» призвели до відсутності постачання електричної енергії на виробничі потужності ТОВ «НВП «ЕВРАЗ-ГРУП», що в свою чергу призвело до унеможливлення виконання ТОВ «НВП «ЕВРАЗ-ГРУП» договору №29/11-22 від 29.11.2022 укладеного між ТОВ «НВП «ЕВРАЗ-ГРУП» та відповідачем. У свою чергу, відповідач не отримав товар передбачений договором №29/11-22 від 29.11.2022, у зв`язку з чим не зміг своєчасно виконати зобов`язання перед позивачем із постачанням даного товару за договором. В сертифікаті зазначено, що датою настання форс-мажорних обставин є 16.12.2022, а датою закінчення 16.08.2023.

Судом першої інстанції визнано сертифікат Івано-Франківської Торгово-промислової палати №2600-23-4793 від 19.12.2023, який виданий під час дії воєнного стану належним та допустимим доказом засвідчення виникнення обставин непереборної сили (форс-мажор).

Разом з тим, колегія суддів, щодо питання чи порушений відповідачем строк для повідомлення (сповіщення) позивача про настання обставин непереборної сили, зазначає таке.

Відповідач стверджує, що надіслав повідомлення про початок дії обставин непереборної сили у строк, встановлений пунктом 8.2. договору, а позивач в свою чергу не правильно тлумачить зазначений пункт договору.

Так, на переконання відповідача, повідомлення про початок дії обставин непереборної сили подається з підтверджуючим документом, тому оскільки відповідач отримав сертифікат 19.12.2023, а зі сповіщенням відповідач звернувся до позивача 20.12.2023, за таких обставин, відповідач вважає, що не пропустив строк, встановлений пунктом 8.2. договору.

При цьому, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 31.08.2022 у справі №910/15264/21 звернув увагу на те, що потрібно розрізняти вчасне повідомлення сторони про виникнення форс-мажорних обставин (яке сторона має зробити у передбачений договором строк) від звернення до ТПП за отриманням сертифікату, яке є можливим лише після порушення виконання зобов`язання. Через це сертифікат ТПП може бути отриманий значно пізніше за дату, коли сторона з`ясувала неможливість виконання договору через вплив форс-мажорних обставин. Саме ж повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору. Водночас неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов`язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності, якщо це передбачено договором (втрата стороною права посилання на форс-мажор).

Аналогічний підхід міститься в узагальнених нормах європейського звичаєвого права. Так, у Принципах міжнародних комерційних договорів (Принципи УНІДРУА в редакції 2016 року) у ч.3 ст.7.1.7 «Непереборна сила (форс-мажор)» вказано, що сторона, яка не виконала зобов`язання, має повідомити іншу сторону про виникнення перешкоди та її вплив на здатність виконувати зобов`язання. Якщо повідомлення не отримане іншою стороною протягом розумного строку після того, як сторона яка не виконала дізналася або могла дізнатися про перешкоду, вона несе відповідальність за збитки, які стали результатом неотримання повідомлення. У Принципах Європейського договірного права (ст.8.108(3)), присвяченій питанням форс-мажору, вказано, що невиконуюча зобов`язання сторона має впевнитися у тому, що повідомлення про перешкоду та її вплив на виконання отримане іншою стороною впродовж розумного строку після того, як невиконуюча сторона дізналася або повинна була дізнатися про ці перешкоди. Інша сторона має право на компенсацію збитків, завданих внаслідок неотримання такого повідомлення.

За таких обставин, відповідач зобов`язаний був повідомити позивача про початок обставин непереборної сили протягом 10 календарних днів, як це передбачено пунктом 8.2. договору, а в подальшому здійснювати дії для отримання сертифіката ТПП для підтвердження таких форс-мажорних обставин.

Натомість, відповідач не надав жодних доказів, які в свою чергу могли підтвердили, що він сповістив позивача про початок обставин непереборної сили в строк визначений договором.

Водночас, неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов`язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності, якщо це передбачено договором (втрата стороною права посилання на форс-мажор) (пункт 50 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського від 31.08.2022 у справі №910/15264/21).

Про те, що сторона позбавляється права посилатися на форс-мажорні обставини через несвоєчасне повідомлення має бути прямо зазначено в договорі (подібний за змістом правовий висновок міститься у пункті 5.63 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.06.2022 у справі №904/5328/21).

В пункті 8.3. договору сторони дійшли згоди, що неповідомлення або несвоєчасне повідомлення однієї зі сторін про неможливість виконання прийнятих за даним договором зобов`язань внаслідок дії обставин непереборної сили та/або не надання сертифікату Торгово-промислової палати України / відповідного документу уповноваженого органу країни виробника товару, позбавляє сторону права посилатись на будь-яку вищевказану обставину, як на підставу, що звільняє від відповідальності за невиконання зобов`язань.

Таким чином, твердження відповідача відхиляються як безпідставні, оскільки як вбачається з матеріалів справи останній сповістив позивача про початок обставин непереборної сили через один рік після їх початку, тобто з пропуском такого строку (несвоєчасно), відтак, згідно пункту 8.3. договору відповідач позбавлений права посилатись на форс-мажорні обставини, як на підставу, що звільняє від відповідальності за невиконання зобов`язання.

Згідно зі статтями 3, 6, 627 Цивільного кодексу України в Україні діє принцип свободи договору. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суб`єкти господарювання укладають договори на різних, погоджених між ними умовах. Суб`єкти господарської діяльності здійснюють господарську діяльність на власний ризик, самостійно обирають способи поведінки з контрагентами, способи проведення та оформлення господарських операцій тощо.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів (стаття 617 Цивільного кодексу України, частина 2 стаття 218 Господарського кодексу України).

Відповідач підписуючи 01.12.2022 договір погодив строк виконання такого договору та специфікацію до нього. Договір відповідач підписав без заперечень та зауважень. Причому на момент підписання договору, повномасштабна агресія рф проти України вже тривала понад 9 місяців, і така агресія супроводжувалась нанесенням ударів по об`єктам критичної інфраструктури України, в тому числі по об`єктам енергетичної галузі (на сьогоднішній день зазначені обставини продовжують тривати), ці обставини для відповідача були загально відомим фактом, який при укладенні договору відповідач мав враховувати.

Тож, здійснюючи господарську діяльність, відповідач не був позбавлений змоги врахувати зазначені обставини та передбачити можливі ризики для себе. Натомість, відповідач прийнявши рішення про укладення договору на певних умовах несе повну відповідальність за настання можливих для себе негативних майнових наслідків.

Відповідач є суб`єктом господарювання, тому в разі здійснення підприємницької діяльності має усвідомлювати, що господарська діяльність проводиться ним на власний ризик, така особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків вчинення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків у результаті тих чи інших дій та самостійно приймати рішення про вчинення або утримання від таких дій (аналогічна правова позиція викладена у пункті 6.42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №910/15484/17).

Отже, відповідач укладаючи договір в умовах дії правового режиму воєнного стану та не маючи в цей час у власному розпорядженні товару, якій він (відповідач) зобов`язався поставити позивачу мав змогу та повинен був передбачити можливі ризики його не виконання та настання негативних наслідків у зв`язку з невиконанням зобов`язання, тому посилання відповідача на обставини, що його контрагент (ТОВ «НВП «ЕВРАЗ-ГРУП») на виконав умови договору №29/11-22 від 29.11.2022, який відповідач уклав з метою виконання договору №4600006819, що в свою чергу призвело до відсутності необхідного для виконання договору №4600006819 товару на ринку в розумінні статті 617 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 218 Господарського кодексу України не є обставиною непереборної сили (форс-мажором).

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 07.06.2023 у справі №906/540/22 наголосив, що посилання на форс-мажор як на обставину, що звільняє від відповідальності за порушення договірних зобов`язань є правом сторони, яка допустила таке порушення. Контрагент (кредитор) не повинен доводити існування форс-мажору у іншої сторони, якщо вона на це не посилалася. Контрагент (кредитор) має доводити факт порушення самого договірного зобов`язання боржником, а не причини, внаслідок яких це відбулося (форс-мажорні обставини).

Оскільки, факт порушення договірного зобов`язання, а саме не поставлення товару відповідачем в межах дії договору, доведений та підтверджується належними і допустимими доказами, які містяться в матеріалах справи, в такому разі в силу приписів чинного законодавства та умов договору позивач правомірно нарахував відповідачу неустойку за порушення (не поставлення товару), яке мало місце під час дії цього договору. Окрім цього, неустойку позивач нарахував за періоди, коли діяв договір, тобто до 31.12.2023.

Таким чином, зважаючи на встановлені фактичні обставини, положення законодавства, умови укладеного між сторонами у справі договору, перевіривши розрахунок спірної суми пені та штрафу, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про стягнення з відповідача пені та штрафу згідно з пунктом 7.5. спірного договору у заявленій до стягнення сумі.

З огляду на встановлені обставини, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 644 484, 83 грн та штрафу у розмірі 246 974, 11 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню за розрахунком позивача, перевіреного судом.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).

Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому, слід зазначити, що іншим доводам апелянта оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 у справі №910/1873/24 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Враховуючи ви ще викладене та керуючись статтями керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогазхім Сервіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 у справі №910/1873/24 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 у справі №910/1873/24 залишити без змін.

Матеріали справи №910/1873/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено: 19.12.2024.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Ю.Б. Михальська

Г.П. Коробенко