Постанова

від 18.12.2024 по справі 334/5199/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 18.12.2024 Справа № 334/5199/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 334/5199/24 Головуючий у 1-й інстанції: Козлова Н. Ю.

Провадження № 22-ц/807/2353/24 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2024 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Гончар М.С., Кочеткової І.В., Остащенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Ковальова Дмитра Валерійовича на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 07 листопада 2024 року у справі за заявою ОСОБА_1 , зацікавлені особи: Запорізький міський центр соціальних служб, Приазовська селищна рада, служба у справах дітей відділ по Дніпровському району Запорізької міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , про встановлення факту самостійного виховання та здійснення догляду за неповнолітніми дітьми батьком, -

В С Т А Н О В И В:

У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту самостійного виховання та здійснення догляду за неповнолітніми дітьми батьком, зацікавлені особи: Запорізький міський центр соціальних служб, Приазовська селищна рада, служба у справах дітей відділ по Дніпровському району Запорізької міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 .

В обґрунтування вимог вказував, що 14 вересня 2013 року між ним та ОСОБА_2 укладено шлюб. Від шлюбу вони мають двох неповнолітніх дітей: доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

З початку 2024 року ОСОБА_2 виїхала в Івано-Франківську область та з вказаного часу постійно проживає у с. Вовчинець Івано-Франківської області, у зв`язку з чим він та його дружина почали проживати окремо, спільне господарство не ведеться між ними з цього часу. Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 17 червня 2024 року у справі № 314/2269/24 шлюб між сторонами розірвано.

Указував, що діти залишились проживати з ним. Мати дітей, ОСОБА_2 , спілкується з дітьми лише через мережу інтернет, іншої участі в житті дітей вона не приймає. Матеріальне забезпечення, виховання та належні умови проживання для дитини здійснюється ним самостійно, мати у матеріальному забезпеченні дитини та її вихованні участі не приймає, він не ставив та не ставить питання про позбавлення її батьківських прав, оскільки вважає, що дитина має право на спілкування з матір`ю. Проте, заявник до суду з вимогою про позбавлення матері батьківських прав не звертався.

Стверджує, що він є батьком дітей, який самостійно виховує дітей. Встановлення факту самостійного виховання дітей потрібно йому для подальшого отримання документів про відстрочку від мобілізації.

На підставі вищевикладеного, ОСОБА_1 просив суд встановити факт здійснення самостійного виховання та догляду за неповнолітніми дітьми ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , їхнім батьком ОСОБА_1 .

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 07 листопада 2024 року у задоволенні заяви відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду представник ОСОБА_1 - адвокат Ковальов Дмитро Валерійович подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 07 листопада 2024 рокускасувати та постановити нове, яким заяву задовольнити повністю та встановити факт здійснення самостійного виховання та догляду за неповнолітніми дітьми ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в період часу з 01 січня 2024 року їхнім батьком ОСОБА_1 .

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції не врахував інтереси дітей, а також того, що мати дитини фактично усунулася від виконання своїх обов`язків з виховання і утримання дітей, а отже, саме, він як батько здійснює виховання дитини самостійно, тому суд мав встановити факт самостійного виховання дітей батьком. Встановлення такого факту йому потрібно для подальшого звернення до територіального центру комплектування та соціальної підтримки з заявою про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації саме з підстави самостійного виховання двох неповнолітніх дітей, а не з будь-яких інших визначених законодавством підстав. І твердженням наявності підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за вказаною підставою є саме судове рішення про встановлення факту самостійного виховання дітей, а не будь-яких інших фактів або обставин, чи будь-які інші документи. Зазначає, що підстави відмови в задоволенні заяви є необгрунтовані. Судом також відмовлено в задоволенні заяви у зв`язку з тим, що мати дітей не визнана зниклою, не визнана судом безвісно відсутньою або такою, що позбавлена батьківських прав, або такою, що перебуває на окупованій території, в полоні і не може фактично виконувати та утримувати своїх дітей. Однак, якби мати дітей була визнана зниклою, або визнана судом безвісно відсутньою або такою, що позбавлена батьківських прав, то ці обставини беззаперечно були б підтверджені відповідним судовим рішенням і саме ці рішення були б підставою для отримання заявником відстрочки від призиву на військову службу під час мобілізації за іншими окремими визначеними законодавством підставами. При цьому, наявність такого рішення нівелювала б для заявника саму необхідність встановлення факту самостійного виховання дітей та за умови наявності таких рішень відсутньою б була мета звернення до суду з заявою у цій справі, що виключило б можливість розгляду справи судом взагалі.

Відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України, до суду не надходило. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково у відповідні частині закрити првадження у справі повністю або частково або залишити позовну без розгляду повністю або частково.

Згідно з частиною першої статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишення позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255, 257 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення зазначеним вимогам не відповідає.

Залишаючи заяву без задоволення, суд першої інстанції виходив із відсутності підстав для задоволення заяви про встановлення юридичного факту, оскільки заявник не довів, що мати дитини не здійснює прав та не виконує обов`язків щодо своїх неповнолітніх дітей, а вимога, викладена у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, є необґрунтованою.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися, виходячи з наступного.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Судом встановлено, що 14 вересня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, зареєстрований Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції, актовий запис №931.

Від шлюбу вони мають двох неповнолітніх дітей:

- доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , видане Ленінським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції, актовий запис №568 (а.с.15);

- сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , видане Дніпровським районним у місті Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), актовий запис №376 (а.с.18).

Відповідно до копії паспорта громадянина України серії та номер НОМЕР_3 місце проживання ОСОБА_1 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.7-9).

Відповідно до довідки Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Дніпровському району від 20 червня 2022 року за №2303-5001763562, місце проживання ОСОБА_1 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , а місце проживання/перебування зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.10).

Відповідно до копії паспорта громадянина України серії та номер НОМЕР_4 ОСОБА_2 місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.11-13).

Відповідно до довідки Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради Міністерства праці та соціальної політики України від 20 вересня 2022 року за №2615-7501306436, місце проживання ОСОБА_2 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , а місце проживання/перебування зареєстроване за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.14).

Відповідно до довідок Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради від 20 лютого 2024 року за №2303-5003125764, №2303-5003125781, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , мають зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 , а місце проживання/перебування зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.17,20).

Відповідно до довідки ОСББ «Штурмова-5,-енергетик» від 29 травня 2024 року, ОСОБА_1 , котрий самостійно виховує двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які мешкають без реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.23).

Відповідно до довідки Української греко-католицької церкви Донецький екзархат від 28 травня 2024 року за №27/24, ОСОБА_4 відвідує дитячий садочок у дитячому центрі «Ангелятко» при парафії ОСОБА_5 дитину зазвичай приводить та забирає батько, ОСОБА_1 (а.с.24).

Відповідно до акту обстеження умов проживання від 30 травня 2024 року, складений та підписаний комісією в складі: головних спеціалістів відділу по Дніпровському району служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради Бабка А.О., ОСОБА_6 , які на підставі заяви ОСОБА_1 з метою перевірки умов проживання, малолітніх дітей ОСОБА_3 , 2015 року народження, ОСОБА_4 , 2020 року народження, проведено обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_2 , помешкання винаймається. Житло знаходиться на 8 поверсі 9 поверхового будинку, складається з 3 кімнат: кухні-вітальня, коридор, туалет, ванна кімната. Умови проживання: добрі, зроблений капітальний ремонт, в кімнатах чисто, всі комунікації підключені, побутова техніка та меблі в наявності. Для виховання, розвитку та проживання дитини створено такі умови: у дітей є окрема кімната в якій є окремі ліжка, комод для речей, для ОСОБА_7 для навчання є: стіл-парта, зошити, книжки, альбоми, олівці, для онлайн навчання ноутбук НР. У дітей є речі за сезоном, взуття, засоби гігієни. Зі слів ОСОБА_1 , його дружина ОСОБА_2 проживає у м. Івано-Франківськ (а.с.25).

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 17 червня 2024 року у справі №314/2269/24 позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, задоволено, розірвано шлюб між сторонами. Після розірвання шлюбу ОСОБА_2 залишено прізвище, набуте нею під час державної реєстрації шлюбу - « ОСОБА_8 » (а.с.21-22).

У цій справі заявник звернувся до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення юридичного факту, а саме встановлення факту самостійного виховання дитини, зокрема, з метою (згідно з доводами заявника) отримання відстрочки від мобілізації.

Статтею 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Частинами першою, другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; -встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того,що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

З таких же критеріїв виходила Велика Палата Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).

Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.

Такі ж висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 грудня 2019 року у справі № 370/2898/16 (провадження № 14-573цс19).

З урахуванням наведеного можна констатувати, що існує два порядки (способи) встановлення фактів, що мають юридичне значення, - позасудовий і судовий, які за своїм змістом є взаємовиключними.

У разі оскарження до суду відмови відповідного органу в установленні юридичного факту, який підлягає встановленню у позасудовому порядку, такий спір слід розглядати в порядку адміністративного судочинства і суди насамперед перевіряють, чи відповідає оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, а відповідач в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень відповідно до частини другої статті 77 КАС України повинен довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності.

У справі, яка є предметом перегляду, заявник просить встановити факт самостійного виховання дитини. Заявлені вимоги, пов`язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу - батька, який самостійно виховує дитину.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України).

Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.

За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Зазначена норма свідчить про те, що предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Отже, навіть якщо один із батьків проживає окремо від дитини, на підставі цього договору він має здійснювати батьківські права та виконувати обов`язки, що очевидно полягає у вчиненні визначених договором певних дій, необхідних для виховання дитини, а не у повній відмові від них.

Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.

При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).

Так, у силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов`язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України).

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

Тому смерть, до прикладу, батька дитини є підставою для припинення його обов`язку утримувати дитину.

Згідно із частиною другою статті 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням будь-якого спору про право.

У порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян, але тільки якщо вони не пов`язані з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.

Спори, що виникають між сторонами, вирішуються шляхом перемовин, а в разі неможливості вирішити конфлікт - у судовому порядку відповідно до чинного законодавства України.

Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

У справі, яка переглядається, заявник просить установити факт самостійного виховання ним дитини, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини.

Так, у статті 165 СК України визначено перелік осіб, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав. За частиною першою цієї статті право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають не лише один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, у якому вона перебуває, а й орган опіки та піклування або прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

З огляду на зазначене, вбачається, що у справі, яка розглядається, наявний спір про право - зокрема, спір щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від участі у вихованні, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов`язковим залученням органу опіки та піклування (частини четверта, п`ята сттатті 19 СК України) .

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Такий факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.

Факт, про встановлення якого просить ОСОБА_1 , не підлягає з`ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право.

Суд першої інстанції, виходив із відсутності підстав для задоволення заяви про встановлення юридичного факту, оскільки заявник не довів, що мати дитини не здійснює прав та не виконує обов`язків щодо своєї неповнолітньої дитини, а вимога, викладена у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, є необґрунтованою.

Разом з тим суд першої інстанції не звернули уваги на те, що подана заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні, оскільки за встановлених у цій справі обставин існує спір про право щодо участі одного з батьків у вихованні й утриманні дитини. З урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов`язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов`язків виховання дитини, то питання, заявлене ОСОБА_1 у цій справі, не може з`ясовуватись безвідносно до дій другого з батьків та може вирішуватись у межах спору про право між батьками дитини за загальним правилом у позовному провадженні.

До аналогічних висновків прийшов Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 201/8972/22, провадження № 14-132 цс23.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при вборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені а постановах Верховного Суду.

Частиною шостою статті 294 ЦПК України встановлено, що якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

За установлених у цій справі конкретних обставин факт самостійного виховання дитини батьком не може бути встановлений за правилами окремого провадження, у зв`язку із чим заяву ОСОБА_1 слід залишити без розгляду.

Згідно з частиною першої статті 377 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої інстанцій повністю або частково з закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.

З урахуванням наведеного, оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню із залишенням без розгляду заяви ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання дитини з підстав, передбачених частиною шостою статті 294, частиною четвертою статті 315 ЦПК України.

Керуючись статтями 294, 315, 367, 374, 377, 381, 382, 383, 384 ЦПК України апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Ковальова Дмитра Валерійовича задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 07 листопада 2024 року скасувати.

Заяву ОСОБА_1 , зацікавлені особи: Запорізький міський центр соціальних служб, Приазовська селищна рада, служба у справах дітей відділ по Дніпровському району Запорізької міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , про встановлення факту самостійного виховання та здійснення догляду за неповнолітніми дітьми батьком - залишити без розгляду.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повна постанова складена 19 грудня 2024 року.

Головуючий, суддя СуддяСуддяПодліянова Г.С.Гончар М.С.Кочеткова І.В.