Постанова

від 19.12.2024 по справі 908/3467/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.12.2024 року м.Дніпро Справа № 908/3467/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії

головуючого судді: Мороза В.Ф. (доповідач),

суддів: Паруснікова Ю.Б., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Жолудєв А.В.

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Автотранспортне підприємство 12362 на рішення господарського суду Запорізької області від 07.03.2024 (суддя Горохов І.С.)

у справі №908/3467/23

за позовом Публічного акціонерного товариства Автотранспортне підприємство 12362,

до відповідача Сонячної сільської ради Запорізького району Запорізької області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Приватне підприємство Термінал

про визнання протиправним та скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства Автотранспортне підприємство 12362 до відповідача Сонячної сільської ради Запорізького району Запорізької області про визнання протиправним та скасування рішення дев`ятнадцятої сесії двадцять третього скликання Сонячної сільської ради Запорізького району Запорізької області за № 10 від 28.12.2001.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 07.03.2024 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погодившись з вказаним рішенням Публічним акціонерним товариством Автотранспортне підприємство 12362 подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 07.03.2024 у справі №908/3467/23, постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування поданої апеляційної скарги апелянт зазначає, що не погоджується з висновком суду, що позивач скористався неефективним способом захисту, оскільки такі висновки не відповідають фактичним обставинам справи. Право на витребування майна має лише власник, тоді як позивач є лише користувачем земельної ділянки, про що суду було надано акт постійного користування від 26.12.1996 №І-ЗП №000221. Отже позивач захищає не право власності, а право користування.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 27/05/2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Автотранспортне підприємство 12362 на рішення господарського суду Запорізької області від 07.03.2024 у справі №908/3467/23.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 24.06.2024 розгляд справи призначено на 19.09.2024 о 11год. 00 хв.

В судове засідання 19.09.2024 представники сторін не з`явилися. Від апелянта надійшла заява про розгляд справи без участі представників ПАТ "АТП 12362".

У вказаній заяві апелянт зазначив, що апеляційну скаргу підтримує та просить її задовольнити.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 04.11.2024 повідомлено учасників справи про наступне судове засідання 19.12.2024 о 09 год. 20 хв.

В судове засідання 19.12.2024 представники сторін не з`явились. Були повідомлені про час розгляду справи.

Від апелянта надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника.

Велика Палата Верховного Суду в свої постанові від 28.10.2021 у справі №11- 250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Kamaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Відповідно до ч. 11 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Верховний Суд у постанові від 01.10.2020 року у справі №361/8331/18 зробив правовий висновок, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Враховуючи те, що суд визнав необов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази належного їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання, колегія суддів вважає можливим здійснити розгляд апеляційної скарги за наявними матеріалами.

Апеляційний господарський суд, дослідивши наявні у справі докази, повноту їх дослідження місцевим господарським судом, перевіривши правильність висновків суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським судом на підставі наказу регіонально управління по Запорізькій області № 1342 від 13.10.1995 Запорізьке автотранспортне підприємство 12362 було перетворено у Відкрите акціонерне товариство.

На підставі рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 26.12.1996 № 566/75 ВАТ Автотранспортне підприємство - 12362, правонаступником якого є позивач, було передано в постійне користування земельну ділянку площею 2,8324 га по вул. Братській у м. Запоріжжі, про що видано державний акт на право постійного користування землею І-ЗП № 000221.

Як було зазначено позивачем у позовній заяві, останній придбав у регіонального відділення ФДМУ по Запорізькій області будівлю трансформаторної підстанції інв. № 20015 літ. К площею 42,3 кв.м., яка розташована на земельній ділянці за адресою: м. Запоріжжя, вул. Братська буд. 49 А.

Доказів про зазначене матеріали справи не містять.

На прилюдних торгах 08.01.2001 Приватним підприємством Термінал було придбано частину майнового комплексу ВАТ Автотранспортне підприємство - 12362 за адресою: м.Зпоріжжя, вул Братська, 49-А, яка складається з автозаправного приміщення, приміщення під охорону, забору, асфальтованого покриття (2244 м.кв.), воріт, про що надано протокол проведення прилюдних торгів №2.

12.01.2001 складено акт про проведення прилюдних торгів щодо вказаного нерухомого майна на підставі якого 25.01.2001 Приватному підприємству Термінал було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно частину майнового комплексу ВАТ АТП № 12362, розташоване за адресою: м. Запоріжжя, вул. Братська 49-А.

Рішенням № 10 від 28.12.2001 Сонячної сільської ради Запорізького району Запорізької області було вирішено затвердити технічний звіт по експертно-грошовій оцінці земельної ділянки площею 0,28 га по вулиці Братській 49А на землях Сонячної сільської ради, яка була проведена ПП Козацькі землі; надати згоду на продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення по вулиці Братській 49А на землях Сонячної сільської ради загальною площею 2800 квадратних метрів Приватному підприємству Термінал; затвердити ціну продажу земельної ділянки, зазначеної в п. 2 даного рішення 8589 гривень без урахування ПДВ; доручити сільському голові Басистому В.В. укласти від імені сільської ради договір купівлі-продажу земельної ділянки, зазначеної в п. 2 даного рішення на затверджених умовах, а також оформити необхідні документи для вчинення цієї угоди; керівництву ПП «Термінал» оплатити 30% суми, зазначеної в п.3 даного рішення в грудні 2001 року, 70% - в 1 кварталі 2002 року Сонячній сільській раді.

29.12.2021 між Сонячною сільською радою Запорізького району Запорізької області та Приватним підприємством Термінал укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення (на умовах розстрочення платежу). Договір посвідчено приватним нотаріусом Запорізького районного нотаріального округу Карташовою Т.М. та зареєстровано в реєстрі за № 7404.

Відповідно до п. 1.1 даного договору, продавець на підставі рішення дев`ятнадцятої сесії двадцять третього скликання Сонячної сільської ради за № 10 від 28.12.2001 передає за плату, а покупець приймає у власність і оплачує земельну ділянку з усіма обтяженнями, обмеженнями і сервітутами, яка розташована на землях Сонячної сільської ради, Запорізького району Запорізької області, вул. Братська 49а, загальною площею 2800 кв.м., згідно із планом земельної ділянки, що додається.

З Державного акту на право власності на землю Серія ЗП №016262 від 29.12.2001 вбачається, що Приватному підприємству «Термінал» на підставі рішення №10 від 28.12.2001 передано у власність земельну ділянку несільськогосподарського призначення площею 0,28 гектарів у межах, визначених на плані, яка знаходиться на території Сонячної сільської ради, Запорізького району, Запорізької області, вул. Братська, 49-а.

Позивач вважає протиправним рішення дев`ятнадцятої сесії двадцять третього скликання Сонячної сільської ради за № 10 від 28.12.2001 та звернувся з позовом про його визнання протиправним та скасування.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 923/364/19 та від 16.06.2020 у справі № 904/1221/19.

Велика Палата Верховного Суду в постановах від 05.10.22 у справі № 922/1830/19, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 зазначала, що якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

З матеріалів справи вбачається, що Приватне підприємство «Термінал» взяло участь у прилюдних торгах з реалізації арештованого нерухомого майна та придбало частину майнового комплексу, яка складається з автозаправочного приміщення, приміщення під охорону, забор, асфальтове покриття (2 244 м. кв), ворота та яка знаходиться за адресою м.Запоріжжя, вул Братська, 49А., що у тому числі підтверджується Актом про проведені прилюдні торги від 12.01.2001, Свідоцтвом про право власності на частину майнового комплексу розташованому в м.Запоріжжі вул. Братська, 49-А, від 25.01.2001.

В подальшому 29.12.2001 між Сонячною сільською радою та Приватним підприємством «Термінал», на підставі рішення дев`ятнадцятої сесії двадцять третього скликання Сонячної сільської ради Запорізького району Запорізької області №10 від 28.12.2001 рішення дев`ятнадцятої сесії двадцять третього скликання Сонячної сільської ради Запорізького району Запорізької області №10 від 28.12.2001 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, згідно умов якого продавець продав за плату, а покупець прийняв у власність земельну ділянку з усіма обтяженнями, обмеженнями і сервітутами, розташовану на землях Сонячної сільської ради, Запорізького району, Запорізької області, вул.Братська, 49-а, загальною площею 2 800 кв.м., згідно плану земельної ділянки.

29.12.2001 Приватному підприємству «Термінал» було видано Державний акт на право власності на землю Серія ЗП№016262, згідно якого останньому, на підставі рішення №10 від 28.12.2001 було передано у власність земельну ділянку несільськогосподарського призначення площею 0,28 гектарів (2 800,00 кв.м) у межах, визначених на плані, яка знаходиться на території Сонячної сільської ради Запорізького району Запорізької області, вул.Братська, 49-а (цільове призначення земельної ділянки розміщення автозаправного комплексу (гаражного господарства, АЗС, магазину, ПТО) та який зареєстровано в книзі записів державної реєстрації державних актів на право власності на землю за №12.

За змістом ст. ст. 317, 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно ч. ч. 1 ,2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Захист майнових прав здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах, визначених цивільним законодавством.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Положеннями ч. 2 ст. 328 ЦК встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону.

Отже факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття.

Матеріалами справи не спростовано правомірність набуття у власність частини майнового комплексу та земельної ділянки.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, про протиправність рішення дев`ятнадцятої сесії двадцять третього скликання Сонячної сільської ради Запорізького району Запорізької області №10 від 28.12.2001, оскільки право продажу майна на підставі ст. 658 ЦК України належить її власнику. Проте земельна ділянка по вул.Братській перебувала та перебуває у межах міста Запоріжжя.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 та постановах Верховного Суду від 07.05.2024 у справі № 910/11383/23, від 26.09.2023 у справі № 910/2392/22 було зазначено, що позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність прийнятого рішення органу місцевого самоврядування без заявлення вимоги про визнання його незаконним та скасування, оскільки таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване.

Окрім того відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, позовна вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи, оскільки таке рішення вичерпало свою дію виконанням. Подібний висновок також викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 та постанові Верховного Суду від 27.08.2024 у справі № 924/128/21, постанові Верховного Суду від 20.04.2021 у справі № 922/1030/20.

Господарський суд відмовляючи в задоволенні позовних вимог зазначив, що саме по собі визнання протиправним та скасування спірного рішення сільської ради не призведе до поновлення можливих порушених прав позивача та звернув увагу, що якщо земельна ділянка незаконно вибула з володіння позивача, він вправі витребувати належну йому земельну ділянку, від особи яка є її набувачем без оскарження рішення сільської ради, яке вже реалізоване та вичерпало свою силу.

Колегія погоджується з висновком господарського суду та зазначає, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту, оскільки задоволення вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Сонячної сільської ради Запорізького району Запорізької області №10 від 28.12.2001, яке виконано на час звернення з позовом до суду, шляхом укладення відповідного договору купівлі-продажу та вимагає спростування в судовому порядку законності укладення договору купівлі-продажу, повернення спірної земельної ділянки або відшкодування шкоди за наявності підстав, не призведе до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду.

Апеляційний суд звертає увагу, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку, передбаченому статтями 387, 388 Цивільного кодексу України (віндикаційний позов), й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 Цивільного кодексу України (негаторний позов).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, є неефективними (висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18.

Окрім того колегія зазначає, що в матеріали справи надано корпію рішення господарського суду Запорізької області від 15.01.2008 у справі №22/96-10/90/08 за позовом Запорізького міжрайонного природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних відносинах Запорізької міської ради до відповідачів: Сонячної сільської ради, Приватного підприємства Термінал, треті особи: Запорізька обласна рада, Державне підприємство Запорізький інститут землеустрою, Запорізьке обласне управління земельних ресурсів про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 29.12.2001 укладеного між Сонячною сільською радою Запорізького району Запорізької області та Приватним підприємством Термінал. Вказаним рішенням було відмовлено в задоволенні позовних вимог.

При цьому в межах розгляду вказаної справи судом розглядалися доводи щодо неправомірності/правомірності передання Сонячною сільською радою земельної ділянки, яка знаходиться за адресою вул. Братська, 49 а, на землях Сонячної сільської ради Запорізького району, Запорізької області ПП «Термінал».

Вказане рішення не оскаржувалося та набрало законної сили.

В постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52), від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 неодноразово зазначалося, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

Таким чином апеляційний суд не вбачає підстав для скасування рішення місцевого суду, оскільки вважає висновки господарського суду правильними та обґрунтованими.

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 вказаного кодексу обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК України).

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів, що запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановления законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

Звертаючись з апеляційною скаргою, апелянт не спростував висновків суду першої інстанції та не довів порушення ним норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права, як необхідної передумови для скасування прийнятого ним рішення.

В силу приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи встановлені обставини справи, зазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд вбачає підстави, передбачені статтею 276 Господарського процесуального кодексу України, для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 275, 276, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Автотранспортне підприємство 12362 на рішення господарського суду Запорізької області від 07.03.2024 у справі №908/3467/23 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 07.03.2024 у справі №908/3467/23 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Публічне акціонерне товариство Автотранспортне підприємство 12362.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 19.12.2024

Головуючий суддяВ.Ф. Мороз

Суддя Ю.Б.Парусніков

Суддя А.Є. Чередко