Ухвала

від 17.12.2024 по справі 910/14378/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaУХВАЛА

м. Київ

17.12.2024Справа № 910/14378/24Суддя Мудрий С.М., розглянувши заяву Акціонерного товариства "ОТП Банк" про забезпечення позову у справі

за позовом Акціонерного товариства "ОТП Банк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Петрус-Алко" (відповідач-1)

Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛВР Алко" (відповідач-2)

Товариства з обмеженою відповідальністю "Кінгсбурі Венчур Груп" (відповідач-3)

Товариства з обмеженою відповідальністю "Золотоніський лікерно-горілчаний завод "Златогор" (відповідач-4)

про стягнення 7 855 054,80 грн,

При секретарю судового засідання: Габорак О.М.

Представники сторін:

від позивача: Киричук Р.П. представник за довіреністю від 11.12.2024;

від відповідача-1: не з`явилися;

від відповідача-2: не з`явилися;

від відповідача-3: Іваницька О.В. представник за ордером серії АІ №1772116 від 17.12.2024;

від відповідача-4: не з`явилися;

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2024 року Акціонерне товариство "ОТП Банк" (далі Банк) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про солідарне стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Петрус-Алко" (далі ТОВ "Петрус-Алко", відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛВР Алко" (далі ТОВ "ЛВР Алко", відповідач-2), Товариства з обмеженою відповідальністю "Кінгсбурі Венчур Груп" (далі ТОВ "Кінгсбурі Венчур Груп", відповідач-3) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Золотоніський лікерно-горілчаний завод "Златогор" (далі ТОВ "Златогор", відповідач-4) 7 000 000,00 грн основної заборгованості та 855 054,80 грн заборгованості по процентам, посилаючись на неналежне виконанням відповідачами 1, 2 своїх зобов`язань за укладеним між ними та позивачем договором про надання банківських послуг №CR 15-225/28-2 від 18.11.2015, а також неналежним виконанням відповідачами 3, 4 своїх зобов`язань за укладеними між ними та позивачем договорами поруки №SR 23-123/28-1 від 04.04.2023 та №SR 23-124/28-1 від 04.04.2023.

Разом із позовною заявою Банк подав заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення в межах суми позовних вимог в розмірі 7 855 054,80 грн арешту на майно, що належить ТОВ "Златогор" (відповідачу-4), а саме на об`єкт нерухомого майна комплекс, розташований за адресою: Черкаська область, Лисянський район, смт. Лисянка, вулиця Гетьманський шлях (Леніна), будинок 61, загальною площею 2860,6 кв.м, (реєстраційний номер майна: 11065859).

В обґрунтування своєї заяви позивач вказує, що позичальник має непогашену заборгованість за тілом кредиту та відсоткам, при цьому останній ухиляється від виконання своїх грошових зобов`язань, строк виконання яких настав;

- у випадку відчуження відповідачем-4 належних йому на праві власності об`єктів нерухомого майна до набрання можливим рішенням суду законної сили, позивач буде позбавлений можливості стягнути з них суму заборгованості за кредитним договором за рахунок продажу належного йому майна;

- існує висока імовірність того, що відповідач-4 має намір до ухвалення судового рішення відчужити вищезазначене майно на користь третіх осіб з метою уникнення відповідальності по сплаті боргу позивачу;

- арешт нерухомого майна не матиме жодних наслідків для власника, зокрема, не позбавлятиме можливості вести господарську діяльність.

Ухвалами Господарського суду міста Києва від 25.11.2024 позовну заяву Банку прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №910/14378/24 за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі та розгляд заяви про забезпечення позову призначено на 17.12.2024 о 10:15 год.

17.12.2024 через загальний відділ діловодства суду відповідач-3 подав клопотання про відкладення підготовчого засідання.

У судовому засіданні 17.12.2024 представник Банку підтримав заяву про забезпечення позову, просив суд задовольнити.

Представниця ТОВ "Кінгсбурі Венчур Груп" заперечила проти заяви про забезпечення позову, просила суд відмовити у її задоволенні.

Розглянувши заяву позивача про вжиття заходів забезпечення позову, суд вважає її необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову унормовані у статті 136 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), згідно з положеннями частини 1 якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені статтею 137 цього Кодексу заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом (частина 2 статті 136 ГПК України).

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Забезпечення позову це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (пункт 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі №914/1570/20). Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити тощо. Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 01.05.2023 у справі №914/257/23, від 06.03.2023 у справі № 916/2239/22.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 137 ГПК України позов забезпечується шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

За своєю суттю арешт майна це тимчасовий захід, який має наслідком накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження. При вжитті такого заходу власник майна не обмежується у правах володіння та користування своїм майном, та не позбавляється їх. Накладення арешту на майно не завдає шкоди та збитків відповідачу, не позбавляє його конституційних прав на володіння та користування вказаним нерухомим майном, здійснення господарської діяльності, отримання доходів, сплату податків тощо, а лише тимчасово обмежить право відповідача реалізувати вказане майно третім особам. Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 03.12.2021 у справі №910/4777/21, від 11.12.2023 у справі №922/3528/23, від 17.06.2022 у справі №908/2382/21.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24.05.2023 у справі №906/1162/22, від 29.06.2023 у справі № 925/1316/22, від 18.05.2023 у справі № 910/14989/22, від 24.06.2022 у справі №904/8506/21.

За загальним правилом достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Водночас слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому суди в кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.

Крім того, заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає оцінку співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватись з предметом та підставами позову, можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати права інших осіб.

Обрання належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову.

Вирішуючи питання про забезпечення позову господарський суд зобов`язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі №914/2072/20.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, а також у постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №916/585/18 (916/1051/20), умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду майно (у тому числі грошові суми), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення, тощо

У разі звернення особи до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в такому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Разом із тим, відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 при застосуванні заходів забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові також зазначила, що жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову як накладення арешту на майно (грошові кошти) лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить.

З наведеного вище вбачається, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться в прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

Предметом позову у цій справі є вимога Банку про солідарне стягнення з відповідачів 7000000,00 грн основної заборгованості та 855 054,80 грн заборгованості по процентам, посилаючись на неналежне виконанням відповідачами 1, 2 своїх зобов`язань за укладеним між ними та позивачем договором про надання банківських послуг №CR 15-225/28-2 від 18.11.2015, а також неналежним виконанням відповідачами 3, 4 своїх зобов`язань за укладеними між ними та позивачем договорами поруки №SR 23-123/28-1 від 04.04.2023 та №SR 23-124/28-1 від 04.04.2023.

Отже, предметом позову є вимоги майнового характеру, а тому в цьому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

На думку позивача, достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, полягає в тому, що позичальник не погасив заборгованість у строк, встановлений договором, та у досудовому порядку не надав відповіді на претензію.

Однак, суд звертає увагу позивача на те, що сама по собі можлива відмова від виконання договірного зобов`язання не підтверджує обставину ухилення відповідача від виконання рішення суду у майбутньому, а тому не є підставою для вжиття заходів забезпечення позову.

У вказаній заяві позивач просить суд накласти арешт на нерухоме майно: комплекс, розташований за адресою: Черкаська область, Лисянський район, смт. Лисянка, вулиця Гетьманський шлях (Леніна), будинок 61, загальною площею 2860,6 кв.м, (реєстраційний номер майна: 11065859), що належить відповідачу-4 (поручитель за договором поруки №SR 23-124/28-1 від 04.04.2023).

Арешт майна це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна, а заборона на відчуження об`єкта нерухомого майна це перешкода у вільному розпорядженні майном.

Враховуючи мету застосування заходів забезпечення позову, їх вжиття щодо нерухомого майна не вимагає обмеження в користуванні ним, оскільки для найменшого порушення інтересів відповідача та збереження нерухомого майна обґрунтованою може бути визнана лише заборона відчуження такого нерухомого майна без позбавлення відповідача та інших осіб права користування ним.

Арешт майна і заборона на відчуження майна є самостійними видами (способами) забезпечення позову, обидва способи за правовою сутністю обмежують право відповідача розпоряджатися спірним майном.

За своєю суттю арешт майна це тимчасовий захід, який має наслідком накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження. При вжитті такого заходу власник майна не обмежується у правах володіння та користування своїм майном, та не позбавляється їх. Накладення арешту на майно не завдає шкоди та збитків відповідачу, не позбавляє його конституційних прав на володіння та користування вказаним нерухомим майном, здійснення господарської діяльності, отримання доходів, сплату податків тощо, а лише тимчасово обмежить право відповідача реалізувати вказане майно третім особам. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 11.12.2023 у справі №922/3528/23.

Разом із цим, предметом позову Банку є стягнення заборгованості за кредитним договором та відсотків, тобто спір в межах даної справи виник щодо грошових коштів, а не відносно об`єкта нерухомості.

Отже, заявлені Банком позовні вимоги не стосуються безпосередньо майна, що є предметом вжиття заходів забезпечення позову.

Крім цього, суд зауважує, що згідно з довідкою про оціночну вартість об`єкта нерухомості від 20.11.2024 оціночна вартість вказаного об`єкта нерухомого майна становить 31 353 623,16 грн, при цьому спірна сума заборгованості складає 7 855 054,80 грн.

Враховуючи викладене, на переконання суду, накладення арешту на вказаний об`єкт нерухомості не відповідає критерію співмірності та адекватності, оскільки вартість майна перевищує спірну заборгованість майже в 4 рази, та може негативно вплинути на господарську діяльність відповідача-4.

Як було раніше зазначено, за твердженнями позивача, у випадку відчуження майна, позивач буде позбавлений можливості виконати рішення у примусовому порядку.

Однак суд вважає такі твердження помилковими, з огляду на те, що предметом спору є не вказана нерухомість, а грошові кошти у формі неповернутого тіла кредиту та відсотків. Тому, навпаки, у разі відчуження відповідачем-4 нерухомого майна, останній від реалізації такого майна отримає додаткові кошти, оціночна вартість якого майже в 4 рази перевищує ціну позову, за рахунок яких позивач, у випадку обґрунтованості позовних вимог, матиме можливість задовольнити свої вимоги у повному обсязі.

З огляду на встановлені обставини та наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви Банку про забезпечення позову у зв`язку з її необґрунтованістю.

Керуючись статтями 136, 137, 140, 232-235 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви Акціонерного товариства "ОТП Банк" про забезпечення позову відмовити.

Ухвала набирає законної сили з негайно після її оголошення та може бути оскаржена у порядку, визначеному статтями 253-257 ГПК України.

Суддя Сергій МУДРИЙ