Рішення

від 19.12.2024 по справі 910/12115/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.12.2024Справа № 910/12115/24Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу

за позовом керівника Солом`янської окружної прокуратури міста Києві в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київські енергетичні послуги" (відповідач-1)

Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Солом`янського району міста Києва (відповідач-2)

про визнання недійсним додаткових угод до договору постачання електричної енергії та повернення безпідставно сплачених коштів у розмірі 155 579,38 грн

Представники сторін: не викликалися.

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2024 року керівник Солом`янської окружної прокуратури міста Києві (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі - Рада) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київські енергетичні послуги" (далі - Товариство, відповідач-1) та Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Солом`янського району міста Києва (далі - Комунальне підприємство, відповідач-2) про визнання недійсними додаткових угод: №1 від 14.09.2021, №2 від 22.10.2021, №3 від 05.11.2021, №4 від 09.11.2021, №5 від 09.12.2021, №6 від 10.12.2021 до договору про постачання електричної енергії споживачу №3217083П-Т121 від 24.03.2021 та стягнення 155 579,38 грн безпідставно сплачених коштів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вищезазначені додаткові угоди, якими було внесено зміни до договору про постачання електричної енергії споживачу №3217083П-Т121 від 24.03.2021, укладені з порушенням положень пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" (далі - Закон, тут і надалі у редакції, чинній на момент укладення спірних додаткових угод), а саме недоведенням коливання ціни товару на ринку, у зв`язку з чим є недійсними на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Оскільки оскаржувані правочини є недійсним з моменту їх вчинення, тому Рада, як розпорядних коштів місцевого бюджету, має право на повернення безпідставно отриманих коштів у розмірі 155 579,38 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.10.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/12115/24 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.

17.10.2024 через загальний відділ діловодства суду Комунальне підприємство подало відзив, в якому просило відмовити у задоволенні позову в частині вимог, пред`явлених до нього.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач-2 вказав, що не погоджувався з запропонованим відповідачем-1 підняттям цін на електроенергію, але на законодавчому рівні був позбавлений можливості не підписувати такі угоди. Крім цього, позбавлення відповідача-2 електроенергії, могло призвести до втрати рослин, які вирощуються Комунальним підприємством у теплицях, що завдало б великих збитків останньому.

22.10.2024 через систему "Електронний суд" Товариство подало відзив, в якому просило відмовити у задоволенні позову.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач-1 вказав, що різке коливання цін на електроенергію відбулося у зв`язку з прийняттям 30.07.2021 Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг постанови №1227 Про внесення змін до постанови НКРЕКП від 08.04.2020 №766, якою було запроваджено новий максимальний рівень граничних цін;

- факт коливання цін підтверджується довідками Державного підприємства "Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків" (далі - ДП "Держзовнішінформ"), що також передбачено умовами договору;

- можливість вільного вибору як індикатора в договорах про постачання електричної енергії ціни на ринду "на добу на перед" доведена у листах Мінекономрозвитку від 14.08.2019 №3304-04/33869-06, НКРЕКП №8312/13.1/7-19 від 08.08.2019;

- ціна на товар збільшувалася до 10% у відповідності до приписів пункту 2 частини 5 статті 41 Закону;

- зміна умов договору здійснювалася шляхом укладення додаткових угод за взаємною згодою у зв`язку з істотною зміною обставин - ціни на електроенергію;

- вимагаючи визнання недійсними додаткових угод до договору, Прокурор не пропонує застосувати наслідки недійсності до обох сторін правочину (двосторонньої реституції), такий підхід не відповідає справедливому та рівному ставленню до сторін правочину;

- Прокурором не підтверджено підстав представництва інтересів держави в особі Ради.

23.10.2024 та 25.10.2024 через систему "Електронний суд" Прокурор подав відповіді на відзиви відповідачів 1, 2, в яких в Прокурор підтримав свої вимоги, наголосивши, що надані відповідачем-1 довідки ДП "Держзовнішінформ" не є належними доказами коливання ціни товару на ринку, а роз`яснення та консультації Мінекономрозвитку та НКРЕКП носять виключно рекомендаційний характер, оскільки вказані органи неуповноважені на тлумачення норм права;

- відповідно до останнього актуальної практики Великої Палати Верховного Суду, сформованій у постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22, у будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від первісної ціни, вказаній у договорі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору, оскільки в іншому випадку не досягається мета Закону;

- зміна середньозваженої ціни на ринку електричної енергії "на добу наперед" РДН не є безумовним підтвердженням коливання ціни електричної енергії, оскільки постачальником у пропозиціях щодо зміни договірної ціни не надано документів, що підтверджують закупівлю електричної енергії саме на РДН, а не на іншому сегменті ринку, та зробило для нього виконання умов договору невигідним, збитковим;

- з огляду на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, сформовані у постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22, кошти, надміру отримані постачальником за договором поставки електричної енергії є такими, що були безпідставно одержані відповідачем. Підстава їх отримання відпала, а тому відповідач зобов`язаний їх повернути, що відповідає приписам статей 216, 1212 ЦК України, що є належним способом захисту у спірних правовідносинах;

- Прокурором підтверджено підстави представництва інтересів держави в особі Ради, адже порушення законодавства про публічні закупівлі при укладенні додаткових угод унеможливлює раціональне та ефективне використання бюджетних коштів та створює загрозу інтересів держави у бюджетній сфері, що становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів територіальної громади міста Києва.

Рада правом на подання заяв по суті справи не скористалася, хоча про розгляд справи №910/12115/24 була повідомлена належним чином. Будь-яких заяв чи клопотань на адресу суду не направляла.

Жодних інших заяв по суті справі, заяв чи клопотань сторонами не надано.

Відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Водночас, суд враховує, що відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених ГПК України, проте в розумні строки.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги Прокурора обґрунтованими.

12.03.2021 Комунальним підприємством на вебпорталі Уповноваженого органу з питань закупівель (https://prozorro.gov.ua) розміщено оголошення про проведення відкритих торгів №UA-2021-03-18-004365-c про закупівлю електричної енергії (ДК 021:2015:09130000-5) з очікуваною вартістю закупівлі 1 390 000 грн.

За результатами проведення переговорної процедури, 18.03.2021 прийнято рішення про намір укладення договору про закупівлю з Товариством, що оформлено протоколом засідання тендерного комітету Замовника №1/18.03.2021-Т.

Надалі, 24.03.2021 між Комунальним підприємством (далі за текстом договору - Споживач) та Товариством (далі за текстом договору - Постачальник) було укладено договір про постачання електричної енергії споживачу №3217083П-Т121, відповідно до пункту 2.1. якого Постачальник продає електричну енергію за ДК 021:2015:09130000-5 для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а останній оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

Згідно з пунктами 2.2., 2.5. договору Постачальник має поставити Споживачу на період з 01.04.2021 по 31.12.2021 електричну енергію очікуваним обсягом 500 000 кВт*год.

Відповідно до пункту 5.1. договору сума цього правочину, з урахуванням всіх витрат, зборів та податків Постачальника, становить 1 390 000 грн (разом із ПДВ) з яких:

- за рахунок коштів місцевих бюджетів 900 000,00 грн (разом із ПДВ);

- за рахунок господарських коштів 490 000,00 грн (разом із ПДВ).

Споживач розраховується з Постачальником за електричну енергію за цінами, згідно з обраною Споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до цього договору. У разі надання у встановленому порядку Постачальником Споживачу повідомлення про зміни умов цього договору (у тому числі зміну ціни), що викликані змінами регульованих складових ціни (тарифу на послуги з передачі та/або розподілу електричної енергії) та/або змінами в нормативно-правових актах щодо формування цієї ціни або умов постачання електричної енергії.

Пунктом 5.3. договору визначено, що ціна (тариф) електричної енергії зазначається в комерційній пропозиції Постачальника. Ціна (тариф) за одиницю Товару (1 кВт*год електричної енергії) ґрунтується на всіх фактичних складових ціни електроенергії та включає до себе, окрім закупівельної ціни на відповідному ринку, тариф, встановлений Регулятором для оператора системи передачі за передачу електричної енергії та націнку Постачальника за послуги з постачання електричної енергії.

У разі коливання ціни за одиницю Товару на ринку в сторону збільшення, Постачальник письмово звертається до Споживача листом, в якому пропонує нову ціну за одиницю товару з урахуванням коливання ціни такого товару на ринку, але не більше 10% пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку, визначеною в договорі. Разом із листом Постачальник повинен надати оригінал довідки НКРЕКП/Торгово-промисловї палати України чи її територіального відділення/ДП "Держзовнішінформ"/ДП "Укрпромзовнішекспертиза"// органів статистики або іншого органу, який має на це повноваження, із зазначенням зміненої ціни за одиницю Товару на ринку України (далі - Довідка), яка підтверджує та обґрунтовує збільшення ціни порівняно з ціною за одиницю Товару, встановленою у Додатку 2 до цього договору.

Довідка повинна бути надана Постачальником Споживачу не пізніше 30 числа місяця, що передує місяцю поставки та не може бути замінена після зазначеного терміну. Довідка, надана Постачальником пізніше вказаного терміну, Споживачем не розглядається та внесення змін до ціни за одиницю Товару не здійснюється.

Зміна ціни за одиницю Товару може бути здійснена не частіше 1 (одного) разу протягом розрахункового періоду, встановленого у пункті 5.5. договору, та не раніше ніж через 30 (тридцять) календарних днів після укладення цього договору.

Розрахунковим періодом за цим Договором є календарний місяць (пункт 5.6.договору).

За умовами пункту 5.8. договору оплата рахунків за спожиту електроенергію здійснюється Споживачем у 100% розмірі протягом 20 (двадцяти) банківських днів з дня отримання підписаних рахунків, на підставі акту прийняття-передавання товарної продукції, грошовими коштами на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання Постачальника.

Договір за умовами пункту 13.1. набирає чинності з моменту підписання сторонами, скріплення печатками сторін (за наявності) і діє до 31.12.2021 включно, а щодо проведення розрахунків до повного здійснення.

Відповідно до пункту 1 Комерційної пропозиції (Додаток №2 до договору) ціна (тариф) електричної енергії становить 2,78 грн (разом із ПДВ).

Оплата рахунків за спожиту електроенергію здійснюється Споживачем у 100% розмірі на протязі 20 (двадцяти) банківських днів з дня отримання підписаних рахунків, на підставі акту прийняття-передавання товарної продукції, грошовими коштами на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання Постачальника (пункту 2 Комерційної пропозиції).

14.09.2021 Комунальне підприємство отримало від Товариства лист №25/4/7/10/24587 від 09.08.2021, в якому було запропоновано укласти додаткову угоду щодо зміни ціни товару за одиницю у зв`язку із коливанням ціни на ринку на електроенергію. Також повідомлено, що у період 01.08.2021 до 10.08.2021 середньозважений показник вартості електричної енергії на РДН становив 2,1271 грн.

Додатковою угодою №1 від 14.09.2021 збільшено на розрахунковий період з серпня 2021 року ціну за одиницю товару з 2,78 грн за 1 кВт*год (разом із ПДВ) до 2,51124 за 1 кВт*год (без ПДВ), а разом із ПДВ - 3,013488 грн за 1 кВт*год, тобто на 8,4% від початкової ціни.

21.10.2021 Комунальне підприємство отримало від Товариства лист №25/4/7/10/29403 від 10.09.2021, в якому було запропоновано укласти додаткову угоду щодо зміни ціни товару за одиницю у зв`язку із коливанням ціни на ринку на електроенергію. Також повідомлено, що у період 01.09.2021 до 30.09.2021 середньозважений показник вартості електричної енергії на РДН становив 2,23078 грн (без ПДВ).

Додатковою угодою №2 від 22.10.2021 збільшено на розрахунковий період з вересня 2021 року ціну за одиницю товару з 3,013488 грн (разом із ПДВ) за 1 кВт*год до 2,69393 (без ПДВ) за 1 кВт*год, а разом з ПДВ - 3,232716 грн за 1 кВт*год, тобто на 16,29% від початкової ціни.

26.10.2021 Комунальне підприємство отримало від Товариства лист №25/4/7/10/33637 від 19.09.2021, в якому було запропоновано укласти додаткову угоду щодо зміни ціни товару за одиницю у зв`язку із коливанням ціни на ринку на електроенергію. Також повідомлено, що у період 01.10.2021 до 19.10.2021 середньозважений показник вартості електричної енергії на РДН становив 2,68212 грн (без ПДВ).

Додатковою угодою №3 від 05.11.2021 збільшено на розрахунковий період з жовтня 2021 року ціну за одиницю товару з 3,232716 грн (разом із ПДВ) за 1 кВт*год до 2,92163 (без ПДВ) за 1 кВт*год, а разом із ПДВ - 3,505956 грн за 1 кВт*год, тобто на 26,11% від початкової ціни.

Додатковою угодою №4 від 09.11.2021 збільшено на розрахунковий період з жовтня 2021 року ціну за одиницю товару з 3,505956 грн (разом із ПДВ) за 1 кВт*год до 3,07802 грн за 1 кВт*год (без ПДВ), а разом із ПДВ - 3,693624 грн за 1 кВт*год, тобто на 32,86% від початкової ціни.

25.11.2021 Комунальне підприємство отримало від Товариства лист №25/4/7/10/37870 від 17.11.2021, в якому було запропоновано укласти додаткову угоду щодо зміни ціни товару за одиницю у зв`язку із коливанням ціни на ринку на електроенергію. Також повідомлено, що у період 01.10.2021 до 31.10.2021 середньозважений показник вартості електричної енергії на РДН становив 2,79344 грн (без ПДВ).

Згідно листа Товариства №25/4/7/10/37872 від 18.11.2021, останнє запропоновано укласти додаткову угоду щодо зміни ціни товару за одиницю у зв`язку із коливанням ціни на ринку на електроенергію. Також повідомлено, що у період 01.11.2021 до 10.11.2021 середньозважений показник вартості електричної енергії на РДН становив 3,37495 грн (без ПДВ).

Додатковою угодою №5 від 09.12.2021 збільшено на розрахунковий період з листопада 2021 року ціну за одиницю товару з 3,693624 грн (разом із ПДВ) за 1 кВт*год до 3,34643 (без ПДВ), а разом із ПДВ - 4,015716 грн за 1 кВт*год, тобто на 44,45 % від початкової ціни.

Додатковою угодою №6 від 10.12.2021 збільшено на розрахунковий період з листопада 2021 року ціну за одиницю товару з 4,015716 грн (разом із ПДВ) за 1 кВт*год до 3,64168 за 1 кВт*год, а разом із ПДВ - 4,370016 грн за 1 кВт*год, тобто на 57,19 % від початкової ціни.

У результаті укладання вищезазначених додаткових угод до договору ціна на електричну енергію зросла за 1 кВт*год з 2,78 грн (з ПДВ) до 4,370016 грн (з ПДВ), тобто на +1,590016 грн, або на +57,19% більше від первісної ціни.

У період з квітня 2021 року по грудень 2021 року Товариством Комунальному підприємству було відпущено всього 236 431 кВт*год електроенергії загальною вартістю 812857,56 грн (разом з ПДВ), що підтверджується актами прийняття-передавання товарної продукції:

№3217083/4/1 (за квітень 2021 року) - 46 848 кВт*год по середньозваженому тарифу 2,31714 (без ПДВ) на суму 130 264,06 грн (разом із ПДВ);

№3217083/5/1 (за травень 2021 року) - 18 910 кВт*год по середньозваженому тарифу 2,31598 (без ПДВ) на суму 52 554,22 грн (разом із ПДВ);

№3217083/6/1 (за червень 2021 року) - 17 063 кВт*год по середньозваженому тарифу 2,32051 (без ПДВ) на суму 47 513,83 грн (разом із ПДВ);

№3217083/7/1 (за липень 2021 року) - 16 566 кВт*год по середньозваженому тарифу 2,31667 (без ПДВ) на суму 46 053,55 грн (разом із ПДВ);

№3217083/8/1 (за серпень 2021 року) - 15 186 кВт*год по середньозваженому тарифу 2,51124 (без ПДВ) на суму 45 762,83 грн (разом із ПДВ);

№3217083/9/1 (за вересень 2021 року) - 19 850 кВт*год по середньозваженому тарифу 2,69393 (без ПДВ) на суму 64 169,41 грн (разом із ПДВ);

№3217083/10/1 (за жовтень 2021 року) - 28 441 кВт*год по середньозваженому тарифу 3,07803 (без ПДВ) на суму 105 050,70 грн (разом із ПДВ);

№3217083/11/1 (за листопад 2021 року) - 35 666 кВт*год по середньозваженому тарифу 3,64168 (без ПДВ) на суму 155 860,99 грн (разом із ПДВ);

№3217083/12/1 (за грудень 2021 року) - 37 901 кВт*год по середньозваженому тарифу 3,64168 (без ПДВ) на суму 165 627,97 грн (разом із ПДВ).

Вартість поставленої Товариством електроенергії була повністю сплачена Комунальним підприємством, що підтверджується платіжними дорученнями:

№14 від 18.08.2021 на суму 90 000,00 грн;

№120 від 12.05.2021 на суму 40 264,06 грн;

№28 від 15.06.2021 на суму 52 554,22 грн;

№31 від 12.07.2021 на суму 47 513,83 грн;

№39 від 18.08.2021 на суму 46 053,55 грн;

№44 від 14.09.2021 на суму 45 762,83 грн;

№56 від 25.10.2021 на суму 64 169,41 грн;

№69 від 18.11.2021 на суму 105 050,70 грн;

№177 від 21.12.2021 на суму 155 860,99 грн;

№199 від 29.12.2021 на суму 144 139,01 грн;

№964 від 30.12.2021 на суму 21 488,96 грн.

Оскільки додаткові угоди №1 від 14.09.2021, №2 від 22.10.2021, №3 від 05.11.2021, №4 від 09.11.2021, №5 від 09.12.2021, №6 від 10.12.2021 до договору про постачання електричної енергії споживачу №3217083П-Т121 від 24.03.2021 були укладені всупереч приписам пункту 2 частини 5 статті 41 Закону, Прокурор звернувся з даним позовом до суду в інтересах держави в особі Ради про визнання недійсними вказаних додаткових угод та стягнення з Товариства 155 579,38 грн безпідставно сплачених коштів.

Щодо підстав представництва Прокурором інтересів держави в особі Ради суд виходить наступних висновків.

Відповідно до статті 1311 Конституції України, прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 2 Закону України "Про прокуратуру" на прокуратуру покладаються, зокрема, функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначеним цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

За приписами частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Абзацами 1-3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Відповідно до частини 4 статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (, від 26.02.2019 у справі №915/478/18 (підпункти 4.19, 4.20), від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц (пункт 26), від 18.03.2020 у справі №553/2759/18 (пункт 35), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (підпункт 8.5), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 80), від 20.07.2022 у справі №910/5201/19 (пункт 75), від 05.10.2022 у справах №923/199/21 (підпункт 8.16) і №922/1830/19 (підпункт 7.1)).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанова від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 81), від 20.07.2022 у справі №910/5201/19 (пункт 76), від 05.10.2022 у справах №923/199/21 (підпункт 8.17) і № 922/1830/19 (підпункт 7.2). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц (пункт 27), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 81), від 05.10.2022 у справах №923/199/21 (підпункт 8.18) і №922/1830/19 (підпункт 7.3)).

Рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року у справі №3-рп/99 встановлено, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спільних відносинах.

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункт 3 частини 1 статті 1311 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (частини 3, 4 статті 53 ГПК України, частина 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Нездійснення захисту проявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

При цьому, прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень для захисту інтересів держави.

Отже, звертаючись до суду з позовною заявою, прокурор, по-перше, реалізує конституційну функцію представництва інтересів держави в суді. При цьому прокурор є особливим суб`єктом господарського процесу і його участь у господарському судочинстві викликана необхідністю виконання функції представництва інтересів держави у випадках, передбачених законом (стаття 1311 Конституції України, стаття 53 ГПК України, статті 23, 24 Закону України "Про прокуратуру"). По-друге, з викладеного вбачається, що органами, уповноваженим на захист цих інтересів держави у зв`язку з виявленим порушенням, не вжито жодних заходів, спрямованих на усунення наслідків правопорушення та стягнення спричинених збитків із відповідача.

Зі змісту позову Прокурора вбачається, що він був поданий в порядку статей 1311 Конституції України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 53 ГПК України в інтересах держави в особі Ради.

В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування (стаття 7 Конституції України).

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Відповідно до статті 140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Згідно з частиною 1 статті 6 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Частиною другою статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами. При цьому орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (стаття 181 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом (частини 1, 4 та 8 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Частинами 2 та 4 статті 61 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що районні та обласні ради затверджують районні та обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних та культурних програм, контролюють їх виконання. Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.

За висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постанові від 22.12.2022 у справі №904/123/22, органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. Так, частинами першою та другою статті 143 Конституції України передбачено, зокрема, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції. Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.

Згідно зі статтею 172 ЦК України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

На території міста Києва таким органом місцевого самоврядування є Рада.

Відповідно до пункту 1.1. Статуту Комунального підприємства, затвердженого рішенням Київської міської державної адміністрації від 17.12.2001 №2715, зі змінами, затвердженими Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31.12.2014 №1574 (далі - Статут), засновником та власником Комунального підприємства є територіальна громада міста Києва, від імені якої виступає Рада.

Згідно з пунктами 5.1. та 5.1. Статуту статутний капітал Комунального підприємства сформований за рахунок грошового внеску відповідно до рішення Ради від 29.12.2011 №1100/7336 "Про бюджет міста Києва на 2012 рік" у розмірі 34 077 240,46 грн. Майно Комунального підприємства належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва і закріплено за ним на праві господарського відання.

Відповідно до пунктів 8.1.-8.3. Статуту прибуток Комунального підприємства використовується виключно в порядку, визначеному Радою. Планування фінансово-господарської діяльності здійснюється Комунальним підприємством шляхом складання у порядку та за формою, що визначаються виконавчим органом Ради (КМДА), річних фінансових планів, які затверджуються Департаментом комунальної власності міста Києва виконавчого органу Ради (КМДА). Відрахування Підприємством частини прибутку до бюджету міста Києва здійснюється в порядку. Визначеному Радою.

Підприємство звітує про стан виконання річного фінансового плану в порядку та за формою , що визначається Департаментом комунальної власності міста Києва виконавчого органу Ради (КМДА) (пункт 8.12. Статуту).

Таким чином, Рада є засновником та власником Комунального підприємства, сформували своїм рішенням статутний капітал останнього і наділена повноваженнями контролю за фінансово-господарською діяльністю Комунального підприємства.

Крім цього, згідно зі звіту про виконання договору про закупівлю одним з джерел фінансування договору складали кошти місцевого бюджету (900 000,00 грн).

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань організаційна-правова форма Ради - орган місцевого самоврядування.

Використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб - територіальної громади міста Києва. Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладення підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним закладом незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси територіальної громади міста Києва.

Отже, оскільки засновником та власником Комунального підприємства і власником його майна є територіальна громада міста Києва в особі Ради, яка контролює діяльність цього суб`єкта, а також зобов`язана контролювати виконання міського бюджету, зокрема законність та ефективність використання закладом коштів цього бюджету за договорами про закупівлю товарів, тому Рада є органом, уповноваженим на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади міста Києва, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів бюджету, а тому є належним позивачем у цій справі.

Схожі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного суду від 21.06.2023 у справі №905/1907/21, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.12.2022 у справі №904/123/22, від 26.10.2022 у справі №904/5558/20 (підпункти 5.50, 5.51) та від 21.12.2022 у справі № 904/8332/21 (пункт 33).,

Також суд відзначає, що закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних правовідносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.06.2021 у справі №927/4941/19, від 25.02.2021 у справі №912/9/20, від 19.08.2020 у справі №923/449/18.

У зв`язку з викладеним, суд погоджується із доводами Прокурора щодо визначення Ради як органу, в особі якого заявлено позовні вимоги щодо визнання недійсними додаткових угод та стягнення надмірно сплачених коштів.

Доводи відповідача щодо неправильності визначення Прокурором органу, в інтересах якого останній звернувся, та недоведенні порушення інтересів держави, є безпідставними та ґрунтуються на помилковому розумінні норм матеріального права, якими врегульовано спірні правовідносини.

Судом встановлено, що Прокурор звертався до Ради з листами №44-4419ВИХ-24 від 19.04.2024 та №44-5980ВИХ-24 від 30.05.2024 про надання інформації щодо проведення процедури закупівлі, укладення спірної додаткової угоди до договору та щодо вжиття заходів щодо стягнення надміру сплачених коштів за постачання електроенергії.

Однак матеріали справи не містять відповідей Ради на вказані звернення Прокурора.

Отже, суд вважає, що вказаний орган місцевого самоврядування зайняв пасивну позицію щодо захисту інтересів держави та беззаперечно підтверджує її бездіяльність як уповноваженого органу в спірних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 №587/430/16-ц та від 15.10.2019 №903/129/18 дійшла висновку, що сам факт незвернення до суду належного суб`єкта владних повноважень з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси, свідчить про те, що цей орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають підстави для звернення до суду з відповідним позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Окрім вказаних листів, на виконання вимог частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", Прокурором листом від 18.09.2024 №44-10239ВИХ-24 додатково повідомлено Раду про підготовку Прокурором вказаного позову.

Отже, Прокурор звертався до вказаного органу у порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру", надаючи йому можливість відреагувати на порушення цивільно-правовим шляхом самостійно.

Оскільки позивачем повноваження захисту законних інтересів держави не було здійснено впродовж розумного строку, вказане у відповідності до статті 23 Закону України "Про прокуратуру" є підставою для вжиття Прокурором заходів представницького характеру та пред`явлення відповідного позову.

Таким чином, суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що Прокурор, звертаючись з позовом, зазначив підстави для представництва прокурором інтересів держави в особі Ради, підтвердив їх наявність та дотримався вимог Закону України "Про прокуратуру" та ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги Прокурора обґрунтованими.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається його змістом, а тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, тобто дослідити відповідні умови договору з зазначенням своїх висновків за результатами такої оцінки у прийнятому судовому рішенні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.05.2023 у справі №914/4127/21.

Даючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами в ході виконання даного договору, суд дійшов висновку, що такий за своєю правовою природою є договором енергопостачання, за яким, відповідно до абзацу 1 статті 275 ГК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України "Про ринок електричної енергії" (абзац 2 статті 275 ГК України).

Відповідно до частини 2 статті 56 Закону України "Про ринок електричної енергії" договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами.

Для забезпечення постачання електричної енергії споживачам електропостачальники здійснюють купівлю-продаж електричної енергії за двосторонніми договорами та/або на ринку "на добу наперед", внутрішньодобовому ринку і на балансуючому ринку, а також шляхом імпорту. Постачання електричної енергії електропостачальниками здійснюється з дотриманням правил роздрібного ринку (частини 5, 6 статті 56 Закону України "Про ринок електричної енергії").

За частиною 4 статті 56 Закону України "Про ринок електричної енергії" умови постачання електричної енергії, права та обов`язки електропостачальника і споживача визначаються договором постачання електричної енергії споживачу. У договорі постачання електричної енергії споживачу визначаються, зокрема, перелік послуг, що надаються електропостачальником, ціна електричної енергії та послуг, що надаються.

Таким чином, укладення Товариством та Комунальним підприємством договору про постачання електричної енергії споживачу №321708ЗП-Т121 від 24.03.2021 було спрямоване на отримання останнім електричної енергії та одночасного обов`язку по здійсненню її оплати.

З матеріалів справи вбачається, що за результатами відкритих торгів №UA-2021-03-18-004365-c 24.03.2021 між Комунальним підприємством (Споживач) та Комунальним підприємством (Постачальник) було укладено договір про постачання електричної енергії споживачу №3217083П-Т121, відповідно до пункту 2.1. якого Постачальник продає електричну енергію за ДК 021:2015:09130000-5 для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а останній оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

Згідно з пунктами 2.2., 2.5. договору Постачальник має поставити Споживачу на період з 01.04.2021 по 31.12.2021 електричну енергію очікуваним обсягом 500 000 кВт*год.

Споживач розраховується з Постачальником за електричну енергію за цінами, згідно з обраною Споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до цього договору. У разі надання у встановленому порядку Постачальником Споживачу повідомлення про зміни умов цього договору (у тому числі зміну ціни), що викликані змінами регульованих складових ціни (тарифу на послуги з передачі та/або розподілу електричної енергії) та/або змінами в нормативно-правових актах щодо формування цієї ціни або умов постачання електричної енергії.

Пунктом 5.3. договору визначено, що ціна (тариф) електричної енергії зазначається в комерційній пропозиції Постачальника. Ціна (тариф) за одиницю Товару (1 кВт*год електричної енергії) ґрунтується на всіх фактичних складових ціни електроенергії та включає до себе, окрім закупівельної ціни на відповідному ринку, тариф, встановлений Регулятором для оператора системи передачі за передачу електричної енергії та націнку Постачальника за послуги з постачання електричної енергії.

Відповідно до пункту 1 Комерційної пропозиції (Додаток №2 до договору) ціна (тариф) електричної енергії становить 2,78 грн (разом із ПДВ).

Додатковою угодою №1 від 14.09.2021 збільшено на розрахунковий період з серпня 2021 року ціну за одиницю товару з 2,78 грн за 1 кВт*год (разом із ПДВ) до 2,51124 за 1 кВт*год (без ПДВ), а разом із ПДВ - 3,013488 грн за 1 кВт*год, тобто на 8,4% від початкової ціни.

Додатковою угодою №2 від 22.10.2021 збільшено на розрахунковий період з вересня 2021 року ціну за одиницю товару з 3,013488 грн (разом із ПДВ) за 1 кВт*год до 2,69393 (без ПДВ) за 1 кВт*год, а разом з ПДВ - 3,232716 грн за 1 кВт*год, тобто на 16,29% від початкової ціни.

Додатковою угодою №3 від 05.11.2021 збільшено на розрахунковий період з жовтня 2021 року ціну за одиницю товару з 3,232716 грн (разом із ПДВ) за 1 кВт*год до 2,92163 (без ПДВ) за 1 кВт*год, а разом із ПДВ - 3,505956 грн за 1 кВт*год, тобто на 26,11% від початкової ціни.

Додатковою угодою №4 від 09.11.2021 збільшено на розрахунковий період з жовтня 2021 року ціну за одиницю товару з 3,505956 грн (разом із ПДВ) за 1 кВт*год до 3,07802 грн за 1 кВт*год (без ПДВ), а разом із ПДВ - 3,693624 грн за 1 кВт*год, тобто на 32,86% від початкової ціни.

Додатковою угодою №5 від 09.12.2021 збільшено на розрахунковий період з листопада 2021 року ціну за одиницю товару з 3,693624 грн (разом із ПДВ) за 1 кВт*год до 3,34643 (без ПДВ), а разом із ПДВ - 4,015716 грн за 1 кВт*год, тобто на 44,45 % від початкової ціни.

Додатковою угодою №6 від 10.12.2021 збільшено на розрахунковий період з листопада 2021 року ціну за одиницю товару з 4,015716 грн (разом із ПДВ) за 1 кВт*год до 3,64168 за 1 кВт*год, а разом із ПДВ - 4,370016 грн за 1 кВт*год, тобто на 57,19 % від початкової ціни.

У результаті укладання вищезазначених додаткових угод до договору ціна на електричну енергію зросла за 1 кВт*год з 2,78 грн (з ПДВ) до 4,370016 грн (з ПДВ), тобто на +1,590016 грн, або на +57,19% більше від первісної ціни.

У період з квітня 2021 року по грудень 2021 року Товариством Комунальному підприємству було відпущено всього 236 431 кВт*год електроенергії загальною вартістю 812857,56 грн (разом з ПДВ), що підтверджується вищезазначеними актами прийняття-передавання товарної продукції, копії яких містяться в матеріалах даної справи та не заперечувалося сторонами.

Вказана вартість поставленої Товариством електроенергії була повністю сплачена Комунальним підприємством, що підтверджується платіжними дорученнями та не заперечувалося сторонами.

Отже, спір у даній справі виник з приводу правомірності/неправомірності укладення додаткових угод №1 від 14.09.2021, №2 від 22.10.2021, №3 від 05.11.2021, №4 від 09.11.2021, №5 від 09.12.2021, №6 від 10.12.2021 до договору про постачання електричної енергії споживачу №3217083П-Т121 від 24.03.2021.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад визначені у Законі України "Про публічні закупівлі", а тому до спірних правовідносин застосовуються норми зазначеного закону у редакціях, чинних на момент укладення спірних додаткових угод.

Договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом (частина 1 статті 41 Закону).

Згідно із частиною першою статті 628, статтею 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частин 1-3 статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

За частиною 2 статті 189 ГК України ціна є істотною умовою господарського договору.

Згідно з частиною 1 статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Стаття 652 ЦК України передбачає, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Через зміну істотних обставин договір може бути змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) у момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Згідно із частинами 3, 4 статті 653 ЦК України у разі зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з пунктом 2 частини 5 статті 41 Закону істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

Із системного тлумачення наведених норм ЦК України, ГК України та Закону вбачається, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.

Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку статті 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини 5 статті 41 Закону, проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

В іншому випадку не досягається мета Закону, яка полягає в забезпеченні ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку.

Наведене підтверджується також історичним тлумаченням норм пункту 2 частини 5 статті 41 Закону. У цьому Законі (у редакції до 19.04.2020) норма пункту 2 частини 5 статті 41 була викладена в статті 36 та мала такий зміст: "Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі".

Отже, вказана норма Закону (в редакції до 19.04.2020) не дозволяла зміни ціни за одиницю товару більше ніж на 10% від ціни, визначеної сторонами при укладенні договору про закупівлю, проте не обмежувала сторони в можливості багато разів змінювати (не було обмежень щодо строків зміни ціни) таку ціну протягом дії договору в межах встановлених 10% у разі коливання ціни такого товару на ринку.

Зазначена норма була змінена Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про публічні закупівлі" та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення публічних закупівель" №114-IX від 18.09.2019 року (далі - Закон №114-ІХ), яким Закон №922-VIII було викладено в новій редакції. У новій редакції зазначена норма була викладена в пункті 2 частини 5 статті 41 Закону та доповнена умовою, що така зміна ціни в бік збільшення не може відбуватись частіше ніж один раз на 90 днів, крім закупівлі бензину, дизельного пального, газу та електричної енергії.

Отже, в новій редакції норма пункту 2 частини 5 статті 41 Закону №922-VIII не змінила свого змісту щодо розміру зміни ціни за одиницю товару (не більше ніж на 10% від ціни, визначеної сторонами при укладенні договору про закупівлю), проте була доповнена умовою, яка обмежила строки зміни такої ціни, а саме не частіше ніж один раз на 90 днів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №922/2321/22.

Системний аналіз положень статей 651, 652 ЦК України та положень пункту 2 частини 5 статті 41 Закону №922-VIII дає підстави для висновку про те, що зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов: відбувається за згодою сторін; порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проекту, який входив до тендерної документації); підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку (обґрунтоване і документально підтверджене постачальником); ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.06.2022 у справі №927/636/21, від 07.12.2022 у справі №927/189/22, від 16.02.2023 у справі №903/383/22).

Під коливанням ціни необхідно розуміти зміну за певний період часу ціни товару на ринку чи то в сторону зменшення, чи в сторону збільшення. І таке коливання має відбуватись саме в період після укладання договорів і до внесення відповідних змін до нього.

Коливання ціни на ринку повинно розцінюватися саме після підписання договору, оскільки частиною 5 статті 41 Закону №922-VIII урегульовано саме зміну істотних умов у разі виникнення такого явища, як коливання ціни на ринку.

Виходячи із викладеного, внесення змін до договору є правомірним лише у випадку документального підтвердження коливання ціни на товар у період з моменту укладення договору до моменту укладення додаткової угоди (або отримання пропозиції про її укладення).

Однак постачальнику треба не лише довести підвищення ціни на певний товар на певному ринку за допомогою доказів, але й обґрунтувати для замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі. Постачальник повинен обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним. Постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції) (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №927/491/19 від 18.06.2021).

Заперечуючи проти задоволення позову, Товариство наголошувало, що ним документально було підтверджено коливання ціни товару на ринку, що зумовило укладення додаткових угод.

Параграфом 1 глави 5 розділу 1 ГПК України унормовані основні положення про докази. При цьому спеціальним законодавством у сфері публічних закупівель не визначено певний орган чи особу, яку законодавець наділив би повноваженнями надавати інформацію на підтвердження коливання ціни товару на ринку.

Отже, під час визначення доказів на підтвердження коливання ціни товару на ринку слід виходити як з аналізу норм чинного законодавства щодо повноважень та функцій суб`єктів надання такої інформації (зокрема Державної служби статистики України, на яку постановою КМУ від 10.09.2014 №442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" покладено функцію з контролю за цінами в частині здійснення моніторингу динаміки цін (тарифів) на споживчому ринку; державного підприємства "Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків", яке на замовлення суб`єкта господарювання виконує цінові/товарні експертизи, зокрема, щодо відповідності ціни договору наявній кон`юнктурі певного ринку товарів; Торгово-промислової палати України, яка у межах власних повноважень надає послуги щодо цінової інформації, тощо) так і положень щодо доказів, які закріплені у главі 5 Розділу 1 ГПК України.

Таким чином, довідки, експертні висновки Торгово-промислової палати України, ДП "Держзовнішінформ", тощо можуть використовуватися для підтвердження коливання ціни товару на ринку. Втім, судами у порядку статті 86 ГПК України слід їх досліджувати та оцінювати за критеріями належності, допустимості, достовірності, вірогідності з точку зору саме факту коливання ціни на товар.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.03.2024 у справі №918/308/23.

Порядок внесення змін до договору передбачений пунктом 5.3., згідно якого у разі коливання ціни за одиницю Товару на ринку в сторону збільшення, Постачальник письмово звертається до Споживача листом, в якому пропонує нову ціну за одиницю товару з урахуванням коливання ціни такого товару на ринку, але не більше 10% пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку, визначеною в договорі. Разом із листом Постачальник повинен надати оригінал довідки НКРЕКП/Торгово-промисловї палати України чи її територіального відділення/ДП "Держзовнішінформ"/ДП "Укрпромзовнішекспертиза"// органів статистики або іншого органу, який має на це повноваження, із зазначенням зміненої ціни за одиницю Товару на ринку України (далі - Довідка), яка підтверджує та обґрунтовує збільшення ціни порівняно з ціною за одиницю Товару, встановленою у Додатку 2 до цього договору.

Довідка повинна бути надана Постачальником Споживачу не пізніше 30 числа місяця, що передує місяцю поставки та не може бути замінена після зазначеного терміну. Довідка, надана Постачальником пізніше вказаного терміну, Споживачем не розглядається та внесення змін до ціни за одиницю Товару не здійснюється.

Зміна ціни за одиницю Товару може бути здійснена не частіше 1 (одного) разу протягом розрахункового періоду, встановленого у пункті 5.5. договору, та не раніше ніж через 30 (тридцять) календарних днів після укладення цього договору.

Розрахунковим періодом за цим Договором є календарний місяць (пункт 5.6.договору).

Судом встановлено, що укладенню додаткової угоди №1 від 14.09.2021 (т. 1, а.с. 36) передувало звернення Товариства до Комунального підприємства з листом від 09.08.2021 №25/4/7/10/24587 (т. 1, а.с. 37), яке було отримано Комунальним підприємством наручно 14.09.2021, що підтверджується вхідним штемпелем відповідча-2 та було зареєстровано за вх. №077/234/1876.

Постачальник зазначив, що за результатами роботи ринку "на добу наперед" (РДН) у період з 01.08.2021 до 10.08.2021 середньозважений показник вартості електричної енергії на РДН дорівнював 2,1271 грн (без ПДВ). Різниця між раніше узгодженим показником вартості електричної енергії на ринку РДН відповідає коливанню більше ніж на 10%. Підтвердженням зміни ціни (коливання) на ринку на електричну енергію є зміна даних оптових цін на РДН за підсумками відповідного періоду, що підтверджується інформацією ДП "Оператор ринку", які викладено на його офіційному сайті https://www.oree.com.ua. і це є безумовним підтвердженням коливання ціни електричної енергії, та підставою для коригування ціни на електричну енергію згідно пункту 2 частини 5 статті 41 Закону.

Разом із вказаним листом Товариством надано довідки ДП "Держзовнішінформ" від 19.08.2021 №121/147 та від 03.09.2021 №121/189 (т. 1, а.с. 38, 39).

Однак суд вважає неправомірним внесення змін до умов договору шляхом укладення додаткової угоди №1 від 14.09.2021, оскільки вищезазначені довідки були надані Комунальному підприємству у порушення строку, визначеного абзацом 4 пунктом 5.3. договору. Оскільки місяцем поставки у вказаній додатковій угоді визначено серпень 2021 року, тому відповідні довідки повинні були бути подані не пізніше 30.07.2021.

Крім цього, на думку суду, надані Товариством довідки не є належним доказом на підтвердження обставин коливання ціни на товар, оскільки перед ДП "Держзовнішінформ" ставилося інше завдання - визначення середньозваженої ціни на товар, а тому й інформація про коливання цін на товар у зазначеному висновку відсутня; замість коливання цін на ринку у висновку лише вказано ціну на товар у певні періоди; середньозважена ціна на товар визначена не лише в територіальних межах виконання договору (місто Київ), а в межах всієї території України; у самій довідці вказано, що вона носить виключно інформаційний характер і не враховує умови договір та контрактів.

Отже, на переконання суду, що довідки ДП "Держзовнішінформ" від 19.08.2021 №121/147 та від 03.09.2021 №121/189 не містить жодного підтвердження коливання вартості товару у зв`язку з чим, не могла бути підставою для укладання додаткової угоди №1 від 14.09.2021 до договору.

Відносно інших спірних угод (№2 від 22.10.2021, №3 від 05.11.2021, №4 від 09.11.2021, №5 від 09.12.2021, №6 від 10.12.2021) суд зазначає, що за результатами їх укладення ціна на товар зросла на 57,19% від ціни, визначеній в комерційній пропозиції, що є прямим порушенням пункту 2 частини 5 статті 41 Закону, оскільки за висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22, яка є релевантною до спірних правовідносин, у будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору.

Крім цього, зміна ціни за одиницю товару шляхом укладення додаткових угод №2 від 22.10.2021, №3 від 05.11.2021, №4 від 09.11.2021, №5 від 09.12.2021, №6 від 10.12.2021 відбувалася всупереч строків, зазначеному в абзаці 5 пунктом 5.3. договорі.

Також суд звертає увагу на те, що право тлумачити норму права є виключним правом суду. Роз`яснення державних органів (листи, рекомендації) не є нормою права і не мають юридичного значення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі №927/491/19.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що додаткові угоди: №1 від 14.09.2021, №2 від 22.10.2021, №3 від 05.11.2021, №4 від 09.11.2021, №5 від 09.12.2021, №6 від 10.12.2021 до договору про постачання електричної енергії споживачу №3217083П-Т121 від 24.03.2021 були укладена з порушенням приписів пункту 2 частини 5 статті 41 Закону та пункту 5.3. договору.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №2-383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 3 статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Враховуючи вищевикладене, додаткові угоди: №1 від 14.09.2021, №2 від 22.10.2021, №3 від 05.11.2021, №4 від 09.11.2021, №5 від 09.12.2021, №6 від 10.12.2021 до договору про постачання електричної енергії споживачу №3217083П-Т121 від 24.03.2021 є недійсними, оскільки укладені з порушенням приписів пункту 2 частини 5 статті 41 Закону.

Згідно із частиною 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 82 постанови від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 зазначила, що грошові кошти (різниця між ціною за одиницю товару передбачена договором і додатковою угодою) є такими, що були безпідставно одержані відповідачем, підстава їх набуття відпала, а тому відповідач зобов`язаний їх повернути, що відповідає приписам статей 216, 1212 ЦК України.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що у період з квітня 2021 року по грудень 2021 року Товариством було поставлено Комунальному підприємству 236 431 кВт/год на загальну суму 812 857,56 грн.

Вказана вартість товару була повністю сплачена Комунальним підприємством.

Сума безпідставно одержаних коштів є різницею між загальною вартістю поставленої електроенергії за цінами, вказаних у додаткових угодах, та первісною ціною, визначеною в комерційній пропозиції.

За розрахунком суду сума безпідставно одержаних коштів становить 155 579,38 грн: (812 857,56 грн - 236 431 кВт/год х 2,78 грн).

Таким чином, грошові кошти в сумі 155 579,38 грн є такими, що були безпідставно одержані Товариством, оскільки підстава їх набуття відпала, а тому постачальник зобов`язаний їх повернути, що відповідає приписам статей 216, 1212 ЦК України.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, позов Прокурора підлягає задоволенню у повному обсязі.

При цьому, враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом, інші доводи учасників справи не беруться до уваги, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Судовий збір згідно статті 129 ГПК України покладається на відповідача-1, оскільки спір у даній справі виник саме з неправильних дій останнього.

Керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ст.ст. 79, 123, 129, ч.2 ст. 178, ст. ст. 236-238, 240-241, 252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсною додаткову угоду №1 від 14.09.2021 до договору про постачання електричної енергії споживачу №3217083П-Т121 від 24.03.2021, укладену між Комунальним підприємством по утриманню зелених насаджень Солом`янського району м. Києва (03061, місто Київ, вулиця Новопольова, будинок 95; ідентифікаційний код 31806913) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Київські енергетичні послуги" (04050, місто Київ, вулиця Юрія Іллєнка, будинок 31; ідентифікаційний код 41916045).

3. Визнати недійсною додаткову угоду №2 від 22.10.2021 до договору про постачання електричної енергії споживачу №3217083П-Т121 від 24.03.2021, укладену між Комунальним підприємством по утриманню зелених насаджень Солом`янського району м. Києва (03061, місто Київ, вулиця Новопольова, будинок 95; ідентифікаційний код 31806913) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Київські енергетичні послуги" (04050, місто Київ, вулиця Юрія Іллєнка, будинок 31; ідентифікаційний код 41916045).

4. Визнати недійсною додаткову угоду №3 від 05.11.2021 до договору про постачання електричної енергії споживачу №3217083П-Т121 від 24.03.2021, укладену між Комунальним підприємством по утриманню зелених насаджень Солом`янського району м. Києва (03061, місто Київ, вулиця Новопольова, будинок 95; ідентифікаційний код 31806913) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Київські енергетичні послуги" (04050, місто Київ, вулиця Юрія Іллєнка, будинок 31; ідентифікаційний код 41916045).

5. Визнати недійсною додаткову угоду №4 від 09.11.2021 до договору про постачання електричної енергії споживачу №3217083П-Т121 від 24.03.2021, укладену між Комунальним підприємством по утриманню зелених насаджень Солом`янського району м. Києва (03061, місто Київ, вулиця Новопольова, будинок 95; ідентифікаційний код 31806913) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Київські енергетичні послуги" (04050, місто Київ, вулиця Юрія Іллєнка, будинок 31; ідентифікаційний код 41916045).

6. Визнати недійсною додаткову угоду №5 від 09.12.2021 до договору про постачання електричної енергії споживачу №3217083П-Т121 від 24.03.2021, укладену між Комунальним підприємством по утриманню зелених насаджень Солом`янського району м. Києва (03061, місто Київ, вулиця Новопольова, будинок 95; ідентифікаційний код 31806913) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Київські енергетичні послуги" (04050, місто Київ, вулиця Юрія Іллєнка, будинок 31; ідентифікаційний код 41916045).

7. Визнати недійсною додаткову угоду №6 від 10.12.2021 до договору про постачання електричної енергії споживачу №3217083П-Т121 від 24.03.2021, укладену між Комунальним підприємством по утриманню зелених насаджень Солом`янського району м. Києва (03061, місто Київ, вулиця Новопольова, будинок 95; ідентифікаційний код 31806913) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Київські енергетичні послуги" (04050, місто Київ, вулиця Юрія Іллєнка, будинок 31; ідентифікаційний код 41916045).

8. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Київські енергетичні послуги" (04050, місто Київ, вулиця Юрія Іллєнка, будинок 31; ідентифікаційний код 41916045) на користь Київської міської ради (01044, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36; ідентифікаційний код 22883141) 155 579 (сто п`ятдесят п`ять тисяч п`ятсот сімдесят дев`ять) грн 38 коп. безпідставно сплачених коштів.

9. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Київські енергетичні послуги" (04050, місто Київ, вулиця Юрія Іллєнка, будинок 31; ідентифікаційний код 41916045) на користь Київської міської прокуратури (03150, Україна, місто Київ, вулиця Предславинська, будинок, 45/9; ідентифікаційний код 02910019) 16 956 (шістнадцять тисяч дев`ятсот п`ятдесят шість) грн 80 коп. судового збору.

10. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Відповідно до частин 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяСергій МУДРИЙ