Постанова

від 17.12.2024 по справі 914/1389/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 914/1389/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Ємця А.А.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,

представників учасників справи:

позивача - Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі - Банк, позивач, скаржник) - Гриб Ю.М. (адвокат),

відповідача-1 - Національного університету «Львівська політехніка» (далі - Університет, відповідач-1) - Жбадинський В.О. (адвокат),

відповідача-2 - Галицького відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - ВДВС, відповідач-2) - не з`явився,

відповідача-3 - Товариства з обмеженою відповідальністю «ІБК Груп 2014» (далі - ТОВ «ІБК Груп 2014», відповідач-3) - не з`явився,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Товариства з обмеженою відповідальністю «КСФ Груп» (далі - ТОВ «КСФ Груп», третя особа-1) - не з`явився,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Галпап» (далі - ТОВ «ТД «Галпап», третя особа-2) - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Банку

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.10.2024 (головуючий - суддя Кравчук Н.М., судді Матущак О.І., Скрипчук О.С.)

у справі за позовом Банку

до 1) Університету, 2) ВДВС, 3) ТОВ «ІБК Груп 2014»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ТОВ «КСФ Груп»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ТОВ «ТД «Галпап»,

про солідарне відшкодування збитків.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

ВСТУП

Причиною звернення до суду є наявність/відсутність підстав для солідарного стягнення завданих збитків.

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Банк звернувся до суду з позовом до Університету, ВДВС, ТОВ «ІБК груп 2014» про солідарне стягнення завданих Банку збитків у розмірі 2 782 100 грн (з урахуванням заяви про зміну предмету позову).

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що:

- позивачу на праві власності належать нежитлові приміщення загальною площею 403,5 м2, які знаходяться в адмін. корпусі №5 по вул. Угорська, 14 у м. Львові;

- під час здійснення демонтажу приміщення адмін. корпусу №5 під літ. «А-5», загальною площею 4 275,1 м2 по вул. Угорська, 14 у м. Львові демонтовані і приміщення, які належать позивачу, хоча вони у цю площу (4 275,1 м2) не входять; - виконуючи рішення суду, відповідачі (Університет, ВДВС і ТОВ «ІБК груп 2014») не перевірили дану обставину та демонтували всю будівлю, в тому числі і приміщення, які належать позивачу;

- такими протиправними діями відповідачів Банку заподіяна шкода у розмірі 2 782 100 грн, яку позивач просить солідарно стягнути з відповідачів.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Господарський суд Львівської області рішенням від 10.06.2024 у справі №914/1389/23 (головуючий - суддя Яворський Б.І.) позовні вимоги задовольнив частково, стягнув солідарно з Університету та ТОВ «ІБК Груп 2014» на користь Банку 2 782 100 грн завданих збитків та 41 732,00 грн. судового збору, у задоволенні решти позовних вимог відмовив.

2.2. Не погодившись з вказаним рішенням, Університет звернувся з апеляційною скаргою та просить рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

2.3. Західний апеляційний господарський суд постановою від 01.10.2024 у цій справі апеляційну скаргу Університету задовольнив, рішення Господарського суду Львівської області від 10.06.2024 скасував, прийняв нове рішення, у задоволенні позову відмовив, судові витрати за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги поклав на позивача.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Банк, посилаючись на ухвалення судом апеляційної інстанції оскаржуваної постанови з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. Скаржник у поданій касаційній скарзі з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) вказує, що судом апеляційної інстанції не застосовані висновки Верховного Суду про застосування приписів статті 79 ГПК України щодо вірогідності доказів, висновки Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі №662/397/15-ц щодо неприпустимості обмеження у правосудді при застосуванні не тієї норми.

4.2. Також Банк у касаційній скарзі звертає увагу на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: застосування статей 541, 543 1190 ЦК України при заподіянні шкоди (стаття 1166 ЦК України) позивачеві та притягнення до солідарної відповідальності осіб, винних у знищенні частини нерухомого майна, належного позивачу знищенням частини будівлі при виконанні рішення суду.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. У відзиві на касаційну скаргу Університет заперечив проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просив відмовити у її задоволенні, а оскаржуване судове рішення залишити без змін. Суд виходить з того, що вказаний відзив надійшов до Суду 12.11.2024, а в ухвалі про відкриття касаційного провадження від 25.10.2024 у цій справі вказано, що учасники справи мають право подати відзиви на касаційну скаргу до 11.11.2024. З огляду на те, що ухвала від 25.10.2024 у цій справі надійшла до Електронного кабінету Університету о 16:26 25.10.2024 (п`ятниця), то в силу приписів частини восьмої статті 165 ГПК України, відзив подано відповідачем-1 не пізніше п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали, відтак Суд приймає вказаний відзив.

5.2. Від ВДВС, ТОВ «ІБК Груп 2014», ТОВ «КСФ Груп», ТОВ «ТД «Галпап» відзиви на касаційну скаргу до Суду не надійшли.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 03.06.2008 ТОВ «ТД «Галпап», Державним підприємством науково-виробничий комплексом «Полярон» (далі - ДП «Полярон») та Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (правонаступник - Банк) укладеного договір про поділ нежитлових приміщень в натурі та припинення права спільної часткової власності, відповідно до якого співвласники будівлі виробничого та адміністративного корпусу №5 загальною площею 17 228,8 м2, розташованої за адресою: м. Львів, вул. Угорська, 14, домовились провести поділ нежитлових приміщень в натурі пропорційно належним їм часткам у праві спільної власності таким чином:

- ТОВ «ТД «Галпап» - нежитлові приміщення корпусу №5, а саме: приміщення будівлі під літ. «В-3», загальною площею 6 364,4 м2;

- ДП «Полярон»: 1) нежитлові приміщення корпусу №5 будівлі під літ. «А-5» загальною площею 4 275,1 м2, а саме: приміщення 1-го поверху з 1 по 20 та І, ІІ площею 530,4 м2, 2-го поверху з 37 до 62 площею 910,0 м2; 3-го поверху з 63 по 87 площею 929 м2, 4-го поверху з 88 до 120 площею 976,9 м2; 5-го поверху з 121 по 147 площею 927,9 м2; 2) приміщення будівлі під літ. Г-3 з 320 до 472 площею 6 089,3 м2, із загальної площі 10 364,4 м2;

- Банку нежитлові приміщення корпусу №5: приміщення 1-го поверху будівлі під літ. «А-5» загальною площею 500 м2, за адресою: м. Львів, вул. Угорська, 14, а саме, приміщення: 21/176,4; 22/7,7; 23/8,5; 24/20,2; 25/20,3; 26/5,0; 27/13,0; 28/4,3; 29/17,1; 30/31,1; 31/10,6; 32/9,5; 33/19,4; 34/10,7; 35/9,7; 36/39,9 та приміщення 1-го поверху будівлі під літ. В-3, а саме: 185/1.0; 186/1.1; 187/5.3; 188/15.5; 189/1.3; 190/1.9; 191/7.7; 192/2.0; 193/2.7; 194/2.2; 195/11; 196/2.0; 197/1.3; 198/5.9; 199/4.1; 200/30.9.

6.2. Згідно з витягом №19841198 про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 11.08.2008 за Банком зареєстровано нежитлові приміщення корпусу №5, прим. 1-го пов. будівлі літ. «А-5»: з 21 до 36; прим. 1-го пов. будівлі літ. «В-3»: з 185 до 200; загальна площа приміщень - 500 м2. Підстава - договір про поділ нежитлових приміщень Р№1359 від 03.06.2008.

6.3. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Університетом з прилюдних торгів придбано майно, що належало ПАТ «Полярон», загальною площею 4 275,1 м2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 256660546101). Протокол від 16.08.2013 №1413313-1. За результатами проведених торгів 26.12.2013 Університету видано свідоцтво про право власності №1327.

6.4. Судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції встановлено, що Банком (продавець) і ТОВ «ТД «Галпап» (покупець) 10.08.2015 укладено договір купівлі-продажу 19/100 ідеальної частки нежитлових приміщень, за умовами якого продавець передав у власність покупцю ідеальну частку нежитлових приміщень 95,9 м2 із загальної площі 500 м2.

6.4.1. Згодом, під час інвентаризації, проведеної БТІ, змінено індексацію нежитлових приміщень та їх загальну площу змінено із 500 м2 на 499,4 м2, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10.08.2015 про реєстрацію права власності за Банком.

6.4.2. Сторонами 11.09.2015 внесено відповідні зміни до договору купівлі-продажу 19/100 ідеальної частки від 10.08.2015, а 12.08.20215 сторонами підписано акт-приймання-передачі 19/100 ідеальної частки нежитлових приміщень.

6.5. Судами попередніх інстанцій вказано, що 11.09.2015 Банком і ТОВ «ТД «Галпап» укладено нотаріально посвідчений договір про поділ нежитлових приміщень в натурі та припинення спільної часткової власності. Розподіл приміщень відбувся таким чином:

- ТОВ «ТД «Галпап» - нежитлові приміщення загальною площею 95,5 м2, що складаються з приміщень, позначених на плані цифрами: 972,0 м2, 10/2,2 м2, 11/2,0 м2, 12/11,8 м2, 13/4,1 м2, 14/30,9 м2, 15/5,9 м2, 16/2 м2, 17/1,3 м2, 18/7,7 м2, 19/1,9 м2, 20/1,3 м2, 21/15,5 м2, 22/5,3 м2, 23/1,0 м2, 24/1,0 м2. Дані приміщення знаходилися у будівлі «В-3»;

- Банку - нежитлові приміщення загальною площею 403,5 м2, що складаються з приміщень, позначених на плані цифрами: 1/176,4 м2, 2/7,7 м2, 3/8,5 м2, 4/20,2 м2, 5/20,3 м2, 6/13,0 м2, 7/5,0 м2, 8/4,3 м2, 9/17,2 м2, 25/ 31,1 м2, 26/9,5 м2, 27/10,6 м2, 28/19,4 м2, 29/9,7 м2, 30/10,7 м2, 31/39,9 м2. Дані приміщення знаходилися у будівлі «А-5» (пункт 4.2 Договору).

6.6. У висновку від 20.04.2015 №Ю1/186 щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна загальною площею 499,4 м2 по вул. Угорська, 14 у м. Львові зазначено, зокрема, що нежитлові приміщення площею 95,9 м2 (19/100) знаходяться у фактичному користуванні ТОВ «ТД «Галпап». У договорі про поділ нежитлових приміщень в натурі та припинення спільної часткової власності від 11.09.2015 зазначено, що нежитлові приміщення корпусу №5, приміщення 1-го поверху будівлі літ. «А-5» з 21 до 36 та приміщення 1-го поверху будівлі літ. «В-3» з 185 до 200, загальною площею 499,4 м2, розташовані за адресою: м. Львів, вул. Угорська, 14 перебувають у спільній частковій власності ТОВ «ТД «Галпап» - 19/100 на підставі договору купівлі-продажу 19/100 ідеальної частки нежитлових приміщень від 10.08.2015, акта приймання-передачі від 12.08.2015 та Банку - 81/100 ідеальної частки на підставі договору про поділ нежитлових приміщень в натурі та припинення спільної часткової власності від 03.06.2008.

6.7. Згідно з довідкою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Промінвестбанк» №1213/08 від 14.04.2023 балансова вартість нежитлових приміщень загальною площею 403,5 м2 в корпусі №5 під літ. «А-5» по вул. Угорській, 14 у м. Львові складає 2 782 100 грн.

6.8. Позивач зазначає, що банком відчужено ТОВ «ТД «Галпап» нежитлові приміщення площею 95,9 кв.м., які знаходилися у будівлі під літ. «В-3», а у власності банку залишилися приміщення загальною площею 403,5 м2, розташовані на першому поверсі в корпусі №5 під літ. «А-5» по вул. Угорській, 14. Укладанням вказаних договорів право власності ПАТ «Промінвестбанк» на нежитлові приміщення в корпусі № 5 під літ. «А-5» по вул. Угорській, 14 не припинилось, а лише зменшилась загальна площа приміщень, які належали позивачу з 500,0 м2 до 403,5 м2.

6.9. Суди попередніх інстанцій вказали, що 08.07.2020 Господарським судом Львівської області ухвалено рішення у справі №914/258/20 за позовом ТОВ «КСФ Груп» до Університету «Львівська політехніка» про усунення перешкод в користуванні майном шляхом зобов`язання демонтувати аварійну будівлю, яким зобов`язано Університет усунути перешкоди в користуванні ТОВ «КСФ Груп» належними йому на праві оренди земельними ділянками комунальної власності площею 0,6618 га з кадастровим номером 4610136800:01:010:0091 та площею 1,1803 га з кадастровим номером 4610136800:01:010:0092 по вул. Угорській, 14 в м. Львові шляхом проведення демонтажу належної Університету аварійної нежитлової будівлі - адміністративного корпусу №5 загальною площею 4 275,1 м2, що розташована за адресою: м. Львів, вул. Угорська, 14, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 256660546101. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 17.01.2022 рішення Господарського суду Львівської області від 08.07.2020 у справі №914/258/20 залишено без змін.

6.10. Державним виконавцем ВДВС 26.10.2020 відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення суду у справі №914/258/20.

6.11. Університет 10.12.2020 звернувся до виконавчої служби із заявою про неможливість самостійного виконання рішення суду з підстав того, що у бюджеті навчального закладу на 2020 рік не передбачено коштів для здійснення демонтажу аварійної будівлі. Зазначив при цьому, що структурним підрозділом відповідача-1 ПКО «Політехніка» розроблено Робочий проект на демонтажні роботи адмінкорпусу №5 по вул. Угорська, 14 у м. Львові, у якому наявна інформація про всі види робіт, які підлягають виконанню. У додатку до заяви зазначено Проект демонтажу.

6.12. ТОВ «КСФ Груп» 11.12.2020 звернулося до ВДВС із заявою про залучення до примусового виконання рішення суду ТОВ «ІБК Груп 2014» як підрядної організації, яка має відповідні ліцензії та дозволи на проведення демонтажних робіт.

6.13. ТОВ «ІБК Груп 2014» 17.12.2020 надіслало до ВДВС лист №25 про готовність виконати роботи щодо демонтажу аварійної нежитлової будівлі адміністративного корпусу №5, загальною площею 4 275,1 м2 (на виконання судового рішення).

6.14. Державним виконавцем ВДВС 18.12.2020 прийнято постанову про залучення спеціалізованої організації щодо демонтажу будівлі адміністративного корпусу №5, загальною площею 4 275,1 м2, а саме - ТОВ «ІБК Груп 2014».

6.15. ВДВС 23.12.2020 прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження.

6.16. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 23.12.2020 демонтовано п`ятиповерхову будівлю під літ. «А-5», що підтверджується актом державного виконавця, у якому зазначено: «даним стверджується, що виходом цього числа за місцем виконання рішення суду м. Львів вул. Угорська, 14 боржником - «Львівська політехніка» через організацію ТОВ «ІБК Груп 2014» демонтовано аварійну нежитлову будівлю адмін. корпусу №5 загальною площею 4 275,1 м2, що розташована у м. Львів вул. Угорська, 14. РНОНМ 256660546101». Акт підписано стягувачем, боржником, понятими та представником ТОВ «ІБК Груп 2014».

6.17. Водночас, як стверджує позивач, відповідно до Інвентаризаційної справи №661 нерухомого майна по вул. Угорська, 14, нежитлові приміщення корпусу 5 будівлі під літ. «А-5» - це 5-поверхова будівля загальною площею 4 678,5 м2, що окремо стоїть, у якій частина 1-го поверху та повністю 2, 3, 4 і 5 поверхи, загальною площею 4 275,1 м2 належали ДП «Полярон», а частина 1 поверху, загальною площею 500,0 м2, належала ПАТ «Промінвестбанк». А відтак, позивач вважає, що такими протиправними діями відповідачів, які полягали у демонтуванні усієї п`ятиповерхової будівлі під літ. «А-5» загальною площею якої була 4 678,5 м2 та в яку входила частина приміщень належна ПАТ «Промінвестбанк» (403,5 м2), банку заподіяна шкода у розмірі 2 782 100 грн, яку позивач просить солідарно стягнути з відповідачів.

6.18. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з такого:

- матеріалами справи підтверджується, що нежитлові приміщення корпусу 5 будівлі під літ. «А-5» по вул. Угорська, 14, у м. Львові - це окрема 5-поверхова будівля загальною площею 4 678,5 м2, у якій частина 1-го поверху та 2, 3, 4, 5 поверхи (загальна площа 4 275,1 м2) належали Університету, а інша частина 1 поверху, загальною площею 403,5 м2 належала ПАТ «Промінвестбанк». Протилежного відповідачем-1 не доведено. Також судом встановлено, що роботи по демонтажу усієї спірної будівлі виконувалися відповідачем-3 саме на підставі Робочого проекту підготовленого самим відповідачем-1, до якого включено площу нерухомого майна, яке належало позивачу. Таким чином, внаслідок незаконних дій відповідачів-1,3 безпідставно знищено майно позивача, що є підставою для покладення на них солідарної відповідальності для відшкодування збитків, розмір яких підтверджується довідкою позивача про балансову вартість майна, яка, на думку суду, є належним та допустимим доказом обґрунтованості розміру понесених збитків;

- оскільки, позивач не довів, що відповідач-2 діяв всупереч вимогам Закону України «Про виконавче провадження» та/або, що його дії чи бездіяльність призвела до безпідставного знищення спірного майна, то суд в цій частині позовних вимог про покладення солідарної відповідальності на відповідача-2 визнав позов необґрунтованим та таким, що задоволенню не підлягає.

6.19. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, виходив, зокрема, з такого.

6.19.1. Судом апеляційної інстанції встановлено, що між позивачем та відповідачами відсутні договірні правовідносини, отже, положення статей 224, 225 Господарського кодексу України (далі - ГК України) не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

6.19.2. Банк, звертаючись до суду із даним позовом стверджує, що він є власником нежитлових приміщень адміністративного корпусу №5 під літ. «А-5», загальною площею 403,5 м2 по вул. Угорська, 14 у м. Львові. Як доказ набуття права власності на вказане майно, Баком долучено договір про поділ нежитлових приміщень Р№1359 від 03.06.2008, витяг №19841198 про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 11.08.2008, договір купівлі-продажу 19/100 ідеальної частки нежитлових приміщень від 10.08.2015 та договір про внесення змін до договору купівлі-продажу 19/100 від 10.08.2015, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 10.08.2015 №42028290, договір про поділ нежитлових приміщень в натурі та припинення спільної часткової власності від 11.09.2015, акт приймання передачі нежитлових приміщень від 12.08.2015. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 699659846101.

6.19.3. Проаналізувавши подані Банком документи, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що ПАТ «Промінвестбанк» на момент демонтажу спірної будівлі залишався власником нежитлових приміщень адмін. корпусу №5 під літ. «А-5», загальною площею 403,5 м2 по вул. Угорська, 14 у м. Львові.

6.19.4. Також Банк стверджує, що вказані нежитлові приміщення знаходилися в корпусі №5 в приміщені 1-го поверху будівлі літ. «А-5», тобто, саме в тій будівлі, що відповідно до наказу суду від 17.08.2020, виданого на примусове виконання рішення Господарського суду Львівської області у справі №914/258/20 від 08.07.2020 за позовом ТОВ «КСФ Груп» до Університету про усунення перешкод в користуванні майном, були демонтовані.

6.19.5. Тобто, як зазначає Банк, він та Університет були співвласниками нежитлових приміщень корпусу №5 будівлі під літерою «А-5» за адресою вул. Угорська, 14 в м. Львові, які разом володіли будівлею загальною площею 4 678,6 м2 (403,5 м2 належало Банку, а 4 275,1 м2 належало Університету).

6.19.6. Натомість відповідач-1 стверджує, що будівля, площею 4 275,1 м2 корпусу 5 будівлі під літ. «А-5» по вул. Угорська, 14, у м. Львові, яка йому належала, є окремою будівлею і жодних інших приміщень, які б належали іншим особам, у ній не було.

6.19.7. Судом першої інстанції для встановлення дійсних обставин у справі ухвалою суду від 14.11.2023 витребувано у БТІ матеріали реєстраційної справи по об`єкту нерухомого майна адміністративного корпусу № 5 під літ. «А-5» по вул. Угорська, 14 у м. Львові.

6.19.8. Судом першої інстанції також для встановлення дійсних обставин у справі ухвалою суду від 15.01.2024 зобов`язано відповідача-1 надати суду технічний паспорт на будівлю адміністративного корпусу № 5 під літ. «А-5» по вул. Угорська, 14 у м. Львові.

6.19.9. Відповідач-1 повідомив суд, що не може виконати вимоги ухвали суду щодо подання технічного паспорту з огляду на те, що такий у них відсутній; щодо інвентаризаційної справи по об`єкту нерухомого майна адміністративного корпусу № 5 під літ. «А-5» по вул. Угорська, 14 у м. Львові загальною площею 4 275,1 м2, то повідомив суд, що матеріали такої справи вилучені в БТІ на підставі ухвали слідчого судді Сихівського районного суду м. Львова від 09.09.2015.

6.19.10. Так, проаналізувавши інвентаризаційну справу по об`єкту нерухомого майна адміністративного корпусу № 5 під літ. «А-5» по вул. Угорська, 14 у м. Львові, колегія суддів зазначає, що така справа містить лише інформацію станом на 10.05.2011 щодо нерухомого майна загальною 500 м2 власником якого зазначено Банк. Жодних посилань щодо інших юридичних осіб як на співвласників спірної будівлі із зазначенням відповідних площ, дана інвентаризаційна справа не містить.

6.19.11. Проаналізувавши інвентаризаційну справу по об`єкту нерухомого майна адміністративного корпусу № 5 під літ. «А-5» по вул. Угорська, 14 у м. Львові, а саме інформацію станом на 20.11.2005 по розділах «поверхневий план» та «експлікація внутрішніх площ до плану будівлі літери «А-5», колегія суддів апеляційної інстанції, здійснивши арифметичні дії щодо підрахунку вказаних площ, зазначає, що такі співпадають із сумами площ, вказаних у договорі про поділ нежитлових приміщень в натурі та припинення спільної часткової від 03.06.2008.

6.19.12. Зокрема, загальна сума площі по першому поверху вказаного будинку під літ «А-5» зазначена - 933,8 м2, тобто, включає в себе площу приміщення 530,4 м2, яке за матеріалами справи №914/1389/23 співпадає із площею приміщення, яке належало Університету, та площу 403,5 м2, яке належало Банку.

6.19.13. Враховуючи статтю 79 ГПК України, суд апеляційної інстанції вважає, що докази, які наявні в матеріалах справи на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. А відтак, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з думкою суду першої інстанції, що приміщення Банку площею 403,5 м2 знаходилося в тій самій будівлі, що і приміщення площею 4 275,1 м2, яке належало Університету.

6.19.14. Водночас колегія суддів апеляційної інстанції вважає безпідставними твердження Банку, що до об`єкту нерухомого майна адміністративного корпусу № 5 під літ. «А-5» по вул. Угорська, 14 у м. Львові також входила частина нерухомого майна, яке належало ТОВ «ТД «Галпап», оскільки, як встановлено судом вище, нежитлові приміщення загальною площею 95,9 м2, які були відчуженні Банком вказаному товариству на підставі правочину від 10.08.2015, розміщенні у корпусі № 5 в приміщенні 1-го поверху будівлі літери «В-3» з 185 до 200. Натомість спірним у цій справі є нерухоме майно будівлі під літерою «А-5».

6.19.15. Покликання скаржника на преюдиційні факти щодо відсутності спірного майна Банку в будівлі під літ. «А-5» встановлені Західним апеляційним господарським судом у постанові від 17.01.2022 у справі №914/258/20 під час розгляду апеляційної скарги Банку на рішення Господарського судому Львівської області від 08.07.2020, на виконання якого видано судовий наказ і демонтовано спірні приміщення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає необґрунтованими.

6.19.16. Так, зі змісту постанови Західного апеляційного господарського суду від 17.01.2022 у справі №914/258/20 вбачається, що суд не досліджував обставин знаходження нерухомого майна Банку площею 403,5 м2 в одній й тій самій будівлі, що і приміщення площею 4 275,1 м2, яке належало Університету. Суд апеляційної інстанції вказав, що апелянт (Банк) не довів належними та допустимими доказами належності йому на праві власності нежитлових приміщень корпусу №5, приміщення 1-го пов. будівлі літ. «А-5»: з 21 до 36; приміщення 1-го пов. будівлі літ. «В-3»: з 185 до 200, загальною площею 500,0 м2, в будинку 14 по вул. Угорська в м. Львів на час звернення до суду з даною апеляційною скаргою, встановивши при цьому факт відчуження такого майна ТОВ «ТД «Галпап». Оскільки, звертаючи до суду із апеляційною скарго, Банк вказував, що він є власником нерухомого майна загальною площею саме 500,0 м2.

6.19.17. З огляду на наведене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що обставини, встановлені Західним апеляційним господарським судом у постанові від 17.01.2022 у справі №914/258/20 під час розгляду апеляційної скарги Банку, не є преюдиційними в розумінні статті 75 ГПК України у справі №914/1389/23.

6.19.18. Поряд з цим колегія суддів апеляційної інстанції зауважує, що у даних правовідносинах позивач повинен довести не тільки наявність шкоди, а й протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди, причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою та розмір шкоди (збитків).

6.19.19. Як вбачається з позовних вимог, позивач просить суд стягнути заподіяні збитки в розмірі 2 782 100 грн солідарно із усіх відповідачів.

6.19.20. Суд першої інстанції, встановлюючи причино-наслідковий зв`язок із заподіювачами шкоди (в цьому випадку відповідач-1 та відповідач-3), та, покладаючи на них відповідальність, встановив, що Університет в добровільному порядку рішення Господарського суду Львівської області у справі №914/258/20 не виконав. Натомість повідомив виконавчу службу листом від 10.12.2020 №64-08-2163 про неможливість самостійно виконати рішення суду з огляду на те, що роботи по демонтажу приміщення потребує залучення відповідних фахівців та спеціалізованої техніки і обладнання, які в Університету відсутні. Разом з тим, структурний підрозділ Університету розробив Робочий проєкт з демонтажу, у якому наявна інформація про всі види робіт, які підлягають виконанню. При цьому, Університет просив виконавчу службу до виконання робіт з демонтажу будівлі залучити ТОВ «ІБК Груп 2014» (відповідач-3), яке має ліцензії на проведення відповідних робіт. Так, суд дійшов висновку, що, оскільки, роботи з демонтажу об`єкта нерухомості адмінкорпусу №5 будівлі під літ. «А-5» по вул. Угорська, 14 у м. Львові були виконані саме на підставі наданого Університетом Робочого проєкту (демонтажні роботи), в який, на думку місцевого господарського суду, була включена і площа 403,5 м2, а відповідач-3, не перевіривши, яка площа демонтажу за проектом і яка реально площа будівлі, здійснив такі роботи, то відповідно наявний причино-наслідковий зв`язок заподіювачів шкоди та їх вина.

6.19.21. Проте, суд апеляційної інстанції з таким висновком суду першої інстанції не погоджується, з огляду на таке.

6.19.22. Як вбачається з матеріалів справи, дійсно під час виконавчого провадження №634011737 Університет повідомив виконавчу службу, що самостійно не може провести демонтаж, оскільки, не має відповідних спеціалістів, водночас підготував проєкт демонтажу. Проте матеріали справи не містять доказів звернення Університету до виконавчої служби з проханням залучити саме ТОВ «ІБК Груп 2014». Натомість Університет просив забезпечити виконання рішення Господарського суду Львівської області від 08.07.2020 по справі №914/258/20 в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

6.19.23. Як вбачається з матеріалів виконавчого провадження №63401737, залучення державним виконавцем ТОВ «ІБК Груп 2014» до виконання робіт з демонтажу відбулося на підставі заяви ТОВ «КСФ Груп» від 11.12.2020 (позивач/стягувач у справі №914/258/20), а також на підставі заяви самого ТОВ «ІБК Груп 2014» від 17.12.2020.

6.19.24. Постановами від 17.12.2020 та 18.12.2020 державним виконавцем ВДВС залучено до примусового виконання наказу суду від 17.08.2020 №914/258/20 спеціалізовану організацію щодо демонтажу будівлі адміністративного корпусу №5, загальною площею 4 275,1 м2, а саме - ТОВ «ІБК Груп 2014».

6.19.25. Щодо висновку суду першої інстанції, що роботи по демонтажу виконувалися згідно з Робочим проектом (демонтажні роботи) адміністративного корпусу №5 НУ «Львівська політехніка» по вул. Угорська, 14 у м. Львові, який підготовлений структурним підрозділом відповідача-1 - ПКО «Політехніка», то колегія суддів апеляційної інстанції вважає такий висновок безпідставним, оскільки, матеріали виконавчого провадження №63401737 не містять будь-яких посилань та/або вказівок чи то державного виконався, чи то Університету, що роботи по демонтажу потрібно виконувати саме відповідно до Робочого проекту підготовленого структурним підрозділом відповідача-1 - ПКО «Політехніка».

6.19.26. Зі змісту листа Університету адресованого виконавчій службі від 10.12.2020 про неможливість самостійного виконання рішення суду, Університет лише довів до відома виконавчу службу про підготовлений ним Робочий проект на демонтажні роботи адмінкорпусу №5 загальною площею 4 275,1 м2 по вул. Угорська, 14 у м. Львові, у якому наявна інформація про всі види робіт, які підлягають виконанню. Окрім того, посилання місцевого господарського суду на те, що у Робочому проекті ймовірно було запроектовано демонтаж усієї будівлі загальною площею 4 775,1 м2, включаючи площу, належну Банкові, апеляційна інстанція оцінює критично та зазначає, що судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та залежати від настання або ненастання певних обставин, висновки суду мають бути підтверджені належними та допустимими доказами.

6.19.27. У даному випадку колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на те, що в матеріалах справи наявна лише титульна сторінка Робочого проекту на демонтажні роботи адмінкорпусу №5 по вул. Угорська, 14 у м. Львові. Тобто, Робочий проект як доказ, в якому наявна інформація про всі види робіт які підлягають виконанню, в матеріалах справи відсутній, учасниками справи такий доказ не подавався. А тому висновок суду в цій частині щодо ймовірного проектування робіт по демонтажу усієї спірної будівлі, включаючи площу приміщень належних Банку, зроблений на припущеннях, що суперечить статті 236 ГПК України.

6.19.28. Слід зазначити, що факт виконання наказу Господарського суду Львівської області у справі від 17.08.2020 №914/258/20 по демонтажу належної Університету аварійної нежитлової будівлі - адміністративного корпусу №5 загальною площею 4 275,1 м2, що розташована за адресою: м. Львів, вул. Угорська, 14, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 256660546101, залученою державним виконавцем спеціалізованої організації ТОВ «ІБК Груп 2014» не заперечується сторонами у справі №914/1389/23.

6.19.29. З огляду на наведене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає передчасним висновок суду першої інстанції про відсутність в діях відповідача-2 (державного виконавця) порушень приписів Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчих дій з примусового виконання рішення Господарського суду Львівської області у справі №914/258/20, оскільки, обов`язок зі здійсненням контролю по вчиненню дій залученими особами покладено на виконавця.

6.19.30. Водночас, розглядаючи дану справу в контексті наведеного, господарський суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що позивач, звертаючись до суду із цим позовом, повинен довести наявність встановленого факту знищення належного йому майна.

6.19.31. Документами, які підтверджують знищення майна, можуть бути матеріали технічної інвентаризації, що засвідчують факт знищення майна, довідки органів внутрішніх справ України, акт про демонтаж, офіційні висновки інших установ або організацій, які відповідно до законодавства уповноважені засвідчувати факт знищення майна тощо. При цьому, перелік документів, на підставі яких можна встановити факт знищення майна, не є вичерпними. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18.10.2022 у cправі №904/4389/19.

6.19.32. Проте, позивачем не подано суду доказів, які підтверджують факт знищення належного йому нерухомого майна нежитлових приміщень адмін. корпусу №5 під літ. «А-5», загальною площею 403,5 м2 по вул. Угорська, 14 у м. Львові, такі в матеріалах справи відсутні.

6.19.33. Натомість в матеріалах справи наявний акт державного виконавця від 23.12.2020, яким підтверджено демонтаж аварійної нежитлової будівлі адмін. корпусу №5, проте лише загальною площею 4 275,1 м2, що розташована у м. Львів вул. Угорська, 14. РНОНМ 256660546101, а не загальною площею 4 678,5 м2 (403,5 м2 майно Банку, а 4 275,1 м2 майно Університету) як стверджує позивач.

6.19.34. Тобто, доказів, що у процесі здійснення виконавчого провадження у справі №914/258/20 корпус 5 будівлі під літ. «А-5» по вул. Угорська, 14, у м. Львові демонтовано будівлю загальною площею 4 678,5 м2, куди входили і 403,5 м2 нежитлових приміщень, які належали Банку, матеріали справи не містять.

6.19.35. Отже, в цьому випадку позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту знищення спірного нерухомого майна загальною площею 403,5 м2, яке розташоване в адмін. корпусі №5 під літ. «А-5» по вул. Угорська, 14 у м. Львові.

6.19.36. Також не є доведеним розмір шкоди 2 782 100 грн, яку, за твердженням позивача, йому заподіяно.

6.19.37. Як вбачається з матеріалів справи, позивач, обґрунтовуючи розмір понесених збитків, заподіяних внаслідок знищення майна, посилається на дані балансової вартості майна відповідно до довідки від 14.04.2023 №1213/08, якою банк підтвердив балансову вартість майна у розмірі 2 782 100 грн станом на 09.02.2021.

6.19.38. Окремо слід зауважити, що розмір збитків визначається на підставі достеменно встановленого факту знищення індивідуально визначеного майна, належного позивачеві, чого не було встановлено при розгляді цієї справи. Окрім того, таке знищення, зі слів позивача, відбулося 23.12.2020 під час примусового виконання рішення суду по справі №914/258/20, натомість балансова вартість майна визначена станом на 09.02.2021.

6.19.39. Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що законодавством установлено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи, і має бути визначено внаслідок незалежної оцінки та зазначено у звіті про оцінку збитків. Проте, позивачем до матеріалів справи не надано такого звіту. Сама довідка складена самим позивачем та є його внутрішнім документом, яка не відображає усю необхідну інформацію щодо обґрунтованості збитків. Зокрема, така довідка не містить даних щодо врахування позивачем, що будівля адміністративного корпусу №5 під літ «А-5» знаходилася в аварійному стані. Як встановлено судами при розгляді господарської справи №914/258/20 будівля адміністративного корпусу №5 під літ «А-5» площею 4 275,1 м2, власником якої з 26.12.2013 є Університет, перебуває в аварійному стані, що підтверджується двома звітами провідного експерта Кархут І.І., складеними у 2018 та 2019 роках. Експертом зроблено висновок про те, що технічний стан будівлі адмінкорпусу №5 за адресою: м. Львів, вул. Угорська, 14 є аварійним, що потребує проведення демонтажу.

6.19.40. Оскільки, позивачем не доведено позовні вимоги в частині його порушеного права на майно, не доведено факту наявності завдання шкоди саме майну, зазначеному у позовній заяві, доказів факту його знищення (демонтаж), а також не надано належних, достовірних, допустимих та достатніх доказів щодо розміру заподіяної шкоди, так само як і не доведено протиправної поведінки відповідачів стосовно здійснення виконавчого провадження №63401737 по демонтажу належного Університету приміщення, причинного зв`язку між шкодою та протиправною поведінкою відповідачів, тобто, не доведено наявності елементів складу цивільного правопорушення, обов`язок щодо доведення яких лежить саме на позивачеві, то суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.

7. Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Ухвалою Верховного Суду від 25.10.2024, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі №914/1389/23 на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

7.2. Від ТОВ «КСФ Груп» 26.11.2024 на електронну адресу Суду надійшло клопотання про відкладення судового засідання.

7.3. Ухвалою Верховного Суду від 26.11.2024, яка занесена до протоколу судового засідання вказане вище клопотання залишено без розгляду, з огляду на неналежний спосіб звернення до Верховного Суду, а саме шляхом надсилання на електронну адресу Касаційного господарського суду, а не через електронний кабінет в ЄСІКС або в паперовій формі.

7.4. Ухвалою Суду від 26.11.2024, зокрема, повідомлено учасників справи, які не з`явилися, що наступне судове засідання із розгляду Верховним Судом касаційної скарги Банку на постанову суду апеляційної інстанції від 01.10.2024 у цій справі №914/1389/23 відбудеться 03.12.2024.

7.5. Ухвалою Суду від 03.12.2024, зокрема, повідомлено учасників справи, які не з`явилися, що наступне судове засідання із розгляду Верховним Судом касаційної скарги Банку на постанову суду апеляційної інстанції від 01.10.2024 у цій справі №914/1389/23 відбудеться 17.12.2024.

7.6. Від Банку 10.12.2024 до Верховного Суду надійшли пояснення.

7.7. Від Університету 16.12.2024 до Верховного Суду надійшли додаткові пояснення у справі.

7.8. Суд ухвалою, яка занесена до протоколу судового засідання від 17.12.2024 долучив вказані вище письмові пояснення, з огляду на статтю 42 ГПК України до матеріалів справи, та оцінюватиме їх у межах статті 300 ГПК України.

7.9. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.10. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.2. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.3. Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

8.4. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

8.5. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

8.6. Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.03.2024 у справі №191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі №902/1076/24, від 09.08.2024 у справі №127/22428/21, постанов Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі №753/11009/19, від 27.07.2021 у справі №585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов`язкове для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.

8.7. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

8.8. Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин:

- для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями;

- з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими;

- подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

8.9. Предметом розгляду у цій справі є солідарне стягнення збитків.

8.9.1. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що:

- позивачу на праві власності належать нежитлові приміщення;

- під час здійснення демонтажу приміщення адмінкорпусу демонтовані і приміщення, які належать позивачу, хоча вони у цю площу не входять;

- виконуючи рішення суду, відповідачі не перевірили дану обставину та демонтували всю будівлю, в тому числі і приміщення, які належать позивачу;

- такими протиправними діями відповідачів Банку заподіяна шкода, яку позивач просить солідарно стягнути з відповідачів.

8.10. Предметом розгляду у справі №662/397/15-ц було відшкодування майнової та моральної шкоди.

8.10.1. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що кожен з позивачів уклав з банком (відповідачем) договори вкладу, однак працівники банку, як його посадові особи вчинили розкрадання їх коштів, що підтверджується вироком суду, у зв`язку із чим позивачі зазнали майнової та моральної шкоди, яку просили стягнути з банку в судовому порядку на підставі статей 22, 1166, 1172, 1192 ЦК України.

8.11. З огляду на вищевикладене, Суд, у результаті аналізу змісту судових рішень у цій справі та у справі №662/397/15-ц, дійшов висновку, що спірні правовідносини у вказаних справах, не є подібними за змістовним критерієм, оскільки, відрізняються за предметом і підставами позову, нормативно-правовим регулюванням і доказовою базою, а також доводами та аргументами сторін.

8.12. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

8.13. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у цій справі з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, в силу приписів пункту 1 частини першої статті 296 ГПК України.

8.14. Слід зазначити, що касаційне провадження у даній справі також відкрито за касаційною скаргою на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України.

8.15. Так, скаржник вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: застосування статей 541 «Солідарне зобов`язання», 543 «Солідарний обов`язок боржників», 1190 «Відшкодування шкоди, завданої спільно кількома особами» ЦК України при заподіянні шкоди (стаття 1166 «Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду» ЦК України) позивачеві та притягнення до солідарної відповідальності осіб, винних у знищенні частини нерухомого майна, належного позивачу знищенням частини будівлі при виконанні рішення суду.

8.16. Відповідно до приписів пункту 3 частини третьої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

8.17. Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

8.18. Слід зазначити, що висновки Верховного Суду стосовно питання застосування норм права, наведених у пункті 8.15 цієї постанови, у контексті спірних правовідносин, враховуючи обставини цієї справи та вказані скаржником порушені норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права, відсутні.

8.19. Отже, з огляду на відсутність таких висновків, необхідно з`ясувати наявність або відсутність неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

8.20. Зі змісту судових рішень вбачається, що Банк звернувся до суду з позовом про солідарне стягнення шкоди, яка була завдана, на думку позивача, відповідачами шляхом демонтажу приміщення, яке належало Банку. Тобто спірні правовідносини у цій справі мають правову природу збитків, завданих кількома особами.

8.21. Відповідно до статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом.

Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

8.22. Згідно із статтею 1190 ЦК України особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини.

8.23. Верховний Суд наголошує, що судова практика стосовно відшкодування шкоди є послідовною.

8.24. Так, загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду встановлені статтею 1166 ЦК України, згідно з якою майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Для настання деліктної відповідальності відповідно до статті 1166 ЦК України необхідна наявність: а) шкоди; б) протиправної поведінки її заподіювача; в) причинно-наслідкового зв`язку між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; г) вини останнього (правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.09.2023 у справі №757/64569/16-ц).

8.25. Тобто для такої категорії справ, як відшкодування майнової шкоди, необхідним і ключовим є доведення наявності таких чотирьох елементів: а) шкоди; б) протиправної поведінки її заподіювача; в) причинно-наслідкового зв`язку між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; г) вини останнього.

8.26. Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що суд апеляційної інстанції, ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову дійшов взаємовиключних висновків (дивись розділ 6 цієї постанови), зокрема, про таке:

- судом апеляційної інстанції встановлено, що Банку на момент демонтажу будівлі належало на праві власності приміщення загальною площею 403,5 м2, яке є частиною демонтованої будівлі, а тому висновок суду апеляційної інстанції про те, що Банк не довів факт знищення належного йому майна суперечить встановленим обставинам (зокрема, пункти 6.19.2, 6.19.11 - 6.19.14 цієї постанови);

- суд апеляційної інстанцій, вказуючи, що не є доведеним розмір шкоди, зазначив про те, що законодавством установлено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи, і має бути визначено внаслідок незалежної оцінки та зазначено у звіті про оцінку збитків. Проте, позивачем до матеріалів справи не надано такого звіту;

- довідка складена самим позивачем, на думку суду апеляційної інстанції, є його внутрішнім документом, яка не відображає усю необхідну інформацію щодо обґрунтованості збитків;

- водночас, зазначаючи про те, що позивачем не надано належних, достовірних, допустимих та достатніх доказів щодо розміру заподіяної шкоди, а довідка, надана Банком є його внутрішнім документом, суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові не надав оцінки належності, допустимості, достовірності, а також вірогідності довідки, наданої Банком, в тому числі, з точки зору балансової вартості майна та методики оцінки майна та її відповідності/невідповідності (статті 73, 76-79 ГПК України);

- суд апеляційної інстанції фактично поза увагою залишив дослідження та оцінку вини кожного з учасників справи, з огляду на фактичні дії/бездіяльність не лише учасників справи, але й учасників цього спору.

8.27. Верховний Суд виходить з того, що згідно із частиною першою статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

8.28. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

8.29. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність (стаття 76 ГПК України), допустимість (стаття 77 ГПК України), достовірність (стаття 78 ГПК України) кожного доказу окремо, а також вірогідність (стаття 79 ГПК України) і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

8.30. Відповідно до положень статті 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

8.31. Згідно з частиною першою статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

8.32. У мотивувальній частині рішення зазначаються, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику (пункт 5 частини четвертої статті 238 ГПК України).

8.33. Верховний Суд в силу імперативних положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

8.34. З огляду на викладене доводи касаційної скарги частково знайшли своє підтвердження, наявні підстави для скасування оскаржуваного судового рішення і передачі справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

8.35. Верховний Суд вважає частково не прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, з огляду на вказані вище міркування Верховного Суду, наведені у цій постанові.

8.36. З огляду на те, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права (статті 73, 76 - 79, 86, 79, 236, 237, 269 ГПК України), що мало своїм наслідком не встановлення обставин, на підставі наданих сторонами доказів, що є визначальними, вагомими і ключовими у цій справі у вирішенні цього спору, ураховуючи доводи касаційної скарги, які є нерозривними у їх сукупності, межі розгляду справи судом касаційної інстанції, імперативно визначені статтею 300 ГПК України, оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

8.37. Верховний Суд наголошує, що при вирішенні цього спору, зважаючи на те, що він стосується відшкодування шкоди, завданої спільно кількома особами, вагомим і ключовим є встановлення наявності/відсутності всіх чотирьох елементів правопорушення :шкоди; протиправної поведінки її заподіювачів; причинно-наслідкового зв`язку між шкодою та протиправною поведінкою заподіювачів; їх вини стосовно кожного з відповідачів, які визначені позивачем як особи, які завдали такої шкоди, у контексті розмежування учасника справи та учасника спору.

8.38. Верховний Суд, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

9. Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

9.1. Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

9.2. З огляду на викладене у цій постанові, касаційне провадження за касаційною скаргою Банку в частині оскарження постанови суду апеляційної інстанції з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, слід закрити.

9.3. Втім, доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм права при прийнятті оскаржуваного судового рішення за результатами перегляду справи в касаційному порядку за касаційною скаргою Банку в частині оскарження постанови суду апеляційної інстанції з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, частково знайшли своє підтвердження з мотивів і міркувань, викладених у розділі 8 цієї постанови.

9.4. Порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права унеможливило, з огляду на доводи та докази, надані учасниками справи, встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції передбаченими статтю 300 ГПК України.

9.5. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

9.6. У силу приписів частини четвертої статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

9.7. Ураховуючи, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, то за таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу Банку задовольнити частково, оскаржувану постанову у справі скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

9.8. Під час нового розгляду суду слід звернути увагу на викладене у розділі 8 цієї постанови, надати належну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, перевірити доводи та докази, а також вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, дати їм належну правову оцінку, і, в залежності від встановленого, вирішити спір відповідно до закону.

10. Судові витрати

10.1. Розподіл судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги, відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України, та новий розподіл судового збору не здійснюється, адже Суд не змінює та не ухвалює нового рішення, а скасовує оскаржувану постанову та передає справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, тому за результатами нового розгляду має бути вирішено й питання, зокрема, щодо розподілу судового збору.

Керуючись статтями 129, 296, 300, 308, 310, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» в частині оскарження постанови Західного апеляційного господарського суду від 01.10.2024 у справі №914/1389/23, з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» в частині оскарження постанови Західного апеляційного господарського суду від 01.10.2024 у справі №914/1389/23, з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, задовольнити частково.

3. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.10.2024 у справі №914/1389/23 скасувати.

4. Справу №914/1389/23 передати на новий розгляд до Західного апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя А. Ємець