Постанова

від 17.12.2024 по справі 925/473/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 925/473/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С. К. - головуючий (доповідач), Берднік І. С., Мачульський Г. М.

за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р. К.,

та представників:

позивача - Дудник О. М. (в режимі відеоконференції),

відповідача - не з`явився,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог

щодо предмету спору, на стороні позивача - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Росток-ЄМ"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2024

та рішення Господарського суду Черкаської області від 11.06.2024

у справі № 925/473/24

за позовом Комунального підприємства "Благодар" Паланської сільської ради Уманського району Черкаської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Росток-ЄМ"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача - Паланська сільська рада Уманського району Черкаської області

про звільнення нежитлового приміщення,

В С Т А Н О В И В:

Комунальне підприємство "Благодар" Паланської сільської ради Уманського району Черкаської області (далі - КП "Благодар"; позивач) звернулось до Господарський суд Черкаської області із позовом про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Росток-ЄМ" (далі - ТОВ "Росток-ЄМ"; відповідач) звільнити займане нежитлове приміщення (підвальне приміщення), розташоване за адресою: вул. Залізняка, 2-а, м. Умань.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач після закінчення строку дії договору оренди, на вимоги позивача, не звільнив орендоване приміщення, що позбавляє останнього у ньому облаштувати укриття, про що відповідачу було відомо і під час розгляду справи № 925/957/22.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 11.06.2024 (суддя - Кучеренко О. І.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2024 (головуючий суддя - К. В. Тарасенко, судді - Г. А. Кравчук, Г. П. Коробенко), позов задоволено. Зобов`язано ТОВ "Росток-ЄМ" звільнити займане нежитлове приміщення (підвальне приміщення) загальною площею з урахуванням пропорційно розподілених площ загального користування 195,4 кв. м, розташоване за адресою: вул. Залізняка, 2-а, м. Умань.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Господарського суду Черкаської області від 18.11.2021 у справі № 925/1009/21, яке набрало законної сили, задоволено позов ТОВ "Росток-ЄМ" до КП "Благодар". Визнано право користування відповідачем підвальним приміщенням загальною площею 195,4 кв. м за адресою: вул. Залізняка, 2-а, м. Умань згідно з договором оренди № 15 та додаткових угод до нього та яке перебуває в оперативному управлінні (господарському віданні) КП "Благодар" як правонаступника Комунального підприємства "Уманьрайрембуд" Паланської сільської ради. Зобов`язано КП "Благодар" відновити електропостачання до вказаного приміщення.

Під час розгляду справи № 925/1009/21 суди встановили таке, що не спростовано у цій справі.

25.09.2017 між Комунальним підприємством "Уманьрайрембуд" Уманської районної ради (далі - КП "Уманьрайрембуд" Уманської районної ради; орендодавець) та ТОВ "Росток-ЄМ" (орендар) було укладено договір оренди № 15 індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селища району, за умовами якого орендодавець зобов`язувався передати, а орендар - прийняти в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно: приміщення (підвальне приміщення (майно), що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селища району. Майно знаходиться за адресою: вул. Залізняка, 2-а, м. Умань. Загальна площа з урахуванням пропорційно розподілених площ загального користування 136,00 кв. м. Майно знаходиться в оперативному управлінні (господарському віданні) КП "Уманьрайрембуд" Уманської районної ради (п. 1.1 договору).

Цей договір відповідно до ч. 3 ст. 631 ЦК України застосовується до відносин між сторонами, що виникли до його укладення, а саме з 25.09.2017 до 24.09.2020 (п. 10.1 договору).

У п. 10.4 договору сторони досягли згоди, що термін дії договору може бути продовжено тільки шляхом укладання додаткової угоди за наявності письмової заяви орендаря, наданої орендодавцю за місяць до закінчення строку дії договору.

Чинність цього договору припиняється через закінчення строку, на який його було укладено (п. 10.6 договору).

Відповідно до п. 10.9 договору у разі припинення або розірвання цього договору майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем орендодавцю.

21.02.2019 сторонами було підписано додаткову угоду № 1 до договору, відповідно до якої в договорі слова: "загальна площа з урахуванням пропорційно розподілених площ загального користування 136,00 кв. м" змінено на "загальна площа з урахуванням пропорційно розподілених площ загального користування 201,10 кв. м"; п. 3.1 договору викладено у новій редакції: "орендна плата є платежем, який орендар вносить орендодавцю незалежно від наслідків господарської діяльності і визначається на підставі Методики розрахунку плати за оренду майна та пропорції її розподілу, затвердженою рішенням районної ради від 05.03.2012 № 14-10/VI зі змінами та доповненнями і становить без ПДВ 24,34 грн за 1 кв. м. Орендна плата за перший місяць оренди з місяця укладання додаткової угоди - 4 894,77 грн. Орендна плата за фактичний час користування додатковими площами впродовж шести місяців складає 9 507,20 грн, яка має бути перерахована на рахунок орендодавця протягом 3-х місяців з дати підписання додаткової угоди".

25.09.2020 між КП "Уманьрайрембуд" Уманської районної ради (орендодавець) та ТОВ "Росток-ЄМ" (орендар) було підписано додаткову угоду № 2 до договору, згідно з якою продовжено його дію з 26.09.2020 до 25.09.2023 (а. с. 17, т. 1).

Рішенням Уманської районної ради від 23.10.2020 № 61-8/VII КП "Уманьрайрембуд" Уманської районної ради передано із спільної власності територіальних громад сіл, селища, району у комунальну власність Паланської територіальної громади, включаючи все майно, що обліковується на балансі зазначеного Підприємства згідно з матеріалів інвентаризації; Уманська районна рада вийшла із складу засновників вказаної юридичної особи.

Згідно з рішенням Паланської сільської ради 03.12.2020 № 1-29/VIII Паланська сільська рада безоплатно прийняла у комунальну власність КП "Уманьрайрембуд" Уманської районної ради, включаючи все майно, яке обліковується на балансі згідно з матеріалів інвентаризації та увійшла до складу засновників вказаного Підприємства; змінила найменування останнього на КП "Уманьрайрембуд" Паланської сільської ради.

15.12.2020 рішенням Паланської сільської ради № 2-32/VIII КП "Уманьрайрембуд" Паланської сільської ради реорганізовано шляхом приєднання до КП "Благодар" Паланської сільської ради Уманського району Черкаської області та встановлено, що КП "Благодар" є правонаступником майнових прав та обов`язків реорганізованого КП "Уманьрайрембуд" Паланської сільської ради, а також усіх соціально-економічних зобов`язань перед найманими працівниками вказаних юридичних осіб.

Судами також було встановлено таке:

- рішенням Господарського суду Черкаської області від 15.03.2023 у справі № 925/957/22 частково задоволено позовні вимоги КП "Благодар".Стягнуто з ТОВ "Росток-ЄМ" на користь КП "Благодар" 27 564,89 грн заборгованості. В частині позовних вимог про звільнення приміщення через необхідність розміщення сховища (укриття цивільного захисту під час воєнного стану) відмовлено. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.10.2023 у справі № 925/957/22 змінено рішення суду першої інстанції в частині присудженої до стягнення суми заборгованості, виклавши його резолютивну частину в іншій редакції. Суди відмовили у позовних вимогах про розірвання в односторонньому порядку договору оренди та звільнення приміщення з огляду на те, що обов`язок з повернення майна виникає у орендаря у зв`язку з припиненням (розірванням) договору оренди, а станом на момент прийняття оскаржуваного судового рішення термін дії договору оренди не закінчився; підстави для розірвання договору відсутні;

- відповідно до наказу Уманської районної військової адміністрації від 25.03.2022 № 22/1 "Про забезпечення укриття населення" головам міських, селищних та сільських територіальних громад, керівникам територіальних підрозділів центральних органів виконавчої влади, установ, підприємств та організації, серед іншого, наказано забезпечити облаштування захисних споруд, у тому числі найпростіших укриттів, для безпечного перебування населення в приміщеннях протягом тривалого часу.

21.08.2023 позивач звернувся до відповідача із листом № 193, яким повідомив останнього про те, що договір оренди № 15 вважається розірваним з 25.09.2023 та просив прийняти міри щодо звільнення приміщень до 25.09.2023, а 07.02.2024 - надіслав відповідачу (повторно) лист № 33, яким вимагав звільнити безпідставно займане відповідачем приміщення до 15.03.2024 (а. с. 25-28, т. 1).

Також позивач надіслав голові Паланській сільської ради службову записку № 44, у якій просив провести обстеження підвального приміщення за адресою: вул. Залізняка, 2-а, м. Умань з метою визначення його придатності до використання як об`єкта фонду захисних споруд цивільного захисту.

Відповідно до акта огляду об`єкта (будівлі, споруди, приміщення) щодо можливості його використання як найпростішого укриття населення, підвальні приміщення за адресою: вул. Залізняка, 2а, м. Умань не рекомендовано до використання для працівників та населення як найпростіше укриття до усунення недоліків. За результатами комісійної перевірки підвальних приміщень встановлено, що укриття потребує проведення поточних ремонтних робіт, облаштування санвузлів, укомплектування необхідним майном.

Комісією позивача виявлено, що станом на 04.04.2024 ТОВ "Росток-ЄМ" фактично займає спірне приміщення для своєї господарської діяльності, про що свідчить акт обстеження від 04.04.2024.

За встановлених вище обставин, суди дійшли висновку про підставність задоволення позовних вимог.

Не погоджуючись із ухваленими у справі судовими рішеннями, ТОВ "Росток-ЄМ" звернулося із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Скаржник мотивує подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) - суди не врахували висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 12.04.2023 у справі № 917/565/22; на підставі п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України - суди не дослідили зібрані у справі докази та встановили обставини на підставі недопустимих доказів. Зазначає, що спірні відносини між сторонами виникли з інших підстав, ніж ті, які були предметом розгляду у справі № 925/957/22, а судовим рішенням у справі № 925/1009/21 не може підтверджуватися заявлені вимоги чи заперечення сторін у справі, яка переглядається; суд без наявності належних та допустимих доказів поширює недостовірну інформацію, зокрема про дотримання позивачем вимог Закону України "Про оренду державного та комунального майна", постанови Кабінету Міністрів України "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану" від 27.05.2022 № 634 (далі - постанова КМУ № 634); суди порушили принципи рівності та змагальності сторін.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.11.2024 відкрито провадження за касаційною скаргою ТОВ "Росток-ЄМ" з підстав, передбачених п. п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 25.11.2024.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, перевіривши наявність зазначених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження судового рішення (п. п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження на підставі п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України в частині підстави касаційного оскарження, визначеної п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та залишення касаційної скарги без задоволення в частині підстави касаційного оскарження, визначеної п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України з огляду на таке.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у п. п. 1, 4 ч. 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Здійснюючи аналіз цієї норми, Верховний Суд в ухвалі від 04.12.2024 у справі № 917/1022/23 зазначив, що відповідно до положень згаданої норми касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових: суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду у п. 60 постанови від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц виснувала, що зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

При цьому, вказаною підставою для касаційного оскарження (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України) є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Цитування скаржником окремих висновків, наведених у постановах Верховного Суду, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України (див., зокрема ухвалу Верховного Суду від 08.10.2024 у справі № 274/1477/20). Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення (див., зокрема підхід в частині оцінювання спірних правовідносин на предмет подібності, який застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19).

За ч. 1 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) рішення про відмову у продовженні договору оренди може бути прийнято, якщо орендоване приміщення необхідне для власних потреб балансоутримувача, які обґрунтовані у письмовому зверненні балансоутримувача, поданому ним орендарю.

Пунктом 5 постанови КМУ № 634 передбачено, що договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених ст. 19 Закону. Норма щодо продовження договору, встановлена цим пунктом, не застосовується до договорів, щодо яких рішення про їх продовження прийнято на аукціоні і аукціон оголошено до дати набрання чинності цією постановою. Для продовження договору оренди на строк, передбачений цим пунктом, заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагаються.

Верховний Суд у п. 5.35 постанови від 13.11.2024 у справі № 910/18626/23 зазначив, що відповідно до усталеної практики Верховного Суду, направлення орендарю заяви про відмову від продовження орендних правовідносин на визначену ним адресу є обов`язковою складовою процедури припинення орендних правовідносин, передбаченої положеннями ЦК України, ГК України, Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та постановою КМУ № 634.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій, враховуючи норми Закону України "Про оренду державного та комунального майна", постанови КМУ № 634, наказ Уманської районної військової адміністрації від 25.03.2022 № 22/1 "Про забезпечення укриття населення", судові рішення у справах № 925/1009/21, № 925/957/22 та за встановлених обставин - орендоване приміщення було необхідне для власних потреб балансоутримувача (для необхідності облаштування захисної споруди (укриття); повідомлення відповідача про відсутність наміру продовжувати договірні відносини за договором було здійснено завчасно та у встановленому порядку, зобов`язали ТОВ "Росток-ЄМ" звільнити спірне приміщення з огляду на ст. 785 ЦК України, задовольнивши позовні вимоги.

Водночас, намагаючись довести наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, скаржник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 12.04.2023 у справі № 917/565/22.

Так, у постанові від 12.04.2023 у справі № 917/565/22 за позовом Громадської організації "Сльози милосердя України" до Комунального підприємства Полтавської обласної ради "Полтававодоканал", Управління майном обласної ради Полтавської обласної ради про визнання укладеною додаткової угоди Верховний Суд визнав правомірними висновки суду про те, що у спірних правовідносинах відсутні передумови для припинення договору оренди під час дії воєнного стану з підстав, визначених у п. 5 вказаної постанови, оскільки такий договір вважається продовженим починаючи з 24.02.2022 на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, в силу імперативних приписів п. п. 5, 16 цієї постанови, без заяви орендаря та окремого рішення орендодавця. Верховний Суд зазначив, що такі висновки свідчать про відсутність спірного матеріального правовідношення, за захистом якого звернувся позивач, що є підставою для відмови у позові, і саме з мотивів, викладених в оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції. Верховного Суду виходив із встановлених судами попередніх інстанцій у справі № 917/565/22 фактичних обставин, зокрема того, що об`єкт оренди - асфальтобетонне замощення не є орендованим приміщенням, а тому не підпадає під дію абз. 3 ч. 1 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Аналіз висновків, зроблених у рішенні суду першої інстанції і постанові апеляційного господарського суду, які оскаржуються, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 12.04.2023 у справі № 917/565/22, на яку посилається скаржник. Предмет, підстави та фактичні обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права у цих справах не є подібними. Отже, справа № 917/565/22 не є релевантною справі, яка переглядається.

Крім того, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. Для спростування будь-якого висновку, наведеного у оскаржуваних судових рішеннях, скаржник має навести не особисті міркування щодо незаконності та необґрунтованості цих судових рішень, а довести, який саме висновок Верховного Суду щодо застосування конкретної норми права у подібних відносинах не врахували суди попередніх інстанцій з урахуванням встановлених ними обставин справи.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, Верховний Суд закриває касаційне провадження у справі № 925/473/24, порушене на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Колегія суддів також відхиляє і посилання скаржника на положення п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України щодо недослідження судом зібраних у справі доказів, а також встановлення обставин на підставі недопустимих доказів.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених п. п. 1, 2, 3 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу.

Таким чином, за змістом п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права щодо недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених п. п. 1, 2, 3 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу.

Натомість зміст касаційної скарги свідчить про те, що доводи скаржника у наведеній частині зводяться до посилань на необхідність переоцінки наявних у справі доказів, але, як уже зазначалося, скаржник при цьому належним чином не обґрунтував у своїй касаційній скарзі наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1, ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Обґрунтованість заявленої у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, у даному випадку не підтвердилась, тому відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень на підставі п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України (див. постанову Верховного Суду від 17.01.2023 у справі № 902/51/21).

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Стаття 77 ГПК України регулює допустимість доказів. Так, відповідно до ч. ч. 1, 2 цієї статті обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Здійснюючи тлумачення цієї норми процесуального права, Верховний Суд у постановах від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19 виснував, що недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону та, що тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ.

Верховний Суд у постанові від 05.12.2023 у справі № 920/659/22 дійшов висновку про те, що у разі посилання на встановлення судами обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, скаржник повинен вказати, який із доказів, на його думку, є недопустимим, та обґрунтувати таке твердження, а також зазначити, які обставини встановлено на підставі цього доказу, чому вони є суттєвими або як вони вплинуть на прийняття оскаржуваного рішення.

Як вбачається із касаційної скарги, скаржник посилаючись на встановлення обставин на підставі недопустимих доказів, не доводить наявності встановлених законом обставин, які би зумовлювали визнання таких доказів недопустимими. Такі доводи не можна визнати аргументованими, а тому вони відхиляються колегією суддів як такі, що спрямовані на переоцінку доказів, наявних у справі, з метою встановлення інших фактичних обставин справи, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Саме тільки посилання скаржника на те, що суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів без належного обґрунтування, не можуть ставити під сумнів судове рішення, прийняте відповідно до вимог ст. 236 ГПК України.

Доводи касаційної скарги про скасування судових рішень з підстави, передбаченої п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, зводяться лише до переоцінки доказів та встановлення інших фактичних обставин справи, що згідно зі ст. 300 ГПК України не входить до повноважень суду касаційної інстанції.

Верховний Суд зазначає, що недоречними є і аргументи касаційної скарги і про порушення судами попередніх інстанцій принципу рівності сторін, який визначений ст. 7 ГПК України та принципу змагальності, який закріплено в ст. 13 ГПК України, адже суди при прийнятті оскаржуваних рішень врахували вказані принципи, а також ними було почуто сторони, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (справа "Проніна проти України").

З урахуванням викладеного, Верховний Суд вважає, що касаційне провадження, порушене за касаційною скаргою відповідача на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України необхідно закрити, а касаційну скаргу, подану з підстави п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Згідно з ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Закрити касаційне провадження у справі № 925/473/24, порушене за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Росток-ЄМ" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2024 та рішення Господарського суду Черкаської області від 11.06.2024 у справі № 925/473/24 в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Росток-ЄМ" в частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2024 та рішення Господарського суду Черкаської області від 11.06.2024 у справі № 925/473/24 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С. К.

Судді: Берднік І. С.

Мачульський Г. М.