Постанова

від 19.12.2024 по справі 910/6340/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/6340/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Жайворонок Т.Є., Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання - Швидак С.В.,

представників учасників справи:

позивача - дочірнього підприємства "Агрофонд-Зерно" - адвоката Каленської М.А., дов. № б/н від 01.01.2024,

відповідача - Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами від корупційних та інших злочинів - Делявської Г.М. (в порядку самопредставництва),

третьої особи - Аграрного фонду - не з`явились,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу дочірнього підприємства "Агрофонд-Зерно" (далі - Підприємство)

на рішення Господарського суду міста Києва від 29.04.2024 (суддя Грєхова О.А.) та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2024 (головуючий суддя Алданова С.О., судді: Корсак В.А. і Євсіков О.О.)

у справі № 910/6340/22

за позовом Підприємства

до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами від корупційних та інших злочинів (далі - АРМА),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Аграрний фонд,

про стягнення коштів.

За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд

ВСТАНОВИВ:

Підприємство звернулося до суду з позовом до АРМА про стягнення 7 226 740,41 грн основного боргу, що виник внаслідок неотримання у повному обсязі цукру-піску за договором купівлі-продажу активів від 29.07.2019 № 24 (далі - Договір).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Головним слідчим управлінням Генеральної прокуратури України здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні від 22.01.2016 № 12016110130000211. Під час досудового розслідування встановлювалися обставини розкрадання частини цукру-піску в кількості понад 5 000 т., що належав Аграрному фонду України та знаходився на зберіганні у товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ "Амос" (далі - ТОВ "ВКФ "Амос"). Після проведення електронних торгів та реалізації арештованого майна (цукру-піску) позивачу на підставі Договору, 05.09.2019 проведення обшуку відновлено. З метою визначення фактичної маси активу, позивачем здійснено переважування всього обсягу цукру-піску в присутності представників правоохоронних органів, внаслідок чого встановлено нестачу товару за Договором, яка складає 8 034,175 т. Позивач звернувся до відповідача із вимогою про повернення йому як покупцю коштів у розмірі 7 226 740,41 грн, що відповідає вартості нестачі активу, однак сторони не дійшли згоди, у зв`язку з чим ці кошти підлягають стягненню з відповідача в судовому порядку.

Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.01.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.04.2023, у задоволенні позову відмовлено з мотивів того, що позивач не надав доказів поставки активу за Договором у меншій кількості, ніж ним визначено, а в акті приймання-передавання відсутні будь-які зауваження позивача до ваги продукції або ж посилання на прийняття товару без зважування та перевірки його кількісних характеристик.

Зазначені судові рішення скасовано постановою Верховного Суду від 17.10.2023 та передано справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Верховний Суд виснував у діях судів попередніх інстанцій при розгляді цієї справи порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Так, учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази. Будь-яка особа, в якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду (стаття 81 ГПК України).

Копія протоколу обшуку за клопотанням позивача неодноразово витребовувалася судом першої інстанції: ухвалою про відкриття провадження у справі від 05.08.2022, ухвалою від 19.09.2022, ухвалою від 24.10.2022 та ухвалою від 28.11.2022.

Однак, в ухвалі від 28.11.2022 суд першої інстанції припустився помилки, проставивши датою витребуваної копії протоколу обшуку 22.01.2016 (т. 1, а.с. 167). Ця дата, втім, є не датою складення протоколу, а є датою кримінального провадження. При цьому в клопотанні позивача про витребування доказів не зазначається дата протоколу обшуку, а лише наводиться дата кримінального провадження.

Верховний Суд визнав необґрунтованою відмову як суду першої інстанції, так і апеляційного суду у витребування копії цього доказу за повторним клопотанням позивача, поданим до суду першої інстанцій, та клопотанням позивача, поданим до апеляційного суду. За змістом пункту 14 Договору цей доказ має важливе значення для правильного вирішення справи. Недослідження ж важливого доказу, витребування якого систематично ініціював позивач, може призвести до неповноти судового розгляду та невстановлення судами усіх фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, зашкодити ухваленню законного й обґрунтованого рішення. Водночас судовий захист має бути повним, об`єктивним та вичерпним.

За результатами нового розгляду рішенням Господарського суду міста Києва від 29.04.2024, залишеним без змін Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2024, в позові відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що позивачем прийнято активи шляхом підписання акта приймання-передавання без зауважень та заперечень щодо їх кількості, якості та вартості, обумовленою сторонами у Договорі та специфікації до нього, то у подальшому згідно з положеннями статей 668, 688, 323 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) настають відповідні наслідки.

На час укладення Договору позивач був обізнаний щодо характеристик активу (цукор-пісок), щодо наявності кримінального провадження, про визнання цього активу речовим доказом, про арешт цукру-піску, підстав реалізації такого майна (ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва у справі № 757/35425/19-к та № 757/35443/19-к), про існування зазначеного судового рішення, доступ до тексту якого є відкритим та його змістом. При цьому позивач самостійно на власний розсуд вчиняв дії щодо визначення своєї участі/не участі в електронних торгах, які провадив відповідач, визначення можливості участі у контексті кількості лотів, ціною тощо.

Отже, позивач був вільними в укладенні Договору, виборі контрагента та визначенні його умов, і під час підписання акта приймання-передавання мав можливість діяти з урахуванням вимог розумності, обізнаності та справедливості.

Не погоджуючись з рішенням і постановою судів попередніх інстанцій, Підприємство звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій на обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень статті 670 ЦК України у взаємозв`язку зі статтею 170 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) за відсутності висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, а саме: у разі якщо товар, який продається за договором купівлі-продажу, продавцем за яким є АРМА, є речовим доказом у кримінальному провадженні та перебуває під арештом, який скасовано вже після укладення такого договору; та чи може у таких правовідносинах нестача активу, який реалізується АРМА, підтверджуватися будь-яким іншим документом, окрім як постановою слідчого чи протоколом обшуку з урахуванням положень пункту 14 Договору, відповідно до якого нестача у цій ситуації може підтверджуватися виключно постановою слідчого або протоколом обшуку, та виключно після скасування з нього арешту, враховуючи імперативні положення статті 170 КПК України.

За доводами скаржника суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки тому факту, що цукор-пісок передавався виключно за даними бухгалтерського обліку, в м. Києві, і його технічний стан, у тому числі, фактичний обсяг не встановлювався. Акт приймання-передачі містить інформацію щодо візуального огляду активу. Технічний стан та наявність прихованих дефектів відповідно до акта - не з`ясовувалися.

Просить скасувати оскаржувані рішення суду першої інстанції і постанову апеляційного суду та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

АРМА подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Від Аграрного фонду відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведення електронних торгів (протокол електронних торгів від 22.07.2019 № 420807) 29.07.2019 Підприємство (покупець) та АРМА (продавець) уклали Договір, за умовами якого:

- у порядку та на умовах, визначених цим Договором продавець зобов`язується передати, а покупець прийняти Актив відповідно до Специфікації, що є невід`ємною частиною Договору (Додаток) і сплатити за нього певну грошову суму (пункт 1);

- місцезнаходження активів: Київська обл., м. Бориспіль, вул. Привокзальна, 21 та Київська обл., м. Бровари, вул. Підприємницька, 22 (пункт 2);

- реалізація майна здійснюється продавцем згідно з положеннями статей 1, 9 і 21 Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів" і на підставі ухвали Печерського районного суду міста Києва від 10.07.2019 у справі № 757/35425/19-к (далі - ухвала 1) та ухвали Печерського районного суду міста Києва від 10.07.2019 у справі № 757/35443/19-к (далі - ухвала 2) (пункт 3);

- ціна Договору за активи становить 22 330 811,60 грн відповідно до протоколу електронних торгів від 22.07.2019 № 420807 (пункт 4);

- перерахування коштів здійснюється у національній валюті України шляхом безготівкового перерахування покупцем коштів на рахунок АРМА, зазначений у протоколі електронних торгів від 22.07.2019 № 420807, протягом п`яти банківських днів, наступних за днем підписання вказаного протоколу. Перерахування коштів за активи здійснюється покупцем у повному обсязі до моменту укладення Договору (пункти 5, 6);

- продавець передає покупцю активи за їх місцезнаходженням, що зазначене у пункті 2 Договору; активи передаються покупцю після надходження від нього коштів за придбані активи на рахунок продавця, вказаний у протоколі електронних торгів від 22.07.2019 № 420807 (пункт 7);

- до моменту укладення Договору активи оглянуто покупцем; покупець заявляє, що володіє інформацією про активи, які передаються йому у власність, претензій до якості активів не має, недоліки, які перешкоджають використанню активів за їх призначенням, відсутні (пункт 8);

- при візуальному огляді активів будь-які претензії до продавця щодо якісних та кількісних характеристик у покупця відсутні, за винятком випадків, передбачених у пункті 14 Договору; покупець повідомлений, що на момент укладення Договору на активи ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 30.05.2019 у справі № 757/27894/19-к і ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 30.05.2019 у справі № 757/27897/19-к накладено арешт у кримінальному провадженні від 22.01.2016 № 12016110130000211 (пункт 9);

- право власності на активи переходить до покупця з моменту укладення Договору (пункт 11);

- якщо фактична вага активів під час передачі виявляється меншою від тієї, яка вказана у специфікації до Договору, та документально підтверджується (постановою слідчого або протоколом обшуку тощо), продавець зобов`язаний протягом 7 (семи) робочих днів з моменту отримання вимоги повернути покупцю частину коштів, що сплачені покупцем як ціна Договору за активи, що відповідає вартості частини активів, якої не вистачає (пункт 14).

Згідно зі Специфікацією до Договору: найменування активів - цукор-пісок, який належить державі в особі ДСБУ "Аграрний фонд" та зберігається на складах ПАТ "Аграрний фонд" (відповідно до ухвали 1); місцезнаходження активів - Київська обл., м. Бровари, вул. Привокзальна, 21; одиниця виміру, вага - 6 334,950 т. (згідно з бухгалтерським обліком) та цукор-пісок, який належить державі в особі ДСБУ "Аграрний фонд" та зберігається на складах ТОВ "ВКФ "Амос" (відповідно до ухвали 2); місцезнаходження активів - Київська обл., м. Бровари, вул. Підприємницька, 22; одиниця виміру, вага - 18 490,855 т. (згідно з бухгалтерським обліком).

За актом приймання-передавання об`єктів рухомого майна (цукор-пісок) АРМА передало, а Підприємство прийняло 29.07.2019 о 15 год. 00 хв. цукор-пісок у загальній кількості 24 825,805 т.

АРМА 21.04.2021 перераховано від реалізації активу на користь ДСБУ "Аграрний фонд" (ідентифікаційний код - 33642855) 22 330 811,60 грн ціни продажу активу та 4 357 683,44 грн процентів, нарахованих як плата за користування банком коштами.

За клопотанням Підприємства ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 04.09.2019 у справі № 757/46360/19-к скасовано арешт на майно, накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 30.05.2019 у справі № 757/27897/19-к, а саме на цукор-пісок, який належить державі в особі ДСБУ "Аграрний фонд" у кількості 18 490,855 т. та зберігається на складах ТОВ "ВКФ "Амос" за адресою: Київська обл., м. Бровари, вул. Підприємницька, 22, накладений у кримінальному провадженні № 12016110130000211 від 22.01.2016. Скасовуючи арешт на майно, Печерським районним судом міста Києва враховано доводи Підприємства про те, що перестали існувати обставини, які були підставою для його накладення.

Листом від 21.11.2019 № 17/1/4-125400ВИХ-19 Генеральна прокуратура України повідомила Підприємство про те, що після проведення електронних торгів та реалізації арештованого майна - цукру-піску відповідно до Договору, проведення обшуку за адресою: Київська обл., м. Бровари, вул. Підприємницька, 22, відновлено 05.09.2019; у процесі слідчої дії під час відвантаження цукру-піску власником (позивачем) за участю представників Аграрного фонду України і ТОВ "ВКФ "Амос" здійснювався його перерахунок з метою встановлення фактичних розмірів нестачі. Проведення обшуку на складах ТОВ "ВКФ "Амос" за адресою: Київська обл., м. Бровари, вул. Підприємницька, 22, завершено, його результатами встановлено наявність цукру-піску вагою 10 456,68 т., а також нестачу, яка складає 8 034,175 т.

Підприємство звернулося до АРМА з листом від 26.12.2019 вих. № 113 з проханням повернути частину коштів у сумі 7 226 740,41 грн, сплачені Підприємством як ціна Договору за активи, що відповідає вартості частини активів, якої не вистачає, - 8 034,175 т.

АРМА листами від 04.12.2019 № 8798/6.1-33-19/6, від 28.01.2020 № 869/6.2.5-33-20/6 та від 17.03.2020 № 2623/6.1-33-20/6 повідомило Підприємство, що при підписанні акта приймання-передавання від 29.07.2019 будь-які претензії чи застереження зі сторони останнього не заявлялися, у зв`язку з чим підстави для повернення коштів відсутні.

Представник Підприємства адвокатським запитом від 01.02.2021 № 3 просив Офіс Генерального прокурора надати інформацію та копії відповідних документів, зокрема: копію протоколу обшуку, проведеного за адресою: Київська обл., м. Бровари, вул. Підприємницька, 22, в межах кримінального провадження від 22.01.2016 № 12016110130000211, за результатами якого (обшуку) встановлено нестачу цукру-піску в розмірі 8 034,175 т.; дозвіл на розголошення відомостей досудового розслідування, а саме вказаного протоколу обшуку, для його надання до Господарського суду міста Києва та АРМА.

Офіс Генерального прокурора листом від 11.03.2021 № 16/1/6-19584-19 (вих. № 16/1/6-25125ВИХ-21) повідомив, що досудове розслідування в кримінальному провадженні № 42017000000003359 здійснюється детективами Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ), де і перебувають матеріали справи.

Представник Підприємства звернувся до НАБУ з адвокатським запитом від 19.03.2021 № 4 із проханням надати інформацію та копії відповідних документів, зокрема: копію протоколу обшуку; дозвіл на розголошення відомостей досудового розслідування, а саме вказаного протоколу, для його надання до Господарського суду міста Києва та АРМА.

НАБУ листом від 23.03.2021 № 0434-252/8972 повідомило Підприємство про те, що відповідно до частини четвертої статті 24 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" надання адвокату інформації та копій документів, отриманих під час здійснення кримінального провадження, здійснюється в порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом; у зв`язку з цим відсутні правові підстави для надання запитуваних копій документів.

За таких обставин позивач вважає, що відмова відповідача повернути надміру сплачені грошові кошти свідчить про недотримання останнім вимог пункту 14 Договору та є порушенням його прав, у зв`язку з чим, звернувся з цим позовом до господарського суду.

Відмовляючи у задоволенні позову за наслідками нового розгляду цієї справи, суди попередніх інстанцій виходили з того, що правовідносини сторін виникли на підставі Договору, предметом якого є активи, які є речовими доказами у кримінальному провадженні та перебували під арештом згідно з відповідними ухвалами суду.

Зберігання речових доказів і документів у кримінальному провадженні регулюється статтею 100 КПК України. Частиною шостою цієї статті передбачено, що речові докази вартістю понад 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження, передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, для здійснення заходів з управління ними з метою забезпечення їх збереження або збереження їхньої економічної вартості, а речові докази, зазначені в абзаці першому цієї частини, такої самої вартості - для їх реалізації з урахуванням особливостей, визначених законом.

Слідчий за погодженням із прокурором або прокурор звертається з відповідним клопотанням до слідчого судді місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, або до суду під час судового провадження, яке розглядається згідно із статтями 171-173 цього Кодексу. Прокурор у випадку, передбаченому абзацом сьомим частини шостої цієї статті, не пізніше наступного робочого дня з моменту постановлення ухвали слідчого судді, суду надсилає копію цієї ухвали Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, із зверненням щодо прийняття активів, а також вживає невідкладних заходів щодо передачі цих активів Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.

Реалізація, технологічна переробка або знищення речових доказів у випадках, передбачених цією статтею, здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а у випадках, якщо такі речові докази передані Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, - відповідно до закону та прийнятих на його виконання актів законодавства.

Правові та організаційні засади функціонування АРМА визначаються Законом України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів" (далі - Закон).

Згідно зі статтею 21 Закону управління рухомим та нерухомим майном, цінними паперами, майновими та іншими правами здійснюється Національним агентством шляхом реалізації відповідних активів або передачі їх в управління. Частина четверта цієї статті передбачає, що рухоме майно може бути передано для реалізації без згоди власника за рішенням слідчого судді або суду за наявності хоча б однієї з таких підстав:

1) майно піддається швидкому псуванню;

2) майно швидко втрачає свою вартість.

Частиною п`ятою статті 21 Закону закріплено окрему підставу для реалізації активу, переданого в управління АРМА. Так, активи, визначені частиною четвертою статті 21 Закону, передаються для реалізації без згоди власника на підставі ухвали слідчого судді або суду, копія якої надсилається АРМА негайно після її винесення з відповідним зверненням прокурора.

Реалізація активів здійснюється визначеними на конкурсних засадах юридичними особами. Порядок відбору таких юридичних осіб, порядок реалізації активів на прилюдних торгах (аукціонах) та/або електронних торгах визначаються Кабінетом Міністрів України.

Тобто, підставою передання активів, визначених частиною четвертою статті 21 Закону, для реалізації без згоди власника є ухвала слідчого судді або суду.

Великою Палатою Верховного Суду у справі № 910/18647/19 вирішено виключну правову проблему стосовно тлумачення норм КПК України та Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів", що стосується правових підстав для реалізації майна (активів), на яке накладено арешт у кримінальному провадженні.

У пункті 9.43 розділу "Висновок щодо застосування норм права" постанови від 05.10.2021 Великою Палатою Верховного Суду зазначено наступне:

"Стаття 21 Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів" стосується загалом майна як активів, управління якими здійснює Агентство, та до яких належать кошти, майно, майнові та інші права, на які може бути накладено арешт у кримінальному провадженні чи у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави або які конфісковані за рішенням суду у кримінальному провадженні чи стягнуті за рішенням суду в дохід держави внаслідок визнання їх необґрунтованими.

Натомість абзац сьомий частини шостої статті 100 КПК України регулює порядок збереження і реалізацію майна, яке є речовим доказом у кримінальному провадженні.

Ця норма розмежовує (1) передання речових доказів вартістю понад 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб Агентству для здійснення заходів з управління ними з метою забезпечення їх збереження або збереження їхньої економічної вартості та (2) передання речових доказів для їх реалізації.

При цьому за змістом частини шостої цієї статті для реалізації можуть бути передані речові докази, зазначені в її абзаці першому, тобто тільки речові докази, що не містять слідів кримінального правопорушення, у вигляді предметів, великих партій товарів, зберігання яких через громіздкість або з інших причин неможливо без зайвих труднощів або витрати із забезпечення спеціальних умов зберігання яких співмірні з їх вартістю, а також речові докази у вигляді товарів або продукції, що піддаються швидкому псуванню".

Отже, підставою для передачі АРМА активів, визначених у частині четвертій статті 21 Закону, для їх реалізації за відсутності згоди власника є відповідний процесуальний документ - ухвала слідчого судді або суду із зазначенням про передачу цих активів АРМА саме для їх реалізації.

Також за частиною восьмою статті 21 Закону, у разі надходження винесеного у межах наданих законом повноважень рішення прокурора, а також судового рішення, що набрало законної сили, яким скасовано арешт прийнятих в управління активів, Національне агентство у триденний строк повертає їх законному власнику, а в разі їх реалізації - повертає одержані від цього кошти, а також проценти, нараховані як плата за користування банком такими коштами.

За наведеного суди попередніх інстанцій виснували, що укладення Договору сторонами за результатами електронних торгів є наслідком виконання АРМА ухвал слідчих суддів Печерського районного суду міста Києва про передання в управління АРМА для реалізації цукру-піску, який належить державі в особі ДСБУ "Аграрний фонд" та зберігається на складах ТОВ "ВКФ "Амос".

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Приписами статті 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Суди попередніх інстанцій звернули увагу на те, що при укладенні Договору сторони добровільно погодили такі умови:

- право власності на відповідний актив перейшло до покупця з моменту укладення цього договору;

- до моменту укладення цього договору актив оглянуто покупцем, про що вказується і в акті приймання-передавання об`єктів рухомого майна (цукор-пісок);

- покупець заявив, що володіє інформацією про актив, що передається йому у власність, претензій до якості активу не має, недоліки, які перешкоджають використанню активу за його призначенням відсутні;

- будь-які претензії до продавця щодо якісних та кількісних характеристик активу у покупця відсутні. Покупець повідомлений, що на момент укладення цього договору на актив ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва накладено арешт у кримінальному провадженні;

- відповідно до акта приймання-передавання об`єкта рухомого майна, підписаного до Договору без зауважень, продавець передав, а покупець прийняв актив.

Відповідно до статті 687 ЦК України перевірка додержання продавцем умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару та інших умов здійснюється у випадках та в порядку, встановлених договором або актами цивільного законодавства. Якщо нормативно-правовими актами з питань стандартизації встановлено вимоги щодо порядку перевірки кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару, порядок перевірки, визначений договором, має відповідати цим вимогам.

За приписами частини першої статті 688 ЦК України покупець зобов`язаний повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару у строк, встановлений договором або актами цивільного законодавства, а якщо такий строк не встановлений, - в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару. У разі невиконання покупцем цього обов`язку продавець має право частково або в повному обсязі відмовитися від задоволення відповідних вимог покупця, якщо продавець доведе, що невиконання покупцем обов`язку повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу спричинило неможливість задоволення його вимог або спричинить для продавця витрати, що перевищують його витрати у разі своєчасного повідомлення про порушення умов договору.

Згідно з частиною першою статті 668 ЦК України ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця з моменту передання йому товару, якщо інше не встановлено договором або законом. А згідно з частиною першою статті 323 ЦК України ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник, якщо інше не встановлено договором або законом.

За встановлених обставин справи суди виснували, що Підприємство на час укладення Договору було обізнане щодо характеристик активу (цукор-пісок), щодо наявності кримінального провадження, про визнання активу речовим доказом, про арешт цукру-піску, підстав реалізації такого майна (ухвал слідчих суддів Печерського районного суду м. Києва у справах № 757/35425/19-к та № 757/35443/19-к). При цьому, Підприємство самостійно на власний розсуд вчиняло дії щодо визначення своєї участі/не участі в електронних торгах, які проводило АРМА, визначення можливості участі у контексті кількості лотів, ціною, тощо.

Оскільки Підприємством прийнято активи шляхом підписання акта приймання-передавання без зауважень та заперечень щодо їх кількості, якості та вартості, обумовленою сторонами у Договорі та специфікації до нього, приймаючи до уваги скасування ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 04.09.2019 у справі № 757/46360/19-к арешту на майно, накладеного ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 30.05.2019 у справі № 757/27897/19-к, а саме на цукор-пісок, який належить державі в особі ДСБУ "Аграрний фонд" у кількості 18 490,855 т. та зберігається на складах ТОВ "ВКФ "Амос" за адресою: Київська обл., м. Бровари, вул. Підприємницька, 22, накладений у кримінальному провадженні № 12016110130000211 від 22.01.2016, а також зважаючи на реалізацію АРМА такого активу і перерахування коштів від такої реалізації в сумі 22 330 811,60 грн на користь ДСБУ "Аграрний фонд" (ідентифікаційний код - 33642855), суди виснували, що у подальшому, згідно з положеннями статей 668, 688, 323 ЦК України, настають відповідні наслідки.

На виконання вказівок Верховного Суду, які слугували підставою для скасування прийнятих у справі судових рішень та її передачі на новий розгляд, суди попередніх інстанцій дослідили протокол обшуку, проведеного за адресою: Київська обл., м. Бровари, вул. Підприємницька, 22 в межах кримінального провадження № 12016110130000211 від 22.01.2016, та дійшли висновку про те, що цей протокол обшуку (відомості у ньому) не нівелює встановлених обставин щодо підписання Підприємством акта приймання-передавання за Договором без заперечень та зауважень.

Верховний Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм статті 670 ЦК України у взаємозв`язку зі статтею 170 КПК України за відсутності висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах.

Відповідно до приписів пункту 3 частини третьої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Зі змісту пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики, шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Суд виходить з того, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

Слід зазначити, що висновки Верховного Суду стосовно питання застосування норм матеріального права, які зазначені скаржником, у подібних правовідносинах, ураховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц, відсутні.

Отже, з огляду на відсутність таких висновків, необхідно з`ясувати наявність або відсутність неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Верховний Суд виходить з того, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).

З оскаржуваних судових рішень вбачається, що судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин не застосовано норми статті 670 ЦК України, відповідно до частини першої якої, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Підприємство вважає, що оскільки прийняття активу за Договором відбулося лише за даними бухгалтерського обліку в м. Києві, і його технічний стан, у тому числі, фактичний обсяг не встановлювався, з`ясування в подальшому обставин нестачі активу є підставою для стягнення спірної суми заборгованості відповідно до пункту 14 Договору та положень цієї статті ЦК України (з урахуванням того, що відповідно до частини першої статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном).

Надаючи оцінку цим доводам скаржника касаційний суд враховує, що оскаржувані судові рішення мотивовані у тому числі з посиланням на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 06.10.2022 у справі № 910/5370/21.

Так, Верховним Судом розглядалася справа № 910/5370/21 за позовом Підприємства до АРМА про стягнення 2 247 708,19 грн, мотивованим неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договорами купівлі-продажу активів №№ 6, 7, 8, 9, 10, 11 від 13.05.2019 в частині непоставлення (ненадання) товару (цукру-піску) вартістю 2 023 534,26 грн.

Звертаючись з позовом до суду у зазначеній справі, позивач відзначив, що після укладення договорів купівлі-продажу активів та з метою визначення їх фактичної маси, позивачем здійснено переважування всього обсягу цукру-піску в присутності представників правоохоронних органів, відбір якого здійснювався позивачем в порядку черговості укладення договорів, внаслідок чого встановлено нестачу товару за договором № 11 у розмірі 1 328,72 т., у зв`язку з чим позивач звернувся до відповідача із вимогою про повернення покупцю коштів у розмірі 2 023 534,26 грн, що відповідає вартості нестачі активу.

За результатами розгляду справи № 910/5370/21 Верховний Суд у постанові від 06.10.2022 значив таке:

8.10. Укладання Договорів №№ 6, 7, 8, 9, 10, 11 між позивачем та відповідачем з умовами вказаними у пункті 6.1 цієї Постанови за результатами електронних торгів є наслідком саме виконання АРМА ухвали слідчого судді про передання в управління АРМА для реалізації цукру-піску, який належить державі в особі ДСБУ "Аграрний фонд" та зберігається на складах ТОВ "Спеціалізовані роздрібні системи".

8.23. Враховуючи, встановлені судами обставини (пункти 6.1.1, 6.3, 6.4 даної Постанови) та вказане вище, в тому числі у пункті 8.10 Постанови, дають підстави для висновку про обізнаність позивача на час укладення договорів щодо характеристик активу (цукор-пісок), щодо наявності кримінального провадження, про визнання цього активу речовим доказом, про арешт цукру-піску, підстав реалізації такого майна (ухвала слідчого судді Печерського районного суду м. Києва у справі № 757/7739/19-к), про існування зазначеного судового рішення, доступ до тексту якого є відкритим та його змістом. При цьому позивач самостійно на власний розсуд вчиняв дії щодо визначення своєї участі/не участі в електронних торгах, які провадив відповідач, визначення можливості участі у контексті кількості лотів, ціною, тощо.

8.24. Позивач був вільними в укладенні договорів, виборі контрагента та визначенні умов договорів, був вільним і під час підписання актів приймання-передавання та мав можливість діяти з урахуванням вимог розумності, обізнаності та справедливості.

8.25. Враховуючи, що ухвала слідчого судді, якою визначено обов`язок АРМА з реалізації арештованого майна (цукор-пісок), є судовим рішенням, на виконання якого здійснювався продаж активів, доступність цього судового рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень, обізнаність сторін Договорів з положеннями законодавства, аналіз яких здійснено у цій постанові, Верховний Суд дійшов висновку, що позивач, проявивши розумну обачність, не міг не знати про кількість активу.

8.26. З огляду на вказані норми, суди попередніх інстанцій дійшли заснованого на законі висновку, що, оскільки позивачем прийнято активи шляхом підписання актів приймання-передавання без зауважень та заперечень щодо їх кількості, якості та вартості, обумовленою сторонами у договорах та специфікаціях до них, то у подальшому згідно з положеннями статей 668, 688, 323 ЦК України настають відповідні наслідки.".

Верховний Суд у розгляді цієї справи № 910/6340/22 зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій відповідають висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 06.10.2022 у справі № 910/5370/21, про те, що підписання актів приймання-передавання без зауважень та заперечень щодо їх кількості, якості та вартості, обумовленою сторонами у договорах купівлі-продажу активів та специфікаціях до них свідчить про прийняття Підприємством активів і що в подальшому, внаслідок такого прийняття, згідно з положеннями статей 668, 688, 323 ЦК України настають відповідні наслідки.

Спірні правовідносини у зазначених справах виникли між тими ж сторонами, встановлені судами фактичні обставини справ, умови договорів купівлі-продажу активів тощо є схожими.

Зокрема, як у справі, що розглядається, так і у справі № 910/5370/21:

- суди виснували, що підписавши акт (акти) приймання-передавання об`єкту рухомого майна (цукру-піску), Підприємство підтвердило виконання АРМА договірних умов в частині передачі активу у кількості, яка відповідає кількості визначеній у специфікації до договору та умовам договору, що свідчить про належне виконання останнім зобов`язань за договором та передання товару у повному обсязі;

- суди відхилили посилання Підприємства на те, що акт (акти) приймання-передавання об`єкту рухомого майна складено (цукру-піску) у м. Києві, пославшись на те, що це жодним чином не нівелює обставин підписання його Підприємством без зауважень та заперечень щодо кількісних характеристик активу, зауваживши на тому, що Підприємство не було позбавлене можливості, у разі дійсного прийняття товару без перевірки його кількісних характеристик, підписати такий акт із зауваженнями та зазначити про них у акті;

- суди відхилили посилання Підприємства на лист Генеральної прокуратури України та протокол обшуку які, за доводами Підприємства, підтверджують факт нестачі товару за результатами його зважування, оскільки у відповідності до умов договору право власності на актив перейшло до покупця з моменту його укладення, що, з урахуванням прийняття активу від відповідача у день підписання такого договору, та приписів частини першої статті 668 ЦК України, якими унормовано, що ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця з моменту передання йому товару, якщо інше не встановлено договором або законом, свідчить про те, що після прийняття товару за актом (актами) приймання-передавання об`єкту рухомого майна (цукру-піску), саме Підприємство, як власник фактично переданого товару несе ризик його знищення, зокрема можливої нестачі.

Отже, відповідно до погоджених сторонами умов Договору і специфікації до нього, підписавши акт приймання-передавання об`єктів рухомого майна без зауважень і застережень до завершення обшуку, в межах якого проводився, у тому числі підрахунок спірного цукру-піску, Підприємство фактично прийняло його та всі ризики, пов`язанні з прийняттям товару без належного огляду.

Правовідносини у цій справі, що розглядається, та у зазначеній справі № 910/5370/21 є схожими, а висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 06.10.2022 у справі № 910/5370/21 враховані судами попередніх інстанцій при прийняті оскаржуваних судових рішень, які цим висновкам відповідають.

Доводи ж касаційної скарги фактично зводяться до незгоди Підприємства з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою доказів, зокрема акта приймання-передавання об`єктів рухомого майна (цукру-піску) та протоколу обшуку, оцінених судами в порядку статті 86 ГПК України, та з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 06.10.2022 у справі № 910/5370/21.

У касаційній скарзі Підприємство зазначає про відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування положень статті 670 ЦК України у взаємозв`язку зі статтею 170 КПК України у подібних правовідносинах, а саме: у разі якщо товар, який продається за договором купівлі-продажу, продавцем за яким є АРМА, є речовим доказом у кримінальному провадженні та перебуває під арештом, який скасовано вже після укладення такого договору; та чи може у таких правовідносинах нестача активу, який реалізується АРМА, підтверджуватися будь-яким іншим документом, окрім як постановою слідчого чи протоколом обшуку з урахуванням положень пункту 14 Договору, відповідно до якого нестача у цій ситуації може підтверджуватися виключно постановою слідчого або протоколом обшуку, та виключно після скасування з нього арешту, враховуючи імперативні положення статті 170 КПК України.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, на те, що обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо (постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 910/6355/20).

Верховний Суд у постановах від 11.11.2020 у справі № 753/11009/19 та від 27.07.2021 у справі № 585/2836/16-ц зазначав, що правовий висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов`язкове для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.

Не погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій, Підприємство у касаційній скарзі фактично просить не сформувати висновок щодо застосування норми статті 670 ЦК України у взаємозв`язку зі статтею 120 КПК України, а надати правову оцінку доказам у справі, що обумовило би її застосування до спірних правовідносин, а також по суті вимагає конкретного визначення (роз`яснення Верховним Судом скаржнику) інструментів/способів/засобів/методів доказування при вирішенні справи.

Верховний Суд виходить з того, що статтею 2 ГПК України закріплені завдання та основні засади (принципи) господарського судочинства, у тому числі: верховенство права, змагальність сторін, диспозитивність, які знаходять своє втілення як безпосередньо у статтях 11, 13, 14 ГПК України, так і у частині першій статті 86 ГПК України, яка встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, а також у пункті 5 частини четвертої статті 238 ГПК України, яким передбачено, що у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).

Верховний Суд зазначає, що з огляду на статті 73, 76-79 ГПК України, виходячи з обставин певної справи, вимог та заперечень сторін, суд не обмежений у застосуванні одного чи декількох конкретних інструментів/способів/засобів/методів доказування, якщо інше прямо не встановлено законодавством.

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зауважувала, що висновки щодо застосування норм права суд формулює, виходячи з конкретних обставин справи. Інакше кажучи, на відміну від парламенту, суд не встановлює абстрактні правила поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певної норми права (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, від 04.07.2023 у справі № 373/626/17.

З огляду на принцип диспозитивності саме скаржником визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

За таких обставин Верховний Суд вважає, що надав відповіді на всі істотні, вагомі та доречні доводи, які викладені скаржником у касаційній скарзі та стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу Підприємства слід залишити без задоволення, о оскаржувані рішення і постанову судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору, понесені Підприємством у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу дочірнього підприємства "Агрофонд-Зерно" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 29.04.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2024 у справі № 910/6340/22 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Жайворонок

Суддя Т. Малашенкова