Ухвала

від 19.12.2024 по справі 925/809/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

19 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 925/809/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснов Є. В. - головуючий, Мачульський Г. М., Рогач Л. І.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Комунального підприємства "Смілакомунтеплоенерго" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2024 (колегія суддів: Шапран В. В., Буравльов С. І., Андрієнко В. В.) і рішення Господарського суду Черкаської області від 09.09.2024 (суддя Зарічанська З. В.) у справі

за позовом Комунального підприємства "Смілакомунтеплоенерго" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Варес"</a>, про стягнення 74 652,78 грн,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2024 року Комунальне підприємство "Смілакомунтеплоенерго" звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Варес"</a> про стягнення заборгованості за теплову енергію у сумі 69 612,56 грн, 2 214,46 грн інфляційних нарахувань, 1 789,93 грн 3 % річних та 1 035,83 грн пені.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 09.09.2024 (з урахуванням ухвали від 16.09.2024 про виправлення арифметичних помилок), позов Комунального підприємства "Смілакомунтеплоенерго" задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Варес"</a> на користь позивача 9 072,63 грн заборгованості за теплову енергію, 326,24 грн інфляційних нарахувань, 238,16 грн 3% річних та 138,85 грн пені, в іншій частині у позові відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2024 апеляційну скаргу Комунального підприємства "Смілакомунтеплоенерго" залишено без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.

17.12.2024 Комунальне підприємство "Смілакомунтеплоенерго" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове - про задоволення позову.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.12.2024 справу передано на розгляд колегії суддів у складі: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Рогач Л. І.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно з приписами частин п`ятої та сьомої статті 12 ГПК України малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" установлено 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2024 у розмірі 3 028 грн.

Пунктом 1 частини першої статті 163 ГПК України встановлено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у цій справі є стягнення 74 652,78 грн, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто справа є малозначною.

Як зазначено вище, у пункті 2 частини третьої статті 287 ГПК України унормовано випадки, за яких судове рішення у справі з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, може бути предметом касаційного оскарження.

Визначені підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.

Водночас тягар доказування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

Обґрунтовуючи можливість касаційного оскарження рішень у справах, скаржник вважає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт "а" частини третьої статті 287 ГПК України). Скаржник вважає, що фундаментальне значення поданої ним касаційної скарги для формування єдиної правозастосовної практики полягає у застосуванні норм права у правовідносинах, що регулюють сферу теплопостачання (порядок/умови розподілу теплової енергії витраченої на загальнобудинкові потреби опалення будинку), які застосовуються судами під час вирішення спорів, а саме норми права визначені Законом України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання", Правилами надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019р. № 830, та Методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України №315 від 22.11.2018. Також скаржник вважає, що перегляд оскаржуваних судових рішень Верховним Судом та висловлення висновків щодо питань застосування норм матеріального права, зазначених скаржником, при розподілі теплової енергії на загальнобудинкові потреби опалення будівлі призведе до уникнення можливості різного тлумачення та порядку застосування у подальшому судами першої та апеляційної інстанцій вищевказаних норм матеріального права в сфері теплопостачання, усунення порушення вимог «якості закону», передбачених Конвенцією, та забезпечить адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права надавача послуг в сфері теплопостачання і трактування норм матеріального права на власний розсуд.

Колегія суддів виходить з того, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на велику кількість спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Водночас формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, потрібно виходити з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування (пункт 72 ухвали від 10.01.2024 у справі № 905/1840/21).

Також Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15 вказала, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.

Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.

Стверджуючи про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, скаржник лише окреслив характер правовідносин сторін цього спору та висловив незгоду із висновками судів по суті спору, проте не навів якісного і кількісного виміру щодо наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Тому на переконання колегії суддів ця касаційна скарга не стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки скаржник не обґрунтував наявності існування кількісного та якісного критеріїв у цьому правовому питанні.

Верховний Суд, аналізуючи доводи та аргументи касаційної скарги, взяв до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, та сталу судову практику щодо застосування норм права.

За оцінкою колегії суддів касаційна скарга не містить переконливих аргументів, які би свідчили про наявність випадків, передбачених підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України. Водночас сама лише незгода з судовими рішеннями з підстав власного тлумачення норми права не свідчить про їх незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, тому що настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь одного із учасників справи є звичайним передбачуваним процесом.

Отже, наведені скаржником у касаційній скарзі доводи у контексті оскаржуваних судових рішень у цій справі не дають поза розумними сумнівами підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або наявні інші підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

Учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, аргументованих обґрунтувань як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.

Законодавець надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства. Водночас колегія суддів зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Верховний Суд виходить з того, що скаржник у цій справі розумів, що вказана справа не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а відтак необхідність доведення наявності випадків, визначених в пункті 2 частини третьої статті 287 ГПК України, було передбачуваним. Разом з тим скаржник у касаційній скарзі не довів наявності виключних випадків, які за положеннями цього Кодексу могли вимагати касаційного перегляду справи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Комунального підприємства "Смілакомунтеплоенерго" на підставі пункту 1 частини першої статті 293 цього ж Кодексу, оскільки її подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 12, 234, пунктом 2 частини третьої статті 287 та пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 925/809/24 за касаційною скаргою Комунального підприємства "Смілакомунтеплоенерго" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2024 і рішення Господарського суду Черкаської області від 09.09.2024.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя Є. В. Краснов

Суддя Г. М. Мачульський

Суддя Л. І. Рогач