Постанова

від 17.12.2024 по справі 812/994/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2024 року

м. Київ

справа №812/994/16

адміністративне провадження № К/9901/2013/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Васильєвої І.А.,

суддів -Юрченко В.П., Бившевої Л.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Заступника прокурора Донецької області на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2017 року (Судді: Міронова Г.М., Арабей Т.Г., Геращенко І.В.) у справі за позовом Керівника Лисичанської місцевої прокуратури Луганської області в інтересах Державної податкової інспекції у м. Лисичанську Головного управління ДФС у Луганській області до Комунального підприємства «Лисичанськтепломережа» про стягнення заборгованості з податку на додану вартість,

УСТАНОВИВ:

У серпні 2016 року Керівник Лисичанської місцевої прокуратури Луганської області в інтересах ДПІ у м. Лисичанську ГУ ДФС у Луганській області звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточненої позовної заяви, просив стягнути до бюджету заборгованість з податку на додану вартість у сумі 1 048 671 грн за рахунок коштів, які перебувають на рахунках суб`єкта підприємницької діяльності - юридичної особи КП «Лисичанськтепломережа», у банках, обслуговуючих даного платника податків.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2017 року позов задоволено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано, а в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду апеляційної інстанції, Заступник прокурора Донецької області подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що КП «Лисичанськтепломережа» зареєстровано як юридична особа, ідентифікаційний код юридичної особи 13401321, є платником податку на додану вартість з 07.07.1997 року, перебуває на обліку як платник податків в ДПІ у м. Лисичанську з 27.04.1992 року за №1-50.

КП «Лисичанськтепломережа» подано до ДПІ у м. Лисичанську ГУ ДФС у Луганській області податкові декларації з податку на додану вартість:

- за лютий 2016 року від 18.03.2016 року, у якій самостійно визначено суму ПДВ, яка підлягає сплаті до бюджету у розмірі 552 994 грн;

- уточнюючий розрахунок за лютий 2016 року від 20.04.2016 року, у якому самостійно визначено суму ПДВ, яка підлягає сплаті до бюджету у розмірі 181 849 грн;

- за квітень 2016 року від 18.05.2016 року, у якій самостійно визначено суму ПДВ, яка підлягає сплаті до бюджету у розмірі 163 477 грн;

- за травень 2016 року від 14.06.2016 року, у якій самостійно визначено суму ПДВ, яка підлягає сплаті до бюджету у розмірі 150 351 грн.

Задекларовані зобов`язання на загальну суму 1 048 671 грн відповідачем не сплачено.

З метою погашення податкового боргу відповідачу у 2002 році направлено першу податкову вимогу №1/45 від 21.01.2002, яка отримана відповідачем 25.01.2002 року, та другу податкову вимогу №2/382 від 26.03.2002 року, яка отримана посадовою особою відповідача в той же день.

Листом від 18.08.2016 року №6550 вих. 16 керівником Лисичанської місцевої прокуратури Луганської області у порядку ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» повідомлено ДПІ у м. Лисичанську ГУ ДФС у Луганській області, що КП «Лисичанськтепломережа» має заборгованість з податку на додану вартість за лютий, квітень та травень 2016 року у загальній сумі 1 048 671 грн. З урахуванням того, що ДПІ у м. Лисичанську ГУ ДФС у Луганській області з 31.01.2016 року та до теперішнього часу не вжито заходів цивільно-правового характеру, спрямованих на усунення зазначених порушень інтересів держави, Лисичанська місцева прокуратура має намір звернутися до суду за захистом прав та інтересів держави в особі ДПІ у м. Лисичанську ГУ ДФС у Луганській області про стягнення вказаної заборгованості з податку на додану вартість.

Задовольнивши позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не сплатив узгоджених податкових зобов`язань та не довів нечинність податкових вимог від 21.01.2002 року №1/45 та від 26.03.2002 року №2/382, у зв`язку з чим сума до стягнення становить 1 048 671 грн.

Скасувавши рішення суду першої інстанції та відмовивши у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у даній справі не було передбачених законом виключних випадків, коли прокурор може звернутися до суду за захистом інтересів держави.

Надаючи оцінку вказаним висновкам суду апеляційної інстанції, колегія суддів Верховного Суду виходить з такого.

Відповідно до пункту 2 статті 121 Конституції України (в редакції, чинній на момент звернення із позовною заявою) прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються, зокрема, представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Зазначена норма відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ «Про прокуратуру» (в редакції, чинній на момент звернення із позовною заявою; далі - Закон №1697-VІІ).

Відповідно до абзаців 1, 2 частини третьої статті 23 Закону №1697-VІІ, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Положеннями частини четвертої статті 23 вказаного Закону передбачено, що прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

У разі відсутності суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурор має право:

1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб`єктів, у порядку, визначеному законом;

2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.

Аналіз наведених вище правових норм, дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: (1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; (2) у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

«Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Верховний Суд звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

У справі, що розглядається, приводом для звернення прокурора з позовом до суду стало зростання податкового боргу КП «Лисичанськтепломережа» з податку на додану вартість та невжиття ДПІ у м. Лисичанську ГУ ДФС у Луганській області заходів цивільно-правового характеру щодо стягнення вказаної заборгованості.

При цьому, податковий орган не повідомив причин, які перешкоджають йому самостійно звернутися до суду із даним позовом. Прокурор теж не з`ясував таких причин і не повідомив їх суду.

У свою чергу, підпунктом 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 ПК (в редакції, чинній на момент звернення із позовною заявою) передбачено право контролюючих органів на звернення до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.

З огляду на викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, що у даній справі не було передбачених законом виключних випадків, коли прокурор може звернутися до суду за захистом інтересів держави.

Наведене спростовує доводи касаційної скарги.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції не встановлено.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Заступника прокурора Донецької області залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2017 року- без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.А. Васильєва

Судді В.П. Юрченко

Л.І. Бившева