Постанова

від 17.12.2024 по справі 826/10381/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ф

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 грудня 2024 року

м. Київ

справа №826/10381/15

адміністративне провадження № К/9901/17027/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,

суддів -Бившевої Л.І., Гімона М.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження

заяву Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві про перегляд

ухвали Вищого адміністративного суду України від 12.07.2016 (судді: Голубєва Г.К., Сірош М.В., Юрченко В.П.)

у справі № 826/10381/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Леннокс Україна»

до Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у місті Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

У червні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Леннокс Україна» (далі - позивач, ТОВ «Леннокс Україна») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у місті Києві (далі - відповідач, ТОВ «Леннок Україна»), в якому просило суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 10.03.2015 № 0000712202.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем при проведенні перевірки ТОВ «Леннокс Україна» неправомірно зроблений висновок про те, що правочини вчинені за участю ТОВ «Софтпро-Технолоджі», ТОВ «Дайнекс» фактично не здійсненні, оскільки господарські взаємовідносини між позивачем та його контрагентами підтверджуються необхідними первинними документами та мають реальний характер.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.09.2015 позов задоволено (т. 2 а.с. 50-56).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що під час розгляду справи відповідач не навів жодних обставин та доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності сторін цих операцій, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б в сукупності могли свідчити про фіктивність вчинення операцій, а також того, що вчинення зазначених правочинів не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагентів були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди чи заволодіння майном держави, у зв`язку з чим суд першої інстанції констатував, що позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту суми по взаємовідносинам з ТОВ «Дайнекс» та ТОВ «Софтпро-Технолоджі», що свідчить про протиправність податкового повідомлення-рішення від 10.03.2015 № 0000712202 та підлягає скасуванню.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.03.2016 скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.09.2015 та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Скасовуючи судове рішення першої інстанції та відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у видаткових накладних відсутні відомості про особу, яка їх підписала від імені одержувача ТМЦ, тобто позивача, а саме не вказано її прізвище, ім`я, по батькові, посада (т. 1 а.с. 108-109, т. 2 а.с. 31-32, 116-117); у видатковій накладній від 28.10.2014 № 390 не зазначено дати та номеру довіреності, на підставі якої представником позивача було отримано ТМЦ (т. 1 а.с. 109, т. 2 а.с. 32, 117); акти приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів не завірені підписом уповноваженої особи ТОВ «Дайнекс», а отже не відповідають вимогам ч. 2 ст. 9 Закону № 996-XIV та складені з порушенням типової форми для первинних документів даного виду, затвердженої наказом Міністерства статистики України від 29.12.1995 № 352 (т. 2 а.с. 123-125).

Зазначив, що ані до суду першої інстанції, ані в ході апеляційного провадження на виконання ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 03.02.2016 (т. 2 а.с. 102-103) позивачем не було надано витребуваних в нього довіреностей, на підставі яких уповноваженими особами ТОВ «Леннокс Україна» було здійснено приймання ТМЦ від ТОВ «Дайнекс», доказів використання товару, придбаного у зазначеного контрагента в господарській діяльності позивача та первинних документів, підтверджуючих фактичне переміщення товару, придбаного у ТОВ «Дайнекс».

Також зазначено, що акти приймання-передачі (внутрішнього переміщення) товару (т. 2 а.с. 123-125), окрім вказаних вище недоліків, також не містять жодних відомостей про те, якими саме транспортними засобами та/або за яким маршрутом ТОВ «Дайнекс» на підставі та на виконання п. 4.2 договорів поставки від 20.10.2014 № 20-14/10, від 27.10.2014 № 27-14/10 (поставка на умовах «DDP» за правилами Інкотермс) здійснювало перевезення товарів.

Крім іншого суд апеляційної інстанції зазначив, що в наказі від 04.12.2014 № 03-ОЗ та в актах приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів датою прийняття та введення позивачем в експлуатацію обладнання, придбаного у ТОВ «Дайнекс», зазначено 04.12.2014, а первинні документи по операціям позивача з ПрАТ «Мульті Весте Україна 3», у правовідносинах з яким за твердженням позивача були використані товари, придбані в ТОВ «Дайнекс», датовані жовтнем 2014 року, тобто раніше поставки ТМЦ від ТОВ «Дайнекс».

У договорах поставки від 20.10.2014 № 20-14/10, від 27.10.2014 № 27-14/10, укладених між позивачем і ТОВ «Дайнекс», видаткових та податкових накладних по господарським операціям за ними особою, яка їх підписала від імені зазначеного контрагента позивача вказано директора Шумського І.Л. , який на допиті у рамках кримінального провадження № 32015200090000088, будучи попередженим про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання, надав пояснення, що він не має жодного відношення до фінансово-господарської діяльності ТОВ «Дайнекс», зареєстрував товариство на своє ім`я без наміру займатися господарською діяльністю, ніколи не підписував жодних документів від імені директора ТОВ «Дайнекс», зокрема не підписував договорів, податкових і видаткових накладних, ТОВ «Леннокс Україна» йому не відомо та ніяких документів по правовідносинам з ним він не підписував (протокол допиту свідка від 15.04.2015), що в сукупності із зазначеними вище обставинами у цій справі також виключає достатні та необхідні правові підстави вважати вищевказані первинні документи належними доказами у розумінні ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, що, за висновком суду апеляційної інстанції, свідчить про те, що в даному випадку відсутні достатні та необхідні правові підстави вважати спірні господарські операції позивача з ТОВ «Дайнекс» за договорами від 20.10.2014 № 20-14/10, від 27.10.2014 № 27-14/10 такими, що відбулись.

Щодо господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «Софтпро-Технолоджі», то апеляційний суд зазначив, що згідно з сертифікатом відповідності серії ВВ № UA1.013.0078729-12 (т.1 а.с. 146) та декларацій про відповідність (т.1 а.с. 127) виробником товару (чіллерів), який, у відповідності до вищевказаних первинних документів, позивачем було придбано у ТОВ «Софтпро-Технолоджі», є компанія Lennox Polska Sp.z o.o. PL-01-531 Warszawa, ul. Wybrzeze Gdynskie 6A (Польща), офіційним представником якої є позивач, з огляду на що у відповідності до вищевказаних первинних документів, позивач не придбавав вказані товари (чіллери) у прямого виробника, офіційним представником якого він є, а купив цей товар в іншої особи - ТОВ «Софтпро-Технолоджі». В матеріалах справи не міститься жодних доказів зміни якісних характеристик товару під час його руху через вказаний ланцюг постачання від виробника (з яким позивач перебуває у ділових стосунках безпосередньо) до позивача як кінцевого покупця, а також товариством не доведено одержання ним будь-яких економічних переваг завдяки придбання спірного товару через посередника, а не напряму через виробника.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.07.2016 касаційну скаргу ТОВ «Леннокс Україна» задоволено та скасовано постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30.03.2016 та залишено в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.09.2015 по справі № 826/10381/15.

Задовольняючи касаційну скаргу та залишаючи в силі судове рішення першої інстанції касаційний суд зазначив, що податковим органом під час розгляду адміністративної справи не наведено об`єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

При цьому, ВАСУ зазначив, що документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, зміст послуг, що надають тощо. Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податку у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

Відтак, на підставі доказів, що містяться у справі: договори, специфікації, видаткові накладні, податкові накладні, виписки по рахунку, товарно-транспортні накладні та ін., оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд першої інстанції зробив юридично правильний висновок про підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Податковий орган звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 12.07.2016 у справі № 826/10381/15 з підстави, що передбачена пунктами 1 та 5 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (т. 2 а.с. 239-243).

В якості підстав для перегляду судового рішення позивач посилається на неоднакове застосування Вищим адміністративним судом України, як судом касаційної інстанції, одних і тих самих норм матеріального права, а саме: п. 198.1, п. 198.3 та п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постановах Верховного суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

На підтвердження зазначеного надає копії судового рішення Вищого адміністративного суду України від 18.11.2005 у справі № К/800/21277/14.

У заяві податковий орган також зазначає, що судом взагалі не надана оцінка обставинам справи за якими директор контрагента позивача Шумовський І.А. - ТОВ «Дайнекс» зареєстрував підприємство за грошову винагороду, в діяльності підприємства участі не приймав, первинні документи з контрагентами не підписував.

Також скаржник зазначає, що вироком Печерського районного суду міста Києва від 28.02.2016 у справі № 757/6722/16-к визнано господарську діяльність ТОВ «Дайнекс», як фіктивного підприємства.

Крім того, в мотивування заяви скаржник також зазначив, що судом касаційної інстанції не було враховано висновків Верховного суду України, викладених у постановах від 19.04.2016 у справі № 826/11081/14 та від 01.12.2015 № 826/15034/14, в яких зазначено, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку. При розгляді конкретної справи суди повинні такі доводи органу влади перевіряти та оцінювати.

Також, у постанові від 22.09.2015 у справі № 21-887а15 Верховний Суд України зазначив, що коли податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створені та діяльності таких товариств, зокрема, й у підписанні будь-яких первинних документів, не може вважати належно оформленими та підписаними повноваженими особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому, віднесення відображених у ним сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставними, а виписані податкові накладні не можна вважати належно оформленими документами податкової звітності.

Крім зазначеного скаржник також вказав, що судом касаційної інстанції не було надано оцінку доводам податкового органу, за якими зазначалось, що за сертифікатом відповідності виробником товару, що складає предмет договору з ТОВ «Софтпро-Технолоджі», є компанія Lennox Polska Sp.z o.o. PL-01-531 Warszawa, ul. Wybrzeze Gdynskie 6A (Польща), представником якої є ТОВ «Леннокс Україна», що в свою чергу вказує на необґрунтованість податкової вигоди, отриманої внаслідок документального оформлення господарських операцій з ТОВ «Софтпро-Технолоджі», оскільки отримання товару від посередника при наявних прямих контактах із виробником є економічною недоцільністю.

Відтак, у заяві відповідач просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 12.07.2016, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.09.2015 та залишити в силі постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30.03.2016.

Податковим органом надіслано додаткові пояснення (т. 2 а.с. 260 та 301), в яких зазначено, що інспекція додатково надає копії постанов суду щодо неоднакового застосування норм матеріального права, а також повторно звертає увагу, що вироком Печерського районного суду міста Києва від 28.02.2016 у справі № 757/6722/16-к, Шумського І.Л визнано винним у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 358 та ч. 1 ст. 205 КК України, а саме у вчинені фіктивного підприємництва шляхом реєстрації на своє ім`я ТОВ «Дайнекс».

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) заяву передано до Верховного Суду.

Заперечення на заяву про перегляд від позивача на адресу Суд не надходили, що не є перешкодою для розгляду заяви по суті.

Дослідивши матеріали справи та доводи заяви про перегляд, наведені відповідачем, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні заяви про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України 12.07.2016 у справі № 826/10381/15, з огляду на наступне.

За правилами пункту 1 частини 1 статті 237 КАС України одним із мотивів перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 237 КАС України заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана виключно з підстав: невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Ухвалення різних за змістом судових рішень матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за тотожних предметів спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.

В контексті наведеного Суд зазначає, що в якості підстав для перегляду судового рішення за пунктами 1 та 5 частини 1 статті 237 КАС України, позивач посилається на неоднакове застосування Вищим адміністративним судом України, як судом касаційної інстанції, одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

В якості підстав для перегляду судового рішення позивач посилається на неоднакове застосування Вищим адміністративним судом України, як судом касаційної інстанції, одних і тих самих норм матеріального права, а саме: п. 198.1, п. 198.3 та п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

На підтвердження зазначеного надає копії судового рішення Вищого адміністративного суду України від 18.11.2005 у справі № К/800/21277/14.

Крім того, в мотивування заяви скаржник також зазначив, що судом касаційної інстанції не було враховано висновків Верховного суду України, викладених у постановах від 19.04.2016 у справі № 826/11081/14 та від 01.12.2015 № 826/15034/14, в яких зазначено, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку. При розгляді конкретної справи суди повинні такі доводи органу влади перевіряти та оцінювати.

У постанові від 22.09.2015 у справі № 21-887а15 Верховний Суд України зазначив, що коли податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створені та діяльності таких товариств, зокрема, й у підписанні будь-яких первинних документів, не може вважати належно оформленими та підписаними повноваженими особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому, віднесення відображених у ним сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставними, а виписані податкові накладні не можна вважати належно оформленими документами податкової звітності.

Крім зазначеного скаржник також вказав, що судом касаційної інстанції не було надано оцінку доводам податкового органу, за якими зазначалось, що за сертифікатом відповідності виробником товару, що складає предмет договору з ТОВ «Софтпро-Технолоджі», є компанія Lennox Polska Sp.z o.o. PL-01-531 Warszawa, ul. Wybrzeze Gdynskie 6A (Польща), представником якої є ТОВ «Леннокс Україна», що в свою чергу вказує на необґрунтованість податкової вигоди, отриманої внаслідок документального оформлення господарських операцій з ТОВ «Софтпро-Технолоджі», оскільки отримання товару від посередника при наявних прямих контактах із виробником є економічною недоцільністю.

У заяві податковий орган також зазначає, що судом взагалі не надана оцінка обставинам справи за якими директор контрагента позивача Шумовський І.А. - ТОВ «Дайнекс» зареєстрував підприємство за грошову винагороду, в діяльності підприємства участі не приймав, первинні документи з контрагентами не підписував.

Також скаржник зазначає, що вироком Печерського районного суду міста Києва від 28.02.2016 у справі № 757/6722/16-к визнано господарську діяльність ТОВ «Дайнекс», як фіктивного підприємства.

Відтак, у заяві відповідач просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 12.07.2016, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.09.2015 та залишити в силі постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30.03.2016.

Разом з тим, суди встановили, що відповідачем було проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Леннокс Україна» щодо дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Софтпро-Технолоджі» і ТОВ «Дайнекс» за період з 01.10.2014 по 31.10.2014, за результатами якої складено акт від 19.02.2015 № 561/26-58-22-02-17-18638780, яким встановлено порушення позивачем вимог п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198, п. 201.1, п.201.6, п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 347717,00 грн.

Такі висновки податкового органу обґрунтовані тим, що господарські операції позивача з ТОВ «Софтпро-Технолоджі» і ТОВ «Дайнекс» не мають реального характеру, оскільки правочини вчинені за участю позивача та його контрагентами не спричинили настання реальних правових наслідків.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.03.2015 № 0000712202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ у розмірі 521576,00 грн., з яких 347717,00 грн. - за основним платежем та 173859,00 грн. - за штрафними санкціями.

В той же час, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду.

Як вже було зазначено вище, постановою Вищого адміністративного суду України від 12.07.2016 у даній справі (т. 2 а.с. 234-237) касаційну скаргу ТОВ «Леннокс Україна» задоволено та скасовано постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30.03.2016, залишено в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.09.2015 по справі № 826/10381/15.

Задовольняючи касаційну скаргу та залишаючи в силі судове рішення першої інстанції касаційний суд зазначив, що податковим органом під час розгляду адміністративної справи не наведено об`єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Касаційний суд зазначив, що документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, зміст послуг, що надають тощо. Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податку у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

Відтак, на підставі доказів, що містяться у справі: договори, специфікації, видаткові накладні, податкові накладні, виписки по рахунку, товарно-транспортні накладні та ін., оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 КАС України, суд першої інстанції зробив юридично правильний висновок про підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Разом з тим, аналізуючи зміст судових рішень касаційного суду, на які заявник посилається як на підставу неоднакового застосування норм матеріального права судом касаційної інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Так, в ухвалі від 18.11.2015 у справі № К/800/21277/14 Вищий адміністративний суд України касаційну скаргу ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві задовольнив та скасував постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.02.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2014 у справі № 826/19896/13-а, у задоволені позову відмовив.

Приймаючи вказане рішення суд касаційної інстанції виходив з того, що установлені перевіркою обставини, які відповідають наявним у справі доказам, свідчать про те, що позивач не імпортував зазначену продукцію у прямого постачальника, а придбавав її у товариства з обмеженою відповідальністю «Мірель Фудз» та у товаристві з обмеженою відповідальністю «Абсолют Компані», які також не були безпосередніми імпортерами (зокрема, товариство з обмеженою відповідальністю «Мірель Фудз» одержувало цей товар від приватного підприємства «Флеш», яке ввозило розглядувану продукцію на митну територію України); при цьому матеріали справи не містять доказів зміни якісних характеристик товару під час його руху через вказаний ланцюг постачання від виробника (з яким позивач перебуває у ділових стосунках безпосередньо) до позивача як кінцевого покупця. Товариством не наведено будь-яких доводів стосовно одержання ним будь-яких економічних переваг завдяки придбання розглядуваної продукції через низку посередників.

У вказаній справі, під час перевірки, податковий орган встановив, що: названі постачальники не перебувають за місцезнаходженням, не мають майна, основних фондів, транспортних засобів, необхідних для досягнення результатів господарської діяльності; не задекларували податкові зобов`язання з ПДВ, кореспондуючі сумам сформованого Товариством податкового кредиту; згідно з інформацією, одержаною від митних органів, у перевіреному періоді спірні контрагенти не ввозили продукцію названих марок (яка була предметом розглядуваних поставок) на митну територію України; позивачем не подано доказів транспортування продукції у процесі виконання спірних операцій.

Відтак, проаналізувавши рішення касаційного суду, про перегляд якого подано заяву, та судового рішення суду касаційної інстанції, наданого для порівняння, не дає підстав для висновку про наявність неоднакового застосування судом норм матеріального права, якими передбачено порядок формування платником податку на додану вартість податкового кредиту, оскільки прийняття різних за змістом судових рішень зумовлено різними фактичними обставинами, які були встановлені під час розгляду цих справ, правильність правової оцінки яких перевіряв суд касаційної інстанції, що виключає перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 12.07.2016 у даній справі за підпунктом 1 частини 1 статті 237 КАС України.

Щодо перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 12.07.2016 у даній справі за підпунктом 5 частини 1 статті 237 КАС України, то Суд виходить з наступного.

У постанові від 22.09.2015 у справі № 810/5645/14 Верховний Суд України зазначив, що у ході розгляду справи суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_3 засновник і директор ТОВ «Торенія», якого визнано винним у вчиненні злочину передбаченого частиною 1 статті 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво), проте з нереабілітуючих підстав, у зв`язку із закінченням строків давності, звільнений від кримінальної відповідальності, а провадження відносно нього закрито заперечує свою участь у створенні та діяльності цього товариства, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, то перевірка та встановлення такої обставини має значення для правильного вирішення спору.

У постанові від 01.12.2015 у справі № 826/15034/14 Верховний Суд України зазначив, що директором контрагента позивача рахувався ОСОБА_4 , який повідомив, що в жовтні 2012 року у м. Києві за матеріальну винагороду погодився зареєструвати на своє ім`я юридичну особу ТОВ «Старксервіс», яке фактично не буде здійснювати фінансово-господарську діяльність, а буде використовуватись іншими особами для створення видимості законності здійснюваної ними діяльності, пов`язаної з незаконним формуванням податкового кредиту, шляхом документального оформлення проведених безтоварних операцій з метою подальшої мінімізації та несплати податків до бюджету, а відтак за результатами розслідування та судового розгляду Шевченківський районний суд міста Києва постановив вирок від 24.09.2013, відповідно до якого громадянина ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною 5 статті 27, частинами 1, 2 статті 205 КК України. Згідно із зазначеним вироком ОСОБА_5 у липні 2012 року, виступивши як пособник, сприяв вчиненню фіктивного підприємництва створення ТОВ «Старксервіс» з метою прикриття незаконної діяльності.

Враховуючи викладене Верховний Суд України зазначив, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

У постанові від 19.04.2016 у справі № 816/11081/14 Верховний Суд України зазначив, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, зазначив, що свідчення особи, в яких він заперечує свою участь у створенні та фінансово-господарській діяльності цього товариства, зокрема й у підписанні будь-яких первинних податкових та бухгалтерських документів, не є належним доказом у справі, що розглядається, та взяв до уваги, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2014 у справі № 826/11082/14 визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 22.07.2014 № 100526552208, винесене ДПІ за результатами документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства по взаємовідносинах з тим же контрагентом - ТОВ «Торенія» за той же період (з 01.09.2012 по 31.03.2014) на підставі акта від 04.07.2014 № 594/26-55-22-08/37142199 про донарахування зобов`язання за податком на прибуток.

У вказаній постанові від 19.04.2016 у справі № 816/11081/14 Верховний Суді України зазначив, що під час розгляду заяви представник ДПІ долучив копію ухвали Подільського районного суду міста Києва від 26.08.2014 про звільнення особи від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого частиною 1 статті 205 Кримінального кодексу України, з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 49 зазначеного Кодексу, у зв`язку із закінченням строків давності.

Таким чином, аналіз наведених судових рішень дає підстави вважати, що такі рішення були ухвалені за різних фактичних обставин справ, установлених судами, у зв`язку з чим не можна дійти висновку про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, оскільки подібності правовідносин не встановлено.

Із зіставлення рішення, про перегляд якого подано заяву, з рішеннями на які робиться посилання як на приклад невідповідності правового висновку Верховного Суду України, вбачається, що в основі кожного з них лежать конкретні фактичні обставини, які залежно від повноти, характеру, об`єктивності, юридичного значення в оскарженому рішенні були оцінені як такі, що документально підтверджують фактичність, товарність господарських операцій, здійснення яких давало право платнику податку (позивачу) сформувати витрати та податковий кредит за такими господарськими операціями, а в порівняних рішеннях - як такі, що не давали для цього підстав.

Наведене вище дає можливість дійти до висновку, щодо не підтвердження висновків податкового органу про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції висновкам Верховного Суду України щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Щодо посилання податкового органу в заяві про перегляд ухвали касаційної інстанції на те, що вироком Печерського районного суду міста Києва від 28.02.2016 у справі № 757/6722/16-к визнано господарську діяльність ТОВ «Дайнекс», як фіктивного підприємства та вказаним вироком директора ТОВ «Дайнекс» визнано винною у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 358 та ч. 1 ст. 205 КК України, а саме: у вчинені фіктивного підприємництва шляхом реєстрації на своє ім`я ТОВ «Дайнекс», то колегія судів зауважує, що з матеріалів справи вбачається, що ані під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, ані під час касаційного перегляду справи, відповідач не посилався на наявність вироку Печерського районного суду міста Києва від 28.02.2016 у справі № 757/6722/16-к, відсутні докази набрання вказаного вироку законної сили та копія вироку до матеріалів апеляційної та касаційної скарг не додавалась, відтак судами апеляційної та касаційної інстанцій не досліджувались обставини встановлені цим вироком.

Більш того, в суді касаційної інстанції, розглядаючи касаційну скаргу у відкритому судовому засіданні, на якому був присутній представник податкового органу, заперечення на касаційну скаргу останнім не подавалось, про наявність вказаного вироку у суді касаційної інстанцій представником податкового органу не згадується та увага суду касаційної інстанції з боку податкового органу з даного приводу не акцентувалась, тоді як відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції до 15.12.2017) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, що вочевидь виключає можливість застосування вказаних висновків Верховного Суду України касаційним судом.

Підсумовуючи викладене відсутні підстави вважати, що ухвала Вищого адміністративного суду України від 12.07.2016 у справі № 826/10381/15 не відповідає висновкам, викладеним в постановах Верховного Суду України, оскільки їх прийнято на підставі оцінки і аналізу різних за змістом доказів та встановлення під час розгляду справ різних обставин справи.

Щодо посилання податкового органу в заяві про перегляд ухвали касаційного суду на те, що судом касаційної інстанції не було надано оцінку доводам податкового органу, за якими зазначалось, що за сертифікатом відповідності виробником товару, що складає предмет договору з ТОВ «Софтпро-Технолоджі», є компанія Lennox Polska Sp.z o.o. PL-01-531 Warszawa, ul. Wybrzeze Gdynskie 6A (Польща), представником якої є ТОВ «Леннокс Україна», що в свою чергу вказує на необґрунтованість податкової вигоди, отриманої внаслідок документального оформлення господарських операцій з ТОВ «Софтпро-Технолоджі», оскільки отримання товару від посередника при наявних прямих контактах із виробником є економічною недоцільністю, то Суд вважає вказані доводи безпідставними, оскільки такі доводи не підпадають ані під пункт 1 частини 1 статті 237 КАС України, ані під пункт 5 частини 1 статті 237 КАС щодо підстав перегляду ухвали касаційного суду.

Відповідно до частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України Верховий Суд відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

За таких обставин, керуючись статтями 235-242, 244, 244-1, 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 13 липня 2017 року №2136-VIII, Суд

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні заяви Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 12.07.2016 у справі № 826/10381/15 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.А. Васильєва

Cудді Л.І. Бившева

М.М. Гімон