Ухвала

від 19.12.2024 по справі 480/13655/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

У Х В А Л А

19 грудня 2024 року

м. Київ

справа №480/13655/23

адміністративне провадження № К/990/48178/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Желєзного І.В.,

суддів: Мартинюк Н.М., Мацедонської В.Е.,

перевіривши касаційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України

на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 16 липня 2024 року, додаткове рішення Сумського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2024 року та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2024 року

у справі № 480/13655/23

за позовом ОСОБА_1

до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області, Міністерства внутрішніх справ України , Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Харківській, Полтавській та Сумській областях (філія ГСЦ МВС)

про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області, в якому просив:

- визнати протиправною відмову ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області щодо незарахування до календарної вислуги років полковника міліції ОСОБА_1 в органах внутрішніх справ трудового стажу за період з 03 лютого 2015 року по 27 травня 2020 року (період вимушеного прогулу у зв`язку із незаконним звільненням) та з 28 травня 2020 року по 08 листопада 2023 року (після поновлення па посаді на підставі рішення Сумського окружного адміністративного суду у справі №818/716/15 та звільнення за пунктом 64 підпункту "а" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ);

- зобов`язати ліквідаційну комісію Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області зарахувати трудовий стаж полковника міліції ОСОБА_1 за період з 03 лютого 2015 року по 27 травня 2020 року (період вимушеного прогулу у зв`язку із незаконним звільненням) та з 28 травня 2020 року по 08 листопада 2023 року (після поновлення па посаді на підставі рішення Сумського окружного адміністративного суду у справі №818/716/15 та звільнення за пунктом 64 підпункту "а" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ) включно, до календарної вислуги років.

Ухвалами Сумського окружного адміністративного суду від 06 та 18 червня 2024 року залучено до участі у розгляді цієї справи у якості відповідачів Регіональний сервісний центр МВС в Сумській області та Міністерство внутрішніх справ України.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 16 липня 2024 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2024 року, позов задоволено.

Зобов`язано Міністерство внутрішніх справ України зарахувати трудовий стаж полковника міліції ОСОБА_1 за період з 03 лютого 2015 року по 27 травня 2020 року (період вимушеного прогулу у зв`язку із незаконним звільненням) та з 28 травня 2020 року по 08 листопада 2023 року (після поновлення па посаді на підставі рішення Сумського окружного адміністративного суду у справі № 818/716/15 та звільнення за пунктом 64 підпункту "а" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ) включно до календарної вислуги років. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства внутрішніх справ України судовий збір у розмірі 1 073,60 грн.

Додатковим рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2024 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2024 року, заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства внутрішніх справ України витрати на оплату правничої допомогу у розмірі 5 000,00 грн.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Міністерство внутрішніх справ України звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.

Частиною 1 статті 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Судом установлено, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини другої статті 12 КАС України спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності або інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

Згідно з пунктом 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище.

Відомостей про те, що позивач є службовою особою, яка відповідно до Закону України «Про запобігання корупції» займає відповідальне та особливо відповідальне становище суду не надано і у судових рішеннях така інформація відсутня.

Аналіз наведених норм в контексті правовідносин, що є предметом розгляду у цій справі, свідчить про те, що в даному випадку оскаржуються судові рішення, постановлені у справі незначної складності.

За правилами пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв`язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Водночас обов`язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.

Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п`ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.

В касаційній скарзі скаржник посилається на те, що ця справа підлягає касаційному оскарженню на підставі підпункту «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, зазначаючи, що подана касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики в частині зарахування до вислуги років служби в органах внутрішніх справ періоду трудового стажу після 06 листопада 2015 року.

Також скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 17 Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-ХП «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 в частині зарахування до вислуги років періодів після 06 листопада 2015 року.

Суд касаційної інстанції відхиляє зазначені доводи, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розумінні та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин. Доводи скаржника щодо фундаментального значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики зводяться виключно до припущень скаржника та не містять належного обґрунтування.

Інші обґрунтовані посилання на існування обставин передбачених підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України у касаційній скарзі відсутні та такі обставини не вбачаються з поданих матеріалів касаційної скарги.

При цьому використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Суд наголошує, що визначені підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.

Отже, Суд дійшов висновку, що у касаційній скарзі скаржником не наведено, а судом касаційної інстанції не встановлено обґрунтованих підстав можливості допуску касаційної скарги до перегляду судових рішень, прийнятих за наслідками розгляду справи, яка відноситься до категорій справ незначної складності.

Щодо посилання скаржника на підстави касаційного оскарження, визначені у частині четвертій статті 328 КАС України, Суд зазначає, що передумовою для перевірки наявності підстав касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій, встановлених пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу у справі розглянутої за правилами спрощеного позовного провадження, є наявність обставин, визначених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

З огляду на зазначене та враховуючи, що скаржник, оскаржуючи судові рішення у цій справі, не обґрунтував наявності випадків для відкриття касаційного провадження, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, підстави перевірки інших доводів касаційної скарги відсутні.

Відповідно до вимог пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першої статті 13 КАС України, а також у частині першій статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Як зазначив Європейський Суд з прав людини у рішенні у справі «Науменко проти України» (заява № 41984/98, п. 52), правова певність (визначеність) передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже раз вирішеної справи; цей принцип наполягає на тому, що жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого і обов`язкового рішення тільки з метою нового слухання і вирішення справи; повноваження судів вищої ланки переглядати рішення повинні використовуватися для виправлення судових помилок, помилок у здійсненні правосуддя, а не заміни рішень; перегляд в порядку нагляду не може розглядатися як прихована апеляція, і сама можливість двох поглядів на один предмет не є підставою для повторного розгляду; відхилення від цього принципу можливе тільки, коли воно спричинене незалежними і непереборними обставинами.

На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення прийняті у справі незначної складності, а виключних підстав для касаційного оскарження судових рішень у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, передбачених статтею 328 КАС України скаржником у касаційній скарзі належним чином не обґрунтовано, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 12, 328, 333, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Міністерства внутрішніх справ України на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 16 липня 2024 року, додаткове рішення Сумського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2024 року та постанов Другого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2024 року у справі № 480/13655/23 за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області, Міністерства внутрішніх справ України, Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Харківській, Полтавській та Сумській областях (філія ГСЦ МВС) про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Судді І.В. Желєзний Н.М. Мартинюк В.Е. Мацедонська