Постанова

від 18.12.2024 по справі 808/3585/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 808/3585/15

адміністративне провадження № К/9901/41249/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді-доповідача: Васильєвої І.А.,

судді: Юрченко В.П., Бившева Л.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління ДФС

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 12.07.2016 (суддя Семененко М.О.),

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2016 (судді Дурасова Ю.В., Баранник Н.П., Щербак А.А.),

у справі № 808/3585/15

за позовом Дочірнього підприємства «Запорізький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління ДФС

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство «Запорізький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (далі - позивач) звернулося до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління ДФС (далі - відповідач, скаржник, контролюючий орган, податковий орган), в якому, з урахуванням уточнень, просив суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення:

- № 0000054210 від 21.01.2015 в частині сплати 580307,79 грн грошового зобов`язання за податком на додану вартість, зокрема: за основним платежем - 386871,86 грн та за штрафними санкціями - 193435,93 грн;

- № 0000064210 від 22.04.2015 у повному обсязі;

- № 0000474200 від 02.07.2015 у повному обсязі.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на безпідставність висновків контролюючого органу щодо ненарахування податкових зобов`язань з податку на додану вартість на виробничі запаси в розмірі 1 934 355,44 грн, які, на думку відповідача, використані в операціях, що не пов`язані з господарською діяльністю платника та здійснені в межах балансу платника. Зазначає, що за результатами здійсненої самоперевірки філій підприємства було виявлено помилки у бухгалтерському обліку, а саме при списанні у попередніх періодах виробничих запасів на собівартість виконаних робіт помилково не була списана вартість виробничих запасів, в результаті чого завищено активи, які обліковувались на балансі підприємства. Виявлені помилки були виправлені у порядку, передбаченому Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 6 «Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах», шляхом коригування сальдо нерозподіленого прибутку та сальдо виробничих запасів на початок 2013 року.

Крім того, позивач зазначає, що податок з доходів фізичних осіб - працівників сплачувався позивачем одночасно з виплатою заробітної плати, а тому контролюючим органом безпідставно застосовано до позивача штрафні санкції за пунктом 127.1 статті 127 Податкового кодексу України, оскільки цією нормою не передбачені санкції за несвоєчасну сплату сум податку з доходів найманих працівників, яка мала місце у спірному випадку.

Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 12.07.2016 позовні вимоги задовольнив частково: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення № 0000064210 від 22.04.2015 та № 0000474200 від 02.07.2015 (щодо податку на доходи фізичних осіб), а у задоволенні позовних вимог в частині податкового повідомлення-рішення № 0000054210 від 21.01.2015 (щодо податку на додану вартість) - відмовив.

Постанова суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову обґрунтована тим, що коригування даних бухгалтерського обліку здійснено позивачем без належного документального підтвердження, в межах балансу платника, а тому відсутні підстави уважати, що відкориговані витрати були використані позивачем у власній господарській діяльності.

У частині задоволених позовних вимог суд першої інстанції обґрунтував свою позицію тим, що склад порушення, за яке податковий орган застосував санкцію, передбачає, що нарахування, сплата чи утримання податку не відбулися до чи на момент виплати доходу. При цьому, порушення строків сплати податку складом даного порушення не охоплюється, а норми щодо застосування санкцій не підлягають розширеному тлумаченню. Податок з доходів фізичних осіб сплачувався підприємством разом з виплатою заробітної плати.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 08.12.2016 скасував постанову суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову та в цій частині позов задовольнив: визнав неправомірним та скасував податкове повідомлення-рішення № 0000054210 від 21.01.2015.

Апеляційний суд зазначив, що філії позивача не використовували виробничі запаси в операціях, що не є господарською діяльністю. Позивач в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу, здійснив виправлення помилок, допущених при складанні фінансових звітів у попередніх періодах відповідно з вимогами Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 6 «Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах», а тому висновки акту є безпідставними та неправомірними.

При цьому суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції у частині позовних вимог щодо податку на доходи фізичних осіб та зазначив, що податковий орган безпідставно застосував до позивача штрафні санкції, передбачені пунктом 127.1 статті 127 Податкового кодексу України, оскільки позивач не вчиняв правопорушення, що визначені цією правовою нормою.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій їх скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

В обґрунтування доводів касаційної скарги відповідач зазначає, що позивач не нарахував податкові зобов`язання з податку на додану вартість на виробничі запаси в розмірі 1 934 355,44 грн, які використані в операціях, що не є господарською діяльність платника податку та в операціях, що здійснюються платником в межах балансу платника податку, в результаті чого занижено податкове зобов`язання з податку на додану вартість за серпень-вересень 2013 року на загальну суму 386871,86 грн. Зазначає, що на підтвердження правомірності списання виробничих запасів позивачем під час перевірки не надано відповідних первинних документів, які б свідчили про те, що роботи були виконані та використані в межах господарської діяльності позивача. Крім того, під час проведення перевірки контролюючим органом встановлено факт неперерахування/несвоєчасного перерахування позивачем до бюджету податку з доходів фізичних осіб - найманих працівників, що зумовило збільшення позивачу суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб та застосування штрафних санкції у відповідності до приписів пункту 127.1 статті 127 Податкового кодексу України.

Позивач не подав відзиву на касаційну скаргу. Про відкриття касаційного провадження у справі повідомлений належним чином.

У зв`язку з набранням 15.12.2017 чинності нової редакції Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України згідно з Законом України від 03.10.2017 №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" та початком роботи Верховного Суду касаційна скарга була передана на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Указана касаційна скарга була передана на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суди попередніх інстанцій установили, що Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих планову виїзну перевірку Дочірнього підприємства «Запорізький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2013, за результатами якої складено акт № 124/08-26-22-01/32025623 від 29.12.2014. Згідно з висновками акта перевірки виявлені порушення та винесені податкові повідомлення-рішення:

- № 0000054210 від 21.01.2015, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 627576 грн (основний платіж - 418384 грн, штрафні (фінансові) санкції - 209192 грн);

- № 0000064210 від 21.01.2015, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток фізичних осіб на загальну суму 274961,73 грн (основний платіж - 147392,50 грн, штрафні санкції - 127569,23 грн).

Рішенням Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління ДФС від 03.04.2015 № 2053/10/28-04-42-019 позивачу погоджено застосування податкового компромісу в частині збільшення суми грошового зобов`язання за податковим повідомленням-рішенням № 0000054210 від 21.01.2015 в розмірі 18367 грн.

У подальшому, рішенням Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників № 8956/10/28-10-10-4-33 від 09.04.2015 розглянуто скаргу позивача в порядку адміністративного оскарження:

- податкове повідомлення-рішення № 0000054210 від 21.01.2015 в частині залишено без розгляду в частині визначеної суми грошового зобов`язання за основним платежем в розмірі 18367,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 9183,50 грн (у зв`язку із застосуванням процедури податкового компромісу за вказаними сумами); в іншій частині податкові повідомлення-рішення - залишено без змін.

- податкове повідомлення-рішення № 0000064210 від 21.01.2015 скасовано в частині штрафної (фінансової) санкції в сумі 510,00 грн.

У зв`язку зі зміною суми грошового зобов`язання в результаті процедури адміністративного оскарження за податковим повідомлення-рішення № 0000064210 від 21.01.2015, контролюючий орган ухвалив нове податкове повідомлення-рішення №0000064210 від 22.04.2015, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 274451,73 грн, зокрема: за основним платежем - 147392,50 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 127059,23 грн.

Не погодившись з рішенням за результатами розгляду первинної скарги, позивач подав повторну скаргу до Держаної фіскальної служби України, за результатами розгляду якої рішенням від 17.06.2015 №12581/6/99-99-10-01-03-15 скаргу позивача залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення № 0000054210 від 21.01.2015 та № 0000064210 від 22.04.2015 - без змін (з урахуванням рішення за результатами розгляду первинної скарги), а також збільшено податкове повідомлення-рішення від 22.04.2015 № 0000064210 в частині нарахованих штрафних санкцій згідно пункту 127.1 статті 127 Податкового кодексу України на 131103,33 грн.

На виконання вищезазначеного рішення Державної фіскальної служби України відповідач ухвалив податкове повідомлення-рішення №0000474200 від 02.07.2015, яким до позивача застосовано штрафні санкції з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 131103,33 грн.

Досліджуючи правильність висновків судів попередніх інстанцій в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів звертає увагу на таке.

Порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку на доходи фізичних осіб до бюджету визначено нормами статті 168 Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Норми підпунктів 168.1.1, 168.1.2, 168.1.4, 168.1.5 пункту 168.1 цієї статті (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) зобов`язують податкового агента, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу. Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету. Якщо оподатковуваний дохід надається у негрошовій формі чи виплачується готівкою з каси податкового агента, податок сплачується (перераховується) до бюджету протягом банківського дня, що настає за днем такого нарахування (виплати, надання). Якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду.

Пунктом 171.1 статті 171 ПК України встановлено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Згідно з підпунктом "а" пункту 176.2 статті 176 ПК, особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов`язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок.

Види та розмір відповідальності за порушення податкового законодавства визначені у главі 11 розділу II ПК України.

Відповідно до частини першої статті 109 ПК України податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Згідно з пунктом 126.1 статті 126 ПК України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Пунктом 127.1 статті 127 ПК України передбачено, що ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, - тягне за собою накладення штрафу у розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Дії передбачені абзацом першим цього пункту, вчинені протягом 1095 днів втретє та більше, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Таким чином, податковим правопорушенням, відповідальність за яке встановлена нормою статті 126 ПК України, є вчинення, зокрема податковим агентом, дії щодо фактичної сплати ПДФО, нарахованого та утриманого із суми виплаченого (нарахованого) доходу, але із затримкою (несвоєчасно).

Натомість, нормами статті 127 ПК України встановлено відповідальність платника податку, у тому числі, й податкового агента, за несплату (неперерахування) податку до або під час виплати доходу на користь іншого платника податку.

Питання розмежування правопорушень, відповідальність за які встановлена нормами статей 126 та 127 ПК України, було предметом розгляду Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 820/11382/15

У постанові від 21.01.2020, прийнятій у зазначеній справі, суд дійшов висновку, що нормами статті 127 ПК України встановлено відповідальність платника податків, в тому числі, і податкового агента, саме за несплату (неперерахування) податку, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків. При чому відповідність розміру штрафних санкцій за вчинення такого порушення визначається (обчислюється) з кількості разів допущених таких порушень протягом певного періоду часу. Кожний встановлений контролюючим органом факт несплати податку до або під час виплати доходу є податковим правопорушенням. Кваліфікуючою ознакою податкового правопорушення є повторність вчинення відповідного діяння, яке встановлюється у разі вчинення особою кількох правопорушень.

Відповідно до висновку в цій же постанові податковим правопорушенням за статтею 126 ПК України є вчинення дії платником податку (податковим агентом) щодо фактичної сплати узгодженої суми грошового зобов`язання, але із затримкою (несвоєчасно), тоді як за статтею 127 ПК України - бездіяльність платника податку (податкового агента), тобто ненарахування, неутримання та/або несплата ПДФО до або під час виплати доходу на користь іншої особи. Кваліфікуючою ознакою для застосування відповідальності, передбаченої нормами статті 127 ПК України, є порушення платником податків (податковим агентом) встановлених правил щодо утримання податку з джерела виплати доходу. Джерелом виплати доходу є заробітна плата, з якої податковим агентом утримано податок на доходи фізичних осіб, але не перераховано у встановлені терміни до бюджету (до виплати заробітної плати або одночасно з виплатою заробітної плати).

Пунктом 87.9 статті 87 ПК України встановлено, що у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов`язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до статті 95 цього Кодексу або за рішенням суду у випадках, передбачених законом.

Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов`язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Верховний Суд неодноразово вирішував справи із застосуванням наведених норм права та у постановах, зокрема від 02.10.2018 (справа № 820/1824/17), від 23.05.2019 (справа № 806/2699/16), від 17.04.2020 (справа № 806/124/17), від 13.02.2020 (справа № 806/129/17), від 13.08.2021 (справи № 806/46/17, № 806/126/17, № 806/43/17), вказав, що пунктом 87.9 статті 87 ПК України визначено обов`язок податкового органу на зарахування усіх платежів на погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. Визначальним при застосуванні приписів цієї статті є наявність податкового боргу. При цьому зміст графи призначення платежу у платіжних дорученнях за будь-яких умов не має значення, що прямо передбачено приписами наведеної норми.

У свою чергу, штрафні санкції згідно з пунктом 127.1 статті 127 ПК України застосовуються саме за фактичну несплату (неперерахування) податків до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків.

Тобто, відповідальність за порушення, передбачене цією статтею, може мати місце лише у разі, коли платник податків, в тому числі податковий агент, допустив бездіяльність щодо нарахування, утримання та/або сплати (перерахування) податків до або під час виплати доходу на користь іншого платника, тобто, взагалі не виконав зазначених обов`язків або здійснив їх вже після виплати доходу.

Згідно з оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням до позивача застосовані штрафні (фінансові) санкції на підставі пункту 127.1 статті 127 ПК України.

Суд звертає увагу, що для застосування санкції, передбаченої пунктом 127.1 статті 127 ПК України необхідно не тільки встановити факт несвоєчасного перерахування податку на доходи фізичних осіб до бюджету, а й обов`язково встановити, що перерахування податку на доходи фізичних осіб відбулося вже після виплати доходу або взагалі не відбулося, а дохід вже виплачений.

При цьому висновки в акті перевірки ґрунтуються на тому, що відповідач несвоєчасно сплатив (перерахував) до бюджету податок на доходи фізичних осіб.

Водночас в акті перевірки не проаналізовано факт неутримання позивачем податку при виплаті доходу (заробітної плати), що могло б бути підставою для притягнення до відповідальності на підставі пункту 127.1 статті 127 ПК України.

Не надано оцінку таким обставинам і судами попередніх інстанцій.

Верховний Суд звертає увагу, що такого роду обставини можливо встановити шляхом порівняння виплачених сум доходу та сплаченого податку на доходи фізичних осіб за звітні податкові періоди, за які проведена перевірка.

Окрім цього, для правильного вирішення спору необхідно також дослідити або проаналізувати відповідні платіжні доручення, на підставі яких також можливо встановити, чи позивач перерахував податок на доходи фізичних осіб одночасно із виплатою заробітною платою або до її виплати, чи перерахував податок вже після виплати заробітної плати.

Таким чином, у разі якщо податок на доходи фізичних осіб перераховано разом з виплатою заробітної плати або до її виплати, але із затримкою терміну його сплати, то склад такого порушення відповідає статті 126 ПК України.

У свою чергу, відповідальність за статтею 127 ПК України застосовується виключно у разі, якщо ПДФО сплачено вже після виплати відповідного доходу або взагалі не сплачено при виплаті відповідного доходу.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального та процесуального права, оскільки неповністю встановили обставини справи, які мають вирішення для правильного вирішення справи, зокрема не встановили наявність у спірних правовідносинах обов`язкових умов для притягнення до відповідальності на підставі пункту 127.1 статті 127 ПК України з урахуванням вище наведених висновків Верховного Суду у постанові від 21.01.2020 року у справі № 820/11382/15.

Крім цього, колегія суддів звертає увагу і на те, що судом апеляційної інстанції під час розгляду справи не надано оцінки, які податкові правопорушення згідно акту податкової перевірки (за виключенням епізоду щодо не нарахування податкових зобов`язань з податку на додану вартість на виробничі запаси) слугували підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, враховуючи що за висновками акта перевірки в податкові порушення (окрім епізоду щодо не нарахування податкових зобов`язань з податку на додану вартість на виробничі запаси) покладені висновки контролюючого органу, що зумовили зменшення податкового кредиту внаслідок документального не підтвердження позивачем реальності господарських відносин з низкою контрагентів. Суд апеляційної інстанції, без дослідження цих обставин, передчасно скасував податкове повідомлення-рішення № 0000054210 від 21.01.2015 в повному обсязі, не врахувавши той факт, що зазначене податкове повідомлення-рішення оскаржується позивачем лише у частині.

За таких обставин, касаційний суд, розглядаючи касаційну скаргу відповідача, вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій по суті розгляду справи є передчасними, та такими, що зроблені без повного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а також без витребування доказів, необхідних для розгляду справи, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Не встановлення та ненадання правової оцінки обставинам, які мають суттєве значення у справі, свідчить про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при розгляді справи.

Як встановлено частиною 1 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України в чинній редакції, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Згідно з частиною 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов`язок вживати визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

За правилами статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини четвертої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Верховний Суд вважає, що вище встановлені порушення, допущені як судом апеляційної, так і судом першої інстанцій, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже суд дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановив фактичні обставини, що мають значення для справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 243, 246, 250, 341, 349, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління ДФС задовольнити частково.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 12.07.2016 та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2016 у справі № 808/3585/15 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: І.А. Васильєва

Судді В.П. Юрченко

Л.І. Бившева