Постанова

від 17.12.2024 по справі 922/2297/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2024 року м. Харків Справа № 922/2297/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Гребенюк Н.В., суддя Слободін М.М. , суддя Шутенко І.А.,

за участю секретаря судового засідання Пляс Л.Ф.,

за участю представників:

від позивача адвокат Халабурдін С. В., на підставі ордера (в залі суду)

інші учасники справи в судове засідання не з`явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Комунального підприємства "Жовтневе трамвайне депо" (вх. № 2461 Х/1),

на рішення господарського суду Харківської області від 12.09.2024 (повний текст судового рішення складений та підписаний 23.09.2024, суддя Жигалкін І.П.)

у справі № 922/2297/24

за позовом Фізичної особи ОСОБА_1 , м. Харків

третя особа , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Публічне акціонерне товариство Банк Золоті Ворота, м. Харків

до Комунального підприємства "Жовтневе трамвайне депо", м. Харків

про стягнення 1 827 976,90 грн,

ВСТАНОВИВ:

В липні 2024 року фізична особа ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Харківської області із позовною заявою про стягнення з Комунального підприємства "Жовтневе трамвайне депо" грошових коштів у сумі 42 150 (сорок дві тисячі сто п`ятдесят) доларів США та 3 % річних у розмірі 2 943,59 доларів США (дві тисячі дев`ятсот сорок три долари США п`ятдесят дев`ять центів), а також судового збору у розмірі 21 935,70 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 12.09.2024 у справі №922/2297/24 позов задоволено повністю. Стягнуто з Комунального підприємства Жовтневе трамвайне депо на користь Фізичної особи ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 42 150 доларів США та 3% річних у розмірі 2 943,59 доларів США, а також суму судового збору у розмірі 21 935,70 грн. Органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду у даній справі встановлено здійснювати нарахування 3 % річних на суму боргу у розмірі 42 150 доларів США, починаючи з 30.04.2024 до дати виконання рішення суду за формулою: С x 3 x Д : 365: 100, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення., та стягнути вказану суму нарахованих відсотків з Комунального підприємства Жовтневе трамвайне депо на користь Фізичної особи ОСОБА_1 .

Рішення місцевого господарського суду з посиланням на норми матеріального права мотивоване висновком суду першої інстанції щодо:

- здійснення позивачем як поручителем оплати на користь банку в розмірі 42 150,00 доларів США в рахунок погашення простроченого кредиту КП "Жовтневе трамвайне депо", отже, за висновком господарського суду, враховуючи домовленості між позивачем та відповідачем, відповідач мав сплатити на користь позивача до 31.12.2021 суму в національній валюті України еквівалентну 42 150,00 доларам США.

- обґрунтованості нарахування 3% річних на суму боргу, а також правомірності вимоги позивача, заявленої в порядку ч. 10 ст. 238 ГПК України, щодо покладення на орган, який здійснюватиме примусове виконання рішення суду, починаючи з 30.04.2024 (наступний день після закінчення визначеного позивачем періоду нарахування 3% річних) обов`язку здійснювати нарахування 3 % на суму боргу в розмірі 42 150 доларів США - до моменту повного виконання рішення.

Комунальне підприємство "Жовтневе трамвайне депо", не погоджуючись із зазначеними судовим рішенням, звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті судового рішення норм права, на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 12.09.2024 у справі №922/2297/24 та прийняти нове рішення, яким закрити провадження у справі № 922/2297/24.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги заявник зазначає таке:

- ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не врахував, що згідно з п.1 ч.1 ст.20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи підприємці;

- позивач, не маючи статусу банку або фінансової установи, не може бути кредитором у зобов`язанні за договором на кредитну лінію, а тому доводи про виникнення вимог позивача до відповідача на підставі правочину, укладеного для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи не відповідають дійсності; якщо позивач і має право на стягнення з відповідача суми, яку було списано в рахунок погашення простроченого кредиту, то юридичною підставою для такого стягнення є загальні положення ЦК України та Договір про відстрочення грошових зобов`язань, укладений між позивачем та відповідачем, який є цивільно-правовим, а не господарським; цей спір не стосується самого правочину, укладеного для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи, оскільки наразі ані позивач, ані відповідач не оскаржують Договір поруки або окремі його положення, а відтак на цей спір не поширюється юрисдикція господарського суду; у самому договорі про відстрочення грошових зобов`язань, укладеному між позивачем та відповідачем, сторони визначили, що під грошовими зобов`язаннями у розмірі 42 150 доларів США сторони розуміють зобов`язання боржника по відшкодуванню збитків; зважаючи на те, що позивачем у справі є фізична особа, а спір виник не щодо правочину, укладеного на забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи справа не належить до юрисдикції господарського суду та мала розглядатися в порядку цивільного судочинства;

- доцільно врахувати і те, що, звертаючись до суду з позовом у цій справі, позивач посилався на ухвалу Жовтневого районного суду м.Харкова від 29.05.2024 у справі №639/2407/24, якою закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до КП «Жовтневе трамвайне депо» про стягнення заборгованості, однак у вказаній справі провадження було закрито саме за клопотанням позивача, а не через порушення правил предметної юрисдикції.

Доводів стосовно суті позовних вимог апелянтом у скарзі не наведено.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 17.10.2024 для розгляду справи № 922/2297/24 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Гребенюк Н.В., судді Слободін М.М., Шутенко І.А.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 18.10.2024 у справі №922/2297/24 витребувано у господарського суду Харківської області матеріали справи №922/2297/24; відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги Комунального підприємства "Жовтневе трамвайне депо" (вх. № 2461 Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 23.09.2024 у справі №922/2297/24, до надходження матеріалів справи.

24.10.2024 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №922/2297/24.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 25.10.2024 у справі №922/2297/24 апеляційну скаргу Комунального підприємства "Жовтневе трамвайне депо" (вх. № 2461 Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 12.09.2024 у справі №922/2297/24 було залишено без руху; встановлено протягом десяти днів з дня вручення ухвали апелянту усунути недоліки, а саме: подати до Східного апеляційного господарського суду: докази сплати судового збору в сумі 41129,48 грн.

Після усунення заявником недоліків скарги, ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 11.11.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства "Жовтневе трамвайне депо" (вх. № 2461 Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 12.09.2024 у справі № 922/2297/24; призначено справу до розгляду на "17" грудня 2024 р. о 10:30 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань № 132; повідомлено учасників апеляційного провадження про дату, час та місце розгляду справи в судовому засіданні; визнано необов`язковою явку представників учасників справи та доведено до відома, що нез`явлення у судове засідання апеляційної інстанції їх представників не тягне за собою відкладення розгляду справи на іншу дату, а також не перешкоджає розгляду справи по суті; доведено до відома учасників справи про можливість взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції; встановлено учасникам справи строк до 27.11.2024 включно для надання суду відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань, що пов`язані з розглядом справи, з доказами надіслання їх копій іншим учасникам справи.

15.11.2024, тобто в межах установленого судом строку, позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, рішення господарського суду Харківської області від 12.09.2024 залишити без змін. Позивач зазначає, що у цій справі підставою виникнення вимог позивача до відповідача є правочин, укладений для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи (договір поруки №70/11), а регресна вимога позивача має похідний характер, отже спір має розглядатися в порядку господарського судочинства. Також позивач вказує на те, що ухвалу Жовтневого районного суду м. Харкова від 29 травня 2024 року у справі № 639/2407/24 про закриття провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до КП "Жовтневе трамвайне депо", третя особа: ПАТ "Банк Золоті Ворота" про стягнення заборгованості мотивовано тим, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

У судовому засіданні 17.12.2024 представник позивача підтримав викладену ним письмово правову позицію.

Інші учасники справи, повідомлені належним чином про час та місце судового засідання 17.12.2024, не скористалися своїм процесуальним правом на участь представників у вказаному засіданні.

Беручи до уваги те, що явка сторін не була визнана обов`язковою, а наявних матеріалів справи, на переконання колегії суддів, достатньо для ухвалення законного та обґрунтованого судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників відповідача і третьої особи та про закінчення розгляду справи в даному судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та у відзиві на апеляційну скаргу доводи, заслухавши представника позивача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Між Комунальним підприємством Жовтневе трамвайне депо (Позичальник) та Публічним акціонерним товариством Банк Золоті Ворота (Банк) було укладено договір на кредитну лінію (невідновлювальну) №70 від 26 квітня 2012 р., відповідно до якого у період з 26 квітня 2012 р. по 25 квітня 2013 р. Банк за наявності вільних кредитних ресурсів зобов`язується надати Позичальникові кредит у рамках кредитної лінії у розмірі, що не перевищує 1 820 000 доларів США без додаткових спеціальних переговорів, а Позичальник зобов`язується повернути кредит у строк не пізніше 25 квітня 2013 р. та сплачувати проценти за користування ним за ставкою 15 % річних на визначених Договором умовах.

В подальшому до вказаного договору вносилися зміни згідно з відповідними договорами про зміни № 1 7, копії яких наявні в матеріалах справи та досліджені судом першої і апеляційної інстанції. Зокрема, згідно з договором про зміни №7 від 11.06.2024 сторони внесли зміни до договору №70 на кредитну лінію (невідновлювальну) від 26 квітня 2012 р. шляхом викладення п. 1.1. договору в наступній редакції: « 1.1. У період з 26 квітня 2012 р. по 11 червня 2014 р. Банк за наявності вільних кредитних ресурсів зобов`язується надати Позичальникові кредит у рамках кредитної лінії у розмірі, що не перевищує 1 820 000 доларів США без додаткових спеціальних переговорів, а Позичальник зобов`язується повернути кредит у строк не пізніше 11 червня 2014 р. до 16:00 год. та сплачувати проценти за користування ним за ставкою 15 % річних на визначених Договором умовах».

05 червня 2014 р. між позивачем (поручитель) та Публічним акціонерним товариством Банк Золоті Ворота (кредитор) укладено договір поруки №70/11, відповідно до якого Поручитель поручається перед Кредитором за виконання КОМУНАЛЬНИМ ПІДПРИЄМСТВОМ ЖОВТНЕВЕ ТРАМВАЙНЕ ДЕПО (Боржник) своїх зобов`язань за договором № 70 на кредитну лінію (невідновлювальну) від 26 квітня 2012 р. (Кредитний договір), укладеним між Кредитором та Боржником. Поручитель зобов`язується відповідати перед Кредитором частково за порушення Боржником зобов`язань за Кредитним договором, а саме: повернення частково кредиту згідно графіка у розмірі 42 150,00 дол. США у строк "08" квітня 2015 року, сплати відсотків за користування кредитом по ставці 15% річних згідно з умовами Кредитного договору, неустойки та інших можливих витрат Заставодержателя, пов`язаних з невиконанням або неналежним виконанням Боржником зобов`язань за Кредитним договором. Підставами для відповідальності Поручителя, зокрема, є: неповернення Боржником суми кредиту або його частини в обумовлений Кредитним договором строк; несплата Боржником процентів за користування кредитом у встановлений Кредитним договором строк; інші порушення Боржником умов Кредитного договору. Поручитель та Боржник відповідають перед Кредитором як солідарні боржники, тобто Кредитор має право вимагати виконання зобов`язань за Кредитним договором як від Боржника з Поручителем разом, так і від будь-кого з них окремо.

Вимогою про виконання обов`язку поручителя за договором поруки №70/11 від 05 червня 2014 р. № 2639/1 від 06.06.2014 ПАТ Банк Золоті Ворота повідомив позивача, що станом на 06.06.2014 Позичальником порушені умови Кредитного договору, що відповідно до п.1.2. Договору поруки є підставою відповідальності Поручителя та про необхідність виконати забезпечене порукою зобов`язання Позичальника, а саме: сплатити на користь АТ "БАНК ЗОЛОТІ ВОРОТА" прострочений кредит у розмірі 42 150,00 (сорок дві тисячі сто п`ятдесят).

Листом №2858 від 12.06.2014 ПАТ Банк Золоті Ворота повідомив позивача, що у зв`язку з невиконанням КП ЖОВТНЕВЕ ТРАМВАЙНЕ ДЕПО зобов`язань по погашенню кредиту згідно договору 70 на кредитну лінію (невідновлювальну) від 26 квітня 2012р., було списано 05.06.2014, зокрема, за договором поруки 70/11 від 05.06.2014, укладеним між АТ "БАНК ЗОЛОТІ ВОРОТА" та ОСОБА_1 , суму у розмірі 42 150,00 дол. США, в рахунок погашення простроченого кредиту КП ЖОВТНЕВЕ ТРАМВАЙНЕ ДЕПО.

Як встановлено місцевим господарським судом та не заперечується апелянтом, списання коштів підтверджується виписками по особовому рахунку за період з 06.06.2014 по 06.06.2014 від 28.08.2014 та від 13.06.2014, які знаходяться в матеріалах справи.

Після звернення стягнення ПАТ БАНК ЗОЛОТІ ВОРОТА з майнового поручителя, позивачу були надані документи, які засвідчують виконання майновим поручителем обов`язку боржника.

27.08.2014 позивач, у зв`язку з вищезазначеним, звернувся до відповідача з вимогою №27-08/14 про відшкодування збитків, зокрема, у розмірі 42 150,00 доларів США, що на день звернення з вимогою за офіційним курсом гривні до долару (100$ - 1389,0974 гривень) встановленому Національним банком України дорівнювало 585 504,55 грн, які були спричинені позивачу у зв`язку з невиконанням відповідачем умов договору N70 на кредитну лінію (невідновлювальну) від 26.04.2012 всіх додатків до нього. Вказану вимогу відповідач отримав 27.08.2014.

01 липня 2016 р. між позивачем (кредитор) та відповідачем (боржник) укладено Договір №01-07/16 про відстрочення грошових зобов`язань, відповідно до якого Кредитор зобов`язується надати Боржнику відстрочення зі сплати грошових зобов`язань у сумі еквівалентній на день платежу 42 150,00 доларів США (сорок дві тисячі сто п`ятдесят доларів США) строком до 31.12.2021 р., а Боржник зобов`язується виконати грошові зобов`язання у повному обсязі у встановлений строк. Під грошовими зобов`язаннями у розмірі 42 150,00 доларів США Сторони розуміють зобов`язання Боржника по відшкодуванню збитків, спричинених Кредитору зверненням стягнення на належні Кредитору кошти, розміщені на банківських рахунках в АТ Банк Золоті Ворота, на підставі договору поруки №70/11 від 05.06.2014 р. між АТ Банк Золоті Ворота та ОСОБА_1 у розмірі 42 150,00 доларів США (сорок дві тисячі сто п`ятдесят доларів США), що на момент звернення за офіційним курсом гривні по відношенню до долару США, встановленим Національним Банком України, становило 498 458,69 гривень. Відстрочена сума грошових зобов`язань сплачується Боржником у національній валюті України на розрахунковий рахунок Кредитора, вказаний у розділі 7 даного Договору, та визначається по офіційному курсу гривні по відношенню до долару США, встановленому Національним Банком України на день платежу (сплати боргу).

Отже, як встановлено місцевим господарським судом та не спростовується відповідачем в ході апеляційного провадження, позивачем було виконано грошові зобов`язання відповідача, а в свою чергу, враховуючи домовленості між позивачем та відповідачем, відповідач мав сплатити на користь позивача до 31.12.2021 суму в національній валюті України еквівалентну 42 150,00 доларам США, проте, як станом до 31.12.2021, так і станом на день звернення до суду з позовом відповідач не виконав своїх грошових зобов`язань перед позивачем.

За таких обставин, вважаючи свої права порушеними, ОСОБА_1 у липні 2024 року звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з КП «Жовтневе трамвайне депо» грошових коштів у сумі 42 150 доларів США та 3 % річних за період з 01.01.2022 по 29.04.2024, нарахованих відповідно до ст.625 ЦК України у розмірі 2 943,59 доларів США. До позовної заяви було також додано копію ухвали Жовтневого районного суду м.Харкова від 29.05.2024 у справі №639/2407/24, з якої вбачається, що з аналогічним позовом ОСОБА_1 звертався до Жовтневого районного суду, однак зазначеною ухвалою було задоволено клопотання позивача про закриття провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України (справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства).

Розглянувши позовну заяву, господарський суд Харківської області задовольнив її в повному обсязі (з наведених вище підстав).

Надаючи власну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Спірні правовідносини між позивачем та відповідачем виникли в зв`язку з невиконанням останнім кредитного договору, укладеного з третьою особою, та забезпеченого порукою зі сторони позивача на підставі відповідного договору поруки.

Отже, суд першої інстанції при вирішенні спору обґрунтовано застосував норми цивільного законодавства, якими врегульовано зазначені правовідносини.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно ч. 2 ст. 556 ЦК України до поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

За ч.1 ст. 544 ЦК України боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Із посиланням на вищевказані норми закону та обставини справи, господарський суд дійшов висновку про правомірність позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу, обґрунтованість розрахунку 3% річних у відповідності до вимог ст.625 ЦК України, а також про те, що клопотання позивача про здійснення нарахування 3% річних до моменту виконання рішення суду відповідає вимогам ч.10 ст.238 ГПК України і підлягає задоволенню.

Як зазначалося вище, відповідач у скарзі не наводить заперечень стосовно вищевикладених висновків місцевого господарського суду по суті спору.

Водночас заявник скарги, стверджуючи, що місцевий господарський суд при розгляді справи не врахував положень п.1 ч. 1 ст.20 ГПК України, наполягає на тому, що оскільки стороною спору є фізична особа, яка не є підприємцем, і спір не стосується самого правочину, укладеного для забезпечення зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи на цей спір не поширюється юрисдикція господарського суду.

Відповідно до ч. ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вбачається з оскаржуваного рішення, суд першої інстанції дійсно не надавав оцінку питанням щодо підвідомчості господарському суду справи за позовом фізичної особи ОСОБА_1 до КП «Жовтневе трамвайне депо».

Стосовно вищенаведених доводів апелянта (які є єдиною підставою оскарження рішення суду) колегія суддів зазначає, що для визначення юрисдикції спору необхідно проаналізувати правову природу спірних правовідносин, суб`єктний склад сторін спору, предмет та підставу позову відповідно до норм чинного законодавства.

Відповідно до положень частини другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, у тому числі й фізичні особи, які не є підприємцями. Випадки, коли справи у спорах, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, підвідомчі господарському суду, визначені статтею 20 ГПК України.

Згідно з п.1 ч. 1 ст.20 ГПК України, на який посилається заявник, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною 2 цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

З аналізу наведеної вище норми, якою визначено предметну та суб`єктну юрисдикцію господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, вбачається, що законодавець відніс до юрисдикції господарських судів справи:

1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем;

2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Згідно зі ст.19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала (зокрема, в постановах від 01.03.2018 у справі № 461/12052/15-ц, від 23.01.2019 у справі № 210/2104/16-ц та інших), що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, по-друге, спеціальний суб`єктний склад спору, у якому однією із сторін є, як правило, фізична особа.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що з 15.12.2017 - дати набрання чинності Законом України від 03.10.2017 № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» спір щодо правочину, укладеного на забезпечення виконання основного зобов`язання, належить до юрисдикції господарського суду, якщо таке основне зобов`язання є господарським і спір щодо нього підлягає розгляду за правилами господарського судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №753/12916/15-ц).

Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18, від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18, від 25.02.2020 у справі № 916/385/19 та постановах Верховного Суду від 06.06.2023 у справі № 920/277/22, від 10.05.2023 у справі № 920/343/22, від 10.05.2023 у справі № 920/155/22.

Визначаючи юрисдикційність спору, необхідно зважати як на суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, так і на відповідний суб`єктний склад учасників у цій справі, тобто критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно характер спірних правовідносин та суб`єктний склад учасників процесу. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23.05.2023 у справі № 925/352/22, від 16.10.2024 у справі №914/15/24 тощо.

Щодо суб`єктного складу, як було встановлено вище, в силу приписів ст.4, 45, 20 ГПК України, фізична особа, яка не є підприємцем, може бути позивачем у господарському процесі. При цьому до юрисдикції господарських судів належать справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У такому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/1733/18, від 19.03.2019 у справі № 904/2526/18, від 19.03.2019 у справі № 904/2538/18, у постанові Верховного Суду від 23.05.2024 у справі № 910/15184/21.

У постанові від 20.11.2024 у справі № 910/20250/21 Верховний Суд зазначив, що сторонами основного зобов`язання - кредитного договору - є юридичні особи, а сам договір господарським; заміна однієї із сторін забезпечувального зобов`язання не впливає на визначення юрисдикції вказаного спору, який підлягає розгляду в тому ж судочинстві, що і спір за основним зобов`язанням.

У даній справі №922/2297/24 апелянт стверджує, що позивач, не маючи статусу банку або фінансової установи, не може бути кредитором у зобов`язанні за договором на кредитну лінію, а тому, на його думку, доводи про виникнення вимог позивача до відповідача на підставі правочину, укладеного для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи не відповідають дійсності.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, ні у позові, ні в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції, не міститься висновків про те, що ОСОБА_1 є безпосередньо кредитором саме у зобов`язанні за договором на кредитну лінію. Натомість, господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що право вимоги до відповідача виникло у позивача в силу положень ч.1 ст. 544, ч. 2 ст. 556 ЦК України, в порядку регресу, як у поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою. Як слушно зауважує позивач у відзиві на апеляційну скаргу, до ОСОБА_1 перейшли виключно ті права кредитора, що стосуються отримання/стягнення коштів, жодних прав здійснювати фінансові операції щодо боржника позивач не набув, тож в даному випадку не є необхідним наявність статусу банку чи фінансової установи.

В апеляційній скарзі відповідач також наполягає на тому, що Договір про відстрочення грошових зобов`язань, укладений між позивачем та відповідачем, є цивільно-правовим, а не господарським. Зокрема, заявник посилається на те, що у вказаному договорі сторони визначили, що під грошовими зобов`язаннями у розмірі 42 150 доларів США сторони розуміють зобов`язання боржника по відшкодуванню збитків.

Разом з тим, регресне зобов`язання характеризується такими ознаками: воно є похідним від іншого (основного) зобов`язання; один або всі його учасники є також суб`єктами основного зобов`язання; виконання одним учасником зобов`язання або навіть саме його виникнення зумовлюється діями або бездіяльністю осіб, з якими в майбутньому і встановлюються регресні зобов`язання (відповідні висновки викладено Верховним Судом у постанові від 23.10.2019 у справі № 910/23070/17).

Як вбачається з Договору №01-07/16 про відстрочення грошових зобов`язань, відповідно до якого ОСОБА_1 (Кредитор) зобов`язується надати КП «Жовтневе трамвайне депо» (Боржнику) відстрочення зі сплати грошових зобов`язань у сумі еквівалентній на день платежу 42 150,00 доларів США строком до 31.12.2021 р., а Боржник зобов`язується виконати грошові зобов`язання у повному обсязі у встановлений строк у преамбулі Договору визначено, що права і обов`язки у його сторін виникли у зв`язку з виконанням Кредитором зобов`язань боржника по погашенню кредиту згідно договору №70 на кредитну лінію (не відновлювальну) від 26.04.2012 між АТ «Банк Золоті Ворота» та КП «Жовтневе трамвайне депо», на підставі договору поруки №70/11 від 05.06.2014 між АТ «Банк Золоті Ворота» та ОСОБА_1 та в рахунок погашення простроченого кредиту Боржника.

Отже, зі змісту вказаного правочину вбачається, що він є похідним від договору на кредитну лінію та від договору поруки (за яким ОСОБА_1 забезпечив виконання відповідного господарського зобов`язання КП «Жовтневе трамвайне депо»), тому визначення правової природи грошових зобов`язань Боржника як збитків не змінює тих обставин, що вказані збитки у розмірі 42 150 доларів США виникли у ОСОБА_1 саме внаслідок виконання ним своїх зобов`язань як поручителя.

За таких обставин, твердження заявника скарги про те, що спір у даній справі не стосується самого правочину, укладеного для забезпечення виконання зобов`язання, оскільки наразі ані позивач, ані відповідач не оскаржують Договір поруки або окремі його положення колегія суддів не визнає переконливими аргументами, оскільки спір визнається пов`язаним із певним правочином не лише в разі оскарження сторонами його положень, але і в тому разі, якщо спір стосується наслідків виконання цього правочину.

Як уже зазначалося, ОСОБА_1 (поручитель) набув права вимоги до КП «Жовтневе трамвайне депо» на підставі виконання своїх зобов`язань за договором поруки (ч. 2 ст. 556 ЦК України), тобто предмет спору стосується виконання господарських зобов`язань.

За наведеного, на переконання суду апеляційної інстанції, відсутні підстави для висновку про те, що Договір про відстрочення грошових зобов`язань (та, відповідно, спір, який виник з цього договору), може розглядатися без урахування похідного характеру Договору про відстрочення грошових зобов`язань, його нерозривного зв`язку з іншими господарськими договорами: договором про кредитну лінію та договором поруки. Відтак, посилання апелянта на те, що вказаний Договір про відстрочення грошових зобов`язань не є господарським, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів зазначає, що з аналізу правової природи спору, суб`єктного складу його учасників та характеру спірних правовідносин вбачається, що спір про стягнення на користь фізичної особи збитків, яких вона зазнала внаслідок виконання свого зобов`язання як поручителя за господарським договором на кредитну лінію є господарським.

Відповідно, доводи апелянта про те, що на такий спір не поширюється юрисдикція господарського суду, не узгоджуються з обставинами справи, з вищенаведеними положеннями чинного законодавства та усталеною практикою Верховного Суду щодо їх застосування.

Також суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити те, що відповідач, КП «Жовтневе трамвайне депо», був належним чином повідомлений про розгляд справи судом першої інстанції, однак не заявляв клопотань про закриття провадження у справі з підстав непідвідомчості спору господарському суду, тобто в апеляційній скарзі викладено доводи, які не були предметом дослідження в суді першої інстанції. На думку колегії суддів, зазначене свідчить про непослідовність та суперечливість процесуальної поведінки відповідача.

Окрім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити про те, що як встановлено обставинами вище, ухвалою Жовтневого районного суду м.Харкова від 29.05.2024 у справі №639/2407/24 за позовом ОСОБА_1 до КП «Жовтневе трамвайне депо» (з такими ж позовними вимогами, як і у даній справі №922/2297/24) провадження у справі було закрито на підставі п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України (справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства). Вказана ухвала набрала законної сили 29.05.2024 та не була оскаржена в апеляційному порядку.

Відповідно до ч.1 ст.231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Враховуючи вищенаведене у сукупності та беручи до уваги аналіз правової природи спору, суб`єктного складу учасників та характеру спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що спір про стягнення на користь фізичної особи збитків, завданих виконанням нею зобов`язання як поручителя за господарським договором на кредитну лінію, належить до юрисдикції господарського суду, оскільки є господарським за своєю суттю та нерозривно пов`язаним із виконанням господарських договорів, а тому вимога апелянта про скасування оскаржуваного рішення та закриття провадження у справі задоволенню не підлягає.

Будь-яких інших обставин, що могли б бути підставою для задоволення апеляційної скарги, заявником не наведено.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли підтвердження при перегляді оскаржуваного судового рішення та не є підставою для його скасування.

З огляду на викладене та враховуючи, що місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного судового рішення було дотримано норми матеріального та процесуального права, повно досліджено обставини справи, а доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при перегляді оскаржуваного судового рішення, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення господарського суду слід залишити без змін.

У відповідності до статті 129 ГПК України витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 129, 269, 270, п.1 ч.1 ст. 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Жовтневе трамвайне депо" (вх. № 2461 Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 12.09.2024 у справі № 922/2297/24 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 12.09.2024 у справі № 922/2297/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені статтями 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 20.12.2024

Головуючий суддя Н.В. Гребенюк

Суддя М.М. Слободін

Суддя І.А. Шутенко