Рішення

від 09.12.2024 по справі 357/11924/23

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/11924/23

Провадження № 2/357/848/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 грудня 2024 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючого судді - Бондаренко О. В., за участю секретаря судового засідання - Каплічної Ж.А, розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , Білоцерківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про встановлення факту батьківства,

В С Т А Н О В И В :

28.09.2023 представник позивачки, адвокат Малиневський Павло Петрович, звернувся до суду з даною позовною заявою мотивуючи тим, що ОСОБА_1 перебувала у фактичних шлюбних стосунках зі ОСОБА_5 . ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився спільний син - ОСОБА_6 та при реєстрації народження дитини запис про батька був здійснений зі слів позивачки, тобто відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України. Саме тому у свідоцтві про народження дитини, прізвище батька вказано як « ОСОБА_7 », а ім`я та по-батькові « ОСОБА_8 ». З народження дитини, ОСОБА_1 та ОСОБА_5 спільно виховували та утримували сина. ОСОБА_5 турбувався про ОСОБА_9 , проводив з ним вільний час, під час несення військової служби також підтримував спілкування з дитиною та цікавився його життям, однак за життя подати заяву до органу реєстрації актів цивільного стану про визнання себе його батьком він не встиг. Після повномасштабного вторгнення РФ на територію України та оголошення воєнного стану ОСОБА_5 був мобілізований до лав Збройних Сил України. На жаль, 04 вересня 2023 року позивачка отримала від ІНФОРМАЦІЯ_2 сповіщення про те, що її чоловік, солдат ОСОБА_5 , 1985 р.н., стрілець-помічник гранатометника 4 механізованої роти НОМЕР_1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_2 , загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 на околицях н.п. Водяне Волноваського району Донецької області в результаті здійснення противником обстрілу позицій підрозділу, загинув в результаті бойових дій під час захисту Батьківщини. Необхідність встановлення факту батьківства ОСОБА_5 відносно ОСОБА_6 пов`язана перш за все з морально-етичними переконаннями, оскільки для дитини важливо, щоб її батьком була конкретно визначена особа, а не батько-фікція. Також зазначений факт має для сім`ї позивачки юридичне значення, оскільки впливає на право сина щодо отримання частини одноразової грошової виплати після смерті батька. Однак, підтвердити такий факт з урахуванням викладених обставин в позасудовому порядку ОСОБА_1 не може. Крім того, батьки ОСОБА_5 , які є відповідачами по справі, не визнають факту споріднення їхнього сина із сином позивачки. Отже, у даному випадку встановлення факту батьківства пов`язується з вирішенням спору про право, тому вважає, що справа підлягає розгляду в порядку позовного провадження, а не окремого провадження. Тому, просив встановити факт батьківства ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_5 в результаті бойових дій під час захисту Батьківщини, відносно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , уродженця м. Біла Церква Київської області.

01.11.2023, після усунення позивачкою недоліків позову, судом постановлено ухвалу, якою прийнято до розгляду заяву, відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 30.11.2023 - 10:30 год.

22.11.2023 представник відповідачів, адвокат Фатєєв Андрій Олександрович, подав до суду відзив на позов мотивуючи тим, що дійсно ОСОБА_5 деякий період часу мав інтимні стосунки з ОСОБА_1 , проте вказані стосунки не були проживанням вказаних осіб однією сім`єю без реєстрації шлюбу із взаємними правами та обов`язками, притаманними подружжю. У доданих до позовної заяви документах немає жодного документального підтвердження проживання позивачкою однією сім`єю без реєстрації шлюбу зі ОСОБА_5 , у тому числі з моменту народження дитини ОСОБА_6 та до моменту загибелі ОСОБА_5 . З 21.02.2012 місцем реєстрації та постійного проживання ОСОБА_1 є житло за адресою: АДРЕСА_1 , натомість ОСОБА_5 з 2016 року навпаки постійно проживав разом зі своїми батьками ОСОБА_10 та ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 . Листом Білоцерківського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) № 30.1-33/2673 від 10.10.2023 на адвокатський запит № 278/23 від 09.10.2023 повідомлено про відсутність жодних родинних стосунків між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 . Разом з цим, вказаним державним органом реєстрації актів цивільного стану повідомлено про наявність в архіві відділу актового запису про шлюб № 1146 від 23.09.2005 укладеного між ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_7 . Згідно з листом державного органу реєстрації актів цивільного стану №. 30.1-33/2771 від 19.10.2023 вищевказаний шлюб розірвано у 2007 року. Позивачка ніколи не підтримувала родинних відносин із батьками ОСОБА_5 - ОСОБА_10 та ОСОБА_3 , а бачилась з ними інколи та виключно у присутності свого сина. Батьки ОСОБА_5 бачились з ОСОБА_6 також лише у присутності свого сина. ОСОБА_5 дуже добре та по теплому (як до рідної дитини) відносився до сина позивачки ОСОБА_6 та навіть у деякий період часу не заперечував проти подання ОСОБА_1 заяви до органу реєстрації актів цивільного стану щодо запису себе батьком зазначеної дитини. Натомість позивачка постійно категорично відмовлялась записати його батьком дитини, наводячи при цьому різні причини, у тому числі внаслідок невизнання останнього біологічним батьком цієї дитини, а також наявності у неї статусу одинокої матері. Доводи позивачки про те, що ОСОБА_5 за своє життя не встиг подати до органу реєстрації актів цивільного стану про визнання себе батьком ОСОБА_6 є неправдивими та навіть спростовуються тією обставиною, що протягом дев`яти років, з моменту народження цієї дитини, ОСОБА_5 чомусь не вистачило часу для здійснення відповідної реєстрації. Додатковим підтвердженням того, що позивачка не проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу зі ОСОБА_5 є набуття нею статусу «одинока матір», про який вона постійно говорила, оскільки остання дуже часто жалілася як тяжко одній матір займатися вихованням дитини та його фінансовим забезпеченням для належного розвитку. Доводи позивачки про те, що з моменту народження сина його спільним вихованням та утриманням займались ОСОБА_5 та ОСОБА_1 є також є безпідставними та такими, що не підтверджуються доданими до позовної заяви доказами. З приводу доводів позивачки щодо перерахування ОСОБА_5 коштів на утримання малолітньої дитини ОСОБА_6 та доданих до позовної заяви платіжних інструкцій встановлено, що ОСОБА_5 протягом 2022 - 2023 років здійснено 7 разів перерахування власних коштів на користь ОСОБА_1 , що свідчить про несистематичне якесь надсилання коштів з призначенням платежу «переказ власних коштів», тобто незрозуміло на які цілі та з якою метою надсилались вказані кошти. У свою чергу жодного документального підтвердження утримання зазначених осіб (матері та дитини), як своєї сім`ї, з боку ОСОБА_5 або пересилань коштів протягом 2014 - 2021 років взагалі не було. Вищевказані обставини спростовують твердження позивачки про матеріальне утримання ОСОБА_5 , як членом сім`ї, ОСОБА_1 та її малолітньої дитини. З приводу долучених позивачкою до позовної заяви 4-х фотографій ОСОБА_5 з ОСОБА_6 , а також ОСОБА_1 , то вказані фотографії не є належним чином підтвердженням проживання вищевказаних осіб однією родиною, у тому числі без реєстрації шлюбу. Оскільки наявність тимчасових інтимних стосунків ОСОБА_5 та ОСОБА_1 дійсно мали місце та не це оспорюється. Що стосується долученої позивачкою до позовної заяви переписки у «Вайбері», нібито спілкування (листування) ОСОБА_5 з ОСОБА_6 , то як вже зазначалось раніше ОСОБА_5 у деякий період часу дійсно відносився до ОСОБА_6 як до рідного сина, що не виключає можливості його спілкування з цією дитиною у формі листування у застосунку «Вайбер», проте визнати беззаперечно вказане листування як доказ у справі не представляється за можливе, оскільки при встановленні застосунку «Вайбер» на іншому комп`ютерному пристрої не виключається можливості відповідання на повідомлення іншої зацікавленої у цьому особи, замість ОСОБА_5 , отже даний доказ є неналежним. У березні 2022 ОСОБА_5 мобілізовано до лав Збройних Сил України та нажаль 04.09.2023 отримано сповіщення від ІНФОРМАЦІЯ_2 про те, що солдат ОСОБА_5 , 1985 р.н., стрілець-помічник гранатометника 4 механізованої роти НОМЕР_1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_2 , загинув ІНФОРМАЦІЯ_5 на околицях н.п. Водяне, Волноваського району, Донецької області в результаті здійснення противником обстрілу позицій підрозділу. У ході вивчення вказаного сповіщення, яке додано позивачкою до позовної заяви встановлено, що воно направлено на адресу проживання ОСОБА_5 та його батьків ОСОБА_10 та ОСОБА_3 , а саме: АДРЕСА_2 , проте не зрозуміло за яких підстав воно адресовано ОСОБА_1 . У свою чергу, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 ніколи не проживала за вказаною адресою, оскільки постійно проживала адресою: АДРЕСА_1 . Саме після смерті ОСОБА_5 ОСОБА_1 вирішила подати заяву про отримання встановлення факту батьківства відносно свого сина, з метою отримання одноразової грошової виплати, тобто до моменту смерті ОСОБА_5 , ОСОБА_1 більше ніж дев`ять років не визнавала батьком своєї дитини ОСОБА_5 та відмовлялася від подання заяви про встановлення батьківства. У тексті самої позовної заяви позивачкою зазначено, що «встановлення факту батьківства необхідно для отримання дитиною частини одноразової грошової виплати після смерті батька, тобто ОСОБА_5 », на яку у свою чергу відповідно до вимог ст. 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» право першої черги мають виключно рідні батьки загиблого військовослужбовця - ОСОБА_10 та ОСОБА_3 , які проживали однією сім`єю за вищевказаною адресою, оскільки їх син не був одружений та не перебував з жодною особою у шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу, а також не мав власних дітей. Отже, в даному випадку основною метою подання зазначеної позовної заяви ОСОБА_1 про встановлення юридичного факту - факту батьківства є очевидним намаганням останньої отримати одноразову грошову допомогу, внаслідок загибелі ОСОБА_5 . Доказами батьківства може бути спільне проживання та ведення спільного господарства, що підтверджується наявністю обставин, характерних для сімейних відносин проживання в одному житловому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, придбання майна спільного користування тощо), як на доказ наявності долучених до позовної заяви документів на підставі яких можна зробити висновок, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 проживали разом однією сім`єю без реєстрації шлюбу з правами та обов`язками притаманними подружжю - є безпідставним, оскільки відсутність документального підтвердження факту проживання однією годиною, спільного бюджету та облаштування побуту, відсутність постійного з боку ОСОБА_5 матеріального забезпечення як чоловіка ОСОБА_1 та батька ОСОБА_6 та інших наявних доказів, які містяться серед матеріалів зазначеної справи, тільки спростовується вказана обставина. Під спільним утриманням дитини слід розуміти як перебування її на повному утриманні матері й особи, яку остання вважає батьком дитини, так і, як правило, систематичне надання цією особою допомоги в утриманні дитини, щодо спільного виховання дитини, дитина має проживати з матір`ю та особою, яка вважає себе батьком дитини. Таким чином, доводи позивачки викладені у позовній заяві стосовно проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу зі ОСОБА_5 є безпідставними та, не підтверджуються належними та допустимими доказами, які містяться серед матеріалів зазначеної справи. Крім того, ОСОБА_1 разом з позовною заявою подано клопотання про призначення судової молекулярно-генетичної експертизи для визнання чи наявне кровне споріднення по чоловічій лінії між ОСОБА_3 (рідним братом ОСОБА_5 ) та ОСОБА_6 та чи наявне кровне споріднення між

ОСОБА_10 та ОСОБА_6 . Відповідачі не заперечують проти призначення та проведення у Київському науково-дослідному експертно-криміналістичному центрі Міністерства внутрішніх справ України такого виду судово-молекулярної експертизи на основі генетичного матеріалу ОСОБА_10 та для визначення спорідненості Y-хромосоми між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на основі генетичного матеріалу ОСОБА_12 (рідного брата ОСОБА_5 ). У свою чергу відповідачі категорично проти ексгумації тіла ОСОБА_5 для проведення судово-молекулярної генетичної експертизи. Окрім того, в даному випадку наявний спір між заявницею та Міністерством оборони України, що пов`язаний з доведенням наявності підстав для підтвердження за певного соціально-правового статусу щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги сім`ї військовослужбовця, не пов`язаного з будь-якими цивільними правами та обов`язками заявниці, їх виникненням, існуванням та припиненням. ОСОБА_1 намагається у судовому порядку визнати батьківство ОСОБА_5 відносно ОСОБА_6 для можливості отримання одноразової грошової допомоги членам сім`ї загиблого військовослужбовця, тобто даний спір пов`язаний з доведенням наявності підстав для підтвердження певного соціально - правового статусу особи щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги сім`ї військовослужбовця. Також, відповідачі заперечують щодо заявлених позивачкою витрат на правничу допомогу, оскільки сума у розмірі 15000,00 грн. за підготування вищевказаної позовної заяви є завищеною та не відповідає фактичному обсягу роботи адвоката, а також складності відповідної категорії справи, оскільки у ході підготування цієї позовної заяви адвокатом навіть не витребувано жодної інформація та документів з органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, незалежно від форм власності. Сума адвокатських витрат є невиправдано великою та не відповідає вимогам ст. 137, 138 ЦПК України. Тому просив відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_10 та ОСОБА_3 про встановлення такту батьківства ОСОБА_5 відносно ОСОБА_6 , стягнути з ОСОБА_1 понесені з боку відповідачів судові витрати на правничу допомогу, а у разі задоволення позовної заяви зменшити розмір понесених ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу у сумі 15000,00 грн, оскільки їх розмір є завищеним та не відповідає обсягу наданої правничої допомоги.

28.11.2023 представник позивачки, адвокат Малиневський Павло Петрович, подав до суду відповідь на відзив обґрунтовуючи тим, що предметом позову у даній справі є встановлення факту батьківства, а не встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, та предмет доказування у цих категоріях справ різний. У даному випадку необхідно вирішити питання походження дитини від конкретної особи, а не встановлювати факт проживання подружжя без реєстрації шлюбу. Докази збиралися та подавалися стороною позивача саме з урахуванням заявленого предмета позовних вимог. Не бажання батьків ОСОБА_5 підтримувати подальші відносини з позивачкою жодного принципового значення для розгляду даної справи не має. Важливим є лише ставлення самого ОСОБА_5 до ОСОБА_6 як до свого сина та визнання ним свого батьківства щодо дитини. Син позивачки народився у 2014 році, а відомостей, де проживав ОСОБА_5 з моменту народження дитини та до моменту реєстрації його місця проживання за адресою батьків, відповідачами не надано. У квартирі за вказаною адресою зареєстровано 7 осіб. Однак це не означає, що всі вони там постійно проживали чи проживають фактично. Житлова площа квартири складає 29,1 кв.м., тому складно уявити, як у двох кімнатах могло розміститись двоє батьків, троє їхніх дорослих дітей і двоє внуків. Крім того, фактичне місце проживання та місце реєстрації - це різні поняття, які не варто ототожнювати. Якщо особа проживає у двох або більше місцях, реєстрацію місця проживання можна здійснити за однією з цих адрес на вибір. Тобто, реєстрація місця проживання за конкретною адресою надалі не обмежує свободу пересування людини. Крім цього, відповідачами у відзиві неодноразово було визнано, що ОСОБА_5 дійсно деякий період часу мав інтимні стосунки з ОСОБА_1 , проте вказані стосунки не були проживанням таких осіб однією родиною без реєстрації шлюбу із взаємними правами та обов`язками, притаманними подружжю. Однак, цілком очевидно, що навіть наявності таких стосунків достатньо для появи дитини. Твердження стосовно того, що ОСОБА_1 відмовлялась записати ОСОБА_5 батьком дитини з причин невизнання останнього біологічним батьком цієї дитини, дійсності не відповідає. Жодного разу позивачка не заперечувала батьківство загиблого відносно свого сина. В протилежному випадку вона б не записала у свідоцтві про народження дитини його ім`я та по батькові. Відсутність документального підтвердження утримання батьком дитини за певний період (а саме з 2014 року по 2021 роки, як зазначає представник відповідачів) не означає відсутність фактичного утримання в загальному. Це свідчить лише про відсутність документальних доказів за той час, а не відсутність самого факту утримання або факту участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною. Також, після початку повномасштабного вторгнення РФ на територію України ОСОБА_5 був мобілізований до лав Збройних сил України, відтак він перебував на передовій, не мав змоги бачити сина та особисто передавати кошти, саме тому і здійснював перекази на банківську картку позивачки. Через це квитанції надано за такий короткий проміжок часу (2022-2023 років). Протягом 2014-2021 років він зустрічався з сином особисто, проводив з ним час, купував йому речі та подарунки, передавав позивачці кошти на утримання сина у готівковій формі. Тому жодних платіжних документів за той час і немає. Також, у законодавстві немає чіткого визначення, у якому разі переказ коштів може вважатися систематичним, а на його думку, шість переказів за один рік свідчить саме про систематичність таких платежів. Крім того, сума перерахованих за деякі періоди коштів була досить значною, навряд чи загиблий переказував би такі суми зовсім незнайомій людині та ще й робив це неодноразово. Недоречними вважає заперечення відповідачів і з приводу того, що їм незрозуміло, чому саме сповіщення про смерть адресовано ОСОБА_1 , хоча і направлено на їхню адресу. Очевидно, що ці дані в ІНФОРМАЦІЯ_18 надав сам ОСОБА_5 , а якщо він залишив її дані, як своєї дружини, значить він вважав так за потрібне й очевидно у нього були для цього вагомі причини. Також, він не погоджується із позицією відповідачів, що листування у застосунку «Вайбер» не може бути належним та допустимим доказом у справі, оскільки роздруківка електронного листування не може вважатися електронним документом в розумінні положень ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг». У позовній заяві було зазначено, що оригінали доказів знаходяться у сторони позивача. Тому ОСОБА_1 згодна надати свій телефон і гаджети сина із вмістом листування ОСОБА_5 з нею та з ОСОБА_6 у Вайбері для безпосереднього огляду в суді, що дозволить учасникам судового засідання та суду особисто сприйняти вміст інформації та пересвідчитися у достовірності поданої інформації. Більше того позовна заява і всі докази до неї були подані до суду в електронному вигляді, через підсистему «Електронний суд» та засвідчені кваліфікованим електронним підписом. З приводу твердження відповідачів, що копії 4-х долучених до позову фотографій ОСОБА_5 з ОСОБА_1 та ОСОБА_6 не є підтвердженням проживання вказаних осіб однією родиною, у тому числі без реєстрації шлюбу, слід зазначити, що усі надані позивачкою докази, в тому числі й фото мають на меті показати участь ОСОБА_5 у вихованні та житті сина, а не підтверджувати факт її проживання із загиблим однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Очевидно, що не дуже доцільно долучати до матеріалів справи абсолютно всі спільні фото, які накопичились у позивачки за період із 2014 року по 2023 рік, оскільки їх дуже багато. Однак, з урахуванням позиції відповідачів, просив врахувати ще додаткові фото, зокрема із Білоцерківського пологового будинку, на яких зображений ОСОБА_5 із новонародженим ОСОБА_9 , спільні фото батька із сином, фото із хрестин, на одній з яких є брат, сестра загиблого і відповідачі (бабуся і дідусь ОСОБА_9 ), які стверджують, що нібито не спілкувались із ОСОБА_1 і її сином, а також додаткові спільні фото маленького ОСОБА_9 з бабусею, дідусем, прабабусею і дядьком. Незрозумілим залишається і твердження сторони відповідачів про те, що позов подано через 9 років після народження сина та лише з метою отримання одноразової грошової виплати після смерті загиблого військовослужбовця. По-перше, встановлення певних юридичних фактів в суді можливе у випадку, коли це породжує певні юридичні наслідки. Тому при поданні заяви або позову необхідно вказати мету, для досягнення якої заявник або позивач просить встановити такий факт, в іншому випадку провадження не відкриють. Отримання ОГД після смерті ОСОБА_5 дійсно є однією із, але не виключною, підставою для подання позову. По-друге, встановлення факту батьківства не обмежено жодним строком, а тому твердження відповідачів про те, що такий позов подано через 9 років після народження сина, значення не мають. По-третє, отримання одноразової грошової виплати після смерті військовослужбовця гарантоване законодавством України. Відповідно до ст. 16-1 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Наполягання відповідачів, що саме вони, як рідні батьки, мають право першої черги на отримання такої виплати, є абсолютно безпідставним. Ні про які черги у законодавстві не йдеться. Грошова допомога ділиться порівну на усіх осіб, які мають на неї право. Тому у разі встановлення факту батьківства син позивачки буде мати рівні права на отримання ОГД після смерті ОСОБА_5 , як і його батьки. Стороною позивача було заявлено клопотання про проведення експертизи із залученням відповідачів, які є батьками загиблого ОСОБА_5 . Натомість відповідачі не заперечують проти проведення експертизи на основі генетичного матеріалу ОСОБА_10 та ОСОБА_12 (рідного брата ОСОБА_5 ). Однак, брат загиблого не є учасником даної справи, він особисто не висловлював заперечення проти факту батьківства свого брата стосовно ОСОБА_6 та особисто не надавав згоду на проведення експертизи за його участю. Тому, просив призначити молекулярно-генетичну експертизу саме за участю відповідачів, що стосується юрисдикції даного спору. Між позивачкою та ІНФОРМАЦІЯ_18 та Міністерством оборони України не існує жодного спору. Висновок Верховного Суду, на який посилається представник відповідачів, просив не брати до уваги по цій же причині, а також з огляду на те, що згадана справа стосувалась встановлення факту проживання однієї сім`єю без реєстрації шлюбу, а не встановлення факту батьківства. У даному випадку спір щодо визнання батьківства існує лише між ОСОБА_1 та батьками загиблого ОСОБА_5 , що останні й підтверджують у своєму відзиві, наводячи заперечення проти позовних вимог. Тому, просив позовні вимоги позивачки задовольнити в повному обсязі.

30.11.2023 судом постановлено ухвали, які занесені до протоколу судового засідання, а саме: про прийняття до розгляду заяв сторін щодо спору та додаткових доказів; про витребування доказів; про визнання обов`язкової явки відповідачів для вирішення питання щодо призначення у справі експертизи та про відкладення підготовчого засідання на 20.12.2023 - 14:00 год, за клопотанням представника відповідачів та у зв`язку з витребуванням додаткових доказів.

06.12.2023 представник відповідачів, адвокат Фатєєв Андрій Олександрович, подав до суду заперечення на відповідь на відзив мотивуючи тим, що у відзиві на позовну заяву викладено обставини та долучено до нього документи, якими повністю спростовуються доводи позивачки стосовно проживання однією родиною без реєстрації шлюбу зі ОСОБА_5 . З приводу визнання батьківства ОСОБА_5 стосовно дитини ОСОБА_6 , то як зазначалось у відзиві на позовну заяву, по-перше, при реєстрації дитини запис про батька зроблено відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України, тобто зі слів матері - ОСОБА_1 , а по-друге, на момент коли ОСОБА_5 був ще живим, позивачка постійно категорично відмовлялась записати його батьком дитини, наводячи при цьому різні причини, у тому числі внаслідок невизнання останнього біологічним батьком цієї дитини, а також наявності у неї статусу одинокої матері. Саме після смерті ОСОБА_5 , ОСОБА_1 вирішено подати заяву про встановлення факту батьківства відносно свого сина, з метою отримання одноразової грошової виплати, тобто до моменту смерті ОСОБА_5 , позивачка більше ніж дев`ять років не визнавала батьком своєї дитини ОСОБА_5 та відмовлялася від подання заяви про встановлення батьківства. Відповідно до ч. 2 ст. 128 СК України підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України. Отже, провести всебічний та об`єктивний розгляд вказаної справи можливо тільки опираючись на висновки судово-молекулярної експертизи щодо дійсного батьківства ОСОБА_5 відносно ОСОБА_6 . Тим паче, як зазначено у відзиві на позовну заяву, ані ОСОБА_10 , ані ОСОБА_3 не заперечують проти призначення та проведення у Київському науководослідному експертно-криміналістичному центрі Міністерства внутрішніх справ України такого виду судово-молекулярної експертизи на основі генетичного матеріалу ОСОБА_10 та для визначення спорідненості Y-хромосоми між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на основі генетичного матеріалу ОСОБА_12 (рідного брата ОСОБА_5 ). Єдине, що відповідачі в даному випадку категорично проти ексгумації тіла ОСОБА_5 для проведення судово-молекулярної генетичної експертизи. Що стосується документального підтвердження утримання (фінансово та в цілому, вихованні, спілкуванні) ОСОБА_5 чи не утримання дитини ОСОБА_6 , то як вірно вказано представником позивачки предметом позову у даній справі є встановлення факту батьківства, у тому числі за наслідками висновку проведеної судово-молекулярної експертизи, а не встановлення факту проживання однією родиною вищевказаних осіб. У свою чергу вважає, що долучені позивачкою до своєї позовної заяви та відзиву на позовну заяву докази не є обґрунтованими доказами того, що ОСОБА_5 є біологічним батьком ОСОБА_6 . Тому, просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

20.12.2023 судом постановлено ухвали, які занесені до протоколу судового засідання, а саме: про прийняття до розгляду заперечень на відповідь на відзив та відкладення підготовчого засідання на 30.01.2024 - 09:30 год, за клопотанням відповідачів та у зв`язку з невиконання ухвали суду про витребування доказів.

30.01.2024 судом постановлено ухвали, які занесені до протоколу судового засідання, а саме: про залучення у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо спору - ОСОБА_4 та Білоцерківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ); про відкладення підготовчого засідання на 27.02.2024 - 09:30 год, згідно п.2, п.3 ч.2 ст.198 ЦПК України.

27.02.2024 судом постановлено ухвала, яка занесена до протоколу судового засідання, про прийняття до розгляду матеріалів, поданих Управління соціального захисту населення та Управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради на виконання ухвали суду про витребування доказів.

27.02.2024 судом постановлено ухвала, про призначення у справі судової молекулярно-генетичної експертизи, проведення якої доручено експертам Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України, та зупинення провадження у справі на час проведення експертизи.

20.03.2024 відповідачі подали до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27.02.2024.

30.04.2024 постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишено без задоволення, а ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27.02.2024 залишено без змін.

29.05.2024, після отримання матеріалів справи, судом направлено ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27.02.2024 для виконання до Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України.

17.07.2024 судом, в порядку ст.107,250 ЦПК України, за клопотанням експерта, постановлено ухвалу, якою уточнено зміст питання поставленого на вирішення судової молекулярно - генетичної експертизи, проведення якої доручено експертам Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України, згідно ухвали Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27.02.2024, а саме: поставити наступне питання: «Чи наявне кровне споріднення по чоловічій лінії (тестування Y-хромосоми) між ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_10 ?»; зобов`язано ОСОБА_3 та ОСОБА_1 разом з малолітнім сином ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , з`явитися до Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України за адресою: м. Київ, вул. Ґарета Джонса, 5, для відбору біологічних зразків - 22.07.2024 о 11:00 годині з документами, що посвідчують особу, з їх копіями та коштами для оплати послуг з проведення судової молекулярно - генетичної експертизи; надано дозвіл на повне або часткове знищення об`єктів експертизи або зміну їх властивостей.

01.08.2024 судом постановлено ухвалу, про поновлення провадження у справі, у зв`язку із надходженням з Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України повідомлення про неможливість проведення судової експертизи у зв`яку із неявкою ОСОБА_3 для відбору зразків, та призначення підготовчого засідання на 23.09.2024 - 14:00 год.

23.09.2024 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відкладення підготовчого засідання на 14.10.2024 - 09:30 год, згідно п.1 ч.2. ст.223 ЦПК України.

14.10.2024 судом постановлено ухвали, які занесені до протоколу судового засідання: про прийняття до розгляду заяви представника позивача щодо застосування наслідків ухилення сторони від участі в експертизі та про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 06.11.2024- 14:00 год.

06.11.2024 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про оголошення перерви у судовому засіданні до 09.12.2024 - 14:00 год, за клопотанням представника відповідачів та повторного виклику свідка, який не з`явився.

Позивачка - ОСОБА_1 у судовому засіданні заявлені вимоги та обставини справи підтримала у повному обсязі та зазначила, що вона зі ОСОБА_5 перебували у цивільному шлюбі з 2012 року. а у 2020 році розійшлися. Від спільного проживання у них народився син ОСОБА_9 , з пологового будинку їх забирали ОСОБА_5 зі своїм братом, на хрещенні дитини були присутні родичі ОСОБА_5 : батько, брат та сестра з чоловіком. ОСОБА_5 певний період грав на гральних автоматах, мав борги, до неї телефонували колектори з даного приводу, тому вирішили не реєструвати його батьком дитини. ОСОБА_5 не ставив питання щодо реєстрації його батьком дитини, а вона оформила документи як одинока матір, щоб мати кошти на життя та утримання дитини. Разом з тим, ОСОБА_5 визнавав сина, брав участь у його вихованні та спілкувався із дитиною, добре ставився до сина. Після того, як вони розлучилися зі ОСОБА_5 , він продовжував спілкуватися із сином та допомагав дитині (купував одяг, давав кошти), та після того, як був призваний до лав ЗСУ, він перераховував їй кошти, надав їй свою картку для користування коштами. Також, ОСОБА_5 прислав сину медаль, якою його нагородили, і син дуже пишався батьком. У ОСОБА_5 є старша дочка ОСОБА_13 , якій 13 років, та її мати також у судовому порядку встановлює батьківство. Батьки ОСОБА_5 , відповідачі у справі, та діти його сестри спілкувалися із ОСОБА_9 , приходили на свята. У період перебування ОСОБА_5 на військовій службі, вона була на зв`язку з його матір`ю, телефонували одна одній та переписувалися. Відповідачі добре ставилися до ОСОБА_9 , він називає їх бабою та дідом. ОСОБА_5 був зареєстрований разом з батьками за однією адресою, а до моменту розлучення проживав разом із нею та сином, а потім переїхав до батьків.

Представник позивачки, адвокат Малиневський Павло Петрович, у судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі з обставин виклеєних у заявах щодо спору.

Відповідачка - ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася, про розгляд справи повідомлена належним чином, причини неявки суд не повідомила, у підготовчому засіданні позов не визнала.

Відповідач - ОСОБА_3 у судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлений належним чином, причини неявки суд не повідомив, у підготовчому засіданні позов визнав.

Представник відповідачів, адвокат Фатєєв Андрій Олександрович, у судовому засіданні позов не визнав та зазначив, що ОСОБА_5 ніколи не жив з позивачкою, у них були лише деякі зустрічі. ОСОБА_5 добре ставився до дитини позивачки, дарував подарунки, надавав їй кошти, він хотів одружитися з позивачкою, а вона йому відмовила. ОСОБА_5 постійно проживав разом із батьками за місцем реєстрації. Так, у їх квартирі зареєстровано багато осіб, але не усі там фактично проживають.

Третя особа - ОСОБА_4 у судовому засіданні позов підтримала та зазначила, що вона являється першою цивільної дружиною ОСОБА_5 , а позивачка другою. Позивачка з ним проживала довгий період часу, з 2012 року до його загибелі. ОСОБА_5 визнав сина ОСОБА_9 за життя, спілкувався із ним та допомагав.

Третя особа - Білоцерківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Білоцерківському районі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), у судове засідання представника не направив, про розгляд справи повідомлений належним чином, подав до суду клопотання, про розгляд справи згідно чинного законодавства за відсутності представника відділу.

Суд, заслухавши учасників справи та показання свідків, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Ст. 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до змісту ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. (частина 1 ст. 81 ЦПК України).

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Судом встановлено, що позивачка - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , з 21.02.2012 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , являється матір`ю малолітньої дитини - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , який зареєстрований з 16.09.2014 та проживає разом із матір`ю за однією адресою, а відомості про батька дитини, внесені до актового запису про народження № 1502 від 05.09.2014, що складений відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції у Київській області, відповідно до ч.1 ст. 135 СК України, а саме, батьком дитини записаний - ОСОБА_14 , що підтверджено матеріалами справи (Том 1- а.с.25-27,31,33,36-37, 237,238,Том 2 - а.с.17-19, 22,23).

З відповіді Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області від 08.02.2024 за № 1146, від 21.02.2024 за № 1551 (Том1 - а.с.231- 234, Том2 - а.с.11-14), встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , перебувала на обліку управління з 01.09.2020 по 28.02.2021, на підставі її заяви від 25.09.2020, отримувала державну допомогу сім`ям з дітьми (допомога одиноким матерям), маючи на утриманні сина - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , у розмірі 495,67 грн, щомісячно, та на даний час на обліку не перебуває, державних соціальних допомог та компенсацій не отримує.

З матеріалів справи (а.с.28-30,35,118-119, 123,134), вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_3 у віці 38 років у селі Водяне Волноваського району Донецької області помер ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , який з 01.12.2016 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Зі сповіщення сім`ї (близьких родичів) загиблого від 04 вересня 2023 року, виданого ІНФОРМАЦІЯ_13 (Том1 - а.с.35), вбачається, що ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_2 , було повідомлено про те, що її чоловік солдат ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , стрілець-помічник гранатометника 4 механізованої роти НОМЕР_1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_2 , загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 на околицях н.п. Водяне Волноваського району Донецької області в результаті здійснення противником обстрілу позицій підрозділу, загинув в результаті бойових дій під час захисту Батьківщини.

З листа Білоцерківського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 19.10.2023 за № 30.1-33/2771 ( Том 1 - а.с.130), вбачається, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , та згідно актового запису № 16 від 10.01.2007, складеного Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області, шлюб між ними було розірвано.

Встановлено, що відповідачка - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_14 , з 23.03.1993 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_2 та відповідач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , з 23.03.1993 зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , з 27 травня 1984 року по 02 жовтня 2003 року перебували у зареєстрованому шлюбі та є батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_12 (Том 1 - а.с.100, 101, 118, 123, 200, 201, 242).

Свідок ОСОБА_16 у судовому засіданні дала показання, що вона знайома з позивакою зі школи та являється хрещеною матір`ю ОСОБА_9 . ОСОБА_5 знала як цивільного чоловіка позивачки та батька ОСОБА_9 . Коли позивачка народила дитину, то казала що його батьком є ОСОБА_17 , а останній ніколи не відмовлявся від цього. ОСОБА_5 та ОСОБА_1 проживали разом тривалий час та виховувати разом сина. ОСОБА_5 був доброю людиною, але за певних обставин спільне життя з позивачкою у нього не склалося. Вони зустрічалися близько 2 років, потім проживали разом до 2020 року. У ОСОБА_17 було захоплення - гральні автомати, він мав борги, з приводу яких телефонували позивачці, і на даному грунті у них були суперечки. Після розлучення ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , останній приходив до дитини, проводив з ним час, гуляв, купував речі. Коли ОСОБА_5 пішов до лав ЗСУ він дав позивачці свою картку для користування коштами задля потреб дитини, вона за спільною їх домовленістю знімала з картки 5000,00 грн щомісяця. ОСОБА_9 дуже схожий на свого батька ОСОБА_17 . ОСОБА_5 та його родичі визнавали ОСОБА_9 , батьки ОСОБА_17 були на днях народження дитини у квартирі позивачки. ОСОБА_5 любив позивачку, навіть після їх розлучення запитував, як її повернути, а коли йшов до лав ЗСУ пропонував їй одружитися, але вони вирішили перенести це питання до закінчення війни. ОСОБА_17 називав ОСОБА_9 «синочком», а ОСОБА_9 називав йог «папа». Відповідачі дарували подарунки ОСОБА_9 , приходили на його дні народження, на похованні ОСОБА_18 називала ОСОБА_9 онучком та казала, що ОСОБА_17 заповідав не ображати дитину і не забувати його, казала, що ОСОБА_9 дуже схожий на ОСОБА_17 . Позивачка була на поховані ОСОБА_17 , оплачувала столову, відповідачі не заперечували. До загибелі ОСОБА_17 відносини відповідачів з позивачкою та дитиною були нормальні, вони визнавали дитину рідною, ОСОБА_9 бував у них у гостях.

Свідок ОСОБА_19 у судовому засіданні дала показання, що являється сусідкою позивачки. ОСОБА_5 та ОСОБА_1 проживали разом до моменту, як ОСОБА_9 пішов до школи, та вони виховувати разом сина. З осені 2020 року ОСОБА_17 вже не проживав з позивачкою, але приходив часто до сина, гуляв із ним, ходив із дитиною в магазин і купував йому щось. ОСОБА_17 та її чоловік працювали на ОСОБА_20 , тому з даного приводу у них були спільні розмови, а їх діти разом гралися. Вона із чоловіком приходила у гості до ОСОБА_17 з ОСОБА_21 , і їй ніколи на думку не спадало, що вони не подружжя. ОСОБА_17 за життя визнав ОСОБА_9 , хлопчик дуже схожий на батька, «одне обличчя, називав ОСОБА_17 татом. Коли ОСОБА_17 служив у ЗСУ та приходив у відпуску, він приходив до ОСОБА_9 , брав його на прогулянку, ходив з ним у магазин, на футбол.

Свідок ОСОБА_22 у судовому засіданні дала показання, що вона являється другом ОСОБА_5 . ОСОБА_1 та ОСОБА_5 з 2012 року до того моменту, як ОСОБА_17 пішов до лав ЗСУ, намагалися будували стосунки, але більший період часу він проживав у батьків. ОСОБА_17 любив ОСОБА_9 , але вона ніколи не запитувала чий він син. ОСОБА_17 казав, що хоче зареєструвати шлюб з ОСОБА_23 , але вона не погоджувалася, виганяла його. Ще задовго до війни ОСОБА_17 хотів, щоб ОСОБА_9 був записаний його сином, але ОСОБА_24 цього не хотіла, однак з яких причин їй невідомо. Бачила ОСОБА_17 разом з ОСОБА_21 та ОСОБА_9 разом, бувала у них на дні народження. У період 2008 - 2009 роки ОСОБА_17 намагався будувати стосунки з ОСОБА_26 , але у них не вийшло. Коли ОСОБА_17 приходив у відпустку усу його зустрічали та проводжали.

При вирішенні спору суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.2 ст. 125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду.

Відповідно до ст. 128 СК України, за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений особою, яка вважає себе батьком дитини. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 130 СК України у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір`ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду. Заява про встановлення факту батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу. Заява про встановлення факту батьківства може бути подана особами, зазначеними у частині третій статті 128 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1, ч. 2 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені факти від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

У відповідності до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 5 «Про судову практику про справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення» в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.

Згідно п. 7 Постанови Пленуму ВСУ від 15.05.2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» встановлено, що у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір`ю дитини, або смерті жінки, яка вважалась матір`ю останньої, факт їхнього батьківства (материнства) може бути встановлено за рішенням суду в окремому провадженні.

Відповідно до ч.4 ст. 315 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

Представник позивачки, адвокат Малиневський Павло Петрович, звернувся до суду з даною позовною заявою, зокрема, зазначаючи про те, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 наявний спір про право, а саме, метою встановлення факту батьківства є встановлення майнових відносин, учасником яких є відповідачі, зокрема, право дитини, на рівних умовах з ними, на отримання одноразової грошової виплати, у разі загибелі військовослужбовця, відповідно до ст. 16, 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та положень викладених в постанові Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, що є спором про право та підтверджується, зокрема, поданою до відкриття провадження у справі, заявою представника відповідачів від 06.10.2023 ( Том 1 а.с. 65 -67) та заявами щодо предмету спору, у яких відповідачі не визнають факту споріднення їхнього сина із сином позивачки.

У даному випадку, судом не встановлено спір про право позивачки чи малолітньої дитини з Територіальним центром комплектування та соціальної підтримки, Міністерством оборони України, адже до суду не надано жодних доказів щодо звернення позивачки до даних органів та їх відмови у здійснення виплати коштів, передбачених законодавством України у разі загибелі військовослужбовця.

Постановою Верховного Суду у справі № 361/2653/15-ц від 15.04.2021 року визначено, що передумовою звернення до суду із заявою про встановлення факту батьківства відповідно до частини першої статті 130 СК України є смерть того, батьківство кого встановлюється, або оголошення його померлим. Та обставина, що питання визначення батьківства за рішенням суду відповідно до ст.ст. 128, 129 СК України не вирішувалось за життя такої особи, не є перешкодою для застосування ст. 130 СК України.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17.02.2021 року у справі № 373/2257/18.

Предметом доказування у справах про визнання батьківства або про встановлення факту батьківства є встановлення походження дитини від певної особи. Тлумачення норм ст. 130 СК України свідчить, що законом не встановлено переліку доказів для встановлення факту батьківства. Підставою для встановлення факту батьківства можуть бути будь-які відомості, що свідчать про походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до вимог ЦПК України (ст. 128 СК України).

У постанові Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 643/9245/18 також зроблено висновок про застосування ст. 130 СК України та вказано, що закон не встановлює конкретного переліку доказів для встановлення факту батьківства. Підставою для встановлення факту батьківства можуть бути будь-які відомості, що свідчать про походження дитини від даної особи, зібрані відповідно до вимог ЦПК України. Доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства. Батьківство може бути визнано як у період вагітності матері (наприклад, висловлення бажання мати дитину, піклування про матір майбутньої дитини тощо), так і після народження дитини. Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо). Припинення цих відносин до народження дитини може бути підставою для відмови в позові лише у випадках, коли це сталося до її зачаття. Спільне виховання дитини має місце, коли вона проживає з матір`ю та особою, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, або коли ця особа спілкується з дитиною, проявляє батьківську турботу щодо неї. Під спільним утриманням дитини слід розуміти як перебування її на повному утриманні матері й особи, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, так і, як правило, систематичне надання цією особою допомоги в утриманні дитини незалежно від розміру допомоги. Такі правові висновки викладені також у постановах Верховного Суду від 21.03.2018 року у справі № 543/738/16-ц, від 29.08.2018 року у справі № 641/9147/15-ц, від 21.11.2018 року у справі № 225/6301/15- ц.

Згідно із ст. 130 СК України у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір`ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду. Заява про встановлення факту батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до ч. 1 ст. 135 цього Кодексу.

Отже, відповідно до відомостей, які містяться у витязі з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження із зазначенням відомостей про батьків відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України, щодо ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції в Київській області 05 вересня 2014 року складено актовий запис про народження № 1502 та у графі відомості про батька зазначено: прізвище, власне ім`я, по батькові - ОСОБА_14 ; громадянство - Україна, у графі відомості про матір зазначено: прізвище, власне ім`я, по батькові - ОСОБА_1 , громадянство - Україна, та вказано, що відомості про батька записані відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Даючи оцінку поданим позивачкою доказів, у їх сукупності, суд дійшов висновку, що факт батьківства ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_5 в результаті бойових дій під час захисту Батьківщини, відносно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , уродженця міста Біла Церква Київської області є доведеним та не спростований відповідачами, адже останніми не надано достатніх доказів, які б дали змогу суду дійти висновку, про відсутність обставин, які зазначені позивачкою.

Окрім того, у даному спорі, ОСОБА_1 діє в інтересах малолітньої дитини та не ставила питання щодо встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, а саме ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , та не заявляла вимог майнового характеру до відповідачів.

Подані позивачкою письмові докази, які зазначені вище у рішенні, а також, спільні фотознімки (Том 1 - а.с.38-40, 158-162), платіжні інструкції щодо перерахування ОСОБА_5 ОСОБА_1 за період 2022 - 2023 років (Том1 - а.с.13-21), узгоджуються з показаннями свідків, що дає змогу суду встановити обставини справи, які входять до предмету доказування.

Європейський суд з прав людини зауважив, що ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства (справа № 3451/05 «Калачова проти Російської Федерації», § 34, від 7 травня 2009 року).

27.02.2024 судом була постановлено ухвала, про призначення у справі судової молекулярно-генетичної експертизи, проведення якої доручено експертам Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України та 31.07.2024 на адресу суду надійшло повідомлення про неможливість проведення судової молекулярно - генетичної експертизи, у зв`яку із неявкою ОСОБА_3 для відбору зразків.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_3 був повідомлений про призначену судом експертизу, про дату, час та місце відбору зразків для проведення експертизи, однак не прибув до експертної установи для відбору зразків задля проведення експертизи без поважних причин.

Вказані обставини, щодо цінності як доказу у справах про батьківства висновку судово-генетичної експертизи, є загальновідомими та очевидно були зрозумілі відповідачу, який є повнолітньою та дієздатною особою.

Чинне цивільне процесуальне законодавство України не передбачає можливості відібрання в примусовому порядку біологічних зразків, натомість законодавством передбачені наслідки ухилення від участі у експертизі.

Відповідно до ст. 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Доказів, які б свідчили про об`єктивну неможливість ОСОБА_3 взяти участь у проведенні судової експертизи, суду не надано.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України, - кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

З урахуванням викладених обставин, а саме ухилення ОСОБА_3 від участі у призначеній судом експертизі, яку без його участі провести виявилося неможливим, доказової цінності висновку судової експертизи для сторін у справі про встановлення факту батьківства; не надання суду доказів існування об`єктивних перешкод в участі у призначеній судом експертизі; відсутності у суду при розгляді цивільної справи повноважень на примусове залучення відповідача до участі в експертизі, суд, визнає факт, для з`ясування якого була призначена експертиза.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає до задоволення.

Відповідно до ч.2 ст. 319 ЦПК України, рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.

За положеннями ст. 134 СК України, на підставі заяви осіб, зазначених у статтях 126 СК України або рішення суду орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни до Книги реєстрації народжень та видає нове свідоцтво про народження.

Відповідно до п. п. 20 п. 1 Розділу ІІІ Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року №52/2 з відповідними змінами, при вирішенні судом спорів про визнання батьківства, материнства, оспорювання батьківства чи материнства, встановлення фактів батьківства та материнства зміни до актових записів про народження вносяться відповідно до законодавства, яке регулює порядок внесення змін до актових записів цивільного стану.

Відповідно до п.2.13.1 Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, які затверджено наказом Міністерства юстиції України 12.01.2011 96/5 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14 січня 2011 року за N 55/18793, рішення суду про визнання батьківства (материнства), усиновлення (удочеріння), про скасування раніше винесеного рішення суду про визнання батьківства, виключення відомостей про батька (матір) дитини з актового запису про народження, скасування або визнання усиновлення (удочеріння) недійсним, про визнання шлюбу недійсним, установлення неправильності в актовому записі цивільного стану та інші, у яких зазначено про внесення конкретних змін в актові записи цивільного стану, є підставою для внесення відповідних змін до актового запису.

Відповідно до п.2.16.4. Розділу II Правил, на підставі рішення суду про визнання батьківства (материнства) в актовому записі про народження змінюються відомості про батька та вносяться пов`язані з цим інші зміни згідно із зазначеними в рішенні суду.

Однак, позивакою не заявлялися вимоги щодо внесення змін до актового запису про народження дитини, а суд розглядає справи лише в межах заявлених вимог, разом з тим, вона не позбавлена можливості звернутися до суду з відповідними вимогами з окремим позовом у загальному порядку встановленому законодавством.

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

На підставі ч.1 ст. 141 ЦПК України, суд дійшов висновку, про стягнення з відповідачів на користь позивачки судових витрат зі сплати судового збору, по 536,50 грн з кожного.

Згідно із п.1 ч.2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі задоволення позову на відповідача.

Згідно із ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Представник позивачки просив стягнути з відповідачів на користь позивачки витрати на професійну правничу допомогу, у підтвердження чого надав докази ( Том 1 - а.с. 23-24,46-47,163-169, Том 2 - а.с. 231, 244 ), а саме: Договір про надання правової допомоги № 13/09-2 від 13.09.2023, укладений між Малиневським Павлом Петровичем та ОСОБА_1 ; розрахунки суми гонорару за правничу допомогу, квитанції та платіжні інструкції про сплату позивачкою коштів у розмірі 42400,00 грн за вказаним договором, детальний опис робіт наданих послуг за вказаним договором; копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю на ім`я Малиневського Павла Петровича, копію ордера на надання правничої (правової) допомоги.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

П. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

За змістом ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі та до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

У п 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 року, справа № 1-23/2009, щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу), визначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Тобто, розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру та погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

При обчисленні гонорару слід керуватися зокрема умовами укладеного між замовником і адвокатом договору про надання правової допомоги (частина друга статті 137 ЦПК України, частина друга статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») (правовий висновок викладений у постанові Верховного суду від 03.02.2021 року у справі № 554/2586/16-ц).

Ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, п. 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004) заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Великої палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Також, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Неспівмірність витрат на правничу допомогу із передбаченими законом критеріями є підставою для подання стороною-опонентом клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка подає таке клопотання, однак, від відповідача в порядку ч. 5 ст. 137 ЦПК України не надійшла заява про необґрунтованість витрат на правову допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд враховує правову позицію Верховного суду викладену у постановах від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19, від 25.05.2021 у справі № 910/7586/19, від 24.01.2022 у справі № 757/36628/16-ц, від 26.07.2022 у справі № 910/1209/21, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 у постанові Верховного суду від 28.06.2023 року у справі № 463/2001/19, в яких зазначено, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Встановлено, що сторони Договору про надання правової допомоги № 13/09-2 від 13.09.2023 належним чином узгодили порядок та умови надання правової допомоги з питання захисту прав та законних інтересів у справі, визначили деталізацію видів правової допомоги, розмір оплати праці адвоката при наданні правової допомоги, а також умови та порядок розрахунків клієнта з адвокатом.

Враховуючи вищезазначене, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, суд дійшов висновку, що обсяг наданих послуг і виконаних робіт та їх вартість підтверджені та підлягає розподілу за результатами розгляду справи.

Таким чином, суд дійшов висновку, про стягнення з відповідачів на користь позивачки судових витрат на професійну правничу допомогу по 21200,00 грн з кожного.

Керуючись ст. 128, 130, 134, 135 СК України, ст. 4, 12, 76-81, 89, 103, 109, 141, 223, 247, 258, 259, 264-265, 268, 293-315, 319, 354, 355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП: НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_3 ) до ОСОБА_2 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_15 , РНОКПП: НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_4 ), ОСОБА_3 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_16 , РНОКПП: НОМЕР_5 , місце проживання: АДРЕСА_4 ), треті особи: ОСОБА_4 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_17 , місце проживання: АДРЕСА_5 ), Білоцерківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (ЄДРПОУ: 33341882, місцезнаходження: вулиця Ярослава Мудрого, будинок 22, місто Біла Церква, Київська область, 09117), про встановлення факту батьківства, задовольнити.

Встановити факт батьківства ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_5 в результаті бойових дій під час захисту Батьківщини, відносно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , уродженця міста Біла Церква Київської області.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 536,50 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 21200,00 грн, всього 21736,50 грн (двадцять одна тисяча сімсот тридцять шість гривень 50 копійок).

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 536,50 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 21200,00 грн, всього 21736,50 грн (двадцять одна тисяча сімсот тридцять шість гривень 50 копійок).

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення. Учасник справи, якому повний текст рішення не був вручений у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 19.12.2024.

Суддя: О. В. Бондаренко