Постанова

від 28.11.2024 по справі 372/4181/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер справи 372/4181/23

Провадження №22-ц/824/15409/2024

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 листопада 2024 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Журби С.О.,

суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,

за участю секретаря Павлової В.В.,

розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 26 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Обухівської районної державної адміністрації Київської області, Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «АКОРДБАНК», треті особи, що не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача Козинська селищна рада Обухівського району Київської області, Садівницьке товариство «ІНФОРМАЦІЯ_1», про визнання недійсним державного акта, скасування запису про реєстрацію та витребування земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2023 року позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним державного акту, скасування запису про реєстрацію та витребування земельної ділянки.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що право власності на спірну земельну ділянку було передано у приватну власність ОСОБА_2 на підставі розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 03.10.2005 року, нею в подальшому був отриманий відповідний державний акт. 01.02.2007 року ОСОБА_2 згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу відчужила дану земельну ділянку ОСОБА_3 . 07.12.2011 року ОСОБА_3 згідно договору купівлі-продажу відчужила належну їй згідно державного акта серії ЯД №941547 земельну ділянку площею 0,1200 га в садовому товаристві «ІНФОРМАЦІЯ_1», Старобезрадичівська сільська рада, Обухівського району, Київської області з кадастровим номером 3223187700:04:027:0110 ОСОБА_5 та ОСОБА_4 25 листопада 2014 року на підставі договору купівлі-продажу від 07.12.2011 року, державного акта серії ЯД №941547, було зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,1200 га в садовому товаристві «ІНФОРМАЦІЯ_1», Старобезрадичівська сільська рада, Обухівського району, Київської області з кадастровим номером 3223187700:04:027:0110 за ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .

Виходячи з цього відповідачі придбали у власність земельну ділянку, яка належить позивачу на праві власності згідно Державного акта на право приватної власності на землю серії І-КВ №079484, який на даний час не скасований та не визнаний недійсним, що свідчить про порушення його.

У зв`язку з викладеним, просив суд:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області №624 від 03 жовтня 2005 року в частині затвердження технічної документації щодо складання державного акта на право власності на земельну ділянку члену садового товариства «ІНФОРМАЦІЯ_1» ОСОБА_2 та передачі земельної ділянки площею 0,1200 га для ведення садівництва на території Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області;

- визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №313371, виданий 23 листопада 2005 року ОСОБА_2 на підставі розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області №624 від 03 жовтня 2005 року на земельну ділянку загальною площею 0,1200 га, яка розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, Старобезрадичівська сільська рада, С/Т «ІНФОРМАЦІЯ_1», з цільовим призначенням для ведення садівництва з кадастровим номером 3223187700:04:027:0110;

- скасувати запис про державну реєстрацію державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №313371 виданий 23 листопада 2005 року ОСОБА_2 в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №1164;

- визнати недійсним та скасувати Договір купівлі-продажу земельної ділянки від 01 лютого 2007 року нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Іванців В.П., укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо земельної ділянки загальною площею 0,1200 га, яка розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, Старобезрадичівська сільська рада, С/Т «ІНФОРМАЦІЯ_1», з цільовим призначенням для ведення садівництва з кадастровим номером 3223187700:04:027:0110;

- визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД №941547, виданий 21 вересня 2007 року ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки загальною площею 0,1200 га, яка розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, Старобезрадичівська сільська рада, С/Т «ІНФОРМАЦІЯ_1», з цільовим призначенням для ведення садівництва з кадастровим номером 3223187700:04:027:0110;

- скасувати запис про державну реєстрацію державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯД №941547, виданий 21 вересня 2007 року ОСОБА_3 , в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010733100460;

- визнати недійсним та скасувати Договір купівлі-продажу земельної ділянки від 07 грудня 2011 року нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Чеботар С.І., укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , ОСОБА_4 щодо земельної ділянки загальною площею 0,1200 га, яка розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, Старобезрадичівська сільська рада, С/Т «ІНФОРМАЦІЯ_1», з цільовим призначенням для ведення садівництва з кадастровим номером 3223187700:04:027:0110;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 17456494 від 25 листопада 2014 року (11:27:21), винесене державним реєстратором Реєстраційної служби Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області Козловим Ю.В. про реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223187700:04:027:0110 площею 0,1200 га, яка розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, Старобезрадичівська сільська рада, С/Т «ІНФОРМАЦІЯ_1», з цільовим призначенням для ведення садівництва на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 07 грудня 2011 року зареєстрованого за №3778, державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯД №941547 в рівних частинах по частки за ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 26 червня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, 30 липня 2024 року позивач направив апеляційну скаргу, в якій зазначив, що оскаржуване рішення вважає незаконним та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та є помилковими. У зв`язку з цим апелянт просив апеляційний суд оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

14 жовтня 2024 року на адресу суду від Обухівської районної державної адміністрації Київської області надійшов відзив на апеляційну скаргу.

15 жовтня 2024 року на адресу суду від ОСОБА_4 надійшов відзив на апеляційну скаргу.

15 жовтня 20204 року на адресу суду від Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «АКОРДБАНК» надійшов відзив на апеляційну скаргу.

15 жовтня 2024 року на адресу суду від ОСОБА_5 надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Згідно вимог ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Як встановлено судом, 17.12.1999 року на підставі рішення виконавчого комітету Старобезрадичівської сільської ради народних депутатів Обухівського району Київської області №3/1 ОСОБА_1 отримав Державний акт на право приватної власності на землю серії КВ, а саме І-КВ №079484, який був зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №1835, що підтверджується наданою позивачем до справи відповідною копією акта. Відповідно до даного акта встановлюється, що земельна ділянка ОСОБА_1 межує: від А до Б - з ОСОБА_6 , від Б до В - землі загального користування (проїзд); від В до Г - з ОСОБА_7 , від Г - землі загального користування (проїзд).

03.10.2005 року розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації Київської області №624 було затверджено технічну документацію та передано у приватну власність ОСОБА_2 безоплатно у власність земельну ділянку площею 0,1200 га для ведення садівництва на території Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області.

23.11.2005 року ОСОБА_2 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №313371 площею 0,1200 га для ведення садівництва на території Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області з кадастровим номером 3223187700:04:027:0110, що підтверджується копією акта. Відповідно до даного акта встановлюється, що дана ділянка межує від А до Б з ОСОБА_8. , від Б до В - землі загального користування (проїзд); від В до Г - з ОСОБА_7 , від Г - землі СТ Монтажник.

Відповідно до договору купівлі - продажу земельної ділянки від 01.02.2007 року ОСОБА_2 відчужила дану земельну ділянку ОСОБА_3 .

21.09.2007 року ОСОБА_3 , на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 01.02.2007 року №435 отримала Державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯД №941547 площею 0,1200 га. в садовому товаристві «ІНФОРМАЦІЯ_1», Старобезрадичівська сільська рада, Обухівського району, Київської області з кадастровим номером 3223187700:04:027:0110. Відповідно до даного акту встановлюється, що дана ділянка межує від А до Б з ОСОБА_8. , від Б до В - землі загального користування (проїзд); від В до Г - з ОСОБА_7 , від Г - землі СТ Монтажник.

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 07.12.2011 року ОСОБА_3 відчужила належну їй згідно державного акта серії ЯД №941547 земельну ділянку площею 0,1200 га. в садовому товаристві «ІНФОРМАЦІЯ_1», Старобезрадичівська сільська рада, Обухівського району, Київської області з кадастровим номером 3223187700:04:027:0110 ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , що підтверджується копією договору.

Відповідно до витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 27.11.2014, індексний номер 30139619, індексний номер 30139875 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223187700:04:027:0110, що розташована за адресою: Київська обл., Обухівський район, Старобезрадичівська сільська рада, СТ «ІНФОРМАЦІЯ_1, загальною площею 0,12 га, земельна ділянка НОМЕР_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 513168432231, зареєстровано за ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , дата реєстрації 19.11.2014 року.

06.01.2016 року ОСОБА_4 подала заяву до Департаменту ДАБІ у Київській області повідомлення про початок виконання будівельних робіт, а саме нового будівництва садового будинку площею 183 кв.м.

29.03.2016 року, після закінчення будівництва, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 отримали декларацію про готовність до експлуатації об`єкта, будівництво якого здійснено на підставі будівельного паспорту.

05.09.2018 року між ПАТ «КБ «АкордБанк» та ОСОБА_5 , ОСОБА_4 було укладено іпотечний договір за реєстровим номером 916, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського територіального округу Єгоровою М.Є., відповідно до якого в іпотеку було передано нерухоме майно право власності на яке було зареєстровано за ОСОБА_5 , ОСОБА_4 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відповідно до якого право власності на предмет іпотеки, а саме на земельну ділянку, яка належить Іпотекодавцям на праві спільної часткової власності у рівних частинах кожному, що підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Чеботар С.І. 07.12.2011 року за реєстровим № 3778. Підстави для визнання договору іпотеки недійсним відсутні.

В матеріалах справи міститься технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) гр. ОСОБА_1 для ведення садівництва на території Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області, з якої вбачається що земельна ділянка розташована на території Старобезрадичівської сільської ради, Обухівського району Київської області, кадастровий номер №3223187700:04:027, загальна площа 0,0629 га.

З Рішення № РВ-7300035302023 про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру від 21.03.2023 року вбачається, що Державним кадастровим реєстратором Відділу №3 Управління надання адміністративних послуг ГУ Держгеокадастру у Чернівецькій області розглянуто заяву ОСОБА_1 про внесення відомостей до Державного земельного кадастру та надано рішення про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державної земельного кадастру про земельну ділянку, у зв`язку з перетином земельно ділянки заявника з земельною ділянкою 3223187700:04:027:0110.

При дослідженні даної технічної документації встановлено, що кадастровий номер земельній ділянці, яка передана у власність ОСОБА_1 не присвоювався.

Відповідно до витягу з державного земельного кадастру земельній ділянці, яка розташована на території Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області, СТ «ІНФОРМАЦІЯ_1» земельна ділянка НОМЕР_1 присвоєно кадастровий номер 3223187700:04:027:0110, власники ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .

Як убачається з апеляційної скарги, переважна більшість її доводів фактично повторюють позицію позивача, заявлену в позові. Така позиція була належним чином досліджена судом першої інстанції в ході розгляду справи, за результатами чого їй була дана належна правова оцінка, з якою в повній мірі погоджується й колегія суддів апеляційного суду.

Як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року в справі «Руїз Торія проти Іспанії», заява № 18390/91).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Таким чином, апеляційний суд вважає відсутніми підстави для наведення тих доводів і аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи і з якими в повній мірі погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2020 року у справі № 554/2491/17 зазначив наступне:

«Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є майже ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.»

Таким чином, апеляційний суд вважає відсутніми підстави для повторного наведення тих доводів і аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи і з якими в повній мірі погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Основною підставою для відмови в задоволенні позову суд першої інстанції зазначив недоведеність позивачем того факту, що земельна ділянка, право позивача на яку посвідчена наявним у нього Державним актом, та земельна ділянка, що належить та належала відповідачам, фактично є однією і тією самою ділянкою.

Спростовуючи такі висновки суду апелянт зазначив, що у в державних актах стосовно обох ділянок зазначені одні і ті самі сусіди та сусідні ділянки, що свідчить саме про те, що це є одна і та ж ділянка.

У той же час дана позиція позивача не може бути прийнята судом, оскільки не відповідає матеріалам справи.

Відповідно до Державного акту позивача, його земельна ділянка межує від А до Б з ОСОБА_6 , від Б до В - землі загального користування (проїзд), від В до Г землі надані ОСОБА_7 , від Г до - землі загального користування (проїзд).

При цьому земельна ділянка відповідачів відповідно до Державного акта на ім`я ОСОБА_2 межує від А до Б - ОСОБА_8, від Б до В - землі загального користування (проїзд) від В до Г- ОСОБА_7 , від Г до А - землі СТ «Монтажник».

Згідно з Державного акта на ім`я ОСОБА_3 , її земельна ділянка межує від А до Б-ОСОБА_8, від Б до В - землі загального користування (проїзд), від В до Г - ОСОБА_7 , від Г до А - землі СТ Монтажник.

За таких умов, твердження апелянта щодо співпадіння сусідніх земельних ділянок не можна вважати підтвердженим.

Не можуть бути прийняті судом і твердження щодо того, що факт спів падіння земельної ділянки позивача та ділянки відповідачів належним чином доводиться технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) гр. ОСОБА_1 для ведення садівництва на території Старобезрадивіської сільської ради Київської області, оскільки в самій згаданій документації прямо зазначено, що такі висновки фактично зроблені на підставі тверджень позивача, що не може вважатися достеменним доказом.

Питання доведеності того, що ділянка позивача і ділянка відповідачів є тотожною, було предметом ретельного дослідження судом першої інстанції. На підставі оцінки усіх наявних у справі доказів суд врешті прийшов до висновку про недоведеність позивачем зазначеного факту, з чим в повній мірі погоджується й колегія суддів апеляційного суду.

При вирішення справи колегія суддів також звертає увагу і на наступне:

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №922/3537/17 зазначено, що водночас відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У даного роду правовідносинах право власності особи на приватизовану земельну ділянку виникає виключно на підставі рішення відповідного органу (в даному випадку - сільської ради) про передачу такої ділянки у власність зазначеної особи. Таким чином правочином, який породжує право власності в такого роду правовідносинах, є саме рішення органу місцевого самоврядування.

У Державному акті, яким позивач доводить своє право на спірну земельну ділянку, в якості підстави для виникнення у останнього права власності землю зазначено рішення Старобезрадичівської сільської ради народних депутатів №3/1 від 21.01.1998 року. В той же час в ході розгляду справи було встановлено, що Старобезрадичівська сільська рада народних депутатів рішення за № 3/1 в зазначену дату (21.01.1998 року) не ухвалювала.

Натомість рішення № 3/1 приймалося 20.01.1998 року. При цьому зазначеним рішенням питання щодо передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_1 взагалі не вирішувалося, оскільки воно стосується зовсім інших, взагалі не пов`язаних в предметом розгляду в даній справі, обставин.

За таких умов з точки зору колегії суддів в ході розгляду справи спростовано взагалі факт існування правочину, на підставі якого за твердженнями позивача у нього виникло право власності на земельну ділянку.

Вказані обставини додатково до того, що було встановлено судом першої інстанції і про що зазначено вище, обумовлюють відсутність підстав для задоволення позову.

У ході розгляду справи, відповідачі заявляли клопотання про застосування до вимог позивача наслідків сплину строків позовної давності.

У ході розгляду справи судом було встановлено, що той Державний акт, яким позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, ним було отримано від голови кооперативу «ІНФОРМАЦІЯ_1» у 2014 році. При цьому при отриманні такого документа, позивач був ознайомлений з тим, що право власності на спірну земельну ділянку вже належить в рівних частках відповідачам ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які фактично її займали на той час.

Дані обставини в судовому засіданні підтвердив і сам апелянт.

За таких умов, про можливість порушення свого права позивач мав дізнатися і дізнався саме з вказаного часу, тоді як до суду звернувся лише у вересні 2023 року.

Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У той же час в даному випадку як суд першої інстанції, так і апеляційний суд дійшли висновку про те, що позов не підлягає до задоволення по суті, що виключає застосування наслідків пропуску строку позовної давності, що і було належним чином констатовано судом першої інстанції.

На підставі наведеного, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У своєму відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_5 заявив про понесення ним 20 000, 00 грн втрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, на підтвердження чого до відзиву надав відповідні докази, зокрема договір про надання правничої допомоги №07/09 від 07 вересня 2024 року, акт наданих послуг від 10 жовтня 2024 року, платіжна інструкція від 10.10.2024 року.

Згідно ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом робами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому, частиною восьмою цієї ж статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів з дня ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Питання стягнення судових витрат неодноразово було предметом дослідження Верховного Суду, у зв`язку з чим судом була напрацьована численна судова практика.

Зокрема Верховний Суд у постанові від 01 лютого 2022 року у справі №128/1326/18 зробив наступні висновки:

«У частині третій статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Тобто у ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-п /провадження № 14-382цс191, в якому було звернуто увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх не співмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Ці висновки узгоджуються з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року, у постановах від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) та від 26 травня 2020 року справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19).

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 44217св18).

Вказана правова позиція однозначно застосована Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 19.05.2021 року у справі №754/12116/18, у постанові від 12 лютого 2020 року у справі №648/1102/19, Верховним Судом у складу колегії Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 02 вересня 2020 року у справі №329/766/18, та Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду в постанові від 26.06.2019 року у справі №813/481/18 та в постанові від 21.01.2021 року у справі №280/2635/20.

У постанові Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі №280/2635/20 касаційний суд зробив наступні висновки: «Верховний Суд неодноразово викладав позицію про те, що можуть бути відшкодовані судові витрати на професійну правничу допомогу після розгляду справи судом та подання відповідних доказів у строки, встановленні процесуальним законодавством».

Суд може визнати неспівмірними заявлені до відшкодування розміри витрат на правничу допомогу лише за відповідним клопотанням чи заявою сторони, в той же час в даному випадку жодного обґрунтування з даного приводу апелянт до суду не надав. За таких умов з позивача на користь ОСОБА_5 підлягає стягненню 20 000, 00 грн витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 26 червня 2024 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_5 (РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 ) витрати на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 20 000 (двадцять тисяч) грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий С.О. Журба

Судді Т.О. Писана

К.П. Приходько