Постанова

від 09.12.2024 по справі 757/18271/22-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.

№ 22-ц/824/12975/2024

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 757/18271/22-ц

09 грудня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Борисової О.В.

- Левенця Б.Б.

при секретарі - Уляницькій М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 адвоката Щудли Андрія Михайловича на рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 грудня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Отапчук Т.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Державного підприємства «Парламентський телеканал «Рада» про захист честі, гідності та ділової репутації та відшкодування моральної шкоди,-

в с т а н о в и в:

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Державного підприємства «Парламентський телеканал «Рада» про захист честі, гідності та ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обгрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 відбулось позачергове засідання Верховної Ради України, під час якого, о 18:05 год., виступив ОСОБА_2 . В своєму виступі він поширив, а ДП «Парламентський телеканал «Рада» розповсюдив інформацію щодо позивача такого замісту: «Я звертаюся зараз до голови Служби безпеки України ОСОБА_3 з приводу того, що головою військово-цивільної адміністрації диверсантом всередині мирної України зроблені злочини і досі служба України за 110 статтею не порушила кримінальне провадження. Я не знаю він колаборант, сепаратист чи хто іще - він вбивця. Прізвище ОСОБА_1 , який прикривається за кришою, я не знаю, свої кумів. По друге, я звертаюся до МВС порушити кримінальне провадження по статті 4, по … за частиною 4 за вбивства людей. І також відсторонити, не звільнити, а відсторонити і довести все ж таки справу до логічного завершення, як визначилася тимчасова слідча комісія з пожеж, бо вже доведена народними депутатами, не слідством, а народними депутатами, що відбулася диверсія».

Позивач зазначав, що поширена інформація є негативною, адже її зміст вказує на те, що розповсюдження такої інформації може створити негативні наслідки для нього, як голови Луганської обласної державної адміністрації у вигляді недовіри громадськості, ставить під сумнів дотримання ним законодавства України, а також принижує його ділову репутацію, тобто, порушує особисті немайнові блага, завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам.

У зв`язку з наведеними обставинами, уточнивши позовні вимоги, позивач ОСОБА_1 просив суд:

визнати недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права інформацію, поширену відносно нього, ОСОБА_1 , народним депутатом України ОСОБА_2 на позачерговому засіданні Верховної Ради України, яке відбулось 30.03.2021 року такого замісту: «Я звертаюся зараз до голови Служби безпеки України ОСОБА_3 з приводу того, що головою військово-цивільної адміністрації диверсантом всередині мирної України зроблені злочини і досі служба України за 110 статтею не порушила кримінальне провадження. Я не знаю він колаборант, сепаратист чи хто іще - він вбивця. Прізвище ОСОБА_1 , який прикривається за кришою, я не знаю, свої кумів. По друге, я звертаюся до МВС порушити кримінальне провадження по статті 4, по … за частиною 4 за вбивства людей. І також відсторонити, не звільнити, а відсторонити і довести все ж таки справу до логічного завершення, як визначилася тимчасова слідча комісія з пожеж, бо вже доведена народними депутатами, не слідством, а народними депутатами, що відбулася диверсія»;

з метою спростування недостовірної інформації зобов`язати народного депутата України ОСОБА_2 на наступному засідання Верховної Ради України, з дня набрання рішення законної сили, оголосити резолютивну частину рішення суду у справі ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Державного підприємства «Парламентський телеканал «Рада» про захист честі, гідності та ділової репутації та відшкодування моральної шкоди;

зобов`язати Державне підприємство «Парламентський телеканал «Рада» забезпечити трансляцію виступу народного депутата України ОСОБА_2 з метою спростування ним недостовірної інформації шляхом оголошення резолютивної частини рішення суду, яке відбудеться на наступному, з дня набрання законної сили рішенням суду, пленарному засідання Верховної Ради України;

стягнути з ОСОБА_2 на його користь моральну шкоду в розмірі 25 000 грн., судові витрати покласти на відповідачів.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 14 грудня 2023 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Державного підприємства «Парламентський телеканал «Рада» про захист честі, гідності та ділової репутації та відшкодування моральної шкоди

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Щудла Андрій Михайлович подав апеляційну скаргу, в якій за результатом апеляційного перегляду справи просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 грудня 2023 року та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не оцінив і не з`ясував усіх обставин, на які сторона позивача посилалась в обгрунтування своїх вимог.

Зазначає, що на підтвердження правової позиції, викладеної в позовній заяві, позивачем до позовної заяви було долучено Висновок експерта № 62/21 за результатами лінгвістичного (семантико-текстуального) дослідження за заявою керуючого партнера Адвокатськогооб`єднання «Ассертор» Н. Б. Гички, складеного 16.04.2021 року ТОВ «Центр судових експертиз «Альтернатива».

З вказаного висновку експерта № 62/21 вбачається, що у текстах ряду виступів народного депутата України ОСОБА_2 , в тому числі і виступі, який був предметом оцінки по даній справі, міститься інформація негативного характеру щодо особи ОСОБА_1 , зокрема, зміст фрагментів текстового матеріалу полягає у змалюванні негативного образу ОСОБА_1 , який, обіймаючи посаду губернатора Луганської області, у своїй діяльності нехтує нормами етики та моралі та навіть використовує незаконні методи. Такий негативний образ високопосадовця суперечить загальноприйнятим нормам моралі і поведінки, а отже є інформацією негативного характеру щодо особи ОСОБА_1 .

Згідно висновку експерта № 62/21, негативна інформація, яка була поширена відповідачем ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1 , в тому числі і 30.03.2021 року під час пленарного засідання Верховної Ради України, викладена у формі фактичних тверджень.

Сторона позивача вважає, що поданий висновок експерта № 62/21 за змістом відповідає вимогам ч. 5 ст. 106 ЦПК України, відтак є належним і допустимим доказом по справі.

Разом з тим, ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не взяв до уваги вказаний висновок та не навів жодних аргументів стосовно його відхилення. Висновок суду про те, що висловлювання відповідача ОСОБА_2 не містять конкретних фактичних обставин та тверджень, а є лише висловлюванням загальних фраз та вираженням суб`єктивної думки, є безпідставними та не грунтуються на матеріалах справи.

З вищенаведеного вбачається, що судом було неправильно застосовано положення ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію», оскільки вислови відповідача ОСОБА_2 не є оціночними судженнями, а є фактичними твердженнями.

Щодо висновків суду першої інстанції в частині стягнення моральної шкоди, сторона позивача зазначає що, зважаючи на те, що відповідач своїми висловлюваннями порушив особисте немайнове право позивача ОСОБА_1 , зокрема, честь, гідність і діловурепутацію, є підстави для стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача завданої моральної шкоди. Таким чином, суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин положення ст. 280 ЦК України.

Посилаючись на те, що при вирішенні спору судом першої інстанції було порушено норми матеріального права, а саме: неправильно застосовано положення ст. 30 Закону України «Про інформацію» та не застосовано ст. 280 ЦК України, а також порушено вимоги ст. 229 ЦПК України, а саме: не досліджено та не надано оцінку письмовому доказу - висновку експерта № 62/21, сторона позивача вважає, що рішення Печерського районного суду м. Києва від 14.12.2023 року підлягає скасуванню.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача Державного підприємства «Парламентський телеканал «Рада»- Козяр Наталя Володимирівна просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 грудня 2023 року - без змін.

Зазначає, що сам позивач у своїх вимогах вказує на те, що поширена інформація є негативною, а не неправдивою. Про те, що поширена інформація є "інформацією негативного характеру", а не неправдивою свідчить і наданий позивачем висновок експерта.

Відповідно до ч. 5 п. 15 Постанови Пленуму ВСУ № 1 від 27.02.2009 року недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто, містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Таким чином, позивач підміняє поняття негативної інформація та недостовірної інформації, які є різними за своїм характером.

З огляду на вищезазначеневважає, що судом першої інстанції надано правильну оцінку наявних у справі доказів та було правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Додатково зазначає, що відповідно до ухвали Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області (суддя Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області Курочкіна О.М.) від 13 лютого 2023 року відкрито провадження у цивільній справі №757/32421/21-ц за позовом адвоката Щудли Андрія Михайловича в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Державного підприємства "Парламентський телеканал "Рада" про захист честі, гідності та ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, тобто, з одного й того ж предмету, що і в даній справі, що є порушенням норм процесуального права та зловживанням правами.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 адвокат Щудла Андрій Михайлович повністю підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представник відповідача Державного підприємства «Парламентський телеканал « Рада» Козяр Наталя Володимирівна в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечувала, просила скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання повторно не з?явився, про день та час розгляду справи судом апеляційної інстанції повідомлявся у встановленому законом порядку, а тому колегія суддів вважає можливим розгляд справи у його відсутності.

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 відбулось позачергове засідання Верховної Ради України під час якого, о 18:05 год., виступив народний депутат України ОСОБА_2 .

В своєму виступі він зазначив інформацію щодо позивача такого замісту: «Я звертаюся зараз до голови Служби безпеки України ОСОБА_3 з приводу того що головою військово-цивільної адміністрації диверсантом всередині мирної України зроблені злочини і досі служба України за 110 статтею не порушила кримінальне провадження. Я не знаю він колаборант, сепаратист чи хто іще - він вбивця. Прізвище ОСОБА_1 ,який прикривається за кришою, я не знаю, свої кумів. По друге, я звертаюся до МВС порушити кримінальне провадження по статті 4, по … за частиною 4 за вбивства людей. І також відсторонити, не звільнити, а відсторонити і довести все ж таки справу до логічного завершення, як визначилася тимчасова слідча комісія з пожеж, бо вже доведена народними депутатами, не слідством, а народними депутатами, що відбулася диверсія».

Позачергове засідання Верховної Ради України, на якому народним депутатом України ОСОБА_2 було озвучено вказану інформацію, транслювалосьтелеканалом «Рада» без попереднього запису і монтажу, в прямій трансляції.

16.04.2021 року ТОВ «Центр судових експертиз «Альтернатива» оформлено висновок експерта № 62/21 за результатами лінгвістичного (семантико-текстуального) дослідження.

У висновку експерта № 62/21 встановлено, що у текстах ряду виступів народного депутата України ОСОБА_2 , міститься інформація негативного характеру щодо особи ОСОБА_1 , зокрема, зміст фрагментів текстового матеріалу полягає у змалюванні негативного образу ОСОБА_1 , який, обіймаючи посаду губернатора Луганської області, у своїй діяльності нехтує нормами етики та моралі та навіть використовує незаконні методи. Такий негативний образ високопосадовця суперечить загальноприйнятим нормам моралі і поведінки, а отже є інформацією негативного характеру щодо особи ОСОБА_1 .

Згідно висновку експерта № 62/21, негативна інформація, яка була поширена відповідачем ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1 , в тому числі і 30.03.2021 року під час позачергового засідання Верховної Ради України, викладено у формі фактичних тверджень.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Державного підприємства «Парламентський телеканал «Рада» про захист честі, гідності та ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції вказав на те, що висловлювання ОСОБА_2 , процитовані в позовній заяві, не містять конкретних фактичних обставин та тверджень, а є лише висловлюванням загальних фраз та вираженням суб`єктивної думки (особистим судженням, висновком автора). Саме тому вказане висловлювання не може бути перевіреним на предмет його дійсності й спростуванню не підлягає.

Оскільки виступ народного депутата України ОСОБА_2 , розповсюджувався телеканалом «Рада» без попереднього запису і монтажу, в прямій трансляції та розповсюджена інформація містилася у виступах осіб, які не є працівниками телеорганізації, то телеканал та працівники телеканалу «Рада» не несуть відповідальності за поширення інформації, яка в установленому законом порядку може бути визнана такою, що не відповідає дійсності.

Позивачем не надано доказів, судом не встановлено, що з вини відповідача ОСОБА_2 позивачу спричинена моральна шкода.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 грудня 2023 року вказаним вимогам відповідає, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно положень ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

В свою чергу, ст. 34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Разом з тим, відповідно до вимог ст. 68 Конституції України, кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Позивач стверджує, що поширена відповідачем на позачерговому засіданні Верховної Ради України інформація є недостовірною, такою, що порочить його честь, гідність та ділову репутацію, створює уявлення у громадськості про наявність доведеного факту вчинення ним кримінального правопорушення і є твердженням, а не оціночним судженням.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 4, 5, 6, 7 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов`язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Якщо недостовірна інформація міститься у документі, який прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути відкликаний. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

При цьому, згідно роз`яснень, які містяться в п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009 року за №1, при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. … Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто, містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Відповідно до статті 201 ЦК України, особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.

Під поняттям «ділова репутація», як особистого немайнового блага, слід розуміти усталену оцінку фізичної особи, що ґрунтується на наявній інформації про її позитивні чи негативні суспільно значимі діяння (поведінку), як правило в певній сфері (професійній, підприємницькій, службовій, тощо), що відома оточуючим, і в силу цього відображена в суспільній свідомості, як думка про особу з точки зору моралі даного суспільства чи соціальної групи.

Водночас, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію», ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема, з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Таким чином, відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що також відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка будучи ратифікованою Законом України від 07.07.1997 року, відповідно до ст. 9 Конституції є складовою частиною національного законодавства.

Також слід зазначити, що згідно роз`яснень, які містяться в п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009р. за № 1 (надалі Пленуму Верховного Суду України), вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

У рішенні від 21 лютого 2012 року у справі «Тушалп проти Туреччини» ЄСПЛ вказав, що навіть припускаючи, що висловлювання заявника могли були визнані провокативними, грубими та агресивними, вони становили оціночні судження. При цьому, Європейський суд підкреслив, що використання навіть «вульгарних фраз» саме собою не є визначальним в оцінці агресивного висловлювання, адже це може слугувати просто «стилістичним цілям», оскільки «стиль є частиною комунікації як форми вираження та як такий захищений разом зі змістом вираження».

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавчим правом на відповідь. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує її гідність, честь чи ділову репутацію, на особу яка таким чином чи у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Крім того, у справі «Дюльдін і Кіслов проти Росії» (рішення від 31 липня 2007 року) ЄСПЛ зазначив: «37. Суд знову повторює, що свобода вираження являє собою одну з найважливіших основ демократичного суспільствам та одну з базових умов його прогресу. Відповідно до частини другої статті 10 Конвенції, вона стосується не лише «інформації» або «ідей», які сприймаються схвально або вважаються необразливими, або не викликають інтересу, але й тих, що ображають, шокують або непокоять. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та свободи поглядів, без яких не існує «демократичного суспільства».

Отже, чинним законодавством не передбачено можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень, тому що вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків, не можуть бути предметом судового захисту, оскільки, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів, не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів), а особи, які є публічними фігурами, мають бути толерантними до різкої, навіть некоректної критики.

Колегія суддів погоджується з висновками суд першої інстанції про те, що поширена на позачерговому засіданні Верховної Ради України 30.03.2021 року народним депутотом України ОСОБА_2 інформація не містить жодних конкретних фактичних обставин та тверджень, а є лише висловлюванням загальних фраз та вираженням суб`єктивної думки (особистим судженням, висновком автора). Саме тому вказанівисловлювання не можуть бути перевіреним на предмет їхвідповідності дійсності й спростуванню не підлягають.

Так, використання слів «я не знаю» свідчить про те, що автор інформації висловлює свою власну думку, аби звернути увагу на питання, яке має суспільний інтерес, а не констатує факт.

Зі змісту поширеної відповідачем ОСОБА_2 інформації, а не з «вирваних» із контексту речень та фраз вбачається, що стилістика висловлювань та застосовані мовні обороти не мають стверджувального характеру з посиланням на конкретні факти стосовно особи позивача, тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що баланс між приватним інтересом щодо захисту репутації позивача та публічним інтересом порушено не було, оскільки поширена інформація є оціночними судженнями.

Право на висловлення суб`єктивної позиції здійснене цілком у межах свободи вираження поглядів, гарантованих статтею 10 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому, жодна із підстав обмеження такої свободи, вичерпно визначених цією ж статтею, не наявна.

Враховуючи те, що позивач є публічною особою, оспорювана позивачем інформація не стосується його приватного життя, а містить оціночні судження стосовно виконання ним своїх обов`язків, що підтверджується проявом інтересу до особи позивача та його діяльності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що висловлювання відповідача ОСОБА_2 стосовно особи позивача є оціночними судженнями, оскільки відображають власні думки відповідача, засновані на його баченні певних подій, особистому сприйнятті діяльності певного кола осіб і не можуть бути витлумачені, як повідомлення конкретних фактів вчинення правопорушень, а відповідність дійсності та правдивість цієї інформації не може бути піддана перевірці.

Суб`єктивні думки і погляди на підставі закону, положень Конвенції, з врахуванням практики ЄСПЛ, не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості, а отже, не можуть вважатися поширенням недостовірної інформації у розумінні статті 277 ЦК України і не підлягають спростуванню.

Крім того, позивач, будучи публічною особою, не довів, що у наведеному відповідачем контексті інформація є твердженням про факти, а не оціночним судженням, що оспорена ним інформація порушувала його особисті немайнові права, або завдала шкоди його особистим немайновим благам, або призвела до негативних результатів внаслідок її поширення, як і не надав доказів того, що метою поширення оспореної інформації було саме намагання опорочити його честь, гідність та ділову репутацію.

Відповідно до ч. 1 ст. 67 Закону України «Про телебачення та радіомовлення» телерадіоорганізація та її працівники не несуть відповідальності за поширення інформації, що не відповідає дійсності, у разі: а) якщо ця інформація містилася в офіційних повідомленнях або одержана від органів державної влади, органів місцевого самоврядування у письмовій формі; б) якщо ця інформація є дослівним цитуванням заяв і виступів (усних і друкованих) посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування, народних депутатів України, кандидатів на пост Президента України, кандидатів у народні депутати України та у депутати рад усіх рівнів, кандидатів на посади сільських, селищних, міських голів; в) якщо ця інформація розповсюджувалася без попереднього запису та містилася у виступах осіб, які не є працівниками телерадіоорганізації.

Оскільки позачергове засідання Верховної Ради України 30.03.2021 року, під час якого було надано можливість виступити народному депутату ОСОБА_2 , транслювалось телеканалом «Рада» без попереднього запису і монтажу, в прямій трансляції та розповсюджена інформація містилася у виступах осіб, які не є працівниками телеорганізації, то колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що телеканал та працівники телеканалу «Рада» не несуть відповідальності за поширення такої інформації.

Згідно з частинами першою, другою статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Частина перша статті 280 ЦК України передбачає що, якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).

Звертаючись до суду позивач зазначав, що твердження відповідача ОСОБА_2 формують щодо нього негативну громадську думку, руйнують його імідж та репутацію, а відтак, є такими, що завдають йому моральних страждань.

Поряд з цим, виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди позивач повинен довести, яку саме моральну шкоду заподіно і який її розмір. При цьому, слід враховувати, що не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

З огляду на те, що «розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, суд першої інстанції, який заслуховує сторін та встановлює фактичні обставини справи, має широку свободу розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.

В п.78 Рішення Європейського Суду з прав людини «Мельниченко проти України» від 19.10.2004 суд зазначив, що моральна шкода має визначатися за автономними критеріями, що випливають з Конвенції, а не на підставі принципів, визначених у національному законодавстві чи практиці відповідної держави. В свою чергу у п.50 Рішення Європейського Суду з прав людини справа «Полтораченко проти України» (заява № 77317/01) 18.01.2005 суд вважає, що заявник може розглядатись як такий, що зазнав певного розчарування та страждання в результаті встановленого порушення.

Пленум Верховного Суду України у своїй постанові № 5 від 25.05.2001 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснив, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

У п. 9 постанови Пленум Верховного Суду України також рекомендував судам при визначенні розміру відшкодування моральної (немайнової) шкоди враховувати характер та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характер немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення), інші обставини, як стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану тощо.

З огляду на встановлені обставини справи, враховуючи недоведеність позивачем наявності складу цивільного правопорушення, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 25 000 грн моральної шкоди.

Доводи апеляційної скарги про те що, ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не взяв до уваги висновок ТОВ «Центр судових експертиз «Альтернатива» від 16.04.2021 року № 62/21 за результатами лінгвістичного (семантико-текстуального) дослідження та не навів жодного аргументу стосовно його відхилення, не є підставою для скасування правильного по суті рішення суду, з огляду на настуне.

Так, дійсно судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні не надано оцінки поданому позивачем висновку ТОВ «Центр судових експертиз «Альтернатива» від 16.04.2021року № 62/21 за результатами лінгвістичного (семантико-текстуального) дослідження.

Поряд з цим, надаючи оцінку вказаному висновку, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ч. 1 ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Так, ст. 106 ЦПК України, передбачено можливість проведення експертизи на замовлення учасників справи.

Частиною 6 ст. 106 ЦПК України зазначено, що експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов`язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про судову експертизу» судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, їх територіальні філії, експертні установи комунальної форми власності, а також судові експерти, які не є працівниками зазначених установ, та інші фахівці (експерти) з відповідних галузей знань у порядку та на умовах, визначених цим Законом.

Статтею 10 вказаного Закону унормовано, що судовими експертами можуть бути особи, які мають необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань.

Судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності.

До проведення судових експертиз (обстежень і досліджень), крім тих, що проводяться виключно державними спеціалізованими установами, можуть залучатися також судові експерти, які не є працівниками цих установ, за умови, що вони мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності у порядку, передбаченому цим Законом.

Судовому експерту забороняється використовувати свої повноваження з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки та пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб.

Таким чином, з системного аналізу приписів Закону України «Про судову експертизу» чітко вбачається, що нормотворцем на законодавчому рівні чітко, зрозуміло та імперативно вказано на те, що висновок експерта у цивільній справі може бути наданий: державною спеціалізованою установою, експертною установою комунальної форми власності, судовим експертом, який не є працівником такої установи та іншим фахівцем (експертом) з відповідної галузі знань у порядку на умовах, визначених Законом України «Про судову експертизу».

Відповідно до вимог п. 1.12 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертиних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 №53/5, експерти, які не є працівниками державних спеціалізованих установ та на професійній основі здійснюють судово-експетртну діяльність, забезпечують проведення екпертиз та досліджень відповідно до вимог Інструкції про особливості здійснення судово-експертної діяльності атестованими судовими експертами, що не працюють у державних спеціалізованих експертних установах, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 12.12.2011 №3505/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12.12.2011 за №1431/20169.

Відповідно до п. 3,4 Загальних положень Інструкції вказана інструкція поширюється на судових експертів, що не працюють у державних спеціалізованих експертних установах та внесені до державного Реєстру атестованих судових експертів. Судовий експерт здійснює свою діяльність з певного виду експертної спеціальності та на підставі свідоцтва про присвоєння кваліфікації судового експерта, виданого Міністерство юстиції України відповідно до Положення про експертно-кваліфікаційні комісії та атестацію судових експертів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2015 №301/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04.03.2015 за №249/26694.

В силу вимог п. 3 розділу ІІІ Інструкції у письмових висновках експерта, крім даних, передбачених чинним законодавством, обов`язково зазначаються номер, дата видачі і строк дії свідоцтва про присвоєння кваліфікації судового експерта.

У наданому позивачем висновку лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи від 16.04.2021 року № 62/21 не зазначено реквізитів та строку дії свідоцтва експерта ОСОБА_4 , якою здійснено вказане експертне дослідження.

Крім того, вказаний експерт, яким складений зазначений висновок, не входить до Реєстру атестованих судових експертів так само як і, в порушення ч. 4 ст. 7 Закону України «Про судову експертизу», ТОВ «Центр судових експертиз «Альтернатива»не є державною спеціалізованою установою, якій Законом надано право на проведення криміналістичних експертиз, у тому числі, лінгвістичних експертиз мовлення.

Вказане є порушенням наведених вище приписів ст. 7 Закону України «Про судову експертизу» та вказаних вище Інструкцій.

Наведена позиція підтверджена і Верховним Судом у постанові від 04.11.2020 року у справі № 757/30984/18-ц.

Крім того, у вказаному висновку зазначено, що виступ ОСОБА_2 , в тому числі і 30.03.2021 року на засіданні Верховної Ради України, містить інформацію негативного характеру щодо особи позивача (пунк перший висновку), яка викладена у формі фактичних тверджень (пункт другий висновку).

Поряд з цим, відповідно до положень ч.ч. 1, 4, 5, 6, 7 ст. 277 ЦК України предметом судового захистує особисті немайнові права особи внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації.

Крім того, у вказаному висновку досліджувались чотири різні виступи ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 на телеканалі « Рада» та на особистій сторінці в мережі Фейсбук; 20.10.2020 року на телеканалі « Рада»,; 25.02.2021 року на телеканалі « Україна» в програмі «Народ проти» та 30.03.2021 року на засіданні Верховної Ради, який є предметом розгляду у даній справі. Всім цим висловлюванням ОСОБА_2 у вказаному висновку надана спільна узагальнена оцінка, без детального аналізу змісту та висловлювань кожного виступу, в тому числі і оспорюваного.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що висновок лінгвістичної (семантико-текстуально) експертизи від 16.04.2021 року № 62/21 не є тим доказом, який беззаперечно підтверджує поширення відповідачем саме недостовірної інформаціїщодо особи позивача.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції було неправильно застосовано положення ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію», оскільки вислови відповідача не є оціночними судженнями, а є фактичними твердженнями, не ґрунтуються на вищевказаних вимогах Закону, оскільки визначення поняття «оціночні судження», «недостовірність інформації» міститься у законі - статті 30 Закону України «Про інформацію», тому тлумачення цього поняття є питанням права, які суд вирішує самостійно під час розгляду справи по суті заявлених вимог та наданих сторонами належних та допустимих доказів.

Інформація, зазначена відповідачем ОСОБА_2 у виступі на засіданні Верховної Ради України 30.03.2021 року, яку позивач вважає недостовірною інформацією відносно нього, є нічим іншим, як оціночними судженнями, а відтак, згідно із статтею 30 Закону України «Про інформацію», такі судження не підлягають спростуванню і за їх висловлювання ніхто не може бути притягнутий до відповідальності.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції безпідставно при вирішенні спору не застосовано ст. 280 ЦК України, колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаютьсясторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша,третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

Саме лише твердження про порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов`язково аргументована поза розумним сумнівом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. ( постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14.02.2024 у справі № 404/7153/20).

Однак, позивачем таких доказів суду не надано.

Колегія суддів зазначає, що якщо позивачвважає, що оціночні судження або думки принижують його гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, він вправі скористатися наданим законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи в засобахмасової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку (частина друга статті 30 Закону України «Про інформацію»).

Ураховуючи зазначене та встановлені судом обставини справи, колегія суддів вважає, що оскільки у справі, що переглядається мова йде про оціночні судження, зроблені відповідачем ОСОБА_2 , то відсутні підстави для задоволення позовних вимог позивача, в тому числі в частині стягнення моральної шкоди.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції.

В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Таким чином, доводи, викладені представником позивача ОСОБА_1 адвоката Щудли Андрія Михайловича в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 грудня 2023 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги представника позивача ОСОБА_1 адвоката Щудли Андрія Михайловича.

Згідно з частиною 13 статті 141, підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Щудли Андрія Михайловича залишено без задоволення, а судове рішення без змін, тому розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Щудли Андрія Михайловича залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 20 грудня 2024 року.

Головуючий Судді: