Ухвала

від 20.12.2024 по справі 905/20/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

20 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 905/20/23

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду: Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Васьковського О.В., Дроботової Т.Б., Кібенко О.Р., Пєскова В.Г., Рогач Л.І., Чумака Ю.Я.,

розглянувши матеріали заяви Державного підприємства «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу»

про роз`яснення постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.11.2024

у справі за позовом керівника Покровської окружної прокуратури в інтересах держави в особі позивачів:

1) Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області;

2) Східного офісу Держаудитслужби в особі Управління Східного офісу Держаудитслужби в Донецькій області

до відповідачів:

1) Державного підприємства «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу»;

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропрод-Донбас»;

3) Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Жовтневе»,

про визнання недійсними договорів та зобов`язання звільнити земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду (далі - об`єднана палата) постановою від 15.11.2024 касаційну скаргу першого заступника керівника Харківської обласної прокуратури задовольнив частково; постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.10.2023 та рішення Господарського суду Донецької області від 07.07.2023 у справі №905/20/23 скасував, а справу №905/20/23 направив на новий розгляд до Господарського суду Донецької області.

Представник (адвокат) Державного підприємства «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» подав 03.12.2023 через систему «Електронний Суд» до Верховного Суду заяву про роз`яснення судового рішення, а саме пункту 8.109 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.11.2024 у справі №905/20/23.

Перевіривши матеріали заяви про роз`яснення судового рішення, об`єднана палата дійшла висновку про визнання подання цієї заяви зловживанням процесуальними правами та залишення її без розгляду з огляду на таке.

У частинах першій та другій статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини першої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Тобто кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати у судовому порядку свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Проте слід враховувати, що право подання позову, заяв (клопотань), скарг, як і вчинення інших процесуальних дій, у справі має межі, оскільки суб`єктивне право є мірою свободи та можливої поведінки правомочної особи в правовідносинах.

Господарське процесуальне законодавство містить застереження щодо заборони учасникам судового процесу зловживати наданими їм процесуальними правами.

У частині першій статті 43 ГПК України визначено, що учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.

Принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка відповідно до конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

Під добросовісністю у процесуальних правовідносинах необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачає користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників процесу, заборону зловживати наданими правами.

Обов`язок добросовісного користування процесуальними правами передбачає їх використання не на шкоду іншим учасникам справи, а також не всупереч завданням господарського судочинства. Отже, добросовісність при реалізації процесуальних прав і повноважень включає в себе, зокрема, неприпустимість зловживання своїм правом, яку згідно з пунктом одинадцятим частини третьої статті 2 ГПК України віднесено до однієї з основних засад (принципів) господарського судочинства. Такі ж положення закріплені в частині першій статті 43 ГПК України, яка визначає, що зловживання процесуальними правами не допускається.

Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право (постанова Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №910/1873/17).

Відповідно до частини другої статті 43 ГПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема: 1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; 4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; 5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

При цьому перелік дій, що можуть бути визнані за статтею 43 ГПК України зловживанням процесуальним правом, не є вичерпним, отже, суд може визнати зловживанням процесуальними правами також інші дії, які мають відповідну спрямованість.

Чинний ГПК України не містить норм, які б встановлювали критерії визначення дій сторони у справі щодо подання скарги, заяви, клопотання як зловживання, однак очевидно, що під такими діями можна розуміти таку реалізацію стороною своїх процесуальних прав, внаслідок якої особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право

Отже, зловживання - це особливий різновид процесуального порушення, що полягає у зловживанні процесуальними правами, за якого відбувається порушення умов реалізації суб`єктивних процесуальних прав, і визначається як поведінка, що перевищує (або порушує) межі здійснення суб`єктивних прав.

Проявом наведеного може бути протиправне, недобросовісне та неналежне використання учасником справи (його представником) належних йому процесуальних прав, що виражається у процесуальних діях (бездіяльності), які ззовні відповідають вимогам процесуальних норм, але здійснюються з мотивом, що суперечить завданням та основним засадам судочинства, зокрема, закріплених у статті 2 ГПК України.

Отже особливість зловживання правом полягає в тому, що особа використовує ззовні законні способи задоволення своїх потреб, тобто обґрунтовує правомірність здійснення свого суб`єктивного права для досягнення та реалізації "нібито законних цілей", однак насправді особа переслідує приховані цілі, які не відповідають змісту, призначенню права та суперечать принципам права.

Об`єднана палата звертає увагу, що правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - винесення законного та обґрунтованого рішення, а також створення особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав, а також прав та інтересів інших осіб.

Відповідно до частини першої статті 245 ГПК України за заявою учасників справи, державного виконавця, приватного виконавця суд роз`яснює судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення.

Згідно з частиною другою статті 245 ГПК України подання заяви про роз`яснення судового рішення допускається, якщо судове рішення ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред`явлене до примусового виконання.

Суд неодноразово та послідовно вказував на те, що в силу приписів частини другої статті 245 ГПК України роз`ясненню підлягають не всі судові рішення, а лише ті, які підлягають виконанню, порядок здійснення якого визначено Законом України «Про виконавче провадження».

Подібна за змістом правова позиція є сталою та неодноразово викладалася, зокрема, Великою Палатою Верховного Суду в ухвалах від 09.07.2018 у справі №911/2050/16, від 10.07.2018 у справі №461/1930/16-ц, від 03.09.2018 у справі №638/11634/17, від 18.06.2019 у справі №903/922/17, від 06.10.2020 у справі №233/3676/19, а також Верховним Судом у складі Касаційного господарського суду у постановах від 19.06.2023 у справі №925/632/19 та від 06.07.2022 у справі №904/766/21.

Об`єднана палата звертає увагу на те, що у цій справі рішення суду (постанова) не належить до тих, які підлягають примусовому виконанню, оскільки спір по суті не вирішено, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції, що відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду щодо порядку роз`яснення судового рішення.

Відтак, правозастосування статті 245 ГПК України є чітким і зрозумілим, не викликає труднощів у розумінні або виконанні, що виключає підставність подання заяви про його роз`яснення.

Об`єднана палата також зазначає, що за подання заяви про роз`яснення судового рішення сплачується судовий збір у розмірі, встановленому Законом України «Про судовий збір», який становить 0,5 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (підпункт третій пункт другий частини другої статті 4 Закону), а з урахуванням частини третьої статті 4 Закону «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Водночас заявник (адвокат), подаючи заяву про роз`яснення судового рішення, не надав Суду документів, що підтверджують сплату судового збору у встановленому порядку та розмірі, або документів, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону, тому, відповідно, така заява оформлена / подана з порушенням вимог, встановлених ГПК України.

Об`єднана палата відзначає, що сам по собі факт несплати судового збору не може свідчити про зловживання процесуальним правом, однак у цьому випадку та за сукупністю наведених обставин, подання безпідставної заяви про роз`яснення судового рішення, яке не потребує примусового виконання, у поєднанні з несплатою судового збору є проявом зловживання процесуальними правами, оскільки:

1) таке подання безпідставно затримує передачу справи на новий розгляд і її розгляд в суді першої та апеляційної інстанцій;

2) порушує принцип розумності та добросовісності у процесуальній поведінці.

Також об`єднана палата звертає увагу на те, що адвокат як особа, що здійснює професійну юридичну діяльність, відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», зобов`язаний знати процесуальні норми та вимоги законодавства, у тому числі щодо об`єктів справляння судового збору та розміру ставок судового збору. Недотримання цього обов`язку є порушенням процесуального законодавства.

Враховуючи наведене, об`єднана палата визнає, що при поданні заяви про роз`яснення судового рішення Державне підприємство «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» фактично зловживає своїми процесуальними правами.

Відповідно до частини п`ятої статті 43 ГПК України якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.

Об`єднана палата вважає за необхідне заяву про роз`яснення судового рішення (постанови) залишити без розгляду.

Керуючись статтями 43, 234, 235, 245 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Визнати подання Державним підприємством «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» заяви про роз`яснення постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.11.2024 у справі №905/20/23 зловживанням процесуальними правами.

2. Заяву Державного підприємства «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» про роз`яснення постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.11.2024 у справі №905/20/23 залишити без розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя Т. Малашенкова Судді І. Бенедисюк О. Васьковський Т. Дроботова О. Кібенко В. Пєсков Л. Рогач Ю. Чумак