Окрема думка

від 15.11.2024 по справі 905/20/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

15 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 905/20/23

суддів Верховного Суду Васьковського О. В., Кібенко О. Р., Рогач Л. І.

на постанову Верховного Суду від 15.11.2024 у справі № 905/20/23

за позовом керівника Покровської окружної прокуратури в інтересах держави в особі позивачів: 1) Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області; 2) Східного офісу Держаудитслужби в особі Управління Східного офісу Держаудитслужби в Донецькій області до відповідачів: 1) Державного підприємства ''Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу''; 2) Товариства з обмеженою відповідальністю ''Агропрод-Донбас''; 3) Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю ''Жовтневе'', про визнання недійсними договорів та зобов`язання звільнити земельну ділянку.

Обставини справи

Керівник Покровської окружної прокуратури (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області (далі - позивач-1, Управління Держгеокадастру), Східного офісу Держаудитслужби в особі Управління Східного офісу Держаудитслужби в Донецькій області (далі - позивач-2, Держаудитслужба) звернувся до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Державного підприємства ''Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу'' (далі - відповідач-1, ДП ''Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу''), Товариства з обмеженою відповідальністю ''Агропрод-Донбас'' (далі - відповідач-2, ТОВ ''Агропрод-Донбас''), Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю ''Жовтневе'' (далі - відповідач-3, СТОВ ''Жовтневе''), в якій просить суд:

- визнати недійсним договір від 26.04.2021 № 106-1/2021-ПР на виконання сільськогосподарських робіт, укладений між ДП ''Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу'' та ТОВ ''Агропрод-Донбас'';

- зобов`язати ТОВ ''Агропрод-Донбас'' звільнити земельну ділянку площею 454,50 га, яка є частиною земельної ділянки з кадастровим номером 1423381500:08:000:0409, яка розташована за адресою: Донецька область, Покровський район, м. Курахове, яку ТОВ ''Агропрод-Донбас'' займає на підставі договору від 26.04.2021 №106-1/2021-ПР на виконання сільськогосподарських робіт;

- визнати недійсним договір від 26.04.2021 №106-1/2021-ПР на поставку зерна майбутнього врожаю, укладений між ДП ''Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу'' та СТОВ ''Жовтневе''.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні договори є удаваними правочинами та містять ознаки договору оренди, що суперечить вимогам цивільного та земельного законодавства, та відповідно до положень статей 203, 215, 235 Цивільного кодексу України, є підставою для визнання їх недійсними.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Господарського суду Донецької області від 07.07.2023, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 04.10.2023, у задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення мотивовано тим, що спірні договори (разом) за своєю правовою природою не є прихованим договором оренди землі, а тому відсутні і підстави для застосовування законодавчих положень, передбачених для договору оренди землі, що врегульовані, зокрема, положеннями Земельного кодексу України, Закону України ''Про оренду землі'', а також правил, передбачених для договору оренди державного нерухомого майна.

Крім того, суди виходили з того, що позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача.

Суди попередніх інстанцій також зазначили, що у спірних правовідносинах обидва оспорювані договори виконані; 28.01.2022 укладено угоду про дострокове розірвання договору від 26.04.2021 № 106-1/2021-ПР про виконання сільськогосподарських робіт, укладеного між ТОВ "Агропрод-Донбас" та ДП "Центр сертифікації та експертизи насіння та садивного матеріалу"; прокурор просить зобов`язати ТОВ "Агропрод-Донбас" звільнити спірну земельну ділянку, однак, матеріалами справи не підтверджується отримання останнім земельної ділянки у користування; до земельної ділянки лише був наданий доступ для виконання зобов`язань за договором виконання сільськогосподарських робіт; прокурор не посилається на жодний доказ, який свідчив би про те, що ТОВ "Агропрод-Донбас" займає спірну земельну ділянку.

Короткий зміст постанови Верховного Суду

Верховний Суд постановою від 15.11.2024 постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.10.2023 та рішення Господарського суду Донецької області від 07.07.2023 скасував, а справу направив на новий розгляд до Господарського суду Донецької області.

Зазначив, що оспорювані договори за змістом фактичних відносин в комплексі можуть вважатися договором оренди земельної ділянки, оскільки за їх змістом вони виражають волю його сторін на укладання саме договору оренди землі, а неналежне оформлення договору та відносин оренди у цьому випадку є тим способом, завдяки якому досягається прихована мета передачі в користування земельної ділянки.

Направляючи справу на новий розгляд Суд вказав, що для правильного вирішення спору господарським судам попередніх інстанцій необхідно належним чином дослідити фактичний характер спірних правовідносин, які склалися між сторонами, з`ясувати дійсні наміри сторін спору при укладенні спірних договорів щодо визначення умов виконання зобов`язань сторонами цих договорів та надати оцінку їх поведінці щодо виконання/невиконання зобов`язань за договорами та, відповідно до змісту дійсних намірів сторін застосувати належні норми права, дослідивши при цьому, чи суперечили спірні договори їх вимогам на момент його укладення.

Суд також зазначив, що висновки місцевого і апеляційного суду про відмову у позові, зокрема, з підстави обрання прокурором неналежного та неефективного способу захисту є передчасними з огляду на те, що прокурор заявив позовну вимогу про звільнення земельної ділянки за удаваними договорами, які, за його твердженням, мають характер договору орендних правовідносин.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Дотримання приписів земельного законодавства при укладанні договорів оренди землі, що перебуває у державній власності, відповідає легітимній меті та встановленим правилам у Законі України "Про оренду землі" та Земельному кодексу України, що покликані забезпечувати раціональне використання та охорону земель, забезпечення гарантій прав на землю, зробити прозорі умови для передачі земельних ділянок в орендне користування, а також встановлення певних обмежень у правах постійних землекористувачів, зокрема, в частині відсутності у них права передачі землі в строкове платне користування третім особам.

Отже, висновки господарських судів попередніх інстанцій в частині обрання прокурором неефективного способу захисту без дослідження питання доведеності порушення державних інтересів є передчасними.

Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для відступу від правового висновку, викладеного у постанові від 29.09.2022 у справі №918/351/21(918/672/21) (положення земельного законодавства не надають постійному землекористувачу права розпоряджатися відповідною земельною ділянкою, в тому числі шляхом надання її в оплатне користування (оренду), оскільки цим правом наділений саме відповідний орган, уповноважений державною на здійснення таких функцій) з урахуванням уточнення такого змісту:

- наявна у постійного землекористувача правомочність користування земельною ділянкою є обмеженою в порівнянні з правомочністю власника цієї земельної ділянки, який наділений не лише правом володіння та користування, а й правом на розпорядження землею, у тому числі шляхом її передачі в користування як з оформленням відповідного речового права (права оренди або права постійного користування), так і шляхом надання земельної ділянки у користування на підставі зобов`язального правочину, за яким право тимчасового користування земельною ділянкою не підлягає державній реєстрації;

- водночас постійний землекористувач правами власника земельної ділянки не наділений, оскільки право постійного землекористування передбачає використання земельної ділянки за її цільовим призначенням безпосередньо та виключно землекористувачем без можливості передання такого права третім особам, у тому числі на підставі правочинів, за якими речові права на земельну ділянку іншій особі не передаються.

Мотиви незгоди з постановою Верховного Суду

Відповідно до змісту частини третьої статті 34 ГПК України суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку, яка приєднується до справи і є відкритою для ознайомлення.

Вважаємо, що у Суду були відсутні підстави для направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, а оскаржувані постанову апеляційного господарського суду та рішення суду першої інстанції слід було залишити без змін з огляду на таке.

Щодо підстав направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції

За змістом частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Водночас зі змісту касаційної скарги прокурора не вбачається його посилання на порушення під час розгляду справи судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, що суд не дослідив зібрані у справі докази.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій про те, що спірні договори разом не є прихованим договором оренди землі та вважаючи, що ці договори за змістом фактичних відносин в комплексі можуть вважатися договором оренди земельної ділянки, Верховний Суд, направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції зазначивши, що для правильного вирішення спору господарським судам попередніх інстанцій необхідно належним чином дослідити фактичний характер спірних правовідносин, які склалися між сторонами, з`ясувати дійсні наміри сторін спору при укладенні спірних договорів щодо визначення умов виконання зобов`язань сторонами цих договорів та надати оцінку їх поведінці щодо виконання/невиконання зобов`язань за договорами та, відповідно до змісту дійсних намірів сторін застосувати належні норми права, дослідивши при цьому, чи суперечили спірні договори їх вимогам на момент його укладення.

Звертаємо увагу на те, що судова палата для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду розглянула справу № 916/1719/22 (постанова від 12.09.2024), в якій виснувала наступне:

''У пункті 7.10 постанови від 01.09.2020 у справі № 907/29/19 Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо.

Обставини встановлюються судом шляхом оцінки доказів, які були досліджені в судовому засіданні. За наслідками такої оцінки доказів, зокрема, щодо їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності (статті 76- 79 ГПК України) суд виснує про доведеність чи недоведеність певних обставин.

Від встановлення судом обставин справи слід відрізняти правові висновки, які робить суд на підставі таких обставин, у тому числі оціночні.

Відсутність належних правових висновків в рішеннях судів попередніх інстанцій не означає невстановлення ними обставин справи. У таких випадках Верховний Суд має самостійно виправити помилки судів, а підстав для направлення справи на новий розгляд немає.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 04.09.2019 у справі № 265/6582/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 висловила правову позицію, відповідно до якої суд згідно з принципом "суд знає закон", з`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує при прийнятті рішення саме такі норми матеріального права.

Керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час касаційного перегляду справи Верховний Суд має право самостійно здійснити правову кваліфікацію спірних правовідносин, за результатом чого використати свої повноваження, передбачені пунктом 3 частини першої статті 308 ГПК України, з метою дотримання принципів стабільності, остаточності судових рішень і розумних строків судового провадження.

Отже, у разі, якщо суди попередніх інстанцій під час розгляду справи дотрималися вимог процесуального права щодо зібрання та дослідження доказів і такі докази є допустимими та на підставі цих доказів встановлені обставини справи, але судами надано неправильну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, наслідком чого стало неправильне застосування норм матеріального права, тоді суд касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, наділений правом самостійно здійснити правову кваліфікацію спірних правовідносин, і, як зазначалося вище, використати свої повноваження, передбачені пунктом 3 частини першої статті 308 ГПК України, з метою дотримання принципів стабільності, остаточності судових рішень і розумних строків судового провадження.

…

Палата вважає за можливе щодо тлумачення обставин справи як підстави для направлення справи на новий розгляд у порядку частини третьої статті 310 ГПК України зазначити, що суд касаційної інстанції може зробити правові висновки, у тому числі оціночні, на підставі вже встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи та, за відсутності необхідності встановлення додаткових обставин, які можуть істотно вплинути на правильність вирішення спору, з метою дотримання принципів стабільності, остаточності судових рішень і розумних строків судового провадження, використати свої повноваження, передбачені пунктом 3 статті 308 ГПК України, і прийняти своє рішення або змінити рішення''.

Таким чином, зважаючи на висновки Суду та вказівки, що зазначені у постанові суду касаційної інстанції у цій справі, відсутні підстави вважати, що суди попередніх інстанцій під час розгляду справи не дотрималися вимог процесуального права щодо зібрання та дослідження доказів, або зібрані у справі докази є недопустимими та на підставі цих доказів встановлені обставини справи. Тобто за відсутності обґрунтованого висновку про зазначене у постанові суду касаційної інстанції, Суд, не передаючи справу на новий розгляд, був наділений правом самостійно здійснити правову кваліфікацію спірних правовідносин, і використати свої повноваження, передбачені пунктом 3 частини першої статті 308 ГПК України, з метою дотримання принципів стабільності, остаточності судових рішень і розумних строків судового провадження.

Так, згідно зі статтею 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення.

Вважаємо, що об`єднаною палатою, у цьому випадку, не було дотримано принципу єдності судової практики, тобто не враховано та не застосовано при прийнятті постанови висновки щодо застосування пункту 3 статті 308 ГПК України, викладені у постанові судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.09.2024 у справі № 916/1719/22. Як наслідок, були відсутні процесуальні підстави для направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання ТОВ ''Агропрод-Донбас'' звільнити земельну ділянку, яку ТОВ ''Агропрод-Донбас'' займає на підставі договору від 26.04.2021 № 106-1/2021-ПР на виконання сільськогосподарських робіт

Позовна вимога про зобов`язання відповідача звільнити земельну ділянку може бути задоволена лише за двох умов одночасно: по-перше, має бути доведено, що цей відповідач займає земельну ділянку, по-друге - що він займає її неправомірно. Водночас факт зайняття ТОВ ''Агропрод-Донбас'' земельної ділянки судами попередніх інстанцій встановлений не був. Натомість суд апеляційної інстанції встановив, що прокурор не посилається на жодний доказ, який свідчив би про те, що ТОВ "Агропрод-Донбас" займає спірну земельну ділянку.

У касаційній скарзі прокурор не спростував такого висновку суду апеляційної інстанції, не посилався на порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема на те, що суд не дослідив зібрані у справі докази.

Оскільки не може бути зобов`язано звільнити земельну ділянку особу, яка таку земельну ділянку не займає, а прокурор за висновками судів попередніх інстанцій не довів обставину зайняття земельної ділянки відповідачем ТОВ ''Агропрод-Донбас'', вважаємо, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в позові в частині цієї вимоги. Тому судові рішення судів попередніх інстанцій у зазначеній частині слід було залишити без змін.

Щодо позовних вимог про визнання спірних договорів недійсними

Суди попередніх інстанцій, дослідивши і оцінивши наявні в матеріалах справи докази (зокрема акти виконаних робіт, банківські виписки), дійшли висновку, що обидва оспорювані договори виконані. Крім того, суди попередніх інстанцій встановили, що 28.01.2022 укладено угоду про дострокове розірвання договору від 26.04.2021 № 106-1/2021-ПР про виконання сільськогосподарських робіт, укладеного між ТОВ "Агропрод-Донбас" та ДП "Центр сертифікації та експертизи насіння та садивного матеріалу".

Вважаємо, що ані виконання договору, ані його розірвання не є перешкодою для визнання судом недійсним оспорюваного правочину. Зокрема, за висновками Великої Палати Верховного Суду, сформульованими у постанові від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 (пункт 57) розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення в майбутньому з позовом про визнання такого договору недійсним.

Водночас Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що якщо на виконання спірного правочину товариством сплачені кошти або передане інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не приводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини першої статті 216, статті 387, частин першої, третьої статті 1212 Цивільного кодексу України). Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц (пункт 154).

При цьому, об`єднана палата у цій справі не врахувала, що посилання прокурора у касаційній скарзі на висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.12.2021 у справі № 906/1061/20 про те, що позовна вимога про визнання недійсним виконаного договору без одночасного заявлення позовної вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, є належним способом захисту, який передбачений законом, є помилковими як з огляду на висновки, сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, так і на те, що висновки, сформульовані у справі № 906/1061/20, вже уточнені об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 26.05.2023 у справі № 905/77/21. Уточнюючий висновок, сформульований у зазначеній постанові об`єднаної палати, полягає в такому:

''Позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом.

Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача.

Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.

Водночас, у випадку звернення прокурора в інтересах держави з позовом про визнання недійсним виконаного/частково виконаного договору про закупівлю без заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, виключається як необхідність дослідження господарськими судами наслідків визнання договору недійсним для держави як позивача, так і необхідність з`ясування того, яким чином будуть відновлені права позивача, зокрема, обставин можливості проведення реституції, можливості проведення повторної закупівлі товару (робіт, послуг) у разі повернення відповідачем коштів, обов`язку відшкодування іншій стороні правочину вартості товару (робіт, послуг) чи збитків, оскільки обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові''.

Прокурор у касаційній скарзі доводив, що зазначені висновки Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не підлягають застосуванню, якщо договір оскаржує не сторона у справі, а інший суб`єкт, зокрема прокурор в інтересах держави. Проте такий довід підлягав відхиленню, оскільки визнання судом недійсним договору без застосування наслідків його виконання не призводить до повернення сторін у майновий стан, що існував до виконання такого договору, а тому судове рішення про визнання такого договору недійсним не призводить до захисту будь-чиїх прав.

Висновки щодо неналежного та неефективного способу захисту, сформульовані як Великою Палатою Верховного Суду, так і є об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, вочевидь не мали на меті їх формальне застосування, за яким позивачам достатньо заявити про наслідки недійсності правочинів, незалежно від їх обґрунтованості та реальності настання. Враховуючи, що прокурор заявив позовну вимогу про звільнення земельної ділянки за спірними договорами, не надавши жодних доказів такого зайняття, а інших вимог про застосування наслідків недійсності правочинів у попередній стан ним заявлено не було, задоволення вимог про недійсність спричинить лише правову невизначеність у правовідносинах сторін та жодним чином не захистить і не відновить права, на захист яких подано позов.

Отже, на нашу думку, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в позові в частині позовних вимог про визнання недійсними спірних договорів, тому судові рішення судів попередніх інстанцій і в зазначеній частині слід було залишити без змін.

Щодо відступлення від правового висновку, викладеного у постанові від 29.09.2022 у справі № 918/351/21(918/672/21)

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що висновки щодо застосування норм права суд формулює, виходячи з конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від парламенту, суд не встановлює абстрактні правила поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певної норми права. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 68), від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц (пункт 149), від 04.07.2023 у справі № 373/626/17 (пункт 51).

Оскільки, зважаючи на наведене вище, не було потреби з`ясовувати питання про те, чи вправі постійний землекористувач дозволяти користування землею іншим особам на підставі зобов`язального договору, тому не підлягало до розгляду питання про відступлення/уточнення від висновків, сформульованих у постанові Верховного Суду від 29.09.2022 у справі № 918/351/21(918/672/21).

Судді Олег ВАСЬКОВСЬКИЙ

Олена КІБЕНКО

Лариса РОГАЧ