Постанова

від 19.12.2024 по справі 910/19326/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2024 року

м. Київ

cправа №910/19326/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. (головуючого), Берднік І.С., Міщенка І.С.

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури

на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 07.05.2024 (у складі колегії суддів: Кравчук Г.А. (головуючий), Коробенко Г.П., Тарасенко К.В.)

про закриття апеляційного провадження

за позовом Профспілки працівників освіти і науки України

до Дочірнього підприємства "Київоблтурист"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державний реєстратор Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради Корчинська Л.В.

про визнання права власності,-

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст та підстави позовних вимог

1.1. У листопаді 2021 року Профспілка працівників освіти і науки України (надалі - Профспілка, Позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства "Київоблтурист" (надалі - ДП "Київоблтурист", Відповідач) про визнання права власності.

1.2. Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням державного реєстратора неправомірно відмовлено в державній реєстрації за Позивачем права власності на нерухоме майно: склад матеріальний - літера "Д", загальною площею 160,9 кв. м, що розташований за адресою: місто Київ, вул. Миколи Юнкерова, 76 на території дитячого позаміського закладу оздоровлення та відпочинку "Пуща-Водиця", оскільки не визнано наданий позивачем акт приймання-передачі оздоровчого дитячого табору "Пуща-водиця" на баланс Центрального комітету Профспілки працівників освіти та науки України від 22.07.1997 документом, що посвідчує право власності на спірне майно. За доводами Позивача, без державної реєстрації права власності на нерухоме майно (у цьому випадку, склад матеріальний, літера "Д"), таке право є невизнаним державою, що унеможливлює вільне володіння, користування та розпорядження цим майном.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.08.2022 позов задоволено повністю; визнано право власності за Профспілкою на нерухоме майно - склад матеріальний, літера "Д", загальною площею 160,9 кв. м, що розташований на території дитячого позаміського закладу оздоровлення та відпочинку "Пуща - Водиця" Профспілки за адресою: м. Київ, Оболонський район, вул. Миколи Юнкерова, 76; стягнуто з Дочірнього підприємства "Київоблтурист" на користь Профспілки працівників освіти і науки України витрати по сплаті судового збору в сумі 2 270,00 грн.

2.2. Мотивуючи ухвалене рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що наявні у даній справі докази в сукупності зі встановленими обставинами підтверджують обґрунтованість заявлених позовних вимог, оскільки Позивач має право на реєстрацію права власності на спірний об`єкт нерухомого майна на підставі рішень уповноважених органів та акту приймання-передачі оздоровчого дитячого табору "Пуща-Водиця" від 22.08.1997, до якого також включено спірний об`єкт нерухомого майна.

2.3. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.05.2024 заяву Профспілки про закриття апеляційного провадження з розгляду апеляційної скарги заступника керівника Київської міської прокуратури (надалі - Прокурор, Скаржник) в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (надалі - ФДМУ) на рішення Господарського суду міста Києва від 25.08.2022 задоволено; закрито апеляційне провадження з розгляду апеляційної скарги Прокурора в інтересах держави в особі ФДМУ на рішення Господарського суду міста Києва від 25.08.2022 у справі №910/19326/21.

2.4. Відповідна ухвала суду обґрунтована недоведеністю ФДМУ обставини порушення судовим рішенням місцевого господарського суду його прав, інтересів та (або) обов`язків, що є підставою для закриття апеляційного провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 264 Господарського процесуального кодексу України.

Суд апеляційної інстанції визнав недоведеною правову позицію ФДМУ щодо приналежності спірного майна на праві власності державі, оскільки: 1) з Переліку установ, організацій і підприємств, які станом на 24.08.1991 знаходились у віданні Української республіканської ради по туризму та екскурсіях Федерації профспілок України Загальної конфедерації профспілок (колишнього ВЦРПС), складеного Фондом на виконання постанови Верховної Ради України від 01.11.1996 №461/96- ВР "Про проект Постанови Верховної Ради України про тлумачення Постанови Верховної Ради України "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" та направленого на адресу Верховної Ради України листом від 01.04.1997 за №10-16-3252 (надалі - Перелік) не вбачається закріплення спірного майна за державою; 2) з Акта приймання-передачі оздоровчого дитячого табору "Пуща-Водиця" від 22.08.1997, який слугував підставою для прийняття на баланс Позивачем комплексу будівель, а також для визнання за ним права власності на спірний об`єкт нерухомого майна (склад матеріальний), не вбачається, що спірний об`єкт є складовою частиною Автобази "Турист", що розташована за адресою: м. Київ, вул. Юнкерова, 76.

Одночасно суд апеляційної інстанції зазначив, що місцевий господарський суд ні в резолютивній частині, ні у мотивувальній частині оскаржуваного рішення ні прямо, ні опосередковано не вказав про права, інтереси та (або) обов`язки ФДМУ.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі Прокурор просить Суд скасувати ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 07.05.2024, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

3.2. Зазначена скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про недоведеність ФДМУ обставини приналежності спірного майна на праві власності державі.

Скаржник звертає увагу, що відповідно до законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, зокрема статей 4, 33, 48, 55 Закону України "Про власність", статей 91, 97 Цивільного кодексу Української Радянської Соціалістичної Республіки, постанови Верховної Ради України від 10.04.1992 №2268-ХІІ "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України", постанови Верховної Ради України від 04.02.1994 №3943-ХІІ "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР", майно, передане, зокрема профспілковим організаціям, належало до державної власності та передавалось останнім виключно у відання. Таким чином, майно, яке перебувало у віданні Федерації профспілок України та надалі було передано іншим установам, є державною власністю і здійснення будь-яких дій щодо зміни власника цього майна є неправомірним.

За його позицією, спірне майно належить до державної форми власності і не може бути відчужено без згоди його власника - держави в особі ФДМУ, останнє з власності держави не вибувало та продовжує мати статус державної власності. Тому, ФДМУ, як державний орган, зобов`язаний здійснювати захист майнових прав держави й повинен вчиняти необхідні дії щодо реалізації права державної власності.

Прокурор наголошує на безпідставному неврахуванні судом апеляційної інстанції ідентичності відображеного у Переліку майна (турбаза "Пуща-Водиця") зі спірним майном.

Одночасно Скаржник зазначає про неправомірність врахування судом висновків, викладених у судових рішеннях у справі від 08.05.2008 № 2/37, від 02.10.2019 № 910/5367/19 в якості преюдиціальних.

3.3. 12.08.2024 від Профспілки надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому Позивач просить відмовити в задоволенні касаційної скарги, а оскаржувану ухвалу залишити без змін.

3.4. 26.08.2024 від ФДМУ надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить задовольнити касаційну скаргу, та скасувати оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції.

4. Розгляд справи Верховним Судом

4.1. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.07.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Прокурора на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 07.05.2024 у справі № 910/19326/21 на підставі абзацу 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України у письмовому провадженні. Відповідною ухвалою Суду витребувано матеріали справи № 910/19326/21 з Господарського суду міста Києва/Північного апеляційного господарського суду.

4.2. 09.08.2024 матеріали справи № 910/19326/21 надійшли до Касаційного господарського суду.

4.3. 12.08.2024 від Профспілки надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому Позивач просить касаційну скаргу Прокурора залишити без задоволення, а ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 07.05.2024 у справі № 910/19326/21 - без змін.

4.4. 26.08.2024 від ФДМУ надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить касаційну скаргу Прокурора задовольнити, ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 07.05.2024 у справі № 910/19326/21 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду.

5. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

5.1. Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 02.02.2006 на підставі наказу від 02.02.2006 № 91-В видано свідоцтво про право власності, яке посвідчує, що комплекс будівель площею 1103,00 кв. м, який розташований в м. Києві за адресою: вул. Юнкерова Миколи, 76, належить Позивачу на праві колективної власності.

5.2. До складу комплексу входять: корпус 1 (Літера В) площею 145,00 кв. м, корпус № 2 (Літера Г) площею 170,10 кв. м, санпропускник та бокс для ремонту а/м (Літера Т) площею 493,90 кв. м, корпус № 4 (Літера Ф) площею 133,10 кв. м, сторожка (Літера Ш) площею 31,30 кв. м, клуб "Левада" (Літера У) площею 156,1 кв. м, котельня (Літера Щ) площею 129,6 кв. м. Вказаний комплекс будівель зареєстрований в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна на праві колективної власності за позивачем 20.01.2007 за № 1208-з.

5.3. Підставою для набуття права власності на вказаний комплекс будівель був Акт приймання-передачі оздоровчого дитячого табору "Пуща-Водиця" на баланс позивача від 22.08.1997 (далі - Акт).

5.4. Зі змісту зазначеного Акта вбачається, що Відповідач передав на баланс ЦК Профспілки основні фонди та майно оздоровчого дитячого табору "Пуща-Водиця" вартістю 862 036,00 грн.

5.5. Зокрема, в розділі І "Будинки та будівлі" Акта міститься інформація також щодо передачі будівлі "Склад матеріальний" 1963 рік побудови, первинна вартість 10550,00 грн, сума зносу 5640,00 грн.

5.6. За доводами Позивача, передача комплексу будівель відбулася на підставі рішення Президії Федерації Профспілок України від 19.06.1997 № П-37-4, постанови Ради Українського акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур" (протокол № 26/8 від 20.06.1997) та наказу ДП "Київоблтурист" від 23.06.1997 № 16.

5.7. У пункті 1 постанови Ради Українського акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур" (протокол № 26/8 від 20.06.1997) "Про передачу оздоровчого табору "Пуща-Водиця" на баланс Профспілки постановлено: "Дозволити обласному ДП "Київоблтурист" передати на баланс Профспілки основні фонди та майно оздоровчого табору "Пуща-Водиця", які наразі орендує Київська обласна рада профспілки працівників освіти і науки, у безоплатне володіння та користування для створення власної оздоровчої бази".

5.8. Надалі рішенням правління ДП "Київоблтурист" Українського акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур" від 22.06.1997 № 4 "Про передачу оздоровчого табору "Пуща-Водиця" передано безоплатно на баланс Центрального комітету Профспілки працівників освіти та науки України основні фонди санаторно-оздоровчого дитячого табору "Пуща-Водиця". Угоду оренди зазначеного табору з обласною Радою профспілки працівників освіти та науки від 02.08.1993 визнано такою, що втратила чинність; зобов`язано створити комісію по передачі основних фондів та в двомісячний термін надати дочірньому підприємству "Київоблтурист" акт прийому-передачі.

5.9. Постановою Президії Центрального комітету Профспілки від 30.09.1997 № П- 11 затверджено Акт прийому-передачі оздоровчого дитячого табору "Пуща- Водиця" на баланс ЦК Профспілки.

5.10. 22.02.2007 Київською міською Радою IV сесії V скликання прийнято рішення № 193/854 "Про передачу Профспілці працівників освіти і науки України земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд оздоровчого дитячого табору "Пуща-Водиця" на вул. Миколи Юнкерова, 76 в Оболонському районі м. Києва".

5.11. На підставі вказаного рішенням 07.03.2018 між Київською міською радою та Профспілкою укладено договір оренди земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:85:044:0001; цільове призначення - 06.01 для будівництва і обслуговування санаторно-оздоровчих закладів; строк договору - на 5 років).

5.12. 02.09.2021 державним реєстратором Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було прийнято рішення № 60140159 про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

5.13. Державний реєстратор вирішив зупинити розгляд заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийнятої 28.08.2021 за реєстраційним номером 47542623, яку подав Васильченко Л.І., що діє на підставі довіреності серії та номер 1253, виданий 26.11.2019 (видавник - приватний нотаріус Горбаль Н.О.) для проведення державної реєстрації прав власності, форма власності приватна: склад матеріальний з реєстраційним номером, що розташований: м. Київ, вул. Юнкерова Миколи, будинок 76, кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:85:044:0001.

5.14. Державний реєстратор просив надати документ, що підтверджує право приватної власності на склад матеріальний з реєстраційним номером, загальною площею 160,9 кв. м, розташований: м. Київ, вул. Юнкерова Миколи, будинок 76, кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:85:044:0001 за суб`єктом: Профспілка працівників освіти і науки України. Для відновлення розгляду заяви необхідно, щоб дані про об`єкт нерухомості були відображені в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва.

5.15. Рішенням державного реєстратора Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 13.10.2021 № 60926874 відмовлено в державній реєстрації права власності, форма власності: приватна на склад матеріальний з реєстраційним номером, що розташований: м. Київ, вул. Юнкерова Миколи, будинок 76, кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:85:044:0001 за суб`єктом: Профспілка працівників освіти і науки України.

5.16. Вказане рішення державного реєстратора мотивоване тим, що не були усунені обставини, що стали підставою для прийняття рішення від 02.09.2021 про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

5.17. За доводами Позивача, ним подано державному реєстратору належні докази, що підтверджують його право власності на склад матеріальний з реєстраційним номером, що розташований: м. Київ, вул. Юнкерова Миколи, будинок 76, кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:85:044:0001, а саме: Акт приймання-передачі оздоровчого табору "Пуща - Водиця" на баланс Центрального комітету Профспілки працівників освіти та науки України від 22.08.1997.

5.18. За таких обставин, вважаючи, що рішення державного реєстратора про відмову у державній реєстрації за Позивачем права власності на спірний об`єкт нерухомого майна не відповідає законодавству України та порушує його права на вільне володіння, користування та розпорядження своїм майном, він звернувся до господарського суду з позовом у даній справі.

5.19. Отже, спір у справі виник у зв`язку з тим, що, за доводами Профспілки, без державної реєстрації права власності на нерухоме майно таке право є невизнаним державою, що зі свого боку унеможливлює вільне володіння, користування та розпорядження цим майном.

6. Позиція Верховного Суду

6.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, відзиви учасників справи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

6.2. Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

6.3. Предметом касаційного оскарження є ухвала Північного апеляційного господарського суду від 07.05.2024, якою закрито апеляційне провадження з розгляду апеляційної скарги Прокурора в інтересах держави в особі ФДМУ на рішення Господарського суду міста Києва від 25.08.2022.

6.4. Перевіряючи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм права при постановленні оскаржуваного судового рішення Суд зазначає таке.

6.5. З матеріалів справи вбачається, що позов подано у зв`язку з незгодою Профспілки з рішенням державного реєстратора про відмову у державній реєстрації за нею права власності на спірний об`єкт нерухомого майна - склад матеріальний з реєстраційним номером, що розташований: м. Київ, вул. Юнкерова Миколи, будинок 76, кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:85:044:0001.

6.6. За наслідками розгляду даного спору Господарським судом міста Києва встановлено неправомірність такої відмови, оскільки Профспілка є власником спірного майна

6.7. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, посилаючись на статті 2, 3, 20, 21, 30 Закону України "Про власність", у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, та статті 34 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", дійшов висновку, що Акт приймання-передачі оздоровчого дитячого табору "Пуща-Водиця" від 22.08.1997, відповідно до якого на баланс позивача було передано, в тому числі, будівлю "Склад матеріальний" 1963 рік побудови, первинна вартість 10550,00 грн, сума зносу 5640,00 грн, є підставою для визнання права власності за позивачем на спірне майно, а також взяв до уваги, що Технічний паспорт (і/с від 19.03.2021 №00323) на громадський будинок з господарськими будівлями та спорудами - склад матеріальний загальною площею 160,9 кв. м (із прив`язкою до місця будівництва), іншим графічним і текстовим документам та результатам обстеження", свідчить про відповідність спірного об`єкта нерухомого майна даним Акта приймання-передачі від 22.08.1997.

Одночасно судом враховано висновки, викладені у судових рішеннях у справі від 08.05.2008 № 2/37, від 02.10.2019 № 910/5367/19.

6.8. Не погодившись із прийнятим рішенням, особа, яка не брала участі у справі - Прокурор в інтересах держави в особі ФДМУ - 24.07.2023 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою,

6.9. Мотивуючи вимоги апеляційної скарги, Прокурор зазначив, що судом першої інстанції при ухваленні 25.08.2022 рішення у справі №910/19326/21 неправильно застосовано норми матеріального права у спірних правовідносинах та при цьому не з`ясовано всі обставини, що мають значення для справи.

За твердженням Прокурора та ФДМУ, відповідно до законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, зокрема статей 4, 33, 48, 55 Закону України "Про власність", статей 91, 97 Цивільного кодексу Української Радянської Соціалістичної Республіки, постанови Верховної Ради України від 10.04.1992 №2268-ХІІ "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України", постанови Верховної Ради України від 04.02.1994 №3943-ХІІ "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР", майно, передане, зокрема профспілковим організаціям, належало до державної власності та передавалось останнім виключно у відання. Таким чином, майно, яке перебувало у віданні Федерації профспілок України, та надалі було передано іншим установам, є державною власністю і здійснення будь-яких дій щодо зміни власника цього майна є неправомірним.

Правова позиція Прокурора та ФДМУ зводиться до того, що спірне майно належить до державної форми власності та не могло бути відчужено без згоди його власника - держави в особі ФДМУ, останнє з власності держави не вибувало та продовжує мати статус державної власності. Тому ФДМУ, як державний орган, зобов`язаний здійснювати захист майнових прав держави й повинен вчиняти необхідні дії щодо реалізації права державної власності.

Водночас, на їх переконання, суд першої інстанції при розгляді цієї справи та ухваленні в ній оскаржуваного рішення порушив, серед іншого, і норми процесуального права, оскільки прийняв судове рішення про права, інтереси уповноваженого суб`єкта у спірних правовідносинах - ФДМУ, який здійснює повноваження власника нерухомого майна: складу матеріального - літера "Д", загальною площею 160,9 кв. м, що розташований за адресою: м. Київ, вулиця Миколи Юнкерова, 76 на території дитячого позаміського закладу оздоровлення та відпочинку "Пуща Водиця", без його участі.

6.10. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 вказаною колегією суддів прийнято до свого провадження апеляційну скаргу прокурора, подану в інтересах держави в особі ФДМУ на рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2023 у справі №910/19326/21.

6.11. Відповідно до частини першої статті 17 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

6.12. Згідно із частиною першою статті 254 цього ж Кодексу учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

6.13. Тобто, частиною першою статті 254 Господарського процесуального кодексу України визначено право учасника справи подати апеляційну скаргу на рішення, яким розглянуто і вирішено спір про право у правовідносинах, а також право іншої особи, яка не була учасником справи оскаржити судове рішення, за умови якщо у ньому містяться висновки (судження) про її права, інтереси та (або) обов`язки у відповідних правовідносинах, виходячи з предмета та підстав позову за результатами розгляду справи.

6.14. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасниками справи, особа, яка не брала участі у справі, має довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

6.15. Судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та ухвалення рішення судом першої інстанції є заявник, або в рішенні міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах, або рішення впливає на права та обов`язки такої особи.

6.16. На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, особа, не залучена до участі у справі, повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо з судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її 1) право, 2) інтерес, 3) обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Подібна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23.08.2023 у справі № 707/3085/21.

6.17. Крім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ), яка є джерелом права з огляду на статтю 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до правосуддя, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання (справа "Голуб проти України").

6.18. У такий спосіб, якщо скаржник робить припущення про те, що рішення може вплинути на його права та/або інтереси, та/або обов`язки, або лише зазначає (констатує), що рішенням вирішено про його права та/або обов`язки чи інтереси, то такі посилання, виходячи з вищенаведеного, не можуть бути достатньою та належною підставою для перегляду судового рішення в апеляційному порядку, а підлягають доведенню ним та, відповідно, перевірці судом.

6.19. Якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, то апеляційний господарський суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження за такою апеляційною скаргою на підставі пункту 3 частини першої статті 264 Господарського процесуального кодексу України, оскільки у такому випадку не існує правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі, у зв`язку з чим відсутній суб`єкт апеляційного оскарження.

6.20. Отже, суд апеляційної інстанції насамперед має з`ясувати, чи стосується оскаржуване судове рішення безпосередньо прав та обов`язків скаржника, та лише після встановлення таких обставин, вирішити питання про процесуальний статус такої особи та про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що права заявника оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про її права і обов`язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися - закрити апеляційне провадження за такою апеляційною скаргою, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.

Подібний правовий висновок викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 14.08.2019 у справі № 62/112, від 16.01.2020 у справі № 925/1600/16, а також постановах Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 910/22354/15, від 17.05.2018 у справі № 904/5618/17, від 11.07.2018 у справі № 911/2635/17, від 11.07.2018 у справі № 5023/4734/12, від 04.10.2018 у справі № 5017/461/2012, від 29.11.2018 у справі № 918/115/16, від 04.12.2018 у справі № 906/1764/15, від 06.12.2018 у справі № 910/22354/15, від 11.12.2018 у справі № 916/2878/14, від 15.01.2019 у справі № 7/74, від 11.04.2019 у справі № 8/71-НМ, від 03.06.2019 у справі № 910/6767/17, від 09.07.2019 у справі № 905/257/18, від 12.09.2019 у справі № 905/946/18, від 12.09.2019 у справі № 905/947/18, від 11.09.2019 у справі № 4/2023-10, від 05.05.2020 у справі № 910/9254/18, від 28.09.2021 у справі № 908/2899/13.

6.21. Рішення є таким, що прийнято про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення наявні висновки суду про права та обов`язки цієї особи або у резолютивній частині рішення суд прямо зазначив про права та обов`язки цієї особи. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод (далі - Конвенція) положення про право кожного на справедливий судовий розгляд. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не приймається до уваги.

6.22. Аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 921/730/13-г/3, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 у справі № 904/897/19, Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 26.05.2020 у справі № 910/9016/16, від 21.07.2020 у справі № 914/1971/18, а також від 22.03.2023 у справі № 905/1397/21.

6.23. Якщо ж після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, то апеляційний господарський суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 264 Господарського процесуального кодексу України, оскільки у такому випадку не існує правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі, у зв`язку з чим відсутній суб`єкт апеляційного оскарження

6.24. Таким чином, суд апеляційної інстанції має першочергово з`ясувати, чи прийнято оскаржуване судове рішення про права, інтереси та/або обов`язки скаржника, про які саме, в якій саме частині судового рішення прямо вказано про таке, та після встановлення цих обставин вирішити питання про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що права, інтереси та/або обов`язки заявника оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про його права та/або обов`язки, та/або інтереси стосовно сторін у справі судом не вирішувалися - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду (такий правовий висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10.05.2018 у справі №910/22354/15, від 11.07.2018 у справі № 911/2635/17, від 04.10.2018 у справі №5017/461/2012, від 29.11.2018 у справі № 918/115/16, від 04.12.2018 у справі №906/1764/15, від 06.12.2018 у справі № 910/22354/15, від 16.04.2019 у справі №12/91, від 11.04.2019 у справі № 8/71-НМ, від 11.09.2019 у справі № 4/2023-10, постановах Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 14.08.2019 у справі № 62/112 та від 16.01.2020 у справі № 925/1600/16).

6.25. Отже конструкція вказаної правової норми процесуального закону і її застосування є очевидними і не викликають розумних сумнівів, а практика застосування Верховним Судом положень частини першої статті 264 в системному зв`язку зі статтями 17, 254 Господарського процесуального кодексу України є сталою та послідовною.

6.26. Слід зазначити, що статтею 6 Конвенції визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

6.27. ЄСПЛ зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення ЄСПЛ від 21.10.2010 у справі "Дія 97" проти України", § 47).

6.28. До того ж ЄСПЛ указав, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, у межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль у ньому апеляційного суду. «Право на суд», одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення ЄСПЛ від 06.12.2007 у справі "Воловік проти України", § 53, 55).

6.29. Колегія суддів також вважає за необхідне звернути увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду вже виснувала про те, що на відміну від законодавства, яке дієomnes (щодо всіх, тобто з дією на невизначене коло суб`єктів), судове рішення у приватноправовому спорі, як правило, дієpartes (тобто з правовими наслідками тільки для сторін у справі). Судове рішення, ухвалене у справі, за жодних обставин не може бути протиставлене особі, яка не брала участі в цій справі. Зокрема, судове рішення про задоволення позову про визнання права власності стосується особи, щодо якої ухвалено це рішення, і не визначає права чи обов`язки інших осіб.

Схожі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 504/2457/15-ц, від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 та від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц, у постановах Верховного Суду України від 11.02.2015 у справі № 6-1цс15, від 16.09.2015 у справі № 6-1203цс15, у постановах Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 910/16133/16 та від 20.02.2019 у справі № 916/1689/17.

6.30. У цьому випадку особа, яка вважає себе власником спірного майна, не брала участі у розгляді справи про визнання права власності на майно; її права у такій справі у межах правовідносин між Позивачем та Відповідачами не спростовувались.

6.31. Як вбачається з матеріалів цієї справи, звернення Прокурором з апеляційною скаргою в інтересах держави в особі ФДМУ обґрунтовано можливістю відповідного органу звертатись до суду, якщо це необхідно для здійснення його повноважень щодо захисту майнових прав держави і повинен вчиняти необхідні дії з реалізації права державної власності.

6.32. Тобто, апеляційна скарга подана особою, яка визнає себе законним власником спірного нерухомого майна, та, у зв`язку з чим, заперечує можливість визнання за Профспілкою права власності на нього.

6.33. На підтвердження правового обґрунтування приналежності спірного майна на праві власності державі Прокурор та ФДМУ вказують на положення чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, зокрема статей 4, 33, 48, 55 Закону України "Про власність", статей 91, 97 Цивільного кодексу Української Радянської Соціалістичної Республіки, постанови Верховної Ради України від 10.04.1992 №2268-ХІІ "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України", постанови Верховної Ради України від 04.02.1994 №3943-ХІІ "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР", наголошуючи, що майно, передане профспілковим організаціям, належало до державної власності та надавалось останнім виключно у відання.

6.34. За їх позицією, майно, яке перебувало у віданні Федерації профспілок України та надалі було передано іншим установам, продовжує мати статус державної власності й здійснення будь-яких дій щодо зміни власника цього майна є неправомірним.

6.35. Як доказ приналежності спірного об`єкта до складу загальної маси державного майна, переданого виключно у відання профспілковим організаціям, Прокурор надав Перелік.

6.36. Судом апеляційної інстанції встановлено, що місцевий господарський суд ні в резолютивній частині, ні у мотивувальній частині оскаржуваного рішення, ні прямо, ні опосередковано не вказав про права, інтереси та (або) обов`язки Фонду державного майна України.

6.37. З`ясовуючи питання наявності правового зв`язку між оскаржуваним судовим рішенням та безпосередніми правами та обов`язками апелянта Північний апеляційний господарський суд проаналізував зміст Переліку та встановив наявність у ньому інформації про знаходження за відповідною адресою Автобази "Турист" та відсутність інших відомостей, зокрема щодо спірного майна.

6.38. Одночасно судом апеляційної інстанції з`ясовано, що з Акта приймання-передачі оздоровчого дитячого табору "Пуща-Водиця" від 22.08.1997, який слугував підставою для прийняття на баланс Позивачем комплексу будівель, а також для визнання за Профспілкою права власності на спірний об`єкт нерухомого майна (склад матеріальний), не вбачається, що цей об`єкт є складовою частиною Автобази "Турист", що розташована за адресою: м. Київ, вул. Юнкерова,76.

6.39. За відповідних обставин Північний апеляційний господарський суд виснував про недоведеність наданими Прокурором та ФДМУ доказами ідентичності відображеного у Переліку майна - турбаза "Пуща-Водиця" зі спірним майном, а відтак, і входження до складу майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР та набуття правового статусу майна державної форми власності.

6.40. На підставі наведеного судом апеляційної інстанції зроблено висновок, що оскарженим судовим рішенням місцевого господарського суду не вирішувалося питання про права, інтереси та (або) обов`язки особи в інтересах якої подано апеляційну скаргу.

6.41. Звертаючись з касаційною скаргою, Скаржник не вказує на конкретні докази чи обставини, які апеляційний суд міг проігнорувати чи неправильно оцінити. У скарзі також відсутні доводи щодо неврахування судом апеляційної інстанції інших доказів або обставин доказів, які могли б підтвердити ідентичність спірного майна.

Вищезазначені норми законодавства також не підтверджують таку автоматичну ідентичність майна.

6.42. Суд враховує, що, виходячи з загальних засад господарського судочинства, зокрема, принципу його диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

6.43. Недоведеність ідентичності спірного майна на стадії апеляційного розгляду та відсутність у касаційній скарзі зауважень щодо помилок у врахуванні чи оцінці інших доказів або обставин, які могли б підтвердити ідентичність спірного майна, виключають можливість визнання оскарженого рішення необґрунтованим.

У такий спосіб, звертаючись з касаційною скаргою, Скаржник просить суд здійснити повторну оцінку таких доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції відповідно до вимог процесуального законодавства.

6.44. У контексті наведеного слід звернути увагу на правову позицію, висловлену у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.12.2023 у справі № 926/3347/22. У зазначеній постанові суд надав тлумачення поняття "правова оцінка" та роз`яснив її сутність.

Об`єднана палата наголосила, що обставини, які встановлює суд під час розгляду справи, є юридичними фактами, тобто життєвими обставинами (подіями чи діями), з якими закон пов`язує настання юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок суду про застосування норм права до таких життєвих обставин. Зокрема, правова оцінка включає висновки щодо того, чи виникли юридичні наслідки з огляду на встановлені факти, чи порушено права сторін, чи виконано зобов`язання належним чином відповідно до вимог закону чи договору, чи є поведінка сторін правомірною або неправомірною, чи дотримано вимог закону тощо.

6.45. З урахуванням наведеного, висновок суду апеляційної інстанції про недоведеність Прокурором та ФДМУ обставини належності спірного майна на праві власності, що став підставою для закриття апеляційного провадження, слід розглядати як правову оцінку судом відповідних обставин. Ця оцінка ґрунтується на аналізі та співставленні доказів, поданих такими особами, але сама по собі не є встановленням обставини (факту) відсутності права власності у зазначених суб`єктів.

Колегія суддів враховує, що оскільки у цій справі Прокурором, який звернувся в інтересах ФДМУ, не було безсумнівно підтверджено, що спірне майно у справі є майном, яке перебуває у державні власності та визнання права власності на нього порушує його права, з урахуванням кола питань, які можуть бути вирішені судом при розгляді апеляційної скарги особи, яка не була залучена до участі у справі, то фактично має місце самостійний спір про право, який не вирішується в межах предмету та підстав позову, що розглядається.

При цьому, здійснена судом у цій справі оцінка доказів та встановлені обставини, відповідно до приписів частини п`ятої статті 75 Господарського процесуального кодексу України можуть бути спростовані Прокурором як особою, яка не брала участі у справі у випадку заявлення ним самостійного позову шляхом подання віндикаційного або негаторного позову.

6.46. Доводи Скаржника про неправомірність врахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у судових рішеннях у справі від 08.05.2008 № 2/37, від 02.10.2019 № 910/5367/19 в якості преюдиціальних, не знайшли свого підтвердження, оскільки зазначене не було покладено Північним апеляційним господарським судом в основу висновку щодо недоведеності приналежності спірного майна на праві власності державі.

6.47. Отже, з огляду на зазначене та встановивши, що місцевий господарський суд при прийнятті рішення не вирішував спір про право Прокурора та ФДМУ у правовідносинах, оскільки ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині рішення не містить висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки Скаржника, апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку про закриття апеляційного провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 264 Господарського процесуального кодексу України.

6.48. З огляду на зазначене, Верховний Суд вважає необґрунтованими доводи Прокурора, наведені у касаційній скарзі, про порушення апеляційним судом вимог статей 17, 236, 254, 264 Господарського процесуального кодексу України, що свідчить про дотримання Північним апеляційним господарським судом пункту 3 частини першої статті 264 Господарського процесуального кодексу України.

7. Висновки Верховного Суду

7.1. Згідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

7.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

7.3. За змістом частин першої статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

7.4. Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, дійшов висновку про відсутність підстав для його зміни чи скасування.

Керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України Верховний Суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури залишити без задоволення.

2. Ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 07.05.2024 у справі № 910/19326/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

І. Міщенко