Постанова

від 10.12.2024 по справі 927/1592/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 927/1592/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н. М. - головуючий, Бакуліна С. В., Кондратова І. Д.,

за участю секретаря судового засідання - Долгополової Ю. А.,

представників учасників справи:

позивача - Качмар О. Й.,

відповідача - Дикань А. П., Ілюк А. І.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Корнфілд ЛТД"

на рішення Господарського суду Чернігівської області

у складі судді Ноувен М. П.

від 10.04.2024 та

на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Барсук М. А., Кропивна Л. В., Пономаренко Є. Ю.

від 03.09.2024

за позовом ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Корнфілд ЛТД"

про стягнення коштів,

Відповідно до частини 2 статті 216 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 12.11.2024 оголошувалась перерва до 26.11.2024, в судовому засіданні 26.11.2024 оголошувалась перерва до 10.12.2024, про що учасники даної справи, згідно із частиною 3 статті 216 Господарського процесуального кодексу України, були повідомлені під розписку.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Корнфілд ЛТД" про стягнення компенсації у розмірі 20 000 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч умовам пункту 4.6 корпоративного договору учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Іст Агро" від 06.03.2018 відповідач у відповідні строки, формі та встановленому порядку, не повідомив позивача про зміну складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Корнфілд ЛТД".

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

06.03.2018 між ОСОБА_1 (далі - сторона-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Корнфілд ЛТД" (далі - сторона-2) було укладено корпоративний договір учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Іст Агро" (далі - корпоративний договір).

У преамбулі корпоративного договору зазначено, що сторони володіють спільним бізнесом у сфері сільськогосподарського товарного виробництва, який ведеться (здійснюється) ними через Товариство з обмеженою відповідальністю "Іст Агро" (пункт "А"); сторони володіють частками, які у своїй сукупності складають 100% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Іст Агро" (пункт "С"); кожній стороні належить частка розміром 50% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Іст Агро" (пункти "D", "Е").

Відповідно до пункту 4.6 корпоративного договору сторона-2 взяла на себе зобов`язання письмово повідомляти сторону-1 про зміну (можливу зміну) складу своїх учасників (засновників) не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованої зміни складу учасників (засновників) сторони-2. У разі неповідомлення сторони-1 про зміну (можливу зміну) складу учасників (засновників) сторони-2 у порядку та строки, встановлені цим пунктом договору, сторона-2 зобов`язалась у строк до 7 календарних днів з дати одержання відповідної вимоги від сторони-1 сплатити на користь сторони-1 компенсацію у розмірі 20 000 000,00 грн. Такий розмір компенсації відповідно до домовленості сторін є справедливим і не підлягає зменшенню.

За умовами пункту 4.7 корпоративного договору після одержання від сторони-2 відповідного письмового повідомлення про зміну (можливу зміну) складу учасників (засновників) сторони-2, сторона-1 (особисто або через представника) вступає в переговори з діючими учасниками (засновниками) сторони-2 щодо подальшої долі їх спільного бізнесу у сфері сільськогосподарського товарного виробництва, а також щодо викупу стороною-1 у діючих учасників (засновників) сторони-2 належних їм часток у статутному капіталі сторони-2.

У пункті 4.8 корпоративного договору сторони домовилися про те, що у разі неповідомлення сторони-1 про зміну (можливу зміну) складу учасників (засновників) сторони-2 у порядку та строки, встановлені пунктом 4.6 цього договору, виникає також безвихідна ситуація у значенні, яке наведене у пункті 8.1 цього договору.

У підпунктах "b", "с" пункту 5.2 корпоративного договору сторони розділили між собою частину повноважень з управління Товариством.

Так, загальне оперативне управління Товариством належить до сфери відповідальності сторони-1. З урахуванням цього, на посаду одноособового виконавчого органу або керівника колегіального виконавчого органу Товариства має бути призначена особа, рекомендована стороною-1.

У свою чергу, управління фінансовою діяльністю Товариства належить до сфери відповідальності сторони-2. Враховуючи це, на посаду керівника фінансового підрозділу (фінансового директора) Товариства має бути призначена особа, рекомендована стороною-2.

Згідно із пунктом 8.1 корпоративного договору у разі неможливості сторін досягти згоди щодо будь-якого питання з управління Товариством, сторони зобов`язуються докласти всіх можливих зусиль для вирішення такої безвихідної ситуації у строк до одного місяця. Під безвихідною ситуацією сторони домовилися розуміти ситуацію, коли те чи інше питання, яке потребує обов`язкового вирішення загальними зборами учасників Товариства, не може бути вирішене загальними зборами учасників Товариства через недостачу голосів у кожної із сторін для прийняття відповідного рішення із цього питання загальними зборами учасників Товариства, а сторони у строк до одного місяця не можуть дійти до згоди щодо можливого варіанту виходу із такої ситуації та прийняття відповідного рішення, що створює загрозу господарській, виробничій, операційній діяльності Товариства та виконанню виробничого плану Товариства, а також ситуацію, визначену пунктом 4.8 цього договору.

Відповідно до пункту 8.2 корпоративного договору у випадку виникнення безвихідної ситуації сторони домовилися вирішувати її наступним чином:

8.2.1. Будь-яка із сторін (сторона-ініціатор) має право відправити іншій стороні свій варіант вирішення безвихідної ситуації, а інша сторона зобов`язується протягом 5 робочих днів розглянути пропозицію сторони-ініціатора або прийняти пропозицію сторони-ініціатора, або запропонувати альтернативний варіант вирішення безвихідної ситуації;

8.2.2. У разі відсутності від іншої сторони повідомлення про прийняте рішення протягом 5 робочих днів, варіант вирішення безвихідної ситуації, запропонований стороною-ініціатором, вважається прийнятим іншою стороною;

8.2.3. У разі, якщо сторони і таким чином не дійшли до узгодженого рішення про вихід із безвихідної ситуації, будь-яка із сторін вправі надіслати іншій стороні письмову вимогу з такими двома пропозиціями: а) викупу належної іншій стороні частки у статутному капіталі Товариства за певною ціною; b) продажу своєї частки у статутному капіталі Товариства іншій стороні за тією ж ціною;

8.2.4. Інша сторона, одержавши таку письмову вимогу від сторони-ініціатора вимоги про викуп, повинна протягом 5 робочих днів прийняти на свій вибір одну з таких пропозицій сторони-ініціатора вимоги про викуп, тобто або викупити у сторони-ініціатора вимоги про викуп її частку у статутному капіталі Товариства за вказаною нею ціною, або ж продати стороні-ініціатору вимоги про викуп свою частку у статутному капіталі Товариства за цією ж ціною з укладанням відповідного договору купівлі-продажу. При цьому, за домовленістю сторін у такому разі строк оплати ціни (вартості) частки у статутному капіталі Товариства не може перевищувати 30 календарних днів з моменту укладання відповідного договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства.

Згідно із пунктом 9.1 корпоративного договору всі повідомлення та інше листування сторін за цим договором повинні бути оформлені українською та/або російською мовами (за винятком повідомлень, листування або документів, які виходять від або надаються третьою особою), в письмовій формі і повинні бути направлені іншій стороні одним із наступних способів: а) цінним листом з описом вкладення і повідомленням про вручення або кур`єром за наступними адресами: сторона-1: АДРЕСА_1 ; сторона-2: зареєстрована у встановленому законом порядку адреса місцезнаходження сторони-2; b) шляхом особистого вручення стороні; c) шляхом направлення електронного листа на наступні електронні адреси сторін: сторона-1: ІНФОРМАЦІЯ_1; сторона-2: ІНФОРМАЦІЯ_2.

Цей договір набирає чинності з моменту його нотаріального посвідчення та діє до моменту повного припинення участі у Товаристві однієї та/або обох сторін (окрім випадків переходу частки у статутному капіталі Товариства до правонаступника(ів) сторін) у порядку, визначеному цим договором, та повного виконання сторонами всіх своїх зобов`язань за цим договором (пункт 10.5 корпоративного договору).

Корпоративний договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Журавською М. А. та зареєстрований в реєстрі за №91.

Станом на дату укладення корпоративного договору (06.03.2018) до складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Корнфілд ЛТД" входили ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які також є кінцевими бенефіціарними власниками (контролерами), що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР).

21.11.2022 та 22.11.2022 приватним нотаріусом проведено державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу - Товариство з обмеженою відповідальністю "Корнфілд ЛТД", а саме: зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи; зміна кінцевого бенефіціарного власника або зміна відомостей про кінцевого бенефіціарного власника; зміна місцезнаходження юридичної особи; зміна установчих документів.

Відповідно до витягів з ЄДР станом на 22.11.2022 та станом на 11.08.2023 єдиним засновником (учасником) та кінцевим бенефіціарним власником Товариства з обмеженою відповідальністю "Корнфілд ЛТД" є ОСОБА_2 .

3. Короткий зміст судових рішень

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 10.04.2024 у справі № 927/1592/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2024, позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Корнфілд ЛТД" задоволено. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Корнфілд ЛТД" на користь ОСОБА_1 20 000 000,00 грн компенсації та 240 000,00 грн витрат зі сплати судового збору.

Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції мотивовані тим, що:

- опис вкладення в цінний лист на ім`я ОСОБА_1 (поштове відправлення: 0401013444164) не є належним та допустимим доказом, у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, на підтвердження дотримання відповідачем вимог пункту 4.6 корпоративного договору, оскільки: - належним доказом направлення документів адресату відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку є розрахунковий документ (поштова квитанція, поштова накладна з інформацією про поштове відправлення чи фінансовий чек) та опис вкладення у цінний лист з поіменним переліком документів, видані відправникові поштового відправлення (вказане вище підтверджується правовими позиціями Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 15.02.2022 справі № 916/1093/21 та від 29.11.2022 у справі № 910/2377/22); - розрахунковий документ (поштова квитанція, поштова накладна з інформацією про поштове відправлення чи фінансовий чек) до опису вкладення у цінний лист від 04.10.2022 (номер поштового відправлення 0401013444164) доданий не був; - повідомлення про вручення рекомендованого листа відповідачем не надано; - в матеріалах справи також відсутній текст самого письмового повідомлення від 04.10.2022 про майбутню зміну (можливу зміну) складу учасників (засновників) відповідача, посилання на яке наведено в описі вкладення в цінний лист на ім`я ОСОБА_1 (поштове відправлення: № 0407013444164);

- відхиляючи посилання відповідача на те, що доказом виконання умов пункту 4.6 корпоративного договору є скриншот з електронної пошти: cornfield.ltd@gmail.com, суди виходили з того, що оскільки відповідач не надав доступу до оригіналу електронного доказу, витребуваного судом, достовірність якого поставлена іншою стороною, - позивачем, під сумнів;

- суд апеляційної інстанції також зазначив те, що з наявної у матеріалах справи роздруківки скриншоту вбачається про направлення на адресу позивача (ІНФОРМАЦІЯ_1) повідомлення про майбутню зміну складу учасників (засновників) Товариства з обмеженою відповідальністю «Корнфілд ЛТД» з електронної пошти: cornfield.ltd@gmail.com, тобто з іншої електронної адреси, аніж та, що визначена в корпоративному договорі як електронна адреса сторони-2;

- позивач направив на юридичну адресу відповідача вимогу, в якій просив у семиденний строк з моменту її отримання, в порядку обумовленому пунктом 4.6 корпоративного договору, сплатити компенсацію в розмірі 20 000 000,00 грн, проте ця вимога не вручена відповідачу та повернута відділенням поштового зв`язку з відміткою «за закінченням установленого терміну зберігання». Однак сам по собі факт неотримання відповідачем кореспонденції, що направлена на офіційну адресу відповідача згідно з відомостями з ЄДР, не може вважатися поважною причиною невиконання дій, обумовлених таким поштовим відправленням, оскільки викликаний не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи

Товариство з обмеженою відповідальністю "Корнфілд ЛТД" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Чернігівської області від 10.04.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2024 у справі № 927/1592/23, в якій просить скасувати оскаржувані рішення, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скаржник у якості підстав касаційного оскарження рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції зазначив пункти 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник вважає, що оскаржувані рішення та постанова не відповідають статті 236 Господарського процесуального кодексу України, є такими, що винесені з неповним з`ясуванням фактичних обставин справи та в результаті неправильного застосування норм матеріального права: статей 509, 526, 530 Цивільного кодексу України; незастосування норм матеріального права, які мали бути застосовані у спірних правовідносинах: статей 213 та 628 Цивільного кодексу України; та грубого порушення норм процесуального права: статті 13, частин 1 та 3 статті 74, частини 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України, без врахування висновків Верховного Суду про застосування норми права у подібних правовідносинах викладених, зокрема, у постановах від 05.04.2018 у справі № 914/1027/16, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 06.02.2020 у справі № 916/468/19, від 11.02.2020 у справі № 914/451/19, від 06.04.2021 у справі № 922/2056/20, від 28.04.2021 у справі № 234/7160/20, від 18.06.2021 у справі № 234/8079/20, від 06.12.2022 у справі № 904/738/22 і тому, на думку скаржника, підлягають скасуванню. Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю "Корнфілд ЛТД" наголошує, що судами належним чином не з`ясовано фактичні обставини, що мають істотне значення для справи: належне виконання відповідачем зобов`язань, передбачених корпоративним договором; відсутність порушення прав та законних інтересів позивача; відсутність у позивача права вимагати сплату компенсації, передбаченої пунктом 4.6. корпоративного договору.

ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін. Відзив обґрунтовано тим, що судові рішення були ухвалені судами попередніх інстанцій з додержанням норм матеріального та процесуального права, а підстави касаційного оскарження наведені відповідачем у касаційній скарзі, передбачені пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, на думку позивача, не знайшли свого підтвердження.

5. Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України). Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у пункті 4.6, укладеного між сторонами, корпоративного договору відповідач взяв на себе зобов`язання письмово повідомляти позивача про зміну (можливу зміну) складу своїх учасників (засновників) не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованої зміни складу учасників (засновників) відповідача. У разі такого неповідомлення відповідач зобов`язався у строк до 7 календарних днів з дати одержання відповідної вимоги від позивача сплатити на користь позивача компенсацію у розмірі 20 000 000,00 грн (двадцять мільйонів гривень).

При цьому, у пункті 4.6 корпоративного договору сторони погодили, що такий розмір компенсації є справедливим і не підлягає зменшенню.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Корпоративний договір, в тому числі пункт 4.6, у судовому порядку недійсним не визнано, тож в силу положень статті 204 Цивільного кодексу України його правомірність презюмується.

Звертаючись із даним позовом позивач зазначив, що відповідач, в порушення умов пункту 4.6 корпоративного договору, не повідомив позивача про зміну учасників відповідача.

Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою (частина 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Заперечуючи проти позову відповідач зазначив, що ним було виконано умови пункту 4.6 корпоративного договору. На підтвердження своїх доводів відповідач надав копію опису вкладення у цінний лист від 04.10.2022 (номер поштового відправлення 0407013444164 - судами помилково зазначено: 0401013444164) та скриншот з електронної пошти: cornfield.ltd@gmail.com про направлення на адресу позивача (ІНФОРМАЦІЯ_1) повідомлення про майбутню зміну складу учасників (засновників) відповідача.

Порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку визначають Правила надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270 (далі - Правила).

Поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на такі категорії: прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю (пункт 11 Правил в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно із пунктом 2 Правил, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин:

- повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу - повідомлення, яким оператор поштового зв`язку доводить до відома відправника чи уповноваженої ним особи інформацію про дату вручення реєстрованого поштового відправлення, виплати коштів за поштовим переказом та прізвище одержувача;

- розрахунковий документ - документ встановленої відповідно до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" форми та змісту (касовий чек, розрахункова квитанція тощо), що підтверджує надання послуг поштового зв`язку.

У разі приймання внутрішніх поштових відправлень з оголошеною цінністю з описом вкладення бланк опису заповнюється відправником у двох примірниках. Працівник поштового зв`язку повинен перевірити відповідність вкладення опису, розписатися на обох його примірниках і проставити відбиток календарного штемпеля. Один примірник опису вкладається до поштового відправлення, другий видається відправникові. На примірнику опису, що видається відправникові, працівник поштового зв`язку повинен зазначити номер поштового відправлення. За бажанням відправника на примірнику опису, що вкладається до поштового відправлення, вартість предметів може не зазначатися (пункт 61 Правил в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

У разі подання для пересилання реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу з повідомленням про його вручення відправник заповнює бланк повідомлення на свою поштову адресу або адресу особи, якій за його дорученням належить надіслати повідомлення після вручення поштового відправлення, поштового переказу (пункт 62 Правил в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що сторони у пункті 9.1 корпоративного договору погодили, що всі повідомлення та інше листування сторін за цим договором повинні бути оформлені українською та/або російською мовами (за винятком повідомлень, листування або документів, які виходять від або надаються третьою особою), в письмовій формі і повинні бути направлені іншій стороні, зокрема цінним листом з описом вкладення і повідомленням про вручення.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем не надано розрахунковий документ (поштова квитанція, поштова накладна з інформацією про поштове відправлення чи фінансовий чек) до опису вкладення у цінний лист від 04.10.2022 (номер поштового відправлення 0407013444164).

Також судами встановлено, що відповідачем не надано повідомлення про вручення рекомендованого листа, як це передбачено сторонами у пункті 9.1 корпоративного договору.

Крім того, судами зазначено, що в матеріалах справи також відсутній текст самого письмового повідомлення від 04.10.2022 про майбутню зміну (можливу зміну) складу учасників (засновників) відповідача, посилання на яке наведено в описі вкладення в цінний лист на ім`я ОСОБА_1 (поштове відправлення: № 0407013444164).

Отже, враховуючи наведені положення Правил та умови корпоративного договору, колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про те, що надання відповідачем одного лише опису вкладення в цінний лист на ім`я ОСОБА_1 (поштове відправлення: 0407013444164), без розрахункового документу та повідомлення про вручення рекомендованого листа, не може бути належним доказом на підтвердження дотримання відповідачем вимог пункту 4.6 корпоративного договору.

При цьому, Судом відхиляються доводи скаржника про те, що такі висновки судів попередніх інстанцій зроблені без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 914/451/19, оскільки: у справі № 914/451/19 позивачем, на підтвердження своїх доводів щодо надсилання витребуваної інформації, крім опису вкладення у цінний лист було також надано розрахунковий документ - фіскальний чек ПАТ "Укрпошта"; крім того, у справі № 914/451/19 судами було встановлено, що листом ПАТ "Укрпошта", підтвердило, що відправлення позивачем було надіслано, однак у зв`язку з незапитом було направлено на зберігання до відділення поштового зв`язку та після закінчення шестимісячного строку було знищено.

Водночас, відхиляючи посилання відповідача на те, що доказом виконання умов пункту 4.6 корпоративного договору є скриншот з електронної пошти: cornfield.ltd@gmail.com, суди виходили з наступного.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. (частини 1, 2 статті 73 Господарського процесуального кодексу України).

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частини 3-5 статті 96 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.

Згідно із частиною 1 статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».

З наведених норм права вбачається, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина 3 статті 96 Господарського процесуального кодексу України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини 2 статті 73 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (наприклад, його наведено у постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі №922/51/20, від 15 липня 2022 року у справі №914/1003/21, від 15 серпня 2023 року у справі № 910/5111/21).

Як вбачається із матеріалів справи, оскільки позивачем було поставлено під сумнів паперову копію електронного доказу, суд першої інстанції ухвалою від 08.02.2024 витребовув у відповідача оригінал електронного доказу, а саме електронного листа від 05.10.2022, скріншот відправлення якого додано відповідачем до відзиву на позов.

У судовому засіданні 10.04.2024 в суді першої інстанції відповідачем зазначено, що ним може бути надано для огляду тільки оригінал скріншоту, безпосередньо електронний лист не може бути надано у зв`язку з тим, що вихідна електронна кореспонденція видалена.

Крім того, у додаткових поясненнях у справі відповідачем зазначено, що відповідно до пункту 14 Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів та інших матеріальних носіїв, які містять відомості, що становлять комерційну інформацію Товариства з обмеженою відповідальністю "Корнфілд ЛТД" від 05.06.2020, затверджена наказом № 2 від 05.06.2020, документи, створені в електронному вигляді підлягають знищенню, якщо термін створення перевищує 6 місяців, електронні листи та повідомлення, термін створення яких перевищує вказаний термін, видаляються без погодження з директором.

Судом першої інстанції, у судовому засіданні 10.04.2024, здійснено огляд файлу - оригіналу скріншоту, а також оглянуто властивості файла, де зазначено, що лист створено 09.01.2024 о 15:25:39 год., змінено 06.10.2023 о 09:20:38, відкрито повторно 10.04.2024.

При чому, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, зазначив, що відповідний оригінал файлу скріншоту не може вважитись оригіналом електронного доказу у розумінні вимог Господарського процесуального кодексу України, та зміст такого файлу не захищений від внесення правок та викривлення інформації.

Таким чином, оскільки відповідач не надав доступу до оригіналу електронного доказу, витребуваного судом, достовірність якого поставлена іншою стороною, - позивачем, під сумнів, судами попередніх інстанцій обґрунтовано не прийнято до уваги скриншот з електронної пошти: cornfield.ltd@gmail.com.

Водночас, Судом відхиляються доводи скаржника про те, що такі висновки судів попередніх інстанцій зроблені без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 28.04.2021 у справі № 234/7160/20, від 18.06.2021 у справі № 234/8079/20, оскільки: у зазначених справах у судів не було сумніву щодо відповідності паперової копії електронного доказу оригіналу, та позивач із клопотанням про витребування оригіналу електронного доказу до суду не звертався; з огляду на, що Верховний Суд у цих справах зробив висновок, що не є порушенням норм процесуального права не дослідження оригіналу електронного доказу за наявності в матеріалах справи паперових копій цих доказів та за відсутності обґрунтованих сумнівів у їх відповідності оригіналу. Отже, справи №№ 234/7160/20, 234/8079/20 не є релевантними до справи, що переглядається.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено (а судом касаційної інстанції, в силу положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, не переоцінюється), що позивач направив на адресу відповідача вимогу, у якій просив у семиденний строк з моменту отримання цієї вимоги, що узгоджується з приписами пункту 4.6 корпоративного договору, сплатити компенсацію у розмірі 20 000 000,00 грн, проте ця вимога не була вручена відповідачу та повернута позивачу з відміткою відділення поштового зв`язку "за закінченням встановленого терміну зберігання". Днем проставлення вказаної відмітки є 21.06.2023.

При цьому, колегією суддів відхиляються посилання скаржника на неправильне застосування судами положень статті 530 Цивільного кодексу України, оскільки направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці.

Враховуючи наведене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що останнім днем для виконання відповідачем свого зобов`язання щодо сплати позивачу компенсації є 28.06.2023.

Таким чином, встановивши факт невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Корнфілд ЛТД» умов корпоративного договору в частині повідомлення іншого учасника - ОСОБА_1 про зміну (можливу зміну) складу своїх учасників (засновників), суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення даного позову.

Разом з тим, Суд відхиляє доводи скаржника про те, що суди першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 05.04.2018 у справі № 914/1027/16, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 06.02.2020 у справі № 916/468/19, від 06.04.2021 у справі № 922/2056/20, від 06.12.2022 у справі № 904/738/22, з огляду на таке.

У справі № 914/1027/16, яка переглядалася Верховним Судом, предметом позову була вимога про стягнення заборгованості. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в порушення умов укладеного між сторонами договору поставки, відповідач здійснив оплату отриманого товару в заявленій до стягнення сумі не на погоджений сторонами банківський рахунок постачальника (позивача), а на інший рахунок і тому отриманий відповідачем товар на заявлену суму залишився ним не оплаченим належним чином. Судами першої та апеляційної інстанцій в позові відмовлено. Суди визнали, що сплачена сума коштів не була повернена позивачем відповідачеві як помилково зарахована, а позивач після надходження таких оплат продовжував здійснювати поставку товару відповідачеві, що підтверджується відповідними видатковими накладними, відтак стягнення (повторно) суми оплати за поставлений товар призведе до безпідставного збагачення позивача за рахунок відповідача. Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та приймаючи нове рішення про задоволення позову, виходив з того, що: враховуючи віднесення ПАТ "Фінанси та Кредит" до категорії неплатоспроможних та введення тимчасової адміністрації, не вбачається, що саме від волевиявлення позивача залежить повернення суми оплати, яка помилково перерахована відповідачем на не належний рахунок постачальника; з наведеного вбачається, що позивач не зобов`язаний за власний рахунок виправляти негативні для нього наслідки, що виникли за результатами не добросовісної та не розумної поведінки відповідача, а останній не вправі на це розраховувати; із встановлених судами обставин справи вбачається, що неналежне виконання зобов`язання відповідачем призвело до того, що позивач не отримав можливість розпоряджатися виконаним на свій розсуд, у зв`язку із чим наявні правові підстави для вчинення дій за рішенням суду для належного виконання зобов`язання відповідачем, а останній не вправі розраховувати на те, що позивач має за власний рахунок виправляти негативні для позивача наслідки, що виникли за результатами не добросовісної та не розумної поведінки відповідача.

У справі № 904/6455/17, яка переглядалася Верховним Судом, предметом позову були вимоги про стягнення заборгованості, пені, 3% річних та інфляційних втрат. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням останнім зобов`язань за договорами в частині повного та своєчасного розрахунку, право вимоги за якими до позивача перейшло на підставі договорів про відступлення права вимоги. Суди першої та апеляційної інстанцій позов задовольнили частково. Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, виходив з того, що: суди встановили, що зобов`язання з оплати вартості виконаних робіт за договором-2 не було виконано відповідачем належним чином, у зв`язку з чим у останнього перед третьою особою-1 виникла заборгованість, наявність якої підтверджується підписаним сторонами актом виконаних робіт; з огляду на положення договору про відступлення права вимоги позивач набув право вимоги виконання відповідачем зобов`язання із сплати вартості виконаних за договором-2 робіт, що не оспорюється скаржником; суд вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення з відповідача сум 3 % річних та інфляційних за заявлений період; враховуючи, що відповідач допустив прострочення зобов`язання з оплати вартості виконаних за договором-2 робіт, мотивованим є висновок судів про стягнення з нього на користь позивача суми пені.

У справі № 916/468/19, яка переглядалася Верховним Судом, предметом первісного позову були вимоги про стягнення заборгованості з орендної плати та пені. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору щодо своєчасної сплати орендної плати. Предметом зустрічного позову була вимога про визнання недійсним договору. Зустрічний позов обґрунтовано тим, що зміст оспорюваного договору суперечить приписам чинного законодавства, зокрема, Правилам приєднання електроустановок до електричних мереж, затвердженим постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики № 32 від 17.01.2013, та зазначений договір суперечить моральним засадам суспільства, оскільки він спрямований на безпідставне отримання (заволодіння) грошових коштів. Суди першої та апеляційної інстанцій у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовили. Верховний Суд, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, виходив з того, що: з урахуванням встановлення факту відсутності доказів про відправлення орендодавцем та отримання орендарем рахунків як підстави для проведення ним оплати за оренду приміщення, правильним є висновок апеляційного господарського суду про те, що у орендаря не настав обов`язок щодо оплати за оренду приміщення; господарські суди проаналізувавши спірні правовідносини, пов`язані із укладанням та виконанням договору оренди, дійшли правильного висновку про недоведеність орендарем того, що оскаржуваний договір суперечить актам цивільного законодавства, порушує як інтереси орендаря, так і інтереси держави та суспільства.

У справі № 922/2056/20, яка переглядалася Верховним Судом, предметом позову були вимоги про стягнення пені та штрафу. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки щодо строків поставки товару. Суди першої та апеляційної інстанцій у задоволенні позову відмовили. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у позові мотивоване тим, що в договорі поставки та в графіку поставки товару до зазначеного договору не встановлено строку виконання відповідачем зобов`язань по договору щодо поставки товару. Суд апеляційної інстанції, враховуючи відсутність однозначного розуміння строків поставки в умовах договору поставки, специфікації та графіку поставки товару до нього, та здійснення сторонами конклюдентних дій, які полягали у узгодженні ними строків поставки товару шляхом листування, в межах яких відповідач здійснив поставку товару, дійшов висновку про безпідставність посилання позивача на порушення відповідачем строків поставки товару по договору поставки. Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, виходив з того, що: (1) суди не дослідили всі зібрані у справі докази, на підставі яких суд повинен був встановити обставини наявності/відсутності у відповідача обов`язку сплатити штрафні санкції за порушення строку поставки товару; (2) порушили правила статті 86 щодо оцінки доказів; встановили обставини того, що строк поставки товару за договором поставки, укладеним сторонами у формі єдиного документа, підписаного сторонами, встановлений договором, укладеним шляхом листування сторін, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм статей 180, 265, 267 Господарського кодексу України та статті 627 Цивільного кодексу України, викладених у постановах від 12.04.2018 у справі №904/11317/16, від 17.04.2018 у справі №916/1626/16, у зв`язку з чим прийняті у цій справі судові рішення не можуть вважатися законними та обґрунтованими у розумінні статті 236 Господарського процесуального кодексу України.

У справі № 904/738/22, яка переглядалася Верховним Судом, предметом позову були вимоги про визнання недійсним договору добровільного страхування наземного транспорту в частині страхування транспортного засобу МАN ТGM 12.240. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що неправомірні дії відповідача, які полягають у невиконанні обов`язків, передбачених Правилами добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного) щодо надання транспортного засобу МАN ТGM 12.240 для огляду при укладенні договору добровільного страхування наземного транспорту стало причиною не складання акта огляду, наслідком чого такий договір в частині страхування вказаного транспортного засобу є таким, що укладений не у відповідності до зазначених правил страхування та з порушенням вимог статей 6, 16 Закону України "Про страхування". Суди першої та апеляційної інстанцій у задоволенні позову відмовили. Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, виходив з того, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог з огляду на недоведеність наявності підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, недоведеність позивачем порушення його прав укладанням оспорюваного правочину та те, що позивач у спірних правовідносинах діє недобросовісно, порушує основоположні принципи цивільного законодавства та доктрину "venire contra factum proprium" (заборона суперечливої поведінки), суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Отже, проаналізувавши зміст постанов Верховного Суду у справах №№ 914/1027/16, 904/6455/17, 916/468/19, 922/2056/20, 904/738/22 (на які посилається скаржник), за критеріями подібності, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, колегія суддів дійшла висновку про неподібність цих справ за змістовним критерієм. Відтак, правовідносини у справах №№ 914/1027/16, 904/6455/17, 916/468/19, 922/2056/20, 904/738/22, на які посилається скаржник, та у справі, що переглядається, не є релевантними за критеріями подібності.

Таким чином, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.

Щодо інших доводів касаційної скарги, зазначених скаржником в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме, що судами неповністю досліджено зібрані у справі докази, то Суд зазначає таке.

Відповідно до частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

За змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

Однак, підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, наведена скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримала підтвердження, після відкриття касаційного провадження, у зв`язку із чим такі доводи як неналежне дослідження зібраних у справі доказів відхиляються судом касаційної інстанції. При цьому, доводи касаційної скарги наведені в обґрунтування підстави касаційного оскарження передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України зводяться до незгоди скаржника із наданою судами попередніх інстанцій оцінкою доказам у справі та переоцінкою обставин справи, що суперечить положенням статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів також вважає доцільним звернути увагу скаржника на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, де зазначено, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Будь-яких інших підстав касаційного оскарження рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного господарського суду, передбачених частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник не зазначив у поданій касаційній скарзі.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 Господарського процесуального кодексу України).

Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені із додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для їх зміни чи скасування з підстав, викладених у касаційній скарзі немає.

7. Судові витрати

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Корнфілд ЛТД" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 10.04.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2024 у справі № 927/1592/23 залишити без змін.

3. Поновити виконання рішення Господарського суду Чернігівської області від 10.04.2024 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2024 у справі № 927/1592/23.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. М. Губенко

Судді C. В. Бакуліна

І. Д. Кондратова