Ухвала

від 17.12.2024 по справі 914/505/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

17 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 914/505/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н.М. - головуючий, Баранець О.М., Кондратова І.Д.,

за участю секретаря судового засідання - Долгополової Ю.А.,

представників учасників справи:

позивача (відповідача за зустрічним позовом) - Дятлов О.Л.,

відповідача (позивача за зустрічним позовом) - Капустинська Н.П.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівенергозбут"

на рішення Господарського суду Львівської області

у складі судді Крупника Р.В.

від 30.05.2024 та

на постанову Західного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Орищин Г.В., Галушко Н.А., Желік М.Б.

від 22.08.2024

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівенергозбут"

до Товариство з обмеженою відповідальністю "Контінентал Фармерз Львів"

про стягнення заборгованості.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівенергозбут" звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро ЛВ Лімітед" про стягнення 833 303,88 грн заборгованості за договором про постачання електричної енергії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання договору про постачання електричної енергії споживачу від 16.12.2022 № 1274700 у період з 01.01.2024 по 31.01.2024 на підставі акта приймання-передачі фактичних обсягів електричної енергії, які підписані Товариством з обмеженою відповідальністю "Львівенергозбут" та оператором системи розподілу Приватним акціонерним товариством "Львівобленерго", Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівенергозбут" поставило Товариству з обмеженою відповідальністю "Агро ЛВ Лімітед" 172 435 кВт/год електричної енергії, вартістю 833 303,88 грн. Однак Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро ЛВ Лімітед" не оплатило вказану вартість електричної енергії.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро ЛВ Лімітед" звернулося до Господарського суду Львівської області із зустрічним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівенергозбут" про визнання припиненими з 31.12.2023 зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівенергозбут" щодо постачання електричної енергії для Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро ЛВ Лімітед" за адресами: с. Батятичі ЕІС код 62Z7071383592984; с. Велике Колодно EIC код 62Z6956076634545; с. Сокіл ЕІС код 62Z3575633936936; с. Вирів ЕІС код 62Z2834698230420; с. Горпин ЕІС код 62Z2156375882048; с. Забужжя ЕІС код 62Z0769529031586, на підставі договору про постачання електричної енергії споживачу від 16.12.2022 № 1274700, та стягнення 511,36 грн збитків.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що, бажаючи змінити електропостачальника, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро ЛВ Лімітед" зверталося із листами про вжиття заходів щодо припинення постачання електричної енергії та переведення до постачальника "останньої надії". Проте Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівенергозбут" відповідні звернення проігнорувало та, в порушення пункту 3.2.15 Правил РРЕЕ, не повідомило ні споживача, ні постачальника "останньої надії" про закінчення строку дії договору про постачання електричної енергії споживачу від 16.12.2022 № 1274700, а також не забезпечило переведення споживача до такого постачальника. За твердженням Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро ЛВ Лімітед", товариство позбавлене можливості перейти до нового постачальника та споживати електричну енергію за нижчими тарифами через безпідставне ініціювання 22.01.2024 Товариством з обмеженою відповідальністю "Львівенергозбут" в системі "Датахаб" процесу відключення точок комерційного обліку та надіслання 19.02.2024 повідомлення-попередження про відключення від електропостачання з 13.03.2024 з підстав наявності неіснуючої заборгованості. Оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівенергозбут" вважає, що договір про постачання електричної енергії споживачу від 16.12.2022 № 1274700 зберігає свою чинність, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро ЛВ Лімітед" просило визнати припиненими зобов`язання за таким договором з 31.12.2023 та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівенергозбут" 511,36 грн збитків, завданих різницею між тарифами на електроенергію старого та нового постачальників, яка постачалася у січні 2024 року.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівенергозбут" є постачальником електричної енергії на підставі постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) № 429 від 14.06.2018.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівенергозбут", як Постачальник, здійснює постачання електричної енергії, серед іншого, на підставі договору про постачання електричної енергії споживачу, який розміщений на сайті товариства в мережі Інтернет за адресою: http://www.lez.com.ua, відповідно до пункту 1 якого, такий договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови постачання електричної енергії як товарної продукції споживачу постачальником електричної енергії та укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом приєднання споживача до умов цього договору.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро ЛВ Лімітед", як Споживач, приєдналося до вказаного договору на умовах комерційної пропозиції № 12 "Індивідуальна (без тарифу ОСР)", шляхом підписання заяви-приєднання від 16.12.2022; укладеному договору присвоєно № 1274700. Тобто між Товариством з обмеженою відповідальністю "Львівенергозбут" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро ЛВ Лімітед" укладено договір постачання електричної енергії споживачу № 1274700 (надалі - Договір № 1274700).

Окрім заяви-приєднання від 16.12.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро ЛВ Лімітед" підписало також додаток № 1, в якому міститься перелік об`єктів Споживача, за якими здійснюється постачання електричної енергії, та додаток № 2, в якому сторони погодили обсяги договірного споживання електричної енергії у 2023 році.

Відповідно до пункту 2.1 Договору № 1274700 Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

Згідно з пунктом 3.1 Договору № 1274700 початком постачання електричної енергії Споживачу є дата зазначена в заяві-приєднанні - 01.01.2023.

За умовами пункту 13.1 Договору № 1274700 він укладається на строк, зазначений в комерційній пропозиції, яку обрав Споживач, та набирає чинності з моменту погодження (акцептування) Споживачем заяви-приєднання, яка є додатком 1 до цього договору.

Відповідно до пункту 2.8 комерційної пропозиції № 12 "Індивідуальна (без тарифу ОСР)" договір діє з моменту набрання чинності до 31.12.2023 або до повного виконання грошових зобов`язань за ним.

У пункті 2.9 комерційної пропозиції № 12 "Індивідуальна (без тарифу ОСР)" сторони погодили умови розірвання/припинення договірних відносин без сплати будь-яких штрафних (фінансових) санкцій та, зокрема, зазначили, що "споживач має право за власної ініціативи розірвати/припинити договір без сплати будь-яких штрафних (фінансових) санкцій та будь-яких інших додаткових зобов`язань у разі зміни споживачем постачальника, за умови, що процедура зміни постачальника була розпочата споживачем за 21 календарний день до дати закінчення фіксованого терміну (строку) дії чинного договору (31.12.2024), передбаченого підпунктом 2.8 пункту 2 умов цієї комерційної пропозиції та абзацом 4, 5 пункту 6.1.3 ПРРЕЕ".

Протягом 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівенергозбут", на виконання умов Договору №1274700, регулярно постачало електричну енергію на об`єкти Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро ЛВ Лімітед", зазначені в додатку № 1 до зазначеного договору, яку Споживач оплачував, що не заперечується та не оспорюється сторонами.

В січні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівенергозбут" поставило Товариству з обмеженою відповідальністю "Агро ЛВ Лімітед" електричну енергію у кількості 172 435 кВт/год, що підтверджується актом приймання передачі фактичних обсягів спожитої електричної енергії за січень 2024 року, який підписаний між Товариством з обмеженою відповідальністю "Львівенергозбут" та оператором системи розподілу. У зв`язку з цим та на підставі Договору № 1274700 Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівенергозбут" виставило Споживачу рахунок на оплату № 6200000579240119 за січень 2024 року на загальну суму 833 303,88 грн.

Отриману електроенергію Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро ЛВ Лімітед" оплатило відповідно до платіжних інструкцій № 20 від 27.02.2024 на суму 68 607,00 грн, № 21 від 27.02.2024 на суму 79 756,70 грн, № 28 від 27.02.2024 на суму 49 272,86 грн, № 36 від 27.02.2024 на суму 105 135,18 грн, № 116 від 27.02.2024 на суму 530 532,13 грн.

В платіжних інструкціях № 20 від 27.02.2024, № 21 від 27.02.2024, № 36 від 27.02.2024 в призначенні платежу Споживач вказав, що оплата здійснюється за фактично спожиту електроенергію за січень 2024 року. Натомість, в платіжній інструкції № 28 від 27.02.2024 Споживач зазначив, що оплата здійснюється за фактично спожиту електроенергію за січень згідно з рахунком № 6200000579240119; в платіжній інструкції № 116 від 27.02.2024 - за фактично спожиту електроенергію за січень згідно з рахунком № 6200000579240119 та Договору № 1274700.

04 березня 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро ЛВ Лімітед" надіслало Товариству з обмеженою відповідальністю "Львівенергозбут" два листи (№ 04-03/2024 та № 04-03/2024_2) про уточнення призначення платежу у платіжних документах № 28 від 27.02.2024 та № 116 від 27.02.2024, в яких конкретизувало, що правильне призначення платежу в цих документах є: "оплата за фактично спожиту електроенергію за січень".

Із листів Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро ЛВ Лімітед" від 06.12.2023 та від 28.12.2023 вбачається, що Споживач просив Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівенергозбут" призупинити з 01.01.2024 Договір № 1274700 та перевести його точки комерційного обліку з вказаної дати до постачальника "останньої надії", оскільки станом на 28.12.2023 він ще не визначився з новим постачальником.

У відповідь на лист від 06.12.2023, Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівенергозбут" у листі № 910-2024-618 від 28.12.2024 вказало, що Договір № 1274700 є чинним до 31.12.2024 та продовжило постачати електроенергію у січні 2024 року.

22 січня 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівенергозбут" розпочало процес відключення точок комерційного обліку Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро ЛВ Лімітед" у системі "Датахаб", що унеможливлювало проведення заміни електропостачальника, що, зокрема, підтверджується листом Приватного акціонерного товариства "Львівобленерго" № 145-07-561 від 01.02.2024.

В листі № 1 від 23.01.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівенергозбут" повідомило Споживача про припинення постачання електроенергії за Договором № 1274700 у випадку невиконання обов`язків з перерахування попередньої оплати вартості електроенергії згідно з заявою-приєднанням у розмірі 1 235 417,69 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро ЛВ Лімітед" листом № 25-01.1 від 25.01.2024 повідомило Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівенергозбут" та Приватне акціонерне товариство "Львівобленерго" про призупинення Договору № 1274700 з 01.01.2024 та просило, зокрема, скасувати процедуру відключення у системі "Датахаб" і здійснити переведення Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро ЛВ Лімітед" до нового електропостачальника - Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛТК Електрум". Однак, жодних дій щодо припинення процедури відключення та переведення Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро ЛВ Лімітед" до нового постачальника здійснено не було.

В лютому 2024 року Приватне акціонерне товариство "Львівобленерго" листом № 242-07-195/22 від 21.02.2024 сформувало попередження про припинення електропостачання за об`єктами Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро ЛВ Лімітед" з 13.03.2024, у зв`язку з заборгованістю та висуненням відповідної вимоги Товариством з обмеженою відповідальністю "Львівенергозбут".

Споживач оскаржив відповідні дії Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівенергозбут" до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, проте остаточного рішення цього органу сторонами надано не було.

09 січня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро ЛВ Лімітед", як споживачем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛТК Електрум", як постачальником, було укладено договір про постачання № 679/01/24, за умовами якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість купованої електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору. Вказаний договір підписано і скріплено печатками сторін; до нього погоджено заяву-приєднання з відповідними додатками, в одному з яких (додаток № 2) визначено перелік ЕІС-код точки (точок) комерційного обліку електричної енергії споживача, зокрема тих, до яких здійснювалося постачання за Договором № 1274700.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро ЛВ Лімітед" приєдналося до договору № 679/01/24 на умовах комерційної пропозиції № 679/01/24 від 09.01.2024.

Відповідно до пункту 13.1 договору № 679/01/24 він набуває чинності з 00:00 години дати початку дії договору, яка вказана у заяві-приєднання, та діє до 24:00 години дня, вказаного у комерційній пропозиції датою закінчення дії договору.

Зі змісту заяви-приєднання до договору № 679/01/24 вбачається, що датою початку постачання електроенергії є 26.01.2024, а комерційною пропозицією до цього ж договору передбачено, що він діє до 31.12.2024.

В січні 2024 року у Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛТК Електрум" вартість 1 кВт/год електроенергії з ПДВ становила 4,815473 грн, що підтверджується актом здачі-приймання електроенергії від 31.01.2024 за договором № 679/01/24, а вартість 1 кВт/год електроенергії з ПДВ в аналогічний період у Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівенергозбут" становила 4,832568 грн, що підтверджується рахунком на оплату № 6200000579240119 за січень 2024 року.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду Львівської області від 30.05.2024 у справі № 914/505/24, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 22.08.2024, у задоволенні первісного позову відмовлено. Зустрічний позов задоволено. Визнано припиненим з 01.01.2024 зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівенергозбут" щодо постачання електричної енергії для Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро ЛВ Лімітед" за адресами: с. Батятичі ЕІС код 62Z7071383592984; с. Велике Колодно EIC код 62Z6956076634545; с. Сокіл ЕІС код 62Z3575633936936; с. Вирів ЕІС код 62Z2834698230420; с. Горпин ЕІС код 62Z2156375882048; с. Забужжя ЕІС код 62Z0769529031586, на підставі договору про постачання електричної енергії споживачу від 16.12.2022 № 1274700. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівенергозбут" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро ЛВ Лімітед" 511,36 грн збитків та 6 056,00 грн судового збору.

Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що:

- Договір № 1274700 було укладено на строк з 01.01.2023 по 31.12.2023. Відтак, поставка електроенергії у січні 2024 року здійснювалась Постачальником поза межами строку Договору № 1274700;

- доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівенергозбут" про наявність в січні 2024 року в Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро ЛВ Лімітед" заборгованості за Договором № 1274700 і подальше погашення цієї заборгованості останнім не знайшли свого підтвердження, тому в задоволенні клопотання про закриття провадження у справі слід відмовити;

- оскільки в обґрунтування первісного позову Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівенергозбут" посилається саме на неналежне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро ЛВ Лімітед" умов Договору № 1274700, тому у задоволенні первісного позову слід відмовити;

- Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівенергозбут" не повідомило Споживача, відповідного оператора системи та постачальника "останньої надії" про дату припинення постачання електричної енергії за Договором № 1274700, хоча договірні зобов`язання сторін припинилися після 31.12.2023. Така бездіяльність Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівенергозбут" свідчить про порушення ним положень пункту 3.2.15 Правил роздрібного ринку електричної енергії;

- Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро ЛВ Лімітед" мало намір змінити електропостачальника з 01.01.2024, у зв`язку з чим у грудні 2023 року зверталося до Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівенергозбут" з листами про призупинення дії Договору № 1274700 та про його переведення до постачальника "останньої надії", однак енергопостачальник відмовив у задоволенні таких листів, з посиланням на те, що відповідний Договір № 1274700 є чинним до 31.12.2024, та не забезпечило перехід Споживача до постачальника "останньої надії";

- посилаючись на наявність у Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро ЛВ Лімітед" заборгованості за Договором № 1274700, Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівенергозбут": 22.01.2024 зареєструвало у системі "Датахаб" процедуру відключення точок комерційного обліку Споживача за об`єктами постачання, вказаними у Договорі № 1274700; у лютому 2024 року ініціювало процедуру припинення (обмеження) електропостачання за тими ж об`єктами електропостачання з 13.03.2024;

- оскільки зобов`язання за Договором № 1274700 є припиненими з 01.01.2024, то у Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівенергозбут" були відсутні підстави для припинення постачання електричної енергії згідно з пунктом 7.5 Правил роздрібного ринку електричної енергії;

- відповідні безпідставні дії Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівенергозбут" унеможливлюють перехід Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро ЛВ Лімітед" до нового електропостачальника - Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛТК Електрум", з яким Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро ЛВ Лімітед" уклало договір про постачання електричної енергії № 679/01/24 від 09.01.2024;

- вчинення Товариством з обмеженою відповідальністю "Львівенергозбут" протиправних дій свідчить про невизнання ним факту припинення зобов`язань за Договором № 1274700, створює перешкоди у господарській діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро ЛВ Лімітед" та обумовлює необхідність захисту прав останнього у судовому порядку, тому позовна вимога про визнання припиненими зобов`язань підлягає задоволенню;

- Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівенергозбут" у період з 26.01.2024 по 31.01.2024 фактично поставив Товариству з обмеженою відповідальністю "Агро ЛВ Лімітед" електроенергію за тарифом більшим, ніж тариф визначений Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛТК Електрум", чим заподіяв Товариству з обмеженою відповідальністю "Агро ЛВ Лімітед" збитки. Тобто протиправними діями Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівенергозбут" було заподіяно Товариству з обмеженою відповідальністю "Агро ЛВ Лімітед" збитків у розмірі різниці вартості тарифів у період з 26.01.2024 по 31.01.2024;

- враховуючи викладене, позовна вимога про стягнення збитків підлягає задоволенню.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 30.05.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.08.2024 у даній справі та ухвалити нове рішення, яким закрити провадження у справі за первісним позовом відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з відсутністю предмету спору, а у задоволенні зустрічного позову відмовити у повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження скаржником зазначено пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме, суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови не врахував:

- правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 20.09.2021 у справі № 638/3792/20, щодо застосування пункту 2 частини 1 статті 255 Цивільного процесуального кодексу України, який є аналогічним пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, стосовно закриття провадження у справі у зв`язку із відсутністю предмету спору;

- правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 03.08.2022 у справі № 904/7485/21, щодо застосування статті 15, частин 1, 2 статті 16 Цивільного кодексу України, частин 1, 2 статті 20 Господарського кодексу України, оскільки вимоги в частині зустрічного позову не відповідають встановленим законом способам захисту і за своєю правовою природою є вимогами про встановлення юридичного факту, що в сукупності свідчить про відсутність підстав для судового захисту прав позивача у обраний ним спосіб;

- не врахував висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18 та постановах Верховного Суду від 14.06.2021 у справі 910/14341/18, від 30.06.2021 у справі № 916/1466/21 щодо застосування статті 224, частини 1 статті 255 Господарського кодексу України, статті 22, частини 2 статті 623 Цивільного кодексу України, та зауважує, що для застосування такої санкції, як стягнення збитків, необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою і збитками, вини; за відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівенергозбут" стверджує, що у його діях відсутня протиправна поведінка та вина, а отже відсутній склад цивільного (господарського) правопорушення для застосування такої санкції, як стягнення збитків.

29.11.2024 року до Верховного Суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро ЛВ Лімітед" надійшло клопотання про перейменування Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро ЛВ Лімітед" на Товариство з обмеженою відповідальністю "Контінентал Фармерз Львів".

Щодо поданого клопотання про зміну назви Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро ЛВ Лімітед" на Товариство з обмеженою відповідальністю "Контінентал Фармерз Львів", Суд встановив, що згідно з долученого до нього витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 26.11.2024 за ідентифікаційним кодом юридичної особи 34943719 значиться найменування - Товариство з обмеженою відповідальністю "Контінентал Фармерз Львів".

Суд зауважує, що сама лише зміна найменування юридичної особи не означає її реорганізації, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма даної особи.

Отже, з урахуванням зазначено, аналіз поданого клопотання свідчить про те, що відбулася зміна найменування юридичної особи, яка не тягне за собою правонаступництва, оскільки не має наслідком появу нового учасника процесуальних відносин. Відтак, Суд враховує проведення зміни найменування Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро ЛВ Лімітед" на Товариство з обмеженою відповідальністю "Контінентал Фармерз Львів".

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро ЛВ Лімітед" (нова назва - Товариство з обмеженою відповідальністю "Контінентал Фармерз Львів") подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

5. Позиція Верховного Суду

За чинним конституційним правопорядком, що його визначено приписами пункту 14 частини першої статті 92, пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України, на рівні закону забезпечується право на апеляційний перегляд кожної справи, а право на касаційне оскарження судового рішення забезпечується лише в тих випадках, що їх визначив законодавець.

У постанові від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних "фільтрів" не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, можна стверджувати, що введення процесуальних "фільтрів" допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя (пункти 5.10, 5.16, 5.21 постанови).

У статті 287 Господарського процесуального кодексу України, якою регламентоване право касаційного оскарження, визначено перелік судових рішень, які підлягають касаційному оскарженню у господарському процесі, а також визначені підстави та випадки, коли касаційне оскарження допускається.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовуються правила статті 300 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1).

Касаційне провадження у справі відкрито відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Наведене узгоджується із частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) відсутня постанова Верховного Суду про відступлення від такого висновку; (3) висновок Верховного Суду стосується правовідносин, які є подібними.

При цьому, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду.

Так, у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду визначила наступні критерії подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства:

- термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші (пункт 24 постанови);

- для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями (пункт 25 постанови);

- подібність спірних правовідносин, виявлена одночасно за трьома критеріями, означатиме тотожність цих відносин (однакового виду суб`єкти, однаковий вид об`єкта й однакові права та обов`язки щодо нього). Але процесуальний закон не вимагає встановлювати тотожність. З огляду на значення слова "подібний" не завжди означає тотожність (пункт 28 постанови);

- у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31 постанови).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини) (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19).

Здійснена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови).

Суд відхиляє доводи скаржника про те, що суди першої та апеляційної інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 20.09.2021 у справі № 638/3792/20, від 03.08.2022 у справі № 904/7485/21, від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18, від 16.06.2021 (скаржник помилково зазначив від 14.06.2021) у справі 910/14341/18, від 30.06.2022 (скаржник помилково зазначив від 30.06.2021) у справі № 916/1466/21, з огляду на таке.

У постанові від 20.09.2021 у справі № 638/3792/20, на яку посилається скаржник, Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення за умови, якщо між сторонами у зв`язку із цим не залишилося неврегульованих питань.

У той же час, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, ухвалою від 31.10.2023 на підставі частини 3 статті 302 Господарського процесуального кодексу України передав справу № 916/1042/22 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки вважав за необхідне відступити від наведених вище висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 20.09.2021 у справі № 638/3792/20.

Ухвалою від 10.01.2024, Велика Палата Верховного Суду повернула справу № 916/1042/22 колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним в ухвалі від 10.01.2024 у справі № 916/1042/22, предметом спору є об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову, у свою чергу, розуміють певну матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Крім того, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що наявність спору може характеризуватися як об`єктивними (вчинення сторонами дій, спрямованих на врегулювання спірних питань; настання події, з якою пов`язується зміна або припинення правовідношення тощо), так і суб`єктивними чинниками (обізнаність сторони про вчинення іншою стороною певних дій або настання певної події, її ставлення до таких тощо).

Водночас Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 10.01.2024 у справі № 916/1042/22 зазначила, що предметом спору в цивільній справі № 638/3792/20 був поділ майна подружжя, який припинив своє існування після відкриття провадження у справі внаслідок позасудового врегулювання подружжям питання щодо розподілу спільно нажитого майна шляхом укладення нотаріально посвідченого договору. Натомість у господарській справі № 916/1042/22 спір виник про стягнення заборгованості за договором про надання послуг з передачі електричної енергії. Не заперечуючи існування спору між сторонами, суди з посиланням на погоджені позивачем та відповідачем договірні умови дійшли висновку про відмову в задоволенні позову у зв`язку з недоведенням Приватним акціонерним товариством НЕК "Укренерго" наявності порушеного права.

Ураховуючи предмети спорів, підстави пред`явлених позовів та характер спірних правовідносин в обох справах: цивільній та господарській, а також процесуальну ситуацію у цивільній справі (врегулювання спору сторонами після відкриття провадження у справі), Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 10.01.2024 у справі № 916/1042/22 дійшла висновку про відсутність ознаки подібності процесуального питання у справі № 916/1042/22, що розглядається, та у справі № 638/3792/20. За висновком Великої Палати Верховного Суду, відмінними рисами характеризуються як сам предмет спору, так і обставини, з якими сторони пов`язували припинення існування спору.

У свою чергу, Суд зауважує, що у справі № 914/505/24 за первісним позовом про стягнення з відповідача заборгованості, у зв`язку з неналежним виконанням Споживачем умов договору про постачання електричної енергії споживачу від 16.12.2022 № 1274700 щодо оплати поставленої у січні 2024 року за таким договором електричної енергії, аналогічним чином неподібними зі справою № 638/3792/20 є предмет, підстави, обставини, з якими сторони пов`язували припинення існування спору у відповідній частині, оскільки у цій справі № 914/505/24 підставами для відмови в задоволенні клопотання позивача за первісним позовом про закриття провадження у справі слугували встановлені судами попередніх інстанцій обставини того, що в січні 2024 року в Споживача не було договірної заборгованості, так як Договір № 1274700 було укладено на строк до 31.12.2023, і подальше погашення Споживачем такої договірної заборгованості не здійснювалося.

Таким чином, правовідносини у справі № 638/3792/20 не є подібними в істотних аспектах зі справою, що розглядається № 914/505/24.

У справі № 904/7485/21 предметом розгляду були первісні вимоги Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі" до Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський комбінат харчових концентратів" про визнання припиненим з 01.01.2021 публічного договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії від 01.01.2019, укладеного між Акціонерним товариством "ДТЕК Дніпровські електромережі" та Приватним акціонерним товариством "Дніпропетровський комбінат харчових концентратів", та зустрічні вимоги Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський комбінат харчових концентратів" визнання протиправними та незаконними дій Акціонерного товариства "ДТЕК "Дніпровські електромережі" в частині одностороннього припинення з 08.10.2020 виконання публічного договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії від 01.01.2019. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 25.01.2022 у справі № 904/7485/21, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 01.06.2022, первісний позов Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі" задоволено. В задоволенні зустрічного позову Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський комбінат харчових концентратів" відмовлено.

Приймаючи постанову від 03.08.2022 у справі № 904/7485/21 про скасування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції в частині задоволення первісного позову, та приймаючи в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні первісного позову, та про залишення без змін рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову, Верховний Суд зазначив, що:

- у справі, яка розглядається, позивач обрав спосіб захисту порушеного права у вигляді визнання судом припиненим договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії;

- вимоги позивача про визнання договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії припиненим не відповідають встановленим законом способам захисту, за своєю правовою природою є вимогами про встановлення юридичного факту, що в сукупності свідчить про відсутність підстав для судового захисту прав позивача у обраний ним спосіб;

- за доводами Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський комбінат харчових концентратів" метою подання ним зустрічного позову у справі є відновлення Акціонерним товариством "ДТЕК Дніпровські електромережі" розподілу електричної енергії на об`єкти Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський комбінат харчових концентратів", які відносяться до II категорії електроприймачів;

- проте задоволення вимоги Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський комбінат харчових концентратів" про визнання протиправними дій Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі" не призведе до поновлення електропостачання об`єктів відповідача;

- за таких обставин, судова колегія доходить висновку, що Приватним акціонерним товариством "Дніпропетровський комбінат харчових концентратів" у зустрічному позові обрано неефективний спосіб захисту, який не забезпечить поновлення його порушених прав.

На відміну від справи № 904/7485/21, у даній справі № 914/505/24, предмет розгляду за зустрічним позовом були вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро ЛВ Лімітед" (нова назва - Товариство з обмеженою відповідальністю "Контінентал Фармерз Львів") до Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівенергозбут" про визнання припиненими зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівенергозбут" щодо постачання електричної енергії для Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро ЛВ Лімітед" за адресами Споживача, на підставі Договору № 1274700.

Тобто, у справі № 914/505/24 та у справі № 904/7485/21 не є подібними предмети позовів.

При цьому, у постанові від 03.08.2022 у справі № 904/7485/21 Верховний Суд не надавав висновків щодо належності, ефективності, та відповідності встановленим законом способам захисту вимог про визнання припиненими зобов`язання за договором.

Таким чином, правовідносини у справі № 904/7485/21 не є подібними в істотних аспектах зі справою, що розглядається № 914/505/24.

У постановах від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18, від 16.06.2021 у справі 910/14341/18, від 30.06.2022 у справі № 916/1466/21 Верховний Суд навів усталені висновки щодо питання застосування статті 224, частини 1 статті 255 Господарського кодексу України, статті 22, частини 2 статті 623 Цивільного кодексу України при вирішенні спорів про стягнення шкоди (збитків).

Суд зазначає, що висновки Верховного Суду щодо застосування зазначених норм матеріального права при вирішенні спорів про стягнення шкоди (збитків) є універсальними, однак їх застосування залежить від особливостей кожної конкретної справи, характеру спірних правовідносин, які виникли між сторонами, підстав позову, обставин справи, доказової бази тощо.

Так, постановою від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18 Велика Палата Верховного Суду залишила без змін рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, якими частково задоволено вимоги Фізичної особи-підприємця Понуровського Ю.О. до ГУ ДФСУ та Державної казначейської служби України по стягнення 215 792,00 грн матеріальної шкоди (збитків), 48 889,68 грн упущеної вигоди, 100 000,00 грн моральної шкоди, які виникли внаслідок того, що з січня по червень 2017 року ДПІ, незважаючи на наявність чинного договору про визнання електронних документів, безпідставно припинила реєстрацію податкових накладних, що подавалися позивачем, у зв`язку із чим останній був фактично позбавлений можливості здійснювати свою підприємницьку діяльність упродовж зазначеного періоду; як наслідок таких протиправних дій він як суб`єкт підприємницької діяльності поніс втрати майнового характеру. У вказаній постанові зазначено, що порушення договору з ПАТ «Управління Механізації Будівництва-23» з боку позивача було об`єктивним наслідком поведінки ДПІ, яка протиправно заблокувала реєстрацію податкових накладних позивача. Тому і збитки позивача, які полягали у сплаті ним штрафних санкцій на користь ПАТ «Управління Механізації Будівництва-23» на виконання судового рішення, стали об`єктивним наслідком поведінки ДПІ. Тому Велика Палата Верховного Суду вважала обґрунтованими висновки першої й апеляційної інстанцій щодо заподіяння позивачу збитків у розмірі суми пені, сплаченої позивачем на користь ПАТ «Управління Механізації Будівництва-23», тобто в сумі 200 000,00 грн та судового збору в сумі 3 992,00 грн, стягнутих за судовим рішенням у справі № 925/1308/17. Також Велика Палата Верховного Суду вважала, що порушення особою зобов`язання призводить до приниження її ділової репутації. Тому обґрунтованими є висновки першої й апеляційної інстанцій щодо заподіяння відповідачем позивачу моральної шкоди.

Постановою від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18 Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛУГАНСЬКА ФІРМА ПО АГРОХІМІЧНОМУ ОБСЛУГОВУВАННЮ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА "АГРОХІМ" до Міністерства оборони України про стягнення на користь позивача збитків у вигляді упущеної вигоди, внаслідок заподіяння його майну шкоди в результаті вибуху 29.10.2015 боєприпасів на складах ЗСУ, оскільки виснував, що позивач не довів наявності складу цивільного правопорушення як необхідної умови застосування такої міри відповідальності, адже він не надав належних доказів на підтвердження можливості реального отримання доходів у заявленій сумі за звичайних обставин, а також вжиття ним як кредитором заходів для їх одержання, що є необхідним при заявлені до стягнення упущеної вигоди.

Постановою від 30.06.2022 у справі № 916/1466/21 Верховний Суд залишив без змін рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, якими відмовлено у задоволенні позову Акціонерне товариство "Аграрний фонд" до Приватного підприємства "Брайловський" про стягнення збитків у розмірі 1 169 280 грн, які виникли внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору поставки зерна врожаю 2020 року від 27.03.2020 № 36-ВП-27.03.2020, у зв`язку з відсутністю у матеріалах справи доказів того, що позивач у справі зазнав як реальних збитків, так і упущеної вигоди, що свідчить про відсутність одного з елементів складу цивільного правопорушення.

Натомість, у даній справі № 914/505/24 суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро ЛВ Лімітед" (нова назва - Товариство з обмеженою відповідальністю "Контінентал Фармерз Львів") про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівенергозбут" 511,36 грн збитків, виходили з доведеності наявності всіх елементів складу цивільного правопорушення.

Враховуючи наведене, Суд зазначає, що в оскаржуваних судових рішеннях у даній справі, у співвідношенні з висновками Верховного Суду у вказаних вище справах не міститься протилежного правового висновку щодо застосування положень статті 224, частини 1 статті 255 Господарського кодексу України, статті 22, частини 2 статті 623 Цивільного кодексу України при вирішенні вимог про стягнення шкоди (збитків), оскільки застосування вказаних норм права у цій справі залежало від встановлених і доведених обставин справи, а також оцінки наданих до суду доказів, що входило в предмет доказування та формувало фактично-доказову базу.

Таким чином правовідносини у справі, яка розглядається, і в зазначених скаржником постановах Верховного Суду у справах № 925/1196/18, № 910/14341/18, № 916/1466/21, хоча і є подібними за матеріально-правовим регулюванням, але істотно відмінні (у справі, що розглядається, з одного боку, і в згаданих справах - з іншого) за фактично-доказовою базою - встановленими судами обставинами справи і зібраними та дослідженими в них доказами, що вказує на неподібність правовідносин у наведених до порівняння постановах Верховного Суду з правовідносинами у справі, яка розглядається, насамперед за змістовим критерієм.

З огляду на наведене, Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 914/505/24 з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому колегія суддів зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах "Ейрі проти Ірландії", п.24, Series A № 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява № 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними (пункт 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України).

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, Суд відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 914/505/24 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівенергозбут" на рішення Господарського суду Львівської області від 30.05.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.08.2024.

Керуючись статтями 234, 235, пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України, Суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційне провадження у справі № 914/505/24 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівенергозбут" на рішення Господарського суду Львівської області від 30.05.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.08.2024 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та не підлягає оскарженню.

Головуючий Н.М. Губенко

Судді О.М. Баранець

І.Д. Кондратова