Постанова

від 19.12.2024 по справі 160/31924/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

19 грудня 2024 року м. Дніпросправа № 160/31924/23

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Юрко І.В., суддів: Білак С.В., Чабаненко С.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2024 року в адміністративній справі №160/31924/23 (головуючий суддя першої інстанції - Кальник В.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, Новомосковського відділу державної виконавчої служби у Новомосковському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій та бездіяльності протиправними, стягнення моральної шкоди, визнання відсутності повноважень та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач 01.12.2023 року (згідно штампу на поштовому конверті) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до ГУ ДПС у Дніпропетровській області, Новомосковського ВДВС у Новомосковському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління МЮ (м.Одеса), ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог від 21.06.2024 року просив:

- визнати протиправними нарахування, саму вимогу, як незаконну (протиправну), тощо та скасувати податкову вимогу ГУ ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску № Ф-438511-53 від 25.01.2022 року, на суму 17857,84 грн.;

- зобов`язати ГУ ДПС у Дніпропетровській області відкоригувати в його картці платника податків помилково, протиправно та незаконно нарахований борг по ЄСВ шляхом списання та видалення із ІКП нарахованих йому сум у розмірі 17857,84 грн;

- зобов`язати ГУ ДПС у Дніпропетровській області зняти його з обліку по сплаті ЄСВ та як самозайняту особу;

- заборонити ГУ ДПС у Дніпропетровській області та його структурним підрозділам та філіалам нараховувати та стягувати з нього ЄСВ;

- зобов`язати ГУ ДПС у Дніпропетровській області зняти його як інваліда 3 групи пенсіонера з обліку по сплаті ЄСВ та як самозайняту особу згідно його звернень та заяв за 2022-23 роки;

- визнати протиправною бездіяльність Новомосковського ВДВС у Новомосковському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління МЮ (м.Одеса), щодо не вручення йому по цей час вимоги фіскального органу за 2022 рік, при цьому відкриття виконавчого провадження без її вручення та не направлення усіх постанов виконавчого провадження, не ознайомлення з виконавчим провадженням та усіма документами по цей час, тощо, що стосується оспорюваної вимоги ГУ ДПС у Дніпропетровській області за 2022 рік, не зняття повного арешту з рахунку, на який надходять пенсійні виплати;

- зобов`язати Новомосковський ВДВС у Новомосковському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління МЮ (м.Одеса) зняти арешт повністю з виплат так і з арештованого майна (квартири, інше) ОСОБА_1 ;

- визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Дніпропетровській області щодо тривалого не направлення йому довідки за повний 2023 рік для надання до суду згідно його заяви від 01.01.2024 року та повторної заяви з виключенням з обліку по ЄСВ, направленої пізніше у 2024 році, також направлених цьому відповідачу засобами Укрпошти;

- визнати протиправними дії відповідачів та бездіяльність шляхом створення штучних перешкод (не надання документів, довідок, тощо) в доступі до суду;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Дніпропетровській області направити на його адресу а довідку за повний 2023 рік, щодо його пенсії для подальшого надання її до суду, зокрема та відповіді на його заяви до них щодо зняття з обліку по сплаті ЄСВ, тощо.

- стягнути з кожного із відповідачів на його користь моральну шкоду по 3000000 грн. за рахунок бюджетних асигнувань на їх утримання;

- визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо тривалого не направлення йому по цей час або вручення вимоги від 25.01.2022 року фіскального органу відповідачами ГУ ДПС у Дніпропетровській області, Новомосковського ВДВС у Новомосковському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління МЮ (м.Одеса) також по цей час для надання цього документа до суду;

- зобов`язати відповідачів ГУ ДПС у Дніпропетровській області, Новомосковський ВДВС у Новомосковському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління МЮ (м.Одеса) вручити йому копію вимоги фіскального органу від 25.01.2022 року №Ф-438511-53;

- визнати відсутність повноважень (по ЄСВ, його адмініструванні, нарахуванні, тощо) у ГУ ДПС у Дніпропетровській області, згідно прямих норм основного закону, зокрема ст.ст. 8,19 та інших цього закону, а також норм Європейської конвенції з прав людини, зокрема ст.ст. 6,8,13 та практики Європейського суду з прав людини;

- визнати відсутність повноважень у Новомосковського ВДВС у Новомосковському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління МЮ (м.Одеса) згідно прямих норм основного закону зокрема ст. ст. 8,19 та інших норм цього закону проводити будь-які (жодної виконавчої дії), тощо без вручення йому оспорюваної вимоги податкової за 25.01.2022 року, а також тривалого не ознайомлення його з усіма документами виконавчого провадження з 2022 року по цей час (протиправна бездіяльність цього відповідача порушення прямих норм Конституції України ст.ст.55, 56, 60) не ознайомлення ОСОБА_1 з його правами як сторони виконавчого провадження по цей час (тривала протиправна бездіяльність Новомосковського ВДВС у Новомосковському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління МЮ (м.Одеса);

- встановити судовий контроль за виконанням рішення суду.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) від 25.01.2022 року №Ф-438511-53 на суму 17857,84 грн. є протиправною та такою, що прийнята всупереч приписів чинного законодавства України. Зазначив, що є пенсіонером та з 2002 року інвалідом ІІІ групи, проте, ГУ ДПС у Дніпропетровській області при формуванні спірної вимоги не враховано положення Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», яким встановлено, що особи з інвалідністю звільняються від сплати єдиного внеску. Позивач вказав, що перебував на обліку як самозайнята особа, оскільки отримав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №2275 від 21.03.2011 року, однак з 2011 по травень 2012 року був найманим працівником учбового закладу в м.Новомосковськ, який сплачував за нього страхові внески та адвокатською діяльністю ніколи не займався, доходів не мав, про що подавав звіти. Жодних повідомлень від податкової служби про наявність будь-якої заборгованості не отримував, спірна вимога відповідачами йому не направлялась, що свідчить, на його думку, про протиправну бездіяльність цих органів. Також зауважив, що лише 07.06.2022 року після накладення арешту на кошти він дізнався, що державним виконавцем Новомосковського ВДВС у Новомосковському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління МЮ (м.Одеса) було відкрите виконавче впровадження про стягнення з нього боргу на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 25.01.2022 року № Ф-438511-53 в сумі 17857,84 грн.. Також позивач зазначив, що протиправні дії посадових осіб тривалий час змусили його постійно писати скарги, заяви, звернення та вести переписку з контролюючими органами та відповідачами, що завдало йому великої шкоди зору, слуху та здоров`ю, при цьому значно підвищувався артеріальний тиск, і це тільки мала частина того, що він пережив, від таких незаконних дій відповідачів.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2024 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №Ф-438511-53 від 25.01.2022 року про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на суму 17857,84 грн..

Зобов`язано Головне управління ДПС у Дніпропетровській області внести зміни до інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ), виключивши суму недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Зобов`язано Головне управління ДПС у Дніпропетровській області зняти з 28.03.2011 року позивача з податкового обліку, як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - фізичну особу, яка провадить незалежну професійну діяльність.

Визнано протиправною бездіяльність Новомосковського відділу державної виконавчої служби у Новомосковському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) щодо направлення на адресу ОСОБА_1 копії постанови про відкриття виконавчого провадження №74079124.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Державного бюджету України судовий збір у сумі 1211,20 грн..

Стягнуто з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь Державного бюджету України судовий збір у сумі 2422,40 грн..

Стягнуто з Новомосковського відділу державної виконавчої служби у Новомосковському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Державного бюджету України судовий збір у сумі 1211,20 грн..

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду змінити в частині відмовлених позовних вимог та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Позивач вказує, що судом першої інстанції безпідставно не витребувано всіх необхідних доказів для всебічного розгляду справи, оскільки відповідачі відмовляються надавати їх на його запити та заяви. Зазначає, що тривале порушення його прав та інтересів з боку відповідачів завдали йому суттєвих матеріальних втрат та емоційних переживань, зокрема ним витрачено багато коштів на судові процеси, збір та подання доказів в обґрунтування своєї позиції, а також на лікування та препарати. Тривала та явно протиправна поведінка відповідачів, зокрема протиправні рішення та бездіяльність спричинили суттєвий розлад здоров`я позивача та змусили його захищати свої права в судовому порядку, що для нього, як для пенсіонера, є непомірним тягарем. Вважає, що ним доведено обґрунтованість заявленого розміру моральної шкоди.

Відповідач - ГУ ДПС у Дніпропетровській області також подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Відповідач зазначає, що висновок суду першої інстанції в частині визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на суму 17857,84 грн. є необґрунтованим, оскільки за період, який визначений у податковій вимозі, позивач не був звільнений від сплати ЄСВ, а тому нарахування заборгованості податковим органом є правомірним.

Сторони відзиви на апеляційні скарги не подали, що не перешкоджає розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, встановила наступне.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з 01.04.2007 року та є пенсіонером по інвалідності ІІІ групи, що підтверджується копією листа Головного управління ПФУ у Дніпропетровській області від 26.05.2023 року.

У позовній заяві та в апеляційній скарзі позивачем зазначено, що останній має право на заняття адвокатською діяльністю, про що видано відповідне свідоцтво за №2275 від 21.03.2011 року.

Разом з тим ані суду першої інстанції ані суду апеляційної інстанції копія такого свідоцтва позивачем надана не була та в матеріалах справи відсутня.

Згідно даних інформаційної системи ДПС України ОСОБА_1 з 28.03.2011 року до цього часу перебуває на обліку в Новомосковській ДПІ ГУ ДПС (м. Новомосковськ), як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю (адвокат).

Також, згідно даних інформаційної системи податкового органу ОСОБА_1 з 01.04.2007 року має ознаку «інвалід», що підтверджується листом Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 03.11.2023 року.

З тексту позовної заяви встановлено, що позивач неодноразово звертався до контролюючого органу із заявами, в яких просив звільнити від сплати єдиного соціального внеску як самозайняту особу, у зв`язку із встановленням ІІІ групи інвалідності, однак докази таких звернень в матеріалах справи відсутні.

25.01.2022 року ГУ ДПС у Дніпропетровській області на підставі даних інформаційної системи податкового органу прийнято вимогу №Ф-438511-53 про сплату позивачем боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 17857,84 грн. (а.с.167).

Підставою для формування даної вимоги стала інформація, наявна в базі даних інформаційної системи податкового органу по інтегрованій картці платника податків, в якій відображено несплачені нарахування на момент винесення спірної вимоги:

- за II квартал 2019 року по терміну сплати 19.07.2019 року в сумі 2754,18 грн.;

- за III квартал 2019 року по терміну сплати 21.10.2019 року в сумі 2754,18 грн.

- за IV квартал 2019 року по терміну сплати 20.01.2020 року в сумі 2754,18 грн.

- за 1 квартал 2020 року по терміну сплати 21.04.2020 року в сумі 2078,12 грн.;

- за II квартал 2020 року по терміну сплати 20.07.2020 року в сумі 1039,06 грн.;

- за III квартал 2020 року по терміну сплати 19.10.2020 року в сумі 3178,12 грн.;

- за IV квартал 2020 року по терміну сплати 19.01.2021 року в сумі 3300,00 грн..

Загальна сума недоїмки за період 2019 - 2020 роки склала 17857,84 грн..

Вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-438511-53 від 25.01.2022 року була направлена ОСОБА_1 рекомендованим листом з повідомленням про вручення за заявленою платником адресою місця реєстрації, а саме: АДРЕСА_1 , та отримана позивачем 10.02.2022 року, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення з особистим підписом останього (а.с.168).

У зв`язку з несплатою позивачем сум ЄСВ, визначених вимогою про сплату боргу (недоїмки) №Ф-438511-53 від 25.01.2022 року, ГУ ДПС у Дніпропетровській області направило вказану вимогу до органів ВДВС для примусового виконання як узгоджену.

Вважаючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) протиправною, а також протиправними дії та бездіяльність всіх відповідачів, позивач оскаржив таку вимогу (рішення відповідачів) та дії (бездіяльність) відповідачів до суду.

Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464-VI (далі по тексту - Закон №2464, в редакції на момент спірних правовідносин).

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (п.2 частини першої статті 1 Закону №2464).

Згідно із п.5 ч.1 ст.4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Положеннями ч.4 ст.4 Закону №2464 визначено, що особи, зазначені в пунктах 4 та 5-1 частини 1 цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Таким чином, фізичні особи, які отримують пенсію по інвалідності і які провадять незалежну професійну діяльність, звільняються від сплати за себе єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на підставі ч.4 ст.4 Закону №2464, проте, не позбавлені права сплачувати цей внесок на добровільних засадах.

Так, добровільна участь особи, яка виявили бажання бути платниками єдиного внеску, передбачає собою укладення договору на добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Предметом спору у цій справі є оцінка правомірності вимоги податкового органу з огляду на наявність у позивача як самозайнятої особи обов`язку сплачувати ЄСВ за період 2019-2020 років, зважаючи на те, що позивач є особою з інвалідністю.

З матеріалів справи встановлено, що позивач перебуває на обліках в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з 01.04.2007 року як пенсіонер по інвалідності ІІІ групи, в Новомосковській ДПІ ГУ ДПС (м. Новомосковськ), як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю (адвокат).

Згідно даних інформаційної системи податкового органу позивач з 01.04.2007 року має ознаку «інвалід».

Вказана обставина контролюючим органом в апеляційній скарзі не спростована.

Доказів звернення позивача до контролюючого органу із заявами про добровільну участь зі сплати ЄСВ, як і укладення договору на добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, відповідачем не надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції та в матеріалах справи такі докази відсутні.

Тобто, контролюючий орган володів інформацією щодо наявності у позивача пільги щодо сплати єдиного внеску відповідно до норм ч.4 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, однак 25.01.2022 року відповідач сформував вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування №Ф-438511-53 в сумі 17857,84 грн.

Таким чином, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами наявність підстав для формування та направлення позивачу, як особі з інвалідністю, яка перебуває на обліку як самозайнята особа та отримує пенсію по інвалідності, спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки), а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправності вказаної вимоги та наявності підстав для її скасування.

Відповідно до частини третьої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Таким чином, з метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, та з метою дотримання судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність зобов`язання ГУ ДПС у Дніпропетровській області скасувати нараховану недоїмку зі сплати єдиного внеску із внесенням відповідної інформації до інтегрованої картки платника податків.

Щодо зобов`язання податкового органу зняти позивача з обліку як по сплаті ЄСВ так і як самозайняту особу, суд першої інстанції зазначив, що матеріалами справи не підтверджено, що позивач мав право на здійснення адвокатською діяльністю, оскільки копії свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю та/або витягу з реєстру адвокатів України на підтвердження такого статусу у позивача відповідачем не надано ані суду першої, ані суду апеляційної інстанції та в матеріалах справи такі докази відсутні.

Крім того, відповідачем не надано доказів того, що саме стало підставою для взяття позивача на облік як платника єдиного внеску, а саме особи, яка провадить незалежну професійну діяльність, оскільки у 2017-2022 роках позивач не провадив незалежної професійної адвокатської діяльності та не отримував доходу від такої діяльності.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що матеріалами справи не підтверджено право позивача на здійснення адвокатської діяльності, а також те, що така діяльність ним взагалі здійснювалась та від неї отримувався дохід, а тому взяття та перебування позивача на обліку як платника єдиного внеску, а саме особи, яка провадить незалежну професійну діяльність є безпідставним, у зв`язку із чим зобов`язання Головного управління ДПС у Дніпропетровській області зняти з 28.03.2011 року позивача з податкового обліку, як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - фізичну особу, яка провадить незалежну професійну діяльність, є правомірним.

Позивач вважає рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог незаконним та необґрунтованим, оскільки заявлені позивачем вимоги спрямовані саме на відновлення його порушених прав та забезпечення захисту його майнових прав та інтересів у майбутньому, оскільки тривала протиправна поведінка відповідачів спричинила позивачеві як майнову так і моральну шкоду.

Суд апеляційної інстанції вважає правомірним висновок суду першої інстанції щодо необґрунтованості та передчасності частини вимог позивача, заявлених до відповідачів - ГУ ДПС у Дніпропетровській області, Новомосковського ВДВС у Новомосковському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління МЮ (м.Одеса), оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому.

В апеляційній скарзі позивач просить суд задовольнити всі заявлені ним позовні вимоги, шляхом зміни судового рішення.

Разом з тим, будь-якого обґрунтування на підтвердження заявлених позовних вимог, та спростування висновків суду першої інстанції в цій частині рішення, окрім того, що було викладено у позовній заяві та якому судом першої інстанції надано оцінки, позивачем не наведено.

Таким чином, підстави для задоволення апеляційної скарги позивача в частині відмовлених позовних вимог відсутні.

Щодо стягнення з відповідачів моральної шкоди у розмірі 3000000 грн. з кожного, апеляційний суд зазначає про таке.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Приписами статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Правова позиція щодо відшкодування моральної шкоди, завданої суб`єктом владних повноважень, викладена Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 року у справі №464/3789/17.

Зокрема, Верховний Суд дійшов висновку, що моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 52, п. 56).

В постанові від 27.11.2019 року у справі №750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставини справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (п.51, п.53).

Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 07.03.2023 року у справі №280/1530/20 у подібних правовідносинах, зазначено, що поняття «моральна шкода» є оціночним, комплексним і таким, що потребує дослідження в кожному окремому випадку згідно із загальними підходами до відшкодування моральної шкоди, що відповідатиме правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року в справі №750/6330/17.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, позивачем не доведено наявності страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин, причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями відповідачів, відповідно до яких заподіяно шкоду, яку саме заподіяно шкоду та в чому вона полягає.

Загальне та неконкретизоване посилання позивача на те, що триваюча протиправна поведінка відповідачів призвела до моральних та емоційних страждань та проблем зі здоров`ям, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки такі доводи належним чином не доведені та не обґрунтовані.

Щодо розміру грошового відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд вважає, що позивачем жодним чином не обґрунтовано заявлений розмір моральної шкоди - 3000000 грн. з кожного відповідача та не вказано чим керувався позивач при визначенні та розрахунку такого розміру грошової виплати.

Підстави для встановлення судового контролю за виконанням рішення суду також відсутні, оскільки позивач не надав доказів того, що відповідачі будуть умисно чи цілеспрямовано уникати виконання рішення суду в його зобов`язальній частині.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення адміністративного позову.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними тому підстави для задоволення апеляційних скарг та скасування рішення суду відсутні.

Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки дана справа розглянута судом апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини 1 статті 310 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного провадження та не відноситься до справ, передбачених частиною 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2024 року в адміністративній справі №160/31924/23 залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2024 року в адміністративній справі №160/31924/23 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і може бути оскаржена в частині вимог до Новомосковського відділу державної виконавчої служби у Новомосковському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

В іншій частині постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий - суддяІ.В. Юрко

суддяС.В. Білак

суддяС.В. Чабаненко