Постанова

від 18.12.2024 по справі 2040/6056/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 2040/6056/18

касаційне провадження № К/9901/11844/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області (далі - Управління) на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.11.2018 (суддя Біленський О.О.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26.03.2019 (головуючий суддя - Чалий І.С., судді - Жигилій С.П., Перцова Т.С.) у справі за позовом Головного управління ДФС у Харківській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «КЛИЧ» (далі - Товариство) про накладення арешту на кошти платника податків,

У С Т А Н О В И В:

Управління 27.07.2018 звернулось до суду із позовом до Товариства, у якому просило накласти арешт на кошти платника податків шляхом зупинення видаткових операцій платника податків на рахунках Товариства, відкритих у банківських установах, що обслуговують такого платника податків.

На обґрунтування зазначених позовних вимог Управління послалося на те, що Товариство не допустило перевіряючих до проведення документальної позапланової виїзної перевірки, призначеної згідно наказу заступника начальника Управління від 21.12.2017 № 8000, за наявності законних підстав для її проведення.

Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 28.11.2018, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 26.03.2018, у задоволенні позову відмовив повністю.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що: на дату ухвалення судового рішення у даній справі рішення про застосування умовного адміністративного арешту майна Товариства фактично припинило свою дію у зв`язку зі спливом 96 годин для визнання арешту обґрунтованим; під час судового розгляду справи контролюючим органом не надано доказів наявності у Товариства податкового боргу та відсутності у відповідача майна, яке може слугувати джерелом погашення такого податкового боргу.

Управління оскаржило рішення судів першої та апеляційної інстанцій до Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, який ухвалою від 17.05.2019 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені із порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що у контролюючого органу були усі законні підстави щодо проведення перевірки Товариства, призначеної згідно наказу заступника начальника Управління від 21.12.2017 № 8000, тоді як Товариство протиправно не допустило перевіряючих до проведення перевірки, з огляду на що заступником начальника Управління було прийняте обґрунтоване рішення про застосування умовного адміністративного арешту майна Товариства. Також, скаржник вказує, що суди попередніх інстанцій помилково застосували до спірних правовідносин положення підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, оскільки такі правовідносини врегульовані положеннями статті 94 цього Кодексу.

Товариство у відзиві на касаційну скаргу просить суд відмовити у її задоволенні, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 17.12.2024 призначив справу до касаційного розгляду у попередньому судовому засіданні на 18.12.2024.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що заступником начальника Управління на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, пункту 41.1 статті 41, пунктів 61.1, 61.2 статті 61, підпункту 62.1.3 пункту 62.1 статті 62, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, пункту 82.2 статті 82 Податкового кодексу України був виданий наказ від 21.12.2017 № 8000 «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства».

На підставі зазначеного наказу та направлення на перевірку від 22.12.2017 №11539 фахівцем контролюючого органу здійснено вихід на документальну позапланову виїзну перевірку Товариства.

Представник Товариства за довіреністю - Кобрін М.В. відмовився від підпису у направленні на перевірку та не допустив фахівця контролюючого органу до проведення позапланової виїзної перевірки, про що складено акт відмови від підпису у направленні на перевірку №5540/20-40-14-11-11/21184174 від 27.12.2017 та акт відмови в допуску до проведення перевірки № 5541/20-40-14-11-11/21184174 від 27.12.2017.

27.07.2018 о 09:15 год. заступником начальника Управління було прийняте рішення №31511/10/20-40-14-11-18, яким застосовано умовний адміністративний арешт майна та коштів на рахунку платника податків- Товариства.

З огляду на не допуск фахівців контролюючого органу до проведення перевірки, Управління звернулось до суду із даним позовом.

Загальна процедура і підстави застосування адміністративного арешту контролюючими органами визначені статтею 94 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - ПК України).

Визначення адміністративного арешту як виняткового способу забезпечення виконання обов`язків платника податків, наведене в пункті 94.1 статті ПК України, за своїм змістом однаково охоплює як арешт коштів, так і арешт іншого майна.

Згідно з пунктом 94.4 статті 94 ПК України арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.

Арешт коштів на рахунку платника податків відповідно до абзацу другого підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 ПК України здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.

Підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків, є універсальними та визначені пунктом 94.2 статті 94 ПК України. Обидва види арешту, за загальним правилом, застосовуються з однакових підстав і розрізняються лише процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів).

Приписи статті 94 ПК України викладаються в єдиному контексті та відповідні правові норми регулюють як правовідносини, що виникають при накладенні адміністративного арешту майна, так і арешту коштів платника податків.

Відтак, арешт на кошти платника податків накладається за наявності підстав, визначених пунктом 94.2 статті 94 ПК України.

Згідно із пунктом 94.2 статті 94 ПК України арешт майна може бути застосовано, якщо з`ясовується одна з таких обставин: платник податків порушує правила відчуження майна, що перебуває у податковій заставі; фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон; платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу; відсутні дозволи (ліцензії) на здійснення господарської діяльності, а також у разі відсутності реєстраторів розрахункових операцій, зареєстрованих у встановленому законодавством порядку, крім випадків, визначених законодавством; відсутня реєстрація особи як платника податків у контролюючому органі, якщо така реєстрація є обов`язковою відповідно до цього Кодексу, або коли платник податків, що отримав податкове повідомлення або має податковий борг, вчиняє дії з переведення майна за межі України, його приховування або передачі іншим особам; платник податків відмовляється від проведення перевірки стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі; платник податків не допускає податкового керуючого до складення акта опису майна, яке передається в податкову заставу; латник податків (його посадові особи або особи, які здійснюють готівкові розрахунки та/або провадять діяльність, що підлягає ліцензуванню) відмовляється від проведення відповідно до вимог цього Кодексу інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів (зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки).

Водночас ПК України передбачені також інші, додаткові випадки накладення арешту на кошти платника податків, крім тих, що визначені статтею 94 цього Кодексу.

Так, підпунктами 20.1.31, 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що контролюючі органи мають право: звертатися до суду щодо зупинення видаткових операцій платника податків на рахунках такого платника податків у банках та інших фінансових установах (крім операцій з видачі заробітної плати та сплати податків, зборів, єдиного внеску, а також визначених контролюючим органом грошових зобов`язань платника податків, погашення податкового боргу), у тому числі при недопущенні посадових осіб контролюючих органів до обстеження територій та приміщень; звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Наведені законодавчі норми встановлюють одночасно як право контролюючого органу на звернення до суду з вимогою про накладення арешту на кошти платника податків, так і підстави для реалізації цього повноваження. Такими підставами є: 1) відсутність майна, за рахунок якого може бути погашений податковий борг; 2) недостатність такого майна для погашення суми податкового боргу через те, що балансова вартість цього майна менша за відповідну суму податкового боргу; 3) майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

В свою чергу, відсутність умов для застосування арешту коштів платника податків, передбачених пунктом 94.2 статті 94 ПК України, за наявності умов, встановлених підпунктом 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 ПК України, не може бути підставою для відмови у застосуванні арешту коштів на рахунках платника податків, оскільки норма підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 ПК України є імперативною і обов`язковою до виконання.

Норми підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 та пункту 94.2 статті 94 ПК України не заперечують за змістом одна одну, оскільки регулюють різні правовідносини. Норми пункту 94.2 ПК України визначають загальні підстави для застосування арешту як майна, так і коштів платника податків. Натомість підпункт 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 ПК України регулює інше коло суспільних відносин, а саме питання накладення арешту виключно на кошти платника податків та інші цінності, що знаходяться у банках, причому в специфічній ситуації - за відсутності достатнього для погашення податкового боргу майна.

Таким чином, законодавець передбачив два види арешту майна в залежності від підстав та порядку його застосування: адміністративний арешт майна, в тому числі грошових коштів на банківському рахунку, як спосіб забезпечення виконання платником податків його обов`язків, визначених законом, який в залежності від виду майна застосовується за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу або судовим рішенням; арешт коштів та інших цінностей платника податків, що знаходяться у банку, який застосовується за рішенням суду як спосіб забезпечення погашення податкового боргу, підставою для застосування якого є відсутність або недостатність у платника податків майна для погашення податкового боргу.

В свою чергу, положеннями пунктів 88.1, 88.2 статті 88 ПК України передбачено, що з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов`язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу. Право податкової застави виникає згідно з цим Кодексом та не потребує письмового оформлення.

Пунктом 89.2 ПК України встановлено, що з урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому. У разі якщо балансова вартість майна, на яке поширюється податкова застава, є меншою ніж сума податкового боргу платника податків, право податкової застави поширюється на таке майно.

Згідно з пунктом 89.3 статті 89 ПК України майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису. До акта опису включається ліквідне майно, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу. Опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, яке пред`являється платнику податків, що має податковий борг. Акт опису майна, на яке поширюється право податкової застави, складається податковим керуючим у порядку та за формою, що затверджені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Відмова платника податків від підписання акта опису майна, на яке поширюється право податкової застави, не звільняє такого платника податків від поширення права податкової застави на описане майно. У такому випадку опис здійснюється у присутності не менш як двох понятих.

Відповідно до абзацу 1 пункту 89.5 статті 89 ПК України у разі якщо на момент складення акта опису майно відсутнє або його балансова вартість менша від суми податкового боргу, право податкової застави поширюється на інше майно, на яке платник податків набуде право власності у майбутньому до погашення податкового боргу в повному обсязі.

З огляду на те, що умовний адміністративний арешт майна Товариства припинив свою дію в силу положень підпункту 94.19.1 пункту 94.19 статі 94 ПК України, а арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, що на дату ухвалення судового рішення у даній справі контролюючим органом не надано, а судами не добуто доказів наявності у Товариства податкового боргу, оскільки накладення арешту на кошти платника податків у банках обмежене сумою такого податкового боргу, та вжиття позивачем заходів щодо встановлення майна, яке може слугувати джерелом погашення податкового боргу, оскільки положеннями підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючим органам надано право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

В свою чергу, при зверненні до суду із позовною вимогою щодо зупинення видаткових операцій платника податків на рахунках такого платника податків у банках та інших фінансових установах, контролюючий орган зобов`язаний був навести у позовній заяві та надати докази недопущення Товариством посадових осіб контролюючих органів до обстеження територій та приміщень, чого Управлінням в процесі розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій зроблено не було.

Таким чином, доводи Управління, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків, наведених у рішенні Харківського окружного адміністративного суду від 28.11.2018 та постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 26.03.2019, оскільки суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права до встановлених у справі правовідносин, а тому у задоволенні касаційної скарги слід відмовити.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 349, ст. 350, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.11.2018 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26.03.2019 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова