Окрема думка

від 04.10.2024 по справі 754/413/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

Гудими Д. А., Краснощокова Є. В.

04 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 754/413/22

провадження № 61-10370св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. (суддя-доповідач), касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рагаш проперті» задовольнив частково. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 05 лютого 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 червня 2024 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно за Товариством з обмеженою відповідальністю «Лібра Ком» скасував, а провадження у справі в цій частині закрив. В іншій частині рішення Деснянського районного суду міста Києва від 05 лютого 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 червня 2024 року залишив без змін. Роз`яснив Товариству з обмеженою відповідальністю «Рагаш проперті», що розгляд справи в частині позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно за Товариством з обмеженою відповідальністю «Лібра Ком» віднесено до юрисдикції господарського суду.

В цій справі позов обґрунтований тим, що позивач є власником нежитлового приміщення № 187, 188 на АДРЕСА_1 , загальною площею 447,2 кв. м; він з`ясував, що у вказаного нежитлового приміщення (група приміщень АДРЕСА_2 , загальною площею 470,2 кв. м) є ще один власник, який зареєстрував право власності на це приміщення із іншою площею та під іншим реєстраційним номером на ім`я ОСОБА_1 ; правовстановлюючі документи, на підставі яких було проведено реєстрацію права власності на спірне приміщення, не видавались, і право власності зареєстровано за підробленими документами; 20 травня 2021 року рішенням суду скасовано державну реєстрацію права власності на вказане приміщення та визнано недійсним договір купівлі-його продажу від 27 серпня 2018 року, укладений щодо цього приміщення між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;16 грудня 2021 року на підставі договору купівлі-продажу зареєстровано право власності на спірне приміщення за ТОВ «Лібра Ком»; оскільки договір купівлі-продажу, на підставі якого ОСОБА_1 набув право власності на спірне приміщення, судовим рішенням визнано недійсним, а державну реєстрацію на це приміщення скасовано, на момент укладення договору на спірне приміщення ухвалою суду було накладено арешт, договір купівлі-продажу від 24 червня 2021 року, на підставі якого на спірне приміщення право власності набув ОСОБА_3 (купивши його у ОСОБА_1 ), а також договір купівлі-продажу від 16 грудня 2021 року, на підставі якого власником спірного приміщення стало ТОВ «Лібра Ком», підлягають скасуванню.

Відповідно до висновку судового експерта за результатами проведення будівельно-технічної експертизи від 10 березня 2023 року № 10/03/2023, проведеної на замовлення позивача, група приміщень АДРЕСА_2 , загальною площею 470,2 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1613511780000) є тотожною (одним і тим же приміщенням (групою приміщень)) групі приміщень № 187, 188 на АДРЕСА_1 , загальною площею 447,2 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1536985480000), що розташовані в незавершеній будівництвом прибудові до житлового будинку на АДРЕСА_1 .

Позивач просив суд:

визнати недійсним договір купівлі-продажу групи приміщень, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1613511780000, від 24 червня 2021 року, зареєстрований у реєстрі за № 466 та посвідчений приватним нотаріусом Марчук К. В.;

скасувати за ОСОБА_3 державну реєстрацію права власності на групу приміщень, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1613511780000 (номер запису про право власності: 58929914 від 24 червня 2021 року);

визнати недійсним договір купівлі-продажу групи приміщень, зареєстрований у реєстрі за № 2544 та посвідчений приватним нотаріусом Жуковою Ю. В.;

скасувати за ТОВ «Лібра Ком» державну реєстрацію права власності на групу приміщень.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 05 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 19 червня 2024 року, у позові відмовлено.

Суди виходили з того, що позивач, заявляючи вимогу про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 24 червня 2021 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , не визначив ОСОБА_1 відповідачем у справі.

Позивач не є стороною оспорюваних ним договорів купівлі-продажу, предметом яких є група приміщень, які позивач вважає своєю власністю.

Обраний позивачем спосіб захисту щодо визнання правочинів недійсними та скасування державної реєстрації не призведе до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу щодо об`єкта нерухомого майна. Захист порушених прав позивача можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Верховний Суд вказав, що:

спір у цій справі в частині позовних вимог про скасування державної реєстрації до ТОВ «Лібра Ком» є спором щодо права власності на нерухоме майно між юридичними особами, тому з огляду на суб`єктний склад сторін справа в частині наведених позовних вимог належить до юрисдикції господарських судів, оскаржені судові рішення у вказаній частині підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі;

суди попередніх інстанцій врахували правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 30 липня 2020 року по справі № 670/23/18 і зробили обґрунтований висновок про те, що у справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору як відповідачі мають залучатись всі сторони правочину, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна із них;

захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК. Верховний Суд зауважує, що обраний позивачем спосіб захисту щодо визнання правочинів недійсними та скасування державної реєстрації не призведе до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу щодо об`єкта нерухомого майна. У зв`язку із чим суди дійшли обґрунтованого висновку, що захист порушених прав позивача можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК.

Не можемо погодитись з більшістю колегії суддів в частині висновку щодо обраного позивачем як володіючим власником способу захисту порушеного права з таких мотивів.

Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. А суд перевіряє, чи є заявлена вимога належною.

Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження

№ 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 4 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)).

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висновувала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18, від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зазначено, що «питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18). Зокрема, в пункті 39 зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; в пункті 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду вважає доцільним частково відступити від зазначених висновків шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння».

У пункті 11.10 постанови від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 (провадження № 14-86цс22) Велика Палата Верховного Суду вказала, що «вимоги про визнання незаконним (недійсним) і скасування рішення органу влади про надання земельної ділянки у власність і про скасування державної реєстрації такого права за певних умов можна розглядати як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме ці рішення та реєстрація створюють відповідні перешкоди».

Зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 496/1059/18 (провадження № 14-209цс21) викладено висновок, що «для ефективного захисту прав володіючого власника нерухомого майна, щодо якого до Державного реєстру незаконно внесено запис про право іпотеки іншої особи, з якою власник не перебував у зобов`язальних відносинах, має застосовуватись негаторний позов про усунення перешкод у здійсненні власником права розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України), з яким власник може звернутись, зокрема, шляхом пред`явлення вимоги про скасування державної реєстрації права іпотеки зазначеної особи. При цьому оспорювання ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного нерухомого майна або документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію права іпотеки за відповідачем, не є ефективним способом захисту прав власника від описаного вище порушення».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2024 року у справі № 914/1785/22 (провадження № 12-31гс24) зроблено висновок, що:

«якщо суд дійшов висновку, що право власності позивача на земельну ділянку було порушено незаконною реєстрацією права власності на нерухоме майно за відповідачами, з якими позивач не перебував у зобов`язальних відносинах, державний реєстратор на підставі судового рішення про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке набрало законної сили, проводить державну реєстрацію припинення права власності відповідачів, що усуває для позивача перешкоди у здійсненні ним правоможності розпоряджатись своїми земельними ділянками (схожі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 496/1059/18).

При цьому в силу положень абзацу першого частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV у чинній редакції, відомості про право власності відповідачів не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону. Натомість державний реєстратор вчиняє нову реєстраційну дію - внесення до Державного реєстру відомостей про припинення права власності відповідачів на нерухоме майно на підставі судового рішення [див. mutatis mutandis висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пунктах 132, 133 постанови від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20)].

Відповідно до частини сьомої статті 14 Закону № 1952-IV у разі ухвалення судом рішення про закриття розділу Державного реєстру у випадках, передбачених цією статтею, закриття відповідного розділу допускається виключно у разі, якщо таким судовим рішенням вирішується питання щодо набуття та/або припинення речових прав, обтяжень речових прав на об`єкт нерухомого майна, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, щодо якого закривається розділ у Державному реєстрі. Враховуючи, що державна реєстрація права приватної власності ПП «Ярина Плюс» на нежитлові приміщення загальною площею 230,1 кв. м за адресою: АДРЕСА_3 , як на нерухоме майно була здійснена помилково, а зазначене майно не є нерухомим, така державна реєстрація підлягає скасуванню із закриттям відповідного розділу Державного реєстру.

У зв`язку зі скасуванням державної реєстрації прав приватної власності ПП «Ярина Плюс» на зазначені нежитлові приміщення із закриттям відповідного розділу Державного реєстру Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками апеляційного суду про відмову у задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності ПП «Мотор» та ОСОБА_4 на ці нежитлові приміщення».

У постановах Верховного Суду 15 серпня 2019 року у справі № 905/2122/18 та від 21 січня 2021 року у справі № 925/1222/19, на які є посилання в касаційній скарзі, вказано, що «спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно».

У справі, що переглядається, позивач обґрунтовує заявлені ним вимоги в частині скасування державної реєстрації наявністю в нього зареєстрованого права власності на спірне приміщення та незаконністю реєстрації за відповідачами аналогічного права щодо того ж нерухомого майна, що створює для позивача перешкоди в реалізації правоможності власника на розпорядження цим нерухомим майном.

Тому за обставин цієї справи та виходячи з мети позову, який спрямовано на усунення перешкод у здійсненні позивачем права розпорядження спірним приміщенням, щодо якого до державного реєстру незаконно внесено записи про право власності інших осіб, з якими власник не перебував у зобов`язальних відносинах, відповідну вимогу до останнього набувача можна розглядати як вимогу про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом скасування державної реєстрації права із закриттям відповідного розділу Державного реєстру. При цьому оспорювання ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного нерухомого майна або документів, на підставі яких проведено таку державну реєстрацію права за відповідачем, скасування попередніх рішень (записів) про державну реєстрацію прав не є ефективним способом захисту прав власника від такого порушення.

Тож у таких справах вимога про витребування володіючим власником свого майна з чужого незаконного володіння не є належним способом захисту права, яке позивач вважає порушеним.

Тому у колегії суддів в цій справі не було підстав для висновку, що обраний позивачем спосіб захисту щодо скасування державної реєстрації до останнього набувача цього майна є неналежним, а захист його порушених прав можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову. Тим більше, що за відповідною вимогою до ТОВ «Лібра Ком» (останнього набувача) касаційний суд провадження у справі закрив та роз`яснив позивачу, що розгляд справи в частині позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно за ТОВ «Лібра Ком» віднесено до юрисдикції господарського суду.

Судді Д. А. Гудима

Є. В. Краснощоков