Постанова

від 23.12.2024 по справі 471/571/24

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

23.12.24

22-ц/812/1690/24

Провадження № 22-ц/812/1690/24 Суддя першої інстанції Гукова І.Б.

Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

20 грудня 2024 року м. Миколаїв Справа № 471/571/24

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Царюк Л.М.,

суддів Базовкіної Т.М., Яворська Ж.М.,

при секретарі судового засідання Колосовій О.М.,

за участю представника позивачки - Любченка В.М.,

представниці відповідача - Петренко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Селянської спілки приватних паїв «Куйбишева» на рішення Братського районного суду Миколаївської області від 26 вересня 2024 року, повний текст якого складено 27 вересня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Гукової І.Б., в залі судового засідання в с-ще Братське, за позовом ОСОБА_1 до Селянської спілки приватних паїв «Куйбишева», третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Товариства з обмеженою відповідальністю «Куйбишева» про розірвання договору оренди землі,

В С Т А Н О В И В:

29 квітня 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Селянської спілки приватних паїв «Куйбишева» (далі ССПП «Куйбишева»), третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Товариства з обмеженою відповідальністю «Куйбишева» (далі ТОВ «Куйбишева») про розірвання договору оренди землі.

Позов обґрунтовувала тим, що вона є власником земельної ділянки, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 5,8487 га, кадастровий номер 4821483900:05:000:0068, яка на підставі договору оренди від 01 січня 2006 року та додаткових угод до цього договору, була передана у користування відповідачу.

В квітні 2024 року їй стало відомо, що відповідачем, без узгодження з нею, передано орендовану земельну ділянку в суборенду ТОВ «Куйбишева», згідно договору суборенди землі.

Укладаючи договір суборенди без згоди власника землі відповідач порушив умови договору оренди.

Посилаючись навикладене, ОСОБА_1 просила судрозірвати договіроренди земельноїділянкикадастровий номер 4821483900:05:000:0068, площею 5.8486 га від 01 січня 2006 року, укладений між нею та ССПП «Куйбишева».

Рішенням Братського районного суду Миколаївської області від 26 вересня 2024 року позов задоволено.

Договір оренди земельної ділянки з кадастровим № 4821483900:05:000:0068 площею 5.8486 га, від 01 січня 2006 року укладений між ОСОБА_1 та ССПП «Куйбишева» розірвано.

Стягнуто з ССПП «Куйбишева» на користь ОСОБА_1 витрати понесені при сплаті судового збору у сумі 1211.20 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідач (орендар) без згоди позивача (орендодавця) передав ТОВ «Куйбишева» у суборенду належну останньому земельну ділянку, що свідчить про порушення орендарем вимог статті 8 Закону України «Про оренду землі» та невиконання орендарем обов`язків, передбачених статтею 25 Закону України «Про оренду землі» і умов договору оренди землі, що є підставою для його дострокового розірвання.

У справі, що розглядається, предметом спору є розірвання договору оренди землі від 01 січня 2006 року, а не договору суборенди.

Окрім цього, суду не надано доказів розірвання договору суборенди, так як до заяви додано витяг з Державного реєстру речових прав щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4821483900:05:000:0067, тоді як позивачка є власником земельної ділянки з кадастром номером 4821483900:05:000:0068.

Не погодившись з рішення суду, ССПП «Куйбишева» подала апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Апеляційна скаргамотивована тим,що твердженняпозивачки,про те,що вона ненадавала згодина укладаннядоговору суборенди та не підписувала її, є хибними та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки на час відкриття провадження та на час прийняття оскаржуваного рішення на спірну земельну ділянку не існувало жодних інших договорів.

Отже позовна заява не містить і не містила підстави позову та також не містить будь - яких інших доказів, які вказують на грубе порушення умов договору оренди.

Саме договір суборенди в даній справі є підставою позову, але суд при винесенні рішення не врахував практику Верховного Суду викладену у постанові від 29 серпня 2023 року у справі № 910/5958/20, де Верховний Суд констатував, що крім учасників правочину (сторін договору), позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути будь-яка заінтересована особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Також суд фактично позбавив відповідача та його представника можливості участі у справі та надання відповідних та належних доказів, порушивши процесуальні права, надаючи явну перевагу одній із сторін процесу фактично позбавив відповідача доступу до правосуддя, розглянувши позов без участі представника відповідача, не зважаючи на його заяву про перебування у відпустці.

Жодних неврегульованих питань щодо предмету спору, а саме договору оренди не було на час пред`явлення позову то ж і не могло залишитися на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення з урахуванням сум сплаченої орендної плати за землю і сплачених підприємством податків.

В квитанції про сплату судового збору вказано іншого позивача, за такого судовий збір за подання ОСОБА_1 позовної заяви сплачено не було.

Суд,провів розглядсправи поверхнево,упереджено надаючиперевагу стороніпозивача, неперевіривши належнимчином наданідокази,заперечення тапояснення третьоїособи винісрішення пророзірвання договоруоренди,належним чиномне дослідившивсі обставинисправи,не надавналежну оцінкуусім доказампо справі,та простовстановив вказаніобставини позивачемв позовнійзаяві безбудь-якихобґрунтованих доказів,та передчасновиніс рішенняпо справі.Відповідача взагалі було позбавлено права на доступ до правосуддя та права на захист своїх прав.

Позивач не надав суду належних та достатніх доказів на підтвердження тих обставин на які він посилається в позові, а суд не перевірив належним чином та наданими йому можливостями інформацію представника третьої особи та прийняв рішення яке не відповідає нормам чинного законодавства України.

Від ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв її представник ОСОБА_2 , надійшов відзив на апеляційну скаргу.

У відзиві на апеляційну скаргу позивачка зазначала, що вважає апеляційну скаргу необґрунтованою і просить в її задоволенні відмовити.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що позивачці на праві власності належить земельна ділянка призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 5,8486 га, кадастровий номер 4821483900:05:000:0068.

01 січня 2006 року між ОСОБА_1 та ССПП «Куйбишева» було укладено договір оренди земельної ділянки площею 5,85 га. В подальшому неодноразово до вказаного договору було укладено додаткові угоди, зокрема 25 листопада 2016 року було укладено додаткову угоду № 2, відповідно до умов якої в оренду передається земельна ділянка площею 5,8486 га з кадастровим номером 4821483900:05:000:0068, строк дії договору становить 22 роки.

21 липня 2022 року між ССПП «Куйбишева» та ТОВ «Куйбишева» було укладено договір суборенди вказаної земельної ділянки, який зареєстровано 21 липня 2022 року.

До цього договору було надано копію заяви від імені ОСОБА_3 про згоду на передачу орендованої земельної ділянки в суборенди. Проте позивач категорично заперечувала надання такої згоди.

Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, Законом України «Про оренду землі», іншими законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі (стаття 2 Закону України «Про оренду землі»).

Згідно зі статтею 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За положеннями статті 773 ЦК України наймач зобов`язаний користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору. Якщо наймач користується річчю, переданою йому у найм, не за її призначенням або з порушенням умов договору найму, наймодавець має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків. Наймач має право змінювати стан речі, переданої йому у найм, лише за згодою наймодавця.

Передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом.

До договору піднайму застосовуються положення про договір найму (стаття 774 ЦК України).

Частиною 3 статті 792 ЦК України передбачено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

ЗК України визначає основні засади регулювання земельних відносин, зокрема, порядок передачі земельних ділянок в оренду (стаття 124). Проте саме Законом України «Про оренду землі» врегульовано відносини, що виникають між власником земельної ділянки та іншими особами у зв`язку із передачею її у користування та володіння, у тому числі конкретизовано та деталізовано особливості та порядок укладення договору оренди землі, його істотні умови, основні права та обов`язки його сторін, порядок зміни, припинення та поновлення такого договору.

Статтею 783 ЦК України встановлено, що наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо: 1) наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; 2) наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; 3) наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; 4) наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов`язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.

Відповідно до частини 6 статті 93 ЗК України орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця, крім випадків, визначених законом, передаватися орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда).

За приписами частини 1 статті 8 Закону України «Про оренду землі» орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця (крім випадків, визначених законом). Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду.

Статтею 30 Закону України «Про оренду землі», яка кореспондується із частиною 1 статті 651 ЦК України, встановлено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди, щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Згідно зі статтею 32 Закону України «Про оренду землі», на вимогу однієї зі сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду, в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, також на підставах, визначених ЗК України та іншими законам України.

Відповідно до частини 2 статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 12 лютого 2014 року у справі № 6-161цс13, за змістом статей 24 та 25 Закону України «Про оренду землі» припинення орендарем господарської діяльності з безпосереднього цільового використання орендованої земельної ділянки та передача третім особам функцій з її обробітку й оплати орендної плати орендодавцю виходить за межі господарської діяльності, яку може здійснювати орендар без погодження з орендодавцем, та є підставою для розірвання договору оренди земельної ділянки за статтею 32 Закону України «Про оренду землі».

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Матеріально-правовий зміст обов`язку подавати докази полягає в тому, що у разі його невиконання суб`єктом доказування і неможливості отримання доказів суд має право визнати факт, на який посилалася заінтересована сторона, неіснуючим чи, навпаки, як це має місце при використанні презумпції, - існуючим, якщо інше не доказано другою стороною.

Згідно до пункту 4 частини 2 статті 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (частини 2 статті 77 ЦПК України).

Згідно зі статтею 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, встановивши, що ССПП «Куйбишева» порушила умови договорів оренди землі від 01 січня 2006 року та додаткових угод, передавши без згоди орендодавця у користування земельні ділянки третій особі, обґрунтовано вважав, що наявні правові підстави для розірвання договору від 01 січня 2006 року.

Судом встановлено та змістом договору оренди землі від 01 січня 2006 року та додаткових договорів до нього підтверджено, що зазначені договори не містять умови про надання згоди орендодавцем на передачу орендарем ССПП «Куйбишева» земельних ділянок в суборенду.

Під час розгляду справи ССПП «Куйбишева» посилалася на те, що 20 липня 2022 року ОСОБА_1 надала письмову згоду на передачу орендованої земельної ділянки в суборенду ТОВ «Куйбишева». Копію зазначеної заяви приєднано судом першої інстанції до матеріалів справи.

Позивач заперечувала підписання такої заяви та стверджувала, що своєї згоди на передачу земельної ділянки в суборенду не давала.

Надана до суду копія заяви виконана печатним текстом за змістом адресована ССПП «Куйбишева» в особі керівника та в кінці заяв графи щодо дати та підпису І.М. Кожокарь заповнені рукописним текстом дата та підпис.

У зв`язку із запереченням ОСОБА_1 свого підпису на наданій заяві суд першої інстанції витребував оригінал зазначеної заяв від 20 липня 2022 року, між тим ССПП «Куйбишева» оригінал заяви до суду першої інстанції не надала, пояснивши в суді апеляційної інстанції, що такий оригінал заяви мала надати позивачка або третя особа.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що ССПП «Куйбишева» не доведено належними та допустимими доказами факт отримання від орендодавця згоди на передачу земельних ділянок в суборенду в порядку, встановленому частиною 1 статті 8 Закону України «Про оренду землі».

Апеляційний суд відхиляє доводи відповідача, що саме позивачка повинна була довести заперечення свого підпису на вказаній заяві з огляду на таке.

Відповідно до частин 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Відповідачем на підтвердження своїх заперечень не надано до суду першої інстанції будь-яких доказів на підтвердження обставин написання таких заяв позивачкою, також не заявлялось будь-яких клопотань щодо витребування таких доказів, хоча надання таких доказів є процесуальним обов`язком відповідача.

Аргументи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не звернув належної уваги на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29 серпня 2023 року у справі № 910/5958/20 колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

У цій постанові господарським судом розглядалася справа за позовом головного управління Державної податкової служби України у м. Києві до акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство " Чорноморнафтогаз" - Варданян А.А. і компанія Ей/О Рігас Кугу Буветава про визнання недійсним договору укладеного в результаті закупівлі від 02 листопада 2011 року № 1219.

Ухвалені місцевим та апеляційним господарськими судами судові рішення вмотивовані тим, що головне управління Державної податкової служби України у м. Києві, не майбутньою стороною договору, заявлено відповідні вимоги про визнання договору недійсним, але при цьому не просили заявити наслідки недійсності правочину - двосторонню чи односторонню реституцію. Суди зазначили про те, що на стадії, договір є виконаним, вимоги про визнання такого договору недійсним без вирішення судом питання про застосування правових наслідків такої недійсності, не є ефективним способом захисту. З огляду на встановлені у справі обставини, суди дійшли висновку про те, що визнання недійсним вже виконаного договору (контракту) не відновлює порушені права та інтереси позивача, у зв`язку з чим має місце обрання неналежного способу захисту права, що, у свою чергу, є підставою для відмови в позові.

За результатами справи Верховний Суд зазначив, що вирішуючи спір, суди попередніх судових інстанцій дійшли до загальних правильних висновків про відмову в задоволені позову, проте неправильно застосували приписи статей 5 , 14 ГПК України, здійснивши оцінку обраного позивачем способу захисту відсутнього у нього порушеного права (інтересу) та правову оцінку по суті спору. Таким чином, у межах заявлених вимог, встановивши, що позивач не має наявності у нього іншого порушеного права (інтересу), а також виникнення за контрактом зобов`язання з відшкодування АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» податку на додану вартість за рахунок коштів Державного бюджету, у задоволені позову належало відмовити завдяки підставі порушення цивільних прав та законних інтересів позивача.

Оскільки врахуванню підлягають висновки у справах у подібних правовідносинах, апеляційний суд аналізує наведену заявником як приклад зазначену справу на предмет подібності рішення Верховного Суду до обставин розглядуваної справи.

Критерії оцінкивідносин напредмет подібностісформульовані ВеликоюПалатою ВерховногоСуду від12жовтня 2021року у справі № 233/2021/19. За такими критеріями суд касаційної інстанції визначає подібність правовідносин з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування необхідно розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

З урахуванням цих критеріїв колегія суддів вважає, що висновки у зазначеній постанові, на яку посилається заявник в апеляційний скарзі, є нерелевантними до правовідносин, що виникли між сторонами у справі, що переглядається.

Таким чином, відсутні підстави для врахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у наведеній як приклад постанові касаційного суду, оскільки у цій постанові, та у справі, що є предметом перегляду, відмінними є, зокрема, предмет позову та встановлені фактичні обставини.

Доводи апеляційної скарги про те, що у цій справі не встановлено істотності порушення спірного договору оренди землі відповідачем, не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки підстави для розірвання спірних договорів визначені законом, а саме: статтею 32 Закону України «Про оренду землі», пунктом 2 частини першої статті 783 ЦК України, що відповідає умовам, за яких допускається розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін (частина 2 статті 651 ЦК України).

Аргументи апеляційної скарги про відсутність на момент подачі позовної заяви між сторонами предмету спору, оскільки договір суборенди було розірвано, на підставі угоди про дострокове розірвання від 21 квітня 2024 року, яка була зареєстрована в державному реєстрі речових прав 15 травня 2024 року, є неприйнятними з огляду на таке.

Предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб. Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 зроблено висновок, що суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення за умови, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

У справі, що переглядається, по-перше, предметом спору є розірвання договору оренди землі від 01 січня 2006 року, а не договору суборенди, а по-друге, відповідачем не надано відповідних письмових доказів на підтвердження зазначених обставин, судом першої інстанції надана належна правова оцінка. На підтвердження таких обставин представник третьої особи надав витяг з Єдиного реєстру речових прав, в якому зазначена земельна ділянка з іншим кадастровим номером та орендатором зазначено ТОВ «КАЗАРІН-ГРУП» (а.с. 35).

Також не заслуговують на увагу твердження скаржника про позбавлення відповідача та його представника на участь у розгляді справи та надання відповідних та належних доказів, тим самим порушивши процесуальні права відповідача зважаючи на наступне.

За матеріалами справи ухвалою суду першої інстанції 14 травня 2024 року було відкрито провадження у справі та призначено розгляд на 30 травня 2024 року. Зазначену ухвалу отримано відповідачем 24 травня 2024 року, про що свідчить відмітка в поштовому повідомленні, надісланому на адресу суду.

30 травня 2024 року на день призначення судового засідання представниця відповідача адвокатка Петренко О.В. через засоби електронного зв`язку надіслала заяву на адресу суд з клопотання відкласти розгляд справи для надання можливості підготувати відзив на позовну заяву. Таке клопотання було задоволено судом і розгляд справи відкладено на 20 червня 2024 року.

На визначену дату і час представниця відповідача адвокатка Петренко О.В. відзив відповідача на позовну заяву так і не надіслала, проте 20 червня 2024 року через засоби електронного зв`язку надіслала клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з її хворобою.

Суд першої інстанції у зв`язку із зазначеним клопотанням відклав розгляд справи на 16 липня 2024 року. Проте, представниця відповідача належним чином повідомлена про дату судового засідання, в судове засідання не з`явилась та про причини неявки суд не повідомила. Наступне судове засідання було призначено на 26 вересня 2024 року, представниця відповідача адвокатка Петренко О.В. в судове засідання не з`явилась, надіславши до суду через засоби електронного зв`язку заяву про відкладення розгляду справи у зв`язку з її відпусткою, яка судом не була задоволена та справа розглянута по суті спору.

Статтею 223 ЦПК України визначено наслідки неявки в судове засідання учасника справи.

Відповідно до частини 1 цієї статті неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:

1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання;

2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;

3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;

4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження;

5) якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення. Викликати позивача або відповідача для особистих пояснень можна і тоді, коли в справі беруть участь їх представники (частина 2 статті 233 ЦПК України).

За приписами частини 4 зазначеної статті у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів.

З огляду на наведені норми статті 233 ЦПК України апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції не порушував прав відповідача на участь у судовому засіданні та діяв в межах визначених процесуальних норм.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що в квитанції, наданій на підтвердження сплати судового збору у цій справі, зазначено призначення платежу за позовом ОСОБА_4 , не заслуговують на увагу, оскільки позов до суду подано представником ОСОБА_1 - адвокатом Любченком В.М. та таке зазначення в квитанції по сплаті судового збору при поданні позову до суду не впливає на вирішення спору по суті.

Отже доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Апеляційний суд вважає, що розглядаючи спір суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Отже, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Згідно із підпунктом "в" пунктом 4 частини 1 статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає підстави для перерозподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Селянської спілки приватних паїв «Куйбишева» залишити без задоволення.

Рішення Братського районного суду Миколаївської області від 26 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді: Т.М. Базовкіна

Ж.М. Яворська

Повний текст постанови складено 23 грудня 2024 року.