Рішення

від 19.12.2024 по справі 352/366/23

ТИСМЕНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 352/366/23

Провадження № 2/352/53/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 грудня 2024 року м. Івано-Франківськ

Тисменицький районний суд Івано-Франківської області

у складі: головуючої судді Хоминець М. М.

з участю секретаря Гундич Г. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Івано-Франківської районної державної адміністрації Івано-Франківської області, Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області про визнання права власності, визнання незаконними та скасування рішення, свідоцтва про право власності та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання права власності на спадкове майно,

у с т а н о в и в:

Позивачка ОСОБА_1 28.02.2023 звернулася до суду з позовом до відповідачів про визнання права власності, визнання незаконними та скасування рішення, свідоцтва про право власності, у якому просила: НОМЕР_1 ) визнати недійсним рішення виконавчого комітету Тисменицької районної ради народних депутатів Івано-Франківської області від 14.06.1989 № 111 «Про оформлення права власності на житлові будинки, що належать членам колгоспних дворів та окремим громадянам, в селах Павлівка і Рибне Павлівської сільської ради та селах Узин, Колодіївка і Добровляни Узинської сільської ради» у частині визнання за ОСОБА_3 права власності на будинковолодіння на АДРЕСА_1 ; 2) визнати недійсним свідоцтво про право власності на будинковолодіння на АДРЕСА_1 , видане 30.06.1989 виконавчим комітетом Узинської сільської ради ОСОБА_3 на підставі рішення виконавчого комітету Тисменицької районної ради народних депутатів Івано-Франківської області від 14.06.1989 № 111, зареєстроване Івано-Франківським ОБТІ 30.06.1989 за реєстровим № 120, книга № 1; 3) визнати за нею право власності на частину будинковолодіння на АДРЕСА_1 у порядку спадкування за заповітом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .

Ухвалою від 15.03.2023 суддя відкрила провадження у справі та призначила підготовче засідання у рамках її розгляду за правилами загального позовного провадження.

Представник відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 адвокат Дудорова О. О. 23.05.2023 подала зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, та визнання права власності на спадкове майно, у якій просила: 1) встановити факт, що ОСОБА_2 прийняв спадщину після смерті свого батька ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , шляхом вступу в управління або володіння спадковим майном; 2) визнати за ОСОБА_2 право власності на 21/24 частину будинковолодіння на АДРЕСА_1 з підстав належності 1/6 у порядку спадкування після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 батька ОСОБА_5 та 17/24 у порядку спадкування після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 матері ОСОБА_3 .

Ухвалою від 24.05.2023 суд об`єднав зустрічний позов в одне провадження з первісним позовом.

Ухвалою від 16.11.2023 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.

Вимоги за первісним позовом ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що батьки її чоловіка ОСОБА_5 , 1934 року народження, та ОСОБА_3 , 1926 року народження, перебуваючи з 1962 р. у шлюбі, побудували житловий будинок на АДРЕСА_1 . Правовстановлюючий документ на будинок виданий на ім`я ОСОБА_3 . Згідно ст. 22 КЗпШС УРСР майно, нажите подружжям за час шлюбу, було спільною сумісною власністю подружжя. Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 відкрилася спадщина на належну йому половину будинковолодіння. Спадщину прийняли спадкоємці за законом першої черги дружина померлого ОСОБА_3 та його син ОСОБА_4 , які постійно проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, від спадщини не відмовлялися. Третій спадкоємець за законом першої черги відповідач ОСОБА_2 спадщину після смерті батька не прийняв, оскільки з ним не проживав і не подавав до нотконтори заяви про прийняття спадщини. Таким чином, ОСОБА_4 після смерті батька успадкував частину належної батькові половини будинковолодіння. 10.09.2002 вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_4 . Чоловік помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . За життя чоловік склав заповіт, посвідчений 06.04.2017 секретарем Узинської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області, згідно якого все належне йому майно заповів їй, дружині. Вона прийняла спадщину після смерті чоловіка згідно вимог ч. 3 ст. 1268 ЦК України, оскільки постійно проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, від спадщини не відмовлялася. Спадкоємець за законом першої черги матір чоловіка ОСОБА_3 на час відкриття спадщини не проживала зі своїм сином ОСОБА_6 , а проживала із сином ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_2 . На час смерті ОСОБА_3 , що настала ІНФОРМАЦІЯ_3 , остання була власником частин спірного будинковолодіння, які згідно заповіту матері успадкував відповідач ОСОБА_2 . Згідно звіту про незалежну оцінку майна ринкова вартість будинковолодіння становить 88400 грн. Коли позивачка звернулася до нотаріальної контори для оформлення спадщини, нотаріус відмовила їй у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті чоловіка, посилаючись на те, що у неї як спадкоємця відсутні всі необхідні документи, на момент своєї смерті ОСОБА_4 не набув у власність у порядку спадкування частку будинковолодіння. У зв`язку з порушенням майнових прав позивачки підлягають до визнання недійсними рішення виконавчого комітету Тисменицької районної ради народних депутатів Івано-Франківської області від 14.06.1989 № 111 у частині визнання за ОСОБА_3 права власності на будинковолодіння та видане останній свідоцтво про право власності на будинковолодіння від 30.06.1989.

Вимоги за зустрічним позовом представник ОСОБА_2 обґрунтовувала тим, що побудоване у шлюбі батьків позивача ОСОБА_5 та ОСОБА_3 будинковолодіння на АДРЕСА_1 дійсно було спільною сумісною власністю подружжя. Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 батька ОСОБА_5 відкрилася спадщина на належну йому будинковолодіння, яку прийняли три спадкоємці за законом першої черги дружина ОСОБА_3 та сини ОСОБА_4 , ОСОБА_2 у порядку ст. 549 ЦК УРСР, кожен з них успадкував по 1/6 частині. Обставинами, що свідчать про прийняття спадщини ОСОБА_2 , є: наявність у нього правовстановлюючих документів на спадкове майно, фактичний вступ у володіння спадковим майном утримання будинку, користування (обробка) присадибною ділянкою. Тобто ОСОБА_3 належало 4/6 частки (1/2 на праві спільної сумісної власності подружжя + 1/6 у порядку спадкування), ОСОБА_4 і ОСОБА_2 належало по 1/6 частці кожному. Після смерті ОСОБА_4 , що настала ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадщину згідно заповіту чоловіка прийняла відповідачка ОСОБА_1 . Крім того, обов`язкову частку в спадщині після смерті сина успадкувала ОСОБА_3 у порядку ст. 1241 ЦК України, оскільки на час його смерті вона була пенсіонеркою, яка прийняла спадщину, будучи зареєстрованою з покійним сином за однією адресою. Тобто ОСОБА_3 успадкувала 1/24 частку, а вся належна їй частка в будинковолодінні становила 17/24 (4/6 або 16/24 + 1/24). Частка ОСОБА_1 , яку вона успадкувала після смерті чоловіка, становить 3/24 частки будинковолодіння. Згідно заповіту, посвідченого 12.09.2005 головою виконкому Узинської сільської ради, ОСОБА_3 заповіла житловий будинок з господарськими будівлями та все належне їй майно у рівних частках, тобто по кожному, двом синам ОСОБА_2 і ОСОБА_4 . Оскільки останній помер до смерті матері, він не успадкував свою частку за її заповітом. Після смерті ОСОБА_3 , що настала ІНФОРМАЦІЯ_3 , спадщину прийняв ОСОБА_2 як єдиний спадкоємець за заповітом у порядку ч. 1 ст. 1269 ЦК України, звернувшись до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини від 01.04.2022. Таким чином, ОСОБА_2 є власником 21/24 частки будинковолодіння (1/6 або 4/24 в порядку спадкування після смерті батька + 17/24 у порядку спадкування після смерті матері). Однак, він отримав відмову нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька, оскільки власником будинковолодіння була матір.

Представник позивачки за первісним позовом адвокат Синишин П. Є. у судовому засіданні первісний позов підтримав і просив його задоволити, зустрічний позов визнав частково. Заперечив, що ОСОБА_2 прийняв спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 батька ОСОБА_5 шляхом вступу в управління або володіння спадковим майном, просив відмовити у задоволенні цієї вимоги. Другу вимогу за зустрічним позовом визнав частково, покликаючись на те, що ОСОБА_2 прийняв спадщину за заповітом після смерті матері, успадкувавши належні померлій частки будинковолодіння. Щодо визнання за ОСОБА_2 права власності на частки в порядку спадкування за заповітом після смерті матері не заперечував.

У останнє судове засідання представник позивача за первісним позовом подав заяву про завершення розгляду справи без участі сторони.

Представник відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 адвокат Дудорова О. О. у судовому засіданні первісний позов визнала частково, не заперечувала щодо задоволення перших двох вимог про визнання недійсними рішення виконавчого комітету Тисменицької районної ради народних депутатів від 14.06.1989 № 111 у частині визнання за ОСОБА_3 права власності на будинковолодіння та виданого останній свідоцтва про право власності на будинковолодіння від 30.06.1989. Третю вимогу визнала частково, покликаючись на те, що ОСОБА_1 після смерті свого чоловіка успадкувала 3/24 частки будинковолодіння, не заперечувала щодо визнання за нею права власності на цю частку. Заявлені вимоги за зустрічним позовом підтримала і просила їх задоволити.

В останнє судове засідання представник відповідача за первісним позовом подала заяву про завершення розгляду справи без участі сторони.

Представники відповідачів за первісним позовом Івано-Франківської районної державної адміністрації та Івано-Франківської міської ради в судове засідання не з`явилися, відповідачі належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, не повідомили про причини нез`явлення своїх представників, не подали відзивів.

Заслухавши вступне слово представників сторін, показання свідків, дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази, суд приходить до висновку, що обидва позови як первісний, так і зустрічний підлягають до часткового задоволення, виходячи з таких підстав.

Установлено, що предметом спору в цій справі є право власності в порядку спадкування на будинковолодіння АДРЕСА_1 .

Позивачка за первісним позовом ОСОБА_1 успадкувала меншу частину будинковолодіння після смерті свого чоловіка ОСОБА_4 згідно заповіту останнього, а відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 , який є рідним братом померлого чоловіка позивачки, успадкував більшу частину будинковолодіння після смерті матері ОСОБА_3 згідно її заповіту та стверджував про успадкування ним 1/6 частини будинковолодіння після смерті батька ОСОБА_5 в порядку ст. 549 ЦК УРСР (в редакції 1963 р.).

Як вбачається із засвідченої копії технічного паспорта від 21.05.2018, спірне будинковолодіння, яке споруджене в 1974 р., складається з житлового будинку А загальною площею 64,5 кв.м житловою площею 43,8 кв.м, сараю Б площею 39,3 кв.м, сараю В площею 16,0 кв.м, сараю Г площею 12,1 кв.м, вбиральні Д площею 1,6 кв.м, навісу Е площею 11,9 кв.м, колодязя N1, огорожі N2 площею 35,8 кв.м, воріт N3 площею 9,2 кв.м (т.1, а.с.15-18).

Ринкова вартість спірного будинковолодіння на вересень 2024 р. згідно звіту про незалежну оцінку становить 94600 грн (т.2, а.с.15-17).

Будинковолодіння, яке мало статус робітничого двору, побудоване подружжям ОСОБА_5 та ОСОБА_3 під час шлюбу.

Право власності на будинковолодіння оформлене за ОСОБА_3 на підставі рішення виконавчого комітету Тисменицької районної ради народних депутатів Івано-Франківської області від 14.06.1989 № 111 «Про оформлення права власності на житлові будинки, що належать членам колгоспних дворів та окремим громадянам, в селах Павлівка і Рибне Павлівської сільської ради та селах Узин, Колодіївка і Добровляни Узинської сільської ради» (т.1, а.с.27, 30-32).

ОСОБА_3 отримала свідоцтво про право власності на будинковолодіння, видане 30.06.1989 року виконавчим комітетом Узинської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області на підставі рішення виконавчого комітету Тисменицької районної ради народних депутатів від 14.06.1989 № 111 (т.1, а.с.100). Відповідно до реєстраційного напису на правовстановлюючому документі право особистої власності ОСОБА_3 на спірне будинковолодіння зареєстроване Івано-Франківським ОБТІ 30.06.1989 в реєстрову книгу № 1 за реєстровим № 120.

У подальшому ОСОБА_3 31.07.2018 зареєструвала своє право приватної власності на спірне будинковолодіння в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується відповідним витягом (т.1, а.с.21).

За загальним правилом закони та інші нормативні акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплено у ч. 1 ст. 58 Конституції України та ст. 5 ЦК України, згідно якої дію акту цивільного законодавства в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності. До події або факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно до вимог ст. 22 КпШС України, чинного на час оформлення права власності на будинковолодіння за ОСОБА_3 , майно, нажите подружжям за час шлюбу, було його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя мав рівні права володіння, користування та розпорядження цим майном. Подружжя користувалося рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Аналогічна норма містилася в ст. 16 Закону України «Про власність» від 07.02.1991, згідно якої майно, нажите подружжям за час шлюбу, належало їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулювалось цим Законом і Кодексом про шлюб та сімю України.

Суд зазначає, що сторона відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 визнала обставини, на які посилалася позивачка за первісним позовом, щодо статусу спірного будинковолодіння як спільного сумісного майна подружжя батьків її чоловіка, незаконності оформлення за ОСОБА_3 права особистої приватної власності на будинковолодіння на підставі оспорюваного в рамках цієї справи рішення виконавчого комітету Тисменицької районної ради народних депутатів від 14.06.1989 № 111 та недійсності отриманого ОСОБА_3 свідоцтва про право власності на будинковолодіння від 30.06.1989, яке також є предметом спору.

Суд установив, що на час смерті ОСОБА_5 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.1, а.с.34), разом з ним у спірному будинковолодінні були зареєстровані та проживали дружина ОСОБА_3 і син ОСОБА_4 (т.1, а.с.38).

Відповідно до вимог ст. 525 ЦК УРСР (у редакції 1963 р.) часом відкриття спадщини визнавався день смерті спадкодавця.

При спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги були, в рівних частках, діти, дружина і батьки померлого (ст. 529 ЦК УРСР).

Відповідно до вимог ст. 548 ЦК УРСР для прийняття спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв; прийнята спадщина визнавалася належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Згідно вимог ч. 1 ст. 549 ЦК УРСР визнавалося, що спадкоємець прийняв спадщину:

-п. 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном;

-п. 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини (ч. 2 ст. 549 ЦК УРСР).

Незважаючи на встановлену в судовому засіданні обставину, що старший син ОСОБА_8 не був зареєстрований і не проживав у будинковолодінні на час смерті батька, у встановлений законом строк не звернувся до нотконтори із заявою про прийняття спадщини, суд зазначає про наявність достатніх підстав для твердження, що ОСОБА_2 прийняв спадщину в порядку п. 1 ч. 1 ст. 549 ЦК УРСР.

Суд ураховує, що після одруження в 1987 р. до 1994 р. ОСОБА_2 із дружиною та дітьми проживав у спірному будинковолодінні з батьками; ОСОБА_4 у цей час працював на сезонних роботах у Сибіру, а після смерті батька залишився проживати з матір`ю в с. Узин. При цьому ОСОБА_2 після смерті батька постійно, особливо протягом перших шести місяців, приїжджав до матері, якій на той час виповнилося 69 років, допомагав у догляді за будинком, допомагав обробляти присадибну земельну ділянку та доглядати за садом, який він посадив ще за життя батька.

Вказані обставини підтвердив у судовому засіданні свідок ОСОБА_9 . Цих обставин, які свідчать про те, що ОСОБА_2 після смерті батька фактично вступив у володіння спадковим майном, сторона позивачки за первісним позовом, яка заперечувала факт прийняття спадщини, не спростувала. Самій позивачці, яка почала проживати в спірному будинковолодінні з 2002 р. після одруження з ОСОБА_4 , указані обставини невідомі.

Показання свідка з боку позивачки її сусідки ОСОБА_10 про те, що вона не бачила, що ОСОБА_7 після смерті батька приїжджав у село до матері, суд оцінює критично, оскільки свідок сама підтвердила, що з 1994 р. до 2000 р. часто перебувала на заробітках в Кіровоградській області.

Ураховуючи вказані обставини, суд установив факт прийняття ОСОБА_2 спадщини після смерті ОСОБА_5 шляхом фактичного вступу у володіння спадковим майном.

Тобто після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 відкрилася спадщина на належну йому частину спірного будинковолодіння, яку прийняли троє спадкоємців за законом першої черги дружина ОСОБА_3 та сини ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , кожен з яких успадкував по 1/6 частині. При цьому ОСОБА_3 стала власником 4/6 частин ( або 3/6 на праві спільної сумісної власності подружжя + 1/6 у порядку спадкування).

Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1, а.с.10) ОСОБА_4 відкрилася спадщина на належну йому 1/6 частину спірного будинковолодіння, яку прийняла позивачка ОСОБА_1 як єдиний спадкоємець за заповітом чоловіка, посвідченим 06.04.2017 секретарем Узинської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області (т.1, а.с.36), в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 1268 ЦК України, оскільки постійно проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, від спадщини не відмовлялася.

Суд уважає необґрунтованим твердження представника відповідача за первісним позовом про те, що ОСОБА_3 після смерті сина успадкувала обов`язкову частку в спадщині згідно ст. 1241 ЦК України, оскільки на час його смерті вона була непрацездатною та прийняла спадщину, так як була зареєстрована із сином за однією адресою.

Суд установив, що на час смерті ОСОБА_4 з ним у спірному будинковолодінні була зареєстрована та проживала дружина ОСОБА_1 , а матір ОСОБА_3 лише була зареєстрована, але не проживала. Остання проживала зі своїм старшим сином ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_2 . За цією адресою ОСОБА_3 до своєї смерті отримувала пенсію через Івано-Франківське відділення поштового зв`язку № 3.

Указані обставини підтверджуються показаннями в судовому засіданні свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_9 , інформацією ГУ ПФУ в Івано-Франківській області (т.1, а.с.200).

Суд зазначає, що формальна реєстрація ОСОБА_3 у спірному будинковолодінні не може вважатися належним і достатнім доказом її постійного проживання разом зі спадкодавцем ОСОБА_4 та прийняття нею спадщини на обов`язкову частку.

Як указано в постанові Верховного Суду від 28.04.2021 у справі № 204/2707/19, державна реєстрація спадкоємця за адресою місця проживання спадкодавця сама по собі не є беззаперечним доказом його постійного проживання на момент смерті спадкодавця за цією адресою реєстрації, оскільки спростована належними та допустимими доказами. Частина третя ст. 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.

Відповідно довимог ст.1216ЦК України спадкуванням є перехід прав та обовязків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обовязки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Часом відкриттяспадщини єдень смертіособи (ч.2ст.1220ЦК України).

Відповідно до вимог ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього кодексу. Право наспадкування виникаєу деньвідкриття спадщини.

Малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка) (ч. 1 ст. 1241 ЦК України).

Згідно ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, який прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від спадщини.

Як передбачено ч. 5 ст. 1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Суд установив, що згідно заповіту, посвідченого 12.09.2005 головою виконкому Узинської сільської ради (т.1, а.с.137), ОСОБА_3 заповіла житловий будинок з господарськими будівлями та все належне їй майно у рівних частках, тобто по кожному, двом синам ОСОБА_2 і ОСОБА_4 . Оскільки останній помер до смерті матері, він не успадкував свою половину за її заповітом.

Після смерті ОСОБА_3 , що настала ІНФОРМАЦІЯ_3 (т.1, а.с.136), спадщину прийняв ОСОБА_2 як єдиний спадкоємець за заповітом у порядку ч. 1 ст. 1269 ЦК України, звернувшись до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини від 01.04.2022 (т.1, а.с.75). Останній після смерті матері успадкував належні їй 4/6 частини спірного будинковолодіння.

Оскільки як позивачка за первісним позовом ОСОБА_1 , так і позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 отримали відмови нотаріуса у видачі свідоцтв про право на спадщину (т.1, а.с. 25, 139), та обидва спадкоємці позбавлені можливості оформити належну їм спадщину в нотаріальному порядку, суд приходить до висновку про часткове задоволення обох позовів.

Суд задовольняє обґрунтовані вимоги за первісним позовом про визнання недійсними рішення виконавчого комітету Тисменицької районної ради народних депутатів від 14.06.1989 № 111 у частині визнання за ОСОБА_3 права власності на спірне будинковолодіння та отриманого останньою свідоцтва про право власності, частково задовольняє третю вимогу первісного позову та визнає за позивачкою право власності на 1/6 частину будинковолодіння в порядку спадкування за заповітом після померлого чоловіка.

Суд задовольняє першу вимогу зустрічного позову про встановлення факту прийняття ОСОБА_2 спадщини після померлого батька шляхом фактичного вступу у володіння спадковим майном і частково задовольняє другу вимогу, визнаючи за позивачем право власності на 5/6 частин будинковолодіння з підстав належності 1/6 у порядку спадкування за законом після померлого батька та 4/6 у порядку спадкування за заповітом після померлої матері.

На підставі наведеного, відповідно до ст. 58 Конституції України, ст. 22 КпШС України, ст. 525, 529, 548, 549 ЦК УРСР (у редакції 1963 р.), ст. 5, 1216, 1218, 1220, 1223, 1241, 1268, 1269, 1270 ЦК України, керуючись ст. 263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Івано-Франківської районної державної адміністрації Івано-Франківської області, Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області про визнання права власності, визнання незаконними та скасування рішення, свідоцтва про право власності задоволити частково.

Визнати недійсним рішення виконавчого комітету Тисменицької районної ради народних депутатів Івано-Франківської області від 14 червня 1989 року № 111 «Про оформлення права власності на житлові будинки, що належать членам колгоспних дворів та окремим громадянам, в селах Павлівка і Рибне Павлівської сільської ради та селах Узин, Колодіївка і Добровляни Узинської сільської ради» у частині визнання за ОСОБА_3 права власності на будинковолодіння АДРЕСА_1 .

Визнати недійсним свідоцтво про право власності ОСОБА_3 на будинковолодіння АДРЕСА_1 , видане 30 червня 1989 року виконавчим комітетом Узинської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області на підставі рішення виконавчого комітету Тисменицької районної ради народних депутатів Івано-Франківської області від 14 червня 1989 року № 111, зареєстроване Івано-Франківським ОБТІ 30 червня 1989 року в реєстрову книгу № 1 за реєстровим № 120.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , право власності на 1/6 (одну шосту) частину будинковолодіння АДРЕСА_1 загальною вартістю 94600 грн у порядку спадкування за заповітом, посвідченим 06.04.2017 секретарем Узинської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області, після померлого ОСОБА_4 .

У решті первісного позову відмовити.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановленняфакту,що маєюридичне значення,визнання прававласності наспадкове майнозадоволити частково.

Установити факт, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , прийняв спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_5 шляхом фактичного вступу у володіння спадковим майном.

Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ,РНОКПП НОМЕР_3 , право власності на 5/6 частин будинковолодіння АДРЕСА_1 загальною вартістю 94600 грн з підстав належності 1/6 частини у порядку спадкування за законом після померлого ОСОБА_5 та 4/6 у порядку спадкування за заповітом, посвідченим 12.09.2005 головою виконкому Узинської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області, після померлої ОСОБА_3 .

У решті зустрічного позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивачка: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Представник позивача: ОСОБА_14 , АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Представник відповідача: Дудорова Ольга Олегівна, АДРЕСА_4 .

Відповідачі: Івано-Франківська районна державна адміністрація Івано-Франківської області, вул. Грушевського, 21, код ЄДРПОУ 44000350;

Івано-Франківська міська рада Івано-Франківської області, м. Івано-Франківськ, вул. Грушевського, 21, код ЄДРПОУ 33644700.

Повне рішення складене 23.12.2024.

Суддя Марія ХОМИНЕЦЬ