Постанова
від 11.12.2024 по справі 916/2945/23
ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2024 року м. ОдесаСправа № 916/2945/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Богатиря К.В.

суддів: Поліщук Л.В., Таран С.В.

секретар судового засідання Шаповал А.В.

за участю представників сторін у справі:

Від ОСОБА_1 - адвокат Субботіна Л.В.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю «Рені-лайн» - адвокат Садаков К.І.

Від Одноосібного Товариства з обмеженою відповідальністю «Синга шип» - адвокат Ущаповський Р.В.

Від ОСОБА_2 - адвокат Ворошилова Д.Ю.

Від ОСОБА_3 - адвокат Софронкова Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Одеської області від 05.08.2024, суддя суду першої інстанції Желєзна С.П., м. Одеса, повний текст рішення складено та підписано 15.08.2024

та додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 28.08.2024, суддя суду першої інстанції Желєзна С.П., м. Одеса, повний текст рішення складено та підписано 05.09.2024

по справі №916/2945/23

за позовом ОСОБА_1

до відповідачів:

1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Рені-лайн»,

2) Одноосібного Товариства з обмеженою відповідальністю «Синга шип»,

3) ОСОБА_2 ,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: ОСОБА_3

про визнання недійсним договору та акту, витребування частки, скасування рішення та поновлення запису, -

ВСТАНОВИВ:

Описова частина.

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рені-лайн», одноосібного Товариства з обмеженою відповідальністю «Синга шип», відповідно до якої позивач просив суд:

- витребувати у ТОВ «Синга шип» частку у статутному капіталі ТОВ «Рені-лайн» у розмірі 33,33%, вартість якої становить 833 250,00 грн;

- визнати протиправним рішення за №1005451070029000021, прийняте приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ткаченко І.В., про державну реєстрацію змін власника частки у розмірі 33,33%, яка належала ОСОБА_1 ;

- скасувати в Державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань рішення №1005451070029000021 про державну реєстрацію змін власника частки у розмірі 33.33%, яка належала ОСОБА_1 ;

- поновити у Державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань право власності ОСОБА_1 на частку у статутному капіталі ТОВ «Рені-лайн» у розмірі 33,33%.

В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 вказує, що з невідомих йому підстав він втратив частку у статутному капіталі ТОВ «Рені-лайн», яка наразі належить ТОВ «Синга шип». Позивачем наголошено, що будь-які договори про відчуження належної йому частки він не підписував, а також не надавав повноваження на підписання таких договорів від власного імені. Крім того, позивач стверджує, що відчуження частки було здійснено незважаючи на накладений на неї арешт у межах виконавчого провадження, що є порушенням вимог чинного законодавства.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 07.02.2024 до участі у дану справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, було залучено ОСОБА_2 .

06.03.2024 до Господарського суду Одеської області від ОСОБА_1 надійшла заява про уточнення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд:

1) визнати недійсними договір від 20.06.2023 та акт від 20.06.2023 про передачу (продаж) ТОВ «Синга шип» частки у статутному капіталі ТОВ «Рені-лайн» у розмірі 33,33%, яка належала позивачу;

2) витребувати у ТОВ «Синга шип» на користь ОСОБА_1 частку у статутному капіталі ТОВ «Рені-лайн» у розмірі 33,33%, вартість якої за статутними документами становить 833 250,00 грн.;

3) скасувати в Державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань рішення за №1005451070029000021, прийняте приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ткаченко І.В. про державну реєстрацію змін власника частки, яка знаходилася під обтяженням/заставою та під арештом;

4) поновити у Державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань право власності ОСОБА_3 на частку у статутному капіталі ТОВ «Рені-лайн» у розмірі 33,33%;

По тексту поданої заяви про уточнення позовних вимог ОСОБА_1 вказав, що після ознайомлення з відзивом на позовну заяву йому стало відомо про укладення договору від 20.06.2023 та підписання акту до нього, на підставі яких було звернуто стягнення на предмет забезпечувального обтяження (належну позивачу частку) шляхом продажу предмета забезпечувального обтяження.

ОСОБА_1 стверджував, що ОСОБА_2 були приховані обставини, які перешкоджали вчиненню договору купівлі-продажу від 20.06.2023, що свідчить про введення ТОВ «Синга шип», як набувача майна за даним договором, в оману. Крім того, позивач наполягає на вчиненні договору купівлі-продажу від 20.06.2023 з недотриманням норм чинного законодавства, а саме: статті 203 ЦК України, що є підставою для визнання його недійсним; на момент укладення договору вартість предмета застави не визначено у встановленому договором застави порядку, що є порушенням вимог ст. 19 Закону України «Про заставу»; дійсна вартість предмета застави складає більше 3 мільйонів доларів США, але частка була відчужена за значно меншою ціною. Позивачем також наголошується на укладенні ОСОБА_2 договору від імені ОСОБА_1 за відсутності наданих останнім повноважень, посилання на будь-які документи (довіреність, протокол тощо), які б надавали ОСОБА_2 право діяти від імені позивача у договорі відсутні.

Посилаючись на умови договору застави ОСОБА_1 зазначає, що заставодержатель, тобто ОСОБА_2 , мав можливість звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет застави або отримати виконавчий напис. Разом з тим, позивач зазначає, що у період воєнного стану примусове виконання виконавчих написів нотаріусів забороняється. Таким чином, за твердженням позивача, мало місце незаконне відчуження частки у зв`язку з обранням ОСОБА_2 позасудового способу звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу на підставі приписів ст. ст.24, 30 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Крім того, позивач посилався на наявність численних спорів між учасниками даного судового процесу у судах загальної юрисдикції, які виникли з договору позики та договору застави частки у статутному капіталі.

ОСОБА_1 зазначив, що введення в Україні воєнного стану мало наслідком призупинення роботи валютного ринку, що, в свою чергу, є дуже зручним приводом для проведення неправомірних угод з майном власника.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 06.03.2024 судом було задоволено клопотання ОСОБА_1 про зміну статусу третьої особи, залучено ОСОБА_2 до участі у дану справу в якості співвідповідача.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 03.04.2024 до участі у дану справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, було залучено ОСОБА_3 .

Короткий зміст оскаржуваного рішення суд першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 05.08.2024 в позові відмовлено; стягнуто з ОСОБА_1 в дохід державного бюджету судовий збір у розмірі 3 028,00 грн.

Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що докази виконання ОСОБА_3 прийнятих на себе зобов`язань за договором позики від 13.07.2021 в частині повернення грошових коштів в матеріалах справи відсутні, незважаючи на сплив строку, на якій було надано кошти у користування, тобто 30.04.2022. Факт неповернення грошових коштів у повному обсязі був підтверджений усіма учасниками судового процесу. Таким чином, за змістом вищенаведених приписів чинного законодавства та умов договору застави від 13.07.2021 ОСОБА_2 було набуто право на звернення стягнення на предмет застави (спірну частку) в рахунок задоволення своїх вимог до Позичальника.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що відчуження ОСОБА_2 на користь ТОВ «Синга шип» частки у статутному капіталі ТОВ «Рені-лайн» у розмірі 33,33%, яка належала ОСОБА_1 , відбулося з дотриманням вимог чинного законодавства та положень договору застави від 13.07.2021, що дозволяє дійти висновку про необхідність відмови у задоволенні заявлених ОСОБА_1 позовних вимог до ОСОБА_2 , ТОВ «Синга шип» про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки від 20.06.2023.

Суд першої інстанції вказав, що дослідження питання правомірності відчуження частки є основним питання, яке мало бути досліджено судом під час вирішення даного спору. Відповідність договору купівлі-продажу від 20.06.2023 вимогам закону, тобто правомірність дій ОСОБА_2 та ТОВ «Синга шип», має наслідком необхідність відмови у задоволенні інших похідних вимог ОСОБА_1 до вказаних відповідачів про визнання недійсним акту, витребування частки, скасування рішення та поновлення запису.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що пред`явлений ОСОБА_1 позов фактично не містить жодної позовної вимоги, відповідачем за якими може виступати ТОВ «Рені-лайн», вирішення даного спору виключає необхідність надання правової оцінки діям вказаного товариства. Таким чином, ТОВ «Рені-лайн» є неналежним відповідачем за заявленими вимогами, а, отже, у задоволенні вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Рені-лайн» слід відмовити з підстав пред`явлення позову до неналежного відповідача.

12.08.2024 до Господарського суду Одеської області від ОСОБА_2 та ТОВ «Синга шип» надійшли заяви про розподіл понесених витрат на правову допомогу у суді першої інстанції у розмірі по 100 000,00 грн.

23.08.2024 до Господарського суду Одеської області від ОСОБА_1 надійшли пояснення на заяви відповідачів, згідно яких позивач просить відмовити у їх задоволенні або зменшити розмір витрат на оплату правничої допомоги, якщо суд дійде висновку про подання відповідачами заяв з дотриманням визначеного ГПК України строку.

По тексту наданих пояснень ОСОБА_1 стверджує, що відповідачами, в порушення приписів процесуального закону, не було подано попередніх розрахунків суми судових витрат разом з першою заявою по суті спору, що підтверджується відсутністю таких розрахунків у додатках до відзивів на позовні заяві. Позивачем також наголошено, що ненадання відповідачами детального опису робіт унеможливлює перевірку обґрунтованості витрат, заявлених до стягнення. Крім того, позивач наполягає на пропущенні відповідачами 5-денного строку для звернення до суду із заявами про розподіл витрат. По тексту пояснень ОСОБА_1 посилається на актуальні правові позиції Верховного Суду, скасовані позиції Верховного Суду, рішення Європейського суду з прав людини, та положення ЦПК України.

Крім того, ОСОБА_1 наполягає на неспівмірності розміру заявлених до стягнення витрат з обсягом робіт, виконаних представниками відповідачів та складністю справи.

23.08.2024 до Господарського суду Одеської області від ОСОБА_3 також надійшли заперечення на заяви відповідачів.

Короткий зміст оскаржуваного додаткового рішення суду першої інстанції.

Додатковим рішенням Господарського суду Одеської області від 28.08.2024 заяву ОСОБА_2 про розподіл витрат на правову допомогу задоволено частково; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу у розмірі 30 000,00 грн; в іншій частині заяви ОСОБА_2 - відмовлено; заяву Одноосібного товариства з обмеженою відповідальністю «Синга шип» про розподіл витрат на правову допомогу - задоволено частково; стягнуто з ОСОБА_1 на користь Одноосібного товариства з обмеженою відповідальністю «Синга шип» витрати на правову допомогу у розмірі 30 000,00 грн; в іншій частині заяви Одноосібному товариству з обмеженою відповідальністю «Синга шип» - відмовлено.

Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що заявлені відповідачами до стягнення витрати на правову допомогу є завищеними та не відповідають критеріям реальності, співмірності та розумності, у зв`язку з чим, суд погодився з доводами ОСОБА_1 про наявність правових підстав для зменшення заявлених витрат.

Аргументи учасників справи.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга - ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 05.08.2024 та на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 28.08.2024 по справі №916/2945/23.

ОСОБА_1 зазначає, що заборгованість по договору позики виникли з наступних причин:

- через складну ситуацію в Україні, пов`язану з введенням в Україні воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану"

- через тимчасові обмеження з 24 лютого 2022 року: заборону розрахунків у валюті, призупинення роботи валютного ринку України, крім операцій з продажу іноземної валюти клієнтами відповідно до постанови Правління Національного банку № 18 від 24 лютого 2022 року «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану» у зв`язку із оголошенням воєнного стану по всій території України.

Введення в Україні воєнного стану мало наслідком призупинення роботи валютного ринку, що, в свою чергу, є дуже зручним приводом для проведення неправомірних угод з майном власника.

Крім того, апелянт зазначив, що вказана у оскаржуваному виконавчому написі сума заборгованості за договором не є безспірною, оскільки дана заборгованість була частково погашена.

Крім того, позивач посилається на наявність численних спорів між учасниками даного судового процесу у судах загальної юрисдикції, які виникли з договору позики та договору застави частки у статутному капіталі.

Апелянт вказав, що судом першої інстанції не було враховано те, що з 22.08.2022 за Постановою про арешт майна від 22.08.2022 частка ОСОБА_1 у розмірі 33,33% статутного капіталу в статусному капіталі ТОВ «Рені-Лайн» (ВП НОМЕР_1 у АСВП) знаходиться під арештом, який тривав на момент укладення оспорюваного договору. Незважаючи на наявність Постанови про закриття виконавчого провадження НОМЕР_1, Постанова про скасування арешту у ВП НОМЕР_1 не приймалась і Державний реєстр обтяжень рухомого майна містив відомості щодо знаходження під арештом (Витяг на підтвердження цієї обставини знаходиться у матеріалах справи).

Апелянт вказав, що, вчиняючи правочин з відчуження частки корпоративних прав від імені ОСОБА_1 , ОСОБА_2 діяв без будь-яких повноважень, фактично діяв у власних інтересах та вийшов за межі повноважень, наданих йому законом, тобто перевищенням повноважень. В свою чергу, порушення обмеження - є порушенням обсягу повноважень, в той час, як заборона має наслідком недійсність правочину.

ОСОБА_1 стверджує, що ОСОБА_2 були приховані обставини, які перешкоджали вчиненню договору купівлі-продажу від 20.06.2023, що свідчить про введення ТОВ «Синга шип», як набувача майна за даним договором, в оману.

Крім того, позивач наполягає на вчиненні договору купівлі-продажу від 20.06.2023 з недотриманням норм чинного законодавства, а саме: статті 203 ЦК України, що є підставою для визнання його недійсним; на момент укладення договору вартість предмета застави не визначено у встановленому договором застави порядку, що є порушенням вимог ст. 19 Закону України «Про заставу»; дійсна вартість предмета застави складає більше 3 мільйонів доларів США, але частка була відчужена за значно меншою ціною.

Апелянт також вказав, що при постановці додаткового рішення, а саме, при стягненні з позивача судових витрат у загальному розмірі 60 000,00 грн. (по 30 000,00 грн. на користь Одноосібного товариства з обмеженою відповідальністю «Синга шип», ОСОБА_2 ), суд не врахував фінансового стану позивача, який є пенсіонером та отримує пенсію, щомісячний загальний розмір якої у 7,5 раз менш проти стягненої разової суми витрат на правову допомогу.

Керуючись викладеним вище, апелянт просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 05.08.2024 року по справі №916/2945/23 та додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 28.08.24 по справі №916/2945/23, ухвалити по справі №916/2945/23 нове рішення, яким задовольнити позов ОСОБА_1 про визнання недійсним договору та акту, витребування частки, скасування рішення та поновлення запису та відмовити у стягненні судових витрат - витрат на правову допомогу.

Короткий зміст відзивів на апеляційну скаргу.

До Південно-західного апеляційного господарського суду від ТОВ «Рені-лайн» надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 05.08.2024 та на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 28.08.2024 по справі №916/2945/23.

ТОВ «Рені-лайн» зазначає, що апелянт в апеляційній скарзі не навів жодного доводу в обгрунтування помилковості позиції Господарського суду Одеської області, який відмовив у задоволенні вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рені-лайн» з підстав пред`явлення позову до неналежного відповідача. Зміст та вимоги апеляційної скарги не містять будь-яких заперечень щодо вищевказаного висновку Господарського суду Одеської області, тому ТОВ «Рені-лайн» вважає, що апеляційна скарга безпідставна в частині позовних вимог до ТОВ «Рені-лайн».

Керуючись викладеним вище, ТОВ «Рені-лайн» просить залишити апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Одеської області від 05.08.2024 по справі №916/2945/23 в частині позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рені-лайн» - без задоволення; залишити рішення Господарського суду Одеської області від 05.08.2024 по справі № 916/2945/23 в частині позовних вимог до ТОВ «Рені-лайн» - без змін.

До Південно-західного апеляційного господарського суду від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 05.08.2024 та на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 28.08.2024 по справі №916/2945/23.

Відповідач-3 вказує, що ОСОБА_1 не доведено, що ОСОБА_2 повідомлялись ОТОВ «Синга Шип» відомості, які не відповідають дійсності, або що ним замовчувались обставини, які мали істотне значення для правочину. Також ОСОБА_1 не доведено і те, що ОСОБА_2 вчинялись певні винні, навмисні дії, які свідчили б про його намагання запевнити ОТОВ «Синга Шип» про такі властивості й наслідки Договору, які насправді не настануть. Навпаки, як вказано було ОТОВ «Синга Шип», під час укладання правочину, за яким Одноосібне товариство з обмеженою відповідальністю «Синга Шип» набуло у власність частку у статутному капіталі ТОВ «Рені-лайн» у розмірі 33,33%, на виконання п. З Договору, ОСОБА_2 повідомив Одноосібне товариство з обмеженою відповідальністю «Синга Шип» про всі істотні обставини, які стосуються частки, що відчужується.

На думку Відповідача-3, суд першої інстанції цілком обґрунтовано дійшов до висновків про відсутність підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Рені-лайн» у розмірі 33,33% з підстав, визначених ст.ст.203,230 Цивільного кодексу України.

Відповідач-3 вказує, що він укладаючи від імені Боржника - ОСОБА_1 договір купівлі-продажу діяв виключно на підставі ст. 30 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень». В свою чергу ОСОБА_1 , укладаючи договір застави, був повністю обізнаний про те, що у всіх випадках, не передбачених чинним Договором, сторони керуються Цивільним кодексом України, Законом України «Про заставу» та іншими законодавчими актами, в тому числі і спеціальним Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень». а тому твердження про нібито за вихід повноважень, наданих законом, повністю спростовуються.

Відповідач-3 зазначає, що ОСОБА_1 є майновим поручителем виконання зобов`язань ОСОБА_3 , що випливають із договору позики, укладеного 13.07.2021 між ним та ОСОБА_2

ОСОБА_2 також вказує, що в матеріалах справи відсутні докази повного погашення суми позики, вказаний факт був підтверджений усіма учасниками судового процесу та встановлений судом першої інстанції, а тому у нього виникло право на звернення стягнення заставленого майна в рахунок задоволення своїх вимог шляхом обрання на власний розсуд способу звернення стягнення, як це визначено спеціальним Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Крім того, відповідач-3 зазначає, що у ОСОБА_1 , як майнового поручителя, до моменту звернення стягнення на заставлене майно було право та можливість зупинити звернення стягнення на заставлене майно, відповідно до ст. 26 Закону України «Про заставу», шляхом виконання основного зобов`язання, проте вказаним правом ОСОБА_1 не скористався.

ОСОБА_2 також посилається на те, що Закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» не містив та не містить прямої заборони звертати стягнення на заставлене майно шляхом застосування позасудових способів звернення стягнення, визначених спеціальним Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», як обґрунтовано зазначено судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні, а тому такі тези апелянта є повністю безпідставними.

Керуючись викладеним вище, ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 05.08.2024 та додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 28.08.2024 по справі №916/2945/23- залишити без змін.

До Південно-західного апеляційного господарського суду від Одноосібного Товариства з обмеженою відповідальністю «Синга шип» надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 05.08.2024 та на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 28.08.2024 по справі №916/2945/23.

ОТОВ «Синга шип» зазначає про те, що не вважає себе стороною правочину, яка під час його укладання діяла під впливом обману, а тому підстав для визнання недійним договору від 20.06.2023 року та Акту від 20.06.2023 року не вбачає, що повністю спростовує відповідні твердження Апелянта. Як вірно було встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 не було доведено суду конкретних обставин, щодо яких було нібито введено в оману ОТОВ «Синга шип». Також судом першої інстанції цілком правомірно враховано, що ОСОБА_2 та ОТОВ «Синга шип» заперечували взагалі існування будь-яких обставин, які могли вплинути на вчинення правочину.

Відповідач-2 вказує, що передаючи частку корпоративних прав у розмірі 33,33 % ТОВ «Рені-лайн» в заставу, з урахуванням положень норм чинного законодавства України та Договору застави, ОСОБА_1 достеменно було відомо про те, що частка корпоративних прав, у випадку не виконання основного зобов`язання, може бути продана іншій особі-покупцю від його імені, відповідно до положень ст. 30 Закону України №1255-IV, а отже твердження про ненадання повноважень на підписання договорів відчуження частки корпоративних прав, нібито вибуття зі складу учасників ТОВ «Рені-лайн» з невідомих підстав, є безпідставним та повністю спростовується.

Відповідач-2 зазначає, що станом на час укладання спірного правочину, за яким ОТОВ «Синга шип» набуло частку у розмірі 33,33% статутного капіталу TOB «Рені-лайн», ВП НОМЕР_1 було завершено, так само на момент укладання спірного правочину в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна будь-які обтяження щодо TOB «Рені-лайн» були відсутні, що встановлено судом першої інстанції та підтверджено витягом від 20.06.2023 № 84636247, що спростовує відповідні твердження про відчуження частки у нібито незаконний спосіб.

На думку ОТОВ «Синга шип», суд першої інстанції при розгляді справи вірно визначив зміст спірних правовідносин, їх нормативне регулювання та цілком обґрунтовано вказав, що враховуючи вимоги ст. 6 ЦК України, якою встановлено співвідношення актів цивільного законодавства і договору, приймаючи надане Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» право обтяжувачу на застосування будь-яких способів звернення стягнення на заставне майно, відсутність у договорі застави від 13.07.2021 норми, яка надає право обрати позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет застави, не може мати наслідком обмеження прав кредитора, які надані йому законом.

Керуючись викладеним вище, відповідач-3 просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 05.08.2024 та додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 28.08.2024 по справі № 916/2945/23 залишити без змін.

Додаткові письмові пояснення по справі.

26.11.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли письмові пояснення ОСОБА_1 .

В даних письмових поясненнях апелянт вказав, що 22.08.22 за постановою про арешт майна від 22.08.2022 частка ОСОБА_1 у розмірі 33,33% в статутному капіталі ТОВ «Рені-лайн» (ВП НОМЕР_1 у АСВП) знаходилася під арештом, який тривав на 20.06.23, тобто, на момент укладення оспорюваного договору. 20.06.2023 Другим Київським відділом державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) прийнято Постанову про закриття виконавчого провадження НОМЕР_1 та про скасування арешту у ВП НОМЕР_1, але ОСОБА_1 було оскаржено дії Другого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) та Постанову про закриття виконавчого провадження НОМЕР_1 та про скасування арешту у ВП НОМЕР_1.

15.02.2024 рішенням Одеського окружного адміністративного суду задоволено частково адміністративний позов ОСОБА_1 до Другого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправними дій, визнання не чинними та скасування постанов та зобов`язання вчинити певні дії, а саме: Визнано протиправними дії Другого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо прийняття Постанови від 20.06.23 у АСВП НОМЕР_2. Визнано протиправною та скасовано Постанову від 20.06.2023 Другого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) у АСВП НОМЕР_1.

31.10.24 рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15.02.24 залишено П`ятим апеляційним адміністративним судом без змін в частині визнання протиправними дії Другого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо прийняття Постанови від 20.06.2023 у АСВП НОМЕР_1 та в частині визнання протиправної та скасованої Постанови від 20.06.2023 Другого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) у АСВП НОМЕР_1.

Апелянт вказує, що визнання протиправною та скасування Постанови від 20.06.2023 Другого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) у АСВП НОМЕР_1 про поновлення виконавчих дій, робить протиправними інші дії, які відбулись після такого поновлення та постанови, які також було прийнято на підтвердження таких протиправних дій.

Отже, доводи відповідачів щодо відсутності арешту/ заборон на момент укладання 20.06.2023 договору між ОСОБА_2 , який діяв від імені ОСОБА_1 та ОТОВ «Синга Шип», за яким відбулося відчуження частки у розмірі 33,33%, яка належала позивачу ОСОБА_1 в ТОВ «Рені-лайн» та твердження відсутності спорів між сторонами ( ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ), доведено неналежними доказами.

29.11.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду від ОСОБА_2 надійшли заперечення на письмові пояснення апелянта.

ОСОБА_2 зазначив, що відсутні підстави для прийняття судом письмових пояснень Апелянта, а тому зазначений документ слід повернути Апелянту без розгляду.

ОСОБА_2 вказав, ОСОБА_1 при розгляді справи у суді першої інстанції жодного разу не зазначав про ініціювання позову по справі № 420/17026/23. Також не звертався до суду першої інстанції з відповідним клопотанням про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням у справі №420/17026/23, якщо б вважав за необхідне.

Крім того, ОСОБА_2 зазначив, що судом адміністративної юрисдикції встановлено те, що 20.06.2023 державним виконавцем було винесено дві окремі постанови: про поновлення виконавчого провадження та про повернення виконавчого документу стягувачу та зняття арештів. ОСОБА_1 було оскаржено до Одеського окружного адміністративного суду тільки постанову про поновлення виконавчих дій.

ОСОБА_2 вказує, що на момент укладання правочинів, а саме 20.06.2023, будь-які обтяження майна ТОВ «Рені-лайн» відсутні. Постанова державного виконавця про повернення виконавчого документу стягувачу та зняття арештів станом на день укладання правочинів була чинною та не оскаржена Апелянтом, що повністю спростовує відповідні тези Апелянта.

ОСОБА_2 зазначив, що будь-які твердження Апелянта про те, що Постанова Державного виконавця Київського відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про поновлення вчинення виконавчих дій у виконавчого провадженні №ВП 69695119 є протиправною, не стосуються предмету позову у цій справі.

Рух справи у суді апеляційної інстанції.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №916/2945/23 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Богатир К.В., судді - Поліщук Л.В., Колоколов С.І. що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.09.2024.

На момент надходження апеляційної скарги, матеріали справи №916/2945/23 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду не надходили.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.09.2024 відкладено вирішення питання про можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на рішення Господарського суду Одеської області від 05.08.2024 та на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 28.08.2024 по справі №916/2945/23 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду Одеської області області невідкладно надіслати матеріали справи №916/2945/23 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/2945/23.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.09.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на рішення Господарського суду Одеської області від 05.08.2024 та на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 28.08.2024 по справі №916/2945/23 залишено без руху; встановлено ОСОБА_1 строк для усунення недоліків при поданні апеляційної скарги шляхом надання Південно-західному апеляційному господарському суду доказів сплати судового збору у сумі 30 826,12 грн протягом 10 днів з дня вручення цієї ухвали; встановлено ОСОБА_3 строк для усунення недоліків при поданні апеляційної скарги шляхом надання Південно-західному апеляційному господарському суду доказів сплати судового збору у сумі 30 826,12 грн протягом 10 днів з дня вручення цієї ухвали.

27.09.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду від ОСОБА_1 надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги. До даної заяви були долучені докази сплати судового збору у сумі 30 826,12 грн. Таким чином, ОСОБА_1 були усунуті недоліки апеляційної скарги.

Розпорядженням керівника апарату Південно-західного апеляційного господарського суду № 424 від 02.10.2024, у зв`язку з перебування судді зі складу колегії суддів Колоколова С.І. у відпустці призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №916/2945/23.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.10.2024 справу №916/2945/23 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Богатиря К.В., суддів: Поліщук Л.В., Таран С.В.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.10.2024 прийнято справу №916/2945/23 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 05.08.2024 та на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 28.08.2024 до провадження колегією суддів у складі головуючого судді Богатиря К.В., суддів: Поліщук Л.В., Таран С.В.; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 05.08.2024 та на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 28.08.2024 по справі №916/2945/23; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 28.10.2024; призначено справу №916/2945/23 до розгляду на 14.11.2024 о 10:30.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.11.2024 відкладено розгляд справи №916/2945/23 на 02 грудня 2024 року о 11:00.

02.12.2024 у судовому засіданні було оголошено перерву до 11.02.2024 о 15:00.

11.12.2024 у судовому засіданні прийняли участь представники ОСОБА_1 - адвокат Субботіна Л.В., Товариства з обмеженою відповідальністю «Рені-лайн» - адвокат Садаков К.І., Одноосібного Товариства з обмеженою відповідальністю «Синга шип» - адвокат Ущаповський Р.В., ОСОБА_2 - адвокат Ворошилова Д.Ю., ОСОБА_3 - адвокат Софронкова Н.О.

Фактичні обставини, встановлені судом.

13.07.2021 між ОСОБА_2 (Позикодавець) та ОСОБА_3 (Позичальник) було укладено договір позики, відповідно до п. 1 якого Позикодавець передає у власність Позичальнику грошову суму у розмірі 36 841 500,00 грн., що за офіційним курсом Національного Банку України (1 долар = 27,29 гривень) на день укладання цього договору дорівнює 1 350 000,00 доларів США зі строком повернення до 30.04.2022.

Згідно з п. 4.1 п. 4 договору позики від 13.07.2021 вся сума позики, розмір якої в національній валюті України (гривні) визначається шляхом помноження 1 350 000,00 доларів США до гривні, встановлений Національним банком України на день повернення коштів (із розрахунку вартості одного долара до гривні), повертається Позичальником не пізніше 30.04.2022.

Договір позики від 13.07.2021 був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Запольською О.В. та зареєстрований в реєстрі за №940.

13.07.2021 між ОСОБА_2 ( Заставодержатель ) та ОСОБА_1 (Заставодавець) було укладено договір застави, відповідно до п. 1.1 якого Заставодавець передає Заставодержателю частку у статутному капіталі (корпоративні права) ТОВ «Рені-лайн» у розмірі 33,33% статутного капіталу цього товариства, яка дорівнює сумі 833 250,00 грн. Заставодавець є майновим поручителем виконання зобов`язань ОСОБА_3 (Позичальник), що випливають з договору позики від 13.07.2021, укладеного між вказаною особою та Заставодержателем. Учасниками ТОВ «Рені-лайн» є ТОВ «Торговий дім «Медіана» (ідентифікаційний код 38674842), яке володіє 66,67% статутного капіталу ТОВ «Рені-лайн» та ОСОБА_1 , який володіє 33,33% статутного капіталу. Частка в статутному капіталі ТОВ «Рені-лайн» у розмірі 33,33 % сплачена ОСОБА_1 повністю та підтверджується свідоцтвом, виданим ТОВ «Рені-лайн» 12.05.2021.

Суть та розмір забезпечених заставою вимог полягає, зокрема, в наступному: повернення Заставодержателю отриманої Позичальником позики за договором позики від 13.07.2021 у розмірі 36 841 500,00 грн., що за офіційним курсом Національного Банку України (1 долар = 27,29 гривень) на день укладання цього договору дорівнює 1 350 000,00 доларів США з кінцевим терміном повернення до 30.04.2022 (п. 1.2 договору застави від 13.07.2021).

Згідно з п. п. 1.3, 1.4 договору застави від 13.07.2021 предмет застави за домовленістю сторін оцінюється ними у сумі 833 250,00 грн. За наявності інших вимог до предмету застави, в тому числі, на підставі виконавчих документів, Заставодержатель має переважне право на задоволення своїх вимог за договором позики за рахунок предмету застави.

Відповідно до пп. 2.1.1-2.1.5 п. 2.1 договору застави від 13.07.2021 Заставодавець зобов`язаний: не вчиняти будь-яких дій щодо припинення своїх прав на предмет застави та/або зменшення розміру своєї частки у статутному капіталі; не здійснювати відчуження, незалежно від способу (купівля-продаж, дарування, міна, відступлення, пожертва, тощо) своєї частки у статутному капіталі (корпоративних прав) на користь третіх осіб без згоди Заставодержателя; вживати заходів, необхідних для захисту предмету застави від посягань з боку третіх осіб; повідомляти Заставодержателя про будь-які прямі, або опосередковані зазіхання з боку третіх осіб на предмет застави, або вірогідність їх виникнення з наданням необхідних документів протягом одного дня з моменту, як Заставодавцю стане відомо про такі факти; передати Заставодержателю всю документацію, що стосується предмету застави, протягом одного робочого дня з моменту отримання відповідної вимоги Заставодержателя про звернення стягнення на предмет застави.

Згідно з пп. 2.5.2 п. 2.5 договору застави від 13.07.2021 Заставодержатель має право вимагати, незалежно від настання строку виконання забезпеченого заставою зобов`язання, в судовому порядку звернення стягнення на предмет застави, якщо Заставодавець не виконує п.п.2.1.1.-2.1.5. цього договору.

У разі порушення Заставодавцем зобов`язань, визначених п.п.2.1.1.-2.1.5. цього договору, та/або Позичальником умов договору позики, зазначених в п.1 цього договору, Заставодержатель має право достроково звернути стягнення на предмет застави в порядку, визначеному п.п.2.5.2. цього договору (п. 3.1 договору застави від 13.07.2021).

Відповідно до п. 4.2 договору застави від 13.07.2021 право застави припиняється виконанням Позичальником забезпечених заставою зобов`язань за договором позики, а також в інших випадках, передбачених приписами ст. ст. 28, 29 Закону України "Про заставу" ст. 593 Цивільного кодексу України.

Положеннями п. п. 5.1, 5.4 договору застави від 13.07.2021 врегульовано, що у всіх випадках, не передбачених чинним договором, сторони керуються Цивільним кодексом України, Законом України "Про заставу" та іншими законодавчими актами. Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду або на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Реалізація предмету застави, на яке звернуто стягнення, провадиться державним виконавцем, приватним виконавцем на підставі виконавчого листа суду, або виконавчого напису нотаріуса (п. 5.5 договору застави від 13.07.2021).

Згідно з п. 6.5 договору застави від 13.07.2021 сторони погоджуються, що Заставодержатель реєструє, згідно з чинним законодавством України, обтяження частки у статутному капіталі (корпоративні права) ТОВ "Рені-лайн" заставою у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.

Договір застави від 13.07.2021 був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Запольською О.В. та зареєстрований в реєстрі за №941.

14.07.2021 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду до договору застави від 13.07.2021, відповідно до п. 1.2 якої предмет застави за домовленістю сторін оцінюється ними у розмірі 3 333 000,00 доларів США.

14.07.2021 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено додаткову угоду до договору позики від 13.07.2021, відповідно до п. 1.3 якої сума позики становить 1 350 000,00 доларів США надана у строк до 30.04.2022 та вважається незмінною у разі підтвердження Позичальником наявності документів на отримання суми еквівалентної сумі позики (шляхом продажу корпоративних прав, отримання кредиту тощо) у термін до 28.02.2022. В разі невиконання даної умови Позичальник сплачує додатково винагороду у розмірі 50 000 доларів США.

Додаткові угоди від 14.07.2021 до договору застави від 13.07.2021 та договору позики від 13.07.2021 були укладені у простій письмовій формі, тобто посвідчені нотаріально не були.

22.08.2022 державним виконавцем Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) було винесено постанову НОМЕР_1 про накладення арешту на частку у статутному капіталі ТОВ «Рені-лайн» у розмірі 33,33%.

Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 08.12.2022 по справі №947/20290/22 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання виконавчого напису про звернення стягнення на частку у статутному капіталі (корпоративні права ) ТОВ «Рені-лайн» у розмірі 33,33% таким, що не підлягає виконанню, було задоволено.

20.03.2023 ТОВ «Консалтінгова компанія «Бюро оцінки Стефанович» було складено звіт №2456/23 про оцінку ринкової вартості корпоративних прав ТОВ "Рені-лайн" у розмірі 33,33 %, яка належить ОСОБА_1 , відповідно до якого вартість частки становить 141 768 400,00 грн.

09.05.2023 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ткаченко І.В. було зареєстровано звернення стягнення на частку у статутному капіталі ТОВ "Рені-лайн" у розмірі 33,33 %, яка належить ОСОБА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна №84636559 від 20.06.2023.

20.06.2023 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ткаченко І.В. було видано ОСОБА_2 свідоцтво, відповідно до якого нотаріусом посвідчено, що 09.05.2023 нею заяву ОСОБА_2 про обрання позасудового способу звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу предмета забезпечувального обтяження з іншою особою-покупцем та внесення відомостей про звернення стягнення до Державного реєстру обтяжень рухомого майна було передано ОСОБА_3 та ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку. Заява була повернута АТ «Укрпошта» 11.06.2023 за закінченням терміну зберігання.

20.06.2023 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ткаченко І.В. було видано ОСОБА_2 свідоцтво, відповідно до якого нотаріусом посвідчено, що 09.05.2023 директору ТОВ «Торговий дім «Медіана» було передано заяву ОСОБА_2 щодо наміру продати предмет забезпечувального обтяження - частку у статутному капіталі ТОВ «Рені-лайн» у розмірі 33,33% за ціною у розмірі 1 350 000,00 доларів США та пропозицію ТОВ «Торговий дім «Медіана» купити вищевказане майно або відмовитися від його купівлі шляхом подачі відповідної заяви органам нотаріату України.

З витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна № 84638662 від 20.06.2023 вбачається, що публічне обтяження на частку у статутному капіталі ТОВ «Рені-лайн» у розмірі 33,33%, накладене 22.08.2022 Київським відділом державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), було 20.06.2023 припинено на підставі постанови про повернення виконавчого документа НОМЕР_1 від 20.06.2023.

Крім того, відповідно до витягу №84636247 від 20.06.2023 з Державного реєстру обтяжень рухомого майна будь-які обтяження майна ТОВ «Рені-лайн» відсутні.

20.06.2023 між ОСОБА_2 (Обтяжувач), який діяв від імені ОСОБА_1 (Боржник) на підставі ст. 30 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» та договору застави від 13.01.2021, посвідченого приватним нотаріусом за реєстровим №941, з однієї сторони, та ТОВ "Синга шип" (Покупець), з другої сторони, було укладено договір, відповідно до п. 1 якого Обтяжувач передає (продає), а Покупець приймає у власність (купує) частку в статутному капіталі ТОВ "Рені-лайн" у розмірі 33,33 %, номінальною вартістю 833 250,00 грн., та сплачує за неї обумовлену грошову суму.

Згідно з п. 2 договору від 20.06.2023 продаж частки за домовленістю сторін вчиняється за ціною, що складає 1 350 000,00 доларів США, що еквівалентно 49 367 610,00 грн. за курсом НБУ станом на дату підписання цього договору, які Покупець зобов`язується сплатити у повному обсязі безготівковим способом в термін до 31.12.2023. Факт повного розрахунку буде підтверджуватися договором про повний розрахунок, посвідченим нотаріально, який буде невід`ємною частиною цього договору, та відповідними банківськими документами.

Пунктом 4 договору від 20.06.2023 встановлено, що Обтяжувач гарантує, зокрема, наступне: частка, що відчужується, нікому іншому не продана, не подарована, не відчужена іншим способом, в іншій заставі чи під забороною (арештом) не перебуває, крім заборони, накладеної приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Запольською О.В. на підставі договору застави від 13.07.2021, який забезпечував боргове зобов`язання, що виникло з договору позики від 13.07.2021; продаж частки відповідає інтересам та волевиявленню Обтяжувача.

Факт передачі частки в статутному капіталі товариства буде підтверджуватися відповідним актом приймання-передачі, який є невід`ємною частиною цього договору (п. 7 договору від 20.06.2023).

Договір купівлі-продажу частки від 20.06.2023 був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ткаченко І.В. та зареєстрований в реєстрі за №585.

20.06.2023 між ОСОБА_2 , який діяв від імені ОСОБА_1 , та ТОВ "Синга шип" було підписано нотаріально посвідчений акт приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ "Рені-лайн", відповідно до п. 1 якого ОСОБА_2 передав, а ТОВ "Синга шип" прийняло частку в статутному капіталі ТОВ "Рені-лайн" у розмірі 33,33 %, номінальною вартістю 833 250,00 грн.

29.02.2024 між ОСОБА_2 , який діяв від імені ОСОБА_1 , та ТОВ "Синга шип" було укладено нотаріально посвідчений договір про повний розрахунок, відповідно до умов якого ТОВ "Синга шип" розрахувалось з ОСОБА_2 за придбану частку безготівковим способом.

На підтвердження факту перерахування грошових коштів на рахунок ОСОБА_2 , ТОВ "Синга шип" було надано суду виписки по банківському рахунку за період з серпня по грудень 2023 року, а також довідку банку.

Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 13.09.2023 по справі №522/14718/22 клопотання ОСОБА_2 про залишення позову без розгляду було задоволено, позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 за участю третіх осіб про звернення стягнення на предмет застави - залишено без розгляду.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 21.03.2024 по справі №947/20290/22 клопотання ОСОБА_2 про відмову від апеляційної скарги було задоволено, апеляційне провадження на рішення Київського районного суду міста Одеси від 08.12.2022 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, закрито.

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 05.04.2024 по справі №522/18866/23 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору застави та додаткової угоди до договору застави було відмовлено. Вказане рішення було оскаржено в апеляційному порядку та не набрало законної сили.

Мотивувальна частина.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 ст. 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції не підлягають скасуванню, виходячи з таких підстав.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Положеннями ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.

Варто зауважити, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв`язку з чим, суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке. Порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Водночас позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

У постанові від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20 Великою Палатою Верховного Суду наголошено, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. При цьому, суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Предметом заявленого ОСОБА_1 до ТОВ "Рені-лайн", ТОВ "Синга шип", ОСОБА_2 позову є вимоги, зокрема, про визнання недійсним договору купівлі-продажу корпоративних прав від 20.06.2023 та акту до договору.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про витребування у ТОВ "Синга шип" частки у статутному капіталі ТОВ "Рені-лайн" у розмірі 33,33%, скасування рішення та поновлення запису, які є похідними та задоволення яких напряму залежить від висновків про правомірність/неправомірність відчуження частки.

У даному випадку, в першу чергу, треба дослідити питання законності укладеного між відповідачами договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Рені-лайн", та як наслідок і правомірності відчуження корпоративних прав, які належали позивачу.

Як було встановлено вище, 13.07.2021 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір позики, за умовами якого відповідачем було надано третій особі грошову суму у розмірі 36 841 500,00 грн., що еквівалентно 1 350 000,00 доларів США, зі строком повернення до 30.04.2022.

В забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_3 за договором позики, 13.07.2021 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір застави корпоративних прав у статутному капіталі ТОВ "Рені-лайн" у розмірі 33,33%.

У відповідності до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

За змістом ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Згідно зі ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Відповідно до ст. 572 ЦК України у силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Частиною 1 статті 574 ЦК України встановлено, що застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Згідно із приписами ч. 1 ст. 576 ЦК України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема, річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Відповідно до ч. ч. 1,2 ст. 583 ЦК України заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель). Заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.

Відповідно до ст. 589 ЦК України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Докази виконання ОСОБА_3 прийнятих на себе зобов`язань за договором позики від 13.07.2021 в частині повернення грошових коштів в матеріалах справи відсутні, незважаючи на сплив строку, на якій було надано кошти у користування, тобто 30.04.2022.

Факт неповернення грошових коштів у повному обсязі був підтверджений усіма учасниками судового процесу.

В свою чергу, колегія суддів відхиляє доводи ОСОБА_1 про неможливість виконання ОСОБА_3 зобов`язань за договором позики від 13.07.2021 з підстав введення воєнного стану в Україні та призупинення роботи валютного ринку, оскільки п. 4.1 п. 4 договору визначено, що розмір позики, яку третя особа зобов`язана повернути, визначається шляхом помноження вартості одного долара до гривні на 1 350 000,00 доларів США. Згідно п. 3 Договору позики предметом позики була грошова суму у Національній валюті України - гривні, еквівалент якої був визначений сторонами у доларах США на день передачі суми позики. Таким чином, ОСОБА_3 мав повернути заборгованість у гривнях, а, отже, будь-які доводи позивача про призупинення роботи валютного ринку, що нібито спричинило невиконання прийнятих на себе зобов`язань за договором позики, є необґрунтованими.

З огляду на викладене вище, беручи до уваги невиконання ОСОБА_3 своїх зобов`язань за договором позики, враховуючи приписи чинного законодавства та умов договору застави від 13.07.2021 ОСОБА_2 було набуто право на звернення стягнення на предмет застави в рахунок задоволення своїх вимог до Позичальника.

Згідно із ч. ч. 1, 2, 5, 6 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом. У разі часткового виконання боржником зобов`язання, забезпеченого заставою, право звернення на предмет застави зберігається в первісному обсязі. Якщо предметом застави є дві або більше речей (два або більше прав), стягнення може бути звернене на всі ці речі (права) або на будь-яку з речей (прав) на вибір заставодержателя. Якщо заставодержатель зверне стягнення на одну річ (одне право), але його вимогу не буде задоволено в повному обсязі, він зберігає право застави на інші речі (права), які є предметом застави.

Згідно ст. 20 Закону України «Про заставу» від 02.10.1992 № 2654-XII заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави. Звернення стягнення на заставлене майно державного підприємства (підприємства, не менше п`ятдесяти відсотків акцій (часток, паїв) якого є у державній власності) здійснюється за рішенням суду.

Правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов`язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна визначений Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» від 18.11.2003 № 1255-IV.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов`язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.

20.06.2023 між ОСОБА_2 (Обтяжувач), який діяв від імені ОСОБА_1 (Боржник), на підставі ст. 30 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», договору застави від 13.07.2021, та ТОВ "Синга шип" (Покупець) було укладено договір, відповідно до п. 1 якого Обтяжувач передає (продає), а Покупець приймає у власність (купує) частку в статутному капіталі ТОВ "Рені-лайн" у розмірі 33,33 %, номінальною вартістю 833 250,00 грн., та сплачує за неї обумовлену грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 30 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» обтяжувач має право задовольнити свою вимогу за забезпеченим обтяженням зобов`язанням шляхом продажу предмета забезпечувального обтяження третій особі. При цьому обтяжувач зобов`язаний у порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, повідомити боржника та інших обтяжувачів відповідного рухомого майна про свій намір реалізувати таке право із зазначенням обраного ним способу, місця та часу проведення процедури продажу. Обтяжувач вправі продати предмет обтяження будь-якій особі-покупцю або на публічних торгах.

ОСОБА_2 було задоволено вимоги до ОСОБА_3 за рахунок предмета застави шляхом укладення договору купівлі-продажу корпоративних прав від 20.06.2023, за умовами якого частка в статутному капіталі ТОВ "Рені-лайн" у розмірі 33,33 %, яка є предметом застави, була відчужена на користь ТОВ "Синга шип".

В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 стверджує, що ОСОБА_2 були приховані обставини, які перешкоджали вчиненню договору купівлі-продажу від 20.06.2023, що свідчить про введення ТОВ "Синга шип", як набувача майна за даним договором, в оману, що є порушенням вимог ст.ст. 203, 230 ЦК України.

Згідно з ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до ч. 1 ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Тлумачення норм ст. 230 ЦК України дає підстави для висновку про те, що під обманом розуміють умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

Тобто, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Отже, правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.

В своїй позовній заяві та апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на укладення договору купівлі-продажу корпоративних прав від 20.06.2023 з порушенням вимог ст. 203, 230 ЦК України, не навів суду жодних конкретних обставин, щодо яких ОСОБА_2 було введено в обману ОТОВ "Синга шип".

Крім того, як ОСОБА_2 , так і ОТОВ "Синга шип" взагалі заперечували існування будь-яких обставин, які могли б вплинути на вчинення правочину.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу корпоративних прав від 20.06.2023 з підстав, визначених ст. ст.203, 230 ЦК України.

Згідно з п. 1.3 договору застави від 13.07.2021 предмет застави був оцінений сторонами за домовленістю у сумі 833 250,00 грн.

Натомість, у додатковій угоді від 14.07.2021, яка не була посвідчена нотаріально, сторонами договору предмет застави було оцінено у розмірі 3 333 000,00 доларів США.

Разом з тим, за умовами договору купівлі-продажу від 20.06.2023 ОСОБА_2 було відчужено на користь ТОВ "Синга шип" частку за ціною у розмірі 1 350 000,00 доларів США, що еквівалентно 49 367 610,00 грн. за курсом Національного Банку України на день підписання договору.

Відповідно до ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення (ч. 3 ст. 640 ЦК України).

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 205 ЦК України закріплено дві форми правочину - усну і письмову (електронну), а нотаріальне посвідчення договору не є його окремою формою, а є дією іншої особи (нотаріуса), яка не є стороною договору, проте уповноважена державою на встановлення і підтвердження юридичного факту.

Укладеним є такий правочин (договір), щодо якого сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. У разі якщо сторони згоди не досягли, цей договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 по справі №227/3760/19-ц.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зміни до договору застави від 13.07.2021, який був посвідчений нотаріально, також мають посвідчуватись нотаріально, що відповідає вимогам ст. 654 ЦК України.

Недотримання нотаріальної форми додаткової угоди дозволяє дійти висновку, що договір не відбувся (є неукладеним). Таким чином, у колегії суддів відсутні підстави для врахування при вирішенні спору по суті наданої позивачем додаткової угоди від 14.07.2021 до договору застави.

Відповідно до ч. ч. 1,2 ст. 582 ЦК України оцінка предмета застави здійснюється у випадках, встановлених договором або законом. Оцінка предмета застави здійснюється заставодавцем разом із заставодержателем відповідно до звичайних цін, що склалися на момент виникнення права застави, якщо інший порядок оцінки предмета застави не встановлений договором або законом.

Згідно з приписами ч. 3 ст. 12 Закону України «Про заставу» при укладанні договору застави за згодою сторін або на вимогу однієї із сторін може бути проведена аудиторська перевірка достовірності та повноти балансу або фінансового стану відповідної сторони договору застави та оцінка предмета застави відповідно до законодавства.

Відповідно до ст. ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12.07.2001 № 2658-III проведення оцінки майна є обов`язковим у випадках: створення підприємств (господарських товариств) на базі державного майна або майна, що є у комунальній власності, крім випадків, встановлених законом; реорганізації, банкрутства, ліквідації державних, комунальних підприємств та підприємств (господарських товариств) з державною часткою майна (часткою комунального майна), крім випадків, встановлених законом; виділення або визначення частки майна у спільному майні, в якому є державна частка (частка комунального майна); визначення вартості внесків учасників та засновників господарського товариства, якщо до зазначеного товариства вноситься майно господарських товариств з державною часткою (часткою комунального майна), а також у разі виходу (виключення) учасника або засновника із складу такого товариства приватизації та іншого відчуження у випадках, встановлених законодавством, оренди, обміну, страхування державного майна, майна, що є у комунальній власності, а також повернення цього майна на підставі рішення суду; переоцінки основних фондів для цілей бухгалтерського обліку; оподаткування майна згідно з законом, крім випадків визначення розміру податку при спадкуванні власності, вартість якої оподатковується за нульовою ставкою; визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом; в інших випадках за рішенням суду або у зв`язку з необхідністю захисту суспільних інтересів.

Оцінка предмета застави, тобто частки у статутному капіталі ТОВ «Рені-лайн», за згодою ОСОБА_2 та ОСОБА_1 могла бути визначена при укладанні договору застави від 13.07.2021. Проте, сторони дійшли згоди про відсутність підстав для проведення оцінки предмета застави, що є правом сторін, які вільні визначити умови при укладенні того або іншого договору, як це передбачено законом.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для врахування при вирішенні даного спору звіту, складеного ТОВ «Консалтінгова компанія «Бюро оцінки Стефанович» на замовлення позивача 20.03.2023, тобто через два роки після укладення договору застави від 13.07.2021.

Таким чином, здійснення ОСОБА_2 продажу на користь ТОВ «Синга шип» частки у статутному капіталі за ціною, яка є вищою, ніж визначена у договорі застави від 13.07.2021, не суперечить вимогам чинного законодавства та відповідає положенням договору застави. При цьому, приписами чинного законодавства не передбачено вимог щодо обов`язковості проведення оцінки предмета застави на момент відчуження.

Щодо посилань апелянта на безпідставність застосування ОСОБА_2 позасудового способу звернення стягнення на предмет застави, колегія суддів зазначає наступне.

Тобто сторони не обмежені виключно положеннями договору, а можуть керуватися Цивільним кодексом України, Законом України "Про заставу" та іншими законодавчими актами, в тому числі і при виборі способу звернення стягнення на предмет застави.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 ЦК України правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов`язки, є нікчемним.

Обтяженням є право обтяжувача на рухоме майно боржника або обмеження права боржника чи обтяжувача на рухоме майно, що виникає на підставі закону, договору, рішення суду або з інших дій фізичних і юридичних осіб, з якими закон пов`язує виникнення прав і обов`язків щодо рухомого майна (ч. 1 ст. 3 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»).

За змістом ст. 21 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» до забезпечувальних обтяжень належать:

1) застава рухомого майна згідно з параграфом 6 глави 49 Цивільного кодексу України, що виникає на підставі договору;

2) право застави рухомого майна згідно з статтею 694 Цивільного кодексу України;

3) право притримання рухомого майна згідно з параграфом 7 глави 49 Цивільного кодексу України;

3-1) право довірчої власності на рухоме майно;

3-2) право зворотного викупу повністю оплаченого рухомого майна, фінансового інструменту, валюти чи прав грошової вимоги;

4) інші обтяження рухомого майна, які кваліфікуються як забезпечувальні. Зміст окремих видів забезпечувальних обтяжень встановлюється законом та/або договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» за рахунок предмета обтяження обтяжувач має право задовольнити свою вимогу за забезпеченим обтяженням зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій договором. Розмір забезпеченої обтяженням вимоги визначається на момент її задоволення і включає: 1) відшкодування витрат, пов`язаних з пред`явленням вимоги і зверненням стягнення на предмет обтяження; 2) сплату процентів і неустойки; 3) сплату основної суми боргу; 4) відшкодування збитків, завданих порушенням боржником забезпеченого зобов`язання або умов обтяження; 5) відшкодування витрат на утримання і збереження предмета обтяження.

Враховуючи вищенаведені положення Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», колегія суддів зазначає, що забезпечувальні обтяження можуть виникати, в тому числі, з підстав, визначених Цивільним кодексом України, наприклад, у випадку реалізації кредитором права на притримання рухомого майна. При цьому, реалізація вказаного права не залежить від наявності укладеного між кредитором та боржником договору застави, оскільки в протилежному випадку кредитор буде позбавлений можливості застосувати механізми захисту прав, надані йому законом.

У випаду виникнення обтяження на підставі певної норми закону, до правовідносин кредитора та боржника з питань задоволення вимог кредитора за рахунок заставного майна, підлягають застосуванню виключно приписи Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», які визначають наступні правила звернення стягнення на заставне майно.

Частиною 1 ст. 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» встановлено, що звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Використання позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження не позбавляє права боржника, обтяжувача або третіх осіб звернутися до суду.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» обтяжувач має право на власний розсуд обрати, зокрема, такий позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження як продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах.

Верховним Судом України у постанові від 06.03.2013 по справі №6-10цс13 було зроблено висновок, відповідно до якого нормами чинного законодавства обтяжувачу надається право на власний розсуд обрати спосіб звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, у тому числі і продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах.

Таким чином, кредитор, у якого виникло право застави рухомого майна, незалежно від підстав виникнення такого права (закон або договір) з метою задоволення своїх вимог може звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або в позасудовому порядку.

Слід зазначити, що за змістом Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» предметом обтяження є рухоме майно, тобто будь-яка річ матеріального світу, цінність якої, на відміну від нерухомого майна, як правило, є значно нижчою, а, отже, обмеження обтяжувача у способах звернення стягнення на заставне майно матиме наслідком неефективність такого інституту цивільного права як застава.

Відповідно до ст. 27 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» якщо інше не встановлено цим Законом, обтяжувач, який має намір звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження в позасудовому порядку, зобов`язаний надіслати боржнику та іншим обтяжувачам, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, письмове повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання. Повідомлення надсилається одночасно з реєстрацією в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження. Повідомлення повинно містити таку інформацію: 1) зміст порушення, вчиненого боржником; 2) загальний розмір не виконаної боржником забезпеченої обтяженням вимоги; 3) опис предмета забезпечувального обтяження; 4) посилання на право іншого обтяжувача, на користь якого встановлено зареєстроване обтяження, виконати порушене зобов`язання боржника до моменту реалізації предмета обтяження або до переходу права власності на нього обтяжувачу; 5) визначення позасудового способу звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, який має намір застосувати обтяжувач; 6) вимогу до боржника виконати порушене зобов`язання або передати предмет забезпечувального обтяження у володіння обтяжувачу протягом строку, що визначається згідно з частиною другою статті 28 цього Закону.

Колегія суддів зазначає, що Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», надаючи кредитору можливість задовольнити свою вимогу за рахунок заставного майно шляхом обрання будь-якого способу звернення стягнення (за рішенням суду, на підставі виконавчого напису або в позасудовому порядку) встановлює чіткий порядок дій обтяжувача.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 6 ЦК України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Сторони договору не можуть врегулювати свої відносини (визначити взаємні права та обов`язки) у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає передбаченим статтею 3 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, що обмежують свободу договору, зокрема справедливості, добросовісності, розумності (пункт 6 частини першої вказаної статті). Домовленість сторін договору про врегулювання своїх відносин всупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов`язку, як і його зміни та припинення. Схожі висновки Велика Палата Верховного Суду зробила у підпунктах 7.7-7.10 постанови від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19 та пунктах 22-25 постанови від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17.

Враховуючи вимоги ст. 6 ЦК України, якою встановлено співвідношення актів цивільного законодавства і договору, приймаючи надане Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» право обтяжувачу на застосування будь-яких способів звернення стягнення на заставне майно, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відсутність у договорі застави від 13.07.2021 норми, яка надає ОСОБА_2 право обрати позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет застави не може мати наслідком обмеження прав ОСОБА_2 як кредитора, які надані йому законом.

В протилежному випадку звуження прав кредитора лише умовами договору, незважаючи на надання таких прав законом, суперечить загальним засадам цивільного права та призведе до порушення прав, в даному випадку, заставодержателя на задоволення своїх вимог за рахунок предмета застави шляхом застосування всіх способів, передбачених законом.

Так, для застосування позасудового способу звернення стягнення обтяжувач зобов`язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження, направити боржнику вимогу про виконання зобов`язання, звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження, якщо протягом 30 днів з моменту реєстрації звернення стягнення боржником не буде виконано вимогу. Невиконання вказаних вимог, наприклад, відсутність зареєстрованого звернення, матиме наслідком відмову в позові у випадку обрання судового способу звернення стягнення на предмет застави, або визнання недійсним договору купівлі-продажу предмета застави.

09.05.2023 приватним нотаріусом було зареєстровано звернення стягнення на частку у статутному капіталі ТОВ "Рені-лайн" у розмірі 33,33 %, що підтверджується витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна №84636559 від 20.06.2023. При цьому, факт направлення вимоги про виконання основного зобов`язання на адресу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 підтверджується свідоцтвом приватного нотаріуса від 20.06.2023, можливість видачі якого передбачена Законом України «Про нотаріат» (т.1 а.с. 107).

За сталою практикою Верховного Суду неотримання поштової кореспонденції з підстав «за закінченням встановленого строку зберігання» зумовлюється суб`єктивною поведінкою отримувача поштового відправлення, а отже неотримання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 такого повідомлення не свідчить про невиконання ОСОБА_2 обов`язку, встановленого Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», а тому твердження Апелянта в цій частині повністю спростовуються.

Таким чином, ОСОБА_2 було дотримано вищеперераховані вимоги та укладено договір купівлі-продажу від 20.06.2023 частки у статутному капіталі у відповідності до приписів Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Щодо твердження про те, що постановою про арешт майна від 22.08.2022 року накладено арешт на частку ОСОБА_1 у розмірі 33,33 % статутного капіталу ТОВ «РЕНІ- ЛАЙН» і це нібито підтверджує відчуження частки у незаконний спосіб, колегія суддів зазначає наступне.

Арешт на частку корпоративних прав ОСОБА_1 у розмірі 33,33 % статутного капіталу ТОВ «РЕНІ-ЛАЙН» було накладено в виконавчому провадженні НОМЕР_1, відкритому Київським ВДВС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на підставі виконавчого напису нотаріуса, вчиненого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Журавель М.В.

Відповідно до ч. 1 ст 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

З наявного в матеріалах справи витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна № 84638662 від 20.06.2023 вбачається, що публічне обтяження, накладене державним виконавцем, було припинено 20.06.2023 о 12:12 год. При цьому, згідно з витягом №84636247 від 20.06.2023 станом на 15:56 год. будь-які обтяження майна ТОВ «Рені-лайн» в реєстрі були відсутні.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31.10.2024 по справі № 420/17026/23, з огляду на наступне.

10.07.2023 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання протиправними дій щодо прийняття постанови від 20.06.2023 про поновлення виконавчих дій у виконавчому провадженні НОМЕР_1; визнання протиправною та скасування постанови від 20.06.2023р. про поновлення виконавчих дій у виконавчому провадженні НОМЕР_1; визнання протиправними дій щодо відкриття виконавчих проваджень НОМЕР_3 та НОМЕР_4 та прийняття постанов про відкриття виконавчих проваджень від 21.06.2023р. НОМЕР_3 та НОМЕР_4; визнання протиправними та скасування постанов від 21.06.2023р. про відкриття виконавчих проваджень НОМЕР_3 та НОМЕР_4; визнання протиправними та скасування постанов про арешт рухомого та нерухомого майна, а також про арешт грошових коштів, які розміщено на поточних рахунках, відкритих в банківських установах на ім`я ОСОБА_1 , які прийнято у виконавчих провадженнях НОМЕР_3 та НОМЕР_4; зобов`язання закрити виконавчі провадження НОМЕР_1, НОМЕР_3 та НОМЕР_4.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15.02.2024 позов задоволений частково; визнано протиправними дії Другого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо прийняття постанови від 20.06.2023р. про поновлення виконавчих дій у виконавчому провадженні НОМЕР_1; визнано протиправними дії Другого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо відкриття 21.06.2023р. виконавчих проваджень НОМЕР_3 та НОМЕР_4 та прийняття постанов від 21.06.2023р. про відкриття виконавчих проваджень НОМЕР_3 та НОМЕР_4; визнано протиправною та скасовано постанову від 20.06.2023р. про поновлення виконавчих дій у виконавчому провадженні НОМЕР_1; визнано протиправними та скасовано постанови від 21.06.2023р. про відкриття виконавчих проваджень НОМЕР_3 та НОМЕР_4; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31.10.2024 року по справі № 420/17026/23 вирішено:

«Апеляційну скаргу Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) задовольнити частково, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2024 року скасувати в частині визнання протиправними дій Другого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) щодо відкриття 21.06.2023р. виконавчих проваджень НОМЕР_3 та НОМЕР_4 та прийняття постанов від 21.06.2023р. про відкриття виконавчих проваджень НОМЕР_3 та НОМЕР_4; визнання протиправними та скасування постанов Другого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) від 21.06.2023р. про відкриття виконавчих проваджень НОМЕР_3 та НОМЕР_4.

Ухвалити у цій частині постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправними дій Другого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо відкриття 21.06.2023р. виконавчих проваджень НОМЕР_3 та НОМЕР_4 та прийняття постанов від 21.06.2023р. про відкриття виконавчих проваджень НОМЕР_3 та НОМЕР_4; визнання протиправними та скасування постанов Другого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 21.06.2023р. про відкриття виконавчих проваджень НОМЕР_3 та НОМЕР_4, предметами яких є стягнення розміру мінімальних витрат виконавчого провадження та виконавчого збору за раніше прийнятими постановами від 23.08.2022р. у виконавчому провадженні АСВП НОМЕР_1, яке відкрито постановою від 22.08.2022р.

В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2024 року залишити без змін.»

Таким чином, в межах справи №420/17026/23 постановою від 31.10.2024 визнано протиправними дії Другого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо прийняття постанови від 20.06.2023 про поновлення виконавчих дій у виконавчому провадженні НОМЕР_1.

Тобто дані обставини стали відомі виключно після винесення оскаржуваного рішення по справі №916/2945/23 та після відкриття апеляційного провадження по даній справі. Тому висновки даної постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду не могли бути використані судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення, оскільки такі висновки не існували на момент винесення оскаржуваного рішення.

Крім того, в Постанові П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31.10.2024 року по справі № 420/17026/23 зазначено:

«Постановою головного державного виконавця від 20.06.2023р. ВП НОМЕР_2 поновлено виконавче провадження на підставі ч.5 ст.35 Закону України «Про виконавче провадження», /т.2 а.с.291-292/.

Постановою головного державного виконавця від 20.06.2023р. ВП НОМЕР_2, на підставі п.1 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», повернуто виконавчий документ стягувачу без подальшого виконання та знято усі накладені арешти, /т.2 а.с.309/»

Тобто, судом адміністративної юрисдикції встановлено те, що 20.06.2023 року державним виконавцем було винесено дві окремі постанови:

- про поновлення виконавчого провадження;

- про повернення виконавчого документу стягувачу та зняття арештів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Виконавчі дії - це визначений законом перелік можливих чи обов`язкових способів діяльності виконавця, спрямованих на неупереджене, своєчасне та повне виконання рішення.

При цьому, постановою головного державного виконавця від 27.09.2022 року ВП НОМЕР_1, на підставі ухвали Київського районного суду м. Одеси, зупинено вчинення виконавчих дій з примусового виконання до розгляду справи №947/20290/22 по суті.

За Законом України «Про виконавче провадження» зупинення вчинення виконавчих дій спрямоване на відповідне зупинення дій, необхідних для неупередженого, своєчасного та повного виконання рішення, зокрема і в частині звернення стягнення.

Частиною 4 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено обов`язок державного або приватного виконавця винести постанову про повернення стягувачу виконавчого документа.

При цьому, зупинення вчинення виконавчих дій не забороняє, а навпаки зобов`язує виконавця прийняти певне процесуальне обов`язкове рішення, в даному випадку у разі отримання заяви про повернення виконавчого документу стягувачу - постанову про повернення виконавчого документу.

Також, постанови державних або приватних виконавців, винесені в рамках виконавчих проваджень, є окремими актами індивідуальної дії, які і оскаржуються окремо в цілому або у відповідній частині.

ОСОБА_1 було оскаржено до Одеського окружного адміністративного суду тільки постанову про поновлення виконавчих дій.

П`ятим апеляційним адміністративним судом в постанові від 31.10.2024 по справі № 420/17026/23 зазначено: «Як вбачається з матеріалів виконавчого провадження НОМЕР_1 воно завершене постановою державного виконавця від 20.06.2023р. ВП НОМЕР_1 (є чинною) у зв`язку із поверненням виконавчого документа стягувачу на підставі п. 1 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження». При цьому, позивачем не оскаржується постанова державного виконавця від 20.06.2023 ВП НОМЕР_1 про поверненням виконавчого документа стягувачу.»

Відповідно до ч.1 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

Так, частиною другою ст. 42 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» визначено, що до Державного реєстру обтяжень рухомого майна (далі - Державний реєстр) вносяться відомості про виникнення, зміну, припинення обтяжень, а також про звернення стягнення на предмет обтяження. Відомості, внесені до Державного реєстру, є відкритими та загальнодоступними для всіх юридичних та фізичних осіб.

Відповідно до п. 28 Порядку ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.2004 року №830 (надалі Порядок №830), фізична чи юридична особа має право на отримання витягу з Реєстру в паперовій або електронній формі, що мають однакову юридичну силу; витяг з Реєстру свідчить про внесення записів про обтяження до Реєстру або про їх відсутність; витяг містить актуальні на дату та час надання відомості щодо одного запису про обтяження рухомого майна.

Абзацом 12 п. 32 встановлено, що витяг, сформований в електронній формі шляхом безпосереднього доступу користувача до Реєстру, містить актуальні на дату та час надання відомості щодо одного обтяження рухомого майна. У разі необхідності користувач може сформувати розширений витяг з Реєстру, який містить інформацію, в тому числі про обтяження, які були вилучені після їх припинення.

Так, як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено відповідними доказами, зокрема витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 20.06.2023 за № 84636247, на момент укладання правочинів, а саме 20.06.2023, будь-які обтяження майна ТОВ «РЕНІ- ЛАЙН» відсутні.

Постанова державного виконавця про повернення виконавчого документу стягувачу та зняття арештів станом на день укладання правочинів була чинною та не оскаржена апелянтом, що повністю спростовує відповідні тези апелянта.

Щодо посилань апелянта про недійсність правочинів, вчинених нібито, на його суб`єктивну думку, без повноважень.

Так, Апелянтом вказано, що «В оспорюваному договорі від 20.06.2023 року зазначено, що він укладений відповідачем (обтяжувачем) ОСОБА_2 , який діє від імені ОСОБА_1 (боржника), в той час, як в договорі відсутнє посилання на будь-які документи (довіреність, протокол, тощо), які б надавали право ОСОБА_2 право діяти від імені ОСОБА_1 у якості його представника. Крім того, ОСОБА_1 у цих правовідносинах не є боржником».

Однак, потім Апелянт зазначає: «Вчиняючи правочин з відчуження частки корпоративних прав від імені ОСОБА_1 , ОСОБА_2 фактично діяв у власних інтересах та вийшов за межі повноважень, наданих йому законом, тобто перевищенням повноважень»

Щодо вказаного твердження апелянта зазначаємо наступне.

По-перше, в Договорі купівлі-продажу частки корпоративних прав вказано на якій підставі ОСОБА_2 діяв від імені ОСОБА_1 , а саме ст. 30 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» та договору застави.

В свою чергу ст. 30 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» визначено, що договір купівлі-продажу предмета забезпечувального обтяження укладається обтяжувачем від імені боржника і є правовою підставою для набуття покупцем права власності на відповідне рухоме майно. Покупець предмета забезпечувального обтяження набуває право власності на відповідне рухоме майно без будь-яких забезпечувальних та публічних обтяжень, а також інших договірних обтяжень з нижчим пріоритетом.

Відповідно до п. 5.1. Договору застави у всіх випадках, не передбачених чинним Договором, сторони керуються Цивільним кодексом України, Законом України «Про заставу» та іншими законодавчими актами.

Відтак, ОСОБА_2 , укладаючи від імені Боржника - ОСОБА_1 договір купівлі-продажу, діяв виключно на підставі ст. 30 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

В свою чергу ОСОБА_1 , укладаючи договір застави, був повністю обізнаний про те, що у всіх випадках не передбачених чинним Договором, сторони керуються Цивільним кодексом України, Законом України «Про заставу» та іншими законодавчими актами, в тому числі і спеціальним Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», а тому твердження про нібито за вихід повноважень, наданих законом, повністю спростовуються.

По-друге, твердження Апелянта про те, що він у цих правовідносинах не є боржником, не приймається колегією суддів до уваги.

Відповідно до ч. 1 ст. 583 Цивільного кодексу України заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель). Згідно ст. 11 Закону України «Про заставу» сторонами договору застави (заставодавцем і заставодержателем) можуть бути фізичні, юридичні особи та держава. Заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель).

Відповідно до п. 1.1 Договору застави ОСОБА_1 передає у заставу ОСОБА_2 частку у статутному капіталі (корпоративні права) ТОВ «Рені-Лайн», ідентифікаційний код юридичної особи: 22478794, у розмірі 33,33 % статутного капіталу цього товариства, яка дорівнює сумі 833 250 грн. Заставодавець є майновим поручителем виконання зобов`язань ОСОБА_3 , що випливають із договору позики, укладеного 13 липня 2021 р., укладеного між ним та ОСОБА_2 .

У цих правовідносин ОСОБА_1 є майновим поручителем виконання зобов`язань ОСОБА_3 , що випливають із договору позики, укладеного 13 липня 2021 р., укладеного між ним та ОСОБА_2 .

Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на те, що ОСОБА_2 самостійно відмовився від звернення стягнення, використавши обидва варіанта, які передбачені договором застави.

В частині 1 ст. 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» імперативно вказано про те, що використання позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження не позбавляє права боржника, обтяжувача або третіх осіб звернутися до суду.

Відтак, ОСОБА_2 , використовуючи надані спеціальним Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» можливості щодо обрання на власний розсуд способу звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, уклав з ОТОВ «Синга шип» договір купівлі-продажу частки корпоративних прав та повністю задовольнив свою вимогу у сумі, що дорівнює сумі позики.

При цьому, з урахуванням положень ст. 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» використання такого способу не позбавляє права боржника, обтяжувача або третіх осіб на звернення до суду з відповідним позовом, а тому всі посилання про наявні судові спори між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які за заявами сторони по справі залишені без розгляду, не мають жодного відношення до предмету доказування у цій справі.

Щодо тези Апелянта про те, що на момент укладення договорів позики та застави не існувало закону, який застосував суд у рішенні, вважаючи закон, який набрав законної сили пізніш застосовним до укладених раніш договорів, якими не передбачалось стягнення в позасудовому порядку, крім передбачених договором застави, колегія суддів вказує наступне.

Згідно з частиною першою статті 22 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (в редакції, чинній до 01.01.2023, тобто на момент підписання договору застави) звернення стягнення на частку учасника товариства здійснюється на виконання виконавчого документа про стягнення з учасника грошових коштів або на підставі виконавчого документа про звернення стягнення на частку майнового поручителя, яка передана у заставу в забезпечення зобов`язання іншої особи.

Суд зазначає, що недійсність правочину визначається судом на момент вчинення, а отже положення ст. 22 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (в редакції до 01.01.2023) не підлягають застосуванню під час вирішення питання про наявність підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу, який був укладений пізніше, тобто 20.06.2023.

За результатом правового аналізу ст. 22 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (в редакції до 01.01.2023), суд дійшов висновку, що вказаною нормою не встановлено заборони звертати стягнення на частку у позасудовому порядку.

Крім того, суд зазначає, що будь-які положення, які виключають можливість переходу права власності на частку на підставі договору купівлі-продажу частки, укладеному в результаті звернення стягнення на неї, в Законі України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 № 755-IV ((в редакції до 01.01.2023) також відсутні.

Чинна редакція ч. 1 ст. 22 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (в редакції Закону від 27.07.2022 № 2465-IX) встановлює, що звернення стягнення на частку учасника товариства здійснюється на виконання виконавчого документа про стягнення з учасника грошових коштів, на підставі виконавчого документа про звернення стягнення на частку боржника або майнового поручителя, яка передана у заставу в забезпечення власного зобов`язання або зобов`язання іншої особи, або відповідно до способу позасудового звернення стягнення на частку учасника товариства, що передбачений договором застави частки у статутному капіталі товариства та відповідає позасудовим способам звернення стягнення, встановленим Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Відтак, Закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» не містив та не містить прямої заборони звертати стягнення та заставлене майно шляхом застосування позасудових способів звернення стягнення, визначених спеціальним Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», як обґрунтовано зазначено судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні, а тому вважаємо такі тези Апелянта повністю безпідставними.

Крім того, чинна редакція ст. 22 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» прямо визначає таку можливість.

Також, колегія суддів при вирішенні апеляційної скарги у даній справі враховує обставину того, що де-факто позивальник в особі ОСОБА_3 та майновий поручитель в особі ОСОБА_1 тривалий час не виконували своїх майнових зобов`язань за договором позики та договором застави на загальну суму в еквіваленті 1 350 000,00 доларів США, що давало підстави позикодавцю в особі ОСОБА_2 використовувати передбачені діючим законодавством заходи для захисту порушеного права, які він вважав на той час більше ефективними.

Задоволення позову ОСОБА_1 у даній справі може призвести до виникнення ситуації, коли особи, які не виконують майнових зобов`язань за договорами позики та застави, отримають можливість повернення у власність заставного майна, яким було забезпечено суму не повернутої позики, що не відповідає засадам справедливості та верховенства права.

З огляду на викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відчуження ОСОБА_2 на користь ТОВ "Синга шип" частки у статутному капіталі ТОВ "Рені-лайн" у розмірі 33,33%, яка належала ОСОБА_1 , відбулося з дотриманням вимог чинного законодавства та положень договору застави від 13.07.2021, що дозволяє дійти висновку про необхідність відмови у задоволенні заявлених ОСОБА_1 позовних вимог до ОСОБА_2 , ТОВ "Синга шип" про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки від 20.06.2023.

Дослідження питання правомірності відчуження частки є основним питання, яке мало бути досліджено судом під час вирішення даного спору. Відповідність договору купівлі-продажу від 20.06.2023 вимогам закону, тобто правомірність дій ОСОБА_2 та ТОВ "Синга шип", має наслідком відмову у задоволенні інших похідних вимог ОСОБА_1 до вказаних відповідачів про визнання недійсним акту, витребування частки, скасування рішення та поновлення запису.

Крім того, суд першої інстанції вірно зазначив, що пред`явлений ОСОБА_1 позов фактично не містить жодної позовної вимоги, відповідачем за якими може виступати ТОВ "Рені-лайн", вирішення даного спору виключає необхідність надання правової оцінки діям вказаного товариства. Таким чином, ТОВ "Рені-лайн" є неналежним відповідачем за заявленими вимогами, а, отже, у задоволенні вимог ОСОБА_1 до ТОВ "Рені-лайн" слід відмовити з підстав пред`явлення позову до неналежного відповідача.

Щодо додаткового рішення Господарського суду Одеської області від 28.08.2024 по справі №916/2945/23, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Колегія суддів зазначає, що ОСОБА_2 та ТОВ "Синга шип" у поданих до суду відзивах на позовну заяву було повідомлено, що попередній розрахунок суми судових витрат на правничу допомогу, які відповідачі очікують понести у зв`язку з розглядом справи, складає по 100 000,00 грн.

При цьому, у заявах від 29.07.2024 відповідачами було повідомлено Господарський суд Одеської області, що докази понесення витрат будуть надані протягом 5 днів після ухвалення рішення суду.

Доводи позивача про недостатність вказаних повідомлень, а також про необхідність надання відповідачами додатків до позову колегією суддів відхиляються, оскільки надмірний формалізм у цьому питанні матиме наслідком порушення прав учасників судового процесу на відшкодування витрат на правову допомогу, що зовсім не відповідає засадам господарського судочинства.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 05.08.2024 даний спір було розглянуто по суті.

Згідно з ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

12.08.2024 до Господарського суду Одеської області від ОСОБА_2 та ТОВ "Синга шип" надійшли заяви про розподіл понесених витрат на правову допомогу у розмірі по 100 000,00 грн.

Колегія суддів відхиляє доводи ОСОБА_1 про пропуск відповідачами 5-денного строку для звернення до суду із заявами, оскільки представнику позивача має бути відомо правило ч. 4 ст. 116 ГПК України, за яким останнім днем строку, який припадає на вихідний, є перший після нього робочий день. Так, в даному випадку, останній день строку припадав на 10 серпня (субота), а, отже, такий строк переноситься на наступний робочий день - 12 серпня (понеділок).

Таким чином, ОСОБА_2 та ТОВ "Синга шип" з дотриманням вимог ч. 8 ст. 129 ГПК України, протягом п`яти днів після ухвалення рішення було подано до суду докази понесення витрат на правову допомогу, що свідчить про наявність підстав для їх розподілу у порядку, встановленому процесуальним законодавством.

Згідно з частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому згідно з статтею 74 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 ГПК України.

Частина 8 ст. 129 ГПК України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

27.02.2023 між АО «Елігос» (Об`єднання) та ОСОБА_2 (Клієнт) було укладено договір про надання правової допомоги №27/02-23, відповідно до п. 1.1 якого за цим договором Об`єднання зобов`язується надати Клієнту професійну правничу допомогу в цивільних, адміністративних, господарських, кримінальних провадженнях, справах про адміністративні правопорушення (надалі - правова допомога), передбачену цим договором та додатковими угодами до нього, а Клієнт зобов`язується оплатити послуги Об`єднання та виконати інші обов`язки.

Відповідно до п. 3.1 договору про надання правової допомоги №27/02-23 від 27.02.2023 сума гонорару (винагороди) Об`єднання за надання правової допомоги за цим договором, строки та порядок проведення розрахунків встановлюються у відповідних додаткових угодах до цього договору.

06.03.2024 між АО «Елігос» та ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду №1 до договору №27/02-23 від 27.02.2023 для надання правової допомоги у справі №916/2945/23.

Гонорар (вартість послуг) Об`єднання згідно цієї додаткової угоди є фіксованим, незалежно від вчинених дій, складених документів, витраченого часу і складає 100 000 (сто тисяч) гривень (п. 3 додаткової угоди №1 від 06.03.2024 до договору №27/02-23 від 27.02.2023).

Відповідно до п. 4 додаткової угоди №1 від 06.03.2024 до договору №27/02-23 від 27.02.2023 оплата Клієнтом гонорару здійснюється упродовж п`ятнадцяти банківських днів після винесення Господарським судом Одеської області рішення по справі № 916/2945/23. Сплата узгодженої сторонами суми гонорару здійснюється Клієнтом в безготівковому порядку шляхом перерахування відповідної суми коштів на розрахунковий рахунок Об`єднання, реквізити якого зазначаються у відповідному рахунку на оплату гонорару або готівкою шляхом внесення в касу Об`єднання.

Згідно з п. 5 додаткової угоди №1 від 06.03.2024 до договору №27/02-23 від 27.02.2023 правова допомога вважаються наданою після підписання акту приймання- передачі наданої правової допомоги, який підписується сторонами та скріплюється печатками (за наявності). Клієнт зобов`язаний протягом 2-х днів з моменту отримання акту приймання- передачі наданої правової допомоги підписати його.

05.08.2024 між АО «Елігос» та ОСОБА_2 було підписано акт приймання-передачі наданих послуг до договору №27/02-23 від 27.02.2023. При цьому, Об`єднанням 05.08.2024 було виставлено відповідачу рахунок №6 на суму 100 000,00 грн.

03.07.2023 між АО «Елігос» (Об`єднання) та ТОВ "Синга шип" (Клієнт) також було укладено договір про надання правової допомоги №03/07-23, зміст якого в цілому є тотожним змісту договору №27/02-23 від 27.02.2023.

12.01.2024 між АО «Елігос» та ТОВ "Синга шип" було укладено додаткову угоду №1 до договору №03/07-23 від 03.07.2023, якою також передбачено, що вартість надання правової допомоги відповідачу по справі №916/2945/23 є фіксованою та становить 100 000,00 грн.; гонорар має бути сплаченим протягом п`ятнадцяти банківських днів після винесення Господарським судом Одеської області рішення по справі № 916/2945/23.

05.08.2024 між АО «Елігос» та ТОВ "Синга шип" було підписано акт приймання-передачі наданих послуг до договору №03/07-23 від 03.07.2023. При цьому, Об`єднанням 05.08.2024 було виставлено відповідачу рахунок №7 на суму 100 000,00 грн.

За ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом із тим у частині 5 ст. 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не покладати такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, визначеними у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020р. у справі №755/9215/15-ц вказала, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу (пункти 28-29).

ОСОБА_2 та ТОВ «Синга шип» заявлено до стягнення витрати на правову допомогу у загальному розмірі 200 000,00 грн, по 100 000 грн на кожного з відповідачів. У даному випадку колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заявлені відповідачами до стягнення витрати на правову допомогу є завищеними та не відповідають критеріям реальності, у зв`язку з чим, суд погоджується з доводами ОСОБА_1 про наявність правових підстав для зменшення заявлених витрат.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги.

Щодо ненадання Відповідачем детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги з зазначенням часу, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 18.05.2022 по справі № 914/1191/20, гонорар адвоката може існувати в двох формах - як фіксований розмір та погодинна оплата. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та / або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується зі ст. 30 Закону «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 640/18402/19 у постанові від 28.12.2020 року, зазначив, розмір гонорару адвоката, встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу, витраченого представником позивача, а отже є визначеним.

Відтак розмір гонорару встановлений сторонами у фіксованому розмірі, який не залежить від обсягу послуг та часу, витраченого представником, а отже є визначеним.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. За умов відсутності детального опису робіт та встановлення розміру гонорару адвоката сторонами у фіксованому розмірі, витрати на професійну правничу (правову) допомогу є підтвердженими належними та допустимими доказами і підлягають відшкодуванню.

Відповідні висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 910/14598/20, від 16.11.2022 у справі № 912/2620/21, тощо.

Велика Палата у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зазначила про те, що частина третя статті 126 ГПК України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним. Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Враховуючи те, що відповідачами не було надано суду детального опису робіт (наданих послуг), у зв`язку з чим, суд вважає за необхідне проаналізувати обсяг наданої адвокатами правової допомоги.

Так, в процесі вирішення даного спору судом першої інстанції від ОСОБА_2 надійшли пояснення щодо заявленого позову, клопотання про залучення третьої особи, відзив на позовну заяву, інші заяви процесуального характеру (про долучення доказів направлення третій особі відзиву, про надання доступу до електронної справи, заперечення на клопотання представника позивача про відкладення судового засідання, про відкладення розгляду справи).

При цьому, представник ОСОБА_2 брала участь у 7-ми з 11-ти проведених судових засіданнях, а саме: 20.03.2024, 03.04.2024, 24.04.2024, 20.05.2024, 05.06.2024, 05.07.2024, 05.08.2024.

В свою чергу, від ТОВ "Синга шип" в процесі вирішення даного спору судом першої інстанції надійшов відзив на позов, відзив на уточнену позовну заяву, заперечення на відповідь на відзив, інші заяви процесуального характеру (про відкладення розгляду справи, про надання доступу до електронної справи, про долучення доказів направлення третій особі відзиву тощо).

Слід зазначити, що представник ТОВ "Синга шип" брав участь у 10-ти з 11-ти проведених судових засіданнях по даній справі, а саме: 07.02.2024, 06.03.2024, 20.03.2024, 03.04.2024, 24.04.2024, 20.05.2024, 05.06.2024, 05.07.2024, 29.07.2024, 05.08.2024.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на те, що підготування представниками відповідачів відзивів на позов, які не є об`ємними за змістом, не повинно братися до уваги, оскільки під час оцінки надання адвокатом правової допомоги слід виходити з якості підготовлених представником документів, а не кількості сторінок.

З огляду на викладене вище, враховуючи обсяг підготовлених представниками процесуальних документів, а також приймаючи до уваги участь представників у більшості проведених судових засіданнях по даній справі, беручи до уваги принципи диспозитивності та змагальності господарського судочинства, критерії реальності, співмірності та розумності судових витрат, господарський суд дійшов вірного висновку, що сумою судових витрат на правову допомогу, яка є обґрунтована, співмірна з обсягом наданої правової допомоги та підлягає стягненню з позивача, є сума у розмірі 30 000,00 грн. кожному з відповідачів.

Щодо твердження апелянта про те, що суд першої інстанції при винесенні додаткового рішення не врахував фінансового стану Позивача, колегія суддів зазначає, що ч. 5 ст. 129 ГПК України визначає чіткий перелік того, що повинен врахувати суд при вирішенні питання про розподіл судових витрат, при цьому в переліку відсутнє положення про обов`язковість врахування фінансового стану сторони по справі, а тому вважаємо такі твердження безпідставними. Крім того, Відповідачем було заявлено до стягнення 100 000,00 грн, а судом вирішено стягнути лише 30 000,00 грн, що складає менше однієї третини від заявлених вимог до позивача.

Як встановлено вище, доводи апеляційної скарги також жодним чином не спростовують висновків, до яких дійшла колегія суддів та не доводять неправильність чи незаконність рішення, прийнятого судом першої інстанції.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Висновки апеляційного господарського суду.

Згідно статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Будь-яких підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 05.08.2024 та додаткового рішення Господарського суду Одеської області від 28.08.2024 по справі №916/2945/23 за результатами їх апеляційного перегляду колегією суддів не встановлено.

За вказаних обставин оскаржувані рішення Господарського суду Одеської області від 05.08.2024 та додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 28.08.2024 по справі №916/2945/23 підлягають залишенню без змін, а апеляційна скарга - залишенню без задоволення із віднесенням витрат на оплату судового збору за подачу апеляційної скарги на апелянта.

Керуючись статтями 269-271, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 05.08.2024 та на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 28.08.2024 по справі №916/2945/23 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 05.08.2024 по справі №916/2945/23 - залишити без змін.

Додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 28.08.2024 по справі №916/2945/23 - залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст. 287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 20.12.2024.

Головуючий К.В. Богатир

Судді: Л.В. Поліщук

С.В. Таран


Суд	Південно-західний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	11.12.2024
Оприлюднено	25.12.2024
Номер документу	123962853
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин пов’язані з правами на акції, частку у статутному капіталі

Богатир К.В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 11.12.2024 по справі 916/2945/23ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —916/2945/23

Постанова від 11.12.2024

Постанова
від 11.12.2024 по справі 916/2945/23
ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД