Постанова

від 17.12.2024 по справі 922/4059/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2024 року м. Харків Справа № 922/4059/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Пуль О.А., суддя Здоровко Л.М. , суддя Крестьянінов О.О.;

за участі секретаря судового засідання Андерс О.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу (вх.№2821Х/2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Спец-Авто-Сервіс» на ухвалу Господарського суду Харківської області від 25.11.2024 у справі №922/4059/24 (повний текст ухвали складено та підписано 25.11.2024 суддею Лавренюк Т.А. у приміщенні Господарського суду Харківської області)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецтопсервіс», м.Харків,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спец-Авто-Сервіс», м.Харків,

про стягнення 1759962,19 грн,-

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 25.11.2024 у справі №922/4059/24 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецтопсервіс» про забезпечення позову, задоволено частково. Накладено арешт на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Спец-Авто-Сервіс» (61058, м.Харків, вул.Леся Курбаса, 12, оф. 401, код ЄДРПОУ 44498194) у межах суми 1781081,73 грн, що знаходяться у банківських установах та обліковуються на банківських рахунках, які будуть виявлені державним або приватним виконавцем в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову. Відмовлено в задоволенні заяви в частині заборони відчуження належного Товариству з обмеженою відповідальністю «Спец-Авто-Сервіс» (код ЄДРПОУ 44498194) на праві власності рухомого та нерухомого майна.

Відповідач з ухвалою господарського суду не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Харківської області від 25.11.2024 у справі №922/4059/24 у частині задоволення заяви про забезпечення позову та постановити нову, якою відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову у повному обсязі. Судові витрати покласти на позивача.

Заявник апеляційної скарги зазначає, що позивач не надав суду жодного доказу того, що дійсно існує суттєвий ризик невиконання рішення суду про стягнення грошових коштів. Самі лише твердження позивача про потенційну можливість ускладнення виконання рішення суду з боку відповідача у разі задоволення позову без долучення відповідних доказів та обґрунтувань, не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову. Позивач не надав жодного доказу того, що відповідач вчиняв чи вчиняє дії щодо погіршення власної платоспроможності станом на теперішній час. Позивач не надав суду жодної інформації щодо конкретних рахунків відповідача, на які позивач просить накласти арешт. Накладення арешту з формулюванням, зазначеним позивачем у прохальній частині заяви, не відповідає вимогам законодавства, адже таке визначення не є конкретним, не містить інформації про чітко визначений банк та номер рахунку, не враховує можливість існування банківських рахунків зі спеціальним статусом (режимом) та може спричинити ситуацію, коли такий арешт буде накладений на кожен із рахунків у межах суми стягнення. Позивачем у заяві про забезпечення позову не запропоноване зустрічне забезпечення. Також зазначає, що на рахунках відповідача наявна достатня сума коштів, що свідчить про можливість реального та фактичного виконання судового рішення у разі задоволення позову, відповідач не здійснював і не здійснює жодних дій щодо відчуження власного майна, виводу коштів, обтяження майна тощо.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 03.12.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Спец-Авто-Сервіс» на ухвалу Господарського суду Харківської області від 25.11.2024 у справі №922/4059/24. Повідомлено учасників справи про призначення розгляду апеляційної скарги на 17.12.2024 о 15:45 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду. Встановлено учасникам справи строк по 13.12.2024 включно для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань та письмових пояснень з доказами їх надсилання іншим учасникам провадження. Запропоновано учасникам справи надати оригінали документів для огляду у судовому засіданні, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення і мають значення для справи; витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на день розгляду апеляційної скарги.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 03.12.2024 витребувано у Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/4059/24.

06.12.2024 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали оскарження ухвали суду.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2024 клопотання представника ТОВ «Спец-Авто-Сервіс», адвоката Некрасова О.С., про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, задоволено. Ухвалено судове засідання 17.12.2024 о 15:45 год. та усі інші судові засідання у справі №922/4059/24 проводити за участю представника ТОВ «Спец-Авто-Сервіс», адвоката Некрасова О.С., у режимі відеоконференції за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку.

16.12.2024 від ТОВ «Спецтопсервіс» до суду через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив (вх.№16028) на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що у даній справі господарським судом накладено арешт на розрахункові банківські рахунки відповідача лише в межах суми заявленого позову, а не на всі кошти відповідача, тобто накладення арешту не перешкоджає підприємству здійснювати поточну господарську діяльність, а також не накладено арешт на майно відповідача, тобто застосовані заходи забезпечення позову є співмірними. Відповідач не довів, що накладення арешту на грошові кошти товариства на відкритих ним рахунках у банківських установах у межах оспорюваної суми порушує його права та ускладнює ведення господарської діяльності. Разом з тим, заборгованість позивачем не погашена, відповідач тривалий час уникає виконання свого зобов`язання з повернення отриманих ще у лютому 2024 року грошових коштів, а також демонструє недобросовісну та суперечливу поведінку. Водночас, отримавши від позивача більше, ніж мільйон гривень, з призначенням платежу за договором №231226-ПБС/СТС від 26.12.2023, відповідач з моменту отримання грошових коштів і до цього часу не заявив про неправильне призначення платежу, чи його безпідставність, при цьому, користувався цими грошовими коштами, що фактично є діями, які свідчать про визнання відповідачем правочину. Однак зараз відповідач відмовляється від повернення коштів за надуманими підставами. Така позиція суперечить його попередній поведінці щодо визнання отримання плати за спірним договором. Позивач має право на превентивний захист судом свого права у випадку, коли ще немає порушення, однак є підстави передбачити можливість такого порушення. Однією з форм такого превентивного судового захисту є заходи забезпечення ефективності судового рішення. Крім того, позивач вважає необґрунтованими доводи відповідача про те, що позивач не надав суду жодної інформації щодо конкретних рахунків відповідача, на які позивач просить накласти арешт, оскільки господарський суд вправі накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру сум позовних вимог та можливих судових витрат. Позивач вважає, що застосований господарським судом засіб забезпечення позову цілком відповідає вимогам процесуального законодавства та правовим позиціям Верховного Суду з даного питання.

17.12.2024 від ТОВ «Спец-Авто-Сервіс» через підсистему «Електронний суд» надійшло клопотання (вх.№16105), в якому зазначає, що єдиний представник ТОВ «Спец-Авто-Сервіс» не зможе взяти участь у судовому засіданні 17.12.2024 о 15:45 год., оскільки буде надавати професійну правничу допомогу іншому клієнту в межах кримінального провадження, у зв`язку з чим просить відкласти розгляд справи на іншу дату, про що повідомити відповідача.

До клопотання надано довіреність №б/н від 20.11.2024, якою ТОВ «Спец-Авто-Сервіс» уповноважує адвоката Некрасова О.С., а також адвоката Рябко Р.О., діяти від імені довірителя та представляти його інтереси в судах.

У судове засідання 17.12.2024 представник апелянта не з`явився, ухвалою суду у даній справі призначено відеоконференцію, але на зв`язок представник відповідача не вийшов, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Представник позивача проти задоволення клопотання відповідача про відкладення розгляду справи заперечував з підстав його необґрунтованості, зокрема, не підтвердження доказами обставин, зазначених у клопотанні.

Розглянувши клопотання ТОВ «Спец-Авто-Сервіс» про відкладення розгляду справи, колегія суддів зазначає таке.

Клопотання мотивоване тим, що єдиний представник ТОВ «Спец-Авто-Сервіс» не зможе взяти участь у судовому засіданні 17.12.2024 о 15:45 год., оскільки буде надавати професійну правничу допомогу іншому клієнту в межах кримінального провадження.

Відповідно до статті 129 Конституції України, статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Відкладення розгляду справи є правом суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 Господарського процесуального кодексу України).

Участь представників учасників справи у засіданні суду апеляційної інстанції не є обов`язковою згідно із законом (статті 202, 216 Господарського процесуального кодексу України); не визнавалася вона такою й судом.

Як убачається з наданої представником ТОВ «Спец-Авто-Сервіс», адвокатом Некрасовим О.С., до клопотання про відкладення розгляду справи довіреності №б/н від 20.11.2024, він є не єдиним представником товариства, адже уповноваженим діяти від імені товариства є також і адвокат Рябко Р.О., адвокати мають право діяти самостійно та окремо один від одного та представляти інтереси в судах.

Крім того, колегія суддів зазначає, що юридична особа бере участь у справі не лише через представника, але й відповідно до ст.56 Господарського процесуального кодексу України через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи).

Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення ЄСПЛ у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С.А. проти Іспанії» від 07.07.1989).

Крім того, у рішенні ЄСПЛ у справі «Тойшлер проти Германії» від 04.10.2001 наголошено, що обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.

Отже, чинним законодавством не обмежено кількість представників сторони. Також до клопотання заявником не надано доказів про надавання 17.12.2024 адвокатом Некрасовим О.С. професійної правничої допомоги іншому клієнту в межах кримінального провадження.

Ураховуючи викладене, а також те, що матеріали справи містять докази повідомлення учасників справи про дату, час та місце проведення судового засідання, участь у судовому засіданні є правом, а не обов`язком сторони, правова позиція ТОВ «Спец-Авто-Сервіс» викладена в апеляційній скарзі, виходячи зі змісту статей 202, 216 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання представника ТОВ «Спец-Авто-Сервіс» про відкладення розгляду справи.

За змістом частини 12 ст.270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції з метою дотримання прав сторін на судовий розгляд справи упродовж розумного строку, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ураховуючи те, що явка представників сторін обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком учасника справи, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника ТОВ «Спец-Асто-Сервіс», який належним чином повідомлений про судовий розгляд справи в апеляційному порядку.

У судовому засіданні 17.12.2024 представник позивача проти вимог апеляційної скарги заперечував, вважає її безпідставною та необґрунтованою, просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу господарського суду без змін.

Відповідно до частин 1, 2 ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах доводів та вимог апеляційної скарги законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила таке.

15.11.2024 через підсистему «Електронний суд» позивач звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просив стягнути з відповідача суму неповерненої передплати у розмірі 1253940,00 грн, збитки від інфляції у розмірі 52102,76 грн, 3% річних у розмірі 20350,83 грн, пеню в розмірі 182780,60 грн, штраф у розмірі 250788,00 грн. Судові витрати зі сплати судового збору та на професійну правничу допомогу в орієнтовному розмірі 30000,00 грн позивач просив суд покласти на відповідача.

Позов обґрунтований неналежним виконанням відповідачем умов додаткової угоди від 01.03.2024 у частині повернення суми попередньої оплати, здійсненої за договором №231226-ПБС/СТС перевезення вантажу від 26.12.2023, з посиланням на норми Цивільного кодексу України.

На підтвердження зазначених обставин позивачем надано копії: спірного договору перевезення вантажу №231226-ПБС/СТС від 26.12.2023, додаткової угоди від 01.03.2024 до договору перевезення вантажу №231226-ПБС/СТС від 26.12.2023, акт звірки взаємних розрахунків за період з 26.12.2023-31.07.2024 між ТОВ «Спецтопсервіс» і ТОВ «Спец-Авто-Сервіс» за договором перевезення вантажу №231226-ПБС/СТС від 26.12.2023, платіжної інструкції №22 від 15.02.2024 на суму 395620,00 грн, платіжної інструкції №23 від 15.02.2024 на суму 367860,00 грн, платіжної інструкції №24 від 16.02.2024 на суму 370460,00 грн, платіжної інструкції №26 від 19.02.2024 на суму 120000,00 грн із призначенням платежу: «оплата за роботу спецтехніки згідно договору №231226-ПБС/СТС від 26.12.2023».

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 19.11.2024, зокрема, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №922/4059/24. Ухвалено справу розглядати за правилами загального позовного провадження. Почато у справі підготовче провадження і призначено підготовче засідання на 12.12.2024 о 11:00 год.

22.11.2024 на адресу суду від позивача надійшла заява про забезпечення позову, в якій просив господарський суд вжити заходів забезпечення позову шляхом: - накладення арешту на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Спец-Авто-Сервіс» (код ЄДРПОУ 44498194) у межах суми 1781081,73 грн, що знаходяться у банківських установах та обліковуються на банківських рахунках, які будуть виявлені державним або приватним виконавцем в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову; - заборони відчуження належного Товариству з обмеженою відповідальністю «Спец-Авто-Сервіс» (код ЄДРПОУ 44498194) на праві власності рухомого та нерухомого майна, які будуть виявлені державним або приватним виконавцем в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову.

Заява мотивована тим, що наразі відсутні підстави вважати, що фактичними обставинами спірних правовідносин підтверджується існування реальної загрози нівелювання мети звернення з позовом до суду - стягнення з ТОВ «Спец-Авто-Сервіс» грошових коштів, адже навіть у випадку задоволення такого позову - грошові кошти можуть бути, в тому числі виведені з рахунків, спрямовані на погашення заборгованості перед іншими контрагентами відповідача. Як зазначає позивач, оскільки сума позову є досить значною для заявника, а відповідач тривалий час уникає виконання свого зобов`язання, тобто діє недобросовісно, на думку позивача, є підстави вважати, що при невжитті заходів забезпечення позову виконання рішення буде ускладнено, а тому заявник убачає необхідність ужиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться на банківських рахунках та належать відповідачу, а також заборонити відчуження належного відповідачу на праві власності майна.

Приймаючи оскаржувану ухвалу про задоволення заяви про забезпечення позову в частині накладення арешту на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Спец-Авто-Сервіс» у межах суми 1781081,73 грн, що знаходяться у банківських установах та обліковуються на банківських рахунках, які будуть виявлені державним або приватним виконавцем в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову, господарський суд виходив з того, що накладення арешту на грошові кошти відповідача у межах суми стягнення співвідноситься з предметом заявленого позову про стягнення грошових коштів, та існує зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, тому вжиття судом такого заходу забезпечення позову і спроможне забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову.

Надаючи власну правову кваліфікацію обставинам справи, колегія суддів зазначає таке.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначені статтею 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

Європейським судом з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції» (рішення від 19.03.1997) зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.

Також у рішенні Європейського суду з прав людини від 18.05.2004 у справі «Продан проти Молдови» суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Європейською конвенцією з прав людини, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов`язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній із сторін.

Таким чином, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого судового рішення, що повністю відповідає вимогам Європейського суду з прав людини. Господарський суд повинен урахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого рішення.

Відповідно до частини 2 статті 136 Господарського процесуального кодексу України забезпечення позову допускається, як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, аби забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

У рішенні Конституційного Суду України у справі №1-6/2011 від 16.06.2011 зазначено, що судочинство охоплює, зокрема, інститут забезпечення позову, який сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого статтею 55 Конституції України.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що пункт 1 статті 6 Конвенції забезпечує всім «право на суд», яке охоплює право на виконання остаточного рішення, ухваленого будь-яким судом. ЄСПЛ в контексті права на виконання остаточного рішення зауважує, що метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Крім того, тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. ЄСПЛ також звернув увагу на те, що тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору рішення у справі «Кюблер проти Німеччини» від 13.01.2011 заява № 32715/06), Отже, заходи забезпечення позову, без застосування яких існує ризик такої зміни обставин, внаслідок якої подальше ухвалення остаточного рішення суду на користь позивача вже не призведе до захисту прав або інтересів позивача, по який він звертався до суду, слід розглядати як такі, що охоплені «правом на суд».

Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.

Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення у майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Верховний Суд у постанові у справі №910/13208/19 від 16.09.2020 зазначає, що обрання належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову сприяє дотриманню принципу співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти: збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

Предметом позову у даній справі є повернення грошових коштів, сплачених позивачем за надання відповідачем транспортних послуг по перевезенню вантажів, які останнім надані не були.

Статтею 137 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб. При цьому частина 4 статті 137 Господарського процесуального кодексу України визначає, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен урахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).

Обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову, гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язань після пред`явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд зобов`язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. При цьому законодавством не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності. У випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент, як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що може утруднити виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22.

Виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22 також зазначено, що у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.

Отже, можливість накладення арешту на грошові кошти в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення коштів є додатковою гарантією того, що рішення суду, у разі задоволення позову, буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.

Як свідчать матеріали справи, позивач просив суд накласти арешт на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Спец-Авто-Сервіс» у межах суми, заявленої до стягнення у розмірі 1781081,73 грн, посилаючись на те, що боржником не виконано взятого на себе зобов`язання з повернення позивачу отриманої передоплати протягом 10 календарних днів з моменту підписання додаткової угоди від 01.03.2024. Як стверджує позивач, відповідач тривалий час уникає виконання свого зобов`язання, тобто діє недобросовісно, при цьому сума позову є досить значною для позивача, тому є підстави вважати, що при невжитті заходів забезпечення позову виконання рішення буде ускладнено, а тому заявник убачає необхідність вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться на банківських рахунках та належать відповідачу.

Беручи до уваги зазначене, господарський суд обґрунтовано вказав, що накладення арешту на грошові кошти відповідача у межах суми стягнення співвідноситься з предметом заявленого позову про стягнення грошових коштів, та існує зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, а тому вжиття судом такого заходу забезпечення позову спроможне забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову.

Заявник апеляційної скарги зазначає, що позивач не надав суду жодного доказу того, що дійсно існує суттєвий ризик невиконання рішення суду про стягнення грошових коштів. Самі лише твердження позивача про потенційну можливість ускладнення виконання рішення суду з боку відповідача у разі задоволення позову без долучення відповідних доказів та обґрунтувань, не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову. Позивач не надав жодного доказу того, що відповідач вчиняв чи вчиняє дії щодо погіршення власної платоспроможності станом на теперішній час.

Колегія суддів відхиляє такі доводи скаржника з огляду на таке.

Оскільки можливість відповідача в будь-який момент розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, є беззаперечною, що дає підстави вважати, що в майбутньому може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) може свідчити про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін. При цьому варто звернути увагу на те, що виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості.

Відповідний правовий висновок сформульованій, зокрема, у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.06.2023 у справі №37з-23, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.11.2024 у справі № 915/538/24.

Стала та актуальна практика Верховного Суду визначає, що обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову не обов`язково мають бути доведеними доказами вчинення боржником дій, спрямованих на утруднення виконання судового рішення (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).

За таких обставин, колегія суддів вважає, що скаржник помилково посилається на недостатність обсягу доказів та обставин, які мав дослідити та встановити суд першої інстанції.

Верховний Суд у постанові від 07.11.2024 у справі № 915/538/24, зокрема, зазначив, що підхід щодо розподілу тягаря доказування обставин співмірності заходів забезпечення позову є логічним та раціональним, адже інформація щодо діяльності та фінансового стану товариства (в тому числі відомості стосовно комерційної діяльності товариства, фінансово-економічного стану, а також відомості про банківські рахунки товариства та проведені за ними операції) у розумінні статті 21 Закону України «Про інформацію» та статті 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» є банківською таємницею, тобто інформацією з обмеженим доступом, а тому саме відповідач має можливість більш повно доводити наведені обставини. Зокрема, спростувати підстави для накладення арешту на грошові кошти на відкритих ним рахунках в банківських установах у межах оспорюваної суми; обґрунтувати, яким чином накладення арешту на грошові кошти відповідача на відкритих ним рахунках у банківських установах у межах оспорюваної суми порушує його права. Саме відповідач повинен спростувати обставини імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у справі про задоволення позову в разі невжиття заходу забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти відповідача на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах спірної суми.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен урахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).

З огляду на викладене, суд вважає достатньо обґрунтованим припущення, що не накладення арешту на грошові кошти може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у даній справі.

Також господарським судом ураховано значний розмір заявленої до стягнення суми заборгованості, що також дає підстави вважати, що у разі задоволення позовних вимог можуть виникнути обставини, які істотно ускладнять виконання судового рішення у цій справі.

Апелянт зазначає, що позивач не надав суду жодної інформації щодо конкретних рахунків відповідача, на які позивач просить накласти арешт. Накладення арешту з формулюванням, зазначеним позивачем у прохальній частині заяви не відповідає вимогам законодавства, адже таке визначення не є конкретним, не містить інформації про чітко визначений банк та номер рахунку, не містить інформації про чітко визначений банк та номер рахунку, не враховує можливість існування банківських рахунків зі спеціальним статусом (режимом) та може спричинити ситуацію, коли такий арешт буде накладений на кожен із рахунків у межах суми стягнення.

Колегія суддів вважає такі доводи відповідача безпідставними, виходячи з такого.

Можливість обмеження права розпоряджання рахунком установлено ст.1074 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.59 Закону України «Про банки і банківську діяльність» арешт на майно або кошти банку, що знаходяться на його рахунках, арешт на кошти та інші цінності юридичних або фізичних осіб, що знаходяться в банку, здійснюються виключно за постановою державного виконавця, приватного виконавця чи рішенням суду про стягнення коштів або про накладення арешту в порядку, встановленому законом. Зняття арешту з майна та коштів здійснюється за постановою державного виконавця, приватного виконавця або за рішенням суду.

Згідно з абз.2 та 3 пункту 9.1 Інструкції про безготівкові рахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22, виконання банком арешту коштів, що зберігаються на рахунку клієнта, здійснюється за постановою про арешт коштів державного виконавця/приватного виконавця (далі - виконавець), судовим рішенням (у тому числі рішенням, ухвалою, постановою суду) чи ухвалою слідчого судді, суду, постановленою під час здійснення кримінального провадження (далі - документ про арешт коштів). Банк приймає до виконання документ про арешт коштів, який доставлено до банку самостійно виконавцем (представником/повіреним, помічником приватного виконавця), слідчим, представником суду, слідчого судді, прокурора, контролюючого органу або які надійшли рекомендованим або цінним листом, відправником якого є виконавець, суд, слідчий суддя, прокурор, контролюючий орган. Банк установлює повноваження особи, яка самостійно доставила документ про арешт коштів, у порядку, визначеному внутрішніми документами банку.

У ході апеляційного провадження представник позивача зазначив, що позивач не має інформації щодо конкретних банківських рахунків відповідача, крім того, відповідач не обмежений у праві відкривати нові рахунки у будь-яких банках.

Таким чином, накладення господарським судом арешту на рахунки боржника чинним законодавством не передбачене, але господарський суд вправі накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру сум позовних вимог та можливих судових витрат.

Отже, при вирішенні питання щодо забезпечення позову господарським судом здійснено оцінку адекватності обраного заявником способу забезпечення позову у виді накладення арешту на кошти відповідача у межах предмета позову, який не призводить до невиправданого обмеження майнових прав боржника, оскільки грошові кошти фактично залишаться у володінні боржника (власника), а буде обмежено лише можливість розпоряджатися ними на час розгляду справи в суді, при цьому заходи забезпечення позову жодним чином не перешкоджають та не припиняють господарську діяльність боржника.

При цьому арешт накладено на грошові кошти відповідача саме в межах суми заявленого позову.

Щодо твердження відповідача про те, що позивачем у заяві про забезпечення позову не запропоноване зустрічне забезпечення колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до пункту 6 частини 1 ст.139 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову повинна містити пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення.

У постанові від 19.02.2019 у справі №911/1695/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вказав, що законом так само не встановлено обов`язку суду вимагати від особи, яка звертається із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (частина 1ст.141 Господарського процесуального кодексу України); відповідна вимога лише може висуватися судом з урахуванням обставин справи, але не визначається як неодмінна умова забезпечення позову.

Розгляд судом заяви про забезпечення позову, яка не містить конкретних пропозицій щодо зустрічного забезпечення, не є порушенням наведених вимог законодавства та не свідчить про допущення судом апеляційної інстанції істотних процесуальних порушень, достатніх для скасування постанови, якою було вжито відповідні заходи забезпечення позову, оскільки з метою захисту своїх прав відповідач не позбавлений можливості звернутися з клопотанням про зустрічне забезпечення. Такий висновок Верховного Суду викладений у постанові від 12.09.2022 у справі №911/172/22.

Отже, не зазначення позивачем у заяві про забезпечення позову пропозицій щодо зустрічного забезпечення не є порушенням вказаних положень процесуального законодавства.

Частинами 1, 2, 4 ст.141 Господарського процесуального кодексу Українипередбачено, що суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Зустрічне забезпечення, як правило, здійснюється шляхом внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів в розмірі, визначеному судом. Якщо позивач з поважних причин не має можливості внести відповідну суму, зустрічне забезпечення також може бути здійснене шляхом: 1) надання гарантії банку, поруки або іншого фінансового забезпечення на визначену судом суму та від погодженої судом особи, щодо фінансової спроможності якої суд не має сумнівів; 2) вчинення інших визначених судом дій для усунення потенційних збитків та інших ризиків відповідача, пов`язаних із забезпеченням позову. Питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення подане після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання. Копія ухвали про зустрічне забезпечення направляється учасникам справи не пізніше наступного дня після її постановлення.

В оскаржуваній ухвалі господарський суд зазначив, що у суду відсутня інформація з приводу можливих збитків відповідача та їх розміру, правові передумови для зустрічного забезпечення не убачаються. Разом з тим, відповідач не позбавлений права подати до суду відповідне клопотання, яке підлягає розгляду протягом строків, встановлених ст.141 Господарського процесуального кодексу України.

Матеріали справи не містять клопотання про застосування заходів зустрічного забезпечення відповідно до ст.141 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на встановлені обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно вважав за можливе не застосовувати зустрічне забезпечення.

Отже, задовольняючи заяву позивача про забезпечення позову, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з доведеності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування заходу забезпечення позову у виді накладення арешту на належні ТОВ «Спец-Авто-Сервіс» грошові кошти у межах ціни позову у розмірі 1781081,73 грн, зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позову, співмірністю та адекватністю вжитих заходів забезпечення позову в співвідношенні з предметом позовних вимог майнового характеру, збалансованості інтересів сторін.

Завданням судочинства в першу чергу є справедливий та ефективний суд, який є таким у разі забезпечення можливості захистити свої права та інтереси в межах одного судового провадження без нових звернень до суду.

Таким чином, ужиті заходи забезпечення позову відповідають процесуальним нормам, що регулюють спірні правовідносини, зокрема, вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову та предметом позовних вимог, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

У межах доводів апеляційної скарги відповідач не спростував висновки оскаржуваної ним ухвали суду. Отже, апеляційна скарга не доведена та задоволенню не підлягає.

Відповідно до пункту 3 частини 2 ст.129 Конституції України та частини 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно зі ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції не порушено і норми процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали, що відповідно до вимог ст.277 Господарського процесуального кодексу України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали Господарського суду Харківської області від 25.11.2024 у справі №922/4059/24 без змін.

Судові витрати відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу.

Керуючись ст.269, 275, 276, 281-283 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Спец-Авто-Сервіс» залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Харківської області від 25.11.2024 у справі №922/4059/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 23.12.2024.

Головуючий суддя О.А. Пуль

Суддя Л.М. Здоровко

Суддя О.О. Крестьянінов