Постанова

від 11.12.2024 по справі 917/330/21

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2024 року м. Харків Справа № 917/330/21

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Здоровко Л.М. , суддя Мартюхіна Н.О.,

за участю секретаря судового засідання Фурсової А.М.,

за участю представників:

прокурор Горгуль Н.В. на підставі посвідчення від 01.03.2023 № 072883,

від 2-го відповідача Марченко М.М. - на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії ВІ №1261254 від 26.11.2024,

від інших учасників справи не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури (вх.№2246П/2 від 16.10.2024)

на рішення Господарського суду Полтавської області від 21.05.2024 (повний текст складено 27.05.2024, суддя Кльопов І.Г.)

у справі №917/330/21

за позовною заявою Заступника керівника Миргородської місцевої прокуратури, м.Миргород, Полтавська область, в інтересах держави в особі органу уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах

1. Великобудищанської об`єднаної територіальної громади в особі Великобудищанської сільської ради, с.Великі Будища, Гадяцький район, Полтавська область,

2. Територіальної громади села Вельбівка в особі Вельбівської сільської ради, с.Вельбівка, Гадяцький район, Полтавська область,

до 1.Миргородської районної державної (військової) адміністрації Полтавської області (правонаступник Гадяцької районної державної адміністрації), м. Миргород, Полтавська область,

2.Товариства з обмеженою відповідальністю "ДАТА-АМ", м.Гадяч, Полтавська область,

про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсними договори оренди земельної ділянки, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Миргородської місцевої прокуратури звернувся до Господарського суду Полтавської області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, Великобудищанської об`єднаної територіальної громади в особі Великобудищанської сільської ради та територіальної громади села Вельбівка в особі Вельбівської сільської ради з позовом до Гадяцької районної державної адміністрації Полтавської області та Товариства з обмеженою відповідальністю "ДАТА-АМ", в якому просив суд:

1.Визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Гадяцької районної державної адміністрації Полтавської області від 29.12.2018 №786 "Про передачу ТОВ "ДАТА-АМ" в оренду нерозподіленої земельної ділянки, площею 10,2522га на території Вельбівської сільської ради Гадяцького району".

2.Визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Гадяцької районної державної адміністрації Полтавської області від 29.12.2018 №787 "Про передачу ТОВ "ДАТА-АМ" в оренду нерозподіленої земельної ділянки, площею 15,5712га на території Вельбівської сільської ради Гадяцького району".

3.Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 29.12.2018 за №5/28/2018, укладений між Гадяцькою районною державною адміністрацією (код ЄДРПОУ 04057635) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДАТА-АМ" (код ЄДРПОУ 3831947) про надання в оренду нерозподіленої земельної ділянки з кадастровим номером 5320481700:00:005:0802 площею 10,2522га, розташованої на території Вельбівської сільської ради Гадяцького району Полтавської області за межами населеного пункту. Право оренди на вищевказану земельну ділянку зареєстровано державним реєстратором Гадяцької районної державної адміністрації 03.01.2019, номер запису про інше речове право: 29802530 (спеціальний розділ).

4.Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 29.12.2018 за №5/30/2018, укладений між Гадяцькою районною державною адміністрацією (код ЄДРПОУ 04057635) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДАТА-АМ" (код ЄДРПОУ 3831947) про надання в оренду нерозподіленої земельної ділянки з кадастровим номером 5320481700:00:005:0803 площею 15,5712га, розташованої на території Вельбівської сільської ради Гадяцького району Полтавської області за межами населеного пункту. Право оренди на вищевказану земельну ділянку зареєстровано державним реєстратором Гадяцької районної державної адміністрації 03.01.2019, номер запису про інше речове право: 29803088 (спеціальний розділ).

5.Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "ДАТА-АМ" (код ЄДРПОУ 3831947) передати земельну ділянку з кадастровим номером 5320481700:00:005:0802 площею 10,2522га та земельну ділянку з кадастровим номером 5320481700:00:005:0803 площею 15,5712га, що розташованої на території Вельбівської сільської ради Гадяцького району Полтавської області за межами населеного пункту, власнику - Великобудищанській сільській об`єднаній територіальній громаді (код ЄДРПОУ 21051007).

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що розпорядження Гадяцької районної державної адміністрації Полтавської області від 29.12.2018 № 786 та від 29.12.2018 №787 прийнято, а договори оренди землі укладено з порушенням вимог законодавства та перевищенням наданих повноважень (компетенції) розпорядником земель, а тому їх слід визнати недійсними.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 21.05.2024 у справі №917/330/21 відмовлено у задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський вказує на те, що Вельбівська сільська рада 10.04.2020 відповідно до вимог Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" № 2498-VIII, який набрав чинності з 01.01.2019, зареєструвала право комунальної власності на спірні земельні ділянки вже після прийняття спірних розпоряджень від 29.12.2018 і укладення договорів оренди земельних ділянок, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 15.04.2020 № 206849305 та від 15.04.2020 №206854060. Таким чином, на думку суду, спірними розпорядженнями голови Гадяцької районної державної адміністрації та укладенням договорів оренди нерозподілених земельних ділянок від 29.12.2018 інтереси позивача, а саме Великобудищанської об`єднаної територіальної громади в особі Великобудищанської сільської ради, територіальної громади села Вельбівка в особі Вельбівської сільської ради, не було порушено.

Заступник керівника Полтавської обласної прокуратури із вищевказаним рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить прийняти апеляційну скаргу до провадження та відкрити апеляційне провадження; скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 21.05.2024 у справі №917/330/21 та ухвалити нове, яким задовольнити позов прокурора; судові витрати відшкодувати на користь Полтавської обласної прокуратури (м. Полтава, вул. 1100-річчя Полтави, 7, реєстраційний рахунок №UA118201720343130001000006160, банк ДКСУ м. Київ, код ЄДРПОУ 02910060) за рахунок відповідачів; справу розглянути за участі представника Харківської обласної прокуратури; про дату, час та результати розгляду апеляційної скарги повідомити сторони, Полтавську та Харківську обласні прокуратури.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги прокурор посилається на таке:

- земельні ділянки з кадастровим номером 5320481700:00:005:0802, площею 10,2522 га, та кадастровим номером 5320481700:00:005:0803, площею 15,5712 га, не увійшли до площі земель, що підлягають розподілу та були визнані землями природоохоронного призначення, не являються нерозподіленими (невитребуваними). Відтак, розпорядження Гадяцької районної державної адміністрації від 29.12.2018 № 789 та № 787, в порушення положень статті 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власниками земельних часток (паїв)" та статті 122 Земельного кодексу України (далі ЗК України), видані суб`єктом владних повноважень з перевищенням наданих Законом повноважень;

- спірні земельні ділянки передані в оренду ТОВ "ДАТА-АМ", як новостворені, оскільки як об`єкти цивільних прав до 2018 року сформовані не були, а тому їх передача в оренду за відсутності проекту землеустрою щодо їх відведення є незаконною;

- оскільки спірні договори оренди укладено на підставі розпоряджень, які видано з порушенням вимог чинного законодавства, договір є таким, що суперечить положенням статті 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власниками земельних часток (паїв)" та ст. 122 Земельного кодексу України, а тому підлягає визнанню недійсними на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі ЦК України);

- оскільки відповідно до чинного законодавства орендодавцем та стороною договору оренди стає новий власник земельної ділянки, договір оренди не припиняє свою дію, і новий власник набуває статусу орендодавця разом із належними орендодавцю за договорами правами і обов`язками. Таким чином, з огляду на те, що територіальна громада села Вельбівка в особі Великобудищанської сільської ради є власником спірних земельних ділянок, відтак має право на звернення з позовом до суду про визнання незаконними розпорядження Гадяцької районної державної адміністрації, визнання недійсними укладених договорів землі.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 21.06.2024 апеляційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Полтавської області від 21.05.2024 у справі №917/330/21 залишено без руху. Запропоновано заступнику керівника Полтавської обласної прокуратури в десятиденний строк з дня вручення ухвали скаржнику виправити недоліки апеляційної скарги.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.07.2024 повернуто апеляційну скаргу прокурора, оскільки протягом встановленого судом строку та станом на дату постановлення ухвали прокурор не виконав вимог ухвали суду від 21.06.2024, недоліки апеляційної скарги не усунув.

11.07.2024 до Східного апеляційного господарського апеляційного суду надійшла заява про усунення недоліків, до якої додані документи, про які зазначено в ухвалі суду від 21.06.2024 (вх.№ 9222).

Ухвалою Верховного Суду від 16.09.2024 касаційну скаргу Заступника керівника Полтавської обласної прокуратури задоволено. Ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 10.07.2024 у справі №917/330/21 скасовано, справу направлено до Східного апеляційного господарського суду для продовження розгляду.

16.10.2024 матеріали справи надійшли до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 16.10.2024 апеляційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури у справі №917/330/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Здоровко Л.М., суддя Мартюхіна Н.О.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 21.10.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Полтавської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Полтавської області від 21.05.2024 у справі №917/330/21; призначено справу до розгляду.

04.11.2024 через підсистему "Електронний суд" Товариством з обмеженою відповідальністю "ДАТА-АМ" подано відзив на апеляційну скаргу (вх.№ 14078), в якому 2-й відповідач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги на рішення Господарського суду Полтавської області від 21.05.2024; судові витрати стягнути з позивачів в повному обсязі.

20.11.2024 через підсистему "Електронний суд" Миргородською районною державною адміністрацією подано клопотання (вх.№ 14854) про розгляд апеляційної скарги у справі без участі її представника; просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення Господарського суду Полтавської області від 21.05.2024 у справі №917/330/21 залишити без змін.

У судовому засіданні 11.12.2024 прокурор підтримав доводи апеляційної скарги, представник 2-й відповідач заперечив проти доводів апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві.

Інші учасники справи не з`явились, про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду справи у їх відсутності, оскільки вони не скористались своїми правами, передбаченими статтею 4 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального

права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Розпорядженням голови Гадяцької районної державної адміністрації Полтавської області (далі - Гадяцька РДА) від 29.12.2018 № 786 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) (за межами населених пунктів, нерозподілені земельні ділянки), що передається в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "ДАТА-АМ" (далі - ТОВ "ДАТА-АМ") для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 10,2522 га на території Вельбівської сільської ради Гадяцького району Полтавської області.

Пунктом 2 вказаного розпорядження передано в оренду ТОВ "ДАТА-АМ" нерозподілену земельну ділянку площею 10,2522 га, кадастровий номер 5320481700:00:005:0802 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка відноситься до категорії земель сільськогосподарського призначення та розташована на території Вельбівської сільської ради Гадяцького району Полтавської області.

На підставі вищевказаного розпорядження між Гадяцькою РДА (далі - "Орендодавець") та ТОВ "ДАТА-АМ" (далі - "Орендар") укладено договір від 29.12.2018 за № 5/28/2018 оренди нерозподіленої земельної ділянки з кадастровим номером 5320481700:00:005:0802 площею 10,2522 га, розташованої на території Вельбівської сільської ради Гадяцького району Полтавської області строком до 31.12.2066 року.

Право оренди за договором № 5/28/2018 зареєстровано із внесенням відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно 03.01.2019 номер запису про інше речове право: 29802530 (спеціальний розділ) терміном до 31.12.2066 року. Відомості про власника земельної ділянки у спеціальному розділі Державного реєстру не зазначаються.

Окрім того, розпорядженням голови Гадяцька РДА від 29.12.2018 № 787 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) (за межами населених пунктів, нерозподілені земельні ділянки), що передається в оренду ТОВ "ДАТА-АМ" для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 15,5712 га на території Вельбівської сільської ради Гадяцького району Полтавської області.

Пунктом 2 вказаного розпорядження передано в оренду ТОВ "ДАТА-АМ" нерозподілену земельну ділянку площею 15,5712 га, кадастровий номер 5320481700:00:005:0803 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка відноситься до категорії земель сільськогосподарського призначення та розташована на території Вельбівської сільської ради Гадяцького району Полтавської області.

На підставі вищевказаного розпорядження між Гадяцькою РДА (далі - "Орендодавець") та ТОВ "ДАТА-АМ" (далі - "Орендар") укладено договір від 29.12.2018 за № 5/30/2018 оренди нерозподіленої земельної ділянки з кадастровим номером 5320481700:00:005:0803, площею 15,5712 га, розташованої на території Вельбівської сільської ради Гадяцького району Полтавської області строком до 31.12.2066.

Право оренди за договором № 5/30/2018 зареєстровано із внесенням відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно 03.01.2019 номер запису про інше речове право: 29803088 (спеціальний розділ) терміном до 31.12.2066. Відомості про власника земельної ділянки у спеціальному розділі Державного реєстру не зазначено.

Прокурор вважає, що розпорядження голови Гадяцької РДА від 29.12.2018 за № 786 та №787 прийняті з порушенням вимог чинного законодавства, поза межами повноважень, наданих районним державним адміністраціям, а тому підлягають визнанню незаконними та скасуванню.

Також прокурор у позові зазначає, що згідно акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельної ділянки № 319ДК/0457АП/09/01/-19 від 24.05.2019, проведеної державним інспектором Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, встановлено, що Гадяцькою районною державною адміністрацією допущено порушення вимог ст.ст. 17, 79-1, 122, 123 Земельного кодексу України та ст. 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)".

Так, відповідно інформації відділу у Гадяцькому районі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, земельні ділянки з кадастровим номером 5320481700:00:005:0802 площею 10,2522 га, 5320481700:00:005:0803 площею 15,5712 га входять до складу Державного акту на право колективної власності на землю КСП "Вельбівка", серія ПЛ №17 від 24.07.1996 року.

30 березня 2000 року ЄДРПОУ внесено зміни щодо назви суб`єкта КСП "Вельбівка" (ідентифікаційний код 03771436) на сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Вельбівка". 10.01.2006 державну реєстрацію юридичною особи - СТОВ "Вельбівка" припинено у зв`язку із визнанням банкрутом (лист ГУ Статистики у Полтавській області від 03.03.2020 №03.4-22/137-20).

Згідно протоколу загальних зборів учасників СТОВ "Вельбівка" від 26.02.2000 та рішення 9 сесії 23 скликання Вельбівської сільської ради від 21.04.2000 земельні ділянки площами 10,2522 га та 15,5712 га (входили до земельних ділянок загальною площею 216,74 га), які розташовані на території Вельбівської сільської ради Гадяцького району, виключені із земель, що підлягали поділу на земельні частки (паї) та зараховані до земель природоохоронного призначення, що підтверджується викопіюванням із Схеми організації території земельних часток (паїв) учасників ТОВ "Вельбівка" Гадяцького району.

Оскільки земельні ділянки з кадастровим номером 5320481700:00:005:0802 площею 10,2522 га та номером 5320481700:00:005:0803 площею 15,5712 га при паюванні не увійшли до площі земель, що підлягають розподілу, так як були визнані землями природоохоронного призначення, внаслідок чого не являються нерозподіленими (не витребуваними).

Таким чином, встановлено, що спірні земельні ділянки до нерозподілених (не витребуваних) земельних часток (паїв) не належать, окрім того, відносяться до земель колективної власності, відтак у Гадяцької районної державної адміністрації відсутні повноваження щодо передачі вказаних земельних ділянок у користування.

Окрім того, під час передачі спірних земельних ділянок в оренду Гадяцькою РДА порушено вимоги ст.123 Земельного кодексу України, відповідно до якої у разі формування нової земельної ділянки рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування приймається на підставі проекту землеустрою.

Так, підставою для формування земельних ділянок та присвоєння їм кадастрових номерів стало розпорядження Гадяцької РДА від 13.12.2018 №739 "Про надання дозволу ТОВ "ДАТА-AM" на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж нерозподіленої земельної ділянки на території Вельбівської сільської ради.

Технічна документація із землеустрою на зазначені земельні ділянки виготовлена у грудні 2018 року ФОП Мельник Ю.Л., яка була затверджена розпорядженнями голови Гадяцької РДА №786 та №787 від 29.12.2018.

Проте, як встановлено перевіркою, земельні ділянки площею 15,5712 га та 10,2522 га, які є предметом спірних договорів оренди землі, були передані в оренду ТОВ "ДАТА-AM" як новостворені, оскільки як об"єкти цивільних прав до 2018 року сформовані не були, а тому їх передача в оренду за відсутності проекту землеустрою щодо їх відведення є незаконною.

На думку прокурора, вищевказане свідчить, що Гадяцька РДА вийшла за межі наданих повноважень в галузі земельних відносин, та в порушення вимог ст.ст. 17, 122 Земельного кодексу України, розпорядилася землями колективної форми власності, приймаючи розпорядження від 29.12.2018 за № 786 та №787 щодо передачі ТОВ "ДАТА-АМ" в оренду земельні ділянки з кадастровим номером 5320481700:00:005:0802 площею 10,2522 га та номером 5320481700:00:005:0803 площею 15,5712 га.

21.05.2024 прийнято оскаржуване рішення з підстав, викладених вище.

Встановлюючи підстави для представництва прокурором інтересів Вельбівської сільської ради (правонаступником якої є Великобудищанська сільська рада), судова колегія виходить з наступного.

Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30.09.2016, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

За змістом частини третьої та абзацу другого частини п`ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру", який набрав чинності 15.07.2015.

Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (частина третя).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1 - 3 частини четвертої).

Системне тлумачення статті 53 ГПК України й абзацу першого частини третьої статті 23 Закону дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Цивільні права та обов`язки виникають зокрема, із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства (ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України).

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування (ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.ч. 1, 4 ст. 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 Земельного кодексу України).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державній реєстрації прав підлягають право власності та право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов`язання на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов`язання на майбутній об`єкт нерухомості.

Речові права на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають, змінюються та припиняються з моменту такої реєстрації (ч. 2 ст. 3 вказаного Закону).

Таким чином, за змістом положень статті 125 Земельного кодексу України, статті 334 Цивільного кодексу України, статей 3, 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право власності на земельну ділянку у їх набувача виникає з моменту державної реєстрації такого права.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 148-1 Земельного кодексу України до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки. Повідомлення про перехід права власності від держави до територіальної громади або навпаки підлягає опублікуванню у друкованих засобах масової інформації місцевої сфери розповсюдження із зазначенням кадастрового номера, місця розташування та площі земельної ділянки. За згодою сторін договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту чи застави до такого договору можуть бути внесені зміни із зазначенням нового власника земельної ділянки.

Частиною третьою статті 9 Закону України "Про оренду землі" визначено, що до нового власника орендованої земельної ділянки переходять права та обов`язки орендодавця за договором оренди цієї земельної ділянки.

Рішенням Вельбівської сільської ради від 11.03.2020 від повідно до вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні", який набрав чинності з 01.01.2019, прийнято у комунальну власність спірні земельні ділянки з кадастровим номером 5320481700:00:005:0802 площею 10,2522га та кадастровим номером 5320481700:00:005:0803 площею 15,5712га. Право комунальної власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 10.04.2020.

Таким чином, оскільки територіальна громада села Вельбівка в особі Вельбівської сільської ради є власником спірних земельних ділянок та стороною договорів оренди землі, відтак, має право на звернення до суду з даним позовом.

Норми права та мотиви, якими керується суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та висновки суду за результатами розгляду апеляційної скарги.

Предметом позову в цій справі є вимоги заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Вельбівської сільської ради про визнання недійсними розпорядження Гадяцької районної державної адміністрації Полтавської області від 29.12.2018 №786 "Про передачу ТОВ "ДАТА-АМ" в оренду нерозподіленої земельної ділянки, площею 10,2522га на території Вельбівської сільської ради Гадяцького району" та розпорядження Гадяцької районної державної адміністрації Полтавської області від 29.12.2018 №787 "Про передачу ТОВ "ДАТА-АМ" в оренду нерозподіленої земельної ділянки, площею 15,5712га на території Вельбівської сільської ради Гадяцького району"; визнання недійсними договори оренди землі від 29.12.2018, укладені, між Гадяцькою РДА та ТОВ "ДАТА-АМ" щодо вказаних земельних ділянок.

Підставою позовних вимог, як вважає прокурор, є те, що розпорядження Гадяцької РДА від 28.12.2018 видані, а договори оренди землі укладено з порушенням вимог законодавства та перевищенням наданих повноважень (компетенції) розпорядником земель, а тому їх слід визнати недійсними.

З приводу заявленої позовної вимоги прокурора про визнання недійсними розпоряджень Гадяцької РДА, судова колегія зазначає таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Водночас статтею 152 ЗК України серед способів захисту прав суб`єктів земельних правовідносин на землю передбачає визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або місцевого самоврядування.

Згідно з частиною першою статті 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Правилами частини першої статті 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зазначене конституційне положення встановлює обов`язок органам державної влади, органам місцевого самоврядування та їх посадовим особам дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень.

Разом з тим, стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За положеннями п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що у разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає закону), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом. Такі висновки Верховний Суд сформував у постановах від 23.10.2018 у справі № 903/857/18, від 20.08.2019 у справі №911/714/18, від 15.07.2021 у справі № 24/48/19.

За змістом статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України правовою підставою для звернення до суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце. До таких правових висновків Верховний Суд дійшов у постановах від 14.08.2018 у справі № 910/23369/17, від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18, від 28.05.2020 у справі № 917/750/19.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити з його ефективності, тобто вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права без необхідності повторного звернення до суду, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18.

Таким чином, вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи наявне у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи відбулося його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові належить відмовити.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі №925/642/19, від 06.04.2021 у справі №910/10011/19).

Судова колегія звертає увагу, що оскарження рішення органу державної влади про надання в оренду земельної ділянки є неналежним способом захисту, оскільки таке рішення вже реалізовано шляхом укладення договору оренди, а тому не створює для орендаря жодних правових наслідків, як не створить їх і його скасування.

Таким чином, вимога прокурора про визнання недійсними виданих Гадяцькою РДА Полтавської області розпоряджень не підлягає задоволенню, оскільки є неналежним способом захисту у спірних правовідносинах.

З приводу вимог прокурора про визнання недійсними договрів оренди земельних ділянок від 29.12.2018, укладених між Гадяцькою РДА Полтавської області та ТОВ «ДАТА-АМ», судова колегія зазначає таке.

Частиною другою статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами першою, другою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво-чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частини 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно частиною 1 статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Отже, наведеними правовими положеннями визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, та загальні підстави недійсності правочину, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Крім того, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, у разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

При цьому невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства. Саме по собі відступлення сторонами від положень законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Відповідно до ст. 3 ЗК України (тут і далі в редакції, чинній на час видачі державного акта на право колективної власності на землю) власність на землю в Україні мала такі форми: державну, колективну, приватну. Усі форми власності визнавались рівноправними. Власник землі міг вільно володіти, користуватись та розпоряджатись нею.

Суб`єктами права колективної власності на землю були колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств (ст. 5 ЗК України).

Відповідно до ст. ст. 22, 23 ЗК України право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян.

Колективне сільськогосподарське підприємство є добровільним об`єднанням громадян у самостійне підприємство для спільного виробництва сільськогосподарської продукції та товарів і діє на засадах підприємництва та самоврядування. Підприємство є юридичною особою, має поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установах банку та може мати печатки (ст. 1 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)).

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" об`єктами права колективної власності підприємства є земля, інші основні та оборотні засоби виробництва, грошові та майнові внески його членів, вироблена ними продукція, одержані доходи, майно, придбане на законних підставах. Майно у підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам. Суб`єктом права власності у підприємстві є підприємство як юридична особа, а його члени - в частині майна, яку вони одержують при виході з підприємства.

Положення ч. 2, 3 ст. 8 цього Закону встановлюють, що право колективної власності здійснюють загальні збори членів підприємства, збори уповноважених або створений ними орган управління підприємства, якому передано окремі функції по господарському управлінню колективним майном. Право власності підприємства охороняється законом. Належне йому майно може бути передано державним, кооперативним та іншим підприємствам, організаціям і громадянам за рішенням загальних зборів членів підприємства або зборів уповноважених.

Статтею 10 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" унормовано, що земля може належати підприємству на праві колективної власності, а також може бути надана у постійне або тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, а право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, оформляється договором. Право підприємства на земельну ділянку або її частину може бути припинено в порядку і на підставах, встановлених Земельним кодексом України.

З огляду на вищевикладені норми права, хоча колективне сільськогосподарське підприємство і визначалося як суб`єкт права власності, за яким може бути зареєстровано майно, у тому числі шляхом отримання державного акта на землю, однак, власниками, яким належить це майно, є його члени, а розпорядження таким майном здійснюють загальні збори членів підприємства.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.07.2023 у справі № 906/987/21.

Так, рішення 3 сесії сільської Ради народних депутатів 22 скликання від 21.09.1995 "Про розгляд проекту роздержавлення і приватизації земель КСП "Вельбівка" погоджено розроблений інститутом "Укрводпроект" проект роздержавлення і приватизації земел КСП "Вельбівка", яким було передбачено передати у колективну власність КСП "Вельбівка" земельну ділянку в розмірі 1722,9 га (т.1, а.с. 200).

Відповідно до інформації відділу у Гадяцькому районі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, земельні ділянки з кадастровими номерами 5320481700:00:005:0802 площею 10,2522 га, 5320481700:00:005:0803 площею 15,5712 входять до складу Державного акту на право колективної власності на землю КСП "Вельбівка", Серія ПЛ № 17 від 24.07.1996.

Згідно із ст. 59 ГК України припинення діяльності суб`єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб`єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених законами, - за рішенням суду. У разі перетворення одного суб`єкта господарювання в інший до новоутвореного суб`єкта господарювання переходять усі майнові права і обов`язки попереднього суб`єкта господарювання.

Із змісту правової категорії правонаступництва воно являє собою перехід прав і обов`язків від одного суб`єкта до іншого.

Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань вбачається, що КСП "Вельбівка" (ідентифікаційний номер 03780754) припинила діяльність 30.03.2000 відповідно до прийнятого рішення про реорганізацію. Інша інформація щодо даних про правонаступників ліквідованої юридичної особи СТОВ "Вельбівка", у Реєстрі відсутня.

Реформування КСП відповідно до Указу Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" від 03.12.1999 було можливе як у спосіб вільного виходу членів колективних сільськогосподарських підприємств з цих підприємств із земельними частками (паями) і майновими паями та створення на їх основі приватних (приватно-орендних) підприємств, селянських (фермерських) господарств, господарських товариств, сільськогосподарських кооперативів, інших суб`єктів господарювання, заснованих на приватній власності так і шляхом реорганізації цих КСП у інші організаційно правові форми юридичних осіб.

Порядок реорганізації КСП на той час врегульовувався ст. 37 Цивільного кодексу Української РСР, ст. 34 Закону України від 27.03.1991 № 887-XII "Про підприємства" та ст. 31 Закону України від 14.02.1992 № 2114-XII "Про колективне сільськогосподарське підприємство" і вказані нормативні акти передбачали правонаступництво у випадку реорганізації (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) підприємства, тобто запис про припинення колективного сільськогосподарського підприємства, що міститься в Реєстрі юридичних осіб щодо реорганізації не суперечать вимогам вищенаведених нормативних актів.

Як вбачалось зі статті 37 Цивільного кодексу Української РСР, який діяв у період проведення реорганізації КСП "Вельбівка", юридична особа припиняється шляхом ліквідації або реорганізації (злиття, поділу або приєднання).

При злитті і поділі юридичних осіб майно (права і обов`язки) переходить до нововиниклих юридичних осіб. При приєднанні юридичної особи до іншої юридичної особи її майно (права і обов`язки) переходить до останньої. Майно переходить в день підписання передаточного балансу, якщо інше не передбачене законом або постановою про реорганізацію.

За змістом статті 34 Закону України "Про підприємства в Україні" колективне підприємство визначено як вид підприємств в Україні, ліквідація та реорганізація яких (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) здійснюється за рішенням власника з дотриманням вимог антимонопольного законодавства, а у випадках, передбачених цим Законом, за рішенням власника та за участю трудового колективу або органу, уповноваженого створювати такі підприємства, чи за рішенням суду або арбітражного суду; підприємство вважається реорганізованим або ліквідованим з моменту виключення його з державного реєстру України; при перетворенні одного підприємства в інше до підприємства, яке виникло, переходять усі майнові права і обов`язки колишнього підприємства.

Згідно з частинами першою, шостою статті 31 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) та ліквідація підприємства провадяться за рішенням загальних зборів (зборів уповноважених) його членів або за рішенням суду чи арбітражного суду; при перетворенні одного підприємства в інше до новоствореного підприємства переходять усі майнові права і обов`язки колишнього підприємства.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року №118 створено Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, формування бази даних якого, згідно з п. 5 вказаної постанови, здійснювалось на основі Державного реєстру звітних /статистичних/ одиниць України із збереженням присвоєних суб`єктам господарської діяльності ідентифікаційних кодів.

В п. 15 Положення "Про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року № 118 (в редакції, чинній на час перереєстрації КСП у сільськогосподарське товариство) зазначалось, що у разі включення суб`єкта господарської діяльності до Державного реєстру йому встановлюється ідентифікаційний код і коди класифікаційних ознак. Ідентифікаційний код є єдиним для всього інформаційного простору України і зберігається за суб`єктом протягом усього періоду його існування. У разі перереєстрації (створення) суб`єкта господарської діяльності, що є правонаступником прав і майнових зобов`язань свого попередника, за ним зберігається ідентифікаційний код попередника.

Перереєстрація суб`єкта підприємницької діяльності здійснюється у порядку встановленому для реєстрації. Перереєстрація проводиться у разі зміни форми власності, організаційної форми або назви суб`єкта підприємництва (ч.8, ч.9 ст.8 Закону України "Про підприємництво" від 07.02.1991 №698-XII 9 в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Припинення юридичної особи тягне за собою виключення юридичної особи з державного реєстру України. Перереєстрація ж юридичної особи не має бути наслідком її припинення, виключення її з державного реєстру України, і при цьому залишається незмінним її ідентифікаційний код.

Отже, відповідно до наведених норм ідентифікаційний код особи має бути унікальним, а присвоєння новоствореній юридичній собі ідентифікаційного коду іншої юридичної особи, яка не є правопопередником новоствореної юридичної особи, не допускається.

При прийнятті рішення про реорганізацію, шляхом перетворення в іншу юридичну особу, колишні члени КСП "Вельбівка" автоматично повинні були б стати учасниками цієї юридичної особи, позаяк перетворення юридичної особи є саме зміна її організаційно-правової форми, а не складу учасників.

За загальним правилом обов`язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами тягаря доказування визначається предметом спору.

Згідно з частиною 2 статті 80 ГПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк.

Відповідно до частини 2 статті 210 ГКПУ України докази, що не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Разом з тим, жодних документів (як то Статут СТОВ "Вельбівка", передавальний акт тощо) на підтвердження обсягу правонаступництва реорганізованого КСП "Вельбівка" до матеріалів справи надано не було.

Водночас, земельним законодавством не передбачено автоматичного переходу об`єктів права власності, у тому числі колективної, у приватну власність, без дотримання визначеної законом процедури, зокрема, прийняття рішення колективом співвласників про передачу землі у власність правонаступнику. Відповідно, передання таких сільськогосподарських угідь до власності юридичної особи, землі якої не підлягають розпаюванню відповідно до вказаних указів, спричинило б порушення прав членів колективного сільськогосподарського підприємства на одержання відповідних земельних ділянок у визначеному Законом порядку (див. висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19.

Таким чином, судова колегія не вбачає за можливе надати оцінку обставинам реорганізації КСП "Вельбівка" або створення нової юридичної особи за наслідками виходу членів колективного сільськогосподарського підприємства з нього, обсягу передачі прав та зобов`язань СТОВ "Вельбівка", як правонаступнику.

Відповідне вказує про відсутність підстав для прийняття витягу з протоколу загальних зборів учасників СТОВ "Вельбівка" Гадяцького району Полтавської області, що відбулися 26.02.2000, відповідно до якого було вирішено питання щодо складу земель колишнього КСП "Вельбівка", що підлягали поділу на земельні частки (паї), та було віднесено земельну ділянку площею 216,74 га до земель природоохоронного призначення, в якості належного доказу у справі на підтвердження таких обставин (т.1, а.с. 201). Позаяк, вказаний документ не містить посилань на добровільну відмову членів товариства від земельної ділянки площею 216,74 га та передачу її до земель державної чи комунальної власності.

Редакція ЗК України, яка набула чинності 01.01.2002, передбачала, що земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Пункт 7 Прикінцевих положень чинного Земельного кодексу України передбачає, що громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

З наведених норм випливає, що державні акти на право колективної власності не втратили чинності. Крім того, законодавець ані передбачив автоматичного переходу права колективної власності до приватної у зв`язку з виключенням цієї форми власності з Земельного кодексу, ані прирівняв колективну власність до жодної з передбачених чинним законодавством форм власності.

Із набранням чинності ст. 140 Земельного кодексу України підставами припинення права власності на земельну ділянку є: добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; відчуження земельної ділянки за рішенням власника; звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; конфіскація за рішенням суду; не відчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Починаючи з моменту отримання КСП "Вельбівка" землі у колективну власність, а також станом на момент реєстрації СТОВ "Вельбівка" залишалися чинними положення статті 8 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство", якими передбачено, що право колективної власності здійснюють загальні збори членів підприємства, збори уповноважених або створений ними орган управління підприємства, якому передано окремі функції по господарському управлінню колективним майном.

Водночас, матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження добровільної відмови членів колишнього КСП "Вельбівка" від колективної власності на передані на підставі Державного акту на право колективної власності на землю КСП "Вельбівка", Серія ПЛ № 17 від 24.07.1996 землі.

Судова колегія зауважує, що аналіз матеріалів справи свідчить про непослідовність щодо визначення Держгеокадастром категорії спірних земельних ділянок у реєстрі Державного земельного кадастру.

Відповідно до відомостей наданих до матеріалів справи витягів з Державного земельного кадастру стосовно земельних ділянок з кадастровим номером 5320481700:00:005:0802, площею 10,2522 га, та номером 5320481700:00:005:0803, площею 15,5712 га, станом на 26.12.2018, інформація про зареєстроване право власності відсутня.

Крім того, матеріали справи містять витяги з реєстру Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності станом на 15.04.2020 з інформацією про приналежність спірних земельних ділянок до комунальної власності, з відсутністю інформації щодо типу власності таких земельних ділянок, як то земель природоохоронного значення (т.1, а.с. 45, 46).

Відсутність державної реєстрації речового права на спірну земельну ділянку після 01.01.2013 не впливає на обставини виникнення та наявність права державної власності на відповідну земельну ділянку. Державна реєстрація є не підставою набуття права власності, а лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, і ототожнювати факт набуття права власності із фактом його державної реєстрації не можна. Досліджуючи обставини наявності в особи права власності, насамперед необхідно з`ясувати підстави, з яких особа набула такого права, оскільки факт реєстрації права власності є лише елементом юридичного складу, що зумовлює визнання права власності, а не підставою набуття цього права. Сама по собі реєстрація права не є підставою виникнення права власності, оскільки такої підстави закон не передбачає.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 20.02.2018 у справі №917/553/17, від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20.

При наданні оцінки правового статусу спірних земельних ділянок суд апеляційної інстанції за наслідками дослідження насамперед документації на підтвердження виникнення та наявності права власності на земельні ділянки, які є предметом даного судового спору, вказує про віднесення їх до колективної форми власності станом на момент укладення спірних договорів оренди землі (29.12.2018), що не спростовано з боку прокурора.

Відповідне також підтверджується тим, що підставою для реєстрації права комунальної власності спірних земельних ділянок стало набрання 01.01.2019 законної сили Законом України № 2498-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні", яким Розділ X "Перехідні положення" Земельного кодексу України доповнено пунктом 21. Вказаним пунктом передбачено, що з дня набрання чинності Законом № 2498-VIII від 10.07.2018 землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані.

Таким чином, саме зазначений Закон став підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель колективної власності припиненого сільськогосподарського підприємства, які в силу цього Закону переходять до комунальної власності.

Вельбівською сільською радою (правонаступником якої є Великобудищанська сільська рада) лише 10.04.2020 зареєстровано право комунальної власності на спірну земельну ділянку кадастровий номер 5320481700:00:005:0803, площею 15,5712 га та земельну ділянку з кадастровим номером 5320481700:00:005:0802, площею 10.2522 га, що розташовані в адміністративних межах Великовельбівської сільської ради Гадяцького району Полтавської області, що підтверджується витягами із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 1 а. с. 45, 46).

Доводи апелянта щодо підтвердження порушення порядку передачі Гадячцькою РДА Полтавської області в оренду спірних земельних діляною, з огляду на зміст акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо об`єкту - земельної ділянки від 24.05.2019 № 323-ДК/0457/АП/09/01/-19, складених державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель ГУ Держгеокадастру в Полтавській області (т. 1, а.с. 17-19), є необгрунтованими, з огляду на таке.

За своїм змістом такий акт перевірки, це документ, який складається у передбачених земельним законодавством випадках, підтверджує факт проведення перевірки та відображає її результати.

Отже, викладені у такому акті перевірки обставини та кінцеві результати, є лише суб`єктивною оцінкою уповноважених на її проведення осіб, та не можуть ототожнюватись з документацією на підтвердження виникнення та наявності безпосереднього права державної власності на відповідні земельні ділянки.

Як зазначалося вище, вказана перевірка дотримання вимог земельного законодавства Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, за результатами якої складено Акт від 24.05.2019 № 323-ДК/0457/АП/09/01/-19, відповідно до рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.06.2021 року по справі № 440/3092/21 визнана протиправною. Дане рішення набрало законної сили.

З огляду на вказане, прокурором не доведено, що Гадяцька районна державна адміністрація Полтавської області, видаючи розпорядження від 29.12.2018 № 786 про передачу в оренду ТОВ "ДАТА-АМ" земельної ділянки площею 10,2522 га, кадастровий номер 5320481700:00:005:0802 та від 29.12.2018 № 787 про передачу в оренду ТОВ "ДАТА-АМ" земельної ділянки площею 15,5712 га, кадастровий номер 5320481700:00:005:0803, які розташовані поза межами населеного пункту та належали до колективної форми власності, а також укладаючи з ТОВ "ДАТА-АМ" відповідні договори оренди вказаних земельних ділянок (29.12.2018), діяла поза межами, наданих Законом повноважень.

В свою чергу, посилання прокурора на порушення вимог ст.ст. 17, 79-1, 122 Земельного кодексу України, ст. 50 Закону України "Про земелустрій" при укладенні договоір орени від 29.12.2018, на думку суду, є безпідставним, оскільки вказані норми права стосуються порядку формування (визначення меж) земельної ділянки державної та комунальної форми власності, до яких спірні земельні ділянки станом на момент укладення договорів оренди не відносилися.

З огляду на викладене, висновки місцевого господарського суду про відмову у позові в частині визнання недійсними договорів оренди землі є правомірними.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Так само не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з`ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення.

Відповідно, помилковий висновок суду першої інстанції щодо підстав відмови в задоволенні позову не потягнуло за собою прийняття невірного рішення за наслідками розгляду основних позовних вимог.

Отже, рішення Господарського суд Полтавської області від 21.05.2024 у справі №917/330/21 слід залишити без змін, апеляційну скаргу заступника прокурора Полтавської області - без задоволення з підстав, викладених в даній постанові.

Оскільки суд апеляційної інстанції не змінює рішення, та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України). Відтак, згідно ст.129 ГПК України сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги слід залишити за скаржником.

Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 275, 276, 282 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 21.05.2024 у справі №917/330/21 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складено 23.12.2024.

Головуючий суддя В.В. Лакіза

Суддя Л.М. Здоровко

Суддя Н.О. Мартюхіна