Рішення

від 20.12.2024 по справі 473/2368/24

ВОЗНЕСЕНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 473/2368/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

"20" грудня 2024 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі головуючої судді Лузан Л.В., за участю секретаря судового засідання Гоженко В.О., позивачки ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вознесенську Миколаївської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Вознесенської міської ради Миколаївської області, Орган опіки та піклування виконавчого комітету Костянтинівської міської ради, Орган опіки та піклування Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ

в травні 2024 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідачки ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав.

В обґрунтування позовних вимог позивачка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зазначала, що відповідачка є її матір`ю. В той же час відповідачка ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, зокрема тривалий час не створювала належних умов для її проживання, утримання та виховання, не цікавиться її життям, здоров`ям, фізичним, духовним, соціальним розвитком, не утримує її матеріально. У зв`язку з цим відповідачка притягувалася до адміністративної відповідальності за ухилення від виконання батьківських обов`язків, проте відношення до позивачки не змінила.

Посилаючись на вказані обставини, позивачка просила позовні вимоги щодо позбавлення відповідачки батьківських прав задовольнити. Крім цього просила стягнути з відповідачки аліменти на своє утримання в розмірі 1598,00 грн.

Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 14 травня 2024 року прийнято позов до розгляду та відкрито провадження по справі, справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою цього ж суду від 28 жовтня 2024 року закрито підготовче провадження по справі, призначено її до судового розгляду.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала.

Відповідачка ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася, судом відповідно до ч. 11 ст. 128 ЦПК України належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи шляхом розміщення оголошення про виклик на офіційному веб-сайті судової влади України, причину неявки суду не повідомила.

Представники третіх осіб без самостійних вимог - Органу опіки та піклування виконавчого комітету Вознесенської міської ради Миколаївської області, Органу опіки та піклування виконавчого комітету Костянтинівської міської ради, Органу опіки та піклування Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області в судове засідання не з`явилися, про час та місце його проведення були повідомлені належним чином, причину неявки суду не повідомили.

Суд вважав можливим провести розгляд справи в заочному порядку з ухваленням заочного рішення, оскільки позивачка не заперечувала проти такого порядку розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи в межах заявлених вимог та на підставі наявних в ній доказів, суд прийшов до наступного.

Відповідно до вимог ст. ст. 150, 155, 180 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про здоров`я дитини, фізичний, духовний та моральний розвиток останньої, забезпечити здобуття нею освіти, що є найважливішими обов`язками матері і батька, а також повинні матеріально утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Зазначене узгоджується з положеннями Закону України «Про охорону дитинства», ст. 12 якого передбачено, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно ч. 4 ст. 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Зокрема, п.2 ч. 1 ст. 164 СК України передбачає, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

При цьому, ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти (п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» за № 3 від 30.03.2007 року).

Вказані фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Водночас, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Згідно ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (ч. 1 ст. 9 Конвенції).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці.

ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України»).

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).

Суд встановив, що відповідачка ОСОБА_4 є матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Батько дитини - ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

За ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідачка неодноразово притягувалася до адміністративної відповідальності (13 грудня 2013 року Вознесенським міськрайонним судом Миколаївської області за ч. 1 ст. 184 КУпАП; 20 березня 2014 року Вознесенським міськрайонним судом Миколаївської області за ч. 2 ст. 184 КУпАП).

В подальшому, в зв`язку з ухиленням відповідачки від виконання батьківських обов`язків, позивачка в лютому 2016 року була тимчасово влаштована до КЗ «Центр соціально-психологічної реабілітації дітей Служби у справах дітей Вознесенської міської ради» (раніше перебувала в КЗ «Центр соціально-психологічної реабілітації дітей» Криворізької міської ради). Згідно направлення Служби у справах дітей Вознесенської міської ради № 11 від 12 лютого 2016 року позивачка вибула в родину (положення ССД ВМР № 5 від 15 лютого 2016 року).

З наданих позивачкою пояснень, матеріалів справи вбачається, що остання навчається у Вознесенському професійному ліцеї (ІІ курс), на час навчання проживає в гуртожитку учбового закладу. Раніше позивачка проживала в родині тітки ОСОБА_6 , навчалася у Єланецькому ліцеї №1. За весь час відповідачка жодного разу не відвідала доньку, не цікавилася її долею та не виявляла жодного інтересу до неї.

При цьому, в матеріалах справи відсутні докази, що б вказували на поважність причин невиконання відповідачкою батьківських обов`язків в минулому та докази, що свідчать про її свідоме бажання виконувати ці обов`язки в майбутньому.

Отже, з наданих доказів вбачається, що відповідачка свідомо обрала такі життєві умови, за яких не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, що в свою чергу свідчить про її ухилення від виконання батьківських обов`язків в розумінні ст. 164 СК України.

Відповідно до ч.ч.4,5 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Згідно повідомлень Органу опіки та піклування виконавчого комітету Вознесенської міської ради Миколаївської області від 12 вересня 2024 року, Органу опіки та піклування виконавчого комітету Костянтинівської міської ради від 06 червня 2024 року, Органу опіки та піклування Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області від 02 жовтня 2024 року надати вказаний висновок не є можливим, оскільки не вдалось встановити місце знаходження відповідачки.

Разом з тим, передбачена ч.ч.4,5 ст. 19 СК України обов`язковість висновку органу опіки та піклування у відповідних категоріях цивільних справ не може абсолютизуватися. У разі, якщо з тих чи інших причин такий висновок отримати не можна, суд має вирішити спір за наявними у справі доказами. Якщо з тих чи інших причин орган опіки та піклування відмовиться надати свій висновок у справі, де за приписами ч.ч.4,5 ст. 19 СК України надання ним такого висновку є обов`язковим, зокрема з огляду на те, що неможливо встановити місце фактичного перебування відповідачки, ця обставина не означає неможливості розгляду та вирішення спору. Протилежний підхід є рівнозначним відмові у доступу до правосуддя і означав би порушення положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, ретельно зваживши доводи, надані докази, встановлені в судовому засіданні обставини, суд вважає доцільним позбавити відповідачку батьківських прав щодо її доньки, оскільки це буде відповідати інтересам останньої.

Відповідно до вимог ч.ч. 4-5 ст. 167 СК України в разі ухвалення рішення про позбавлення батьківських прав, якщо дитина не може бути передана другому з батьків, переважне право перед іншими особами на передання їм дитини, мають за їхньою заявою баба, дід, повнолітні брати та сестри, інші родичі дитини, мачуха, вітчим.

Якщо дитина не може бути передана бабі, дідові, повнолітнім братам та сестрам, іншим родичам, мачусі, вітчиму, вона передається на опікування органу опіки та піклування.

Положення ч.ч. 2, 3 ст. 166 СК України передбачають, що особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини.

При задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину.

Ч.ч. 1, 3 ст. 181, ч. 1 ст. 183 СК України передбачають, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

При визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я, матеріальне становище дитини та платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність у платника рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (ст. 182 СК України).

Враховуючи вимоги ст. 182 СК України, зокрема стан здоров`я та матеріальне становище дитини, відсутність в матеріалах справи доказів щодо особи відповідачки, що б вказували на те, що остання не має можливості матеріально утримувати доньку або вплинули на розмір аліментів, суд прийшов до висновку про необхідність стягнення з відповідачки аліментів у розмірі 1598,00 грн.

Разом з тим, ст. 179 СК України встановлено, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання. Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до ЦК України. Неповнолітні особи віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також особи, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом (ч.2 ст. 47 ЦПК України).

Згідно з ч.1 ст.18 СК України кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу. Ч.4 ст. 152 СК України передбачено, що дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо до суду, якщо вона досягла чотирнадцяти років. Особа, якій виповнилось 14 років, може сама звернутись до суду із заявою, в тому числі про стягнення аліментів.

На час звернення з даним позовом до суду позивачка досягла 17 років, проживає в гуртожитку за місцем навчання.

Отже, враховуючи вищевикладене, позивачка має право на самостійне отримання та розпорядження аліментами від відповідачки.

Стягнення аліментів починається з дати подачі позову та припиняється з досягненням дитиною повноліття.

При цьому, згідно п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України рішення суду підлягає негайному виконанню в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.

З урахуванням положень ст. 141 ЦПК України з відповідачки на користь держави також підлягає стягненню судовий збір у загальному розмірі 2 422,40 грн (1 211,20 грн за вимогу про позбавлення батьківських прав + 1 211,20 грн за вимогу про стягнення аліментів).

Керуючись ст.ст. 141, 258, 259, 263-265, 282, 284, 289, 430 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ

позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Вознесенської міської ради Миколаївської області, Орган опіки та піклування виконавчого комітету Костянтинівської міської ради, Орган опіки та піклування Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, про позбавлення батьківських прав задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженку міста Вознесенська Миколаївської області, батьківських прав відносно її неповнолітньої доньки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки міста Вознесенська Миколаївської області.

Неповнолітню ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку міста Вознесенська Миколаївської області передати Органу опіки та піклування виконавчого комітету Вознесенської міської ради Миколаївської області для подальшого влаштування.

Стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженки міста Вознесенська Миколаївської області, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , щомісячно аліменти в розмірі 1598 грн, починаючи з 08 травня 2024 року, з подальшою індексацією цього розміру аліментів відповідно до закону, та до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженки міста Вознесенська Миколаївської області, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , судовий збір на користь держави в розмірі 2422 грн 40 коп.

Рішення суду в частині стягнення аліментів підлягає негайному виконанню в межах суми платежу за один місяць.

Заочне рішення може бути переглянуте за письмовою заявою відповідачки, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Суддя Л.В.Лузан