Постанова

від 21.11.2024 по справі 501/1815/23

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/3992/24

Справа № 501/1815/23

Головуючий у першій інстанції Смирнов В.В.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.11.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.,

суддів: Громіка Р.Д., Дришлюка А.І.,

при секретарі: Узун Н.Д.,

за участю апелянта ОСОБА_1 та її представника - адвоката Слаблюка В.М.,

переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 31 липня 2023 року та на ухвалу Іллічівського міського суду від 21 червня 2023 року про проведення розгляду справи в порядку письмовогопровадження у справі за позовом адвоката Прокопішиної Катерини Василівни в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДНОС», державного реєстратора Козлова Юрія Вікторовича, Васильківської сільської ради Болградського району, Одеської області, приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Борисової Ніни Вадимівни про визнання недійсним акту прийому передачі нерухомого майна до статутного капіталу, скасування державної реєстрації права власності, -

в с т а н о в и в:

09 травня 2023 року адвокат Прокопішина Катерина Василівна в інтересах ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДНОС» ( далі ТОВ БУДНОС), державного реєстратора Козлова Юрія Вікторовича, Васильківської сільської ради Болградського району, Одеської області, приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Борисової Ніни Вадимівни про визнання недійсним акту прийому передачі нерухомого майна до статутного капіталу, скасування державної реєстрації права власності, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що позивачка ОСОБА_1 дізналася, що відповідач ОСОБА_2 відчужив майно, на яке ухвалою суду про забезпечення позову в ході розгляду цивільної справи №501/3888/18 накладено арешт.

Саме тому позивачка вважає, що відповідач здійснив відчуження майна з метою приховання майна від виконання в майбутньому рішення суду, шляхом зняття арештів, реєстрації права власності та в подальшому передачі майна до статутного капіталу ТОВ. Зазначені дії щодо перереєстрації права власності та передачі майна до статутного капіталу підлягають визнанню протиправними та скасуванню з наступних підстав. 21 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Іллічівського міського суду Одеської області із позовними вимогами до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди (справа №501/3888/18). 03 січня 2019 року Іллічівським міським судом Одеської області задоволено клопотання позивача про забезпечення позову (справа №501/3888/18) та накладено арешт на житловий будинок, загальною площею 243, 4 кв.м, житловою площею 87,3 кв.м з господарськими будівлями та спорудами розташованими на земельній ділянці площею 0,0845 га, кадастровий номер 5110800000:02:003:0003, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належить відповідачу на праві приватної власності.

Заочним рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 04 березня 2019 року по справі №501/3888/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5000000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди. 04 квітня 2019 року державним виконавцем Чорноморського ВДВС в Одеському район. Одеської області ПМУ МЮ (м. Одеса) відкрито виконавче провадження №ВП 59402669 про стягнення коштів з ОСОБА_2 на підставі виконавчого листа, виданого Іллічівським міським судом Одеської області по цивільній справі №501/3888/18. 28 серпня 2021 року постановою начальника Чорноморського ВДВС в Одеському району Одеської області ПМУ МЮ (м. Одеса) майно боржника передано стягувачу. 25 січня 2022 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на житловий будинок, загальною площею 243, 4 кв.м, житловою площею 87,3 кв.м з господарськими будівлями та спорудами розташованими на земельній ділянці площею 0,0845 га, кадастровий номер: 5110800000:02:003:0003, та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . 14 лютого 2022 року ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області скасовано заочне рішення по цивільній справі №501/3888/18 справа призначена до розгляду в порядку загального позовного провадження зі стадії підготовчого судового засідання.

01 лютого 2021 року ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області відкрито провадження по цивільній справі № 501/470/22 за позовом ОСОБА_2 до Чорноморського міського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ОСОБА_1 про визнання незаконними дій, постанови, акту, їх скасування, визнанні недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно прийняти до розгляду та відкриті провадження у справі та в якості забезпечення позову накладено арешт на житловий будинок АДРЕСА_1 . Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 18 лютого 2022 року по справі №501/470/22 позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено в повному обсязі (повний текст рішення виготовлено 27.07.2022). 05 вересня 2022 року ОСОБА_1 по справі №501/470/22, через суд першої інстанції подано апеляційну скаргу на вказане рішення суду. 06 вересня 2022 року Іллічівським міським судом Одеської області, не зважаючи на подану апеляцію, скасовані заходи забезпечення позову по цивільній справі №501/470/22 накладені ухвалою суду від 01 лютого 2022 року.

09 вересня 2022 року державний реєстратор Васильківскої сільської ради Белградського району Одеської області Козлов Ю.В. прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 64756702 та зареєстрував право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу серії та №2486 від 21.05.2007 який зареєстрований приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу Стрижак З.І.. 02 листопада 2022 року, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Борисова Н.В. зареєструвала право власності на спірний будинок за ТОВ «БУДНОС» на підставі Протоколу зборів учасників ТОВ «БУДНОС» серія та №1, від 25.10.2022, на підставі акту приймання передачі нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ «БУДНОС», серія та №1156,1157, виданий 27 жовтня 2022 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Євстратовою О.О., відомості до реєстру 07.11.2022 за №4634920.

Позивачка ОСОБА_1 вважає, що відповідач ОСОБА_2 здійснив ряд правочинів з метою виведення майна з під арешту, оскільки ухвала суду про забезпечення позову від 03 січня 2019 року по справі №501/3888/18 не скасована. Позивач вважає рішення державних реєстратора незаконним, таким що порушують її права та проведене з порушенням законодавства, тому вона вимушена була звернутись до суду за захистом своїх прав та просила суд:

визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер рішення: 65374475 (номер відомостей про речове право: 48350865) від 07.11.2022 (запис №2916589 у державному реєстрі речових прав) державного приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Борисової Н.В. про реєстрацію за ТОВ «БУДНОС» (код 44866327) права власності на житловий будинок, загальною площею 243,4 кв.м, житловою площею 87,3 кв.м з господарськими будівлями та спорудами, розташованими на земельній ділянці площею 0,0845 га, кадастровий номер: 5110800000:02:003:0003 за адресою: АДРЕСА_1 ;

визнати недійсним акт приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ «БУДНОС», серія та номер 1156, 1157 виданий 27 жовтня 2022 року приватним нотаріусом Вінницької міської нотаріального округу Євстратовою О.О.;

визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер рішення: 65374475 від 02.11.2022 державного реєстратора приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Борисової Н.В. про припинення права власності;

визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер рішення: 64756702 (номер відомостей про речове право: 47818920) від 09.09.2022 державного реєстратора Васильківської сільської ради Болградського району Одеської області Козлова Ю.В. про державну реєстрацію договору купівлі продажу серія та номер 2486, виданого 21 травня 2007 року приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу Стрижак З.І. (т. 1 а.с. 1-5).

08 червня 2023 року представник відповідача ТОВ «БУДНОС» Спивак Вероніка В`ячеславівна, надала суду відзив на позовну заяву, у якому просила суд відмовити в задоволенні вимог, посилаючись на те, що реальний намір відповідача ОСОБА_2 на відчуження спірного будинку виник ще до моменту коли останній дізнався про наявність судового спору по справі №501/3888/18, що підтверджується відповідними доказами. Крім того, ніякого боргу у ОСОБА_2 перед позивачкою не існує, наявний лише формальний судовий спір, ініційований позивачкою ОСОБА_1 з наміром заволодіти спірним будинком. Предметом спору не можуть бути обставини, які виступають доказами про справі, а саме, акт прийому передачі спірного нерухомого майна до статутного фонду ТОВ «БУДНОС» від 27.10.2022. А тому вказаний акт прийому передачі не є правочином у розумінні статті 202 ЦК України, а відтак не може бути визнаний недійсним за ознаками фраудаторности. Реєстрація права власності будинок, загальною площею 243,4 кв.м, житловою площею 87,3 кв.м з господарськими будівлями та спорудами, розташованими на земельній ділянці площею 0,0845 га, кадастровий номер: 5110800000:02:003:0003 за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 відбулась у рамках рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 18.07.2022 по справі №501/470/22, яке по суті не оскаржено ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 99-111).

24 липня 2023 року приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Борисова Н.В. надала суду письмові заперечення на позов, зазначила, що вона ніколи не проводила реєстраційні дії щодо житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 (т. 2 а.с. 45-46).

06 червня 2023 року ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області задоволено клопотання представника позивачки ОСОБА_1 ОСОБА_3 про забезпечення позову (т. 1 а.с. 90).

09 червня 2023 року ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області задоволено частково клопотання представника відповідача ТОВ «БУДНОС» Співак В.В. про зустрічне забезпечення позову (т. 1 а.с. 187).

Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 21 червня 2023 року розгляд цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ТОВ «БУДНОС», державного реєстратора Козлова Юрія Вікторовича, Васильківська сільська рада Болградський район, Одеської області, Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Борисової Ніни Вадимівни про визнання недійсним акту прийому передачі нерухомого майна до статутного капіталу, скасування державної реєстрації права власності проводитиу порядку письмового провадження на підставі письмових доказів та письмових пояснень сторін (т. 1 а.с. 202).

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 31 липня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДНОС», державного реєстратора Козлова Юрія Вікторовича, Васильківська сільська рада Болградський район, Одеської області, Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Борисової Ніни Вадимівни про визнання недійсним акту прийому передачі нерухомого майна до статутного капіталу, скасування державної реєстрації права власності задоволено частково.

Провадження в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер рішення: 65374475 (номер відомостей про речове право: 48350865) від 07.11.2022 (запис №2916589 у державному реєстрі речових прав) державного приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Борисової Н.В. про реєстрацію за ТОВ «БУДНОС» (код 44866327) права власності на житловий будинок, загальною площею 243,4 кв.м, житловою площею 87,3 кв.м з господарськими будівлями та спорудами, розташованими на земельній ділянці площею 0,0845 га, кадастровий номер: 5110800000:02:003:0003 за адресою: АДРЕСА_1 закрито.

В частині позовних вимог про визнання недійсним акту приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ «БУДНОС», серія та номер 1156,1157 виданий 27.10.2022 приватним нотаріусом Вінницької міської нотаріального округу Євстратовою О.О.;

визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер рішення: 65374475 від 02.11.2022 року державного реєстратора приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Борисової Н.В. про припинення права власності;

визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер рішення: 64756702 (номер відомостей про речове право:47818920) від 09.09.2022 року державного реєстратора Васильківської сільської ради Болградського району Одеської області Козлова Юрія Вікторовича про державну реєстрацію договору купівлі продажу серія та номер: 2486, виданого 21.05.2007 приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу Стрижак З.І. відмовлено.

Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 09 серпня 2023 року виправлено описку в рішенні Іллічівського міського суду Одеської області від 31.07.2023 року по цивільній справі №501/1815/23, 2/501/965/23 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ТОВ «БУДНОС», державного реєстратора Козлова Юрія Вікторовича, Васильківська сільська рада Болградський район, Одеської області, Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Борисової Ніни Вадимівни про визнання недійсним акту прийому передачі нерухомого майна до статутного капіталу, скасування державної реєстрації права власності, а саме:

в резолютивній частині рішення замість невірно вказаного: «Визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер рішення: 65374475 (номер відомостей про речове право:48350865) від 07.11.2022 року (запис №2916589 у державному реєстрі речових прав) державного приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Борисової Ніни Вадимівни про реєстрацію за ТОВ «БУДНОС» (код 44866327) права власності на житловий будинок, загальною площею 243,4 кв. м., житловою площею 87,3 кв.м. з господарськими будівлями та спорудами, розташованими на земельній ділянці площею 0,0845 га, кадастровий номер: 5110800000:02:003:0003 за адресою: АДРЕСА_1 .».

Вважати вірним: «Провадження в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ТОВ «БУДНОС», державного реєстратора Козлова Юрія Вікторовича, Васильківська сільська рада Болградський район, Одеської області, Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Борисової Ніни Володимирівни про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер рішення: 65374475 (номер відомостей про речове право: 48350865) від 07.11.2022 (запис №2916589 у державному реєстрі речових прав) державного приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Борисової Н.В. про реєстрацію за ТОВ «БУДНОС» (код 44866327) права власності на житловий будинок, загальною площею 243,4 кв.м, житловою площею 87,3 кв.м з господарськими будівлями та спорудами, розташованими на земельній ділянці площею 0,0845 га, кадастровий номер: 5110800000:02:003:0003 за адресою: АДРЕСА_1 закрити».

В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 просить рішення Іллічівського міського суду Одеської області скасувати й ухвалити в нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись порушення судом норм процесуального та матеріального права.

В судове засідання, призначене на 21 листопада 2024 року об 15 год 00 хв з`явився представник апелянта адвокат Слаблюк В.М. та апелянт ОСОБА_1 , інші сторони в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями (т. 3, а.с. 204-213).

Так, відповідачу ОСОБА_2 судова повістка направлялась на відому суду адресу його проживання, поштове повідомлення повернулось до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Згідно відомостей відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрації місця проживання ГУ ДМС України в Одеській області, ОСОБА_2 в м. Одесі та Одеській області не значиться.

Одеським апеляційним судом було розміщено повідомлення про виклик ОСОБА_2 в судове засідання, яке призначено на 21 листопада о 15.00 год на офіційному веб-сайті суду.

Згідно ч. 1 ст.130ЦПКУкраїни у випадку відсутності в адресата офіційної електронної адреси судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду. У разі відсутності адресата (будь-кого з повнолітніх членів його сім`ї) особа, яка доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення.

Відповідно до ч. 1 ст.131ЦПКУкраїни учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місце знаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Таким чином, оскільки судові повістки направлялась на всі відомі суду адреси місця проживання відповідача та враховуючи, що отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а саме суду, апеляційний суд в достатній мірі виконав обов`язок щодо повідомлення позивача про дату, час та місце розгляду справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність не з`явившихся учасників справи, які своєчасно і належним чином були повідомлені про час і місце розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи наведені у апеляційній скарзі та відзиві адвоката Трепака Віктора Сергійовича в інтересах відповідача, ТОВ «БУДНОС», на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково за таких підстав.

У частинах1та 2статті 367ЦПК Українизазначено,що судапеляційної інстанціїпереглядає справуза наявнимив нійі додатковоподаними доказамита перевіряєзаконність іобґрунтованість рішеннясуду першоїінстанції вмежах доводівта вимогапеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що,здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

За загальними правилами статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно достатті 41Конституції Україникожен маєправо володіти,користуватися ірозпоряджатися своєювласністю,результатами своєїінтелектуальної,творчої діяльності. Правоприватної власностінабувається впорядку,визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

У статті 328 ЦК України зазначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Пунктом 1 частини першої статті 2 закону України «Продержавну реєстраціюречових правна нерухомемайно таїх обтяжень» від 01 липня 2004 року №1952-IV, в редакції чинній на дату про проведення державної реєстрації речових прав 03 лютого 2017 року, (надалі Закон №1952-IV), визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Гарантування державою об`єктивності, достовірності, повнотивідомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження й обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав є загальними засадами цієї реєстрації (пункт 1 частини першої статті 3 Закону №1952-IV).

У пунктах1та 2частини 3статті 10Закону №1952-IVзазначено,що державнийреєстратор встановлюєвідповідність заявленихправ іподаних/отриманихдокументів вимогамзаконодавства,а такожвідсутність суперечностейміж заявленимита вжезареєстрованими речовимиправами нанерухоме майнота їхобтяженнями,зокрема, відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах, та перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав (стаття 11 Закону №1952-IV).

Відповідно до частини другої статті 12 Закону №1952-IV записи, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії.

Судом першої інстанції встановлено, що свідоцтвом №132 від 05.01.2022 виданим приватним нотаріусом Перчеклій І.М. на підставі постанови про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, від 28 серпня 2021 року, ОСОБА_1 належить спірне нерухоме майно, за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 6).

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 25.01.2022, ОСОБА_1 належить нерухоме майно, за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 7-8).

Відповідно інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16.03.2023 зареєстровано право власності на буд. АДРЕСА_2 за ТОВ «БУДНОС» на підставі акту передачі нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ «БУДНОС» (т. 1 а.с. 11).

Згідно ухвали Іллічівського міського суду Одеської області від 03 січня 2019 року по справі №501/3888/18 задоволено заяву про забезпечення позову, накладено арешт на майно нерухоме майно, за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 13).

Відповідно постанови ВП №59402669 від 24.06.20219, головним державним виконавцем за виконавчим листом №501/3888/18 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 , відшкодування моральної шкоди в розмірі 5 000 000,00 грн (п`ять мільйонів гривень) (т. 1 а.с. 14).

04 березня 2019 року по справі №501/3888/18 було винесенезаочнерішення, яким позовні вимоги задоволено.

З огляду на це заочне рішення від 04 березня 2019 року по справі №501/3888/18 набуло законної сили 04 квітня 2019 року, а тому відповідно заходи забезпечення позову втратили чинність з 04 квітня 2019 року.

Позивачка ОСОБА_1 звернулась до виконавчої служби, і в рамках виконання цього рішення набула та зареєструвала за собою право власності на спірний будинок. Для цього за її ж ініціативи, з метою відчуження на свою користь спірного будинку було вилучено з реєстру обтяжень відповідний запис.

Крім того, заходи забезпечення позову, вживаються судом з метою забезпечення виконання судового рішення. Але окрім юридичної втрати чинності заходів забезпечення позову, є ще й сам механізм зняття такого обтяження (арешту) та вилучення обтяження з реєстру речових прав. Арешт накладений ухвалою суду від 03 січня 2019 року по справі №501/3888/18 був знятий постановою Головного державного виконавця Чорноморського відділу ДВС в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Кашиною К.Ю. 31 серпня 2021 року в рамках виконавчого провадження №59402669, де стягувачем була ОСОБА_1 , а боржником ОСОБА_2 та в рамках якого право власності наспірний будинокперейшло до ОСОБА_1 , дана постанова державного виконавця Хлистіковою В.В. оскаржена не була, претензій щодо правомірності переходу права власності на свою користь вона також не висловлювала.

Тому посилання на вищевказану ухвалу і вжиті на підставі неї заходи забезпечення позову є безпідставними та маніпулятивними, такими що мають на меті ввести суд в оману.

ОСОБА_1 у позовній заяві стверджує, що ОСОБА_2 відчужив своє майно з метою виведення з під арешту та для уникнення виконання судового рішення.

Це твердження із самого початку не відповідає дійсності, оскільки «з під арешту» (який як стверджує позивачка існував) вивела спірний будинок саме ОСОБА_1 , зареєструвавши будинок за собою за результатами виконавчого провадження.

Стосовно твердження позивачки про нібито фіктивність відчуження ОСОБА_2 спірного будинку, слід за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину.При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Верховним Судом України у постанові від 27 січня 2020 року в справі №761/26815/17 зроблено висновок, що ознака вчинення фіктивного правочину є вчинення його лише «для виду» повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалась досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

Виходячи зі змісту позовної заяви, позивачка стверджує, що відчуження ОСОБА_2 спірного будинкумають ознаки «фраудаторності», є фіктивним та таким що не спрямоване на встановлення, зміну або припинення цивільних прав. Це твердження не відповідає дійсності та суперечить навіть тій судовій практиці, яка наведена позивачкою у позовній заяві, з огляду на наступне.

У постанові від 07 жовтня 2020 року по справі №755/17944/18 сформульовано висновок щодо конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі, яка включає:

момент укладення договору (коли боржник усвідомлює, що майно заберуть за борги);

контрагента з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа);

ціну (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника)

У сформованій судовій практиці конструкція «фраудаторності» застосовується до осіб, які передбачаючи невідворотне, або ж цілком вірогідне винесення судового рішення про стягнення боргу (реального боргу як заборгованість за кредитним договором, договором позики, заборгованість за поставлений товар чи завдану майнову шкоду. В цього боргу має бути окреслений розмір та реальна підстава виникнення), або після винесення судового рішення до пред`явлення його до виконання, свідомо з метою уникнення такого виконання відчужують власне майно, що призводить до їх неплатоспроможності та як наслідок неможливості виконання судового рішення.

Предметом розгляду справи №501/3888/18 є неспірний будинок,а стягнення грошових коштів. Задля застосування конструкції «фраудаторності» позивачка має довести що відчуження спірного будинку унеможливить виконання судового рішення. В цей же час ОСОБА_1 не надано жодних доказів того, що після відчуження спірного будинку ОСОБА_2 став неплатоспроможним, та таке відчуження призведе до неможливості виконання судового рішення.

А тому реальний намір відповідача ОСОБА_2 на відчуження спірного будинку виник ще до моменту коли він дізнався про наявність судового спору (що підтверджується відповідними доказами) крім того ніякого боргу у ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 не існує, наявний лише формальний судовий спір, ініційований ОСОБА_1 з наміром заволодіти спірним будинком.

Щодо контрагента на користь якого ОСОБА_2 відчужив спірний будинок.

Після внесенняспірного будинкув статутний капітал ТОВ «БУДНОС», ОСОБА_2 відчужив свою частку в статутному капіталі на користь ОСОБА_5 , яка стала власником 100% статутного капіталу товариства, а тому фактично єдиним власникомспірного будинку ОСОБА_5 не є родичем, пов`язаною чи іншим чином близькою в будь-якому сенсі особою відносно ОСОБА_2 ..

За попередньою домовленістю сторін відчуження будинку відбулось саме шляхом внесеннябудинкуу статутний капітал новоствореної юридичної особи, з подальшим продажем ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 частки, оскільки такий порядок задовольняв обидві сторони, а ОСОБА_5 мала на меті використовуватиспірний будиноку комерційній діяльності.

Таким чином дане відчуження нерухомого майна, не має жодної з ознак «фраудаторності».

Відповідно до висновку зробленого у постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02.05.2023 по справі №904/648/22 боржник, який відчужує майно після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості, або виникнення у нього обов`язку зі сплати боргу, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника.Проте сама по собі ця обставина не дає права кваліфікувати такий правочин як фраудаторний,оскільки, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, обставини, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору мають перевірятися у сукупності, тому що кожна окрема обставина сама по собі не спричиняє фраудаторність, а презумпція правомірності правочину може бути спростована тільки вагомими доказами, які у своїй сукупності засвідчують шкідливість вчиненого правочину, вживання права на зло.Разом з тим, сам по собі факт пред`явлення позову не може свідчити про беззаперечну обґрунтованість позовних вимог, однозначне їх задоволення, а таке звернення з позовом не може зупинити господарську діяльність особи, до якої пред`явлено позов, зокрема можливість розпоряджатися майном.

Згідно ст. 202 ЦК України правочин це дія особи, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Метою будь-якого правочину є досягнення певних юридичних наслідків, що мають істотне значення для сторін правочину.

Отже, правочин це вольові, правомірні дії, безпосередньо спрямовані на досягнення правового результату, а саме на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Спірний акт приймання-передачі майна від 27.10.2022 є документом, який не спрямований на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків,лише засвідчує факт приймання-передачі майна,тобто виконання волі уповноваженого органу (загальних зборів учасників), та фіксує об`єкти нерухомості, які передаються ОСОБА_2 у статутний капітал ТОВ «БУДНОС». А тому акт приймання-передачі нерухомого майна не є правочином у розумінні ст. 202 ЦК України, а відтак, не може бути визнаний недійсним із наведених позивачкою підстав.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним судом, зокрема, у постановах від 26.01.2021 у справі №911/2525/19, від 22.05.2018 у справі №910/12258/17, від 05.02.2019 у справі №10/Б-5022/1319/2011, від 27.11.2018 у справі №910/22274/17.

За змістом ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів судом.

Відповідно до ст. 16 ЦК України одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному законодавством, є визнання правочину (договору) недійсним.

Предметом позову може бути матеріально-правова чи немайнова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен прийняти рішення.

У контексті зазначеного предметомпозовуне можуть бути обставини, які виступають доказами у справі, зокрема, підписання актів приймання-передачі, оскільки такі акти самі по собі права позивача не порушують.

Водночас, спосіб захисту у вигляді визнання недійсним акту прийому-передачі не міститься в переліках способів захисту права, що визначені в ст.16 ЦК України та ст. 20 ГК України, не передбачений він також іншими нормами права.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним судом, зокрема, у постанові від 26.01.2021 у справі №911/2525/19.

Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер рішення: 64756702 від 09.09.2022 державного реєстратора Козлова Ю.В. про державну реєстрацію договору купівлі-продажу серія та номер 2486, виданого 21.05.2007 приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу Стрижак 3.І..

Наявність даної позовної вимоги чітко відображає весь початковий намір ОСОБА_1 на заволодіння спірним будинком, іде в розріз з усіма позовними вимогами, підставами заявленого позову. Адже саме це рішення державного реєстратора дозволило відновити порушені права ОСОБА_2 , та зареєструвати право власності наспірний будинокза ним. Скасування даного рішення призведе до того що спірний будинок вибуде з власності ОСОБА_2 .. Адже всі її аргументи зводяться до того, що ОСОБА_2 нібито умисно відчужив будинок аби уникнути виконання судового рішення в даній справі. Але задоволення даної позовної вимоги призведе до того що ОСОБА_2 втратить право власності на будинок і як наслідок на нього не зможе бути звернене стягнення. Кожна сторона має довести ті обставини на які посилається, Позивач у своїй позовній заяві ніяк не аргументує як задоволення даної позовної вимоги може поновити її права, навпаки з усього змісту позовної заяви можна зробити висновок про протилежне.

Реєстрація прав за ОСОБА_2 відбулась у рамках виконання рішення по справі №501/470/22. Дане рішення ОСОБА_1 по суті не оскаржується, лише в частині стягнення з неї судових витрат, тобто сама позивачка визнає законним судове рішення по суті.

Крім того, позивачем ОСОБА_1 не конкретизовано, який саме акт визнати недійсним, про що він, тощо.

Відповідно наданих матеріалів (т. 1 а.с. 6-8, 11, т. 2 а.с. 45-46) жодного доказу в підтвердження своїх позовних вимог про: визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер рішення: 65374475 (номер відомостей про речове право: 48350865) від 07.11.2022 (запис №2916589 у державному реєстрі речових прав) державного приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Борисової Н.В. про реєстрацію за ТОВ «БУДНОС» (код 44866327) права власності на житловий будинок, загальною площею 243,4 кв.м, житловою площею 87,3 кв.м з господарськими будівлями та спорудами, розташованими на земельній ділянці площею 0,0845 га, кадастровий номер: 5110800000:02:003:0003 за адресою: АДРЕСА_1 » позивачкою та її представником суду не надано.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Проте, з такими висновками суду першої інстанції погодитись в повному обсязі неможливо, виходячи з наступного.

Згідно ізчастинами 1-4статті 10ЦПК України,суд прирозгляді справикерується принципомверховенства права. Суд розглядає справи відповідно доКонституції України,законів України,міжнародних договорів,згода наобов`язковість якихнадана ВерховноюРадою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановленіКонституцією тазаконами України. Суд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно достатті 8Конституції Українив Українівизнається ідіє принципверховенства права. КонституціяУкраїни маєнайвищу юридичнусилу.Закони таінші нормативно-правовіакти приймаютьсяна основіКонституції Україниі повиннівідповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

У пункті 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява №63566/00 від 25 жовтня 2000 року, «Суд нагадує, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94, Серія A, №303-A, параграф 29).

Аналогічний висновок, висловлений Європейським судом з прав людини у п. 18 Рішення від 07 жовтня 2010 року (остаточне 21.02.2011) у справі «Богатова проти України» (заява №5232/04 від 27 січня 2004 року).

Більш детальніше щодо застосування складової частини принципу справедливого судочинства обґрунтованості судового рішення Європейський суд з прав людини висловився у п. 58 Рішення від 10 лютого 2010 року (остаточне 10.05.2011) у справі «Серявін та інш. проти України» (заява №4904/04 від 23 грудня 2003 року), а саме «Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Частиною 1 статті 2 ЦПК України визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частинами 1та 2статті 13ЦПК Українипередбачено,що судрозглядає справине інакшеяк зазверненням особи,поданим відповіднодо цьогоКодексу,в межахзаявлених неювимог іна підставідоказів,поданих учасникамисправи абовитребуваних судому передбаченихцим Кодексомвипадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

За змістомстатей 12та 81ЦПК України,цивільне судочинствоздійснюється назасадах змагальностісторін. Учасникисправи маютьрівні праващодо здійсненнявсіх процесуальнихправ таобов`язків,передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У статті76ЦПК Українизазначено,що доказамиє будь-якідані,на підставіяких судвстановлює наявністьабо відсутністьобставин (фактів),що обґрунтовують вимоги ізаперечення учасниківсправи,та іншихобставин,які маютьзначення длявирішення справи. Цідані встановлюютьсятакими засобами: 1)письмовими,речовими іелектронними доказами; 2)висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними єдокази,які містятьінформацію щодопредмета доказування. Предметомдоказування єобставини,що підтверджуютьзаявлені вимогичи запереченняабо маютьінше значеннядля розглядусправи іпідлягають встановленнюпри ухваленнісудового рішення. Сторонимають правообґрунтовувати належністьконкретного доказудля підтвердженняїхніх вимогабо заперечень. Судне бередо розглядудокази,що нестосуються предметадоказування. Судне бередо увагидокази,що одержаніз порушеннямпорядку,встановленого законом. Обставинисправи,які зазаконом маютьбути підтвердженіпевними засобамидоказування,не можутьпідтверджуватися іншимизасобами доказування. Достовірнимиє докази,на підставіяких можнавстановити дійсніобставини справи. Достатнімиє докази,які усвоїй сукупностідають змогудійти висновкупро наявністьабо відсутністьобставин справи,які входятьдо предметадоказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як зазначено у частині 1 статті 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Однак, в порушення положень статей 12, 81, 263, 264 ЦПК України суд першої інстанції не перевірив належним чином обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, не надав правильної оцінки наявним у справі доказам та помилково застосував норми матеріального права.

Колегія суддів вважає, що у даному випадку докази були досліджені судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, тому апеляційний суд має законні підстави для встановлення обставин, що мають значення для справи, та дослідження й оцінки наявних у справі доказів.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного суду.

Верховний суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленомустаттею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та,що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача».

Колегія суддів вважає, що позивачем ОСОБА_1 доведено належним чином обґрунтованість підстав позову, а саме, те, що реєстраційні дії щодо зазначеного нерухомого майна здійснені державними реєстраторами з порушенням вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Проте, судом першої інстанції у порушення положень статей 81, 264, 265 ЦПК України не досліджені наявні у справі докази та не надана їм належна оцінка.

Вирішуючи аналогічне питання Верховний Суд у постанові від 05 вересня 2019 року у справі №638/2304/17 (провадження №61-2417сво19) зробив наступний правовий висновок: «Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (Volovik v. Ukraine, №15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року №15-рп/2004).

Відповідно до статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою-п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом».

Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції проте, що спірний акт приймання-передачі майна від 27.10.2022 є документом, який не спрямований на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків,лише засвідчує факт приймання-передачі майна,тобто виконання волі уповноваженого органу (загальних зборів учасників), та фіксує об`єкти нерухомості, які передаються ОСОБА_2 у статутний капітал ТОВ «БУДНОС». А тому акт приймання-передачі нерухомого майна не є правочином у розумінні ст. 202 ЦК України, а відтак, не може бути визнаний недійсним.

Так, підставою для реєстрації права власності спірного нерухомого майна за ТОВ «БУДНОС» є акт приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ «БУДНОС», серія та номер 1156, 1157, виданий 27 жовтня 2022 року, видавник Євстратова О.О., приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального (т.1, а.с. 122).

Однак, відповідно до ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі, зокрема, укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.

Згідно п. 50 постанови Кабінету Міністрів «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» для державної реєстрації права власності у зв`язку з передачею майна у власність фізичним та юридичним особам, що вийшли із складу засновників (учасників) юридичної особи, подаються: 1) документ, що посвідчує право власності юридичної особи на майно, що передається у власність фізичним та юридичним особам (крім випадку, коли право власності на таке майно вже зареєстровано в Державному реєстрі прав); 1-1) акт приймання-передачі майна або інший документ, що підтверджує факт передачі такого майна. Справжність підписів на акті приймання-передачі майна або іншому документі, що підтверджує факт передачі такого майна, засвідчується відповідно до Закону України «Про нотаріат»; 2) рішення органу або особи, уповноважених установчими документами юридичної особи або законом, про передачу майна у власність фізичній або юридичній особі, що вийшла із складу засновників (учасників) юридичної особи.

Вищевказане свідчить, що Акт приймання-передачі не є належним та достатнім документом, що підтверджує набуття особою права власності на майно та не може слугувати підставою виникнення права власності, та його реєстрації, а є тільки доказом передання майна від одного власника до іншого, проте, таке майно повинно передаватись на підставі певних документів, доказів надання яких реєстратору суду не надано, що свідчить про відсутність підстав набуття права власності ТОВ «БУДНОС» на зазначене майно.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: 1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону; 2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою; 3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; 4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; 5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; 6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно; 7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем; 8) після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав; 9) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію; 10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі; 11) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав; 12) заявник звернувся із заявою про державну реєстрацію права власності щодо майна, що відповідно до поданих для такої реєстрації документів відчужено особою, яка на момент проведення такої реєстрації внесена до Єдиного реєстру боржників, зокрема за виконавчими провадженнями про стягнення аліментів за наявності заборгованості з відповідних платежів понад три місяці.

Згідно ч. 1 ст. 36 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» якщо під час проведення державної реєстрації прав у державного реєстратора виникає сумнів щодо справжності поданих документів, такий державний реєстратор зобов`язаний повідомити про це правоохоронні органи.

Виходячи із вказаних норм закону, колегія суддів вважає, що державному реєстратору Борисовій Н.В., яка проводила реєстрацію права власності на житловий будинок, загальною площею 243,4 кв.м, житловою площею 87,3 кв.м з господарськими будівлями та спорудами, розташованими на земельній ділянці площею 0,0845 га, кадастровий номер: 5110800000:02:003:0003 за адресою: АДРЕСА_1 за ТОВ «БУДНОС» слід було перевірити достовірність наданих їй документів, та в разі наявності певних сумнівів повідомити про це відповідні органи й відмовити у вчиненні реєстраційної дії.

В статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», в якій зазначено, що «…У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону…».

Тобто вбачається, що законодавець виключив з конструкції статті можливість скасування запису про проведену державну реєстрацію прав, у зв`язку з чим задоволення позовної вимоги про скасування записів державного реєстратора не призведе до ефективного захисту прав, оскільки нормою воно не передбачене, а реєстратор, у свою чергу, отримуючи судове рішення про скасування запису, не зможе його виконати.

Таким чином, з метою досягнення мети цивільного судочинства, передбаченої ст. 2 ЦПК України, а саме ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, колегія суддів вважає за необхідне скасувати відповідні рішення державних реєстраторів, на підставі яких внесені записи про право власності на спірне майно.

Отже, позивачем доведено належним чином, що оспорюваі правочини порушують його права та законні інтереси як власника спірного майна.

Колегія суддів звертає увагу на те, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними.

За таких обставин, на переконання суду апеляційного інстанції, такі дії відповідачів щодо передачі спірного нерухомого майна ТОВ «БУДНОС», необхідно оцінити як недобросовісні, спрямовані на порушення прав та законних інтересів позивача й ухилення від повернення заборгованості за рішенням суду, що свідчить про наявність обставин, визначених частиною другою статті 13 ЦК України, неправомірна мета та недобросовісна поведінка позбавляють сторону права посилатися на такі обставини як на підставу та умови надання захисту судом.

У пунктах 59, 60 постанови від 15 листопада 2023 року у справі №291/1352/20 (провадження №61-11047св13) Верховний Суд виходив, що «Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Колегія суддів вважає, що з урахуванням «балансу вірогідностей» існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень позивача, його вимога заслуговує довіри.

Крім того, колегією суддів досліджено оскаржувану ухвалу Іллічівського міського суду Одеської області від 21 червня 2023 року про проведення розгляду справи в порядку письмовогопровадження та апеляційний суд прийшов до висновку про обгрунтованість викладених заперечень в апеляційній скарзі, а отже є необхідним скасування вказаної ухвали на підставі порушення судом першої інстанції норм процесуального права з огляду на наступне.

Так, ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 15 травня 2023 року відкрито провадженні у даній справі та призначено підготовче засідання на 06 червня 2023 року.

19 червня 2023 року представник позивачки - адвокат Прокопішина К.В. до суду першої інстанції подала заяву в якій просила розглядати справу за участю учасників справи, а також просила повідомити наступну дату судового засідання смс-повідомленням на телефон, зазначений в заяві або на електронну пошту.

21 червня 2023 року, без участні сторін у підготовчому засіданні, Іллічівським міським судом Одеської області прийнято ухвалу про проведення розгляду даної справи у порядку письмового провадження на підставі письмових доказів та письмових пояснень сторін. Дана ухвала мотивована тим, що в Україні оголошено військовий стан та відповідно до Протоколу загальних зборів суддів Іллічівського міського суду Одеської області №4 від 03.03.2022 прийнято рішення про призупинення розгляду справ у відкритих судових засіданнях за участю учасників судового процесу із забороною їх пропуску до залів судових засідань.

Апеляційний суд зауважує, що у протоколі, на який посилається суд в оскаржуваній ухвалі, зазначено, що Іллічівський міський суд Одеської області розглядає цивільні та адміністративні провадження, участь сторін в яких не є обов`язковою або сторони виявили бажання розглядати справи без їх участі. В інших випадках суд відкладає судові засідання, крім невідкладних справ, розгляд яких проводиться лише за наявності письмової згоди на це усіх учасників судового провадження.

Слід наголосити на тому, що матеріали справи не містять письмових заяв в яких би висловлювалась згода на розгляд справи в порядку письмового провадження, більш того, наявні заяви позивачки та її представника в яких останні просять суд проводити судові засідання виключно за участі учасників справи.

Ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосереднью участь у судових засіданнях в судовому процесі або позбавлений такого права.

Колегія суддів приходить до висновку, що так як в умовах воєнного стану робота судів не припинена, розгляд справи, за відсутності згоди на слухання справи, яка підлягає розгляду в порядку загального позовного провадження з викликом учасників справи, без такого виклику, та на підставі виключно письмових пояснень та доказів, не є реалізацією принципу судового захисту цивільного прва та інтересу в його належному вигляді.

Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Виходячи з висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17 березня 2011 року (остаточне 17 червня 2011 року), в пункті 45 якого зазначено, що «суд при оцінці доказів керується критерієм «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого королівства»). Проте таке доведення може впливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між особою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини»)

Аналізуючи зазначенінорми процесуальногота матеріальногоправа,правові висновкиВерховного Суду,застосовуючи Європейськуконвенцію зправ людинита практикуЄвропейського судуз правлюдини,з`ясовуючи вказаніобставини справи,що маютьсуттєве значеннядля правильноговирішення справи,та оцінюючиналежність,допустимість,достовірність наявниху справідоказів,на предметпропорційності співвідношенняміж застосованимизасобами іпоставленою метоюу контекстіконституційного принципуверховенства правата правана справедливийрозгляд,та керуючиськритерієм «позарозумним сумнівом» та з урахуванням «балансу вірогідностей», колегія суддів дійшла висновку про те, що спірне нерухоме майно відчужено відповідачем ОСОБА_2 з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів. Отже, права, свободи та інтереси позивача ОСОБА_1 порушені відповідачами, тому у відповідності до статей 15, 16 ЦК України її право підлягає судовому захисту.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 03 вересня 2014 року у справі №6-84цс14.

Отже, позовні вимоги адвоката Прокопішиної Катерини Василівни в інтересах ОСОБА_1 є законними, обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Порушення судом норм процесуального права, а саме, статей 12, 81, 263, 264 ЦПК України, а також норм матеріального права, а саме, статей 24, 26, 27, 36 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно», у відповідності до пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 31 липня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення яким, позов адвоката Прокопішиної Катерини Василівни в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДНОС», державного реєстратора Козлова Юрія Вікторовича, Васильківська сільська рада Болградський район, Одеської області, приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Борисової Ніни Вадимівни про визнання недійсним акту прийому передачі нерухомого майна до статутного капіталу, скасування державної реєстрації права власності задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер рішення: 65374475 (номер відомостей про речове право: 48350865) від 07.11.2022 року (запис №2916589 у державному реєстрі речових прав) державного приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Борисової Ніни Володимирівни про реєстрацію за ТОВ «БУДНОС» (код 44866327) права власності на житловий будинок, загальною площею 243,4 кв.м, житловою площею 87,3 кв.м з господарськими будівлями та спорудами, розташованими на земельній ділянці площею 0,0845 га, кадастровий номер: 5110800000:02:003:0003 за адресою: АДРЕСА_1 ;

Визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер рішення: 65374475 від 02.11.2022 державного реєстратора приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Борисової Н.В. про припинення права власності;

визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер рішення: 64756702 (номер відомостей про речове право: 47818920) від 09.09.2022 державного реєстратора Васильківської сільської ради Болградського району Одеської області Козлова Юрія Вікторовича про державну реєстрацію договору купівлі продажу серія та номер 2486, виданого 21 травня 2007 року приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу Стрижак З.І..

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення складено: 09 грудня 2024 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький

А.І. Дришлюк

Р.Д. Громік