Постанова

від 11.12.2024 по справі 601/731/24

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 601/731/24Головуючий у 1-й інстанції Мочальська В.М. Провадження № 22-ц/817/1027/24 Доповідач - Хома М.В.Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 грудня 2024 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючої- Хома М.В.

суддів - Костів О. З., Храпак Н. М.,

секретар - Панькевич Т.І.

з участю представника ОСОБА_1 - адвоката Вароди П.Б., представника ОСОБА_2 - адвоката Булави О.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Вароди Павла Борисовича на рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 10 вересня 2024 року, ухвалене суддею Мочальською В.М. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Кременецька міська рада, про усунення перешкод у користуванні заїздом до будинку,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулася в суд із вказаним позовом, в обгрунтування якого зазначала, що вона є власником житлового будинку та двох земельних ділянок за адресою АДРЕСА_1 .

До належного їй житлового будинку та земельної ділянки з кадастровим номером 6123410100:02:021:0199 використовується заїзд спільного користування з провулку Стрімкого між земельними ділянками, які перебувають у приватній власності відповідачки ОСОБА_2 . Територія, яка використовується під заїзд спільного користування, неоцифрована та перебуває в комунальній власності Кременецької міської ради.

Між позивачкою та відповідачкою існують неприязні відносини. Конфлікт виник через використання спільного заїзду по причині того, що раніше, коли будувався будинок, дідусем ОСОБА_2 були встановлені ворота, що фактично збільшили двір та які ОСОБА_2 закрила на навісний замок, що перешкоджало заїзду транспорту до будинку та земельної ділянки позивачки. 07.09.2024 відповідачка на заїзд спільного користування висипала дрова, що перешкоджають заїзду до будинку позивачки.

У ході проведення перевірки по даному факту було встановлено, що в діях ОСОБА_2 вбачається склад адміністративних правопорушень за ст. ст. 186, 152 КупАП, тому на неї було складено два протоколи та притягнуто до адміністративної відповідальності.

Зважаючи на наведені обставини позивач просила суд зобов`язати ОСОБА_2 не чинити їй перешкод у користуванні спільним заїздом, який перебуває у комунальній власності Кременецької міської ради, що веде до належного ОСОБА_1 на праві приватної власності земельної ділянки, кадастровий номер 6123410100:02:021:0199, площею 0,1000 га, яка розташована по АДРЕСА_1 та житлового будинку АДРЕСА_1 .

Рішенням Кременецького районного суду від 10.09.2024 року в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Кременецька міська рада про усунення перешкод у користуванні заїздом до будинку відмовлено.

Ухвалою Кременецького районного суду від 22 жовтня 2024 року заяву представника відповідачки ОСОБА_2 - адвоката Булави О.П. про винесення додаткового рішення по даній цивільній справі повернуто заявнику без розгляду.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Варода П.Б. просить рішення Кременецького районного суду від 10.09.2024 року, скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позов ОСОБА_1 за своєю правовою природою є прогібіторним. Прогібіторний позов (action prohibitoria) можна також назвати «позовом про заборону на майбутнє», є вимогою власника або особи, яка володіє майном на іншому речовому праві, яка має підстави передбачати можливість порушення свого права власності (іншого речового права) іншою особою, про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити право власності чи інше речове право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Адвокат Варода П.Б. зазначав, що відповідач уже вдавалася до порушення прав позивача на користування спільним заїздом, замкнувши на замок ворота та перегородивши заїзд дровами, за що її було притягнуто до адміністративної відповідальності. Способи чинення перешкод відповідачкою позивачці у користуванні спільним заїздом можуть бути щоразу іншими, і у випадку не застосування судом концепції прогібіторного захисту права (частина друга статті 386 ЦК України) позивачці доведеться щоразу при створенніі їй перешкод у користуванні спільним заїздом повторно звертатися до суду за захистом своїх прав.

Відтак, представник ОСОБА_1 - адвокат Варода П.Б. обраний позивачкою спосіб захисту права у вигляді заборони відповідачці вчиняти перешкоди у користуванні спільним заїздом вважає ефективним та таким, який виключає подальші неправомірні дії відповідачки, а у випадку невиконання рішення суду не виникатиме необхідність повторного звернення до суду, а здійснюватиметься примусове його виконання.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Булава О.П. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки вважає його законним та обґрунтованим.

Адвокат Булава О.П. зазначає, що в апеляційній скарзі позивач указує, що заявлений нею позов за своєю правовою природою є прогібіторним позовом про заборону на майбутнє та посилається на ч. 2 ст. 386 ЦК України. Однак, в позовній заяві ОСОБА_1 посилається на ст. 391 ЦК України, яка визначає право власника майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов).

Негаторний позов може бути пред`явлений лише під час існування правопорушення. З усуненням перешкод у здійсненні правомочностей користування і розпорядження речами відпадають і підстави для заявлення негаторного позову.

Представник відповідача указує, що перешкоди в користуванні заїздом відповідачкою були усунені ще у вересні 2023 року (прибрані дрова, які тимчасово були вивантажено на заїзді). Дана обставина позивачкою та її представником в судовому засіданні не оспорювалася.

Адвокат Булава О.П. зазначає, що на час розгляду справи в суді жодних перешкод у користуванні заїздом відповідач позивачу не створювала, не існують вони і зараз.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Варода П.Б. апеляційну підтримав та просив її задовольнити.

Представник ОСОБА_2 - адвокат Булава О.П. заперечив щодо задоволення апеляційної скарги, указуючи на законність та обгрунтованість оскаржуваного судового рішення.

Заслухавши пояснення сторін, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Обставини справи.

ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 ; земельної ділянки площею 0,1000 га, яка розташована по АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 6123410100:02:021:0199 та земельну ділянку площею 0,1043 га, яка розташована по АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 6123410100:02:021:0200, що підтверджується свідоцтвами про право на спадщину за законом від 25.09.2023 року, витягом з Державного реєстру речових прав (індексний номер витягу 348873190, 74079910, 348870287).

Вказане майно успадковане позивачкою після смерті її бабусі ОСОБА_3 .

Відповідачка ОСОБА_2 є власником земельних ділянок площею 0,0898 га та 0,0102 га, кадастрові номери 612340100020210147 та 612340100020210146, у межах згідно з планом, які розташовані по АДРЕСА_1 , що підтвержується Державними актами на право власності на земельну ділянку від 20.08.2007 року серії ЯА № 011717 та серії ЯА № 011718.

Між земельними ділянками ОСОБА_2 існує заїзд спільного користування до земельної ділянки ОСОБА_1 .

У листі управління архітектури, житлово-комунального господарства та земельних відносин Кременецької міської ради від 04.10.2023 №523 на звернення ОСОБА_1 повідомлено, що до земельної ділянки по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 6123410100:02:021:0199) використовується заїзд спільного користування з пров. Стрімкий між земельними ділянками, які перебувають у приватній власності ОСОБА_2 . Територія, яка використовується під заїзд спільного користування, неоцифрована та перебуває в комунальній власності. В указаному листі зазначено, що ОСОБА_1 доцільно влаштувати індивідуальний заїзд до даної земельної ділянки зі сторони АДРЕСА_1 .

Відповідно до повідомлення Кременецького РВП ГУННП в Тернопільській області від 14.09.2023 № 16876/109/01-2023 під час проведення перевірки повідомлення ОСОБА_1 від 07.09.2023 щодо спірних питань з ОСОБА_2 з приводу спільного заїзду було встановлено, що в діях ОСОБА_2 вбачається склад адміністративного правопорушення за ст. 186 КУпАП та ст. 152 КУпАП. На ОСОБА_2 складено протоколи про адміністративні правопорушення за зазначеними статтями КУпАП та направлено до Кременецької міської ради для прийняття рішення відповідно до чинного законодавства.

Із постанови адміністративної комісії виконавчого комітету Кременецької міської ради №120 від 21.09.2023 вбачається, що ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст. ст. 152, 186 КУпАП, а саме за те, що відповідачка 07.09.2023 о 9 год 30 хв. самовільно замкнула ворота, розміщені на території Кременецької міської ради, чим перешкоджала проїзду сусідки ОСОБА_1 до земельної ділянки та 07.09.2023 близько 13 год. на заїзд спільного користування, що належить Кременецькій міській раді за адресою АДРЕСА_1 , висипала купу дров, що перешкоджає проїзду до будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1 .

Зазначені перешкоди були усунуті відповідачкою ще до звернення позивачки в суд з даним позовом.

27 та 31 травня 2024 року позивачка ОСОБА_1 зверталася до Кременецького РВП ГУНП в Тернопільській області щодо факту перешкод проїзду транспорту по заїзду спільного користування із ОСОБА_2 .

Із матеріалів перевірки органами поліції звернень ОСОБА_1 (довідок від 31.05.2024 та від 6.06.2024 року, письмових пояснень ОСОБА_1 , ОСОБА_4 ) вбачається, що між сторонами виникло спірне питання щодо спільного заїзду. ОСОБА_1 заявляла про створення перешкод у вигляді встановленого ОСОБА_2 курника на спільному заїзді. ОСОБА_2 заперечила наявність таких перешкод та заявила, що доступ до спільного заїзду є відкритим та вільним.

Працівниками поліції чи працівниками органу місцевого самоврядування не проводився огляд спільного заїзду на предмет наявності перешкод у користуванні заїздом у вигляді курника.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом статті 41 Конституції України та статті 317 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Частиною першою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Статтею 152 ЗК України визначено способи захисту прав на земельні ділянки та зокрема, передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Відповідно до статті 96 ЗК України землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та користувачів, дотримуватись правил добросусідства.

Згідно пунктів «б», «г», «е» частини першої статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані: додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Зміст добросусідства закріплено у статті 103 ЗК України. У відповідності до цієї норми власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо).

Згідно частин першої - другої статті 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернулися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Землі житлової та громадської забудови використовуються відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою, з дотриманням державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови (стаття 39 ЗК України, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20) зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові (постанова Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 1340/4630/18).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод у користуванні заїздом до будинку, суд першої інстанції виходив з того, що вимога заборонити вчиняти певні дії в майбутньому - зобов`язати відповідачку не чинити ОСОБА_1 перешкоди у користуванні спільним заїздом, який перебуває у комунальній власності Кременецької міської ради, що веде до її земельної ділянки і будинковолодіння, не може бути задоволена, оскільки захисту підлягає тільки порушене право, на час розгляду справи між позивачкою та відповідачкою спір про порушення права відсутній та позивачкою не зазначено способу захисту її права, яке на її думку порушено відповідачкою і за захистом якого вона звернулася до суду.

Колегія суддів погоджується із наведеним висновком суду.

Так, звертаючись з позовом ОСОБА_1 посилалася на те, що ОСОБА_2 , яка є суміжним землекористувачем, чинить їй перешкоди у користуванні спільним заїздом, що веде до її земельної ділянки.

Разом з тим, у матеріалах справи відсутні будь-які відомості, які б свідчили про те, що на момент звернення до суду з позовом березень 2024 року та на час розгляду справи судом першої інстанції ОСОБА_2 чинила ОСОБА_1 перешкоди у користуванні спільним заїздом, який перебуває у комунальній власності Кременецької міської ради.

Після притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності 21.09.2023 року за ст. ст. 152, 186 КуПАП перешкоди у вигляді замка на воротах та розміщених у заїзді дров були усунуті, заїзд до будинку позивача є вільним.

ОСОБА_1 не надала суду доказів того, що ОСОБА_2 після 21.09.2023 року чинила позивачу перешкоди у користуванні спільним заїздом.

Матеріали за зверненнями ОСОБА_1 до органів поліції у травні 2024 року свідчать про наявність між сторонами конфліктних взаємовідносин, однак не містять належних та достатніх доказів створення відповідачкою повторно нових перешкод у користуванні заїздом.

Зокрема, не встановлено та не доведено жодними доказами, де саме був встановлений ОСОБА_2 курник на спільному заїзді чи на належній відповідачці земельній ділянці, розмір цього курника, чи створює він перешкоди позивачці.

Посилання представника ОСОБА_1 на те, що ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не застосував норми ч. 2 ст. 386 ЦК України, є безпідставним.

Як на підставу для задоволення своїх позовних вимог ОСОБА_1 в апеляційній скарзі посилається на положення ч.2 ст. 386 ЦК України, хоча в позовній заяві вона не просила вирішити спір відповідно до цієї норми.

Проте зазначена обставина не впливає на наслідки розгляду справи з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Зазначена норма гарантує власнику можливість вимагати не лише усунення порушень його права власності, що вже відбулися, а й звертатися до суду за захистом своїх прав, що можуть бути реально порушені в майбутньому, тобто застосовувати такий спосіб захисту своїх порушених прав, як попередження або припинення можливого порушення його прав власника в майбутньому. Таке правило відповідає особливому характеру права власності як його абсолютного права.

Встановлені законом гарантії захисту прав власника щодо припущення ним самої можливості порушення свого права власності іншою особою засновані на наявності у власника достатніх для цього підстав і дотримання цієї вимоги закону виключає саму можливість зловживання власником своїх прав щодо іншої особи (іншого співвласника тощо).

Однак, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що після усунення відповідачкою перешкод остання намагалася повторно створити ті чи інші перешкоди позивачці у користуванні заїздом до будинку чи будь-яким способом зловживала своїми правами щодо прав позивачки на користування спільним заїздом.

Виходячи із наведеного, колегія суддів не вбачає наявності у позивача достатніх підстав для припущення реального порушення у майбутньому відповідачем її права користування спільним заїздом до будинку, та відповідно, відсутні підстави для превентивного захисту прав позивача.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Рішення суду є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування з мотивів, викладених у апеляційній скарзі колегія суддів не вбачає.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 141, 367, 375, 382-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Вароди Павла Борисовича залишити без задоволення.

Рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 10 вересня 2024 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 23 грудня 2024 року.

Головуюча Хома М.В.

Судді Костів О.З.

Храпак Н.М.