Рішення

від 23.12.2024 по справі 200/5678/24

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

23 грудня 2024 рокум. ДніпроСправа № 200/5678/24

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Ірметова О.В., розглянув в порядку загальнопозовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Донецького окружного адміністративного суду, Держаної судової адміністрації України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

03 вересня 2024 року з Першого апеляційного адміністративного суду на виконання ухвали суду від 09 вересня 2024 року про визначення підсудності справи до Луганського окружного адміністративного суду надійшли мастеріали справи за позовом ОСОБА_1 до Донецького окружного адміністративного суду, Держаної судової адміністрації України, яким просив:

- визнати протиправними дії Донецького окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 01 березня 2024 року та по день ухвалення судового рішення у справі за цим позовом (включно) та допомоги на оздоровлення у 2024 році, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2101,00 грн;

- зобов`язати Донецький окружний адміністративний суд здійснити перерахунок та виплату, у тому числі за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів у установ системи правосуддя (Код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020), належних позивачу суддівської винагороди за період з 01 березня 2024 року та по день ухвалення судового рішення у справі за цим позовом (включно) та допомоги на оздоровлення у 2024 році, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2101,00 грн;

- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення фінансування виплати належної позивачу суддівської винагороди за період з 01 березня 2024 року та по день ухвалення судового рішення у справі за цим позовом (включно) та допомоги на оздоровлення у 2024 році, зі здійсненням передбачених законодавством нарахувань виходячи з прожиткового мінімуму працездатних осібу розмірі; у 2024 році - 3028,00 грн;

- зобов`язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування, в тому числі за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів у установ системи правосуддя (Код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020), належних позивачу суддівської винагороди за період з 01 березня 2024 року та по день ухвалення судового рішення у справі за цим позовом (включно) та допомоги на оздоровлення у 2024 році, зі здійсненням передбачених законодавством нарахувань виходячи з прожиткового мінімуму працездатних осіб у розмірі; у 2024 році - 3028,00 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що Указом Президента України Про призначення суддів №391/2013 від 25 липня 2013 року ОСОБА_1 призначено на посаду судді Донецького окружного адміністративного суду строком на 5 років.

Наказом голови Донецького окружного адміністративного суду № 135/К-г від 13 серпня 2013 року Про зарахування на посаду судді ОСОБА_1 , позивача зараховано на посаду судді вказаного суду.

Указом Президента України Про призначення суддів №331/2019 від 29 травня 2019 року позивача призначено на посаду судді Донецького окружного адміністративного суду безстроково.

Наказом в.о. голови Донецького окружного адміністративного суду Про призначення судді №93/К-г від 30 травня 2019 року, наказано вважати ОСОБА_1 таким, що призначений на посаду судді Донецького окружного адміністративного суду з 29 травня 2019 року. Встановлено доплату за вислугу років у розмірі 20% (відсотків) посадового окладу.

Наказом голови Донецького окружного адміністративного суду №241/К-г від 14 серпня 2020 року Про встановлення доплати за вислугу років ОСОБА_1 встановлено з 14 серпня 2020 року доплату за вислугу років в розмірі 30% відсотків посадового окладу судді (стаж роботи складає 10 років 01 день).

Починаючи з 01.03.2024 і до цього моменту Донецький окружний адміністративний суд (Відповідач-1) як розпорядник бюджетних коштів протиправно здійснює нарахування і виплату належної позивачеві суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення виходячи не із розміру встановленого законом про Державний бюджет України на відповідний рік прожиткового мінімуму для працездатних осіб у відповідному році (3028,00 грн у 2024 році), а виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, встановленого законом про Державний бюджет у 2024 році у розмірі 2102,00 грн., що підтверджується Довідкою від 06.08.2024 №03-30/341/24, штатним розписом ДОАС на 2024 рік, виданими відповідачем-1 на запит позивача.

При цьому, Державна судова адміністрація України (Відповідач-2), як головний розпорядник бюджетних коштів, починаючи з 01.03.2024 і до цього моменту, допускає протиправну бездіяльність щодо незабезпечення фінансування виплат належних мені суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення виходячи із вищезазначених розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у відповідному році.

Наведені протиправні дії Відповідача-1 та протиправна бездіяльність Відповідача-2 мають своїм наслідком виплату позивачеві суддівської винагороди по теперішній час у розмірі, меншому ніж визначений Законом України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 № 1402-VIII, а отже порушують права позивача.

Ухвалою суду від 04 жовтня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до Донецького окружного адміністративного суду, Держаної судової адміністрації України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії залишено без руху.

Ухвалою суду від 21 жовтня 2024 року підстави, зазначені ОСОБА_1 в заяві про поновлення строку звернення до суду з позовом, - визнані судом не поважними.

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду з позовом ОСОБА_1 до Донецького окружного адміністративного суду, Держаної судової адміністрації України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії - відмовлено.

Позов ОСОБА_1 до Донецького окружного адміністративного суду, Держаної судової адміністрації України в частині:

- визнання протиправними дії Донецького окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 01 березня 2024 року та по 30 квітня 2024 року та допомоги на оздоровлення у 2024 році, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2101,00 грн;

- зобов`язання Донецький окружний адміністративний суд здійснити перерахунок та виплату, у тому числі за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів у установ системи правосуддя (Код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020), належних позивачу суддівської винагороди за період з 01 березня 2024 року по 30 квітня 2024 року та допомоги на оздоровлення у 2024 році, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2101,00 грн - повернуто позивачеві.

Решта позовних вимог ухвалою суду від 21 жовтня 2024 року прийнята судом до розгляду та відкрито провадження. Справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 03 грудня 2024 року закрито підготовче провадження у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Донецького окружного адміністративного суду, Держаної судової адміністрації України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 23 грудня 2024 року.

Відповідачі правом надання відзиву на позовну заяву не скористалися.

Дослідив матеріали справи, розглянув справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст 72-79, 90 КАС України, суд прийшов до такого.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , що підтверджується відомостями з паспорта громадянина України, виданого 10.03.2010 Ворошиловським РВ ГУМВС України в м. Донецьк.

Указом Президента України Про призначення суддів № 391/2013 від 25.07.2013 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Донецького окружного адміністративного суду строком на 5 років.

Наказом голови Донецького окружного адміністративного суду № 135/К-г від 13.08.2013 зараховано ОСОБА_1 призначеного у межах п`ятирічного строку суддею Донецького окружного адміністративного суду, до штату Донецького окружного адміністративного суду на посаду судді з 13 серпня 2013 року, з посадовим окладом відповідно до штатного розпису.

Указом Президента України від 29.05.2019 № 331/2019 Про призначення суддів ОСОБА_1 призначено на посаду судді Донецького окружного адміністративного суду.

Згідно із наказом Донецького окружного адміністративного суду від 30.05.2019 № 93/К-г Про призначення суддів вважати такими, що призначені на посади суддів Донецького окружного адміністративного суду з 29.05.2019, зокрема, ОСОБА_1 .

З 01.05.2024 по 30.09.2024 включно Донецький окружний адміністративний суд нараховував суддівську винагороду, для визначення сум яких ним використовувалася величина в розмірі 2102 гривні розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, що визнається сторонами та підтверджується довідкою Донецького окружного адміністративного суду від 28.10.2024 № 03-30/474/24.

Вирішуючи справу по суті заявлених позовних вимог з урахуванням ухвали суду від 21.10.2024 про повернення частини позовних вимог, суд виходить з такого.

Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У преамбулі Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів (далі Закон № 1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Згідно з частиною другою статті 4 Закону № 1402-VIII зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України Про судоустрій і статус суддів.

Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.

Згідно із статтею 136 Закону № 1402-VIII суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу. Суддям, які мають стаж роботи більше 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів.

Статтею 7 Закону України від 09 листопада 2023 року № 3460-ІХ «Про Державний бюджет України на 2024 рік» (далі - Закон № 3460-ІХ) установлено у 2024 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема: працездатних осіб: з 1 січня - 3028 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні.

Суд зазначає, що визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом № 1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації, як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, від 04.12.2018 № 11-р/2018.

При вирішенні цього спору суд виходить із того, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

Цей висновок узгоджується із змінами до Конституції України, внесеними Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2016 № 1401-VIII (далі - Закон № 1401-VIII), що набрали чинності з 30.09.2016.

Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій.

З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.

Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в розумінні частини другої статті 130 Конституції України.

Пунктом 1 частини третьої та пунктом 1 частини четвертої статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Тому, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, безпосередньо залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо, наведено у Законі України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 № 966-XIV (далі - Закон № 966-XIV).

Відповідно до статті 1 Закону № 966-XIV прожитковий мінімум є вартісною величиною достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

Отже, наведеною правовою нормою закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 Закону № 966-XIV передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Суд зазначає, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.

Крім того, судді вказаним Законом не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

До 2021 року для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 1 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону № 1402-VIII.

Суд зауважує, що зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди за спірний період, а також до Закону № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законні підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, відсутні.

Суд звертає увагу, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII.

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-рп (II)/2020, до судів різних видів юрисдикції ставиться вимога застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): закон пізніший має перевагу над давнішим (lex posterior derogat priori) закон спеціальний має перевагу над загальним (lex specialis derogat generali) закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Водночас, Закон № 3460-ІХ фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.

Також Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21 вказав, що Законом України «Про прожитковий мінімум» не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру судді. При цьому судді також цим Законом не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватись окремо.

Окрім того, Верховний Суд в постанові від 30.11.2021 у справі № 360/503/21, зауважив, що Закон України «Про державний бюджет» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.

Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень трьох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права спеціальний закон скасовує дію загального закону. Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм, коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону № 1402-VIII, а положення Закону № 966-XIV вважати загальними нормами.

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Окрім того, у вищевказаному рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2007 № 6-рп/2007, зокрема, вказано, що метою і особливістю закону про Державний бюджет України є забезпечення належних умов для реалізації положень інших законів України, які передбачають фінансові зобов`язання держави перед громадянами, спрямовані на їх соціальний захист, у тому числі й надання пільг, компенсацій і гарантій. Отже, при прийнятті закону про Державний бюджет України мають бути дотримані принципи соціальної, правової держави, верховенства права, забезпечена соціальна стабільність, а також збережені пільги, компенсації і гарантії, заробітна плата та пенсії для забезпечення права кожного на достатній життєвий рівень (стаття 48 Конституції України).

Оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, Кодексі, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України.

Отже, Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій. Тому відповідачі неправильно визначились із розрахунковою величиною посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

Відтак, суд доходить висновку, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року (3028,00 грн) на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102,00 грн) є неправомірною.

Вказана правова позиція узгоджується із практикою застосування норм матеріального права Верховним Судом та його висновками, викладеними у постановах від 10 листопада 2021 року у справі № 400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі № 360/503/21, від 02 червня 2023 року у справі № 400/4904/21, від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22, від 24 липня 2023 року у справі № 280/9563/21, від 25 липня 2023 року у справі № 120/2006/22-а, від 26 липня 2023 року у справі № 240/2978/22, від 27 липня 2023 року у справі № 240/3795/22, від 15 серпня 2023 року у справі № 120/19262/21-а та від 20 листопада 2023 року у справі № 120/709/22-а.

Враховуючи наведені вище обставини, зважаючи, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 135 Закону № 1402-VІІІ, а норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть, суд вважає, що відповідачем 1 за період з 01 травня 2024 року по 30 вересня 2024 року неправильно обчислювалась позивачу суддівська винагорода.

Щодо вимог позивача до Державної судової адміністрації України, суд зазначає таке.

Згідно із пунктом 2 частини третьої статті 148 Закону № 1402-VIII функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України.

Відповідно до статті 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Відповідно до частини першої статті 151 Закону № 1402-VІІІ Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.

Підпунктами 2 та 7 частини першої статті 152 Закону № 1402-VІІІ встановлено, що Державна судова адміністрація України забезпечує належні умови діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених цим Законом; готує бюджетний запит.

З наведеного слідує, що головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів є Державна судова адміністрація України, а Донецький окружний адміністративний суд є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня.

В силу частин першої, другої статті 22 Бюджетного кодексу України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Головними розпорядниками бюджетних коштів є Державна судова адміністрація України.

Пунктами 2 та 4 частини п`ятої статті 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що головний розпорядник бюджетних коштів: організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проекту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно із частиною першою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, що затверджене Рішенням Вищої ради правосуддя від 17 січня 2019 року № 141/0/15-19 (далі -Положення), Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.

Пунктом 2 Положення визначено, що ДСА України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів.

Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України.

Перший відповідач, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисах (на 2024 рік).

При цьому сума коштів відповідно до затвердженого ДСА України кошторису та щомісячного розпису видатків на 2024 рік була недостатньою для забезпечення виплати позивачу суддівської винагороди, обчисленої із урахуванням прожиткового мінімуму величиною 3028,00 грн.

Відтак, невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі пов`язана із діяльністю ДСА України, як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону України № 1402-VIII), відповідно як суб`єкта владних повноважень, діями якого порушено право позивача.

Щодо обраного позивачем способу захисту порушених прав суд зазначає таке.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні вимоги позивача про визначення в судовому рішенні, що перший відповідач має здійснити нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди, а другий відповідач здійснити відповідне фінансування, у тому числі за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя (Код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020). Оскільки згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, наведеним у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, відсутня необхідність зазначати в резолютивній частині рішення суду таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення.

Зі змісту позовних вимог вбачається, що позивач просить визнати протиправними дії відповідача 1 щодо нарахування та виплати йому суддівської винагороди за період з 01 травня 2024 року по день ухвалення рішення у справі за цим позовом та, відповідно, зобов`язати відповідача 1 здійснити перерахунок та виплату суддівської винагороди за вказаний період.

Вимоги до відповідача 2 також пред`явленні за період з 01.05.2024 по день ухвалення рішення у справі за цим позовом.

Водночас, позивач звернувся до суду з даним позовом в серпні 2024 року. Тобто, станом на момент подання позивачем позовної заяви в цій справі, порушення його прав щодо виплати суддівської винагороди в належному розмірі, починаючи з вересня 2024 року ще не відбулось.

Однак, матеріалами справи підтверджується неправильність нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 01 травня 2024 року по 30 вересня 2024 року.

Доказів порушення прав позивача щодо виплати суддівської винагороди в неналежному розмірі, починаючи з 01 жовтня 2024 року до матеріалів справи не додано. Тому, враховуючи, що цей період виходить за межі дати подання позовної заяви та за відсутності відповідних доказів щодо такого періоду, правильність нарахування та виплати суддівської винагороди та, відповідно, її фінансування, за період, починаючи з 01 жовтня 2024 року, в межах цієї справи не розглядається.

Разом з тим, враховуючи встановлені судом обставини під час розгляду цієї справи щодо того, що у період з 01 травня 2024 року по 30 вересня 2024 року позивачу нараховувалась та виплачувалась суддівська винагорода з порушенням вимог законодавства, суд вважає, що з метою належного та повного захисту порушених прав позивача, позовні вимоги підлягають задоволенню в межах зазначеного періоду.

Отже, враховуючи встановлені судом обставини, нормативне врегулювання спірних правовідносин, керуючись частиною другою статті 9, частиною другою статті 245 КАС України, суд вважає, що належним способом захисту порушених прав позивача є:

- визнання протиправною бездіяльності Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Донецького окружного адміністративного суду в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати позивачу суддівської винагороди за період з 01 травня 2024 року по 30 вересня 2024 року включно, виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн;

- зобов`язання Державної судової адміністрації України забезпечити Донецький окружний адміністративний суд бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати позивачу суддівської винагороди за період з 01 травня 2024 року по 30 вересня 2024 року включно, виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн;

- визнання протиправними дій Донецького окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 01 травня 2024 року по 30 вересня 2024 року включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102 гривні;

- зобов`язання Донецького окружного адміністративного суду нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду з 01 травня 2024 року по 30 вересня 2024 року включно, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2024 року складає 3028 гривень, із урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

Правомірність обрання саме такого способу захисту підтверджена Верховним Судом у постанові від 15 серпня 2023 року у справі № 120/19262/21-а.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо вимоги позивача про звернення рішення суду до негайного виконання у межах стягнення суддівської винагороди за один місяць суд зазначає таке.

У відповідності до пункту 2 частини першої статті 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 371 КАС України суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення, у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті.

З аналізу вище викладених правових норм слідує, що негайно виконуються рішення про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць. Тобто умовою для негайного виконання судового рішення є задоволення вимог позивача про стягнення певної суми заробітної плати, з якої можна виокремити її місячний розмір.

Враховуючи обраний спосіб захисту порушених прав позивача, суд дійшов висновку про відмову позивачу у зверненні рішення суду до негайного виконання.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

При вирішенні цієї справи судом були враховані положення частини другої статті 2 та частини другої статті 77 КАС України.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. Ruiz Toriya v. Spaine, рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки вони не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.

Питання про розподіл судових витрат у вигляді судового збору, відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VІ Про судовий збір від сплати судового збору звільнений.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Донецького окружного адміністративного суду (84122, Донецька область, м. Слов`янськ, вул. Добровольського, буд. 1 ЄДРПОУ 35099148), Державної судової адміністрації України (код ЄДРПОУ 26255795, місцезнаходження: вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Донецького окружного адміністративного суду в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 травня 2024 року по 30 вересня 2024 року включно, виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн;

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Донецький окружний адміністративний суд бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати позивачу суддівської винагороди за період з 01 травня 2024 року по 30 вересня 2024 року включно, виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн;

Визнати протиправними дії Донецького окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 травня 2024 року по 30 вересня 2024 року включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102 гривні;

Зобов`язати Донецький окружний адміністративний суд нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду з 01 травня 2024 року по 30 вересня 2024 року включно, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2024 року складає 3028 гривень, із урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Ірметова