Постанова

від 09.12.2024 по справі 359/12100/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.

№ 22-ц/824/13533/2024

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 359/12100/23

09 грудня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Борисової О.В.

- Левенця Б.Б.

при секретарі - Уляницькій М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 адвоката Опалюка Сергія Валерійовича на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 травня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Борця Є.О., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс», ОСОБА_2 про визнання недійсним договору іпотеки, визнання іпотеки припиненою та скасування відповідних обтяжень,-

в с т а н о в и в:

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс», ОСОБА_2 про визнання недійсним договору іпотеки, визнання іпотеки припиненою та скасування відповідних обтяжень.

Позовні вимоги обгрунтовував тим, що 19 серпня 1983 року він уклав шлюб з ОСОБА_2 ою ОСОБА_3 . На підставі договору купівлі-продажу житлового будинку, посвідченого приватним нотаріусом Бориспільського міського округу Київської області Лазоренко Л.Є. 27 грудня 2006 року, за номером 1842305, та на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Київської області Лазоренко Л.Є. 27 грудня 2006 року, за реєстровим номером 3015, зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів 27 грудня 2006 року за номером 1842460, ним, ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 було придбано за спільні кошти подружжя земельну ділянку площею 0,0839 га, що розташована в АДРЕСА_1 , з кадастровим номером: 3210500000:09:041:0002, а також житловий будинок загальною площею 153,2 кв.м., що розташований на вищевказаній земельній ділянці.

Зазначав, що маючи фінансові складнощі для можливості продовження належного лікування захворювання ОСОБА_2 , вони прийняли рішення про продаж певної спільної сумісної власності, а саме: житлового будинку з надвірними будівлями та майнових прав на земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Звернувшись за юридичною допомогою та, отримавши витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, він дізнався, що його дружиною - ОСОБА_2 , з метою забезпечення виконання грошових зобов`язань за договором про надання споживчого кредиту було передано за договором іпотеки № 41682 від 27 грудня 2006 року нерухоме майно: житловий будинок з надвірними будівлями та майнові праві на земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (сім). На земельній ділянці, загальною площею - 0, 0839 га, розташовано: жилий будинок, житловою площею - 53, 8 кв. м., загальною площею - 153, 2 кв. м. на надвірні будівлі і споруди: сарай "Б", колодязь "К", огорожа "№1-4", вимощення "№5".

Підставою для реєстрації обтяження, як стало зрозуміло з Реєстру, став договір іпотеки, серія та номер:3018, посвідчений 27 грудня 2006 року приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Лазоренко Л.Є., а також рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26.12.2019 року № 50492210, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Джуринською Людмилою Володимирівною.

Згідно інформації, яка міститься в Реєстрі, обтяження на належне подружжю майно було зареєстроване на підставі заяви Іпотекодержателя, яким є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс».

Вищевказаний договір іпотеки був укладений на забезпечення виконання основного зобов`язання, а саме:кредитного договору № 11104796002 від 27 жовтня 2006 року.

В подальшому, йому стало відомо про те, що між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 27 грудня 2006 року, без його відома, був укладений договір іпотеки № 41682, посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Київської області Лазоренко Л.Є., який був зареєстрований в реєстрі за № 3018, за умовами якого Іпотекодавець передає в іпотеку нерухоме майно - житловий будинок з надвірними будівлями та майнові права на земельну ділянку, значене в п. 1.4. цього договору (житловий будинок з надвірними будівлями та майнові праві на земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ). За домовленістю сторін вартість предмета іпотеки на день укладення даного договору складає 1 216 910, 00 грн. (один зьйон двісті шістнадцять тисяч дев`ятсот десять гривень) 00 копійок, що в еквіваленті на дату укладення договору по курсу НБУ складає 240973, 76 доларів США, в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 11104796002 від 27 жовтня 2006 року (кредитний договір 1) та за кредитним договором № 104799001 від 27грудня 2006 року (кредитний договір 2).

08 грудня 2011 року на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами АКІБ «УкрСиббанк» було відступлено право вимоги за основним зобов`язанням, а саме: кредитним договором № 11104796002 від 27.12.2006 року та договором іпотеки на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк». На даний момент право вимоги за спірним договором іпотеки перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс» на підставі договору № 2113/К про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, серія та номер 3250, виданий 21.12.2019 року.

У 2014 році ПАТ «Дельта Банк» зверталось до суду з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його передачі у власність AT «Дельта Банк», у якому просило суд, в рахунок виконання основного зобов`язання ОСОБА_2 щодо оплати заборгованості у розмірі 3 643 956,25 грн, за договором про надання споживчого кредиту № 11104796002 від 27.12.2006 року, звернути стягнення заборгованості за договором іпотеки № 41682 від 27.12.2006 року шляхом передачі Іпотекодержателю предмета іпотеки у власність та визнання за іпотекодержателем AT «Дельта Банк» права власності на предмет іпотеки, а саме: житловий будинок з надвірними будівлями та майнові права на земельну ділянку, що знаходиться за адресою - АДРЕСА_1 .

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 грудня 2014 року у справі № 359/9172/14-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 17 березня 2015 року, у задоволенні позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність було відмовлено. Як було встановлено рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 грудня 2014 року у справі № 359/9172/14-ц, банком не було надано належних та допустимих доказів щодо забезпечення виконання кредитного договору № 11104796002 від 27.12.2006 року шляхом укладення договору іпотеки, а також не було доведено, що відповідач отримала свідоцтво про право власності на нерухоме майно.

Позивач вказував, що зміст спірного договору іпотеки суперечить нормам ЦК України та нормам Закону України «Про іпотеку», а також його було укладено без дотримання встановленої законом обов`язкової форми, посилаючись на те, що придбана за час шлюбу власність є спільною сумісною власністю подружжя, а тому при укладенні договору іпотеки, відповідно до вимог статті 578 Цивільного кодексу України та статті 6 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV), вимагається нотаріальна засвідчена його згода, як співвласника майна. Проте, такої згоди він не надавав, що в силу положень частини першої статті 203, частини першої статті 205 ЦК України є підставою для визнання правочину недійсним.

Оскільки спірним договором іпотеки порушене його право власності на нерухоме майно, то він маєправо вимагати визнання цього правочину недійсним, з припиненням іпотеки нерухомого майна, що була зареєстрована на підставі такого договору.

З метою захисту та відновлення його порушених прав таохоронюваних законом інтересів позивач вважав, що наявні правові підстави для скасування державної реєстрації іпотеки, що була проведена на підставі договору іпотеки, який він просить визнати недійсним, оскільки оскаржуваний договір іпотеки не створив жодних юридичних наслідків і в даному випадку такі вимоги є належним та законним способом судового захисту.

З урахуванням наведених обставин, позивач ОСОБА_1 просив суд:

визнати недійсним договір іпотеки № 41682 від 27.12.2006 року, укладений між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Київської області Лазоренко Л.Є., зареєстрований в реєстрі за № 3018;

визнати припиненою іпотеку житлового будинку з надвірними будівлями та майнових прав на земельну ділянку, які знаходяться за адресою - АДРЕСА_1 (сім), яка була зареєстрована на підставі договору іпотеки № 41682 від 27.12.2006 року, укладеного між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», код ЄДРПОУ 09807750 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Київської області Лазоренко Л.Є., зареєстрований в реєстрі за № 3018;

скасувати заборону на нерухоме майно, зареєстровану 27.12.2006 року за номером 4300594 Приватним нотаріусом Лазоренко Л.Є. на підставі договору іпотеки 3018 від 27.12.2006 року;

скасувати державну реєстрацію іпотеки домоволодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (номер запису про іпотеку 34892551 від 26.12.2019 року, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 50492210 від 26.12.2019 року, державний реєстратор приватний нотаріус Джуринська Людмила Володимирівна);

стягнути з відповідачів на користь позивача понесені судові витрати.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 травня 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс», ОСОБА_2 про визнання недійсним договору іпотеки, визнання іпотеки припиненою та скасування відповідних обтяжень, відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням першої інстанції, представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Опалюк СергійВалерійович подав апеляційну скаргу, в якій за результатом апеляційного перегляду справи просить рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 травня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 у повному обсязі.

В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим що, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про пропуск позивачем строку позовної давності, врахувавши заперечення відповідача, наведені у відзиві, про те, що позивач мав можливість дізнатись про існування оскаржуваного договору раніше, а також надану відповідачем разом з відзивом копію заяви, підписану позивачем та його дружиною, про надання іпотечного кредиту, що, на переконання відповідача, свідчило про обізнаність позивача про існування спірного договору іпотеки, починаючи з 2006 року.

Разом з тим, судом першої інстанції не враховано, що в ході судового розгляду відповідачем ОСОБА_2 був визнаний той факт, що вона не повідомляла позивача про укладення нею спірного договору іпотеки і не отримувала його згоди на укладення вказаного договору, а відтак, в силу вимог ч. 1 статті 82 ЦПК України ця обставина не підлягає доведенню в ході судового розгляду.

Судом також не було взято до уваги відсутність в матеріалах справи будь-яких інших належних доказів, на підставі яких можна було б достовірно стверджувати про обізнаність позивача стосовно існування спірного договору іпотеки задовго до моменту його звернення з даним позовом до суду.

Один лише факт того, що спірний договір був укладений у 2006 році не може свідчити, що позивач був обізнаний про його існування.

Жодним чином, на переконання сторони позивача, не доводить факту обізнаності позивача про існування спірного договору іпотеки також наявна в матеріалах справи копія виконавчого листа, виданого Бориспільським міськрайонним судом Київської області 09.02.2011 року у справі № 2-2238/2008, оскільки з його змісту вбачається, що позивач не був стороною зазначеного спору, а тому цей доказ підтверджує лише той факт, що з відповідачки ОСОБА_2 було стягнуто заборгованість за кредитним договором.

Не є доказом обізнаності про передачу спільного майна в іпотеку також надана відповідачем ТОВ «Фінансова компанія «Фактор Плюс» заява від 13.12.2006 року про надання іпотечного кредиту, яка була підписана позивачем та відповідачем ОСОБА_4 , оскільки зазначена заява не містить у своєму змісті будь-якої інформації про конкретно визначене майно, яке має бути передане банку в якості забезпечення виконання кредитного договору за договором іпотеки.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про доведеність факту обізнаності позивача про укладення в 2006 році його дружиною спірного договору іпотеки за відсутності в матеріалах справи будь-яких належних доказів на підтвердження цього факту.

Крім того, суд першої інстанції не мав права застосовувати позовну давність до усіх заявлених позивачем позовних вимог, оскільки серед заявлених позивачем вимог була не лише вимога про визнання спірного договору іпотеки недійсним, але й вимоги про визнання іпотеки припиненою, скасування заборони на нерухоме майно, а також державної реєстрації іпотеки домоволодіння.

Отже, суд першої інстанції застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, які не підлягали застосуванню у даному випадку, а саме: ч. 1 ст. 261, ч. 4 ст. 267 ЦК України, оскільки частина заявлених позивачем вимог є негаторними, а отже на них не розповсюджується позовна давність.

Суд першої інстанції також не застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, які підлягали застосуванню, а саме: частини першу та другу статті 369 ЦК України, частину третю статті 65 СК України, статтю 6 Закону України «Про іпотеку», які вимагають нотаріальну згоду співвласника майна на вчинення правочинів відносно нерухомого майна, яке перебуває у спільній сумісній власності, в тому числі, і укладення договору іпотеки.

Не застосовано судомпершої інстанції до спірних правовідносин і приписи статті 391 ЦК України, які наділяють власника майна правом захищати свої права шляхом усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном, а ткож приписи частини 3 статі 26 та пункту 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», які передбачають, що рішення суду є підставою для припинення незаконно зареєстрованого за відповідачем права іпотеки, в результаті чого не вжив заходів щодо захисту порушених прав позивача.

Сторона позивача в апеляційній скарзі заявила про понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000 грн., а також витрати зі сплати судового збору в сумі 6441 грн. 60 коп., які за результатами перегляду справи в апеляційному порядку мають бути стягнуті з відповідачів. Також зазначила, що докази понесення витрат на професійну правничу допомогу будуть надані протягом 5 днів, з дня ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс» Крамаренко Антон Дмитрович просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 травня 2024 року - без змін.

Зазначає, що позивач набув у спільну сумісну власність житловий будинок та земельну ділянку (домоволодіння) за рахунок отриманих від банку кредитних грошових коштів за кредитним договором.

Сторона відповідача вважає що, подаючи дану позовну заяву у справі, позивач намагається переконати суд, що 17 років назад він не знав, що дружина уклала кредитний договір та в рахунок забезпечення належного виконання зобов`язань передала житловий будинок та земельну ділянку в іпотеку тому ж саме банку, який надав їй кредитні кошти.

При цьому, сторона позивача не надала будь-яких доказів на підтвердження тієї обставини, що у 2006 році позивач не надавав згоду своїй дружні на укладання договору іпотеки № 41682 від 27.12.2006 року.

Позивачем не наведено та не доведено будь-яких обставин та об`єктивного існування умов з якими пов`язується припинення договору іпотеки, як акцесорного зобов`язання пов`язаного із забезпечення належного виконання основного зобов`язання.

Сторона відповідача наголошує на тому, що основне зобов`язання за кредитним договором № 11104796002 від 27.12.2006 року продовжує зберігати свою зобов`язуючу дію для відповідача ОСОБА_2 (дружини позивача), вказане зобов`язання, що стосується повернення суми отриманих грошових коштів не було належним чином,відповідно до умов кредитного договору, виконане. Відповідна заборгованість відповідача ОСОБА_2 з повернення суми грошових коштів у загальному розмірі 190 657 доларів США 78 центів перед ТОВ «Фінансова Компанія «Фактор Плюс», як новим кредитором, підтверджена судовими рішеннями, що набрали законної сили, та які залишаються досі без виконання зі сторони позичальника ОСОБА_2 .

У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник позивача ОСОБА_1 адвокат Опалюк Сергій Валерійович підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс» та відповідач ОСОБА_2 а в судове засідання повторно не з`явились. Про день та час слухання справи судом апеляційної інстанції повідомлялись у встановленому законом порядку.

У поданому відзивіна апеляційну скаргу, а також в окремо поданій заяві від 21 листопада 2024 року, представник відповідача просить розглядати справу за відсутності представника ТОВ «Фінансова компанія «Фактор Плюс».

Відповідно до частини 3 статті 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

За наявності такого клопотання суд не вправі відкладати розгляд справи у зв?язку із неявкою цієї особи до суду.

Відповідно до вимог статті 128, 130, 211, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у відсутності представника відповідача ТОВ «Фінансова компанія «Фактор Плюс»та відповідача ОСОБА_2 иАнатоліївни.

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 19 серпня 1983 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 зареєстровано шлюб, що підтверджується копією повторного свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 08 вересня 2016 року (а.с.20том 1).

27 грудня 2006 року на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку, посвідченого приватним нотаріусом Бориспільського міського округу Київської області Лазоренко Л.Є. та зареєстрованого в реєстрі за № 3012, ОСОБА_2 купила у ОСОБА_6 житловий будинок з надвірними будівлями під АДРЕСА_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 96 том 1).

Цього ж дня, 27 грудня 2006 року, між ОСОБА_6 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського міського округу Київської області Лазоренко Л.Є. та зареєстрований в реєстрі за № 3015, на підставі якого ОСОБА_2 купила земельну ділянку, кадастровий номер 3210500000:09:041:0002, площею 0,0839 га, що знаходиться по АДРЕСА_1 (а.с. 26-27 том 1).

На підставі цього договору ОСОБА_2 був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД №937771 від 26 листопада 2009 року (а.с.28-29том 1).

Із наданих учасниками справи письмових доказів судом встановлено, що 27 грудня 2006 року ОСОБА_2 уклала з АКІБ «УкрСиббанк» договір про надання споживчого кредиту №11104796002, за умовами якого АКІБ «УкрСиббанк» надав ОСОБА_2 кредит в розмірі 180 730 доларів США 32 центів, а ОСОБА_2 зобов`язалась, щомісячно, до 27 грудня 2021 року повертати кредит по частинам та сплачувати проценти за користування ним в розмірі 10,8% річних. У випадку неналежного виконання грошових зобов`язань ОСОБА_2 зобов`язалась сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від сум прострочених платежів (а.с. 85-94 том 1).

Цього ж дня, 27 грудня 2006 року, між АКІБ «УкрСиббанк», як іпотекодержателем, ОСОБА_2 , як іпотекодавцем, укладено договір іпотеки №41682, посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського міського округу Київської області Лазоренко Л.Є. та зареєстрований в реєстрі за № 3018 (а.с. 97-101 том 1).

За умовами договору іпотеки №41682 іпоткодавець передає в іпотеку нерухоме майно - житловий будинок з надвірними будівлями та майнові права на земельну ділянку, зазначене в п. 1.4 цього договору (надалі - предмет іпотеки).

Відповідно до пункту 1.2. договору іпотекою забезпечується в повному обсязі виконання усіх грошових зобов`язань іпотекодавця за кредитним договором №11104796002 від 27.10.2006 року (надалі кредитний договір 1), та за кредитним договором № 11104799001 від 27.12.2006 (надалі кредитний договір 2). Разом кредитний договір 1 та кредитний договір 2 надалі названі - «кредитний договір».

Іпотекою забезпечено викладені нижче зобов`язання:

Зобов`язання щодо повернення в повному обсязі отриманих, в порядку та на умовах відповідно до кредитного договору 1, кредитних коштів в сумі 180730,32 дол. США (сто вісімдесят тисяч сімсот тридцять доларів США 32 цента), що в еквіваленті за курсом НБУ на дату укладання договору складає 912 688,12 грн (дев`ятсот дванадцять тисяч шістсот вісімдесят вісім гривень копійок).

Іпотекою також забезпечуються в повному обсязі вимоги іпотекодержателя щодо відшкодування:витрат, понесених іпотекодержателем, і пов`язаних з пред`явленням вимоги по зобов`язанням за кредитним договором 1 і зверненням стягнення на предмет іпотеки;витрат на утримання і збереження предмета іпотеки; збитків, завданих порушенням зобов`язань за кредитним договором 1 чи за цим договором іпотеки;витрат на страхування предмету іпотеки у випадку, якщо страхування здійснюється за рахунок іпотекодержателя - підпункт 1.2.7. пункту 1.2. договору.

Іпотекою також забезпечуються зобов`язання, зазначені в п. 1.2. цього договору, у разі їх зміни - збільшення чи зменшення, у випадку, якщо новий розмір зобов`язання передбачено умовами кредитного договору та додатковими угодами до нього - пункт 1.3.

Відповідно до пункту 1.4. договору предмет іпотеки: вид нерухомого майна - житловий будинок з надвірними будівлями та майнові права на земельну ділянкуза місцезнаходженням (адреса) - АДРЕСА_1 (сім); на земельній ділянці, загальною площею - 0,0839 га (нуль цілих вісімсот тридцять дев`ять десятитисячних) розташовано: житловий будинок, житловою площею - 53,8 кв.м., загальною площею - 153,2 кв.м. та надвірні будівлі і споруди: сарай "Б", колодязь "К", огорожа "№1-4", вимощення "№ 5".

Предмет іпотеки є власністю Іпотекодавця на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку, посвідченого приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Київської області Лазоренко Л.С. 27 грудня 2006 року за реєстровим номером 3012, зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів 27.12.2006 року за номером 1842305 та на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Київської іасті Лазоренко Л.Є. 27 грудня 2006 року за реєстровим номером 3015, зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів 27.12.2006 року за номером 1842460.

У відповідності до ст. 6 Закону України „Про іпотеку", іпотека за цим договором поширюється на земельну ділянку, на якій розташований предмет іпотеки. Цільове призначення земельної ділянки - будівництво та обслуговування житлового будинку. господарських будівель, споруд. Земельна ділянка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

У зв`язку з тим, що право власності на земельну ділянку не оформлено і на момент укладення іпотечного договору оформляється у встановленому законом порядку, сторони за цим договором домовилися, що до 01 (першого) червня 2007 року іпотекодавець оформить своє право власності на земельну ділянку, що буде підтверджуватися відповідним державним актом. Після одержання державного акту про правовласності на земельну ділянку, що в цьому договорі є предметом іпотеки, як майнові правана земельну ділянку, іпотекодержатель (за рахунок іпотекодавця) реєструє обтяження прав власності на земельну ділянку у встановленому законодавством порядку, а оформлене право власності на земельну ділянку продовжує бути предметом іпотекивідповідно до умов даного договору, при цьому іпотечний договір є чинним і не потребує внесення змін та доповнень до нього.

Предмет іпотеки до цього часу не є предметом іпотеки за іншими зобов`язаннями, жодним способом не відчужений, у спорі та під арештом (забороною) не перебуває - пункт 1.6.

Предмет іпотеки залишається у володінні та користуванні іпотекодавця - пункт 1.8 договору.

У разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем зобов`язань за кредитним договором іпотекодержатель має правозадовольнити свої вимоги за рахунок предмету іпотеки в повному обсязі переважно перед іншими кредиторами - підпункт 2.1.1. пункту 2.1. договору.

В матеріалах справи міститься заява від 13 грудня 2006 року про надання іпотечного кредиту, з якої вбачається, що до укладення кредитного договору з банківською установою, позичальник ОСОБА_2 звернулась до банку АКІБ «УкрСиббанк»про надання іпотечного кредиту на суму запитуваного кредиту в сумі 180 000,00 доларів США, із заповненням бланка заяви, з повідомленням (заповненням) своїх персональних даних, а також відомостей про свого чоловіка ОСОБА_1 . Вказана заява містить підписи: позичальника, чоловіка та представника банка. Позичальником ОСОБА_2 та її чоловіком ОСОБА_1 підтверджено, що відомості, вказані у цій заяві, є вірними і точними на вказану дату (а.с. 137-141 том 1).

Відповідно до рішення засідання рівня 1 (ІБ) АКІБ «УкрСиббанк» № 3 від 26 грудня 2006 року, на якому розглядалось питання щодо кредитування пані ОСОБА_2 , а також питання про поруку ОСОБА_1 , уповноважені члени комісії АКІБ «УкрСиббанк»вирішили: надати кредит пані ОСОБА_2 на придбання будинку за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 на наступних умовах, зокрема: сума кредиту 180 730,32 доларів США, строк - 180 місяців, процентна ставка - 10,8%, цільове призначення - придбання будинку за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 . Забезпечення: застава будинка за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 ; порука ОСОБА_7 (а.с. 95 том 1).

08 грудня 2011 року ПАТ «УкрСиббанк» уклав з ПАТ «Дельта Банк» договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, за яким ПАТ «УкрСиббанк» відступив ПАТ «Дельта Банк» право вимоги до ОСОБА_2 за договором про надання споживчого кредиту №11104796002 від 27 грудня 2006 року та за договором іпотеки №41682 від 27 грудня 2006 року. Ці обставини також підтверджуються судовим рішенням (ухвалою) Бориспільського міськрайонного суду від 11 листопада 2021 року про заміну сторони стягувача виконавчого провадження (справа № 359/8783/21) -а.с.132-136 том 1.

Учасниками справи не заперечувалось, що рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської областівід 24 жовтня 2008 року(справа№2-2238/2008), залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 27 вересня 2010 року, з ОСОБА_2 на користь АКІБ «УкрСиббанк» стягнута заборгованістьза кредитним договором в загальному розмірі 190 657 доларів США 78 центів, що за офіційним курсом НБУ становило 981887 гривень 56 копійок, який складався з боргу по поверненню кредиту в розмірі 175329 доларів США 91 цента, що за офіційним курсом НБУ становило 902949 гривень 3 копійки, боргу по сплаті процентів за користування кредитом в розмірі 14471 долар США 74 центів, що за офіційним курсом НБУ становило 74529 гривень 46 копійок, пені за прострочення повернення кредиту в розмірі 248 доларів США 79 центів, що за офіційним курсом НБУ становило 1281 гривню 27 копійок, та пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом в розмірі 607 доларів США 34 центів, що за офіційним курсом НБУ становило 3127 гривень 80 копійок.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду від 17 грудня 2014року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 17 березня 2015 року (справа №359/9172/14-ц) відмовлено в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність (а.с. 34-41 том 1).

Обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі №359/9172/14-ц свідчать про те, що звернення стягнення на предмет іпотеки банк вчиняє в рамках невиконання ОСОБА_2 зобов`язань за кредитним договором №11104796002 від 27 грудня 2006 року, в той час, коли за договором іпотеки №41682 від 27 грудня 2006 року іпотекою забезпечується в повному обсязі виконання усіх грошових зобов`язань іпотекодавця за кредитним договором №11104796002 від 27 жовтня 2006 року та за кредитним договором №11104799001 від 27 грудня 2006 року. В матеріалах цивільної справи відсутні докази на підтвердження того, що після укладення цього договору відповідачка отримала свідоцтво на право власності на нерухоме майно. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на житловий будинок та майнові права на земельну ділянку за ОСОБА_2 не зареєстровано. Ці обставини свідчать про те, що відповідачка не набула право власності на предмет іпотеки, а у ПАТ «Дельта Банк» не виникло право іпотеки цього об`єкту нерухомого майна.

21 грудня 2019 року ПАТ «Дельта Банк» уклав з Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс» договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги №2113/К, за яким ПАТ «Дельта Банк»відступив Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс» право вимоги до ОСОБА_2 за договором про надання споживчого кредиту №11104796002 від 27 грудня 2006 року та за договором іпотеки №41682 від 27 грудня 2006 року (а.с.107-129 том 1).

На підставі договорів про відступлення (купівлю-продаж) прав вимог внесені відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про зміну іпотекодержателя щодо домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , яким є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс» (а.с. 21-25 том 1).

Представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс»- Правдюк В.М. позовне визнав. У відзиві на позов посилався на те, що позивачу було відомо про передання в іпотеку домоволодіння та земельної ділянки ще в грудні 2006 року. З того часу минуло понад три роки, ОСОБА_1 пропустив строк позовної давності. Просив вважати відповідний відзив, як заяву про застосування наслідків спливу позовної давності до вимог позивача ОСОБА_1 (а.с. 65-81 том 1).

Під час судового розгляду справи представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_8 визнав позов ОСОБА_1 посилаючись на те, що його довіритель ОСОБА_2 передала в іпотеку домоволодіння та земельну ділянку без нотаріально засвідченої згоди свого чоловіка (позивача у справі) ОСОБА_1 і ця обставина свідчить про те, що оспорюваний договір іпотеки був укладений з істотним порушенням закону.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс», ОСОБА_2 про визнання недійсним договору іпотеки, визнання іпотеки припиненою та скасування відповідних обтяжень, суд першої інстанції свій висновок мотивував тим, що домоволодіння та земельна ділянка по АДРЕСА_1 були придбані в період часу, протягом якого ОСОБА_2 перебувала у шлюбі з позивачем ОСОБА_1 . Ця обставина презюмує поширення режиму спільної сумісної власності на вказані об`єкти нерухомого майна.

Під час судового розгляду справи відповідач (новий кредитор, іпотекодержатель) не подав жодного доказу на підтвердження того, що позивач (чоловік позичальника, іпотекодавця) ОСОБА_1 надав своїй дружині ОСОБА_2 нотаріально засвідчену згоду на передання в іпотеку домоволодіння та земельної ділянки по АДРЕСА_1 , а тому, за висновоком суду першої інстанції, договір іпотеки №41682 від 27 грудня 2006 року був укладений з порушенням вимоги, передбаченої ч.3 ст.65 СК України та абз.3 ч.2 ст.369 ЦК України.

Разом з тим, як встановлено судом першої інстанції в заяві ОСОБА_2 про надання іпотечного кредиту від 13 грудня 2006 року (а.с.139-141 том 1) міститься підпис ОСОБА_1 . Ця обставина, за висновком суду першої інстанції, свідчить про те, що позивачу ОСОБА_1 у було відомо про іпотечний договір станом на день його укладення. Крім того, характер сімейних відносин, які існують між подружжям, презюмують обізнаність одного з подружжя про укладення договорів іншим з подружжя.

Отже, строк позовної давності для оспорювання дійсності договору іпотеки розпочався ще 27 грудня 2006 року, тобто, в день його укладення. Позивач звернувся до суду з даним позовом лише 01 грудня 2023 року, тобто, майже через 17 років після укладення оспорюваного договору. Таким чином, ОСОБА_1 пред`явив позов вже після закінчення трирічного строку позовної давності, що відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України, є підставою для відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 ..

Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає з наступних підстав.

Згідно зі статтями 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У частині першій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Предметом спору у цій справі є визнання договору іпотеки недійсним з тих підстав, що позивач ОСОБА_1 нотаріально посвідченої згоди на передачу в іпотеку ОСОБА_2 оюОСОБА_9 ою придбаних ними за час шлюбу житлового будинку з надвірними будівлями та майнових прав на земельну ділянку, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , не надавав.

У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить стаття 368 ЦК України.

Відповідно до статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Згідно зі статтею 190 ЦК України майном, як особливим об`єктом,вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Зазначені норми закону встановлюють презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі, в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 235/9895/15-ц, від 05.04.2018 у справі № 404/1515/16-ц, а також Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

За вимогами частин першої, другої та четвертої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Згідно із частинами першою, другою та третьою статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Аналіз наведених положень закону, які визначають порядок розпорядження майном, що знаходиться у спільній сумісній власності подружжя, дозволяє дійти висновку, що чоловік та дружина розпоряджаються цим майном за взаємною згодою, наявність якої презюмується при укладенні договорів одним з подружжя.

Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України права володіння, користування та розпоряджання своїм майном належать власнику. Якщо майно належить особі не на праві особистої приватної власності, а разом з іншим співвласником на праві спільної сумісної власності, то розпорядження майном здійснюється за згодою останнього. Відсутність такої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину щодо спільного майна свідчить про відсутність у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення такого правочину. У таких випадках відсутня воля власника спільного майна, на боці якого виступають обидва співвласники (подружжя), на вчинення правочину.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, свідчать про те, що нерухоме майно: житловий будинок з надвірними будівлямипід АДРЕСА_1 , та земельна ділянка, кадастровий номер 3210500000:09:041:0002, площею 0,0839 га, що знаходиться по АДРЕСА_1 , набуте ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за час перебування у шлюбітає їх спільною сумісною власністю. Сторони цього не заперечують, презумпцію спільності права власності подружжя на вказане майно не оспорюють.

Також, судом установлено, що відповідно до оспорюваного договору іпотеки № 41682 від 27грудня 2006 рокувказане нерухоме майно, а саме: житловий будинок з надвірними будівлями та майнові права на земельну ділянку за місцезнаходженням майна (адреса): АДРЕСА_1 , передане ОСОБА_2 в іпотеку банку АКІБ «УкрСиббанк» (первісний кредитор, іпотекодержатель) для забезпечення виконання кредитного договору.

Відповідно до статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV) іпотека - це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону№ 898-IV). Вона має похідний характер від основного зобов`язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону № 898-IV).

Згідно з частиною другою статті 6 Закону 898-IV (у редакції, чинній на час укладення спірного правочину) майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою усіх співвласників. Співвласник нерухомого майна має право передати в іпотеку свою частку в спільному майні без згоди інших співвласників за умови виділення її в натурі та реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості.

У справі, яка переглядається, судом встановлено, що на момент вчинення оспорюваного правочину іпотеки № 41682 від 27 грудня 2006 року житловий будинок з надвірними будівлями та майнові права на земельну ділянку, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 відповідно до частини першої статті 60 СК України були спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , без відповідного виділу часток сторін.

При укладені 27грудня 2006 рокудоговору іпотеки спірного майна і посвідченні його приватним нотаріусом Бориспільського міського округу Київської області ОСОБА_10 , іншим співвласником цього майна був ОСОБА_1 , який нотаріальної згоди на укладення вказаного правочину не надав, що підтверджується самим текстом договору (а.с. 30-33 том 1).

Ці факти не спростовані відповідачами у вказаній справі.

Отже, доведеними є обставини щодо ненадання ОСОБА_1 емнотаріально посвідченої згоди на передачу майна в іпотеку та укладення його дружиною договору іпотеки № 41682 від 27 грудня 2006 року.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересу є визнання правочину недійсним (пункт 2 частини другої статті 16 ЦК України).

У частинах першій, другій статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Статтею 204 ЦК України гарантується презумпція правомірності правочину - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Однією із засад цивільного законодавства є свобода договору (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України). Таким чином, особа може, реалізуючи своє право свободи договору (право свободи правочину), вчиняти з метою створення, зміни, припинення тощо цивільних прав і обов`язків будь-які правомірні дії. При цьому не вимагається прямої вказівки на правомірність дій в акті цивільного законодавства, достатньо, що закон не визначає ці дії як заборонені.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частини перша та п`ята статті 203 ЦК України).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (оспорюваний правочин) (згідно зі статтею 215 ЦК України).

Недійсність правочину зумовлюється наявністю недоліків його складових елементів: незаконність змісту правочину, недотримання форми, невідповідність дефекту суб`єктного складу, невідповідність волевиявлення внутрішній волі.

Згідно із частинами другою, третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Аналізуючи частину третю статті 215 ЦК України можна дійти висновку, що договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов`язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Саме по собі порушення сторонами договору при його укладенні окремих вимог закону не може бути підставою для визнання його недійсним, якщо судом не буде встановлено, що укладеним договором порушено право чи законний інтерес позивача і воно може бути відновлене шляхом визнання договору недійсним. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню статті 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист порушеного цивільного права.

Водночас пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

При цьому наявність згоди одного з подружжя на укладення другим з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном наділяє його необхідним обсягом повноважень на вчинення такого правочину.

З аналізу зазначених норм закону в їх взаємозв`язку можна зробити висновок, що презумпція розпорядження спільним майном одним з подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно.

Розвиваючи висновок, сформульований у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19 вказала, що презумпція розпорядження спільним майном одним із подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно. Тому укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема, знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той із подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

За обставинами цієї справи позичальник ОСОБА_2 до укладення та підписання, як кредитного договору, так і договору іпотеки з банківською установої АКІБ «УкрСиббанк», повідомила кредитора про те, що перебуває у шлюбі.

На підтвердження вказаних обставин свідчить заява від 13 грудня 2006 року про надання іпотечного кредиту, з якої вбачається, що при заповненні бланка заяви, що надана їй банківською установоїАКІБ «УкрСиббанк», позичальник ОСОБА_2 повідомила (заповнила) свої персональні даних, а також відомості про свого чоловіка ОСОБА_1 . Вказана заява містить підписи: позичальника, чоловіка та представника банка. Позичальником ОСОБА_2 та її чоловіком ОСОБА_1 підтверджено підписами, що відомості, вказані у цій заяві, є вірними і точними на вказану дату (а.с. 137-141 том 1).

Рішенням засідання рівня 1 (ІБ) АКІБ «УкрСиббанк»№ 3 від 26 грудня 2006 року надано кредит пані ОСОБА_2 на придбання будинку за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , із забезпеченням (заставою) вказаного майна. Також на засіданні рівня 1 (ІБ) АКІБ «УкрСиббанк» від 26 грудня 2006 року розглядалось питання про поруку ОСОБА_1 (а.с. 95 том 1).

Наведене свідчить про те, що на час укладення оспорюваного договору іпотеки № 41682 від 27грудня 2006 рокуз ОСОБА_2 контрагент за договором іпотеки банк АКІБ «УкрСиббанк»знав про те, що нерухоме майно(предмет іпотеки) житловий будинок з надвірними будівлями та майнові права на земельну ділянкуза місцезнаходженням майна (адреса): АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 і що останній, як співвласник цього майна, нотаріальної згоди на укладення вказаного правочину не надав.

Перевіряючи висновок суду першої інстанції в частині застосування позовної давності до пред`явлених вимог ОСОБА_1 , колегія суддів апеляційного суду виходить з такого.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного). Відлік позовної давності обчислюється з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

У справі, яка переглядається, встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 27 грудня 2006 року є співвласником спірного нерухомого майна без відповідного виділу часток сторін і з цього часу нерухоме майно не вибувало з його володіння.

У грудні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом прав власника нерухомого майна, обтяженого іпотекою на користь особи, з якою він не перебуває у зобов`язальних відносинах.

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною першою статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Отже, за загальним правилом саме власнику належить правоможність вчинення правочинів, спрямованих на розпорядженням його майном (див. пункт 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2020 у справі № 826/20221/16).

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша та друга статті 321 ЦК України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). За змістом цієї статті негаторний позов застосовується для захисту від порушень, які не пов`язані із позбавленням володіння (див. пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

Оскільки позивач ОСОБА_1 є володіючим власником, який прагне усунути перешкоди у здійсненні правомочності самостійно розпоряджатись своїм нерухомим майном, що виникли через дії осіб, з якими він не перебував у зобов`язальних відносинах, то його позов у цій справі спрямований на усунення цих перешкодта є негаторним.

До позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц).

Таким чином, мотиви відмови в позові ОСОБА_1 судом першої інстанції з підстав пропуску позовної давності є помилковими.

Правовий аналіз наведених норм законодавства та встановлених судом фактичних обставин у своїй сукупності дозволяють колегії суддів апеляційного суду зробити висновок про те, що позивач ОСОБА_1 довів належними та допустимими доказами укладення оспорюваного правочину - договору іпотеки № 41682 від 27грудня 2006 рокуз порушенням вимог статті 578 ЦК України та статті 6 Закону № 898-IV, що тому, у відповідності до статей 203, 215 ЦК України, такий правочин є недійсним, а відтак позов ОСОБА_1 в частині вимог про визнання недійсним договору іпотеки № 41682 від 27грудня 2006 року, укладеного між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Київської області Лазоренко Л.Є., зареєстрований в реєстрі за № 3018 підлягає задоволенню.

Надаючи оцінку зібраним у справі доказам в частині інших вимог позивача щодо визнання припиненою іпотеки житлового будинку з надвірними будівлями та майнових прав на земельну ділянку, які знаходяться за адресою - АДРЕСА_1 (сім), яка була зареєстрована на підставі договору іпотеки № 41682 від 27.12.2006 року, укладеного між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», код ЄДРПОУ 09807750 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Київської області Лазоренко Л.Є., зареєстрованого в реєстрі за № 3018;скасування заборони на нерухоме майно, зареєстрованої 27.12.2006 року за номером 4300594 Приватним нотаріусом Лазоренко Л.Є. на підставі договору іпотеки 3018 від 27.12.2006 року;скасування державної реєстрації іпотеки домоволодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (номер запису про іпотеку 34892551 від 26.12.2019 року, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 50492210 від 26.12.2019 року, державний реєстратор приватний нотаріус Джуринська Людмила Володимирівна), колегія суддів апеляційного суду виходить з такого.

У практиці Великої Палати Верховного Суду закріпився принцип реєстраційного підтвердження речових прав на нерухоме майно (див., зокрема, пункт 98 постанови від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20)). Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто, державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340 (підпункт 6.30), від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 (підпункт 4.17), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (підпункт 6.13) та інші).

Отже, державна реєстрація права іпотеки на домоволодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (номер запису про іпотеку 34892551 від 26.12.2019) за ТОВ «Фінансова компанія «Фактор Плюс» (новий кредитор, іпотекодержатель) - це офіційне визнання та підтвердження державою факту набуття ним такого права, а відповідні записи в реєстрі створюють для ОСОБА_1 перешкоди у реалізації правомочності власника на розпорядження цим нерухомим майном (див. пункт 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 у справі № 711/4556/16-ц).

Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку (частина третя статті 17 Закону № 898-IV).

Процедура внесення державним реєстратором відомостей до Реєстру регламентована Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі-Закон № 1952-IV). За загальним правилом, у разі скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав чи їх обтяжень, державний реєстратор повинен керуватися нормами Закону № 1952-IV, чинними на момент вчинення ним дій на підставі такого судового рішення (див. mutatis mutandis висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пункті 127 постанови від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20)).

Абзацами другим та четвертим частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV у чинній редакції передбачено, зокрема, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Державна реєстрація прав у випадках, передбачених цією частиною, проводиться у порядку, визначеному цим Законом, крім випадку визнання її вчиненою з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора про державну реєстрацію на підставі рішення Міністерства юстиції України, що виконується посадовою особою Міністерства юстиції України відповідно до статті 37 цього Закону.

За змістом пункту 9 частини першої статті 27 Закону № 1952-IV у чинній редакції державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

При цьому в силу положень абзацу першого частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV у чинній редакції, відомості про право іпотеки відповідача не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону. Натомість державний реєстратор вчиняє нову реєстраційну дію - внесення до Реєстру відомостей про припинення права іпотеки відповідача на підставі судового рішення (див. mutatis mutandis висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пунктах 132, 133 постанови від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20)).

Установивши, що право власності позивача було порушено незаконною реєстрацією права іпотеки на його нерухоме майно за первісним іпотекодержателем АКІБ «УкрСиббанк», з переуступкою прав вимоги до відповідача ТОВ «Фінансова компанія «Фактор Плюс»(новий кредитор, іпотекодержатель), з якими він не перебував у зобов`язальних відносинах, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що права ОСОБА_1 підлягають судовому захисту шляхом задоволення його позовної вимоги в частині скасування державної реєстрації іпотеки домоволодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (номер запису про іпотеку 34892551 від 26.12.2019 року, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 50492210 від 26.12.2019 року, державний реєстратор приватний нотаріус Джуринська Людмила Володимирівна), що усуває для позивача перешкоди у здійсненні ним правомочності розпоряджатись своїм нерухомим майном.

Разом з тим, заявлені у позові вимоги позивача до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс», ОСОБА_2 в частині визнання припиненою іпотеку житлового будинку з надвірними будівлями та майнових прав на земельну ділянку, які знаходяться за адресою - АДРЕСА_1 (сім), яка була зареєстрована на підставі договору іпотеки № 41682 від 27.12.2006 року, укладеного між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», код ЄДРПОУ 09807750 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Київської області Лазоренко Л.Є., зареєстрованого в реєстрі за № 3018; скасування заборони на нерухоме майно, зареєстровану 27.12.2006 року за номером 4300594 приватним нотаріусом Лазоренко Л.Є. на підставі договору іпотеки 3018 від 27.12.2006 року не підлягають задоволенню через неефективність обраного способу захисту, який в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачу відновлення його порушеного права.

Способи захисту суб`єктивних цивільних прав - це закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів наводиться в статті 16 ЦК України.

Власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи порушені права позивача, яким способом вони мають бути поновлені.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Відповідні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-44цс18, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, провадження № 12-14звг19.

Отже, доводи позивача, наведені в апеляційній скарзі, знайшли своє часткове підтвердження.

Вирішуючи спір у справі, яка переглядається, суд першої інстанції не надав належної правової оцінки обставинам, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення учасників справи, іншим фактичним даним, які випливають із встановлених обставин, а тому висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 без оцінки вказаних обставин у сукупності не може вважатись обґрунтованим і таким, що відповідає положенням статей 76, 81, 89 ЦПК України.

Неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушенням норм процесуального права у справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 376 ЦПК України, є підставою для скасування судового рішення, ухваленого у цій справі, та прийняття нового судового рішення по суті заявлених вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс», ОСОБА_2 про визнання недійсним договору іпотеки, визнання іпотеки припиненою та скасування відповідних обтяжень, які з установлених колегією суддів апеляційного суду обставин справи та наведених мотивів в редакції даної постанови підлягають частковому задоволенню.

Згідно з частиною 13 статті 141, підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог - частина 2 статті 141 ЦПК України.

Таким чином, понесені позивачем та документально підтвердженні судові витрати (судовий збір)за подання позовної заявита апеляційної скарги у пропорційному розмірі до задоволених вимог, що складає розмір 3220,80грн, слід покласти на відповідачів Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс», ОСОБА_2 у по 1610,40грн з кожного.

Керуючись ст.ст. 3, 15, 16, 177, 190, 202-203, 215, 256, 257, 261, 267, 316, 317, 319, 321, 368, 369, 391, 575 ЦК України, ст.ст. 60, 65 СК України, ст.ст. 1, 3, 6, 17 Закону України « Про іпотеку», ст.ст. 26, 27, 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.ст. 4, 5, 13, 263, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Опалюка Сергія Валерійовича задовольнити частково.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 травня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс», ОСОБА_2 про визнання недійсним договору іпотеки, визнання іпотеки припиненою та скасування відповідних обтяжень задовольнити частково.

Визнати недійсним Договір іпотеки № 41682 від 27.12.2006 року, укладений між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 , посвідчений Приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Київської області Лазоренко Л.Є., зареєстрований в реєстрі за № 3018.

Скасувати державну реєстрацію іпотеки домоволодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (номер запису про іпотеку 34892551 від 26.12.2019 року, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 50492210 від 26.12.2019 року, державний реєстратор приватний нотаріус Джуринська Людмила Володимирівна).

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс» (код ЄДРПОУ 37881514) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 1610,40 грн.

Стягнути ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 )на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 )судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 1610,40 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Головуючий Судді: