Постанова

від 18.12.2024 по справі 711/9229/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 711/9229/23 головуючий у суді І інстанції Кордюкова Ж.І.

провадження № 22-ц/824/14606/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

18 грудня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Фінагеєва В.О.,

суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,

за участю секретаря Надточий К.О.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 11 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дом сервіс» про захист прав споживачів, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом в якому просив суд:

визнати дії ТОВ «Дом сервіс» щодо надання йому послуг з обслуговування житлового будинку та прилеглої прибудинкової території за адресою: АДРЕСА_1 , такими, що здійснені з використанням нечесної підприємницької діяльності;

визнати недійсним договір про надання послуг з обслуговування житлового будинку та прилеглої прибудинкової території за адресою: АДРЕСА_1 між ним та ТОВ «Дом сервіс»;

визнати, що тариф/ціна/вартість послуги з обслуговування житлового будинку та прилеглої прибудинкової території за адресою: АДРЕСА_1 , за якою ТОВ «Дом сервіс» нарахувало та нараховує йому зобов`язання у період з 01 листопада 2017 року по дату подання позовної заяви, визначена неналежним чином;

визнати, що у правовідносинах між ним та ТОВ «Дом сервіс» щодо надання послуги з обслуговування житлового будинку та прилеглої прибудинкової території за адресою: АДРЕСА_1 , порушується принцип рівності сторін договору;

визнати порушеними права споживача ОСОБА_1 внаслідок надання йому, як співвласнику багатоквартирного будинку адресою: АДРЕСА_1 , послуг з обслуговування житлового будинку прилеглої прибудинкової території за адресою: АДРЕСА_1 ТОВ «Дом сервіс» у період з 01 листопада 2017 року по дату подання позовної заяви;

зобов`язати ТОВ «Дом сервіс» припинити здійснювати нарахування йому за послугу з обслуговування житлового будинку та прилеглої прибудинкової території за адресою: АДРЕСА_1 , та припинити надавати послуги, від яких він відмовився листом від 09 вересня 2021 року, а саме послуги, щодо яких не узгоджені умови і не укладено письмового договору між ним та ТОВ «Дом сервіс»;

зобов`язати ТОВ «Дом сервіс» відновити становище, яке існувало до порушення його прав щодо надання йому послуги з обслуговування житлового будинку та прилеглої прибудинкової території за адресою: АДРЕСА_1 , а саме - скасувати йому нарахування зобов`язання за вказану послугу за весь період, коли тариф/ціна/вартість з обслуговування житлового будинку та прилеглої прибудинкової території за адресою: АДРЕСА_1 , була визначена неналежним чином;

визнати припиненими правовідносини між ним та ТОВ «Дом сервіс» щодо надання останнім послуг, від яких він відмовився листом від 09 вересня 2021 року, а саме послуг, щодо яких не узгоджені умови і не укладено письмового договору між ним та ТОВ «Дом сервіс»;

стягнути з ТОВ «Дом сервіс» на його користь моральну шкоду у сумі 50 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 11 серпня 2017 року він є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Будинок, в якому знаходиться його квартира з 19 серпня 2017 знаходиться на балансі у відповідача, якому він направив пропозицію укласти з ним договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. ТОВ «Дом сервіс» надіслав для укладання тимчасовий договір № 46/1, на який він направив свої заперечення та вказав на невідповідність запропонованого проекту тимчасового договору типовому договору, затвердженому постановою КМУ від 20.05.2009 року №529. В жовтні 2019 року йому стало відомо, що відповідач подав до нього позов про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги в сумі 15 680,72 грн. за період з грудня 2017 року по червень 2019 року. З розрахунку, доданого до позову вбачається, що вартість послуги за 1 кв.м. коливається від 34,07 грн. до 42,87 грн. на місяць. В серпні 2021 року він знову звернувся до відповідача з пропозицією укласти договір про надання житлово-комунальних послуг, проте запропонований проект договору, наданий відповідачем знову не відповідав вимогам, визначеним постановою КМУ від 20.05.2009 року № 529, оскільки не містив істотних умов договору. Листом від 09 вересня 2021 року він повідомив відповідача про відмову від отримання послуг, яке останній отримав 13 вересня 2021 року. В січні 2022 року ТОВ «Дом сервіс» знову подав до нього позов, як до власника квартири, про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги станом на 01 грудня 2021 року в сумі 22 292,22 грн. З розрахунку заборгованості, доданого до позову, вбачається, що вартість послуги за 1 кв.м. коливається від 5,96 грн. до 19,03 грн. на місяць. За інформацією відповідача тариф на послуги у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , щомісячно затверджується наказом, виходячи з розрахунку фактично понесених витрат та первинних документів. Фактично відповідач використовує декілька тарифів, затверджених власним наказом, за якими йому нараховувалась плата за житлово-комунальні послуги. В листопаді 2023 року він на електронну пошту отримав квитанцію про нарахування йому за жовтень 2023 року плати за житлово-комунальні послуги в розмірі 765,30 грн. та загалом на суму 16 763,79 грн. Проте, яка визначена ціна послуги, йому невідомо. Договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій між ним та відповідачем є неукладеним. Інформація, надана відповідачем, яка спонукала його укласти тимчасовий договір, була надана у нечіткий та двозначний спосіб, що є введенням його в оману, зокрема в частині визначення ціни та порядку розрахунків. Погодившись на укладання цього тимчасового договору, він розраховував, що відповідач виконає свої зобов`язання щодо затвердження тарифу на житлово-комунальні послуги та укладе зі споживачами типовий договір, або він зможе розірвати його та відмовитись від послуг відповідно до п. 7.1. типового договору. Фактично відмовитись від послуг відповідача виявилось неможливим, у цих правовідносинах порушується принцип рівності сторін договору, ціну продукції визначено неналежним чином, тариф з надання послуги не затверджений органом місцевого самоврядування. Відсутні документи, які регулюють відносини між відповідачем та співвласниками багатоквартирного будинку. В період з листопада 2017 року по 10 червня 2018 року рішенням органу місцевого самоврядування тариф на послуги відповідача не затверджувався, рішення з визначення управителя будинку не приймались, Київською міською радою або її уповноваженим органом конкурс на визначення управителя в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , не оголошувався, відтак управитель відсутній. В порушення приписів чинного законодавства відповідач щомісячно в односторонньому порядку затверджує своїм наказом вартість послуги, тобто у спосіб, не передбачений чинним законодавством України. Зазначене свідчить про здійснення відповідачем нечесної підприємницької діяльності та порушення його прав як споживача послуг.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 11 червня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на аналогічні обставини викладенні ним у позовній заяві та вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою до скасування рішення.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Дом сервіс», вказує, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, не мають законодавчого обґрунтування, через що скарга не може бути задоволена, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скарги залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що позивач з 11 серпня 2017 року є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Будинок, в якому знаходиться квартира позивача, знаходиться на балансі у ТОВ «Дом сервіс», що підтверджується актом приймання-передачі житлового комплексу з балансу ТОВ «УМК» на баланс ТОВ «Дом сервіс» від 19 серпня 2017 року.

ТОВ «Дом Сервіс» є юридичною особою.

Відповідно до Статуту ТОВ «Дом Сервіс» метою та предметом діяльності товариства є здійснення функцій утримання на балансі, переданих йому за договором з власником житлових будинків, споруд та іншого майна; виконання функцій замовника та виконавця житлово-комунальних послуг; забезпечення експлуатації житлових будинків і споруд та об`єктів благоустрою, розташованих на прибудинкових територіях, згідно з умовами укладених договорів, стандартами, нормативами, нормами і правилами.

В період з грудня 2017 року по січень 2023 року ТОВ «Дом сервіс» наказами щомісячно затверджує складову вартості за послуги з обслуговування житлового будинку та прилеглої прибудинкової території, виходячи зі складової вартості за послугу з обслуговування житлового будинку та прилеглої прибудинкової території по АДРЕСА_1 .

10 лютого 2021 року Київським апеляційним судом у справі №752/13161/19 винесено постанову, згідно з якою стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Дом Сервіс» заборгованість за надання послуг з обслуговування житлового будинку та прибудинкової території за період з грудня 2017 року по червень 2019 року у загальному розмірі 17 600,66 грн.

У зазначеній постанові суд встановив, що у даному конкретному випадку між позивачем та відповідачем склалися фактичні договірні відносини, за якими у належне ОСОБА_1 житло надавалися житлово-комунальні послуги, які він був зобов`язаний оплачувати, оскільки фактично користувався ними, як власник квартири у багатоквартирному житловому будинку.

01 березня 2022 року Голосіївським районним судом міста Києва було ухвалено рішення у справі №752/655/22, згідно з яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Дом Сервіс» заборгованість за житлово-комунальні послуги за період станом на 01 грудня 2021 в розмірі 22 292,72 грн., 3% річних в розмірі 783,20 грн., інфляційну складову боргу в розмірі 2 174,38 грн. Рішення набрало законної сили 18 квітня 2023 року.

Ухвалюючи оскаржуване рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частини 1 статті 5 Закону України «Про захист прав споживачів» держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров`я і життєдіяльності.

Статтею 19 цього Закону передбачено, що нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Підприємницька практика вважається такою, що вводить в оману, якщо вона спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, шляхом надання йому неправдивої чи неповної інформації або ненадання інформації про основні характеристики продукції, такі як: її наявність, переваги, небезпека, склад, методи використання, метод і дата виготовлення або надання, поставка, кількість, специфікація, географічне або інше походження, очікувані результати споживання чи результати та основні характеристики тестів або перевірок товару; гарантійний строк та гарантійне обслуговування продукції; будь-які застереження щодо прямої чи опосередкованої підтримки виробником продавця або продукції; спосіб продажу, ціну або спосіб розрахунку ціни, наявність знижок або інших цінових переваг; умови оплати, доставки, виконання договору купівлі-продажу; потреби у послугах, заміні складових чи ремонті; місце розташування і повну назву продавця, а в разі потреби - місце розташування і повну назву особи, від імені якої виступає продавець; характер, атрибути та права продавця або його агента, зокрема інформації про його особу та активи, кваліфікацію, статус, наявність ліцензії, афілійованість та права інтелектуальної або промислової власності, його відзнаки та нагороди; небезпеку, що загрожує споживачу у зв`язку з покупкою та/або використанням продукції; права споживача, у тому числі право відмовитися від продукції (для відповідних видів товарів, робіт і послуг), право на заміну продукції або відшкодування збитків.

Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Перелік форм підприємницької практики, що вводить в оману, не є вичерпним.

Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Суб`єкти господарювання, їх працівники несуть відповідальність за нечесну підприємницьку практику згідно із законодавством.

Поряд з цим, відповідно до частини 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, та бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У постанові від 16.11.2018 року у справі №2-383/2010, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

За приписами чинного законодавства захисту в суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

У рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 надано офіційне тлумачення поняття «охоронюваний законом інтерес», як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині зазначеного рішення Конституційного Суду України.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта , він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав; під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Вирішуючи спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем.

При цьому, обов`язком позивача є доведення/підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення та/або оспорювання його прав та інтересів.

Відповідно до змісту статей 11, 15 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів міститься у статті 16 ЦК України. Особа, права якої порушено може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права, визначеним законом або договором. Спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини або інші способи захисту, що дозволяють відновити порушене право. В контексті завдань цивільного судочинства (стаття 2 ЦПК України), звернення до суду є способом захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Тому особа (позивач) повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту. Заінтересованість повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача.

Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач не навів та не надав суду належних доказів здійснення відповідачем нечесної підприємницької діяльності.

У постанові від 16 червня 2020 у справі №145/2047/16-ц Велика Палата Верховного Судузазначила, що «якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.»

З урахуванням вказаного правового регулювання та встановлених при розгляді цієї справи фактичних обставин, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є безпідставними, оскільки договір в письмовій формі між сторонами не укладався, що не заперечується відповідачем, а між позивачем та відповідачем склалися фактичні договірні відносини тому відсутні підстави для визнання неукладеного договору недійсним.

Щодо позовних вимог про визнання факту, що тариф/ціна/вартість послуги з обслуговування житлового будинку та прилеглої прибудинкової території за адресою: АДРЕСА_1 , за якою ТОВ «Дом сервіс» нарахувало та нараховує йому зобов`язання у період з 01 листопада 2017 року по дату подання позовної заяви, визначена неналежним чином; визнання, що у правовідносинах між позивачем та ТОВ «Дом сервіс» щодо надання послуги з обслуговування житлового будинку та прилеглої прибудинкової території за адресою: АДРЕСА_1 , порушується принцип рівності сторін договору; визнання порушеними права споживача ОСОБА_1 внаслідок надання йому, як співвласнику багатоквартирного будинку адресою: АДРЕСА_1 , послуг з обслуговування житлового будинку прилеглої прибудинкової території за адресою: АДРЕСА_1 ТОВ «Дом сервіс» у період з 01 листопада 2017 року по дату подання позовної заяви, визнання припиненими правовідносини між ОСОБА_1 ТОВ «ДОМ СЕРВІС» (код ЄДРПОУ 41532263) щодо надання останнім послуг, від яких ОСОБА_1 відмовився листом від 09 вересня 2021 року, а саме послуг, щодо яких не узгоджені умови і не укладено письмового договору між ОСОБА_1 і ТОВ «ДОМ СЕРВІС», апеляційний суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340, від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципу верховенства права.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція). У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom) (заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма (стаття 13 Конвенції) гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.

Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тож у кожному конкретному спорі суд найперше повинен оцінювати застосовувані способи захисту порушених прав, які випливають з характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та передбачені статтею13 ЦК України обмеження щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав будь -якою особою.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку, що вищезазначені вимоги позивача не містять в собі ефективного способу захисту прав позивача чи його законних інтересів, оскільки їх задоволення ніяким чином не впливатиме на наявні між сторонами правовідносини, не змінюватиме їх зміст та обсяг.

Щодо вимог позивача в частині зобов`язання ТОВ «Дом сервіс» припинити здійснювати нарахування йому плати за послугу з обслуговування житлового будинку та прилеглої прибудинкової території за адресою: АДРЕСА_1 , та припинення надавати послуги, від яких він відмовився листом від 09.09.2021 року, а саме послуги, щодо яких не узгоджені умови і не укладено письмового договору між ним та ТОВ «Дом сервіс»; зобов`язання ТОВ «Дом сервіс» відновити становище, яке існувало до порушення його прав щодо надання йому послуги з обслуговування житлового будинку та прилеглої прибудинкової території за адресою: АДРЕСА_1 , а саме - скасування йому нарахування за вказану послугу за весь період, коли тариф/ціна/вартість з обслуговування житлового будинку та прилеглої прибудинкової території за адресою: АДРЕСА_1 , була визначена неналежним чином, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 7 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Як визначено ч. 1 ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Відповідно до п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2006 року № 45 власник та наймач (орендар) квартири зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Тобто, споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

У постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 зроблено висновок, що «хоча у частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі».

За змістом ст. ст. 319, 322 ЦК України, власність зобов`язує. Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до п. 17 Правил користування приміщеннями житлових будинків та прибудинковими територіями, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 572 від 08.10.1992 року, власники квартир багатоквартирних будинків зобов`язані вносити на відповідний рахунок власника будинку плату за обслуговування і ремонт будинку. Наймачі квартир (кімнат) вносять плату за найм житла, розмір якої встановлюється Кабінетом Міністрів України. Ці платежі і платежі за комунальні та інші послуги власниками квартир, наймачами і орендарями вносяться щомісяця не пізніше 10 числа наступного місяця, якщо договором не встановлено інші строки. При простроченні внесення вказаної плати стягується пеня з розрахунку 1 процент від несплаченої суми за кожний день прострочення, але не більше 100 процентів загальної суми боргу.

В силу положень п. 10 ч. 1 ст.7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» співвласники будинку зобов`язані своєчасно сплачувати за спожиті житлово-комунальні послуги.

Відповідно до ст.12 Закону, невикористання власником належної йому квартири чи нежитлового приміщення або відмова від використання спільного майна не є підставою для ухилення від здійснення витрат на управління багатоквартирним будинком.

Відсутність договору між сторонами щодо витрат на утримання будинку та прибудинкової території не звільняє власника квартири від обов`язку по сплаті за надані житлово-комунальні послуги з утримання майна в багатоквартирному будинку.

Заявляючи зазначені позовні вимоги, позивач не звернув уваги, що виставлення рахунків, з якими споживач не погоджується з будь-яких причин, нарахування плати за такими рахунками само по собі не порушує прав позивача, оскільки не створює обов`язків сплачувати такі рахунки та не має своїм наслідком стягнення коштів з споживача в примусовому порядку.

У разі обґрунтованості та законності позиції споживача комунальних послуг в частині відсутності обов`язку сплачувати безпідставно виставлені рахунки, право останнього буде забезпечене шляхом відмови в задоволенні позову, в разі подачі такого надавачем послуг.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи нарахування, здійсненні на підставі затверджених ТОВ «Дом сервіс» тарифів за послуги з обслуговування житлового будинку та прилеглої прибудинкової території, були предметом дослідження в судах першої та апеляційної інстанції при розгляді справ № 752/13161/19 і №752/655/22 за позовом ТОВ «Дом сервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані житлово- комунальні послуги, судовими рішеннями у справах №752/13161/19 та № 752/655/22 встановлено, що нарахування є правомірними і здійсненими у відповідності до вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги», стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Дом сервіс» заборгованість за надані житлово-комунальні послуги. Судові рішення у справах № 752/13161/19 та № 752/655/22 набрали законної сили.

Отже при розгляді вказаних справ позивач повинен був і мав можливість заперечувати проти позову в тому числі і з підстав, зазначених в позовній заяві у дані справі.

У відповідності до вимог ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди апеляційний суд зазначає наступне.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Отже, право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв`язку між порушенням та моральною шкодою. При цьому обов`язок доведення наявності підстав для відшкодування моральної шкоди покладається на особу, яка вимагає її відшкодування, що відповідає змісту частини третьої статті 12 та статті 81 ЦПК України.

Враховуючи, що судом першої інстанції не встановлено порушенням прав позивача відповідачем, апеляційний суд погоджується з висновком про відсутність підстав для задоволення вимоги про стягнення відшкодування за спричинену моральну шкоду.

Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи та доводам позивача, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Доводи апеляційної скарги в частині порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою до скасування рішення суду, апеляційний суд вважає не обґрунтованими, з огляду на наступне.

Частиною 13 статті 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

За пунктом 4 частини 4 статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду прав незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Частиною 2 статті 274 ЦПК України встановлено, що у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

За частини 4 статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:

1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя;

2) щодо спадкування;

3) щодо приватизації державного житлового фонду;

4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу;

5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

Таким чином, у порядку спрощеного позовного провадження можуть розглядатися не лише справи, визначені ч. 1 ст. 274 ЦПК України, але й будь-які інші справи, якщо з частини четвертої вказаної статті не випливає заборона щодо можливості їх розгляду в порядку спрощеного позовного провадження. (Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2024 у справі № 314/4732/19 провадження № 61-8177св23).

З огляду на ціну позову 50 000,00 грн., вимоги немайнового характеру, категорію та складність справи, відсутність значного суспільного інтересу, обсяг і характер доказів у справі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про можливість її розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Звертаючись із клопотанням про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, позивач не навів обґрунтованих доводів для переходу з розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін до розгляду в судовому засіданні з викликом сторін.

За таких обставин, апеляційний суд не вбачає порушень судом першої інстанції норм процесуального права, які б свідчили про вирішення справи, яка підлягає розгляду в порядку загального позовного провадження в порядку спрощеного позовного провадження.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Доводи апеляційної скарги з урахуванням наведених в цій постанові апеляційного суду підстав та обґрунтувань, зведені лише до незгоди з висновком суду першої інстанції без наведення будь-яких аргументів, які б ставили під сумнів зроблений судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами чи невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи, судом повно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, що у відповідності до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційних скарг без задоволення.

На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 11 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів

Головуючий Фінагеєв В.О.

Судді Кашперська Т.Ц.

Яворський М.А.